Постанова

від 21.02.2023 по справі 910/3720/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" лютого 2023 р. Справа№ 910/3720/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Чорногуза М.Г.

Шаптали Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 21.02.2023 у справі №910/3720/22 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Фонду державного майна України

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2022, повний текст якого складений 07.11.2022

у справі № 910/3720/22 (суддя Головіна К.І.)

за позовом заступника Генерального прокурора

в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України

до Фонду державного майна України

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Полтавський державний навчально-курсовий комбінат агропромислового комплексу

про визнання незаконним та скасування наказу в частині

ВСТАНОВИВ:

У травні 2023 року заступник Генерального прокурора звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України до Фонду державного майна України, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Полтавський державний навчально-курсовий комбінат агропромислового комплексу, у якому просив визнати незаконним та скасувати наказ Фонду державного майна України від 04.01.2022 № 1 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2022 році» в частині включення до Переліку об`єктів соціально-культурного призначення (додаток 5) єдиного майнового комплексу Державного підприємства «Полтавський державний навчально-курсовий комбінат агропромислового комплексу» (ідентифікаційний код 24567102).

Позов обґрунтований тим, що внесення єдиного майнового комплексу ДП «Полтавський державний навчально-курсовий комбінат агропромислового комплексу» до переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2022 році не відповідає положенням чинного законодавства, так як:

- відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 271 від 12.05.2015 «Про проведення прозорої та конкурентної приватизації у 2015-2017 роках» приватизація вказаного майнового комплексу була розпочата у 2015 році за процедурою приватизації, визначеною Законом України «Про приватизацію державного майна» від 04.03.1992, та, виходячи з положень вказаного закону, мала бути закінчена у 2017 році, проте у вказаний строк приватизація майнового комплексу не відбулась;

- водночас з 07.03.2018 набрав чинності Закон України «Про приватизацію державного та комунального майна», який встановлює новий порядок приватизації державного майна за яким (порядком) не передбачено продовження приватизації єдиного майнового комплексу ДП «Полтавський державний навчально-курсовий комбінат агропромислового комплексу» та якого (порядку) не було дотримано при прийнятті оскаржуваного наказу.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:

- процедура, на необхідності дотримання якої наполягає прокурор, стосується виключно об`єктів державної власності, які мали були включені до відповідного переліку об`єктів вперше та, відповідно, не можу бути застосована при приватизації спірного об`єкту;

- ч. 6 ст. 12 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» встановлено вичерпний перелік випадків припинення приватизації об`єкта права державної власності відповідно до якого процедура виключення об`єкта з переліку не передбачена;

- приватизація вказаного майнового комплексу триває, оскільки уповноваженим органом управління цим об`єктом (Мінагрополітики) та самим підприємством не було надано необхідних документів, запитуваних відповідачем для її завершення.

Крім того, відповідач зауважив на тому, що аналогічні за змістом оспорюваному наказу накази приймались у період з 2018 року по 2021 рік, тобто у той період у який за твердженням прокурора приватизація спірного майна мала бути завершена, проте вказані накази не було оскаржені.

Також відповідач, з посиланням на порушення прокурором вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», просив залишити позову заяву без розгляду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.10.2022 у справі №910/3720/22 позовні вимоги задоволені, визнано незаконним та скасовано наказ Фонду державного майна України № 1 від 04.01.2022 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації у 2022 році» в частині включення до Переліку об`єктів соціально-культурного призначення (додаток 5) єдиного майнового комплексу Державного підприємства «Полтавський державний навчально-курсовий комбінат агропромислового комплексу», до стягнення з відповідача на користь Офісу Генерального прокурора присуджено судовий збір у сумі 2 481,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що:

- відповідно до вимог ч. 5 ст. 12 Закону України «Про приватизацію державного майна» строк проведення приватизації об`єкта не повинен перевищувати двох років з моменту прийняття рішення про його приватизацію, тобто, у розумінні попередніх приписів закону про приватизацію державного майна граничний, з огляду на те, що рішення про приватизацію єдиного майнового комплексу ДП «Полтавський державний навчально-курсовий комбінат агропромислового комплексу» було прийнято 03.08.2015 (наказ РВ ФДМУ по Полтавській області № 522), строк приватизації вказаного об`єкту закінчився ще 03.08.2017, а відтак на момент набрання чинності Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» (07.03.2018) у відповідача не було законних підстав продовжувати приватизацію Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» відповідно до вимог цього закону;

- за змістом положень Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» для прийняття відповідачем рішення (наказу) про приватизацію об`єкта державної власності, такий об`єкт мав бути включеним до переліку об`єктів державної власності, що підлягають приватизації. При цьому вказаний перелік має бути сформований і затверджений з дотриманням вимог ст. 11 вказаного Закону, а також Порядку подання уповноваженими органами управління державним органам приватизації пропозицій щодо включення об`єктів права державної власності до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 387 від 10.05.2018;

- при цьому, враховуючи те, що Державне підприємство «Полтавський державний навчально-курсовий комбінат агропромислового комплексу» є закладом професійно-технічної освіти, відповідно до положень Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту», надання уповноваженим органом управління пропозицій щодо строку збереження профілю діяльності або можливості перепрофілювання цього закладу обов`язково мало передувати його включенню до переліку об`єктів, що підлягають приватизації;

