Постанова

від 14.02.2023 по справі 2-606/10

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1960/23

Справа № 2-606/10

Головуючий у першій інстанції Михайлюк О.А.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.02.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів: Громіка Р.Д., Дришлюка А.І.,

при секретарі: Нечитайло А.Ю.,

переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 19 червня 2018 року за заявою ОСОБА_2 про заміну сторони виконавчого провадження за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Кредитної спілки «Козацька» до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про повернення кредиту, відсотків та штрафних санкцій, -

в с т а н о в и в:

В провадженні Малиновського районного суду м. Одеси перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Кредитної спілки «Козацька» до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про повернення кредиту, відсотків та штрафних санкцій.

Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2010 року задоволено позов ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Кредитної спілки «Козацька» до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про повернення кредиту, відсотків та штрафних санкцій.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 23 січня 2015 року за заявою ОСОБА_3 був виданий дублікат виконавчого листа №2-606/10, виданого Малиновським районним судом м. Одеси, про стягнення з ОСОБА_5 , ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість у сумі 258416,71 грн.

Суд направив копію своєї ухвали від 23.01.2015 та дублікат виконавчого листа до Першого Малиновського відділу ДВС Одеського міського управління для відома та виконання.

ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачка ОСОБА_3 померла, правонаступником та спадкоємцем померлої є її донька ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 15 березня 2017 року.

ОСОБА_2 звернулась до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження у зв`язку зі смертю стягувача, її матері ОСОБА_3 .

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 19 червня 2018 року замінено сторону стягувача за заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 13 квітня2010 року по цивільній справі №2-606/10 за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Кредитної спілки «Козацька» до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про повернення кредиту, відсотків та штрафних санкцій, з ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 на ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 24 грудня 2021 року втрачене судове провадження у цивільній справі №2-606/10 за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Кредитної спілки «Козацька» до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про повернення кредиту, відсотків та штрафних санкцій, відновлено частково у частині:

1. Ухвала Малиновського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2008 року (суддя Буран О.М.) про відкриття провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_3 , кредитної спілки «Козацька» до ОСОБА_5 про повернення кредиту;

2. Ухвала Малиновського районного суду м. Одеси від 05 листопада 2009 року (суддя Буран О.М.) про залучення до участі у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 , кредитної спілки «Козацька» до ОСОБА_5 про повернення кредиту, відсотків та штрафних санкцій у якості співпозивача ОСОБА_4 ;

3. Ухвала Малиновського районного суду м. Одеси від 05 листопада 2009 року (суддя Буран О.М.) про залучення до участі у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 , кредитної спілки «Козацька» до ОСОБА_5 про повернення кредиту, відсотків та штрафних санкцій у якості співвідповідача ОСОБА_1 ;

4. Заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2010 року (суддя Буран О.М.), яким задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Кредитної спілки «Козацька» до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про повернення кредиту, відсотків та штрафних санкцій. Солідарно стягнуто з ОСОБА_5 , ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість у сумі 258 416 (двісті п`ятдесят вісім тисяч чотириста шістнадцять) гривень 71 (сімдесят одна) копійка. Солідарно стягнуто з ОСОБА_5 , ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 заборгованість у сумі 61 833 (шістдесят одна тисяча вісімсот тридцять три) гривень 97 (дев`яносто сім) копійок. Солідарно стягнуто з ОСОБА_5 , ОСОБА_1 на користь Кредитної спілки «Козацька» заборгованість у сумі 171 744 (сто сімдесят одна тисяча сімсот сорок чотири) гривень 05 (п`ять) копійок. Загальна сума заборгованості складає 491 995 (чотириста дев`яносто одна тисяча дев`ятсот дев`яносто п`ять) гривень 05 (п`ять) копійок. Солідарно стягнуто з ОСОБА_5 , ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 1 700 гривень та ІТЗ в сумі 252 гривень;

5. Ухвала Малиновського районного суду м. Одеси від 23 січня 2015 року (суддя Буран О.М.) про видачу дублікату виконавчого листа №2-606/10;

6. Ухвала Малиновського районного суду м. Одеси від 19 червня 2018 року (суддя Михайлюк О.А.) про заміну сторони стягувача за заочним рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 13 квітня 2010 року по цивільній справі №2-606/10, з ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 на ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції про заміну сторони виконавчого провадження скасувати та прийняти постанову про відмову у задоволенні заяви про заміну сторони, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 09 лютого 2023 року задоволено клопотання ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, однак 14 лютого 2023 року з`єднання із ОСОБА_6 в режимі відеоконференції не відбулось, ОСОБА_6 не вийшов на зв`язок з апеляційним судом.

