Ухвала

від 20.02.2023 по справі 465/6232/22

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 465/6232/22 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-сс/811/115/23 Доповідач: ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2023 року м. Львів

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу зі змінами прокурора у кримінальному провадженні керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Франківського районного суду м. Львова від 27 січня 2023 р.,

з участю прокурора ОСОБА_7 ,

адвоката ОСОБА_8 ,

підозрюваної ОСОБА_9 ,

встановила:

ухвалою слідчого судді Франківського районного суду м. Львова від 27 січня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання слідчого ВРЗЗС СВ ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області ОСОБА_10 , погодженого керівником Франківської окружної прокуратури м. Львова ОСОБА_6 , про арешт майна у кримінальному провадженні №12022141410000807 від 28.09.2022 року.

Мотивуючи своє рішення, слідчий суддя, зокрема, вказав, що слідчий, за погодженням з прокурором, вказуючи у своєму клопотанні про арешт майна на подання потерпілою ОСОБА_11 цивільного позову у кримінальному провадженні, а також прокурор, який безпосередньо в судовому засіданні опирав свої доводи про необхідність арешту майна підозрюваної на факт наявності такого позову, до матеріалів клопотання копії такого не долучили і в судовому засіданні прокурором його не було представлено. Наведене породжує обґрунтовані сумніви в наявності належних і достатніх правових підстав для порушення питання про арешт майна підозрюваної особи з метою відшкодування шкоди, яку потерпіла особа заявляє у своєму цивільному позові, враховуючи, що сам позов стороною обвинувачення для оцінки обґрунтованості його розміру, як це вимагається положеннями ч.6 ст.170 КПК України, не пред`явлено.

Водночас підлягає врахуванню те, що за замістом поданого слідчим, за погодженням з прокурором, клопотання ОСОБА_9 підозрюється у заволодінні шляхом шахрайства коштами ОСОБА_11 на загальну суму 1 998 250 грн. Разом з тим, у цьому ж клопотанні вказується на те, що потерпіла ОСОБА_11 подала у кримінальному провадженні цивільний позов до підозрюваної ОСОБА_12 на суму 11 400 847 грн., яка майже у 6 разів перевищує розмір шкоди, заподіяної згідно фабули підозри, повідомленої ОСОБА_9 . Наведене вказує на очевидну розбіжність в розмірі шкоди, яка покладена в основу повідомленої підозри і впливає на правову кваліфікацію кримінального правопорушення, та того розміру, який заявлено у позові, котрий стороною обвинувачення для його дослідження в судовому засіданні не наданий, що позбавляє можливості переконатися в його наявності та встановити дійсні підстави його заявлення.

За наведених вище обставин слідчий суддя зробив висновок про відсутність на даний час доказів обґрунтованості розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, як обов`язкової умови накладення арешту на майно відповідно до ч.6 ст.170 КПК України.

Крім цього, слідчий суддя, вказав, що погоджується з доводами сторони захисту про те, що арешт майна є заходом забезпечення кримінального провадження, для застосування якого необхідні відповідні правові підстави і процесуальним законом не презюмується накладення такого арешту у кожному випадку вчинення кримінального правопорушення.

Звернув увагу, що жодних доказів існування ризиків відчуження, реалізації майна, на яке пропонується накласти арешт, слідчим у поданому клопотанні не наведено та прокурором в судовому засіданні не зазначено. Водночас із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №316869730 від 06.12.2022 року вбачається, що квартира АДРЕСА_1 дійсно належить на праві приватної власності ОСОБА_9 , проте така перебуває під забороною відчуження як іпотечне майно згідно договору іпотеки №1197 від 10.04.2008 року (іпотекодержатель АТ «Альфа-Банк»). Крім цього, як слідує із вищевказаної довідки, уже існує 4 діючих арешти, накладені на цю квартиру, які зареєстровані 10.04.2008 року, 04.07.2018 року, 10.08.2020 року, 27.07.2021 року на підставі відповідних постанов про арешт майна.

За наведених обставин ні слідчим у поданому клопотанні, ні прокурором в судовому засіданні не доведено наявності на даний час реальних ризиків відчуження ОСОБА_9 квартири, яка апріорі не можу бути відчужена в законний спосіб через наявність численних арештів та іпотечних заборон, які офіційно зареєстровані.

