Постанова

від 04.05.2023 по справі 910/3720/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/3720/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

прокуратури - Баклан А.Ю. (прокурор),

позивача - Міністерства аграрної політики та продовольства України (далі - Міністерство, позивач) - не з`явився,

відповідача - Фонду державного майна України (далі - Фонд, відповідач, скаржник) - Ленько М.М. (самопредставництво),

третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Полтавський державний навчально-курсовий комбінат агропромислового комплексу (далі - Комбінат, третя особа) - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фонду

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2022 (головуючий - суддя Головіна К.І.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2023 (головуючий - суддя Яковлєв М.Л., судді Чорногуз М.Г., Шаптала Є.Ю.)

у справі №910/3720/22

за позовом заступника Генерального прокурора (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства

до Фонду

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Комбінат

про визнання незаконним та скасування наказу в частині.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

ВСТУП

Причиною звернення до суду є наявність/відсутність підстав для визнання незаконним та скасування наказу про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації у 2022 році в частині.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Міністерства з позовною заявою до Фонду про визнання незаконним та скасування наказу в частині.

1.2. Позов обґрунтований тим, що внесення єдиного майнового комплексу Комбінату до переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2022 році не відповідає положенням чинного законодавства.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.10.2022, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2023 у справі №910/3720/22, позов задоволено частково.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Фонд, посилаючись на ухвалення судами першої та апеляційної інстанцій оскаржуваних судових рішень з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2022 та постанову Північного господарського суду від 21.02.2023 у справі №910/3720/22, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі Фонд із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказує, що оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, статей 11, 12 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", статті 80 Закону України "Про освіту"; також судами не застосовано висновок щодо застосування, зокрема, положень статей 53, 226 ГПК України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру", викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 та Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №916/2122/16.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу Прокурор заперечив проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

5.2. Від інших учасників процесу відзиви на касаційну скаргу не надходили.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Щодо наявності у Прокурора законних повноважень звертатися з даним позовом до суду в інтересах держави та визначення позивачем саме Міністерства, суди попередніх інстанцій вказали, зокрема, таке:

- Прокурор посилається на те, що порушення відповідачем порядку приватизації державного підприємства "Полтавський державний навчально-курсовий комбінат агропромислового комплексу" який є закладом освіти, що фінансується з державного бюджету, зокрема, прийняття рішення про приватизацію без урахування необхідності збереження профілю діяльності останнього, що є порушенням інтересів держави у сфері освіти;

- відповідно до Положення про Міністерство аграрної політики та продовольства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.02.2021 №124, Міністерство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України (далі - КМУ);

- Розпорядженням КМУ від 18.06.2012 №693-р "Про передачу цілісних майнових комплексів підприємств, установ та організацій до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства" до сфери управління Міністерства передано Комбінат;

- Міністерство відповідно до свого Положення та Законів України "Про приватизацію державного та комунального майна", "Про управління об`єктами державної власності", здійснює управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління, надає згоду або вмотивовану відмову на приватизацію об`єкта державної власності, повертає у державну власність майно, що було незаконно приватизовано;

- отже, саме на Міністерство покладено обов`язок захисту інтересів держави у правовідносинах щодо приватизації державного майна, яке входить до сфери його управління, зокрема, і щодо Комбінату;

- з матеріалів справи вбачається, що про можливе порушення державних інтересів у спірних правовідносинах Офіс Генерального прокурора дізнався безпосередньо від самого позивача (Міністерства), який у листі від 05.10.2021 №21-1410-07/8980 просив органи прокуратури вжити заходів до ситуації, що склалася із приватизацією єдиного майнового комплексу Комбінату, оскільки у Міністерстві відсутні будь-які документи, які б підтверджували його наміри на приватизацію цього державного майна;

- Офіс Генерального прокурора листом від 22.10.2021 №24/2/1-37176-21 звернувся до Міністерства із запитом про надання інформації щодо включення цілісного майнового комплексу Комбінату до переліку об`єктів малої приватизації та щодо статусу зазначеного майна;

