Рішення

від 23.02.2023 по справі 489/3243/19

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

справа № 489/3243/19 провадження №2/489/35/23

РІШЕННЯ

Іменем України

23 лютого 2023 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого судді Коваленка І.В.,

при секретарі судового засідання Ткаченко С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Миколаєва в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя

встановив:

У червні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, після уточнення якого остаточно просила в порядку поділу спільного майна подружжя:

- залишити за нею право власності на житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 ;

- залишити за нею право власності на транспортний засіб HYUNDAI i30, 2012 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 ;

- відповідачу залишити право власності на квартиру АДРЕСА_2 ;

- визнати за нею право власності 50 % обсягу корпоративних прав, які існують на момент поділу в Товаристві з обмеженою відповідальністю «ІТС» (далі ТОВ «ІТС») частки статутного капіталу 40 % та в Товаристві з обмеженою відповідальністю Морське агентство «ІСМА» (далі ТОВ Морське агентство «ІСМА») частки в статутному капіталі 45 %;

- визнати за нею право на отримання частини доходів, отриманих відповідачем від володіння корпоративними правами в ТОВ «ІТС» за період з 1998 року по 2020 рік;

- визнати за нею право на отримання частини доходів, отриманих відповідачем від володіння корпоративними правами в ТОВ Морське агентство «ІСМА» за період з 2001 року по 2020 рік.

Як на підставу позовних вимог вказала, що з відповідачем перебувають в шлюбі, зареєстрованому 11.09.1998, що підтверджується свідоцтвом серії НОМЕР_3 , позов про розірвання якого подано до Ленінського районного суду міста Миколаєва.

Від шлюбу мають неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та повнолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проходить навчання за денною формою навчання Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського (термін навчання з 01.09.2018 по 30.06.2022).

У період шлюбу сторонами було придбано майно, про поділ якого не можуть дійти згоди, а саме:

- житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , інвентарною вартістю 396434,00 грн., право власності на який оформлено на позивача, який розташований на земельній ділянці площею 0,1 га, виділеній у її власність на підставі рішення Миколаївської міської ради від 04.09.2009 № 36/62;

- квартиру АДРЕСА_2 , інвентарною вартістю 73179,00 грн., право власності на яку оформлено на відповідача;

- транспортний засіб HYUNDAI i30 2012 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 210300,00 грн., оформлений на позивача.

Ринкова вартість майна, що підлягає поділу між подружжям визначена звітами з незалежної оцінки ринкової вартості.

Крім того відповідач є засновником ТОВ «ІТС» з частковою в статутному капіталі 40% та засновником ТОВ Морське агентство «ІСМА» з часткою у його статутному капіталі 45 %.

В якості статутного внеску до вказаних товариств відповідач вносив майно, що належало сторонам на праві спільної сумісної власності. Після внесення вказаного майна до статутного фонду товариств, це право трансформувалося в корпоративні права відповідача на частки у статутному капіталі товариств, які відповідно до чинного законодавства не є спільною сумісною власністю подружжя і не підлягають поділу між ними. Тому в такому випадку в іншого подружжя виникає право на отримання половини доходу відповідача від діяльності підприємства.

Посилаючись на наведені обставини та те, що молодша дитина після розірвання шлюбу залишається проживати разом з позивачем, а старша дитина навчається на денній формі навчання у вищому навчальному закладі та не має самостійного заробітку і буде також проживати разом з матір`ю, тому враховуючи інтереси дітей позивач просить відступити від рівності часток подружжя та здійснити поділ спільного майна у вказаний нею спосіб.

Відповідач ОСОБА_2 подав відзив на позов від 19.12.2019, який йому повернуто ухвалою суду від 02.04.2020 через недотримання вимог частини четвертої статті 178 ЦПК України.

У вересні 2020 року відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 в якому просить в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ним право власності на:

- частку житлового будинку літ.А., загальною площею 60,8 кв.м, житловою 43,7 кв.м. та новоствореного житлового будинку реконструйованого з літньої кухні літ. «Б» та прибудови літ. «Б», «Б1», загальною площею 250 кв.м., з належними до них господарськими будівлями та спорудами, а також частину земельної ділянки кадастровий номер 4810136900:04:082:0002, площею 0,1 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ;

- частку легкового автомобіля HYUNDAI i30 2012 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 ;

- частку обладнаннясонячної електростанції сонячнийфотоелектричний модуль LongiSolarLR-72-345w,-FroniusSYMO15,0-3-M(15кВт.3фази/2трека);Електролічильник багатофункціональнийItronFCE-6000(5/100A)кл.1,-модем SparkletPS485),а такожправо вимогина часткуприбутку отриманоговід продажуелектричної енергіїза зеленимтарифом задоговором купівлі-продажувід 01.01.2019№СГ/17та договоромпостачання електроенергії№12415312від 01.01.2019,укладених між ОСОБА_1 і ТОВ «Миколаївська енергопостачальна компанія», починаючи з 14.06.2019.

