Рішення

від 13.02.2023 по справі 299/3952/22

ВИНОГРАДІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Виноградівський районний суд Закарпатської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.02.2023 року м.Виноградів

Виноградівський районний суд Закарпатської області у складі: головуючий суддя В.В., секретар судового засідання Казимірська Н.В., за участі прокурора Береза Ю.В., відповідачки ОСОБА_1 , її представника адвоката Михалків Б.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Виноградів цивільну справу за позовом Берегівської окружної прокуратури в інтересах держави до Виноградівської міської ради, ОСОБА_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 про визнання пункту рішення недійсним та витребування земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В :

Берегівською окружною прокуратурою подано до Виноградівського районного суду позовну заяву в інтересах держави до Виноградівської міської ради Закарпатській області, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів ОСОБА_2 , про визнання недійсним пункту 1.7 рішення № 835 Виноградівської міської ради Закарпатської області від 23.05.2019 та витребування земельної ділянки.

Позов мотивовано тим, що Берегівська окружна прокуратура в ході вивчення стану дотримання вимог земельного законодавства на території Берегівського району встановлено, що на підставі п.1.7. рішення Виноградівської міської ради № 835 від 23.05.2019 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків» ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою та безоплатно передано у власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ( кадастровий номер - 2121210100:07:007:0110) площею 0,0800 га, що знаходиться у АДРЕСА_1 .

На підставі вищевказаного рішення Виноградівської міської ради, державним реєстратором - приватним нотаріусом Виноградівського районного нотаріального округу Стойкою С.М. 26.11.2020 була проведена державна рестрація за ОСОБА_2 права власності на вказану земельну ділянку, про що 30.11.2020 внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, та яку останній на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки серія та номер: 2232 від 04.12.2020 відчужив на користь ОСОБА_1 .

Прокурор вважає це наказ недійсним та таким, що підлягає скасуванню, а спірна земельна ділянка підлягає витребуванню від ОСОБА_1 на користь держави з наступних підстав.

Згідно із ч.1 ст.116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до п. «в» ч.3 ст.116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Виходячи зі змісту ч.4 ст.116 ЗК України, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз за кожним видом використання.

При цьому, прокуратура з`ясувала, що рішенням № 1046 Городоцької сільської ради Рівненського району Рівненської області від 23.01.2009, на підставі ст. ст. 118 та 121 Земельного кодексу України, ОСОБА_2 було передано у власність земельну ділянку, кадастровий номер - 5624683300:06:032:0153, площею 0,1 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою с. Городок, Рівненського району, Рівненської області.

На підставі вищевказаного рішення Городоцької сільської ради, 08.04.2019 державним реєстратором Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради, Рівненської області Трохимчук К.Т. була проведена державна реєстрація за ОСОБА_2 права власності на вказану земельну ділянку, про що 10.04.2019 внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, та яку останній на підставі договору купівлі- продажу земельної ділянки серія та номер: 1397 від 03.10.2019 відчужив на користь ОСОБА_3 , що підтверджується інформаційною довідкою № 301321236 від 16.05.2022 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Таким чином ОСОБА_2 реалізував своє право на безоплатне отримання земельної ділянки одного виду цільового призначення двічі, при цьому отримав безоплатно у власність дві земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Відтак повторне набуття ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд безоплатно на підставі ст.116 ЗК України є незаконним.

За змістом ст.152 ЗК України одним із способів захисту прав на земельні ділянки є визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Тому позивач просить визнати недійсним Наказ ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області, оскільки такий видано в порушення вимог ст.ст.116, 118, 121 ЗК України.

Разом із тим, спірна земельна ділянка площею 0,0800 га на підставі договору купівлі-продажу №2232 від 04.12.2020 була придбана ОСОБА_1 .

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Відповідно до приписів частини четвертої статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Положеннями ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», передбачено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Згідно ст.25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Приписами п.34 ч.І ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради відповідно до Закону вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Отже, правомочності щодо розпорядження земельними ділянками комунальної власності на території міста Виноградів, належать виключно до повноважень Виноградівської міської ради.

При цьому статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Територіальна громада, як власник спірного об`єкта нерухомості, делегує Виноградівській міській раді повноваження щодо розпорядження таким майном від її імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Тобто воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях Виноградівської міської ради, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави.