- у відповідь на вказаний запит Міністерство листом від 12.11.2021 №21-1440-07/11129 повідомило прокурора, що Комбінат включений до переліку об`єктів малої приватизації із порушенням закону, оскільки документів, які б підтверджували наміри Міністерства на його приватизацію, відсутні;

- Офіс Генерального прокурора направив 17.01.2022 лист №24/2/1-37176-21 на адресу Міністерства, у якому виклав виявлені органами прокуратури порушення вимог законодавства при включенні Комбінату до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації. У цьому ж листі Міністерству запропоновано звернутись до суду з позовом за захистом інтересів держави, проте, вказана пропозиція була залишена останнім без відповіді та задоволення;

- таким чином, незважаючи на обізнаність Міністерства з жовтня 2021 року про факт включення Комбінату до переліку об`єктів малої приватизації із порушенням закону, орган управління не вжив будь-яких заходів щодо захисту інтересів держави, окрім повідомлення прокурора про порушення процедури приватизації;

- листом від 05.05.2022 Офіс Генерального прокурора повідомив Міністерство про представництво інтересів держави у спорі про визнання незаконним і скасування спірного наказу. Вказаний лист Міністерство залишило без відповіді та не висловило свого наміру звернутись з відповідним позовом до суду;

- водночас сам лише факт того, що з цим позовом до суду Прокурор звернувся через майже два тижні після направлення листа від 05.05.2022 не може свідчити про те, що прокурором не було доведено нездійснення позивачами захисту інтересів держави;

- позивач ще з жовтня 2021 року обізнаний про порушення інтересів держави у спірних правовідносинах, проте з відповідним позовом останній у період з жовтня 2021 року по травень 2022 року не звернувся хоча мав достатньо часу, щоб відреагувати на порушення інтересів держави;

- у даній справі обчислення розумного строку для реагування відповідного органу повинно враховувати не лише останнє повідомлення прокурора про звернення до суду, датоване 05.05.2022, а і те, що позивач був обізнаний про порушенні інтересів держави у спірних правовідносинах щонайменше з жовтня 2021 року;

- враховуючи вищезазначене та зважаючи на те, що позивач самостійно не звернувся до суду з вказаним позовом суди попередніх інстанцій виснували, що у цій справі Прокурором належним чином обґрунтовано підстави щодо представництва.

6.2. Постановою КМУ від 12.05.2015 №271 "Про проведення прозорої та конкурентної приватизації у 2015-2017 роках" затверджено перелік об`єктів державної власності, що підлягають приватизації у 2015-2017 роках, до якого, серед інших, включено Комбінат.

6.3. На виконання вказаної постанови наказом Фонду від 19.05.2015 №738 "Про затвердження переліку об`єктів груп В, Г, які підлягають підготовці до продажу в 2015 році" Комбінат включено до переліку об`єктів державної власності, що підлягають приватизації у 2015 році.

6.4. Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській області 03.08.2015 №522 прийнято рішення про приватизацію об`єкта державної власності - Комбінату, а наказом Мінагрополітики від 09.09.2015 №346 - цей єдиний майновий комплекс переданий до сфери управління Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській області.

6.5. Оскільки у 2015 році приватизація вказаного єдиного майнового комплексу не відбулась, наказами Фонду від 22.01.2016 №106, від 01.03.2017 №336 зазначений об`єкт нерухомості включений у Перелік об`єктів груп В, Г, які підлягають підготовці до продажу в 2016 та 2017 роках (відповідно), проте, у вказаний період приватизація третьої особи також не була проведена.

6.6. Відповідач зазначає про те, що приватизація єдиного майнового комплексу Комбінату у 2015-2017 роках не була здійснена, оскільки Мінагрополітики не надало Фонду встановленої приватизаційним законом інформації про державне майно та його реєстрацію, не провело інвентаризації майна, не визначило його чіткого переліку, не передало функції управління об`єктом приватизації органу приватизації (РВ ФДМУ по Полтавській та Сумській областях) в установленому порядку.