Також просить визнати право вимоги на отримання частини доходів отриманих ОСОБА_1 від володіння 50% у статутному капіталі Приватного підприємства «Метеор-ЮГ» (далі ПП «Метеор-Юг») з 14.06.2019.

Окрім наведеного, просить виділити йому у власність наступне майно: мотоблок «Pubert», вартістю 10500 гривень; бензогенератор «Eisemann - 8200 гривень; КШМ «Макіта» - 3000 гривень; перфоратор «Макіта» - 3000 гривень; зварювальний інвертор «SSVA-270» - 6000,00 грн.; пристрій н/а для інвертора «SSVA-270», залишковою вартістю 3000 гривень; електричну дриль «Макіта», вартістю 2500 гривень; хлібопічку «Panasonik», вартістю 2100 гривень; пилосос миючий «Thomas» - 2800 гривень; мийку високого тиску «Karcher» - 3000 гривень; повітряний компресор «Vitals» - 4000 гривень; електричну пилку «Фіолент» - 2000 гривень; електричний рубанок «Фіолент» - 1500 гривень; інверторний кондиціонер «Toshiba-13» - 7800 гривень. На загальну суму 59400 гривень.

Як на підставу своїх позовних вимог ОСОБА_5 вказав, що в період шлюбу у спільну власність сторонами було набуто житловий будинок по АДРЕСА_1 , який за спільною згодою реконструйовано. Будівництво закінчено в 2016 році та в цьому ж році його було заселено членами їх родини. Вартість новоствореного житлового будинку на момент подачі позову складає не менше 3000000 гривень. Починаючи з 2019 року ОСОБА_1 створила для нього нестерпні умови для проживання та в квітні 2019 року скориставшись його відсутністю змінила замки на воротах, вхідних дверях до житлових приміщень реконструйованого житлового будинку, а з квітні 2019 року без згоди членів родини заселила до нього сторонню особу.

Житловий будинок розташовано на земельній ділянці кадастровий номер 4810136900:04:082:0002, площею 0,1 га, яка виділена цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 . Відповідно до державного акту серії ЯИ 259761 від 14.04.2010 право власності за домовленістю між сторонами зареєстровано за ОСОБА_1 .

Крім того, у спільну власність сторони придбали електричні інструменти, побутову техніку, кухонні меблі і предмети домашнього вжитку згідно переліку наведеного в позові, а також легковий автомобіль HYUNDAI i30, номерний знак НОМЕР_2 , вартістю 280000,00 грн. та обладнання сонячної електростанції, вартістю 382691,30 грн. Вартість спільного сумісного рухомого майна складає 789091,30 грн., а сумарна вартість всього спільно нажитого майна 3789091,30 грн.

Шлюбні відносини між сторонами фактично припинені з березня 2019 року. Тому починаючи з 01.01.2019 по теперішній час сонячна електростанція використовується виключно в інтересах відповідачки, так як плата за її використання надходить на її картковий рахунок.

Крім того обидві сторони є засновниками низки юридичних осіб частка кожного з яких є суттєвою.

Так, підприємство ТОВ Морське агентство «ІСМА» було зареєстроване у період їх шлюбу, а тому відповідач за його позовом має право вимагати права отримання на частки доходів згідно його частки у статутному капіталі підприємства.

ОСОБА_1 є одним із засновників ПП «Метеор-Юг» та частка в статному капіталі якого в неї складає 50%, а тому він вправі вимагати отримання частки її доходів, отриманих нею згідно частки в статутному капіталі цього підприємства.

Засновником ТОВ «ІТС» він став задовго до реєстрації шлюбу з відповідачем, а тому в силу пункту 1 частини першої статті 57 СК України відповідачка не може претендувати на отримання частки доходів від його корпоративних прав в цьому підприємстві

Відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 у відзиві на позовну заяву від 22.04.2021 в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 просила відмовити та повністю задовольнити її первісний позов.

Вказала, що вона запропонувала рівнозначний поділ, виходячи з вартості спільного майна (житлового будинку, квартири та транспортного засобу) та того, що з нею залишається проживати дитина та батько, який потребує сторонньої допомоги. Житловий будинок на момент його придбання у шлюбі був в поганому стані та потребував ремонту. Фактично був непридатний для проживання, особливо дітей. Вона зробила в ньому ремонт, значно поліпшила його, оздобила, зробила умови придатними для нормального проживання виключно за свій рахунок, що підтвердила копіями договорів, квитанцій про оплату за послуги, актів приймання- передачі виконаних робіт. Також вказала, що у свій варіант поділу майна ОСОБА_2 не включив спільно набуту у період шлюбу квартиру, титульним власником якої він є.