Так, здійснення Виноградівською міською радою права власності, зокрема розпорядження спірним майном, не у спосіб та не в межах повноважень, передбачених законом, не може вважатись вираженням територіальної громади.

З приводу ефективності способу захисту прав власника, зазначив, що в пункті 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 (справа № 911/3681/17, провадження № 12-97гс19) вказано, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

У судовому засіданні прокурор Виноградівського віддіду Берегівської окружної прокуратури Береза Ю.В. підтримав позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на викладені в позовній заяві обставини, просив позов задовольнити та стягнути з відповідача судові витрати.

Відповідач Виноградівська міська рада Берегівського району Закарпатської області подала відзив на позовну заяву (а.с.62-75), у якому заперечує проти задоволення позовних вимог. Заперечення мотивовано тим, що прокурор звернувся до суду з пропуском строків позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Вважає, що у справі, яка розглядається відсутні підстави для звернення прокурора в інтересах держави. Вказує на те, що відповідач не мав технічної можливості з`ясувати ту обставину, що ОСОБА_2 вже використав своє право на безоплатну приватизацію, натомість подав письмову заяву, у якій запевнив, що таке право не використав. Тому належних визначених законом підстав для відмови у задоволенні його заяви відповідач не мав. Тому відповідач діяв у спосіб, у межах повноважень та на підставі закону. Крім того, відповідач зазначає, що ЗК України передбачив вичерпний перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку, серед яких нема такої підставі як визнання недійсним та скасування рішенням органу виконавчої влади. Тому цей спосіб захисту не є передбаченим законом та не є ефективним.

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Михалків Б.С. подав до суду відзив на позовну заяву (а.с.84-90), у якому заперечив проти задоволення позову, мотивувавши свою позицію тим, що є добросовісним набувачем і не повинен нести надмірний тягар через сумнів у дійсності та законності Наказу органу виконавчої влади (держави), за яким майно вибуло із власності держави. Таке втручання державного органу у право на мирне володіння майном не є законним, не є справедливим та непропорційним.

Берегівська окружна прокуратура подала відповідь на відзив відповідача Виноградівської міської ради Берегівського району Закарпатської області (а.с.106-114), у якому вважає посилання відповідачів на звернення до суду зі спливом строку позовної давності необґрунтованим, оскільки у заявах по суті відповідачі не вказують календарної дати, з якої необхідно обчислювати початок перебігу відповідного строку. Виноградівська міська рада Берегівського району Закарпатської області є належним відповідачем, оскільки спірна земельна ділянка вибула із володіння територіальної громади Виноградівської міської ради внаслідок дій не лише ОСОБА_2 а й Виноградівської міської ради Закарпатської області. Щодо обраного способу захисту, то визнання рішень органів виконавчої влади недійсними є одним із передбачених ст.152 ЗК України способів захисту порушених прав у сфері земельних відносин.

Берегівська окружна прокуратура подала відповідь на відзив відповідача ОСОБА_1 у якій зазначила, що втручання у його право власності є законним та пропорційним, оскільки він не позбавлений в подальшому права вимагати відшкодування матеріальної та моральної шкоди, пов`язаної із укладанням договору.

В судовому засіданні прокурор Виноградівського відділу Берегівської окружної прокуратури Береза Ю.В. підтримав позов та просив такий задовольнити на підставі наведених у позові доводів та поданих письмових доказів.

Відповідач ОСОБА_1 та її представник адвокат Михалків Б.С. просили відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що прокурор не вправі звертатися до суду із такими заявами, а відповідач набула право власності на земельну ділянку законно.

Відповідач Виноградівська міська рада не забезпечила явку свого представника у судове засідання на судовий розгляд справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце його проведення. Причин неявки не повідомлено. Заяв про відкладення судового розгляду справи не надходило.

Третя особа без самостійних вимог на предмет позову ОСОБА_4 не з`явився на судовий розгляд справи, будучи належним чином своєчасно сповіщеним про дату, час та місце проведення судового засідання. Причин неявки не повідомлено. Заяв про відкладення судового розгляду справи не надходило.

Вивчивши доводи позовної заяви, відзивів відповідачів, доводи відповідей на відзиви, дослідивши подані учасниками справи письмові докази, суд вирішив наступне.