У судовому засіданні прокурор посилався на те, що згідно з положеннями ч.7 ст.170 КПК України арешт може бути накладений на майно, на яке раніше накладено арешт відповідно до інших актів законодавства. Слідчим суддею зазначене не заперечується, проте, доцільно наголосити, що вказану норму не можна застосовувати відокремлено від норм, які визначають загальні завдання і підстави накладення арешту на майно. Тобто арешт на вже арештоване майно повинен відповідати завданням кримінального провадження і меті його забезпечення. У даному ж випадку спостерігається дуалізм в позиції ініціатора клопотання, оскільки, з одного боку, потребу в арешті майна він обґрунтовує метою відшкодування шкоди, яку потерпіла вимагає стягнути в рамках заявленого у кримінальному провадженні цивільного позову, проте, з іншого боку, копію такого позову для його перевірки і дослідження не надає. Аналогічно, стверджуючи, що в ході досудового розслідування слід запобігти можливому відчуженню підозрюваною ОСОБА_9 квартири, належної їй на праві власності, прокурор не наводить жодних аргументів, як це можливо здійснити відносно іпотечного майна, яке перебуває в іпотеці банку, та ще й 4 рази арештоване. Слідчий суддя звертає увагу слідчого і прокурора на те, що арешт майна є втручанням у здійснення особою права власності, а тому, не може сприйматися як статистичний захід, спрямований на мультиплікування кількості накладених арештів без достатнього для цього обґрунтування.

Також слідчим суддею враховано, що в судовому засіданні наданим стороною захисту витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підтверджено, що за адресою: м. Львів, вул. Драгана, 26/13 зареєстровано 3 діючих юридичні особи: ПП «Зорепад-Люкс», ТОВ «Зорепад-Лекс», ТОВ «Зорепад-Люкс». Крім цього, підозрювана ОСОБА_9 зазначила, що за цією ж адресою також зареєстровано ТОВ «Гоктіс», факт чого прокурором не заперечено. Водночас останнім питання можливого негативного впливу накладення арешту на майно в контексті діяльності вищезазначених юридичних осіб не вивчалося, подане клопотання про арешт майна не містить жодної згадки про те, що за адресою розташування квартири ОСОБА_9 здійснюють діяльність 4 юридичні особи.

У даному випадку слідчий просить накласти арешт для відшкодування шкоди, завданої вчиненням ОСОБА_9 кримінального правопорушення, на квартиру підозрюваної, при цьому, як встановлено в судовому засіданні, всупереч положенням ч.1 ст.170, ч.6 ст.170 КПК України клопотання не містить належних доказів наявності ризиків відчуження вищевказаного майна підозрюваною та в судовому засіданні прокурором не надано доказів обґрунтованого розміру заявленого потерпілою цивільного позову, як і самого цивільного позову, на який він посилається на підтвердження своїх доводів. Наведене свідчить про безпідставність поданого слідчим клопотання. Накладення арешту на майно у даному випадку, без врахування положень ч.ч.1, 6 ст.170 КПК України, матиме ознаки свавільного втручання держави у право фізичної особи на мирне володіння майном та може стати перешкодою у вільному здійсненні підприємницької діяльності юридичними особами, зареєстрованими за місцезнаходженням майна, яке пропонується арештувати.

На дану ухвалу слідчого судді апеляційну скаргу зі змінами подав прокурор у кримінальному провадженні керівник Франківської окружної прокуратури м. Львова ОСОБА_6 , просить оскаржувану ухвалу слідчого судді скасувати постановити нову ухвалу про арешт майна, а саме квартиру, яка розташована по АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №14409027). Заборонити на термін накладення арешту відчуження, розпорядження (реалізацію) фізичним та юридичним особам вищевказаного майна.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що на даний час існує сукупність підстав та розумних підозр, що приміщення квартири, яка розташована по АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №14409027) відповідають критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, можуть бути використані для відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, а також може виникнути можливість його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження та передачі, що є підставою для накладення арешту на вказане майно у вигляді заборони його відчуження та розпорядження. Попри це, вказані обставини слідчим суддею залишено поза увагою.

При цьому вказує, що 24.12.2022 повідомлено про підозру ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України.

Зазначає, що потерпілою ОСОБА_11 , заявлено цивільний позов до підозрюваної ОСОБА_9 про відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням на загальну суму 11 400 847 гривень.

Прокурор вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, що є підставою для скасування ухвали суду.

Заслухавши доповідь судді, виступ прокурора ОСОБА_7 , який підтримав подану апеляційну скаргу зі змінами, думку захисника ОСОБА_8 та підозрюваної ОСОБА_9 , перевіривши матеріали клопотання, обговоривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів приходить до наступного.

Частиною 1 ст. 404 КПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Статтями 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, згідно з якими зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, належать: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Під час розгляду клопотання про накладення арешту на майно в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні та відповідати вимогам закону.

Вказана норма узгоджується зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

У свою чергу, викладені доводи також знайшли своє підтвердження в рішеннях Європейського Суду з прав людини (далі, ЄСПЛ), в тому числі в рішеннях «Бакланов проти Росії» (від 09 червня 2005 року) та «Фрізен проти Росії» (від 24 березня 2005 року), де ЄСПЛ зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський Суд вказав, що: «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Так, відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 171 КПК України у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень ст. 170 Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до ч. 6 ст. 170 цього Кодексу.