Щодо земельної ділянки то вона не може бути предметом поділу, оскільки була набута нею в порядку приватизації.

Заявляючи вимоги про поділ обладнання сонячної електростанції, прибутків від її функціонування та всього рухомого майна, зазначеного в резолютивній частині зустрічного позову, ОСОБА_2 не наводить доказів спільності майна подружжя щодо рухомого майна, не наводить доказів факту набуття цього майна у період шлюбу (коли було придбано, хто є власником, і чи взагалі існує дане майно). Крім того, не просить суд визнати це майно спільним майном подружжя з метою надання йому такого статусу для можливого поділу.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 15.07.2019 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 (справа № 489/3243/19) та призначено розгляд у порядку загального позовного провадження

Ухвалою суду від 06.07.2020 витребувано від Державної податкової інспекції в Інгульському районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області належним чином засвідчені копії: податкових декларацій платників податків ТОВ «Морське агентство «ІСМА» (ЄДРПОУ 31268554) за період з 2001 року по 2020 рік; податкових декларацій платників податків ТОВ «ІТС» (ЄДРПОУ 23397431) за період з 1998 року по 2020 рік.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 09.09.2020 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 (справа № 489/4160/20) та призначено розгляд у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 21.09.2020 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до вирішення іншої справи.

Ухвалою суду від 22.12.2020 об`єднано в одне провадження справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя зі справою за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, та присвоєно об`єднаній справі №489/3243/19.

Ухвалою суду від 13.04.2021 закрито підготовче поводження та призначено справу до судового розгляду.

У судове засідання, призначене на 01.02.2023, сторони повторно не з`явилися про розгляд справи повідомлені належним чином.

Представник позивача надала до суду заяву від 01.02.2023 про розгляд справи за її відсутності і відсутності позивача та просила позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Відповідач у клопотанні від 31.01.2023 просив перенести розгляд справи на період після скасування воєнного стану, так як знаходиться в м.Києві та бажає надати пояснення в судовому засіданні в присутності його представника.

Частиною першою статті 1 Закону «Про правовий режим воєнного стану»визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Проте навіть в умовах воєнного стану конституційне право людини на судовий захист не може бути обмеженим.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані з зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (рішення Європейського суду прав людини у справі «Каракуця проти України»).

Ленінський районний суд міста Миколаєва продовжує роботу в умовах воєнного стану та розглядає справи в загальному порядку відповідно до вимогЦПК України.

При цьому, процесуальні норми не містять, як безумовної підстави для відкладення розгляду справи, введення на території країни воєнного стану.

Не передбачає такої підстави і зупинення провадження у справі (статті 251,252 ЦПК України).

До того ж клопотання ОСОБА_2 не містить відомостей про те, вчиненню яких конкретних процесуальних дій перешкоджають обмеження, пов`язані з запровадження воєнного стану.

Суд зазначає, що в разі позбавлення можливості учасників справи прибути в судове засідання розгляд справи може відбуватися без присутності учасників справи або в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, або з використанням власних технічних засобів, за допомогою «Підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС», за умови направлення на адресу суду відповідної заяви. Проте, таким правом відповідач не скористався.

Враховуючи, що сторони свої доводи і заперечення щодо заявлених позовних вимог виклали в своїх позовах, а також беруче до уваги розумність строків розгляду справи, суд не вбачає підстав для подальшого відкладення розгляду справи на іншу дату та вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін і прийняти рішення на підставі наявних у справі доказів.

Згідно статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цьогоКодексурозгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За положеннями частини п`ятоїстатті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його складання.

Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази та встановивши фактичні обставини справи, суд дійшов наступного.

Згідно свідоцтва про одруження серії НОМЕР_3 шлюб між сторонами був зареєстрований 11.09.1998.

Як зазначає позивач на момент звернення її до суду на розгляді в суді перебувала справа про розірвання шлюбу між сторонами.

Судом встановлено, що шлюб між сторонами розірвано рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 31.08.2020 у справі № 489/2673/20 (провадження № 2/489/1879/20).

Від шлюбу сторони мають спільних дітей - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач вказує, що після фактичного припинення шлюбних відносин молодша дитина проживає разом з нею, а старша навчається у вищому навчальному закладі на денній формі навчання, що підтвердила довідкою Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського від 11.06.2019 № 197 (термін навчання з 01.09.2018 по 30.08.2022) та теж проживатиме з нею, а тому при поділі майна просить врахувати вказані обставини та інтереси дітей.