- з системного аналізу наведених вище законодавчих норм можна зробити висновок, що у 2018 році єдиний майновий комплекс ДП «Полтавський державний навчально-курсовий комбінат агропромислового комплексу» міг бути включений відповідачем до відповідного переліку виключно за пропозицією, яка обов`язково мала відповідати вимогам Порядку подання уповноваженими органами управління державним органам приватизації пропозицій щодо включення об`єктів права державної власності до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 387 від 10.05.2018, та за матеріалами, наданими Міністерством аграрної політики та продовольства України, яке на той час було визначено органом управління цим державним майном, проте у матеріалах справи відсутні докази надання позивачем пропозицій відповідачу щодо включення єдиного майнового комплексу ДП «Полтавський державний навчально-курсовий комбінат агропромислового комплексу» до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, а також пропозиції Мінагрополітики щодо строку збереження профілю діяльності або можливості перепрофілювання Державного підприємства «Полтавський державний навчально-курсовий комбінат агропромислового комплексу»;

- вказане свідчить про те, що спірний наказ у оскаржуваній частині прийнятий з порушенням вимог Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» та Порядку подання уповноваженими органами управління державним органам приватизації пропозицій щодо включення об`єктів права державної власності до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 387 від 10.05.2018, ч. 4 ст. 49 Закону України «Про «професійну (професійно-технічну) освіту» та ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту».

Суд першої інстанції відхилив доводи відповідача про неможливість завершення процесу приватизації єдиного майнового комплексу Державного підприємства «Полтавський державний навчально-курсовий комбінат агропромислового комплексу» через бездіяльність Мінагрополітики та самого підприємства, які протягом 2015-2022 років не надають необхідних матеріалів, оскільки процедура приватизації, а також дії/бездіяльність Мінагрополітики та навчального комбінату щодо її виконання, не є предметом оскарження і, відповідно, доказування у цій справі.

Також суд першої інстанції не прийняв до уваги посилання відповідача на те, що ч. 6 ст. 12 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» встановлено вичерпний перелік випадків припинення приватизації об`єкта права державної власності відповідно до якого процедура виключення об`єкта з переліку не передбачена, зазначивши про те, що:

- приватизація єдиного майнового комплексу Державного підприємства «Полтавський державний навчально-курсовий комбінат агропромислового комплексу» розпочалася ще у 2015 році коли діяв Закон України «Про приватизацію державного майна» відповідно до вимог ч. 5 ст. 12 якого строк проведення приватизації об`єкта не повинен перевищувати двох років з моменту прийняття рішення про його приватизацію;

- на момент набрання чинності Законом України «Про приватизацію державного та комунального майна» (07.03.2018) новий закон не передбачав можливості продовження приватизації єдиного майнового комплексу Державного підприємства «Полтавський державний навчально-курсовий комбінат агропромислового комплексу». Натомість, пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень указаного Закону відповідачу надавалася можливість отримати відповідні пропозиції уповноваженого органу управління державним майном (Мінагрополітики) щодо доцільності подальшого включення спірного об`єкта до приватизаційного переліку та необхідності його подальшої приватизації;

- посилання відповідача на ч. 2 Прикінцевих та перехідних Законом України «Про приватизацію державного та комунального майна», відповідно до яких в разі, якщо рішення про приватизацію було прийнято до набрання чинності цим Законом, здійснюється та завершується відповідно до вимог цього Закону, лише підтверджують той факт, що процедура приватизації мала здійснюватися відповідачем за новим порядком у відповідності до вищевказаного Закону.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що прокурором дотримано визначений ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» порядок звернення до суду з позовом в інтересах держави, тоді як компетентний орган не здійснив захисту таких інтересів при наявності відповідних повноважень, та відмовив у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Фонд державного майна України звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2022 у справі №910/3720/22 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Крім того, скаржником заявлене клопотання про поновлення строку на оскарження вищевказаного рішення.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач послався на ті ж самі обставини, що під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.11.2022, справу №910/3720/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко О.В..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/3720/22, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи №910/3720/22.

14.12.2022 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/3834/22 від 19.12.2022 призначений повторний автоматизований розподіл судової справи №910/3720/22.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.12.2022, справу №910/3720/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді - Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2022 апеляційну скаргу Фонду державного майна України на рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2022 по справі №910/3720/22 залишено без руху та надано Фонду державного майна України строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, шляхом подання до суду апеляційної інстанції доказів сплати судового збору у розмірі 3 721,50 грн.

29.12.2022 від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додана заява про відстрочення сплати судового збору, котра мотивована скрутним матеріальним становищем скаржника.

У період із 26.12.2022 по 08.01.2023 суддя Яковлєв перебував у відпустці.

Розпорядженням керівника апарату суду №09.1-08/86/23 від 09.01.2023 призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/3720/22.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Чорногуз М.Г., Шаптала Є.Ю..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2023 апелянту відмовлено у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2022 у справі №910/3720/22, продовжено строк для усунення апелянтом недоліків апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2022 у справі №910/3720/22, апелянту надано строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали, шляхом надання доказів сплати судового збору у розмірі 3 721,50 грн.

