СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 лютого 2023 року м. Харків Справа № 922/4877/21
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Пуль О.А., суддя Білоусова Я.О. , суддя Тарасова І.В.;
за участі секретаря судового засідання Голозубової О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх.№1445Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 14.11.2022 та додаткове рішення господарського суду Харківської області від 28.11.2022 (повний текст рішення складено 16.11.2022, додаткового рішення складено 29.11.2022 суддею Лавровою Л.С. у приміщенні господарського суду Харківської області) у справі №922/4877/21
за позовом керівника Харківської окружної прокуратури Харківської області, м.Харків,
до 1.Вільхівської сільської ради, с.Вільхівка, Харківський р-н, Харківська обл.
2.ФОП Савченко Надії Миколаївни, м.Харків,
про визнання незаконним рішення, визнання недійсним і припиненим на майбутнє договору, зобов`язання повернути земельну ділянку,-
ВСТАНОВИВ:
Керівник Харківської окружної прокуратури Харківської області звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Вільхівської сільської ради та ФОП Савченко Надії Миколаївни, в якому просив: 1.Визнати незаконним рішення LVI сесії VII скликання Вільхівської сільської ради Харківського району Харківської області від 25.09.2020 Про встановлення земельного сервітуту у частині встановлення земельного сервітуту шляхом укладення договору про встановлення особистого строкового сервітуту між Вільхівською сільською радою та ФОП Савченко Надією Миколаївною на частину земельної ділянки, площею 0,0042 га, розташованої у с.Вільхівка по вул.Центральній Харківського району Харківської області для розміщення тимчасової споруди - землі громадської забудови (комерційне використання) за рахунок категорії земель житлової та громадської забудови строком до 23.12.2024. 2.Визнати недійсним і припинити на майбутнє договір №1 про встановлення земельного сервітуту від 21.10.2020 на земельну ділянку, власником якої є Вільхівська сільська рада, площею 0,0042 га, кадастровий номер 6325184001:00:002:0077, яка розташована по вул. Центральній у с.Вільхівка Харківського району Харківської області, укладений між Вільхівською сільською радою Харківського району Харківської області та фізичною особою - підприємцем Савченко Надією Миколаївною. 3.Зобов`язати фізичну особу - підприємця Савченко Надію Миколаївну ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) повернути земельну ділянку, площею 0,0042, кадастровий номер 6325184001:00:002:0077, яка розташована по вул.Центральній у с.Вільхівка Харківського району Харківської області у стані, в якому вона була одержана, Вільхівській сільській раді (62431, Харківська обл., Харківський район, с.Вільхівка, вул. Центральна, 1, код ЄДРПОУ 04396667). 4.Стягнути з фізичної особи - підприємця Савченко Надії Миколаївни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), Вільхівської сільської рад (62431, Харківська обл., Харківський район, с.Вільхівка, вул.Центральна, 1, код ЄДРПОУ 04396667) сплачений судовий збір у розмірі 6810,00 грн. на користь Харківської обласної прокуратури (код 02910108, банк отримувача Державна казначейська служба України м.Київ, код банку 820172, рахунок IBAN UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету 2800).
Позов обгрунтований тим, що оскаржуваним рішенням земельна ділянка передана в користування ФОП Савченко Н.М. без додержання вимог закону (частини 2 ст.124 Земельного кодексу України) про проведення земельних торгів, зазначене рішення є незаконним та підлягає скасуванню. За твердженням прокурора, рішення LVI сесії VII скликання Вільхівської сільської ради Харківського району Харківської області від 25.09.2020 є незаконним, договір про встановлення земельного сервітуту від 21.10.2020, укладений між Вільхівською сільською радою та ФОП Савченко Н.М., підлягає скасуванню, а надана в користування земельна ділянка - поверненню Вільхівській сільській раді.
Рішенням господарського суду Харківської області від 14.11.2022 у справі №922/4877/21 відмовлено у задоволенні позовних вимог керівника Харківської окружної прокуратури Харківської області. Призначено судове засідання для вирішення питання про судові витрати на 28.11.2022 на 9:30 год. Встановлено строк для подання доказів щодо розміру понесених судових витрат - протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.
Приймаючи оскаржуване рішення, господарський суд виходив з того, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та звернувся до суду як самостійний позивач. Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, господарський суд зазначив, що Закон України Про регулювання містобудівної діяльності та Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності не містять юридичних приписів щодо обов`язкового попереднього або наступного набуття суб`єктами господарювання будь-яких прав на земельні ділянки, на які вони мають бажання встановити тимчасову споруду (ТС) для здійснення підприємницької діяльності. Для розміщення ТС за умови наявності відповідного рішення органу місцевого самоврядування земельна ділянка не відводиться, а обов`язок щодо зазначення площі земельної ділянки згідно з документами на землекористування стосується лише тих суб`єктів господарювання, які є власниками земельної ділянки. Господарський суд дійшов висновку про безпідставність посилання прокурора на те, що право встановлення ТС має лише власник землі або землекористувач. Встановлення стаціонарної тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності здійснюється відповідно до паспорта прив`язки ТС та не потребує отримання документів, що дають право на виконання будівельних робіт, а також наявності права користування або права власності замовника на земельну ділянку, на якій здійснюватиметься встановлення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності. Господарський суд зазначив, що наведеними аргументами спростовуються доводи прокурора щодо обов`язковості набуття ФОП Савченко Н.М. саме права оренди для розміщення ТС на конкурентних засадах за результатами земельних торгів. Прокурором не доведено відсутності повноважень Вільхівської сільської ради на передання ФОП Савченко Н.М. спірної земельної ділянки у сервітутне користування для визначених в сервітуті цілей, оскільки право розпорядження земельною ділянкою, зокрема, і щодо надання на неї речового права (сервітуту) іншій особі належить власнику такої земельної ділянки, яким є територіальна громада в особі Вільхівської сільської ради. Сторонами у договорі погоджено обсяг і мету обмеженого речового права на земельну ділянку та плату за таке право. Метою земельного особистого строкового сервітуту між Вільхівською сільською радою та ФОП Савченко Н.М. на частину земельної ділянки, розташованої у с.Вільхівка по вул.Центральній Харківського району Харківської області, є задоволення потреб землекористувача земельної ділянки в ефективному її використанні для розміщення тимчасової споруди; умовою встановлення сервітуту є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, а сервітут, який встановлюється, є найменш обтяжливим для власника земельної ділянки. Господарський суд зазначив, що встановлення особистого строкового сервітуту між Вільхівською сільською радою та ФОП Савченко Н.М. на частину земельної ділянки, розташованої у с.Вільхівка по вул.Центральній Харківського району Харківської області, для розміщення тимчасової споруди - землі громадської забудови (комерційне використання) за рахунок категорії земель житлової та громадської забудови здійснено в межах повноважень, у порядку та у спосіб, передбачений чинним законодавством. Земельна ділянка передана ФОП Савченко Н.М. уповноваженим органом місцевого самоврядування за цивільно-правовою угодою, жодних самочинних дій ФОП Савченко Н.М. щодо заволодіння спірною земельною ділянкою не вчинялося, доказів такого до господарського суду не надано. Господарським судом встановлено, що спірне рішення LVI сесії VII скликання Вільхівської сільської ради Харківського району Харківської області від 25.09.2020 Про встановлення земельного сервітуту у частині встановлення земельного сервітуту шляхом укладення договору про встановлення особистого строкового сервітуту між Вільхівською сільською радою та ФОП Савченко Н.М. на частину земельної ділянки, розташованої у с.Вільхівка по вул.Центральній Харківського району Харківської області для розміщення тимчасової споруди - землі громадської забудови (комерційне використання) за рахунок категорії земель житлової та громадської забудови прийнято уповноваженим суб`єктом, із наступним укладенням договору про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку, власником якої є Вільхівська сільська рада, із зазначенням всіх істотних умов, передбачених діючим законодавством для земельних сервітутів. Господарський суд дійшов висновку про те, що спірний договір не суперечить ст.404 Цивільного кодексу України, оскільки перелік сервітутів не є вичерпним, а Земельний кодекс України як спеціальний закон, у ст.99 пункту в передбачає земельний сервітут для розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм). Спірний договір також не суперечить ст.116, 122 Земельного кодексу України, оскільки розміщення тимчасової споруди здійснюється на підставі паспорту прив`язки ТС та не потребує оформлення права власності або користування (у тому числі і права оренди) на земельну ділянку, на якій планується розмістити ТС. Господарський суд визнав помилковими твердження прокурора про підміну сервітутом права оренди земельної ділянки і, що, фактично, спірний договір є договором оренди. Водночас зазначив, що до ФОП Савченко Н.М. за спірним договором не перейшло право володіння та користування земельною ділянкою, площею 0,0042 га, яка не має кадастрового номеру і на яку встановлений земельний сервітут, такі правомочності належать Вільхівській сільській раді як власнику сформованої земельної ділянки, яка у частині 0,0042 га обмежена сервітутом. З огляду на відсутність підстав для визнання недійсним і припинення на майбутнє договору про встановлення земельного сервітуту, повернення земельної ділянки Вільхівській сільській раді, господарський суд відмовив у задоволення позовних вимог керівника Харківської окружної прокуратури Харківської області як необгрунтованих.
Додатковим рішенням господарського суду Харківської області від 28.11.2022 у даній справі заяву ФОП Савченко Надії Миколаївни про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу задоволено. Ухвалено у справі додаткове рішення. Стягнуто з Харківської обласної прокуратури на користь ФОП Савченко Надії Миколаївни витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12000,00 грн.
Додаткове рішення мотивоване тим, що між Савченко Н.М. та адвокатом Рижковим І.П. укладено договір №29/2021 про надання правничої (правової) допомоги від 16.12.2021. Представництво інтересів ФОП Савченко Н.М. у господарському суді Харківської області здійснювалося адвокатом Рижковим І.П. на підставі завдання №1 від 20.12.2021 та додаткової угоди №1 від 20.12.2021 до договору №29/2021. У відзиві ФОП Савченко Н.М. на позовну заяву від 10.01.2022 на виконання закріпленої у пункті 8 частини 3 ст.165 Господарського процесуального кодексу України вимоги зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона очікує понести в зв`язку із розглядом справи у господарському суді Харківської області, дорівнює 12000,00 грн, що є сумою гонорару адвоката Рижкова І.П. за представництво ФОП Савченко Н.М. у господарському суді Харківської області у справі №922/4877/21, визначеного згідно з додатковою угодою №1 від 20.12.2021 до договору №29/2021. На підтвердження надання адвокатських послуг заявником надано акт №1 від 16.11.2022 приймання-передачі наданих послуг до договору №29/2021, відповідно до якого розмір витрат ФОП Савченко Н.М. на професійну правничу допомогу у справі №922/4877/21 під час розгляду справи в господарському суді Харківської області дорівнює 12000,00 грн та включає в себе низку заходів, зазначених у даному акті із зазначенням використанового адвокатом часу. Оплата за вказаним актом здійснена ФОП Савченко Н.М. 16.11.2022, що підтверджується випискою за 16.11.2022 та 18.11.2022. Надані заявником документи досліджені господарським судом та визнані належними доказами понесених витрат на правничу допомогу. Ураховуючи не доведеність прокуратурою неспівмірності заявлених витрат другого відповідача та відмову у задоволенні позову, господарський суд задовольнив заяву ФОП Савченко Н.М. про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу та покладення таких витрат у розмірі 12000,00 грн на Харківську обласну прокуратуру.
Заступник керівника Харківської обласної прокуратури з рішенням господарського суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 14.11.2022 у справі №922/4877/21 та постановити нове рішення, яким задовольнити позов прокурора. Скасувати додаткове рішення господарського суду Харківської області від 28.11.2022 у справі №922/4877/21 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ФОП Савченко Н.М. про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12000,00 грн з Харківської обласної прокуратури. Здійснити розподіл судових витрат, які покласти на відповідачів та відшкодувати на користь Харківської обласної прокуратури витрати за подання позову та апеляційної скарги. Справу розглянути за участі представника Харківської обласної прокуратури.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник зазначає таке:
-судом першої інстанції не ураховано, що норми ст.401, частин 1, 2 ст.404 Цивільного кодексу України, частин 1, 4 ст.98, ст.99, ст.100 Земельного кодексу України, містять імперативні положення про те, що право земельного сервітуту може бути встановлене щодо земельної ділянки для задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим способом, тобто у виняткових випадках, коли в інший спосіб це здійснити неможливо; у ФОП Савченко Н.М. була можливість задовольнити свої потреби щодо користування земельною ділянкою з метою здійснення підприємницької діяльності у інший спосіб, а саме, отримати земельну ділянку в оренду;
-судом не ураховано той факт, що на момент укладення договору про встановлення земельного сервітуту ФОП Савченко Н.М. не була ні власником, ні землекористувачем сусідніх земельних ділянок, чи об`єктів нерухомості під ними, до яких неможливий прохід, проїзд без використання суміжної (сусідньої) земельної ділянки, а тому не є суб`єктом, який має право вимагати встановлення сервітуту;
-господарським судом безпідставно не ураховано, що реальною потребою другого відповідача не є задоволення потреб, обумовлених ст.404 Цивльного кодексу України та ст.98 Земельного кодексу України, а отримання права володіння та користування земельною ділянкою з метою провадження підприємницької діяльності, тобто земельну ділянку фактично було надано в оренду, що зумовлює застосування до спірного договору положень законодавства, яке регулює правовідносини, пов`язані з орендою земельних ділянок державної та комунальної форми власності;
- посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 12.06.2018 у справі №905/1552/16, зазначає, що поза увагою суду залишилось те, що матеріали справи не містять доказів речового права у ФОП Савченко Н.М. на земельну ділянку, а спірний договір про встановлення строкового земельного сервітуту для здійснення підприємницької діяльності та паспорт прив`язки розташування тимчасової споруди на спірній земельній ділянці не засвідчують її речового права на цю земельну ділянку у встановленому земельним законодавством порядку;
- судом першої інстанції не надано належної оцінки доводам прокурора про те, що при передачі спірної земельної ділянки другому відповідачу не були дотримані норми земельного законодавства, відповідні рішення щодо проведення земельних торгів та про передачу земельної ділянки в оренду у встановленому законом порядку в матеріалах справи відсутні;
- господарським судом не надано належної оцінки доводам прокурора про невідповідність оскаржуваного рішення та спірного договору, який не спрямований на реальне настання наслідків, що ним обумовлені, вимогам зазначених положень Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі», що відповідно до частини 1 ст.215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання договору недійсним;
- встановлення представнику другого відповідача гонорару у розмірі 12000,00 грн за надання послуг при розгляді однієї справи, що практично дорівнює середній місячній зарплаті працівника, у даному випадку, є необґрунтованим; другим відповідачем та його представником не надано, а судом не досліджено належних і допустимих доказів на підтвердження того, чи є заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката співмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), а, отже, стягнення судових витрат на користь другого відповідача не відповідає критеріям розумності, співмірності та справедливості.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.12.2022 витребувано у господарського суду Харківської області матеріали справи №922/4877/21, необхідні для розгляду скарги, та ухвалено надіслати їх до Східного апеляційного господарського суду. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи №922/4877/21.
29.12.2022 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.01.2023 поновлено заступнику керівника Харківської обласної прокуратури строк на подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Харківської області від 14.11.2022 у даній справі. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури. Повідомлено учасників справи про призначення розгляду апеляційної скарги на 16.02.2023 о 13:45 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань №104. Встановлено учасникам справи п`ятиденний строк з дня отримання даної ухвали для подання відзиву на апеляційну скаргу (з доказами надсилання відзиву іншим учасникам справи), а також для подання письмових заяв, клопотань тощо. Учасникам справи - невідкладно повідомити суд про отримання цієї ухвали, зокрема, шляхом надсилання засвідченого електронним цифровим підписом уповноваженої особи відповідного повідомлення на електронну адресу Східного апеляційного господарського суду. Запропоновано учасникам справи заздалегідь письмово повідомити суд про намір і можливість взяти участь у судовому засіданні для своєчасного вжиття заходів з організації його проведення. З метою уникнення загрози для життя і здоров`я учасників судового процесу - рекомендувати взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Явку представників учасників справи визнано необов`язковою. Запропоновано учасникам справи для прискорення документообігу в межах цієї справи, надсилати їх з використанням програми "Електронний суд" або надсилати документи з засвідченням електронним цифровим підписом уповноваженої особи на електронну адресу Східного апеляційного господарського суду: inbox@eag.court.gov.ua.
16.01.2023 від представника ФОП Савченко Н.М. до суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив (вх.№483) на апеляційну скаргу, в якому просить суд визнати поважною причину пропуску та поновити ФОП Савченко Н.М. пропущений строк на подання відзиву на апеляційну скаргу і долучити даний відзив на апеляційну скаргу до матеріалів справи № 922/4877/21.
Поважність пропуску строку на подання відзиву на апеляційну скаргу заявник обґрунтовує тим, що ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 09.01.2023, якою встановлено учасникам справи п`ятиденний строк з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзивів на апеляційну скаргу з доказами надсилання їх копій іншим учасникам справи, надійшла до Електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи представника ФОП Савченко Н.М. у справі № 922/4877/21 - адвоката Рижкова Івана Петровича, 09.01.2023 о 18:17 год. З урахуванням вимог частини 1 ст.116 Господарського процесуального кодексу України, встановлений судом строк для подання відзиву на апеляційну скаргу розпочався 10.01.2023, а останнім днем строку є 14.01.2023. 14.01.2023 з боку країни-агресора по об`єктах критичної інфраструктури України, у тому числі м.Харкова завдано масованого ракетного удару, внаслідок чого майже протягом усього дня у м.Харкові не було світла. У зв`язку з чим ФОП Савченко Н.М. в особі уповноваженого представника була позбавлена можливості завершити підготовку на подання відзиву на апеляційну скаргу в межах строку, встановленого судом апеляційної інстанції.
Відповідно до частини 1 ст.119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Отже, зважаючи на незначне пропущення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу та ураховуючи наведені заявником обставини (ракетний удар та відсутність електроенергії 14.01.2023 у м.Харкові), колегія суддів вважає за можливе задовольнити клопотання апелянта та поновити йому строк на подання відзиву на апеляційну скаргу.
У відзиві на апеляційну скаргу представник другого відповідача зазначає, що апелянт не вказує конкретну норму якого саме закону суд неправильно тлумачить або не застосував, чи застосував, хоча така норма не підлагала застосуванню. Твердження апелянта про те, що судом першої інстанції не ураховано, що норми ст.401, частин 1, 2 ст.404 Цивільного кодексу України, частин 1, 4 ст.98, ст.99, ст.100 Земельного кодексу України містять імперативні положення про те, що право земельного сервітуту може бути встановлене щодо земельної ділянки для задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим способом, тобто у виняткових випадках, коли в інший спосіб це здійснити неможливо, спростовується змістом оскаржуваного рішення, в якому зазначено, що визначальною умовою встановлення сервітуту є те, що це відбувається лише в разі неможливості для власника нерухомості задовольнити свої потреби іншим шляхом, ніж встановлення сервітуту. Крім того, Вільхівська сільська рада зазначала, що частина земельної ділянки з кадастровим номером 6325184001:00:002:0077 не може бути об`єктом оренди, а тому врегулювання земельних відносин без вилучення земельної ділянки з розпорядження власника в повному обсязі є можливим тільки на правах сервітуту, та не можуть бути вирішені іншим способом з урахуванням потреб власника. Також суд першої інстанції зазначив, що сервітут встановлено виключно щодо частини сформованої земельної ділянки, площею 0,2843 га, кадастровий номер 6325184001:00:002:0077, розташованої за адресою: Харківська обл., Харківський район, вул. Центральна, площею 42 кв.м, в межах якої згідно з паспортом прив`язки стаціонарної споруди для провадження підприємницької діяльності - торговельний павільйон за адресою: Харківська обл., Харківський район, вул.Центральна, ТС 8, с.Вільхівка, виданим ФОП Савченко Н.М. 23.12.2019 начальником відділу містобудування та архітектури Харківської райдержадміністрації, розташована тимчасова споруда ФОП Савченко Н.М.. Оскільки земельна ділянка, площею 0,0042 га, не є сформованою та не є об`єктом цивільних прав, вона не може бути передана в оренду. У той же час Вільхівська сільська рада, як суду першої інстанції, так і прокурору, в письмовій формі повідомляла свою позицію щодо земельної ділянки, площею 0,2843 га, кадастровий номер 6325184001:00:002:0077, вказуючи, що планує її використовувати за певним цільовим призначенням, але у зв`язку з відсутністю коштів в бюджеті, вирішила тимчасово дозволити розміщення на її частині тимчасових споруд. Тобто, Вільхівська сільська рада не планувала та не планує здійснювати поділ земельної ділянки. Твердження апелянта про те, що правова природа сервітуту не передбачає можливості сервітуарія здіснювати підприємницьку діяльність на земельній ділянці, якою він користується, а, отже, отримувати продукцію і доходи від користування землею. Зазначеними правомочностями може бути наділений лише орендар на підставі договору оренди земельної ділянки; є власним тлумаченням апелянтом положень чинного земельного законодавства, яке не знаходить свого підтвердження нормами чинного законодавства, оскільки ґрунтуються на помилковому розумінні характеру спірних правовідносин. Твердження апелянта про те, що законодавством заборонено встановлення земельного сервітуту для розміщення тимчасової споруди торговельного призначення спростовується нормами земельного та містобудівного законодавства (ст.99 Земельного кодексу України, частина 2 ст.28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності») та є свідченням помилкового тлумачення апелянтом наведених положень чинного законодавства. Стверджуючи про те, що у ФОП Савченко Н.М. повинно бути речове право на земельну ділянку, апелянт посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №905/1552/16, вказуючи, що доводи позивача не суперечать позиції, висловленій у цій постанові. Однак саме суд першої інстанції послався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 12.06.2018 у справі №905/1552/16. Апелянт посилається на частину висновків, викладених в цій постанові, та свідомо ігнорує інші наведені в даній постанові висновки щодо аналогічних правовідносин, у тому числі у справі №922/4877/21. Апеляційна скарга не містить належним чином сформульованих та викладених обґрунтувань того, в чому саме полягає неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, а саме: ст.76-79, 86, 126, 129, 236 Господарського процесуального кодексу України. Стосовно додаткового рішення суду першої інстанції від 28.11.2022 року доводи апелянта про не надання ФОП Савченко Н.М. та не дослідження судом першої інстанції не досліджено належних і допустимих доказів на підтвердження того, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), спростовуються змістом оскаржуваного додаткового рішення та наявними у справі письмовими доказами. Щодо доводів прокурора про неспівмірність, непропорцінійсть та невідповідність критерію розумності заявлених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, то обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, суд не може на власний розсуд зменшувати розмір витрат на оплату правничої допомоги, який підлягає відшкодуванню. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові у справі №755/9215/15-ц від 19.02.2020: «Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони». Натомість прокурор у судовому засіданні 28.11.2022, вказуючи про неспівмірність та непропорційність судових витрат не довів та не надав доказів на підтвердження такої позиції.