За змістом статей 15, 16ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16наведеного Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною першою статті 60СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Тобто,статтею 60 СК Українивстановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2019 у справі № 339/116/16-ц, провадження № 61-15462св18.

Відповідно достатті 65 СК Українидружина і чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четвертастатті 65 СК України).

Положеннями статті 57СК України врегульовано належність майна до особистої приватної власності дружини, чоловіка.

Згідно з положеннями статей 69, 70СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).

Частинами першою, четвертоюстатті 71 СК Українипередбачено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбаченихЦивільним кодексом України.

Відповідно до статей 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Матеріалами справи підтверджується, що на підставі договору купівлі-продажу від 17.07.2003, зареєстрованого в реєстрі за № 2399, ОСОБА_1 придбала будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з житлового будинок літ. «А», загальною площею 60,8 кв.м., житловою площею 43,7 кв.м. з господарськими будівлями та спорудами.

Право власності на вказаний будинок оформлено на позивача ОСОБА_1 , що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 07.10.2011, серії СЕА № 271114, та Витягом про державну реєстрацію прав, виданим Миколаївським міжміським бюро технічної інвентаризації від 17.10.2011, серії СЕВ № 627201.

Із доданого до первісного позову Технічного паспорту на житловий будинок від 10.08.2011 вбачається, що в ньому міститься відмітка «Самочинно збудовано» із переліком здійснених добудов до спірного житлового будинку, а саме: літня кухня літ. «Б» збільшена в розмірі на 42 кв.м; прибудова до літньої кухні літ. «Б1», площа збільшена 48,4 кв.м; сарай літ. «К», площа забудови 13,5 кв.м; сарай літ. «Н», площа забудови 13,6 кв.м.), які оформлено розпорядженням адміністрації Ленінського району виконкому Миколаївської міської ради від 29.08.2011 № 538-р.

Як зазначає позивач за первісним позовом ОСОБА_1 ремонт і поліпшення в житловому будинку були зроблені нею за власний рахунок, що підтвердила копіями договорів, квитанцій про оплату за послуги, актів приймання - передачі виконаних робіт за адресою спірного будинку за період 2019 - 2020 роки.

Відповідач ОСОБА_2 в зустрічному позові та заяві про об`єднання позовів вказує на те, що житловий будинок було реконструйовано на новостворений житловий будинок в наслідок чого було якісно змінено його характеристики щодо загальної та житлової площі, яка склала більше 250 кв.м., будівництво закінчено в 2016 році.

Відповідно до частини четвертастатті 263 ЦПКпри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 15.04.2020 в справі №307/3957/14-ц вказано, що «самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу між подружжям (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 04.12.2013 №6-130цс13).

За змістом частини першої статті 376ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18.06.2007 № 55 (з подальшими змінами) (далі - Інструкція).

Пунктом 2.3 розділу 2 Інструкції передбачено, що не підлягають поділу об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

Отже, на час звернення сторін до суду спірний житловий будинок є реконструйованим з відповідною добудовою, проте будь-яких належних доказів щодо правомірності такої реконструкції та державної реєстрації об`єкта нерухомості в його перебудованому вигляді сторонами не надано. Будь-яких клопотань з цього приводу ні сторонами, ні їх представниками не заявлялося, авідповідно до частини сьомої статті 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи. Суд при розгляді справинадає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Таким чином наведені обставини унеможливлюють поділ між сторонами спірного житлового будинку, оскільки будинок не є тотожним за технічними характеристиками на момент набуття його у власність, а самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності й не може бути предметом поділу між подружжям. У зв`язку із цим, в задоволенні позовних вимог сторін щодо поділу житлового будинку слід відмовити.

Судом встановлено, що на підставі рішення Миколаївської міської ради від 04.09.2009 № 36/62 позивачу ОСОБА_1 було надано у власність земельну ділянку площею 1000 кв.м. для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку від 09.04.2010, власником земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 4810136900:04:082:0002, розташованої по АДРЕСА_1 є позивач ОСОБА_1 .

Позивач ОСОБА_1 вказує, що земельна ділянка була надана їй в період шлюбу в порядку приватизації, а тому не є спільним сумісним майном та відповідно поділу не підлягає.

Відповідно до статті 61 СК України в редакції (в редакції станом на дату прийняття рішення Миколаївськоїміської ради від04.09.2009№ 36/62про виділення ОСОБА_1 спірної земельноїділянки), не належать до об`єктів права спільної сумісної власності приватизовані одним із подружжя земельні ділянки.