6.7. Фонд 27.03.2018, у зв`язку з набранням чинності 07.03.2018 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна", наказом №447 затвердив перелік об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2018 році, у додаток 2 до якого внесено Комбінат.

6.8. Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській області від 05.06.2018 №335 прийнято рішення про приватизацію об`єкта малої приватизації соціально-культурного призначення - єдиного майнового комплексу Комбінату.

6.9. У подальшому відповідно до Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" перелік об`єктів малої приватизації (до якого входив Комбінат) затверджувався Фондом у 2019 - 2021 роках наказами від 27.12.2018 №1637, від 28.12.2019 №1574, від 06.01.2021 №5, проте і у вказаних роках приватизація Комбінату також не була проведена.

6.10. Наказом Фонду від 04.01.2022 №1 "Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2022 році" затверджено Перелік об`єктів соціально-культурного призначення (додаток 5), до якого включений Комбінат (далі - Наказ).

6.10.1. Пунктом 2 Наказу вирішено продовжити приватизацію об`єктів, включених до Переліків, щодо яких рішення про приватизацію прийняті.

6.11. Прокурор вказує, що включення до Наказу єдиного майнового комплексу Комбінату є незаконним, оскільки відповідно до положень Закону України "Про приватизацію державного майна" строк приватизації вказаного об`єкту закінчився ще у 2017 році, тому у Фонду відсутні підстави продовжувати приватизацію вказаного нерухомого майна, а необхідно було дотриматись процедуру приватизації, визначеної новим Законом України "Про приватизацію державного та комунального майна".

6.12. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що, з огляду на те, що рішення про приватизацію цілісного майнового комплексу Комбінату прийнято 03.08.2015 (наказ РВ ФДМУ по Полтавській області №522), у розумінні попередніх приписів закону про приватизацію державного майна граничний строк приватизації вказаного об`єкта закінчився ще 03.08.2017, з огляду на що, на момент набрання чинності Законом України "Про приватизацію державного та комунального майна" (07.03.2018) у Фонду не було законних підстав продовжувати приватизацію Комбінату відповідно до вимог цього Закону.

6.13. Судами попередніх інстанцій встановлено, що для прийняття Фондом рішення (наказу) про приватизацію об`єкта державної власності, такий об`єкт мав бути включеним до переліку об`єктів державної власності, що підлягають приватизації. При цьому вказаний перелік має бути сформований і затверджений з дотриманням вимог статті 11 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна".

6.14. Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на момент набрання чинності Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" (07.03.2018) і на час прийняття Фондом спірного Наказу, органом управління Комбінату було Міністерство, що мало у двотижневий строк з дня набрання чинності вказаним вище Законом подати Фонду пропозиції про включення цього майнового комплексу до переліку об`єктів, що підлягали приватизації у 2018 році.

6.14.1. Також щороку до 1 жовтня (крім 2020 року, враховуючи, що органом управління об`єкту було Мінекономіки), Міністерство мало подавати державному органу приватизації пропозиції стосовно включення Комбінату до переліку об`єктів, що підлягають приватизації на наступний рік (у тому числі на 2022 рік), із дотриманням Порядку, встановленого КМУ.

6.14.2. Порядок подання уповноваженими органами управління державним органам приватизації пропозицій щодо включення об`єктів права державної власності до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, затверджений постановою КМУ від 10.05.2018 №387 (далі - Порядок №387).

6.14.3. Відповідно до пункту 1 Порядку №387 (тут і далі, в редакції, яка діяла станом на дату прийняття оскаржуваного Наказу) цей Порядок встановлює процедуру подання уповноваженими органами управління державним майном або корпоративними правами, управління яких вони здійснюють (далі - уповноважені органи управління), державним органам приватизації пропозицій щодо включення об`єктів права державної власності до переліку об`єктів, що підлягають приватизації.

