Постанова

від 16.02.2023 по справі 554/948/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/948/22 Номер провадження 22-ц/814/1971/23Головуючий у 1-й інстанції Сініцин Е.М. Доповідач ап. інст. Абрамов П. С.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2023 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Абрамова П.С.,

Суддів: Дорош А.І., Триголова В.М.,

за участю секретаря судового засідання - Ряднини І.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу представника позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю інвестиційної науково-промислової компанії «Озот», директора Черневецького А.В., на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 08 липня 2022 року

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю інвестиційної науково-промислової компанії «Озот» до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки

УСТАНОВИВ:

короткого змісту позовних вимог і рішення суду першої інстанції;

У лютому 2022 року директор Товариства з обмеженою відповідальністю інвестиційної науково-промислової компанії «Озот» Черневецький А.В. (далі по тексту - ТОВ ІНПК «Озот») звернувся до суду із позовом, відповідно до якого прохав визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 1 000 кв.м, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель споруд за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5310137000:18:011:0061, укладений 16.03.2011 між ТОВ ІНПК «Озот» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Святецькою І.В. 16.03.2011 року за реєстровим номером 1436.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 16.03.2011 між ТОВ ІНПК «Озот» в особі директора Черневецького Андрія Валентиновича (продавець) та громадянкою України ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Святецькою І.В., згідно з яким продавець продав, а покупець купила за 70 000,00 грн земельну ділянку площею 1 000 кв.м, цільове призначення землі - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, місце розташування земельної ділянки: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5310137000:18:011:0061.

Позивач вказує, що зважаючи на те, що правовий режим земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будинок і особа, яка набула права власності на будинок, стає власником відповідної частини земельної ділянки, договір купівлі-продажу земельної ділянки від 16.03.2011 року порушує право власності позивача на будинок і відповідну частину земельної ділянки під ним, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , адже земельна ділянка перейшла у власність відповідача без достатніх правових підстав.

На момент укладення спірного договору купівлі-продажу та на момент подання позовної заяви, ТОВ ІНПК «Озот» є власником нерухомого майна - будинку, реєстраційний номер майна -12160472, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою № 296101232 від 24.01.2022 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна.

Рішенням Октябрського районногосуду м.Полтави від08липня 2022року у задоволені позову відмовлено.

короткого змісту вимог апеляційної скарги; узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу;

В апеляційній скарзі ТОВ ІНПК «Озот» прохає рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити у справі нове рішення про задоволення позовних вимог, вказували, що рішення місцевого суду ухвалено з порушенням вимог матеріального та процесуального права, що судом не враховано вимоги ст. ст. 187, 377 ЦК України, ст. 152 ЗК України, що укладений правочин суперечить вимогам матеріального права, що земельна ділянка невід`ємно пов`язана з об`єктом нерухомості, що розташований на ній.

узагальнених доводів та заперечень інших учасників справи;

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

встановлених судомпершої інстанціїта неоспоренихобставин,а такожобставин,встановлених судомапеляційної інстанції,і визначенихвідповідно доних правовідносин;доводів,за якимисуд апеляційноїінстанції погодивсяабо непогодився звисновками судупершої інстанції; мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу;

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом ТОВ ІНПК «Озот» євласником нерухомогомайна -будинку,реєстраційний номер12160472,що знаходитьсяза адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна № 296101232 від 24.01.2022.

ТОВ ІНПК «Озот» на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 177453, виданого Октябрською районною в м. Полтаві радою 22.01.2009 та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 020964500001 було власником земельної ділянки площею 1 000 кв.м, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, місце розташування земельної ділянки: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5310137000:18:011:0061

16.03.2011 між ТОВ ІНПК «Озот» в особі директора Черневецького АндріяВалентиновича та громадянкою України ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Святецькою І.В., згідно з яким продавець, ТОВ ІНПК «Озот», продало, а покупець, ОСОБА_1 , купила за 70 000,00 грн земельну ділянку площею 1 000 кв.м, цільове призначення землі - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, місце розташування земельної ділянки: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5310137000:18:011:0061.

Відмовляючи взадоволенні позовнихвимог, місцевий суд виходив з того, що спірний договір купівлі-продажу земельної ділянки відповідав вимогам чинного законодавства, його зміст не суперечив положеннямЦК України, іншим актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; сторони правочину мали необхідний обсяг цивільної дієздатності; їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі; правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Також, суд зазначив, що договір купівлі-продажу є платним, тому посилання на постанову Судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 12.10.2016 є недоречним, а правовідносини не тотожні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

У відповідності із вимогами ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановленічастинами першою - третьою,п`ятоюташостою статті 203цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В ст. 203 ЦК України закріплені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності з вимогами ст. ст. 373, 377 ЦК України в редакції на час укладення спірного договору, власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

До особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

Аналогічні положення містились і в статті 120 ЗК України в редакції на час укладення спірного договору купівлі продажу земельної ділянки.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти.

Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов`язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

У разі набуття права власності на жилий будинок (крім багатоквартирного), який розташований на землях державної або комунальної власності, що перебувають у користуванні іншої особи, та необхідності поділу земельної ділянки, площа земельної ділянки, що формується, не може бути меншою, ніж максимальний розмір земельних ділянок відповідного цільового призначення, визначених статтею 121 Земельного кодексу України (крім випадків, коли формування земельної ділянки в такому розмірі є неможливим).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на важливість принципуsuperficies solo cedit(збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 3 квітня 2019 року у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 37-38), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 54)).

«Якщо право власності на об`єкт нерухомості та на земельну ділянку, на якій цей об`єкт розташований, належать одній особі, то відчуження, у тому числі в процедурі виконавчого провадження, об`єкта нерухомості окремо від земельної ділянки або земельної ділянки окремо від об`єкта нерухомості суперечить закону».

У відповідності звимогами ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 6 ЦК України визначено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно зі статтею 6 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є принцип справедливості, добросовісності та розумності.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2019 у справі № 390/34/17 зазначив, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується на давньоримській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини є принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно на них покладається.

Якщо особа, яка має право на оскарження документа чи юридичного факту, безпосередньо висловилася або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати таке право, така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба згодом реалізувати право на оскарження суперечитиме попередній поведінці та має призводити до припинення зазначеного права (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 450/2286/16-ц).

Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом МЮУ № 20/5 від 03.03.2004, що діяла станом на час посвідчення спірного правочину (в редакції від 01.06.2010), передбачалось, що при нотаріальному посвідченні договорів про відчуження житлового будинку, а також іншого нерухомого майна, що підлягає реєстрації, нотаріус вимагає подання документів, які підтверджують право власності (довірчої власності) на вказане майно, та, у передбачених законодавством випадках, документів, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно в осіб, які його відчужують (п. 61 розділу 3 Інструкції).

Згідно з пунктом 62 Інструкції право власності на земельну ділянку фізичних осіб посвідчується державним актом, а на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, також відповідним договором або свідоцтвом про право на спадщину.

Пунктом 71 Інструкції визначалось, що при посвідченні договору про відчуження земельної ділянки як самостійного об`єкта цивільних правовідносин нотаріус перевіряє відсутність (наявність) обмежень (обтяжень) за даними Державного земельного кадастру. Перехід права власності на земельну ділянку не припиняє встановленого обмеження (обтяження). Про встановлене обмеження (обтяження) та його зміст нотаріус зазначає в тексті договору.

Позивачем не доведено належними доказами у справі того факту, що він подавав нотаріусу при посвідченні спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки документи, що підтверджують наявність на ній об`єкту нерухомості (будівлі), що належить ТОВ ІНПК «Озот», та позивач не обґрунтовував свої позовні вимоги незаконністю дій нотаріуса при посвідченні спірної угоди, а саме порушенням Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

У пункті 3.1 спірного договору Продавцем було засвідчено зокрема, що відчужувана земельна ділянка є вільною від будь-яких майнових прав.

Зі змісту спірного договору (п. 2.1) вбачається, що продаж земельної ділянки здійснений за спірним договором купівлі-продажу за ціною, визначеною на підставі Експертної оцінки ФОП ОСОБА_2 від 14.03.2011, разом із тим, відсутні підстави вважати, що вказаний документ про оцінку вартості майна містив відомості про розташування на земельній ділянці об`єкта нерухомості; документи, що подавались нотаріусу для посвідчення спірного договору (документи нотаріальної справи) не додані позивачем до позову та не витребовувались під час розгляду справи судом першої інстанції у передбаченому законом порядку.

Враховуючи ту обставину, що на момент відчуження земельної ділянки окремо від об`єкту нерухомості, що на ній розташований, позивач, ТОВ ІНПК «Озот», будучи власником цього об`єкту, знав чи повинен був знати вимоги ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України, однак свідомо, добровільно, переслідуючи якусь мету, відчужив земельну ділянку та протягом 10 років не вживав жодних дій щодо оскарження спірного правочину, апеляційний суд вважає, що в діях позивача наявне порушення вимог п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним даного правочину.

Доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду не спростували.

Апеляційний суд зазначає, що для дотримання вимог ст. 377 та ст. 120 ЗК України позивач у справі не позбавлений можливості, як власник об`єкту нерухомості, визнати за собою право власності на земельну ділянку, чи викупити земельну ділянку у відповідача у справі.

висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції;

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що рішення місцевого суду ухвалене з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Оскільки в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, підстави для відшкодування судових витрат, понесених скаржником у зв`язку із апеляційним переглядом справи, - відсутні.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю інвестиційної науково-промислової компанії «Озот» - залишити без задоволення.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 08 липня 2022 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, яким є Верховний Суд.

У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, строк на касаційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 16 лютого 2023 року.

Головуючий суддя П.С. Абрамов

Судді А.І. Дорош

В.М. Триголов