У постанові Верховного Суду від 12.08.2020 у справі 626/4/17, на яку посилається у ОСОБА_1 у відзиві на зустрічний позов зазначено, що: «Відповідно до Закону України «Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11 січня2011 року статтю 61 СК України доповнено частиною п`ятою такого змісту: об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації. Вказана норма набула чинності з 08 лютого 2011 року, однак була виключена на підставі Закону України «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка» № 4766 від 17 травня 2012 року, який набрав чинності 13 червня 2012 року. Натомість статтю 57 СК України доповнено пунктом 5 частини першої, згідно з яким особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації.

Із урахуванням вказаних змін до СК України правовий режим приватизованої земельної ділянки змінювався. При цьому тільки в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, в тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя; до 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.

Аналогічний висновок по застосуванню норм Закону України «Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11 січня 2011 року зроблений в постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 1311/832/12 (провадження№ 61-6409св18), від 12 листопада 2018 року в справі № 753/6139/14-ц (провадження № 61-27342св18) і від 12 червня 2019 року в справі № 409/1959/15-ц (провадження № 61-14257св18)».

Частиною першою статті 120 ЗК України (в редакції на дату надання ОСОБА_1 земельної ділянки) передбачено, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19) сформульований висновок про те, що уразі, якщо одним із подружжя під час шлюбу, дійсного на момент виникнення спірних правовідносин, придбано будинок, то в подружжя виникла спільна сумісна власність, тобто право другого з подружжя на частину будинку. У зв`язку з тим, що земельну ділянку виділено у власність для обслуговування цього будинку, то в чоловіка, за яким визнається право власності на 1/2 частку будинку, в такій же частці виникає і право власності на земельну ділянку, необхідну для обслуговування будинку.

У постанові Верховного Суду від 25.02.2019 у справі № 199/2099/17 (провадження № 61-35533св18) зазначено, що земельна ділянка, одержана особою в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Втім, якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, тоді у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди відповідно до статті 120 ЗК України 2001 року, статті 377 ЦК України.

Враховуючи наведене та те, що суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог щодо поділу житлового будинку, тому підстави для поділу земельної ділянки між сторонами відсутні.

У первісному позові ОСОБА_1 вказує, що в період шлюбу сторонами було набуто у власність квартиру АДРЕСА_2 , право власності на яку згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 30.07.2010, серії НОМЕР_4 , та Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим Миколаївським міжміським бюро технічної інвентаризації 10.08.2010 зареєстровано на відповідача ОСОБА_2 .

Оспорюючи належність квартири до спільного майна подружжя, ОСОБА_2 надав додав довідку ЖБК «Рубін-3» від 07.07.2020 № 17 з змісту якої вбачається, що пайові внески за будівництво двокімнатної квартири АДРЕСА_2 були внесені в повному обсязі на 01.06.1997 ОСОБА_8 .

Архівним витягом з рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 27.02.1998 № 104 підтверджується затвердження рішення загальних зборів членів ЖБК «Рубн-3» від 11.12.1997 про прийом у члени кооперативу ОСОБА_2 для будівництва двокімнатної квартири.

Таким чином, спірна квартира була надана ОСОБА_2 до реєстрації шлюбу, як члену житлово-будівельного кооперативу для будівництва та на той час пайові внески були повність сплачені.

За частиною першою статті 15Закону України «Про власність»в редакції, станом на час внесення повної оплати паю за спірну квартиру, член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Таким чином, належність квартири у будинку житлово-будівельного кооперативу до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом внесення подружжям паю в житлово-будівельний кооператив під час шлюбу. Критеріями, які дозволяють надати квартирі в житлово-будівельному кооперативі режиму спільного сумісного майна подружжя є також внесення паю: 1) у період сумісного проживання; 2) за рахунок спільних коштів.

Тільки у разі встановлення вказаних фактів і визначення критеріїв до спірної квартири можуть бути застосовані норми права щодо спільного сумісного майна подружжя.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 07.02.2020 у справі № 703/3090/17 (провадження № 61-12473св19).

За приписами частини другоїстатті 19-1 Закону України «Про кооперацію»(в редакції чинній на час оформлення та видачі відповідачу ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на спірну квартиру) у разі викупу квартири, дачі, гаража, іншої будівлі, споруди або приміщення член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного кооперативу чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна.

Слід зазначити, щоЗакон України «Про власність»(в редакції, чиннійна момент повного внесення пайових внесків) не встановлював обов`язку вчинення певних дій для набуття права власності, встановлював лише умови здійснення повної оплати пайового внеску. Положення щодо здійснення державної реєстрації права власності на майно члена кооперативу і виникнення у зв`язку з цим права власності були введеніЗаконом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку із запровадженням державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 04.07.2013 № 402-VII, який набрав чинності 04.08.2013. Цим Законом були внесені зміни достатті 19-1 Закону України «Про кооперацію», а саме доповнено частин у другу цієї статті реченням такого змісту: «Право власності на таке майно у члена кооперативу виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону».