6.14.4. Пропозиції щодо включення об`єктів права державної власності до переліку об`єктів, що підлягають приватизації в наступному році, уповноважені органи управління подають щороку до 1 жовтня державним органам приватизації за формою згідно з додатком разом з висновками щодо прогнозованої суми надходження коштів від приватизації запропонованих до переліків об`єктів приватизації та прогнозом соціально-економічних наслідків приватизації (пункт 2 Порядку №387)

6.14.5. Зі змістом пункту 3 Порядку №387 до зазначених пропозицій додаються: завірені уповноваженими органами управління копії статутів суб`єктів господарювання (у разі наявності); копії балансів та звітів про фінансові результати суб`єктів господарювання за минулий рік (у разі наявності); виписка з рахунка в цінних паперах від депозитарної установи, що підтверджує наявність державної частки у суб`єкта управління, який набув статусу керуючого рахунком у цінних паперах, та свідоцтво про реєстрацію випуску акцій (для господарських товариств); копія ухвали відповідного господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство суб`єкта господарювання (у разі наявності); висновки щодо доцільності перетворення державного підприємства в акціонерне товариство; пропозиції щодо строку збереження профілю діяльності або можливості перепрофілювання (для об`єктів соціально-культурного призначення).

6.15. Відповідно до статті 5 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" до об`єктів соціально-культурного призначення належать об`єкти: освіти, охорони здоров`я, культури, фізичної культури та спорту, туризму, мистецтва і преси, телебачення, радіомовлення, видавничої справи; санаторно-курортні заклади, будинки і табори відпочинку, профілакторії; інші об`єкти, призначені для задоволення соціальних та культурних потреб громадян незалежно від вартості майна; об`єкти соціально-культурного призначення, що не включені до статутного капіталу господарських товариств;

6.16. У матеріалах справи міститься Статут Комбінату, погоджений 10.05.2012 Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України, затверджений наказом Мінагрополітики від 16.05.2012 №272 (далі - Статут), відповідно до пункту 1.3 якого Комбінат оперативно і якісно забезпечує потреби підприємств, установ і організацій агропромислового комплексу незалежно від форм власності в підготовці та підвищенні кваліфікації фахівців, робітничих кадрів, а також забезпечує реалізацію потреб громадян у здобутті професійної освіти, оволодінні робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до їх інтересів, здібностей, стану здоров`я та соціального замовлення суспільства і держави.

6.16.1. Комбінат здійснює свою діяльність у відповідності до Конституції України, Законів України "Про освіту", "Про вищу освіту", "Про професійно-технічну освіту", інших законодавчих та нормативно-правових актів з питань освіти, наказів Міністерства освіти і науки України (пункт 1.4 Статуту).

6.16.2. Розділом 2 Статуту передбачені головні завдання Комбінату, пов`язані із підготовкою, перепідготовкою, підвищенням кваліфікації робітних кадрів та фахівців установ агропромислового комплексу; навчання різних категорій працівників на виробництві та курсах цільового призначення з питань охорони праці, безпечної експлуатації обладнання, тощо; організацією підвищення кваліфікації працівників навчального центру на підприємствах, та їх атестацією, тощо. Розділом 5 Статуту визначений порядок організації навчального процесу.

6.17. За таких обставин, суди попередніх інстанцій виснували, що Комбінат є закладом професійно-технічної освіти, що також підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

6.18. При цьому той факт, що на даний час Комбінат не використовується як заклад освіти, на чому наполягає відповідач, на дамку судів першої та апеляційної інстанцій, не спростовує належності третьої особи до закладів освіти.

6.19. Відповідно до частини четвертої статті 49 Закону України "Про професійно-технічну освіту" майно (об`єкти, споруди, основні фонди) закладів освіти і установ професійної (професійно-технічної) освіти, що перебувають у державній власності, можуть вилучатися засновником лише за умови подальшого використання цього майна і коштів, одержаних від його реалізації, на розвиток професійної (професійно-технічної) освіти.

6.20. Зі змісту частини четвертої статті 80 Закону України "Про освіту" вбачається, що об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням.

6.21. Тобто, враховуючи статус Комбінату, як закладу освіти, надання Мінстерством пропозицій щодо строку збереження профілю діяльності або можливості перепрофілювання цього закладу обов`язково мало передувати його включенню до переліку об`єктів, що підлягають приватизації.