31.01.2023 від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої, зокрема, додані докази сплати судового збору у вищевказаному розмірі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2023 клопотання апелянта про поновлення строку на оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2022 у справі № 910/3720/22 залишено без задоволення, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фонду державного майна України на рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2022 по справі № 910/3720/22, розгляд апеляційної скарги Фонду державного майна України про поновлення строку на оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2022 у справі № 910/3720/22 призначено на 21.02.2023 о 09:45 год.

17.02.2023 до суду від представника Міністерства аграрної політики та продовольства України надійшла заява, в якому він просить надати йому можливість приймати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення «EasyCon». Вказану заяву задоволено ухвалою суду від 20.02.2023.

20.02.2023 до суду від заступника Генерального прокурора надійшов відзив на апеляційній скаргу, в якій заявник, з посиланням на ті ж самі обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Станом на 21.02.2023 до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу, інших пояснень та клопотань від учасників справи не надходило.

Третя особа представників в судове засідання не направила, про причини неявки суду не повідомила.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представника третьої особи за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи відповідач апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, прокурор та позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечили, просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзив, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, з наступних підстав.

Предметом розгляду у цій справі є вимоги, заявлені заступником Генерального прокурора в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, про визнання незаконним та скасування наказу Фонду державного майна України від 04.01.2022 № 1 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2022 році» в частині включення до Переліку об`єктів соціально-культурного призначення (додаток 5) єдиного майнового комплексу Державного підприємства «Полтавський державний навчально-курсовий комбінат агропромислового комплексу» (ідентифікаційний код 24567102).

Щодо наявності у заступника Генерального прокурора законних повноважень звертатися з цим позовом до суду в інтересах держави та визначення позивачем саме Міністерства аграрної політики та продовольства України, колегія суддів зазначає про таке.

Згідно ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до приписів ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»:

- представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1);

- прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (ч. 3).

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Матеріали справи свідчать, що в обґрунтування підстав для звернення з цим позовом, прокурор посилається на те, що порушення відповідачем порядку приватизації Державного підприємства «Полтавський державний навчально-курсовий комбінат агропромислового комплексу» який є закладом освіти, що фінансується з державного бюджету, зокрема, прийняття рішення про приватизацію без урахування необхідності збереження профілю діяльності останнього, що є порушенням інтересів держави у сфері освіти.

Відповідно до Положення про Міністерство аграрної політики та продовольства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 124 від 17.02.2021, Мінагрополітики є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 693-р від 18.06.2012 «Про передачу цілісних майнових комплексів підприємств, установ та організацій до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства» до сфери управління Мінагрополітики був переданий Полтавський державний навчально-курсовий комбінат агропромислового комплексу (далі Полтавський ДНКК АПК).

Мінагрополітики відповідно до свого Положення та Законів України «Про приватизацію державного та комунального майна», «Про управління об`єктами державної власності», здійснює управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління, надає згоду або вмотивовану відмову на приватизацію об`єкта державної власності, повертає у державну власність майно, що було незаконно приватизовано.

Отже, саме на Мінагрополітики покладено обов`язок захисту інтересів держави у правовідносинах щодо приватизації державного майна, яке входить до сфери його управління, зокрема, і щодо Полтавського ДНКК АПК.

За таких обставин колегія суддів вважає, що прокурор правильно визначив позивачау цій справі.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює захист неналежно.

«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.10.2018 у справі № 910/119/19.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави у суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст.129 Конституції України).

За приписами ст. 53 ГПК України:

- у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч. 3);

- прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4).

Таким чином, прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини здійснення ним повідомлення на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

За висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, прийнятої у зв`язку з необхідністю вирішення виключної правової проблеми, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо підстав здійснення представництва інтересів держави в суді прокурором:

- прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу;

- бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;

- звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;

- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо;

- Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи;

- однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності;

- таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

З матеріалів справи вбачається, що про можливе порушення державних інтересів у спірних правовідносинах Офіс Генерального прокурора дізнався безпосередньо від самого позивача (Мінагрополітики), який у листі № 21-1410- 07/8980 від 05.10.2021 просив органи прокуратури вжити заходів до ситуації, що склалася із приватизацією єдиного майнового комплексу Полтавського ДНКК АПК, оскільки у Міністерстві відсутні будь-які документи, які б підтверджували його наміри на приватизацію цього державного майна.

22.10.2021 Офіс Генерального прокурора листом № 24/2/1-37176-21 звернувся до Мінагрополітики з запитом про надання інформації щодо включення цілісного майнового комплексу Полтавського ДНКК АПК до переліку об`єктів малої приватизації та щодо статусу зазначеного майна.

У відповідь на вказаний запит Мінагрополітики листом № 21-1440-07/11129 від 12.11.2021 повідомило прокурора, що Полтавський ДНКК АПК був включений до переліку об`єктів малої приватизації із порушенням закону, оскільки документів, які б підтверджували наміри Міністерства на його приватизацію, відсутні.