Наявними у справі доказами підтверджується, що пайові внески за спірну квартиру були повністю сплачені до набуття ОСОБА_2 членства в кооперативі, яку було передано йому для будівництва, тобто до реєстрації шлюбу між сторонами, що іншою стороною не спростовано.

Так як матеріали справи не містять доказів сплати будь-якої суми пайових внесків за спірну квартиру у період перебування сторін у шлюбі зі спільних коштів подружжя, відповідно квартира АДРЕСА_2 є особистою власністю відповідача ОСОБА_2 , так як набута ним до реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 , а тому вона поділу не підлягає.

Суд звертає увагу, що в даному випадку не має значення коли саме було зареєстровано право власності на спірну квартиру.

Матеріалами справи підтверджується, що в період шлюбу, на підставі договору купівлі-продажу № 26/10/82 від 26.10.2012 на ім`я позивача ОСОБА_1 було придбано автомобіль HYUNDAI i30 GD 1.6 CRDI Express, вартістю 210300,00 грн. (свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 15.11.2012, серії НОМЕР_5 ), право власності на який вона просить залишити за нею.

В свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу міститься відмітка про право керування автомобілем ОСОБА_2 .

У постанові Верховного Суду від 19.12.2022 у справі № 330/1569/19 зазначено, що у разі, якщо спірне майно учасниками справи набуто в період перебування в шлюбі, той факт, що воно зареєстровано на одного з подружжя, не позбавляє іншого права на частку в такому майні.

Факт набуття транспортного засобу транспортного засобу в період шлюбу та те, що він є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, сторонами не оспорюється.

Тому, так як згоди щодо поділу цього майна сторони не досягли, відповідно транспортний засіб підлягає поділу на засадах рівності часток як майно, що є спільною сумісною власністю подружжя.

У зустрічному позові ОСОБА_2 вказує на те, що в період шлюбу ним було придбано обладнання сонячної електростанції, потужністю 15 кВт/год, яке встановлено за адресою спірного житлового будинку, доходи від використання якого отримує його колишня дружина ОСОБА_1 .

Із відповіді ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» від 26.06.2020 № 01-17/2066 вбачається, що між ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» та власником житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 укладено договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг від 01.01.2019 № 12415312, що узгоджується із положеннями ПРРЕЕ. Також із споживачем, як власником приватного господарства, укладено договір про купівлі-продаж електричної енергії за «зеленим» тарифом від 01.01.2019 № СГ/174.

Договором поставки № 18/04-04/2 від 04.04.2018, укладеним між ТОВ СП «АПС» лтд та ОСОБА_2 , підтверджується зобов`язанням продавця поставити й передати у власність покупцю обладнання, комплектуючі та запасні частини до даного договору, а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його на умовах даного договору. Загальна кількість товару, який підлягає поставці, його ціна, асортимент, номенклатура, вид, марка, тип, розмір визначаються специфікаціями, які є невід`ємними частина даного договору.

Згідно специфікації№ 1від 04.04.2018до договору поставкивід 04.04.2018,предметом поставкиє:сонячний фотоелектричниймодуль Longi Solar LR-72-345w, - 51 шт. вартістю 269601,30 грн.; Fronius SYMO 15,0-3-M (15 кВт. 3 фази/2 трека) 1 шт., вартісю 99940,00 грн.; Електролічильник багатофункціональний Itron FCE-6000 (5/100 A) кл.1, 1 шт., вартісю 8500,00 грн.; модем Sparklet PS 485, 1 шт., вартістю 4650,00 грн. Загальною вартістю 382691,30 грн.

Отримання вказаного в специфікації товару ОСОБА_2 підтвердив видатковою накладною № РН-026 від 08.10.2018.

Як зазначає ОСОБА_2 кошти на придбання обладнання сонячної електростанції ним було отримано в позику на підставі договору позики № 5 від 02.04.2018, укладеного між ним та ТОВ МА «ІСМА», згідно умов якого позика становить 382700,00грн. (копія договору позики наявна в матеріалах справи).

Згідно договору застави від 11.10.2018, укладеного між ТОВ Морське агентство «ІСМА» та ОСОБА_2 , обладнання сонячної електростанції передано в заставу ТОВ МА «ІСМА» в якості забезпечення зобов`язань ОСОБА_2 , що виникають з договору позики від 02.04.2018.

У зв`язку із цим, ОСОБА_2 вважає, що має право на частку вказаного обладнання та відповідно частину доходів отриманих іншою стороною від використання сонячної електростанції.

Отже матеріалами справи підтверджується, що обладнання сонячної електростанції було придбане ОСОБА_2 у період шлюбних відносин між сторонами та встановлено за адресою спільного їх проживання ( АДРЕСА_1 ), де після фактичного припинення шлюбних відносин проживає лише позивач ОСОБА_1 .