До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Частинами 2, 4 ст. 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.

При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати в тому числі можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 КПК України).

Згідно із ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна, як доказ в кримінальному провадженні; 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння; 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна; 4) розмір шкоди завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою; 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Аналіз змісту клопотання слідчого та ухвали слідчого судді показав, що у зазначених процесуальних документах, не дотримані в повній мірі вимоги наведених вище норм кримінального процесуального закону.

Згідно клопотання, досудовим розслідуванням встановлено, що 28.09.2022 року до ВП №2 ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області надійшла заява від ОСОБА_11 про те, що у жовтні 2013 року невідома особа шахрайським способом заволоділа коштами в сумі 250 000 доларів США, що згідно курсу НБУ станом на 2013 рік становило 1 997 500 грн., які належать ОСОБА_13 , чим спричинила матеріальну шкоду останній на вказану суму.

Ініціатор звернення з клопотанням вказує, що в ході досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_9 , будучи станом на вересень-жовтень 2013 року керівником та співзасновником товариства з обмеженою відповідальністю «Ялиця», юридична адреса: 79005, Львівська область, м. Львів, вул. Зелена, будинок 28, керуючись корисливим мотивом, направленим на заволодіння чужим майном, шляхом зловживання довірою, в середині вересня 2013 року, у невстановлений досудовим розслідуванням день та час, перебуваючи поблизу будинку №26, що по вул. Драгана в м. Львові, під приводом отримання позики та подальшого її повернення, користуючись дружніми стосунками із потерпілою ОСОБА_11 та її довірою, вводячи ОСОБА_11 в оману, не маючи на меті та не плануючи повертати кошти, отримала від неї грошові кошти в сумі 100 000 доларів США (станом на вересень 2013 згідно офіційного курсу НБУ становило 799 300 грн.) В подальшому ОСОБА_9 , продовжуючи свій злочинний умисел, направлений на заволодіння чужим майном, керуючись корисливим мотивом, направленим на заволодіння чужим майном, шляхом зловживання довірою, 18.10.2013, у невстановлений досудовим розслідуванням час, перебуваючи поблизу будинку №26, що по вул. Драгана в м. Львові, під приводом отримання позики та подальшого її повернення, користуючись дружніми стосунками із потерпілою ОСОБА_11 та її довірою, вводячи ОСОБА_14 в оману щодо обставин здійснення нею підприємницької діяльності та власних доходів, не маючи на меті та не плануючи повертати кошти, отримала від неї грошові кошти в сумі 150 000 доларів США (станом на 18.10.2013 згідно офіційного курсу НБУ становило 1 198 950,00 грн.), отримавши при цьому письмову розписку від ОСОБА_9 , в якій остання зобов`язувалась повернути кошти потерпілій до 18.10.2014 в загальній сумі 250 000 доларів (станом на 18.10.2013 згідно офіційного курсу НБУ становило 1 998 250,00 грн.), остання заволоділа грошовими коштами, розпорядилася ними на власний розсуд, заподіявши тим самим потерпілій ОСОБА_11 матеріальний збиток в особливо великому розмірі. Зокрема, на підставі протоколу зборів учасників ТзОВ «Ялиця», 22.10.2013, ОСОБА_9 , володіючи часткою у розмірі 94,61%, одразу після заволодіння коштами, прийняла рішення про збільшення Статутного капіталу (Статутного фонду) даного товариства до розміру 2 000 000,00 гривень, що еквівалентне сумі грошових коштів, якими остання заволоділа. У подальшому, з метою унеможливлення звернення стягнення на належну ОСОБА_9 частку в статутному капіталі ТзОВ «Ялиця», остання 15.09.2017 вийшла із складу учасників вказаного товариства у зв`язку із відчуженням своєї частки у розмірі 94,61%, що становила 1 892 200,00 грн., своєму сину ОСОБА_15 , який внаслідок цього став єдиним учасником ТзОВ «Ялиця».