17.01.2022 Офіс Генерального прокурора направив лист № 24/2/1-37176-21 на адресу Мінагрополітики, у якому виклав виявлені органами прокуратури порушення вимог законодавства при включенні Полтавського ДНКК АПК до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації. У цьому ж листі Міністерству було запропоновано звернутись до суду з позовом за захистом інтересів держави, проте, вказана пропозиція була залишена останнім без відповіді та задоволення.

Таким чином, незважаючи на обізнаність Мінагрополітики з жовтня 2021 про факт включення Полтавського ДНКК АПК до переліку об`єктів малої приватизації із порушенням закону, орган управління не вжив будь-яких заходів щодо захисту інтересів держави, окрім повідомлення прокурора про порушення процедури приватизації.

Також із матеріалів справи вбачається, що листом від 05.05.2022 Офіс Генерального прокурора повідомив Мінагрополітики про представництво інтересів держави у спорі про визнання незаконним та скасування спірного наказу. Вказаний лист Міністерство залишило без відповіді та не висловило свого наміру звернутись з відповідним позовом до суду.

Водночас сам лише факт того, що з цим позовом до суду прокурор звернувся через майже два тижні після направлення листа від 05.05.2022 не може свідчити про те, що прокурором не будо доведено нездійснення позивачами захисту інтересів держави.

При цьому, як встановлено вище, позивач ще з жовтня 2021 року був обізнаний про порушення про порушенні інтересів держави у спірних правовідносинах, проте з відповідним позовом останній у період з жовтня 2021 року по травень 2022 року не звернувся хоча мав достатньо часу, щоб відреагувати на порушення інтересів держави.

У постановах Верховного Суду від 23.03.2021 у справі №917/665/20, 07.04.2021 у справі №913/124/20, 09.06.2021 у справі №916/1674/18 (у цих справах суди встановили, що проміжок часу між повідомленням органу, здійсненого прокурором в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру», та зверненням до суду з позовом є незначним) зроблено наступні висновки:

- суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, чи існував факт незвернення вказаного органу до суду при наявності для цього підстав;

- така обізнаність має бути підтверджена достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені;

- суди попередніх інстанцій при наданні висновків про недотримання прокурором розумного строку зосередилися на часовому проміжку, який минув між повідомленням, яке прокурор надіслав органу, та поданням позову у справі, проте не приділили достатньої уваги тому, що такий проміжок не завжди є вирішальним у питаннях дотримання прокурором приписів статті 23 Закону України «Про прокуратуру»; такий підхід є занадто формалізованим , критерій «розумності» строку має визначатися з урахуванням великого кола чинників і не може бути оцінений виключно темпорально.

З огляду на вищенаведене колегія суддів зазначає, що в даній справі обчислення розумного строку для реагування відповідного органу повинно враховувати не лише останнє повідомлення прокурора про звернення до суду, датоване 05.05.2022, а і те, що позивач був обізнаний про порушенні інтересів держави у спірних правовідносинах щонайменш з жовтня 2021 року.

Виходячи з висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, прокурору для звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі компетентного органу достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.

Враховуючи вищезазначене та зважаючи на те, що позивач самостійно не звернувся до суду з вказаним позовом колегія суддів вважає, що у цій справі прокурором належним чином обґрунтовано підстави щодо представництва.

Щодо спору сторін по суті колегія суддів зазначає про таке.

Статтею 1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» встановлено, що управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Частиною 1 ст. 4 вказаного Закону передбачено, що суб`єктами управління об`єктами державної власності є, зокрема: Кабінет Міністрів України, Фонд державного майна України, міністерства та інші органи виконавчої влади; органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами.

Відповідно до положень Закону України «Про приватизацію державного майна» який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, приватизація державного майна - платне відчуження майна, що перебуває у державній власності, у тому числі разом із земельною ділянкою державної власності, на якій розташований об`єкт, що підлягає приватизації, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.

Постановою Кабінету Міністрів України № 271 від 12.05.2015 № 271 від 12.05.2015 «Про проведення прозорої та конкурентної приватизації у 2015-2017 роках» затверджено перелік об`єктів державної власності, що підлягають приватизації у 2015-2017 роках, до якого, серед інших, включено Полтавський ДНКК АПК.

На виконання вказаної постанови наказом Фонду державного майна України № 738 від 19.05.2015 «Про затвердження переліку об`єктів груп В, Г, які підлягають підготовці до продажу в 2015 році» Полтавський ДНКК АПК включено до переліку об`єктів державної власності, що підлягають приватизації у 2015 році.

03.08.2015 наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській області № 522 прийнято рішення про приватизацію об`єкта державної власності - Полтавського ДНКК АПК, а наказом Мінагрополітики № 346 від 09.09.2015 - цей єдиний майновий комплекс переданий до сфери управління Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській області.