Відповідно до п.3 ч. 1, ч.2 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює: представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до абзацу 1 та 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження: 1) звертатися до суду з позовом (заявою, поданням); 2)вступати у справу, порушену за позовом (заявою, поданням) іншої особи, на будь-якому етапі судового провадження; 3) ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи; 4) брати участь у розгляді справи; 5) подавати цивільний позов під час кримінального провадження у випадках та порядку, визначених кримінальним процесуальним законом; 6) брати участь у виконавчому провадженні при виконанні рішень у справі, в якій прокурором здійснювалося представництво інтересів громадянина або держави в суді; 7) з дозволу суду ознайомлюватися з матеріалами справи в суді та матеріалами виконавчого провадження, робити виписки з них, отримувати безоплатно копії документів, що знаходяться у матеріалах справи чи виконавчого провадження (ч. 6 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Таким чином, наведена вище норма закону передбачає різні форми представництва прокуратурою в суді, серед яких є, зокрема, така форма представництва як звернення до суду з позовом.

Відповідно до частини 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99. Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

З врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

У позовній заяві прокурор обґрунтовує наявність підстав для подання позову в інтересах держави, яке полягає в незаконному вибутті земельної ділянки з державної власності.

Статтями 13, 14 Конституції України, ст.ст. 1-3 ЗК України, ст. 324 ЦК України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до положень Закону України "Про прокуратуру" прокурор набуває право на представництво інтересів держави в суді, зокрема, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно, що виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень (він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог процесуального закону прокурор, подаючи позовну заяву, обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави Міністерством оборони України та КЕВ м. Мукачеве, які, за його твердженнями, усвідомлювали порушення інтересів держави та не вжили заходів, спрямованих на повернення спірної земельної ділянки у державну власність.

З наведених положень процесуального законодавства вбачається, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Відповідна правова позиція викладена в пункті 5.6 постанови Верховного Суду від 16.04.2019 року у справі № 910/3486/18.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 (п.6.43) зазначає, що сам факт незвернення відповідного державного органу з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції").

Водночас, є категорія справ, де Європейський суд з прав людини відзначив, що сторонами цивільного провадження є позивач та відповідач, яким надаються рівні права, зокрема право на юридичну допомогу. Підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян або коли потрібно захистити інтереси держави (п.35).

Вищеописані обставини дають підстави для висновку, що , звертаючись до суду з позовом, прокурор відповідно до вимог ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру» та ст. 53 ГПК України належним чином обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді, визнав у чому полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання повернення земельних ділянок у державну власність, що незаперечно становить суспільний інтерес.

Виходячи з основних критеріїв дотримання вимог Статті 1 Першого протоколу до Конвенції у вказаній справі,суд констатує, що таке втручання у майно відповідача є законним в контексті положень національного законодавства; переслідує «суспільний, публічний» інтерес, при цьому буде дотримано справедливийбалансміжзагальними інтересами суспільства таприватними інтересами відповідача, а отже, таке втручання буде законним та справедливим.

Положеннями ст. 81 Земельного Кодексу України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Порядок отримання громадянами у власність земельних ділянок регламентовано нормами ст. ст. 116,118,121 ЗК України.

Так, згідно з ч. 4 ст. 116 ЗК України, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів.

За приписами ч. 3 ст. 22, ч. ч. 1, 3 ст. 116, ч. 6 ст. 118, ч. 4 ст. 122 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України.

Суд встановив, що на підставі п.1.7. рішення Виноградівської міської ради № 835 від 23.05.2019 « Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків» ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою та безоплатно передано у власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ( кадастровий номер - 2121210100:07:007:0110) площею 0,0800 га, що знаходиться у АДРЕСА_1 .

На підставі вищевказаного рішення Виноградівської міської ради, державним реєстратором - приватним нотаріусом Виноградівського районного нотаріального округу Стойкою С.М. 26.11.2020 була проведена державна рестрація за ОСОБА_2 права власності на вказану земельну ділянку, про що 30.11.2020 внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, та яку останній на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки серія та номер: 2232 від 04.12.2020 відчужив на користь ОСОБА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою № 301321226 від 16.05.2022 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Суд пересвідчився також у тому, що рішенням № 1046 Городоцької сільської ради Рівненського району Рівненської області від 23.01.2009, на підставі ст. ст. 118 та 121 Земельного кодексу України, ОСОБА_2 було передано у власність земельну ділянку, кадастровий номер - 5624683300:06:032:0153, площею 0,1 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою с. Городок, Рівненського району, Рівненської області.