6.22. Колегія суддів апеляційної інстанції виснувала про правильність висновку суду першої інстанції про те, що із системного аналізу наведених вище законодавчих норм можна дійти висновку, що у 2018 році Комбінат міг бути включений Фондом до відповідного переліку виключно за пропозицією, яка обов`язково мала відповідати вимогам Порядку №387, та за матеріалами, наданими Міністерством, яке на той час було визначено органом управління цим державним майном, проте, у матеріалах справи відсутні докази надання позивачем Фонду відповідних пропозицій щодо включення третьої особи до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, а також пропозиції Міністерства щодо строку збереження профілю діяльності або можливості перепрофілювання Комбінату.

6.23. При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції, вказала на помилковість посилання Фонду на те, що процедура, на необхідності дотримання якої наполягає Прокурор, стосується об`єктів державної власності, які б мали були включені до відповідного переліку об`єктів вперше, та, з вказаного приводу, зазначає, що положення Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" не передбачають застосування визначеного у вказаному законі порядку лише до об`єктів державної власності, які б мали були включені до відповідного переліку об`єктів вперше, в той час як пункт 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" навпаки зазначає про те, що приватизація (продаж) об`єктів, щодо яких рішення про приватизацію було прийнято до набрання чинності цим Законом, здійснюється та завершується відповідно до вимог цього Закону.

6.24. Колегія суддів апеляційної інстанції погодилася з висновками суду першої інстанції про таке:

- починаючи з 2018 року, Фонд щорічно видавав накази про затвердження переліку об`єктів, що підлягають приватизації на відповідний рік, без дотримання вимог Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна", а саме: без отримання від Міністерства пропозицій про включення Комбінату до відповідного переліку; правовстановлюючих документів на майно та земельну ділянку; пропозицій щодо збереження профілю або можливості перепрофілювання закладу освіти тощо;

- виявлені органами прокуратури порушення, які зазначені у позові та є предметом розгляду у цій справі, не мають відношення до виконання відповідачем постанови КМУ від 12.05.2015 №271 "Про проведення прозорої та конкурентної приватизації у 2015-2017 роках".

7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Ухвалою Верховного Суду від 06.04.2023, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №910/3720/22 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

7.2. Від Фонду 18.04.2023 до Суду надійшли додаткові пояснення.

7.3. Від Прокурора 24.04.2023 до суду надійшли заперечення на додаткові пояснення до касаційної скарги відповідача.

7.4. Суд протокольною ухвалою від 04.05.2023 залишив додаткові пояснення відповідача без розгляду в силу приписів статей 118, 298 ГПК України.

7.5. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.6. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.4. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.5. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.6. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.7. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

8.8. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

8.9. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

8.10. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

8.11. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

8.12. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

8.13. Скаржник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, та без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 та Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №916/2122/16.

8.14. Слід зазначити, що у цій справі прокурором був поданий позов в інтересах держави в особі Міністерства.

8.15. У справі №912/2385/18 позов поданий прокурором в інтересах держави в особі Устинівської районної державної адміністрації Кіровоградської області та Східного офісу Державної аудиторської служби України.

8.15.1. На думку скаржника, судами першої та апеляційної інстанцій не було враховано правовий висновок такого змісту:

"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

8.16. У справі №916/2122/16 позов подано прокурором в інтересах держави в особі Фонду.

8.16.1. На думку Фонду, судами першої та апеляційної інстанцій не було враховано правовий висновок такого змісту:

""Отже, ураховуючи положення законодавства, правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 та установлені судами обставини справи щодо недоведеності прокурором наявності бездіяльності компетентного у спірних правовідносинах органу, колегія суддів вважає правильним висновок судів, що у цьому випадку матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що позивач (ФДМ України) не може чи не бажає здійснювати захист інтересів держави та звертатися до суду з відповідним позовом, а сама по собі обставина незвернення ФДМ України з позовом протягом певного часового періоду (2 місяці за твердженням прокурора) не свідчить про неможливість виконання позивачем функцій із захисту інтересів держави".