Слід зазначити, що згідно вимог ч. 5 ст. 212 ЦПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , КС «Козацька», ОСОБА_5 неодноразово належним чином та завчасно сповіщались, за відомими суду адресою місцями їх проживання та перебування, однак поштова кореспонденція разом з судовою повісткою про виклик до суду поверталась до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до ч. 1 ст.130ЦПК України у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК Україниучасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місце знаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Апеляційний суд також враховує, що ОСОБА_2 отримувала копію ухвали Одеського апеляційного суду від 25 січня 2022 року про відкриття апеляційного провадження по справі та апеляційну скаргу, що свідчить про її обізнаність про наявність в проваджені апеляційного суду даної цивільної справи. Крім того, в матеріалах справи наявний відзив ОСОБА_2 на апеляційну скаргу, в якій чітко викладена позиція ОСОБА_2 щодо суті справи.

Згідно зі ст. ст. 13, 43 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки.

На осіб, які беруть участь у справі, також покладається обов`язок не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

Таким чином, оскільки ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , КС «Козацька», ОСОБА_5 не надали відомостей про зміну свого місця проживання або місцезнаходження під час провадження справи, тому направлені їм судові повістки вважаються доставленими, а ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , КС «Козацька», ОСОБА_5 вважаються такими, що своєчасно та належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях. Відтак в кожному випадку заявник при зверненні до суду повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.

Також, прецедентна практика Європейського Суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст.6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді (Рішення Суду у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).

Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Крім того, Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, те що справа перебуває в провадженні апеляційного суду тривалий час, а саме з грудня 2021 року, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належно сповіщених учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі та відзиві ОСОБА_2 на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального та матеріального права.

У частинах1та 2статті 367ЦПК Українизазначено,що судапеляційної інстанціїпереглядає справуза наявнимив нійі додатковоподаними доказамита перевіряєзаконність іобґрунтованість рішеннясуду першоїінстанції вмежах доводівта вимогапеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Згідно зі статті 18 ЦПК України, в редакції чинної на час звернення стягувача до суду з заявою, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, -і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом

Відповідно до частини 5 статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Частинами 1 та 2 статті 442 ЦПК України передбачено, що, у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником.

Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.

Положення статей 512, 513 ЦК України передбачають, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин,на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно зі статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна осіб у зобов`язанні пов`язана з тим, що попередні учасники зобов`язань вибувають з цих відносин, а їх права та обов`язки переходять до суб`єктів, які їх замінюють. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 статті 516 ЦК України).

Усуваючи розбіжності у застосуванні статей 512, 514 ЦК України, статті 378 ЦПК України,статті 8Закону України«Про виконавчепровадження» Верховний Суд України в постанові від 20.11.2013 у справі №6-122цс13, дійшов правового висновку, а саме, «виходячи зі змісту статей512, 514 ЦК України,ст. 378 ЦПК України,ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження»заміна кредитора у зобов`язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо й до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, у тому числі бути стороною виконавчого провадження шляхом подання ним та розгляду судом заяви про заміну стягувача.

За загальним правилом суть правонаступництва полягає в переході прав та обов`язків, що особисто не пов`язані з особою,яка вибуває з правовідносин, до іншої особи, яка вступає у спірні правовідносини.

Під правонаступництвом у виконавчому проваджені необхідно розуміти заміну однієї зі сторін (стягувача або боржника) з переходом прав та обов`язків від правопопередника до іншої особи (правонаступника), що раніше не брали участі у виконавчому провадженні. Так, підставою правонаступництва є смерть громадянина, що був стороною виконавчого провадження, оголошення його померлим, реорганізація юридичної особи, відступлення права вимоги, переведення боргу.