Враховуючи встановлені обставини, суд приходить до висновку, що вказане обладнання є спільною сумісною подружжя, частки в якому сторін є рівними, оскільки іншого не встановлено судом.

Так як дохід від використання сонячної електростанції після припинення шлюбних відносин отримує позивач ОСОБА_1 , що останньою не спростовано, відповідно ОСОБА_2 має право на частину доходів отриманих позивачем за первісним позовом від продажу електричної енергії за період, починаючи після фактичного припинення сторонами шлюбних відносин, який вказано відповідачем у зустрічному позові.

Витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які додано до позовів сторін, підтверджується, що:

- відповідач ОСОБА_2 є одним із засновників ТОВ Морське агенство «ІСМА», код ЄДРПОУ: 31268554, державна реєстрація створення якого була проведена 11.01.2001;

- відповідач ОСОБА_2 є одним із засновників ТОВ «ІТС», код ЄДРПОУ: 23397431, державна реєстрація створення якого була проведена 15.11.1996;

- позивач ОСОБА_1 є одним із засновників ТОВ «Метеор-Юг», код ЄДРПОУ: 32507247, державна реєстрація створення якого була проведена 22.05.2003.

Сторони вважають, що вони мають право на отримання частини доходів отриманих іншим подружжям від володіння корпоративними правами в залежності від розміру внеску до статутного фонду підприємств.

У постанові від 30.06.2020 у справі № 127/9986/16-ц Верховний Суд зазначив, що підприємство є юридичною особою, йому належить право власності на майно, у тому числі і яке передане засновником до статутного фонду як внесок (статті62,66 ГК України).

Отже, з моменту внесення майна до статутного фонду підприємство є єдиним власником майна й це майно не може одночасно перебувати у власності інших осіб.

У рішенні Конституційного Суду України від 19.09.2012 у справі № 1-8/2012 зазначено, що приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя, - це окремий об`єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної сумісної власності.

Відповідно до частин першої та другоїстатті 96 ЦК Україниюридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями; юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Тому засновники (учасники) наділяють юридичну особу майном, на яке вона набуває право власності.

Верховний Суд у постанові від 12.08.2022 у справі № 738/1492/19 виклав висновок про те, що якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього товариства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості частки у майні товариства в разі поділу майна подружжя та право вимоги половини отриманого доходу від діяльності товариства.

До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

У цій справі встановлено, що державна реєстрація створення ТОВ «ІТС», одним із засновників якого є ОСОБА_2 , проведена 15.11.1996, тобто до укладення між сторонами шлюбу. Доказів того, що внески до статутного капіталу цього підприємства були зроблені за рахунок спільних коштів сторін або їх розмір збільшився за рахунок їх спільних коштів, як подружжя, матеріали справи не містять.

У зв`язку із цим, суд погоджується із доводами ОСОБА_2 , що ОСОБА_1 не може вимагати отримання частки доходів від корпоративних прав ТОВ «ІТС», оскільки вони не можуть бути віднесені до об`єкта спільної сумісної власності подружжя.

Щодо інших підприємств (ТОВ Морське агентство «ІСМА» та ПП «Метеор-Юг») то їх створення і державна реєстрація мала місце в період перебування сторін в шлюбі.

Між тим, заявляючи вимоги щодо належноговказаним підприємствам майна, сторони відповідно до частини першої статті 51ЦПК України не заявляли клопотання про залучення цих підприємств до участі у справі відповідачами, на права та обов`язки яких може вплинути рішення у справі, що є підставою для відмови в задоволенні позовів у вказаній частині вимог.

У зустрічному позові ОСОБА_2 вказує на те, що в період шлюбу за спільні кошти сторонами було набуто наступне рухоме майно: мотоблок «Pubert», вартістю 10500 гривень; бензогенератор «Eisemann» - 8200 гривень; садовий подрібнювач «Viking» - 3000,00 грн.; КШМ «Фіолент» - 2000 гривень; КШМ «Макіта» - 3000 гривень; перфоратор «Фіолент» - 2500 гривень; перфоратор «Макіта» - 3000 гривень; зварювальний інвертор «SSVA-270» - 6000 гривень; зварювальний інвертор «GYS» - 2000 гривень; пристрій н/а для інвертора «SSVA-270» - 3000 гривень; електричну дриль «Макіта», вартістю 2500 гривень; смарт телевізор Samsung 32» - 5000 гривень; холодильник «Samsung 32», двох камерний - 6000 гривень; кухонні меблі з вбудованою технікою: газова панель і електродухова шафа «Kaiser», посудомийна машина «Ariston», електрична витяжка «Vens» - 17500 гривень; хлібопічка «Panasonik», вартістю 2100 гривень; пилосос миючий «Thomas» - 2800 гривень; пилосос «Philips» - 2000 гривень; парогенератор «Karcher» - 1000 гривень; мийка високого тиску «Karcher» - 3000 гривень; повітряний компресор «Vitals» - 4000 гривень; електрична пилка «Фіолент» - 2000 гривень; електричний рубанок «Фіолент» - 1500 гривень; інверторний кондиціонер «Toshiba-10» - 6000 гривень; інверторний кондиціонер «Toshiba-13» - 7800 гривень.; предмети домашнього вжитку: кухонний посуд, сантехнічні вироби придбані за час спільного проживання на суму 20000 гривень.