8.17. Слід зазначити, що у вказаних вище справах і у даній справі позов було подано прокурором в інтересах держави.

8.18. Таким чином, справа №910/3720/22 та означені скаржником (№912/2385/18, 916/2122/16) є подібними в частині, що стосується подання позову прокурором в інтересах держави з визначеним прокурором позивачем та за нормативно-правовим регулюванням такого звернення (стаття 53 ГПК України, стаття 23 Закону України "Про прокуратуру").

8.19. Як вбачається, зі змісту касаційної скарги та доводів касаційного оскарження, на думку скаржника, позовна заява подана Прокурором підлягала залишенню без розгляду, виходячи зокрема, з таких підстав:

- обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави;

- при цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу другого частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва;

- як вбачається з листа Міністерства від 12.11.2021 №21-1440-07/111229, в якому Міністерство повідомляє Офіс Генерального прокурора про: порушення вимог законодавства при включенні спірного майна до переліку об`єктів малої приватизації; для вирішення вищезазначеного питання Міністерство зверталось листом від 05.10.2021 №21-1410-07/8990 до Офісу Генерального прокурора для вжиття заходів, щодо ситуації, яка склалась навколо приватизації Комбінату, проте не вказує причини, які перешкоджають останньому самостійно звернутися до суду за захистом своїх прав;

- Господарським судом міста Києва та Північним апеляційним господарським судом не враховано, що Заступник Генерального прокурора 05.05.2022 звернувся до Міністерства з повідомленням про пред`явлення позову в інтересах держави в особі Міністерства до Фонду та того ж дня 05.05.2022 прокуратура звернулась до Господарського міста Києва з зазначеним позовом, відповідно підстави для звернення з позовом відсутні;

- фактично Прокурором порушено вимоги встановлені статтею 23 Закону України "Про прокуратуру";

- всупереч частин третьої-п`ятої статті 53 ГПК України прокурор при поданні даної позовної заяви не обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави;

- якщо після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України.

- у листі від 17.01.2022 за №24/2/1-37176-21 Офіса Генерального прокурора до Міністерства детально викладені виявлені на думку органів прокуратури порушення вимог законодавства при включенні Комбінату до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації;

- також Офісом Генерального прокурора запропоновано вказаному органу державної виконавчої влади, який у спірних правовідносинах виконує функцію управління спірним державним майном, вчинити дії, спрямовані на відновлення порушеного права держави шляхом подання позову;

- Прокурор зазначає, що жодної відповіді протягом 3,5 місяців від позивача не надходило, тому Офісом Генерального прокурора подано даний позов до суду;

- проте, на думку Фонду, сама по собі обставина не звернення Міністерства з позовом протягом певного часового періоду (3,5 місяці за твердженням прокурора) не свідчить про неможливість виконання позивачем функцій із захисту інтересів держави.

8.20. Слід заначити, що питання дотримання Прокурором порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" звернення до суду було предметом дослідження і оцінки як суду першої, так і суду апеляційної інстанцій, про що свідчить зміст оскаржуваних судових рішень.

8.21. Так, суд апеляційної інстанції зазначив, зокрема, таке:

щодо наявності у заступника Генерального прокурора законних повноважень звертатися з цим позовом до суду в інтересах держави та визначення позивачем саме Міністерства;

- згідно зі статтею 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом;

- відповідно до приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру":

представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша);

прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (частин третя);

- згідно з частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень;

- матеріали справи свідчать, що в обґрунтування підстав для звернення з цим позовом, прокурор посилається на те, що порушення відповідачем порядку приватизації державного підприємства "Полтавський державний навчально-курсовий комбінат агропромислового комплексу" який є закладом освіти, що фінансується з державного бюджету, зокрема, прийняття рішення про приватизацію без урахування необхідності збереження профілю діяльності останнього, що є порушенням інтересів держави у сфері освіти;

- відповідно до Положення про Міністерство, затвердженого постановою КМУ від 17.02.2021 №124, Міністерство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України;