Таким чином, процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні це заміна на будь-якій стадії виконавчого провадження стягувача або боржника іншою особою у зв`язку з вибуттям правопопередника після постановлення щодо нього судового рішення i заміни його правонаступником, тобто підставою заміни боржника внаслідок правонаступництва, в томучислі, й у виконавчому провадженні, є настання певних обставин, які мають юридичне значення і в результаті яких виникають цивільні права та обов`язки або пряма вказівка акта цивільного законодавства, що не залежить від умов та порядку здійснення виконавчого провадження органами і посадовими особами.

Задовольняючи заяву про заміну стягувача у виконавчому провадженні, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що, заява ОСОБА_8 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Посилання відповідача ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що ухвала суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, оскільки суд безпідставно задовольнив заяву про заміну сторони виконавчого провадження, не приймається до уваги за таких підстав.

Частиною 1та 2статті 13ЦПК Українипередбачено,що судрозглядає справине інакшеяк зазверненням особи,поданим відповіднодо цьогоКодексу,в межахзаявлених неювимог іна підставідоказів,поданих учасникамисправи абовитребуваних судому передбаченихцим Кодексомвипадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За змістомстатей 12та 81ЦПК України, цивільнесудочинство здійснюєтьсяна засадахзмагальності сторін. Учасникисправи маютьрівні праващодо здійсненнявсіх процесуальнихправ таобов`язків,передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України одночасно визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина 5 статті 55 Конституції України). І це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (частина 2 статті 22, стаття 64 Конституції України).

Положення пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України визначає одну з основних засад судочинства обов`язковість рішень суду.

Статтею 129-1Конституції Українипроголошено,що судухвалює рішенняіменем України.Судове рішенняє обов`язковимдо виконання. Державазабезпечує виконаннясудового рішенняу визначеномузаконом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно із положеннями статті 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.

Виходячи з принципу верховенства права, положень статей 21, 22 Конституції України щодо непорушності конституційних прав особи, положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.ХІ.50), яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом, та положень статей 3, 15 ЦК України, статей 1, 3, 4 ЦПК України щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу слід дійти висновку про пріоритетність права особи на судовий захист цивільних прав і інтересів, у тому числі шляхом виконання рішень суду.

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом. Конституційний Суд України в абзаці одинадцятому підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 11березня 2011 року № 2-рп/2011, посилаючись на позицію Європейського суду з прав людини, зазначив, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежене державою, якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права (абзац 2 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року №11-рп/2012, абзац 3 п. 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012 року).

У пункті 1 постанови №6 Пленуму «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» від 07 лютого 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначав, що відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Згідно із положеннями частини 1 статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Отже, судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на виконання рішення суду, що є складовою частиною здійснення правосуддя, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.

На теперішній час заборгованість перед ОСОБА_8 не погашена, отже виконавчі документи підлягають подальшому примусовому виконанню.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При вирішенні справи за аналогічною заявою про заміну сторони виконавчого провадження, у постанові від 15 січня 2020 року у справі №520/4403/14 (провадження №61-19860св18) Верховний Суд дійшов наступного правового висновку: «відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» сторонами у виконавчому провадженні є стягувач та боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.

Європейський суд з прав людини вказує, що право на суд було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду однієї із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачавати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати. Ратифікуючи Конвенцію. Отже для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBYv.GREECE, №1835/91, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).

Тлумачення частини першої статті 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися , зокрема, внаслідок договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина тертя статті 656 ЦК України; (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України; (в) факторингу (глава 73 ЦК України).

Згідно із частиною п`ятою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

По своїй суті заміна кредитора в зобов`язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. У зв`язку з заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, і її заміна новим кредитором проводиться відповідно до частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за заявою заінтересованої сторони. Такою заінтересованою особою є новий кредитор (правонаступник).

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 20 листопада 2013 року №6-122цс13.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року №2-3627/09 (провадження №61-16520сво18) зазначено, «що заміна сторони виконавчого провадження її правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і при відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу. Без заміни сторони виконавчого провадження правонаступник позбавлений процесуальної можливості ставити питання про відкриття виконавчого провадження та вчиняти інші дії згідно із Законом України «Про виконавче провадження».