Частину цього майна він просить виділити йому в порядку поділу спільного майна подружжя.

Суд вважає таку позовну вимогу недоведеною, так як окрім наведеного в позові переліку майна із зазначенням його вартості, визначеної ОСОБА_2 на власний розсуд, суду не надано жодного доказу на підтвердження існування такого майна, його ідентифікації, періоду придбання та реальної вартості. На що також вказує позивач ОСОБА_1 у відзиві на зустрічний позов.

Так як відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_2 в частині поділу зазначеного рухомого майна.

Таким чином, враховуючи наведені вище висновки позовні вимоги за первісним позовом ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, а зустрічний позов ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду ОСОБА_1 просила відстрочити сплату судового збору до ухвалення рішення. Ухвалою суду від 15.07.2019 її клопотання про відстрочення сплати судового збору задоволено.

Із наданих позивачем звітів про оцінку майна вбачається, що вартість спірних житлового будинку складає 568000,00 грн., квартири 812460,00 грн., транспортного засобу 151981,00 грн.

На момент звернення ОСОБА_1 до суду ставка судового збору за позов майнового характеру, відповідно до пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» становила 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає від 768,40 грн. до 9605,00 грн. На 2020 рік (подання ОСОБА_1 уточненої позовної заяви, якою збільшено позовні вимоги та яка не була оплачена судовим збором) ставка судового збору за вимоги майнового характеру складала від 840,80 грн. до 10510,00 грн.

Вартість частки відповідача в спільному майні, яку в порядку поділу просила залишити за собою ОСОБА_1 , згідно наданої нею оцінки, складає 359990,50 грн. ((568000,00+151981,00)/2).У зв`язкуіз цим, вонамала сплатисудовий збірза позовомв первіснійредакції всумі 3599,90грн. та за уточненим позовом 840,80 грн., оскільки іншого судом не встановлено, що в загальній сум складає 4440,70 грн.

Тому, оскільки в позові ОСОБА_1 відмовлено, а сплату нею судового збору було відстрочено до ухвалення рішення, відповідно з неї на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 4440,70 грн.

При зверненні до суд ОСОБА_5 сплатив судовий збір в сумі 6306,00 грн., що підтверджується квитанцією ПриватБанк від 04.09.2020.

Так як його позов задоволено частково, відповідно з ОСОБА_1 на користь позивача за зустрічним позовом пропорційно задоволеним вимогам підлягає стягненню судовий збір в сумі 2681,76 грн. ((75990,50 + 191345,65 + 840,80) х 1%)

Керуючись статтями4,19,141, 158,263-265 ЦПК України, суд

вирішив:

Зустрічний позов ОСОБА_9 задовольнити частково.

У порядку поділу спільного майна подружжя:

- визнати за ОСОБА_2 право власності частку легкового автомобіля HYUNDAI i30 2012 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 ;

- визнати за ОСОБА_2 право власності частку обладнання сонячної електростанції Сонячний фотоелектричний модуль Longi Solar LR-72-345w, - Fronius SYMO 15,0-3-M (15 кВт. 3 фази/2 трека); Електролічильник багатофункціональний Itron FCE-6000 (5/100 A) кл.1, - модем Sparklet PS 485);

- визнати за ОСОБА_2 право на частину прибутку отриманого ОСОБА_1 від продажу електричної енергії за зеленим тарифом за договором купівлі-продажу від 01.01.2019 №СГ/17 та договором постачання електроенергії №12415312 від 01.01.2019, укладених між ОСОБА_1 та ТОВ «Миколаївська енергопостачальна компанія», починаючи з 14.06.2019.

У іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 4440,70 грн. (чотири тисячі чотириста сорок гривень 70 коп.).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 2681,76 грн. (дві тисячі шістсот вісімдесят одна гривня 76 коп.).

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , фактична адреса проживання: АДРЕСА_1 ;

відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 , місце реєстрації АДРЕСА_3 ;

Повний текст судового рішення складено 23.02.2023.

Суддя І.В.Коваленко