- розпорядженням КМУ від 18.06.2012 №693-р "Про передачу цілісних майнових комплексів підприємств, установ та організацій до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства" до сфери управління Міністерства був переданий Комбінат;

- Міністерство відповідно до свого Положення та Законів України "Про приватизацію державного та комунального майна", "Про управління об`єктами державної власності", здійснює управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління, надає згоду або вмотивовану відмову на приватизацію об`єкта державної власності, повертає у державну власність майно, що було незаконно приватизовано;

- отже, саме на Міністерство покладено обов`язок захисту інтересів держави у правовідносинах щодо приватизації державного майна, яке входить до сфери його управління, зокрема, і щодо Комбінату;

- за таких обставин суд апеляційної інстанції виснував, що прокурор правильно визначив позивача у цій справі;

Щодо дотримання порядку звернення до суду з даним позовом;

- аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

у разі відсутності такого органу;

- перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються;

- у першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює захист неналежно;

- "нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається;

- "здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною";

- "неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача;

- вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №910/119/19;

- отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави у суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті129 Конституції України);

- за приписами статті 53 ГПК України:

у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (частина третя);

прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (частина четверта);

- таким чином, прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини здійснення ним повідомлення на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави;

- за висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, прийнятої у зв`язку з необхідністю вирішення виключної правової проблеми, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо підстав здійснення представництва інтересів держави в суді прокурором, вказано:

прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу;

бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;

звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;

невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо;

Верховний Суд України у постанові від 13.06.2017 у справі №п/800/490/15 (провадження №21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи;

однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності;

таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим;

- з матеріалів справи вбачається, що про можливе порушення державних інтересів у спірних правовідносинах Офіс Генерального прокурора дізнався безпосередньо від самого позивача (Міністерства), який у листі від 05.10.2021 №21-1410-07/8980 просив органи прокуратури вжити заходів до ситуації, що склалася із приватизацією єдиного майнового комплексу Комбінату, оскільки у Міністерстві відсутні будь-які документи, які б підтверджували його наміри на приватизацію цього державного майна;

- Офіс Генерального прокурора 22.10.2021 листом №24/2/1-37176-21 звернувся до Міністерства із запитом про надання інформації щодо включення цілісного майнового комплексу Комбінату до переліку об`єктів малої приватизації та щодо статусу зазначеного майна;

- у відповідь на вказаний запит Міністерство листом від 12.11.2021 №21-1440-07/11129 повідомило прокурора, що Комбінат включений до переліку об`єктів малої приватизації із порушенням закону, оскільки документів, які б підтверджували наміри Міністерства на його приватизацію, відсутні;

- Офіс Генерального прокурора 17.01.2022 направив лист №24/2/1-37176-21 на адресу Міністерства, у якому виклав виявлені органами прокуратури порушення вимог законодавства при включенні Комбінату до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації. У цьому ж листі Міністерству було запропоновано звернутись до суду з позовом за захистом інтересів держави, проте, вказана пропозиція була залишена останнім без відповіді та задоволення;

- таким чином, незважаючи на обізнаність Міністерства з жовтня 2021 про факт включення Комбінату до переліку об`єктів малої приватизації із порушенням закону, орган управління не вжив будь-яких заходів щодо захисту інтересів держави, окрім повідомлення прокурора про порушення процедури приватизації;

- також із матеріалів справи вбачається, що листом від 05.05.2022 Офіс Генерального прокурора повідомив Міністерство про представництво інтересів держави у спорі про визнання незаконним та скасування спірного наказу. Вказаний лист Міністерство залишило без відповіді та не висловило свого наміру звернутись з відповідним позовом до суду;

- водночас сам лише факт того, що з цим позовом до суду прокурор звернувся через майже два тижні після направлення листа від 05.05.2022 не може свідчити про те, що прокурором не будо доведено нездійснення позивачами захисту інтересів держави;