На підставі вищевказаного рішення Городоцької сільської ради, 08.04.2019 державним реєстратором Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради, Рівненської області Трохимчук К.Т. була проведена державна реєстрація за ОСОБА_2 права власності на вказану земельну ділянку, про що 10.04.2019 внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, та яку останній на підставі договору купівлі- продажу земельної ділянки серія та номер: 1397 від 03.10.2019 відчужив на користь ОСОБА_3 , що підтверджується інформаційною довідкою № 301321236 від 16.05.2022 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Згідно положень ст.12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Відповідно до приписів ч.1 ст.122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Положеннями ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», передбачено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно ст.25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Приписами п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради відповідно до Закону вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Отже, правомочності щодо розпорядження земельними ділянками комунальної власності на території міста Виноградів, належать виключно до повноважень Виноградівської міської ради.

При цьому ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Територіальна громада, як власник спірного об`єкта нерухомості, делегує Виноградівській міській раді повноваження щодо розпорядження таким майном від її імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Згідно із ч.1 ст.116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до п. «в» ч.3 ст.116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Виходячи зі змісту ч.4 ст.116 ЗК України, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз за кожним видом використання.

Так, у постанові від 24 червня 2015 року (номер в ЄДРСР -46301647, справа №6-228цс14) Судова палата у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що передбачена ст.116 ЗК України одноразовість отримання земельної ділянки у власність означає, що особа, яка скористалась своїм правом і отримала у власність земельну ділянку в розмірах встановлених ст.121 ЗК України, не має правових підстав для отримання безоплатно у власність земельної ділянки цього ж цільового призначення вдруге.

Відповідно до п. «г» ч.1 ст.121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Досліджені судом докази доводять, що ОСОБА_2 двічі скористався правом на отримання безоплатно земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд із земель державної власності, що суперечить нормам ст.ст. 116, 121 ЗК України.

Таким чином, враховуючи наведені обставини справи та приписи законодавства, суд зазначає, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадянина ОСОБА_4 в межах визначених норм безоплатної приватизації по одному й тому ж виду використання - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, проведена двічі, а тому п.1.7. рішення Виноградівської міської ради № 835 від 23.05.2019 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків», яким вдруге ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку державної власності, суперечить приписам ч. 4 ст. 116 ЗК України та принципам земельного законодавства, зокрема рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Так, «Одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом» публічно оголошена державою пропозиція (оферта) з безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадян.

Такий перехід права власності за змістом положень ЗК України може відбутися у межах норм, визначених цим Кодексом, один раз по кожному виду цільового призначення (ч.4 ст.116 ЗК України). Саме такою є воля держави, викладена у нормативно-правовому акті ЗК України.

Таким чином, безоплатна передача у власність фізичної особи земельної ділянки конкретного цільового призначення на підставі ст.116 ЗК України в другий раз це перехід права власності, зміст якого суперечить ч.4 ст.116 ЗК України, та знаходиться поза волею держави.

Оскільки дія, яка була спрямована на перехід права власності на майно від однієї особи до іншої, прямо суперечить закону, явно суперечить інтересам держави і суспільства, то така дія є нікчемною та не може створювати юридичних наслідків. В тому числі юридичного наслідку у виді набуття ОСОБА_2 права розпорядження (відчуження) земельною ділянкою.

За змістом ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, за змістом наведених норм законодавства передбачено необхідність встановлення обставин вибуття майна із володіння власника, який вважає своє право власності порушеним та вимагає повернення майна, а не в особи, яка в подальшому здійснила продаж цього майна останньому набувачу.

Витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову. Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна, відповідачем - особа, яка незаконно володіє майном, тобто заволоділа ним без достатньої правової підстави.

Предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння. Предметом доказування у справах за такими позовами є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то обставини, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, у тому числі не з його волі, перебування його в натурі у відповідача тощо. Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні.

Вказаний спосіб захисту орієнтований на захист безпосередньо права власності і не пов`язаний з будь-якими конкретними зобов`язаннями між власником і порушником.