16.01.2023 від представника ФОП Савченко Н.М. до суду через систму «Електронний суд» надійшла заява (вх.№482) в порядку частини 8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, в якій зазначено, що докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, які ФОП Савченко Н.М. має сплатити у зв`язку з представництвом її інтересів у Східному апеляційному господарському суді у справі №922/4877/21 будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення.
23.01.2023 від представника ФОП Савченко Н.М. до суду через систму «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення (вх.№861) щодо правової позиції ФОП Савченко Н.М. стосовно правових висновків Верховного Суду, викладених у судових рішеннях та щодо яких не було наведено пояснень у відзиві на апеляційну скаргу, а також зазначено про правовий висновок Верховного Суду, на який не послався апелянт, але який має бути врахований судом при розгляді апеляційної скарги.
У судовому засіданні 16.02.2023 прокурор вимоги апеляційної скарги підтримала у повному обсязі та просила суд їх задовольнити.
Представник ФОП Савченко Н.М. проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Судові витрати, зокрема, з надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції покласти на прокурора. Також заявив, що у порядку частини 8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України докази на підтвердження розміру витрат на правчничу допомогу, які ФОП Савченко Н.М. має сплатити у звязку з представництвом її інтересів у Східному апеляційному господарському суді у даній справі будуть подані протягом пяти днів з дня ухвалення судового рішення.
Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи та вимоги учасників справи, заслухавши прокурора та представника ФОП Савченко Н.М., перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду виходить з такого.
Як правильно встановлено господарським судом та підтверджується матеріалами справи, за даними Публічної кадастрової карти України земельна ділянка з кадастровим номером 6325184001:00:002:0077, загальною площею 0,2843 га, розташована по вул.Центральній у с.Вільхівка Харківського району Харківської області, перебуває в комунальній власності, цільове призначення - землі житлової та громадської забудови, вид використання - для розташування торгівельного комплексу та центру молоді.
Рішенням виконавчого комітету Вільхівської сільської ради Харківського району Харківської області від 28.10.2019 №54 Про попереднє погодження місця розташування тимчасової споруди Савченко Н.М. попередньо погодили місце розташування тимчасової споруди на території Вільхівської сільської ради у с.Вільхівка по вул.Центральній Харківського району Харківської області відповідно до графічних матеріалів, доданих до заяви Савченко Н.М. за умови дотримання чинних будівельних норм та оформлення документації на розміщення тимчасових споруд відповідно до вимог чинного законодавства.
Відповідно до Рішення L сесії VII скликання Вільхівської сільської ради Харківського району Харківської області від 18.03.2020 Про надання згоди ФОП Савченко Н.М. на розробку технічної документації на частину земельної ділянки, на яку поширюється право земельного сервітуту для розміщення ТС ФОП Савченко Н.М. надано згоду на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки з кадастровим номером 6325184001:00:002:0077, орієнтовною площею 42 кв.м, на яку поширюється право земельного сервітуту, для розміщення тимчасової споруди у с.Вільхівка, по вул.Центральній, ТС 8, Харківського району Харківської області.
25.11.2019 між ПП Домініон Харків та Савченко Н.М. укладено договір №1911-110-П про виконання проектних робіт, предметом якого є розроблення ескізної пропозиції стаціонарної тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності в с. Вільхівка, вул. Центральна, ТС 8, Харківського району Харківської області.
Отже, на замовлення Савченко Н.М. розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки з кадастровим номером 6325184001:00:002:0077, на яку поширюється право сервітуту для розміщення тимчасової споруди ФОП Савченко Н.М. у с. Вільхівка, вул. Центральна, ТС 8, Вільхівської сільської ради Харківського району Харківської області.
23.12.2019 начальником відділу містобудування та архітектури Харківської райдержадміністрації ФОП Савченко видано паспорт прив`язки стаціонарної споруди для провадження підприємницької діяльності - торговельний павільйон за адресою: Харківська обл., Харківський район, вул. Центральна, ТС 8, с.Вільхівка.
На підставі рішення Вільхівської сільської ради від 18.03.2020 Про надання згоди ФОП Савченко Н.М. на розробку технічної документації на частину земельної ділянки, на яку поширюється право земельного сервітуту для розміщення ТС та укладеного між ФОП Савченко та ФОП Білоусовим Є.В. договору №30/04/03 від 30.04.2020 ФОП Білоусовим Є.В. виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту для розміщення тимчасової споруди ФОП Савченко в с.Вільхівка, вул.Центральна, ТС 8, Вільхівської сільської ради Харківського району Харківської області.
Рішенням LVI сесії VII скликання Вільхівської сільської ради Харківського району Харківської області від 25.09.2020 Про встановлення земельного сервітуту (далі - Рішення) встановлено земельний сервітут шляхом укладання договору про встановлення особистого строкового сервітуту між Вільхівською сільською радою та ФОП Савченко Н.М. на частину земельної ділянки, площею 0,0042 га, розташованої у с.Вільхівка по вул.Центральній Харківського району Харківської області, для розміщення тимчасової споруди - землі громадської забудови (комерційне використання) за рахунок земель житлової та громадської забудови. Встановлено термін дії сервітуту - 23.12.2024, кадастровий номер земельної ділянки 6325184001:00:002:0077, встановлено плату за використання земельної ділянки у розмірі 12% від нормативної оцінки земельної ділянки.
На підставі вказаного рішення 21.10.2021 між Вільхівською сільською радою та ФОП Савченко Н.М. укладено договір №1 про встановлення земельного сервітуту строком до 23.12.2024, відповідно до умов якого земельний сервітут, площею 0,0042 га, встановлюється щодо земельної ділянки комунальної власності, площею 0,2843 га, за рахунок категорії земель житлової та громадської забудови, за цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови для розташування торгівельного комплексу та центру молоді, за кадастровим номером 6325184001:00:002:0077, що розташована у с.Вільхівка по вул.Центральній Харківського району Харківської області в інтересах ФОП Савченко Н.М. на право на розміщення тимчасової споруди ТС 8 (малої архітектурної форми) згідно з кадастровим планом меж сервітуту земельної ділянки (пункт 1.1 договору).
Згідно з пунктом 3.2 договору розмір плати за земельну ділянку на рік становить 12% від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки і на дату підписання складає 2680,02 грн.
Відповідно до пункту 2.1 договору встановлюється строковий земельний сервітут на термін дії Паспорту прив`язки стаціонарної тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності - торгівельний павільйон, виданий відділом містобудування та архітектури Харківської райдержадміністрації 23.12.2019 за реєстраційним №23, а саме, до 23.12.2024.
11.11.2020 складено акт передачі-прийому земельної ділянки згідно з договором №1 від 21.10.2020, за яким Вільхівська сільська рада в особі сільського голови Ємця Ю.І. передала, а ФОП Савченко Н.М. прийняла частину земельної ділянки, площею 0,0042, на яку за цим договором поширюється право земельного сервітуту, що розташована у с.Вільхівка по вул.Центральній Харківського району Харківської області на право розміщення тимчасової споруди ТС 8 (малої архітектурної форми).
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №39089806 державним реєстратором Вільхівської сільської ради Харківського району Харківської області 09.11.2020 за №55039706 здійснено державну реєстрацію права користування (сервітут) на земельну ділянку з кадастровим номером 6325184001:00:002:0077, по вул.Центральній у с.Вільхівка Харківського району Харківської області, правокористувач, сервітуарій: Савченко Надія Миколаївна, цільове призначення - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки складає 22333,50 грн.
Вважаючи незаконними винесені Вільхівською сільською радою Харківського району Харківської області рішення від 18.03.2020 Про надання згоди ФОП Савченко Н.М. на розробку технічної документації на частину земельної ділянки, на яку поширюється право земельного сервітуту для розміщення ТС та від 25.09.2020 Про встановлення земельного сервітуту прокурор у грудні 2021 року звернувся до господарського суду з цим позовом.
Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави у даній справі колегія суддів виходить з такого.
На підставі до ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ст.1 Закону України Про прокуратуру прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави. За приписами ст. 24 Закону України Про прокуратуру право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.
Згідно з частинами 3, 4 ст.53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У постанові Верховного Суду у справі №910/11919/17 від 17.10.2018 зазначено, що існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі Менчинська проти Російської Федерації (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) Європейський суд з прав людини висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Крім цього, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття інтерес держави.
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Такі висновки викладені Верховним Судом у постановах від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 08.02.2019 у справі №915/20/18.
Предметом позовних вимог у даній справі є визнання незаконним та скасування рішення сесії скликання Вільхівської сільської ради Харківського району Харківської області; визнання недійсним і припинення на майбутнє договору про встановлення земельного сервітуту, укладеного між Вільхівською сільською радою Харківського району Харківської області та фізичною особою - підприємцем; зобов`язання підприємця повернути земельну ділянку з відповідним кадастровим номером Вільхівській сільській раді.
У зв`язку з тим, що Вільхівська сільська рада як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, виступає у даній справі відповідачем, прокурор звертається до суду за захистом державних інтересів самостійно і набуває статусу позивача, без визначення органу, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження щодо захисту інтересів держави.
Разом з тим, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 15.06.2021 у справі №908/1664/19 зазначив, що визначення прокурором свого правового статусу як самостійного позивача у справі, за наявності органу місцевого самоврядування, уповноваженого на здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, не нівелює його обов`язку щодо дотримання порядку представництва, дотримання процедури, встановленої частинами 3 і 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", та надання можливості такому органу самостійно звернутися до суду за захистом порушених прав держави.
При цьому прокурор за певних обставин може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема, тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 та постанові Верховного Суду від 08.12.2020 у справі № 908/1664/19.
Верховий Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №922/3219/20 наголосив, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру, і, якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
На виконання вимог ст.23 Закону України Про прокуратуру Харківською окружною прокуратурою листом від 28.10.2021 №62-3076/вих-21 повідомлено Вільхівську сільську раду про виявлені порушення і надано строк для самостійного вжиття заходів для їх усунення, а також про намір представництва прокурором інтересів держави в суді у випадку нездійснення або неналежного здійснення захисту інтересів держави за вказаним фактом. На вказаний лист отримано відповідь Вільхівської сільської ради №2178/02-11 від 17.11.2021, в якому повідомлено прокуратуру, що передача спірної земельної ділянки в оренду суб`єктам підприємницької діяльності виключно для розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм) не сприятиме ефективному використанню земельної ділянки та не відповідатиме інтересам територіальної громади в цілому.
З моменту отримання повідомлення Вільхівська сільська рада за наявності підстав не вжила заходів до судового захисту інтересів держави шляхом подачі відповідної позовної заяви. Прокурор вказує, що така усвідомлена пасивна поведінка Вільхівської сільської ради безумовно свідчить про неналежне здійснення своїх повноважень щодо захисту інтересів держави, а тому наявні достатні підстави для звернення до суду прокурора в інтересах держави.
З огляду на те, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив Вільхівську сільську раду одним із співвідповідачів у справі та заявив вимогу про визнання незаконним і скасування її рішення, господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та звернувся до суду як самостійний позивач.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, колегія суддів виходить з такого.
Право на землю за законодавством України набувається через право власності, право користування (постійне користування і оренда) та право земельного сервітуту.
Частиною 1 статті 2 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.
При цьому земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (частина 1 статті 3 Земельного кодексу України), а земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин (частина 1 статті 4 Земельного кодексу України).
Відповідно до статті 9 Цивільного кодексу України його положення застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Земельним кодексом України у главі 16 визначено поняття "право земельного сервітуту", яке розглядається як право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками) (частина 1 статті 98 Земельного кодексу України). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Статтею 98 Земельного кодексу України визначено, що власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення земельних сервітутів. Види права земельного сервітуту встановлені статтею 99 Земельного кодексу України. Власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів, зокрема, на право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм) (пункт в). За змістом статей 91, 96 Земельного кодексу України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон. Згідно зі статтею 100 Земельного кодексу України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. Аналогічна норма викладена у статті 402 Цивільного кодексу України.
Статтею 401 Цивільного кодексу України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Визначальною умовою встановлення сервітуту є те, що це відбувається лише в разі неможливості для власника нерухомості задовольнити свої потреби іншим шляхом, ніж встановлення сервітуту.
При цьому така умова набуває особливого змісту у випадку, коли сервітут встановлюється за домовленістю сторін: тоді визначення можливості чи не можливості задовольнити свої потреби іншим шляхом залежить саме від волевиявлення сторін та знаходиться безпосередньо у їх компетенції (на відміну, наприклад, від випадку, коли сервітут встановлюється за рішенням суду), що обумовлено самою правовою природою сервітуту в залежності від способу його встановлення.
Системний аналіз положень статей 401, 404 Цивільного кодексу України, статей 98, 99, 100 Земельного кодексу України дозволяє дійти висновку про можливість встановлення сервітуту для конкретно визначеної особи - особистий сервітут, що спростовує доводи прокурора про те, що земельний сервітут може бути встановлений лише для власника або землекористувача земельної ділянки.