Будучи допитана в якості потерпілої, ОСОБА_11 повідомила, що наприкінці літа-початку осені 2013 року до неї звернулася ОСОБА_16 з проханням позичити їй грошові кошти, оскільки їй потрібно погасити кредитну заборгованість у банку «Надра». 13.10.2013 року ОСОБА_9 позичила у ОСОБА_11 кошти у сумі 250 000 (двісті п`ятдесят тисяч) дол. США, що згідно з курсом НБУ становило 8,2030 грн. за 1 долар США, тобто сума 2 050 000 грн., сказавши що кошти їй потрібні для погашення заборгованості по кредитному договору у ВАТ КБ «НАДРА» та звільнення її майна з під іпотеки, а саме - нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_3 , хоча розписку писала як фізична особа. Грошові кошти ОСОБА_11 передала останній у валюті, що мало місце по АДРЕСА_4 поблизу будинку де остання мешкала. Власником зазначеного приміщення було ТОВ «Ялиця», засновниками якого на момент позики була ОСОБА_9 та її син ОСОБА_15 . Як стало відомо, 28.10.2013 року частка ОСОБА_9 в статутному фонді вказаного підприємства збільшилася з 12285 грн. 66 коп. до 1892200 грн., а її сина ОСОБА_17 з 700 грн. до 107800 грн. Отримані від ОСОБА_11 грошові кошти ОСОБА_9 зобов`язувалася повернути до 18.10.2014 року, про що видала власноручно нею написану розписку. Як зараз стало відомо, не маючи на меті повернення належних ОСОБА_11 коштів, ОСОБА_9 в подальшому вийшла із засновників вказаного підприємства, переуступивши свою частку своєму синові ОСОБА_15 , який переоформив на себе корпоративні права на це підприємство. В подальшому в термін до 15.09.2014 року кредит за рахунок коштів ОСОБА_11 було погашено та майно - нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_3 , було звільнено з-під іпотеки. На неодноразові звернення (зустрічі, телефонні дзвінки) від ОСОБА_11 . ОСОБА_9 відмовляється повертати кошти. В подальшому ОСОБА_9 взагалі стала уникати зустрічей із ОСОБА_11 , а відтак, незаконно заволоділа коштами останньої та завдала матеріальної шкоди у особливо великому розмірі.

24.12.2022 року повідомлено про підозру ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України.

Відповідно до вимог ст. 171 КПК України слідчий належним чином не мотивував своє клопотання стосовно того, які підстави і мета відповідно до положень статті 170 цього Кодексу.

Викладаючи змістклопотання,слідчим зазначено,що арештслід накластина підставіп.п.1,4ч.2ст.170КПК України,а самез метоюзабезпечення збереження речових доказів та відшкодування шкоди,завданої внаслідоккримінального правопорушення(цивільнийпозов),чи стягненняз юридичноїособи отриманоїнеправомірної вигоди.

При цьому, слідчим не обґрунтовано, яким саме критеріям ст. 98 КПК України відповідає майно на яке він просить накласти арешт, та які саме ознаки такого майна можуть бути використані для доведення конкретних обставин, які підлягають доказуванню в даному кримінальному провадженні.

Крім цього, в матеріалах клопотання відсутній цивільний позов потерпілої ОСОБА_11 про відшкодування шкоди, на який посилається слідчий.

Також, колегія суддів звертає увагу, що опис матеріалів клопотання не містить назв документів, слідчий обмежився лише узагальненням вказавши підтверджуючі матеріали.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Частиною 3 ст. 172 КПК України передбачено, що слідчий суддя, суд, встановивши, що клопотання про арешт майна подано без додержання вимог статті 171 цього Кодексу, повертає його прокурору, цивільному позивачу та встановлює строк в сімдесят дві години для усунення недоліків, про що постановляє ухвалу.

Таким чином, колегією суддів апеляційного суду встановлено, що слідчий суддя при прийнятті до розгляду клопотання слідчого про накладення арешту на майно не звернув уваги на його невідповідність вимогам ст. 171 КПК України та не виконав приписів ч. 3 ст. 172 КПК України, згідно з якими, встановивши, що клопотання про арешт майна подано без додержання вимог ст. 171 цього Кодексу, слідчий суддя своєю ухвалою повертає клопотання прокурору з встановленням строку в 72 години для усунення недоліків.

Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

При цьому п. 3 ч. 1 ст. 409 КПК України передбачає, що підставою для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК України істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього закону, які перешкоджали чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що при розгляді клопотання слідчого слідчим суддею були допущені перелічені вище істотні порушенням вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Враховуючи встановлене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга прокурора у кримінальному провадженні керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню, ухвала слідчого судді скасуванню з постановленням нової ухвали, якою клопотання слідчого необхідно повернути прокурору для усунення недоліків протягом сімдесяти двох годин з моменту отримання копії ухвали, оскільки клопотання не відповідає вимогам ст. 171 КПК України.

Керуючись ст.ст. 170-174, 404, 407, 409, 419, 422 КПК України, колегія суддів

постановила:

апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова ОСОБА_6 задоволити частково.

Ухвалу слідчого судді Франківського районного суду м. Львова від 27 січня 2023 р. про відмову в задоволенні клопотання про арешт майна скасувати.

Клопотання слідчого ВРЗЗС СВ ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області ОСОБА_10 , погодженого керівником Франківської окружної прокуратури м. Львова ОСОБА_6 повернути прокурору для усунення недоліків в строк 72 години з моменту отримання копії ухвали.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4