Оскільки у 2015 році приватизація вказаного єдиного майнового комплексу не відбулась, наказами Фонду державного майна України № 106 від 22.01.2016, № 336 від 01.03.2017 зазначений об`єкт нерухомості був включений у Перелік об`єктів груп В, Г, які підлягають підготовці до продажу в 2016 та 2017 роках (відповідно), проте, у вказаний період приватизація Полтавського ДНКК АПК також не була проведена.

Відповідач зазначає про те, що приватизація єдиного майнового комплексу Полтавського ДНКК АПК у 2015-2017 роках не була здійснена, оскільки Мінагрополітики не надало Фонду державного майна України встановленої приватизаційним законом інформації про державне майно та його реєстрацію, не провело інвентаризації майна, не визначило його чіткого переліку, не передало функції управління об`єктом приватизації органу приватизації (РВ ФДМУ по Полтавській та Сумській областях) в установленому порядку.

07.03.2018 набрав чинності Закон України «Про приватизацію державного та комунального майна», у зв`язку з чим 27.03.2018 Фонд державного майна України наказом № 447 затвердив перелік об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2018 році, у додаток 2 до якого був внесений Полтавський ДНКК АПК.

Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській області № 335 від 05.06.2018 прийнято рішення про приватизацію об`єкта малої приватизації соціально-культурного призначення - єдиного майнового комплексу Полтавського ДНКК АПК.

У подальшому відповідно до Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» перелік об`єктів малої приватизації (до якого входив ЄМК Полтавського ДНКК АПК) затверджувався Фондом у 2019 - 2021 роках наказами № 1637 від 27.12.2018, № 1574 від 28.12.2019, № 5 від 06.01.2021, проте і у вказаних роках приватизація Полтавського ДНКК АПК також не була проведена.

З огляду на вказане, наказом Фонду державного майна України від 04.01.2022 № 1 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2022 році» затверджено Перелік об`єктів соціально-культурного призначення (додаток 5), до якого включений Полтавський ДНКК АПК (далі Наказ).

Пунктом 2 Наказу вирішено продовжити приватизацію об`єктів, включених до Переліків, щодо яких рішення про приватизацію прийняті.

Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор вказує, що включення до Наказу єдиного майнового комплексу Полтавський ДНКК АПК (ДП «Полтавський ДНКК АПК») є незаконним, оскільки відповідно до положень Закону України «Про приватизацію державного майна» строк приватизації вказаного об`єкту закінчився ще у 2017 році, тому підстав продовжувати приватизацію вказаного нерухомого майна у Фонду державного майна України не було, а необхідно було дотриматись процедури приватизації, визначеної новим Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна».

Суд першої інстанції визнав доводи позивача законними та обґрунтованими, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.

Правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна регулюються Законом України «Про приватизацію державного та комунального майна», який набрав чинності 07.03.2018.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах; органи приватизації в Автономній Республіці Крим становлять єдину систему державних органів приватизації.

Державні органи приватизації здійснюють державну політику у сфері приватизації та діють на підставі Закону України «Про Фонд державного майна України» цього Закону, інших актів законодавства. Державні органи приватизації у межах своєї компетенції здійснюють такі основні повноваження: затверджують переліки об`єктів, що підлягають приватизації; класифікують об`єкти приватизації відповідно до цього Закону; приймають рішення про приватизацію об`єктів державної власності у випадках, установлених законодавством, тощо.

Згідно зі статтями 1, 6 Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності. Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва становлять єдину систему державних органів приватизації.

Порядок приватизації державного майна встановлюється статтею 10 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» і передбачає:

- формування та затвердження переліків об`єктів, що підлягають приватизації;

- опублікування переліку об`єктів, що підлягають приватизації, в офіційних друкованих виданнях державних органів приватизації, на офіційному веб-сайті Фонду державного майна України, на офіційних сайтах місцевих рад та в електронній торговій системі;

- прийняття рішення про приватизацію;

- прийняття місцевою радою рішення про приватизацію об`єкта комунальної власності;

- опублікування інформації про прийняття рішення про приватизацію об`єкта та у випадках, передбачених цим Законом, інформації про вивчення попиту для визначення стартової ціни;

- проведення інвентаризації та оцінки відповідно до законодавства;

- проведення у випадках, передбачених законом, аудиту, екологічного аудиту об`єкта приватизації;

- перетворення державного або комунального підприємства в господарське товариство у процесі приватизації у випадках, передбачених цим Законом;

- затвердження плану розміщення акцій акціонерних товариств, створених у процесі приватизації, у випадках, передбачених цим Законом, та його виконання;

- затвердження у випадках, передбачених цим Законом, умов продажу об`єктів приватизації, розроблених аукціонною комісією;

- опублікування інформації про умови продажу, в тому числі стартову ціну об`єкта приватизації;

- проведення аукціону, укладення договору купівлі-продажу;

- укладення договору купівлі-продажу в разі приватизації об`єкта шляхом викупу;

- опублікування інформації про результати приватизації;

- прийняття рішення про завершення приватизації.

Приватизація об`єкта вважається завершеною з моменту його продажу та переходу до покупця права власності або завершення розміщення всіх акцій, передбачених до продажу планом розміщення акцій, і оформлюється наказом відповідного органу приватизації.