- при цьому, як встановлено вище, позивач ще з жовтня 2021 року був обізнаний про порушення про порушенні інтересів держави у спірних правовідносинах, проте з відповідним позовом останній у період з жовтня 2021 року по травень 2022 року не звернувся хоча мав достатньо часу, щоб відреагувати на порушення інтересів держави;

- у постановах Верховного Суду від 23.03.2021 у справі №917/665/20, 07.04.2021 у справі №913/124/20, 09.06.2021 у справі №916/1674/18 (у цих справах суди встановили, що до проміжку часу між повідомленням органу, здійсненого прокурором в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру", та зверненням до суду з позовом є незначним) зроблено такі висновки:

суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, чи існував факт незвернення вказаного органу до суду при наявності для цього підстав;

така обізнаність має бути підтверджена достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені;

суди попередніх інстанцій при наданні висновків про недотримання прокурором розумного строку зосередилися на часовому проміжку, який минув між повідомленням, яке прокурор надіслав органу, та поданням позову у справі, проте не приділили достатньої уваги тому, що такий проміжок не завжди є вирішальним у питаннях дотримання прокурором приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру"; такий підхід є занадто формалізованим, критерій "розумності" строку має визначатися з урахуванням великого кола чинників і не може бути оцінений виключно темпорально;

- з огляду на вищенаведене колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, що в даній справі обчислення розумного строку для реагування відповідного органу повинно враховувати не лише останнє повідомлення прокурора про звернення до суду, датоване 05.05.2022, а і те, що позивач був обізнаний про порушенні інтересів держави у спірних правовідносинах щонайменше з жовтня 2021 року;

- виходячи з висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, прокурору для звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі компетентного органу достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності;

- враховуючи вищезазначене та зважаючи на те, що позивач самостійно не звернувся до суду з вказаним позовом суд апеляційної інстанції виснував, що у цій справі прокурором належним чином обґрунтовано підстави щодо представництва.

8.22. Отже, суди попередніх інстанцій дослідили питання представництва у даному позові інтересів держави прокурором і в силу приписів статті 86 ГПК України надали оцінку поданому суду листуванню, яке здійснювалося на виконання вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

8.23. Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

8.24. Також, слід зазначити, що при ухваленні оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції хоч і не вказував на постанову від 15.09.2020 у справі №916/2122/16, однак фактично врахував правовий висновок, викладений у вказаній справі.

8.25. Що ж до постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, то зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що судом апеляційної інстанції враховано правовий висновок, викладений у вказаній справі та зроблено відповідне посилання.

8.26. Отже, доводи касаційної скарги стосовно неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду стосовно застосування статей 53, 226 ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" не знайшли свого підтвердження.

8.27. З огляду на викладене, посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, викладених у відповідних постановах, визначених у пункті 4.1 цієї постанови, не знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду справи.

8.28. Верховний Суд виходить з того, що інші усні доводи Судом відхиляються, адже фактично є новими доводами касаційної скарги, яка була подана на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України щодо неврахування висновків у справах №912/2385/18 та №916/2122/16, а зазначення іншої правової позиції є новою підставою касаційної скарги, поданою поза строку касаційного оскарження. Також Суд ураховує і те, що ці усні доводи не заявлялися у судах першої та апеляційної інстанцій.

8.29. Суд акцентує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

8.30. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

8.31. Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду даного господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

8.32. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 зі справи №373/2054/16-ц).

8.33. Отже, відповідачем не мотивовано та не доведено, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права щодо порядку та оцінки доказів, зокрема, отримання доказів та/або дослідження доказів, з огляду на статі 76 - 79, 86 ГПК України

8.34. З огляду на викладене доводи касаційної скарги, не знайшли свого підтвердження, та підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

8.35. Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище висновки Верховного Суду, наведені у цій постанові.

8.36. Верховний Суд окремо вважає за необхідне вказати, що у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

8.37. Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

8.38. ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

8.39. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

8.40. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення.

10. Судові витрати

10.1. Судовий збір сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки Суд касаційну скаргу відповідача залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фонду державного майна України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2023 у справі №910/3720/22 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос