Ухвала

від 03.03.2023 по справі 465/6232/22

ФРАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

465/6232/22

1-кс/465/338/23

У Х В А Л А

Іменем України

03.03.2023 року м. Львів

Слідчий суддяФранківського районногосуду м.Львова ОСОБА_1

з участю секретаря судових засідань: ОСОБА_2 ,

прокурора: ОСОБА_3 ,

підозрюваної (власника майна): ОСОБА_4 ,

захисника підозрюваної адвоката: ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові клопотання прокурора Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні №12022141410000807 від 28.09.2022 року,

в с т а н о в и в :

Прокурор Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді Франківського районного суду м. Львова з клопотанням про арешт майна.

Клопотання мотивує тим, що слідчим відділом ЛРУП №2 ГУ НП у Львівській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022141410000807 від 28.09.2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України.

Як зазначено в клопотанні прокурора, 28.09.2022 року до ВП №2 ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області надійшла заява від ОСОБА_6 про те, що у жовтні 2013 року невідома особа шахрайським способом заволоділа коштами в сумі 250 000 доларів США, що згідно курсу НБУ станом на 2013 рік становило 1 997 500 грн., які належать ОСОБА_6 , чим спричинила матеріальну шкоду останній на вказану суму.

Ініціатор звернення з клопотанням вказує, що в ході досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_4 , будучи станом на вересень-жовтень 2013 року керівником та співзасновником товариства з обмеженою відповідальністю «Ялиця», юридична адреса: 79005, Львівська область, м. Львів, вул. Зелена, будинок 28, керуючись корисливим мотивом, направленим на заволодіння чужим майном, шляхом зловживання довірою, в середині вересня 2013 року, у невстановлений досудовим розслідуванням день та час, перебуваючи поблизу будинку №26, що по вул. Драгана в м. Львові, під приводом отримання позики та подальшого її повернення, користуючись дружніми стосунками із потерпілою ОСОБА_6 та її довірою, вводячи ОСОБА_7 в оману, не маючи на меті та не плануючи повертати кошти, отримала від неї грошові кошти в сумі 100 000 доларів США (станом на вересень 2013 згідно офіційного курсу НБУ становило 799 300 грн.) В подальшому ОСОБА_4 , продовжуючи свій злочинний умисел, направлений на заволодіння чужим майном, керуючись корисливим мотивом, направленим на заволодіння чужим майном, шляхом зловживання довірою, 18.10.2013, у невстановлений досудовим розслідуванням час, перебуваючи поблизу будинку №26, що по вул. Драгана в м. Львові, під приводом отримання позики та подальшого її повернення, користуючись дружніми стосунками із потерпілою ОСОБА_6 та її довірою, вводячи ОСОБА_8 в оману щодо обставин здійснення нею підприємницької діяльності та власних доходів, не маючи на меті та не плануючи повертати кошти, отримала від неї грошові кошти в сумі 150 000 доларів США (станом на 18.10.2013 згідно офіційного курсу НБУ становило 1 198 950,00 грн.), отримавши при цьому письмову розписку від ОСОБА_4 , в якій остання зобов`язувалась повернути кошти потерпілій до 18.10.2014 в загальній сумі 250 000 доларів (станом на 18.10.2013 згідно офіційного курсу НБУ становило 1 998 250,00 грн.), остання заволоділа грошовими коштами, розпорядилася ними на власний розсуд, заподіявши тим самим потерпілій ОСОБА_6 матеріальний збиток в особливо великому розмірі. Зокрема, на підставі протоколу зборів учасників ТзОВ «Ялиця», 22.10.2013, ОСОБА_4 , володіючи часткою у розмірі 94,61%, одразу після заволодіння коштами, прийняла рішення про збільшення Статутного капіталу (Статутного фонду) даного товариства до розміру 2 000 000,00 гривень, що еквівалентне сумі грошових коштів, якими остання заволоділа. У подальшому, з метою унеможливлення звернення стягнення на належну ОСОБА_4 частку в статутному капіталі ТзОВ «Ялиця», остання 15.09.2017 вийшла із складу учасників вказаного товариства у зв`язку із відчуженням своєї частки у розмірі 94,61%, що становила 1 892 200,00 грн., своєму сину ОСОБА_9 , який внаслідок цього став єдиним учасником ТзОВ «Ялиця».

Будучи допитана в якості потерпілої, ОСОБА_6 повідомила, що наприкінці літа-початку осені 2013 року до неї звернулася ОСОБА_10 з проханням позичити їй грошові кошти, оскільки їй потрібно погасити кредитну заборгованість у банку «Надра». 13.10.2013 року ОСОБА_4 позичила у ОСОБА_6 кошти у сумі 250 000 (двісті п`ятдесят тисяч) дол. США, що згідно з курсом НБУ становило 8,2030 грн. за 1 долар США, тобто сума 2 050 000 грн., сказавши що кошти їй потрібні для погашення заборгованості по кредитному договору у ВАТ КБ «НАДРА» та звільнення її майна з під іпотеки, а саме - нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 , хоча розписку писала як фізична особа. Грошові кошти ОСОБА_6 передала останній у валюті, що мало місце по АДРЕСА_2 поблизу будинку де остання мешкала. Власником зазначеного приміщення було ТОВ «Ялиця», засновниками якого на момент позики була ОСОБА_4 та її син ОСОБА_9 . Як стало відомо, 28.10.2013 року частка ОСОБА_4 в статутному фонді вказаного підприємства збільшилася з 12285 грн. 66 коп. до 1892200 грн., а її сина ОСОБА_11 з 700 грн. до 107800 грн. Отримані від ОСОБА_6 грошові кошти ОСОБА_4 зобов`язувалася повернути до 18.10.2014 року, про що видала власноручно нею написану розписку. Як зараз стало відомо, не маючи на меті повернення належних ОСОБА_6 коштів, ОСОБА_4 в подальшому вийшла із засновників вказаного підприємства, переуступивши свою частку своєму синові ОСОБА_9 , який переоформив на себе корпоративні права на це підприємство. В подальшому в термін до 15.09.2014 року кредит за рахунок коштів ОСОБА_6 було погашено та майно - нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , було звільнено з-під іпотеки. На неодноразові звернення (зустрічі, телефонні дзвінки) від ОСОБА_6 . ОСОБА_4 відмовляється повертати кошти. В подальшому ОСОБА_4 взагалі стала уникати зустрічей із ОСОБА_6 , а відтак, незаконно заволоділа коштами останньої та завдала матеріальної шкоди у особливо великому розмірі.

24.12.2022 року повідомлено про підозру ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України.

Згідно інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань ОСОБА_4 є керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Ялиця", розташованого за адресою: м. Львів, вул. Зелена, 28.

Як зазначає прокурор у своєму клопотанні, досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_4 на момент отримання коштів була одним із засновників ТзОВ «Ялиця» із часткою у розмірі 94,61%. Проте, 15.09.2017 року ОСОБА_4 вийшла зі складу учасників вказаного товариства у зв`язку з відчуженням своєї частки у розмірі 94,61%, що становила 1892200,00 грн., своєму сину ОСОБА_9 .

У клопотанні стверджується, що вихід із складу учасників вказаного товариства у зв`язку із відчуженням своєї частки у розмірі 94,61%, що становила 1892200,00 грн., своєму сину ОСОБА_9 за суму у розмірі 18922,00 грн., був спрямований на недопущення в подальшому звернення стягнення на майно, а також для уникнення можливої конфіскації в рамках кримінального провадження. Окрім цього, ОСОБА_4 з середини вересня (тобто з моменту отримання коштів від потерпілої) до 16.12.2013 року перерахувала суму у розмірі 158906 доларів США згідно кредитного договору №17/МБ-В10 від 09.04.2008 року з метою погашення боргового зобов`язання перед банком ПАТ «КБ «Надра» та зняття застави з нерухомого майна, а саме нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 .

На даний час потерпілою ОСОБА_6 заявлено цивільний позов до підозрюваної ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, на загальну суму 11400847 грн.

Згідно пошукових запитів та інформації державних реєстрів ОСОБА_4 є власником квартири, яка розташована по АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №14409027).

З урахуванням наведеного прокурор у своєму клопотанні зазначає, що існує сукупність підстав та розумних підозр, що приміщення квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , може бути використане для відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, а також може виникнути можливість його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження та передачі, що є підставою для накладення арешту на вказане майно у вигляді заборони його відчуження та розпорядження. У зв`язку з цим суб`єкт звернення з клопотанням просить накласти арешт квартиру АДРЕСА_4 і заборонити на термін накладення арешту відчуження, розпорядження (реалізацію) фізичним та юридичним особам вищевказаного майна.

Також ініціатор клопотання вказує на те, що 19.01.2023 року в рамках кримінального провадження №12022141410000807 уже подавалось клопотання про арешт квартири АДРЕСА_4 . Ухвалою слідчого судді Франківського районного суду м. Львова від 27.01.2023 року у задоволенні такого клопотання відмовлено. Водночас 20.02.2023 року Львівський апеляційний суд своєю ухвалою вказану ухвалу слідчого судді скасував, а клопотання про арешт майна повернув прокурору для усунення недоліків в строк 72 години з моменту отримання копії ухвали. Враховуючи, що ухвала апеляційного суду отримана прокурором 28.02.2023 року, подання доопрацьованого клопотання 01.03.2023 року здійснено в межах визначеного апеляційним судом строку.

Прокурор ОСОБА_3 , який входить до складу групи прокурорів у кримінальному провадженні №12022141410000807, в судовому засіданні подане клопотання підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним в такому, просив накласти арешт на квартиру, власником якої є підозрювана ОСОБА_4 , з метою подальшого відшкодування шкоди, завданої потерпілій кримінальним правопорушенням.

Підозрювана ОСОБА_4 (власниця майна) щодо клопотання прокурора заперечила, вказала, що повідомлена їй підозра є необґрунтованою, потерпілій жодної шкоди не заподіяла, оскільки тривалий час з нею не спілкувалась та жодних коштів особисто від неї в борг не отримувала.

Захисник підозрюваної (власниці майна) адвокат ОСОБА_5 у задоволенні клопотання прокурора просив відмовити, посилаючись на те, що жодних ризиків відчуження підозрюваною належної їй квартири немає, адже на таку накладено численні заборони відчуження, відповідно вчинення будь-яких дій з таким майном неможливе. Більш того, у кримінальному провадженні №12022141410000807 ухвалою Львівського апеляційного суду від 13.02.2023 року накладено арешт на комерційну нерухомість, вартість якої є значною та достатньою для забезпечення будь-яких вимог потерпілої. А тому, на даний час будь-яких підстав для накладення арешту також на квартиру підозрюваної, в якій остання проживає, немає.

Заслухавши думки прокурора, підозрюваної (власниці майна) та її представника- захисника, вивчивши матеріали справи, слідчий суддя вважає, що клопотання прокурора про арешт майна не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п.7 ч.2 ст.131 КПК України заходом забезпечення кримінального провадження є арешт майна. Відповідно до ч.5 ст.132 КПК України під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються.

За змістом ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Як встановлено в ході судового розгляду, СВ ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12022141410000807 від 28.09.2022 року за підозрою ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України.

В рамках даного кримінального провадження прокурором Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області ОСОБА_3 подано до слідчого судді клопотання про арешт майна, а саме квартири АДРЕСА_4 , власником якого є підозрювана ОСОБА_4 .

Вказане клопотанняобґрунтоване потребоювжиття заходівзабезпечення кримінальногопровадження зметою відшкодуванняшкоди,завданої внаслідоккримінального правопорушення,у зв`язкуіз заявленнямпотерпілою ОСОБА_6 цивільного позовуу кримінальномупровадженні.

Згідно вимог п.4 ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч.6 ст.170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

Отже, чинним КПК України допускається накладення арешту з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, виключно за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні.

З урахуванням наведеного слідчий суддя звертає увагу на те, що за замістом поданого прокурором клопотання ОСОБА_4 підозрюється у заволодінні шляхом шахрайства коштами ОСОБА_6 на загальну суму 1998250 грн. Разом з тим, відповідно до матеріалів клопотання потерпіла ОСОБА_6 подала у кримінальному провадженні цивільний позов до підозрюваної ОСОБА_12 на суму 11400847 грн., яка майже у 6 разів перевищує розмір шкоди, заподіяної згідно фабули підозри, повідомленої ОСОБА_4 . Наведене вказує на очевидну розбіжність в розмірі шкоди, яка покладена в основу повідомленої підозри і впливає на правову кваліфікацію кримінального правопорушення, та того розміру, який заявлено у позові.

Крім цього, врахуванню підлягає те, що у межах кримінального провадження №12022141410000807 від 28.09.2022 року ухвалою Львівського апеляційного суду від 13.02.2023 року уже накладено арешт на частку в розмірі 94,61% нерухомого майна - приміщення ТзОВ «Ялиця», що за адресою: м. Львів, вул. Зелена, 28. Зазначена обставина визнається усіма учасниками кримінального провадження. В даному контексті слід вважати обґрунтованими застереження сторони захисту про те, що прокурором в судовому засіданні не доведено з точки зору співмірності і пропорційності потреби в накладенні арешту ще й на квартиру підозрюваної та недостатності попередньо накладеного арешту на комерційні, нерухомі приміщення у цьому ж кримінальному провадженні.

За наведених вище обставин слідчий суддя робить висновок про відсутність на даний час доказів обґрунтованості розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, як обов`язкової умови накладення арешту на майно відповідно до ч.6 ст.170 КПК України.

У зв`язку з цим слідчий суддя погоджується з доводами сторони захисту про те, що арешт майна є заходом забезпечення кримінального провадження, для застосування якого необхідні відповідні правові підстави і процесуальним законом не презюмується накладення такого арешту у кожному випадку вчинення кримінального правопорушення.

Накладення арешту на майно повинне, в першу чергу, відповідати визначеним законом завданням застосування такого заходу і забезпечувати співмірність здійснення втручання у право власності особи загальним завданням кримінального провадження, визначеним у ст.2 КПК України.

Відповідно до ч.1 ст.170 КПК України завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

В узагальнюючій формі, посилаючись на усі вище перелічені законом завдання, прокурор просить арештувати квартиру, належну підозрюваній ОСОБА_4 , заборонивши її відчуження та здійснення розпорядження нею.

При цьому, жодних доказів існування ризиків відчуження, реалізації майна, на яке пропонується накласти арешт, прокурором у поданому клопотанні не наведено та в судовому засіданні не зазначено. Водночас із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №316869730 від 06.12.2022 року вбачається, що квартира АДРЕСА_4 дійсно належить на праві приватної власності ОСОБА_4 , проте така перебуває під забороною відчуження як іпотечне майно згідно договору іпотеки №1197 від 10.04.2008 року (іпотекодержатель АТ «Альфа-Банк»). Крім цього, як слідує із вищевказаної довідки, уже існує 4 діючих арешти, накладені на цю квартиру, які зареєстровані 10.04.2008 року, 04.07.2018 року,10.08.2020 року, 27.07.2021 року на підставі відповідних постанов про арешт майна.

За наведених обставин ні у поданому клопотанні, ні в судовому засіданні прокурором не доведено наявності на даний час реальних ризиків відчуження ОСОБА_4 квартири, яка апріорі не можу бути відчужена в законний спосіб через наявність численних арештів та іпотечних заборон, які офіційно зареєстровані.

У судовому засіданні прокурор посилався на те, що згідно з положеннями ч.7 ст.170 КПК України арешт може бути накладений на майно, на яке раніше накладено арешт відповідно до інших актів законодавства. Слідчим суддею зазначене не заперечується, проте, доцільно наголосити, що вказану норму не можна застосовувати відокремлено від норм, які визначають загальні завдання і підстави накладення арешту на майно. Тобто арешт на вже арештоване майно повинен відповідати завданням кримінального провадження і меті його забезпечення. У даному ж випадку, стверджуючи, що в ході досудового розслідування слід запобігти можливому відчуженню підозрюваною ОСОБА_4 квартири, належній їй на праві власності, прокурор не наводить жодних аргументів, як це можливо здійснити відносно іпотечного майна, яке перебуває в іпотеці банку, та ще й 4 рази арештоване. Слідчий суддя звертає увагу прокурора на те, що арешт майна є втручанням у здійснення особою права власності, а тому, не може сприйматися як статистичний захід, спрямований на мультиплікування кількості накладених арештів без достатнього для цього обґрунтування.

У зв`язкуз цим слідчий суддя звертає увагу прокурора на те, що відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Із встановленого в судовому засіданні слідує, що ініційоване прокурором клопотання зазначеним критеріям не відповідає.

Слідчий суддя наголошує, що втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

У даному випадку прокурор просить накласти арешт для відшкодування шкоди, завданої вчиненням ОСОБА_4 кримінального правопорушення, на квартиру підозрюваної, при цьому, як встановлено в судовому засіданні, всупереч положенням ч.1 ст.170, ч.6 ст.170 КПК України клопотання не містить належних доказів наявності ризиків відчуження вищевказаного майна підозрюваною та в судовому засіданні прокурором не надано доказів обґрунтованого розміру заявленого потерпілою цивільного позову. Наведене свідчить про безпідставність поданого прокурором клопотання. Накладення арешту на майно у даному випадку, без врахування положень ч.ч.1, 6 ст.170 КПК України, матиме ознаки свавільного втручання держави у право фізичної особи на мирне володіння майном, яке пропонується арештувати.

А тому, у задоволенні клопотання прокурора слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 376, 170-173,175, 309,395 КПК України,слідчий суддя -

у х в а л и в :

У задоволенні клопотання прокурора Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні №12022141410000807 від 28.09.2022 року відмовити.

На ухвалу може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Слідчий суддя ОСОБА_1