Водночас, як зазначалося вище, приватизація Полтавського ДНКК АПК розпочалася ще у 2015 році, коли діяв Закону України «Про приватизацію державного майна» статтею 11 якого визначений такий порядок приватизації державного майна:

- опублікування списку об`єктів, які підлягають приватизації, в офіційних друкованих виданнях державних органів приватизації та місцевій пресі;

- прийняття рішення про приватизацію;

- опублікування інформації про прийняття рішення про приватизацію об`єкта;

- проведення аудиторської перевірки фінансової звітності підприємства, що приватизується;

- проведення у випадках, передбачених законодавством, екологічного аудиту об`єкта приватизації;

- затвердження плану приватизації або плану розміщення акцій акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації, та їх реалізацію.

При цьому, відповідно до вимог ч. 5 ст. 12 Закону України «Про приватизацію державного майна», строк проведення приватизації об`єкта не повинен перевищувати двох років з моменту прийняття рішення про його приватизацію.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, з огляду на те, що рішення про приватизацію цілісного майнового комплексу Полтавського ДНКК АПК було прийнято 03.08.2015 (наказ РВ ФДМУ по Полтавській області № 522), у розумінні попередніх приписів закону про приватизацію державного майна граничний строк приватизації вказаного об`єкту закінчився ще 03.08.2017, з огляду на що, на момент набрання чинності Законом України «Про приватизацію державного та комунального майна» (07.03.2018) у Фонду державного майна України не було законних підстав продовжувати приватизацію Полтавського ДНКК АПК відповідно до вимог цього Закону.

При цьому слід прийняти до уваги положення п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна», яким встановлено, що приватизація (продаж) об`єктів, щодо яких рішення про приватизацію було прийнято до набрання чинності цим Законом, здійснюється та завершується відповідно до вимог цього Закону, крім об`єктів, за якими:

- дата проведення аукціону, конкурсу, викупу, продажу пакетів акцій (часток, паїв) господарських товариств, зазначена в опублікованому інформаційному повідомленні про продаж державного або комунального майна, припадає на день після набрання чинності цим Законом;

- після завершення процедури продажу відбувається оформлення договору купівлі-продажу;

- на момент прийняття рішення про їх приватизацію належали до об`єктів групи Г згідно з класифікацією об`єктів приватизації, встановленою Законом України «Про приватизацію державного майна», та щодо яких є дійсною оцінка, або Кабінетом Міністрів України визначено радника для надання послуг з підготовки до приватизації та продажу об`єктів приватизації за результатами проведення конкурсу.

Враховуючи те, що цілісний майновий комплекс Полтавського ДНКК АПК не відноситься до об`єктів, визначених п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна», його приватизація має відбуватися у порядку саме Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна».

Пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» встановлено, що:

- уповноважені органи управління державним майном або корпоративними правами, управління яких вони здійснюють, у двотижневий строк з дня набрання чинності цим Законом мають подати Фонду державного майна України пропозиції про включення об`єктів права державної власності до переліку об`єктів, що підлягають приватизації у році набрання чинності цим Законом, разом з інформацією, зазначеною у частинах четвертій, п`ятій статті 11 цього Закону, та основними показниками господарської діяльності за останні три роки та останній звітний період;

- Фонд державного майна України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом забезпечує оприлюднення переліків об`єктів, що підлягають приватизації у році набрання чинності цим Законом, в офіційних друкованих виданнях державних органів приватизації, на офіційному веб-сайті Фонду державного майна України.

Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» уповноважені органи управління державним майном або корпоративними правами, управління яких вони здійснюють, за результатами аналізу господарської діяльності суб`єктів господарювання подають щороку до 1 жовтня державним органам приватизації пропозиції стосовно включення об`єктів права державної власності до переліку об`єктів, що підлягають приватизації на наступний рік, разом з висновками щодо прогнозованої суми надходження коштів від приватизації запропонованих до переліків об`єктів та прогнозом соціально-економічних наслідків приватизації в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтю 12 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» встановлено, що рішення про приватизацію об`єкта, який включено до переліку об`єктів державної власності, що підлягають приватизації, приймається державними органами приватизації шляхом видання наказу, але не пізніше 30 днів з дня включення до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, за винятком випадку, передбаченого частиною другою цієї статті.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, для прийняття Фондом державного майна України рішення (наказу) про приватизацію об`єкта державної власності, такий об`єкт мав бути включеним до переліку об`єктів державної власності, що підлягають приватизації. При цьому вказаний перелік має бути сформований і затверджений з дотриманням вимог ст. 11 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна».

Матеріалами справи підтверджується, що відповідно до розпорядження Кабінеті Міністрів України № 954 від 09.10.2019 «Деякі питання управління Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства об`єктами державної власності» єдиний майновий комплекс Полтавського ДНКК АПК за актом приймання-передачі від 22.10.2019 передано зі сфери управління Мінагрополітики до сфери управління Мінекономіки, а відповідно до розпорядження Кабміну № 693 від 18.06.2021 «Про передачу цілісних майнових комплексів підприємств, установ та організацій до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства» - вказаний цілісній комплекс комбінату передано за актом приймання-передачі від 14.07.2021 зі сфери управління Мінекономіки до сфери управління Мінагрополітики.