Встановлення стаціонарної тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності не потребувало отримання документів, що дають право на виконання будівельних робіт, а також наявності права користування або права власності замовника на земельну ділянку, на якій здійснюватиметься встановлення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності.
З матеріалів справи убачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 6325184001:00:002:0077, що розташована у с.Вільхівка по вул.Центральній Харківського району Харківської області, площею 0,2843 га, знаходиться в комунальній власності Вільхівської сільської ради.
У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано за ФОП Савченко Н.М. (сервітуарій) право користування земельною ділянкою (сервітут), площею 0,0042 га, відносно вказаної вище земельної ділянки комунальної власності, площею 0,2843 га.
На земельній ділянці, площею 0,0042 га, на яку встановлено сервітут і яка входить до земельної ділянки з кадастровим номером 6325184001:00:002:0077, розташована стаціонарна тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності - торговельний павільйон з такими показниками: один поверх, площа забудови споруди 29,4 кв.м, загальна площа приміщень 27,2 кв.м, загальна площа замощення - 18 кв.м.
Відповідно до частини 4 ст.5 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення.
Частиною 2 ст.28 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.
Отже, речове право на стаціонарну тимчасову споруду для провадження підприємницької діяльності - торговельний павільйон, який належить ФОП Савченко Н.М., не підлягає державній реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до частини 4 ст.28 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 року №244 затверджено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності (надалі Порядок).
Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 Порядку підставою для розміщення ТС є паспорт прив`язки ТС. Замовник, який має намір встановити ТС, звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або районної державної адміністрації із відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення ТС.
Рішенням виконавчого комітету Вільхівської сільської ради від 28.10.2019 №54 попередньо погоджене місце розташування тимчасової споруди на території Вільхівської ради у с.Вільхівка по вул.Центральній Харківського району Харківської області відповідно до графічних матеріалів, з дотриманням чинних будівельних норм та оформлення документації на розміщення тимчасових споруд відповідно до вимог чинного законодавства.
Пунктом 2.7 Порядку встановлено, що паспорт прив`язки ТС надається органом з питань містобудування та архітектури протягом десяти робочих днів з дня подання зазначеної заяви.
Як свідчать матеріалами справи, 23.12.2019 ФОП Савченко Н.М. видано паспорт прив`язки на стаціонарну тимчасову споруду для провадження підприємницької діяльності - торговельний павільйон, який знаходиться за адресою: Харківська область, Харківський район, вул.Центральна, ТС 8, с.Вільхівка.
Відповідно до ст.26 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва, суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів.
Встановлення ТС здійснюється відповідно до паспорта прив`язки ТС (пункт 2.20 Порядку). Відповідно до пункту 2.9 Порядку для підготовки паспорта прив`язки ТС містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки не надаються.
Таким чином, Закон України Про регулювання містобудівної діяльності та Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності не містять приписів щодо обов`язкового попереднього або наступного набуття суб`єктами господарювання будь-яких прав на земельні ділянки, з метою встановлення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 №406 затверджено Перелік будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію, у пункті 7 якого зазначено розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності відповідно до статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Для розміщення ТС за умови наявності відповідного рішення органу місцевого самоврядування земельна ділянка не відводиться, а обов`язок щодо зазначення площі земельної ділянки згідно з документами на землекористування стосується лише тих суб`єктів господарювання, які є власниками земельної ділянки.
Вищенаведеним спростовуються посилання прокурора на те, що право встановлення ТС має лише власник землі або землекористувач.
Встановлення стаціонарної тимчасової споруди для ведення підприємницької діяльності здійснюється відповідно до паспорта прив`язки ТС та не потребує отримання документів, що дають право на виконання будівельних робіт, а також наявності права користування або права власності замовника на земельну ділянку, на якій здійснюватиметься встановлення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №905/1552/16 від 12.06.2018.
Прокурор вважає, що при передачі спірної земельної ділянки другому відповідачу не були дотримані норми земельного законодавства, оскільки відповідні рішення щодо проведення земельних торгів та про передачу земельної ділянки в оренду у встановленому законом порядку в матеріалах справи відсутні.
Колегія суддів зазначає, що встановлення земельного сервітуту не передбачає проведення земельних торгів у даному випадку.
Відповідно до частини першої, пункту "а" частини другої статті 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності. Зміст права власності, яке закріплено частиною першою статті 317 Цивільного кодексу України, полягає в тому, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Частиною першою статті 122 Земельного кодексу України встановлено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Прокурором не доведено відсутності повноважень Вільхівської сільської ради на передання ФОП Савченко Н.М. спірної земельної ділянки у сервітутне користування для визначених в сервітуті цілей, оскільки право розпорядження земельною ділянкою, зокрема, і щодо надання на неї речового права (сервітуту) іншій особі належить власнику такої земельної ділянки, яким є територіальна громада в особі Вільхівської сільської ради.
Сторонами у договорі погоджено обсяг і мету обмеженого речового права на земельну ділянку та плату за таке право. Метою земельного особистого строкового сервітуту між Вільхівською сільською радою та ФОП Савченко Н.М. на частину земельної ділянки, розташованої у с. Вільхівка по вул.Центральній Харківського району Харківської області, є задоволення потреб землекористувача земельної ділянки в ефективному її використанні для розміщення тимчасової споруди; умовою встановлення сервітуту є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, а сервітут, який встановлюється, є найменш обтяжливим для власника земельної ділянки.
При цьому чинним законодавством не передбачено положень, які б позбавляли Вільхівську сільську раду як орган місцевого самоврядування, права на встановлення сервітуту на підставі договору, в даному випадку Вільхівська сільська рада, реалізовуючи таким чином право розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, має рівні права з громадянами і юридичними особами, з якими він вступає у відносини володіння, користування та розпорядження землею, тобто є рівноправним суб`єктом земельних відносин.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №495/2176/17.
Вищенаведеним спростовуються твердження прокурора про те, що господарським судом не ураховано, що норми ст.401, частин 1, 2 ст.404 Цивільного кодексу України, частин 1, 4 ст.98, ст.99, ст.100 Земельного кодексу України містять імперативні положення про те, що право земельного сервітуту може бути встановлене щодо земельної ділянки для задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим способом, тобто у виняткових випадках, коли в інший спосіб це здійснити неможливо.
Колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про те, що встановлення особистого строкового сервітуту між Вільхівською сільською радою та ФОП Савченко Н.М. на частину земельної ділянки, розташованої у с.Вільхівка по вул.Центральній Харківського району Харківської області для розміщення тимчасової споруди - землі громадської забудови (комерційне використання) за рахунок категорії земель житлової та громадської забудови було здійснено в межах повноважень, в порядку та у спосіб, передбачений чинним законодавством.
Твердження прокурора про про, що у ФОП Савченко Н.М. була можливість задовольнити свої потреби щодо користування земельною ділянкою з метою здійснення підприємницької діяльності у інший спосіб, а саме, отримати земельну ділянку в оренду, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на таке.
Відповідно до частин 1, 9 ст.79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Ураховуючи вимоги вказаної норми Земельного кодексу України, для передачі в оренду Вільхівська сільська рада має здійснити поділ земельної ділянки.