Враховуючи, що своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 вже використано раніше, суд дійшов висновку про те, що подальше відчуження земельної ділянки площею 0,0800 га з кадастровим номером 2121210100:07:007:0110 на користь ОСОБА_1 відбулось з порушенням вимог законодавства.

Відповідно до ст.ст. 318, 324 ЦК України суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Наведені обставини свідчать про те, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності без достатньої правової підстави, поза волею власника - Українського народу, тоді як прийняття Виноградівською міською радою рішення № 835 від 23 травня 2019 року не свідчить про наявність у держави, яка діє від імені Українського народу, волі на вибуття вказаної землі з державної власності з огляду на неправомірність дій відповідного органу державної влади по передачі цієї землі у власність.

При цьому, власник майна, з дотриманням вимог статті 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. Водночас, позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані.

Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19.

Посилання відповідача ОСОБА_1 на неприпустимість витребування майна із володіння добросовісного набувача, оскільки позбавлення її права власності на спірну земельну ділянку є незаконним втручанням у мирне володіння майном та прямим порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції судом не беруться до уваги з огляду на таке.

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) визначено, що критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року у справі "The former king of Greece and others v. Greece" (Колишній король Греції та інші проти Греції). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Принцип "належного урядування" не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу "належного урядування" оцінюється одночасно з додержанням принципу "пропорційності", при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення "справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини". Цей критерій є оціночним і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

Таким чином, право держави витребувати земельну ділянку, з огляду на доведену незаконність і безпідставність вибуття цієї земельної ділянки з власності держави становить пропорційне втручання у право власності відповідача ОСОБА_1 з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання.

Окрім того, суд звертає вагу на правові висновки постанови Верховного суду №360/1998/18 від 31.03.2021 про те, що добросовісний набувач внаслідок вилучення земельної ділянки з його незаконного володіння не понесе надмірний тягар, оскільки він не позбавлений права отримати кошти, сплачені ним за спірну земельну ділянку від продавця у порядку двосторонньої реституції.

Таким чином, з огляду на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 2121210100:07:007:0110 вибула з державної власності поза волею власника - Українського народу, який делегував свої права державі в особі відповідних органів, суд дійшов висновку про те, що подальше відчуження спірної земельної ділянки та набуття її у власність відповідачем ОСОБА_1 відбулось з порушенням вимог ст.ст. 328, 330 ЦК України, відтак, земельна ділянка підлягає витребуванню у ОСОБА_1 на користь держави в особі позивача.

Щодо застосування наслідків пропуску прокурором строку позовної давності суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Разом з тим, пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені cтаттями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 р. № 540-ІХ, яким запроваджено продовження позовної давності на строк дії карантину, набрав чинності з 02.04.2020 р. В контексті п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України наразі можна стверджувати про наявність правових підстав застосування позовної давності лише до вимог, за якими сплив позовної давності мав місце до 02.04.2020 р.

За таких обставин суд приходить до висновку, що прокурором не пропущено строку позовної давності для звернення до суду із даним позовом, а через це не вбачає підстав для застосування її наслідків.

Оскільки, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог, то у відповідності до ст.141 ЦПК України з відповідачів на користь Берегівської окружної прокуратури підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 8192,28 грн. у рівних частинах, а саме по 4069,14 грн. з кожного.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 263, 264, 265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Заявлені позовні вимоги задоволити.

Визнати недійсним та скасувати п.1.7. рішення Виноградівської міської ради № 835 від 23.05.2019 Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків ОСОБА_2 , яким затверджено проект землеустрою та безоплатно передано у власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (кадастровий номер-2121210100:07:007:0110) площею 0,0800 га, що знаходиться у АДРЕСА_1 .

Витребувати від ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Виноградівської міської ради Закарпатської області (код ЄДРПОУ 04053677) земельну ділянку, кадастровий номер 2121210100:07:007:0110, площею 0,0800 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, вартістю 298052,00 грн., що розташована у АДРЕСА_1 .

Стягнути з відповідачів Виноградівської міської ради (м.Виноградів, пл.Миру, 5 Закарпатської області, код ЄДРПОУ 04053677) та ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Берегівської окружної прокуратури (м.Сечені, 15 м.Берегово) понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 8192,28 грн. у рівних частинах, а саме по 4069,14 грн. з кожного.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його прийняття безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення в повному обсязі складено 23.02.2023 року.

ГоловуючийВ. В. Леньо