Отже, як на момент набрання чинності Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» (07.03.2018), так і на час прийняття Фондом державного майна України спірного Наказу, органом управління Полтавського ДНКК АПК було Мінагрополітики, що мало у двотижневий строк з дня набрання чинності цим Законом подати Фонду державного майна України пропозиції про включення цього майнового комплексу до переліку об`єктів, що підлягали приватизації у 2018 році.

Також щороку до 1 жовтня (крім 2020 року, враховуючи, що органом управління об`єкту було Мінекономіки), Мінагрополітики мало подавати державному органу приватизації пропозиції стосовно включення Полтавського ДНКК АПК до переліку об`єктів, що підлягають приватизації на наступний рік (у тому числі на 2022 рік), із дотриманням Порядку, встановленого Кабміном.

Порядок подання уповноваженими органами управління державним органам приватизації пропозицій щодо включення об`єктів права державної власності до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 387 від 10.05.2018 (далі Порядок № 387).

Відповідно до п. 1 Порядку № 387 (тут і далі, в редакції, яка діяла станом на дату прийняття Наказу) цей Порядок встановлює процедуру подання уповноваженими органами управління державним майном або корпоративними правами, управління яких вони здійснюють (далі - уповноважені органи управління), державним органам приватизації пропозицій щодо включення об`єктів права державної власності до переліку об`єктів, що підлягають приватизації.

Пропозиції щодо включення об`єктів права державної власності до переліку об`єктів, що підлягають приватизації в наступному році, уповноважені органи управління подають щороку до 1 жовтня державним органам приватизації за формою згідно з додатком разом з висновками щодо прогнозованої суми надходження коштів від приватизації запропонованих до переліків об`єктів приватизації та прогнозом соціально-економічних наслідків приватизації (п. 2 Порядку № 387)

Зі змістом п. 3 Порядку № 387 до зазначених пропозицій додаються: завірені уповноваженими органами управління копії статутів суб`єктів господарювання (у разі наявності); копії балансів та звітів про фінансові результати суб`єктів господарювання за минулий рік (у разі наявності); виписка з рахунка в цінних паперах від депозитарної установи, що підтверджує наявність державної частки у суб`єкта управління, який набув статусу керуючого рахунком у цінних паперах, та свідоцтво про реєстрацію випуску акцій (для господарських товариств); копія ухвали відповідного господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство суб`єкта господарювання (у разі наявності); висновки щодо доцільності перетворення державного підприємства в акціонерне товариство; пропозиції щодо строку збереження профілю діяльності або можливості перепрофілювання (для об`єктів соціально-культурного призначення).

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» до об`єктів соціально-культурного призначення належать об`єкти: освіти, охорони здоров`я, культури, фізичної культури та спорту, туризму, мистецтва і преси, телебачення, радіомовлення, видавничої справи; санаторно-курортні заклади, будинки і табори відпочинку, профілакторії; інші об`єкти, призначені для задоволення соціальних та культурних потреб громадян незалежно від вартості майна; об`єкти соціально-культурного призначення, що не включені до статутного капіталу господарських товариств;

У матеріалах справи міститься Статут Полтавського ДНКК АПК, погоджений 10.05.2012 Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України, затверджений наказом Мінагрополітики № 272 від 16.05.2012 (далі - Статут), відповідно до п. 1.3 якого Комбінат оперативно і якісно забезпечує потреби підприємств, установ і організацій агропромислового комплексу незалежно від форм власності в підготовці та підвищенні кваліфікації фахівців, робітничих кадрів, а також забезпечує реалізацію потреб громадян у здобутті професійної освіти, оволодінні робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до їх інтересів, здібностей, стану здоров`я та соціального замовлення суспільства і держави.

Комбінат здійснює свою діяльність у відповідності до Конституції України, Законів України «Про освіту», «Про вищу освіту», «Про професійно-технічну освіту», інших законодавчих та нормативно-правових актів з питань освіти, наказів Міністерства освіти і науки України (п. 1.4 Статуту).

Розділом 2 Статуту передбачені головні завдання Комбінату, пов`язані із підготовкою, перепідготовкою, підвищенням кваліфікації робітних кадрів та фахівців установ агропромислового комплексу; навчання різних категорій працівників на виробництві та курсах цільового призначення з питань охорони праці, безпечної експлуатації обладнання, тощо; організацією підвищення кваліфікації працівників навчального центру на підприємствах, та їх атестацією, тощо. Розділом 5 Статуту визначений порядок організації навчального процесу.

За таких обставин, Полтавський ДНКК АПК є закладом професійно-технічної освіти, що також підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

При цьому той факт, що на даний час Полтавський ДНКК АПК не використовується як заклад освіти, на чому наполягає відповідач, не спростовує належності Полтавського ДНКК АПК до закладів освіти.