Натомість спірна земельна ділянка, площею 0,0042 га, не є сформованою та не є об`єктом цивільних прав, тому не може бути передана в оренду. Як зазначалося вище, Вільхівська сільська рада повідомляла свою позицію щодо земельної ділянки, площею 0,2843 га, кадастровий номер 6325184001:00:002:0077, вказуючи, що планує її використовувати за певним цільовим призначенням, але у зв`язку з відсутністю коштів в бюджеті, вирішила дозволити тимчасове розміщення на її частині тимчасових споруд.
Також Вільхівська сільська рада зазначала, що частина земельної ділянки з каадстровим номером 6325184001:00:002:0077 не може бути об`єктом оренди, а тому врегулювання земельних відносин без вилучення земельної ділянки з розпорядження власника у повному обсязі, є можливим тільки на правах сервітуту, та не є доцільним вирішення питання надання частини не сформованої земельної ділянки іншим способом з урахуванням потреб власника,
Як свідчать матеріали справи, сервітут встановлено виключно щодо частини сформованої земельної ділянки, площею 0,2843 га, кадастровий номер 6325184001:00:002:0077, розташованої за адресою: Харківська обл., Харківський район, вул. Центральна, площею 42 кв.м, в межах якої згідно з паспортом прив`язки стаціонарної споруди для провадження підприємницької діяльності розташована тимчасова споруда ФОП Савченко Н.М.
Твердження апелянта про те, що правова природа сервітуту не передбачає можливості сервітуарія здіснювати підприємницьку діяльність на земельній ділянці, якою він користується, а, отже, отримувати продукцію і доходи від користування землею, є суб`єктивним тлумаченням положень чинного земельного законодавства.
Доводи прокурора щодо заборони чинним законодавством встановлення земельного сервітуту для розміщення тимчасової споруди торговельного призначення спростовується нормами земельного та містобудівного законодавства, а саме, ст.99 Земельного кодексу України та частиною 2 ст.28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», що свідчить про помилкове тлумачення апелянтом наведених положень чинного законодавства.
Прокурор зазначає, що частина земельної ділянки, на яку встановлено особистий сервітут та розміщена тимчасова споруда, мала бути передана в оренду відповідно до ст.134 Земельного кодексу України, що призвело до порушення економічних інтересів держави, оскільки земельна ділянка вибула із комунальної власності безоплатно, а Державний бюджет не отримав коштів від надання земельної ділянки у користування фізичній особі-підприємцю.
Такі доводи прокурора є безпідставними, з огляду на таке.
Відповідно до частини 5 статті 403 Цивільного кодексу України сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею (частина третя статті 98 Земельного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 5 Бюджетного кодексу України бюджетна система України складається з: 1) державного бюджету; 2) місцевих бюджетів: а) бюджету Автономної Республіки Крим; б) обласних бюджетів; в) районних бюджетів; г) бюджетів місцевого самоврядування. Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов`язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних місцевих бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов`язання одне одного, а також за бюджетні зобов`язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів бюджету, правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування визначати напрями використання бюджетних коштів відповідно до законодавства України, правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних місцевих рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні місцеві бюджети (пункт 3 частина 1 статті 7 Бюджетного Кодексу України).
Відповідно до рішення LVI сесії VII скликання Вільхівської сільської ради Харківського району Харківської області від 25.09.2020 Про встановлення земельного сервітуту встановлено плату за використання земельної ділянки у розмірі 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Отже, відсутні будь-які правові підстави для надходження коштів від встановлення сервітуту на спірну частину земельної ділянки з кадастровим номером 6325184001:00:002:0077 до Державного бюджету, оскільки відповідні кошти мають надходити до місцевого бюджету. Доказів не надходження коштів за використання земельної ділянки матеріали справи не містять.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про відсутність підстав для визнання незаконним рішення LVI сесії VII скликання Вільхівської сільської ради Харківського району Харківської області від 25.09.2020 Про встановлення земельного сервітуту у частині встановлення земельного сервітуту шляхом укладення договору про встановлення особистого строкового сервітуту між Вільхівською сільською радою та ФОП Савченко Н.М. для розміщення тимчасової споруди - землі громадської забудови (комерційне використання) за рахунок категорії земель житлової та громадської забудови.
Згідно зі ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивілного кодексу України.
Відповідно до частин 1, 3 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За змістом статті 14 Конституції України, з якою кореспондуються приписи частин першої, другої статті 373 Цивільного кодексу України та статті 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 5 ст.60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
На момент укладення спірного договору земельна ділянка відносилась до земель комунальної форми власності, власником якої є Вільхівська сільська рада, і, відповідно, право розпорядження якими, в тому числі й у вирішенні питань про надання у користування частини земельної ділянки, розташованої за адресою: с.Вільхівка, вул.Центральна Харківського району Харківської області згідно з Законом України Про місцеве самоврядування в Україні входить до повноважень Вільхівської сільської ради.
Таким чином, земельна ділянка передана ФОП Савченко Н.М. уповноваженим органом місцевого самоврядування за цивільно-правовою угодою, жодних самочинних дій ФОП Савченко Н.М. щодо заволодіння спірною земельною ділянкою не вчинялося.
Господарським судом правильно встановлено, що спірне рішення LVI сесії VII скликання Вільхівської сільської ради Харківського району Харківської області від 25.09.2020 Про встановлення земельного сервітуту у частині встановлення земельного сервітуту шляхом укладення договору про встановлення особистого строкового сервітуту між Вільхівською сільською радою та ФОП Савченко Н.М. на частину земельної ділянки, розташованої у с.Вільхівка по вул.Центральній Харківського району Харківської області для розміщення тимчасової споруди - землі громадської забудови (комерційне використання) за рахунок категорії земель житлової та громадської забудови прийнято уповноваженим суб`єктом, із подальшим укладенням договору про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку, власником якої є Вільхівська сільська рада, із зазначенням усіх істотних умов, передбачених діючим законодавством для земельних сервітутів.
Отже, спірний договір не суперечить вимогам ст.404 Цивільного кодексу України, оскільки перелік сервітутів не є вичерпним, а Земельний кодекс України як спеціальний закон, у ст.99 пункту в передбачає земельний сервітут для розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм).
Також спірний договір не суперечить ст.116, 122 Земельного кодексу України, оскільки розміщення тимчасової споруди здійснюється на підставі паспорту прив`язки ТС та не потребує оформлення права власності або користування (у тому числі і права оренди) на земельну ділянку, на якій планується розмістити ТС.
Господарський суд обґрунтовано визнав помилковими твердження прокурора про підміну сервітутом права оренди земельної ділянки і, що, фактично, спірний договір є договором оренди. Так, за договором оренди орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк (ст.13 Закону України Про оренду землі). Натомість сервітут не позбавляє власника майна щодо якого він встановлений права володіння, користування та розпорядження цим майном (частина 5 ст.403 Цивільного кодексу України). Аналогічні положення стосовно земельної ділянки містяться у частині 3 ст.98 Земельного кодексу України.
Таким чином, до ФОП Савченко Н.М. за спірним договором не перейшло право володіння та користування земельною ділянкою, площею 0,0042 га, яка не має кадастрового номеру і на яку встановлений земельний сервітут. Такі правомочності належать Вільхівській сільській раді як власнику сформованої земельної ділянки, яка в частині 0,0042 га обмежена сервітутом.
Наведене свідчить про відсутність підстав для визнання недійсним і припинення на майбутнє договору про встановлення земельного сервітуту.