Відмовляючи у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження, суди не звернули уваги на те, що без заміни сторони виконавчого провадження правонаступник позбавлений процесуальної можливості ставити питання про відкриття виконавчого провадження та вчиняти інші дії згідно із Законом України «Про виконавче провадження». Крім того, заміна сторони виконавчого провадження її правонаступником може відбуватись на будь-якій стадії процесу.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій зробили помилковий висновок про відсутність правових підстав для заміни сторони».

У постанові від 21 березня 2021 року (провадження №61-17987св20) Верховний Суд дійшов наступного правового висновку: «вибуття первісного кредитора і заміна його новим не скасовує обов`язковості виконання рішення суду, при цьому реалізувати право на примусове стягнення присуджених судом сум можливо лише шляхом заміни сторони стягувача у виконавчому провадженні, оскільки новий кредитор, без вирішення питання про заміну сторони у зобов`язанні, не має права звернутись до органу державної виконавчої служби із заявою про примусове виконання рішення суду.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №643/4902/14-ц (провадження №61-26197св18), від 31 жовтня 2018 року у справі №201/8548/16-ц (провадження №61-16059св18), від 15 серпня 2018 року у справі №190/2119/14-ц (провадження №61-20171св18) та від 15 травня 2019 року у справі №370/2464/17 (провадження 61-39193св18)».

Згідно із частиною 4 статті 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Частиною 1 статті 6 та статтею 13 Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь якого висунутого проти нього кримінального судочинства. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Одним з елементів здійснення принципу справедливого судочинства є принципи «рівності вихідних умов», дотримання балансу сторін при розгляді справи в суді, а також принцип обґрунтованості судового рішення.

Так, у п. 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94, Серія A, N 303-A, параграф 29).

Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року).

Вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «…суд нагадує, щопроцесуальні гарантії, викладені устатті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися досуду зпозовом щодо своїх цивільних прав таобов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право насуд», вякому право надоступ досуду, тобто право ініціювати всудах провадження зцивільних питань становить один зйого аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року усправі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп.2836, Series A№18). Крім того, порушення судового провадження саме пособі незадовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, якіє практичними та ефективними, а нетеоретичними абоілюзорними. Право надоступ досуду включає всебе нелише право ініціювати провадження, ай право отримати «вирішення» спору судом. Воно було білюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати досуду цивільний позов без гарантії того, щосправу буде вирішено остаточним рішенням всудовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було бнеможливо детально описувати процесуальні гарантії, якінадаються сторонам усудовому процесі провадженні, яке єсправедливим, публічним ташвидким, негарантувавши сторонам того, щоїхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення усправах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п.45, від 10 липня 2003 року, та«Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п.25, ECHR 2002-II).

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12 березня 2009 року (остаточне 12 червня 2009 року) за заявою №20347/03 у §35 зазначено, що, «… якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, №93, сс. 2425, п. 57)».

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формальногоставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ляПрадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).

Системний аналіз наведених норм права, роз`яснення Верховного Суду України, правових висновків Верховного Суду, положень Європейської конвенції з прав людини та практики Європейського суду з прав людини, з`ясування обставин справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення питання, наявних у справі доказів, наданих сторонами у справі, дає підстави для висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано прийняв до уваги надані заявником документи у підтвердження заміни стягувача, що є законною підставою для заміни сторони у виконавчому провадженні.

Отже, суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно з`ясував обставини, які мають значення для справи, дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», дав їм правильну оцінку та правильно виходив з того, що є законні підстави для задоволення заяви про заміну стягувача у виконавчому провадженні.

Інших правових доводів апеляційна скарга не містить.

У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28.10.2010, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11Конвенції(див. вищепункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення процесуального питання про заміну сторони у виконавчому провадженні.

Тому, законних підстав для скасування ухвали суду першої інстанції та постановлення нової ухвали про відмову у задоволенні заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. ст. 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справах, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 19 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено: 22 лютого 2023 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

Р.Д. Громік

А.І. Дришлюк