Відповідно до ч. 4 ст. 49 Закону України «Про професійно-технічну освіту» майно (об`єкти, споруди, основні фонди) закладів освіти і установ професійної (професійно-технічної) освіти, що перебувають у державній власності, можуть вилучатися засновником лише за умови подальшого використання цього майна і коштів, одержаних від його реалізації, на розвиток професійної (професійно-технічної) освіти.

Зі змісту ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту» вбачається, що об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням.

Тобто, враховуючи статус Полтавського ДНКК АПК, як закладу освіти, надання Мінагрополітики пропозицій щодо строку збереження профілю діяльності або можливості перепрофілювання цього закладу обов`язково мало передувати його включенню до переліку об`єктів, що підлягають приватизації.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що із системного аналізу наведених вище законодавчих норм можна зробити висновок, що у 2018 році Полтавський ДНКК АПК міг бути включений Фондом державного майна України до відповідного переліку виключно за пропозицією, яка обов`язково мала відповідати вимогам Порядку № 387, та за матеріалами, наданими Міністерством аграрної політики та продовольства України, яке на той час було визначено органом управління цим державним майном, проте, у матеріалах справи відсутні докази надання позивачем Фонду державного майна України відповідних пропозицій щодо включення Полтавського ДНКК АПК до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, а також пропозиції Мінагрополітики щодо строку збереження профілю діяльності або можливості перепрофілювання Полтавського ДНКК АПК.

При цьому колегія суддів вважає помилковими посилання Фонду державного майна України на те, що процедура, на необхідності дотримання якої наполягає прокурор, стосується об`єктів державної власності, які б мали були включені до відповідного переліку об`єктів вперше, та, з вказаного приводу, зазначає, що положення Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» не передбачають застосування визначеного у вказаному законі порядку лише до об`єктів державної власності, які б мали були включені до відповідного переліку об`єктів вперше, в той час як п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» навпаки зазначає про те, що приватизація (продаж) об`єктів, щодо яких рішення про приватизацію було прийнято до набрання чинності цим Законом, здійснюється та завершується відповідно до вимог цього Закону.

Слід зауважити відповідачу і на тому, що формування та затвердження переліків об`єктів, що підлягають приватизації, за змістом положень Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна», є першим етапом приватизації державного і комунального майна та, відповідно, частиною процедури приватизації об`єктів державної власності, що зумовлює необхідність дотримання визначений вказаним законом процедури і на цьому етапі приватизації.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що:

- починаючи з 2018 року, Фонд державного майна України щорічно видавав накази про затвердження переліку об`єктів, що підлягають приватизації на відповідний рік, без дотримання вимог Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна», а саме: без отримання від Мінагрополітики пропозицій про включення Полтавського ДНКК АПК до відповідного переліку; правовстановлюючих документів на майно та земельну ділянку; пропозицій щодо збереження профілю або можливості перепрофілювання закладу освіти тощо;

- так як початок процедури приватизації Полтавського ДНКК АПК та сам процес приватизації не є предметом оскарження у цьому спорі, виявлені органами прокуратури порушення, які зазначені у позові та є предметом розгляду у цій справі, не мають відношення до виконання відповідачем постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2015 № 271 «Про проведення прозорої та конкурентної приватизації у 2015-2017 роках».

При цьому, з огляду на предмет спору у цій справі, колегією суддів не досліджуються та не встановлюються правомірність доводів Фонд державного майна України про неможливість завершення процесу приватизації Полтавського ДНКК АПК через бездіяльність Мінагрополітики та самого підприємства, які протягом 2015-2022 років не надають необхідних матеріалів, оскільки процедура приватизації, а також дії/бездіяльність Мінагрополітики та навчального комбінату щодо її виконання.

Колегія суддів зауважує Фонду державного майна України на тому, що він не позбавлений права звернутися до суду за відповідним позовом для захисту свої прав та інтересів, проте встановлення наявності або відсутності бездіяльності відповідача або Полтавського ДНКК АПК у процедурі приватизації не може вплинути на вирішення спору сторін у цій справі, так як вказані обставини не можуть змінити як визначеної положеннями чинного законодавства процедури приватизації державного тайна, так і вплинути на її дотримання учасниками такої процедури.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що Фонд державного майна України прийняв рішення про включення єдиного майнового комплексу ДП «Полтавський ДНКК АПК» до Переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації у 2022 році, із порушенням вимог Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» та Порядку подання уповноваженими органами управління державним органам приватизації пропозицій щодо включення об`єктів права державної власності до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 387 від 10.05.2018, ч. 4 ст. 49 Закону України «Про «професійну (професійно-технічну) освіту» та ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту».

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

З огляду на викладене вище суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та визнання незаконним та скасування наказу Фонду державного майна України № 1 від 04.01.2022 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації у 2022 році» в частині включення до Переліку об`єктів соціально-культурного призначення (додаток 5) єдиного майнового комплексу Державного підприємства «Полтавський державний навчально-курсовий комбінат агропромислового комплексу».

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 27.10.2022 по справі № 910/3720/22, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Фонду державного майна України задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фонду державного майна України на рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2022 по справі № 910/3720/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2022 по справі № 910/3720/22 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/3720/22.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 21.02.2023.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді М.Г. Чорногуз

Є.Ю. Шаптала