З огляду на відсутність підстав для визнання незаконним спірного рішення та для визнання недійсним спірного договору, господарський суд дійшов обґрунтованого висновку і про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги прокурора про повернення земельної ділянки Вільхівській сільській раді.
Ураховуючи встановлені обставини, вищезазначені положення чинного законодавства, господарський суд законно відмовив у задоволенні позовних вимог керівника Харківської окружної прокуратури Харківської області як необгрунтованих.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат учасників справи, господарський суд у додатковому рішенні, задовольняючи заяву ФОП Савченко Н.М. про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, виходив з такого.
Відповідно до положень частини 3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Положеннями частини 8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до положень ст.244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
Положеннями ст.126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Матеріалами справи підтверджується, що між Савченко Н.М. та адвокатом Рижковим І.П., укладено договір №29/2021 про надання правничої (правової) допомоги від 16.12.2021, предметом якого, зокрема, є представництво інтересів клієнта у судах загальної та спеціальної юрисдикції під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших органах державної влади та місцевого самоврядування, перед фізичними особами, підприємствами, установами та організаціями та іншими юридичними особами незалежно від форми власності на підпорядкування.
Згідно з пунктом 3.1 договору гонорар- винагорода адвоката за здійснення захисту, представництва інтересів клієнта та надання йому інших видів правової допомоги на умовах і в порядку, що зазначені в договорі.
Гонорар складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами та зазначені у додатку 1 до цього договору. Сторони також можуть узгодити фіксований розмір гонорару за окремим видом правової допомоги, а також «гонорар успіху», про що обов`язково має бути зазначено у додатковій угоді (пункт 3.2 договору).
Відповідно до пункту 3.6 договору факт наданих послуг підтверджується актом приймання-передачі наданих послуг, зразок якого є додатком 2 до цього договору.
Підставою для сплати гонорару є акт приймання-передачі наданих послуг (пункт 3.7 договору).
Договір набуває чинності з 16.12.2021 і діє до 31.12.2022 (пункт 4.1 договору).
Згідно з додатком 1 до договору встановлено тарифи на послуги.
У додатку №2 до договору сторони погодили форму та зміст акту №1 приймання-передачі послуг до договору №29/2021 про надання правової допомоги від 16.12.2021.
Представництво інтересів ФОП Савченко Н.М. у господарському суді Харківської області здійснювалося адвокатом Рижковим І.П. на підставі завдання №1 від 20.12.2021 року та додаткової угоди №1 від 20.12.2021 до договору №29/2021.
У відзиві ФОП Савченко Н.М. на позовну заяву від 10.01.2022 на виконання закріпленої у пункті 8 частини 3 ст.165 Господарського процесуального кодексу України вимоги зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона очікує понести в зв`язку з розглядом справи у господарському суді Харківської області, дорівнює 12000,00 грн, а вказана сума є сумою гонорару адвоката Рижкова І.П. за представництво ФОП Савченко Н.М. у господарському суді Харківської області у справі №922/4877/21, визначеного згідно з додатковою угодою №1 від 20.12.2021 до договору №29/2021.
На підтвердження надання адвокатських послуг, заявником надано акт №1 від 16.11.2022 приймання-передачі наданих послуг до договору №29/2021, відповідно до якого розмір витрат ФОП Савченко Н.М. на професійну правничу допомогу у справі №922/4877/21 під час розгляду справи у господарському суді Харківської області дорівнює 12000,00 грн та включає в себе: - вивчення, правовий аналіз позовної заяви Керівника Харківської окружної прокуратури від 08.12.2021 № 62-2433-21 з додатками, - 4 год.; - ознайомлення з письмовими доказами, наданими клієнтом, - 3 год.; - підготовка заяви від 30.12.2021 про продовження процесуального строку у справі №922/4877/21, - 0,5 год.; - ознайомлення зі змістом та правовий аналіз відзиву від 30.12.2021 № 01/922/4877/21 Вільхівської сільської ради у справі №922/4877/21, - 2 год.; - формування правової позиції, збір письмових доказів та підготовка відзиву від 10.01.2022 на позовну заяву у справі №922/4877/21, - 8 год.; - ознайомлення зі змістом та правовий аналіз відповіді на відзив від 14.01.2022 №62-2433-21 позивача у справі №922/4877/21, -2 год.; - підготовка заперечення від 21.01.2022 у справі №922/4877/21, - 3 год.; - підготовка пояснень від 08.02.2022 у справі №922/4877/21, - 3 год.; - підготовка пояснень від 14.11.2022 у справі №922/4877/21, - 5 год.; - представництво інтересів клієнта 17.01.2022, 08.02.2022 у підготовчому засіданні у справі №922/4877/21 у господарському суді Харківської області, - 3 год.; - представництво інтересів клієнта 29.08.2022, 03.10.2022 (у режимі відеоконференції) та 14.11.2022 у судовому засіданні у справі №922/4877/21 у господарському суді Харківської області, - 3 год.
Оплата за вказаним актом здійснена ФОП Савченко Н.М. 16.11.2022, що підтверджується випискою за 16.11.2022 та 18.11.2022.
Надані заявником документи господарський суд обгрунтовано визнав належними доказами понесених другим відповідачем витрат на правничу допомогу.
Прокурор в обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що встановлення представнику другого відповідача гонорару у розмірі 12000,00 грн за надання послуг при розгляді однієї справи, що практично дорівнює середній місячній зарплаті працівника, у даному випадку, є необґрунтованим; другим відповідачем та його представником не надано, а судом не досліджено належних і допустимих доказів на підтвердження того, чи є заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката співмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), а, отже, стягнення судових витрат на користь другого відповідача не відповідає критеріям розумності, співмірності та справедливості.
Згідно з частиною 6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Прокурором до суду першої інстанції не надавалось письмових заперечень щодо зменшення заявлених ФОП Савченко Н.М. витрат на правничу допомогу, відтак господарським судом правильно зазначено, що прокурором не доведено неспівмірність заявлених витрат другого відповідача.
Отже, ураховуючи відмову в задоволенні позову прокурору, господарський суд обґрунтовано задовольнив заяву ФОП Савченко Н.М. про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу та покладення таких витрат у розмірі 12000,00 грн на Харківську обласну прокуратуру.
За зазначених вище обставин, доводи заявника апеляційної скарги є безпідставними та не спрстовують висновків господарського суду у даній справі.
Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Згідно зі ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
За таких підстав, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи заявника апеляційної скарги, викладені ним в апеляційній скарзі, не знайшли підтвердження у ході судового розгляду, тоді як господарським судом у повній мірі з`ясовані та правильно оцінені обставини у справі, прийняті рішення та додаткове рішення є законними та обґрунтованими, у зв`язку з чим підстав для їх скасування та задоволення апеляційної скарги не убачається. Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції не допущено порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення та додаткового рішення.
Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 14.11.2022 у справі №922/4877/21 залишити без змін.
Додаткове рішення господарського суду Харківської області від 28.11.2022 у справі №922/4877/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 27.02.2023.
Головуючий суддя О.А. Пуль
Суддя Я.О. Білоусова
Суддя І.В. Тарасова
Суд | Східний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 16.02.2023 |
Оприлюднено | 28.02.2023 |
Номер документу | 109207910 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про невиконання або неналежне виконання зобов’язань що виникають з договорів оренди |
Господарське
Східний апеляційний господарський суд
Пуль Олена Анатоліївна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні