Ухвала

від 27.02.2023 по справі 912/1173/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

27 лютого 2023 року

м. Київ

cправа № 912/1173/21

Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Сухового В.Г.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Селянського (фермерського) господарства Антонова Петра Івановича (далі - CФГ Антонова Петра Івановича, позивач, скаржник)

на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 16.08.2022 та

постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.01.2023

у справі № 912/1173/21

за позовом CФГ Антонова Петра Івановича

до: 1) Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області; 2) Новоукраїнської районної державної адміністрації Кіровоградської області; 3) ОСОБА_1 ; 4) ОСОБА_2 ; 5) ОСОБА_3 ; 6) ОСОБА_4 ; 7) ОСОБА_5 ; 8) ОСОБА_6 ; 9) ОСОБА_7 ; 10) Приватного підприємства "Лекс-Інфо"; 11) Добровеличківської селищної ради; 12) ОСОБА_8 ,

про визнання права постійного користування, визнання недійсним розпорядження, скасування державної реєстрації та припинення права власності, визнання недійсними договорів оренди,

ВСТАНОВИВ:

CФГ Антонова Петра Івановича 11.02.2022 (згідно з поштовими відмітками на конверті) звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить: скасувати рішення Господарського суду Кіровоградської області від 16.08.2022 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.01.2023 у справі № 912/1173/21; ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Також, до матеріалів касаційної скарги додано клопотання про відстрочення сплати судового збору.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.02.2023 для розгляду касаційної скарги у справі № 912/1173/21 визначено колегію суддів у складі: Суховий В.Г. - головуючий, Берднік І.С., Зуєв В.А.

Перевіривши дотримання форми та змісту касаційної скарги на відповідність вимогам статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а також щодо сплати судового збору в порядку і розмірі передбаченому Законом України "Про судовий збір", Верховний Суд встановив таке.

Статтею 290 ГПК України встановлені вимоги до форми і змісту касаційної скарги.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Приписами частини 3 статті 311 ГПК України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Таким чином, із огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу, касаційна скарга має містити:

пункт 1) - формулювання висновку щодо застосування норми права із зазначенням цієї норми права з викладенням правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також покликання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких правовідносинах;

пункт 2) - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та мотивів такого обґрунтування відступлення;

пункт 3) - зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією правовідносин, в яких цей висновок відсутній.

У разі оскарження судового рішення на підставі пункту 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційна скарга має містити зазначення, яке саме процесуальне порушення з передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу призвело до прийняття незаконного судового рішення.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій статті 287 ГПК України, є вичерпним.

Отже, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

На обґрунтування своєї правової позиції CФГ Антонова Петра Івановича у поданій касаційній скарзі з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17, від 03.11.2021 у справі № 817/1911/17, від 11.11.2021 у справі № П/811/2084/17 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі № 272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі № 704/29/17-ц, від 16.01.2019 у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц та від 03.04.2019 у справі № 628/776/18.

Водночас, касаційна скарга в частині визначеної підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України не відповідає вимогам пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України з огляду на таке.

Верховний Суд зазначає, що з огляду на зміст наведених вище вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, касаційна скарга має містити формулювання висновку щодо застосування норми права із зазначенням цієї норми права з викладенням правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також покликання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких правовідносинах.

У цьому випадку скаржнику у касаційній скарзі необхідно чітко вказати:

- норму права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд апеляційної інстанції застосував в оскаржуваному судовому рішенні;

- навести висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні;

- навести висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду, зазначити дату її прийняття та номер справи;

- обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.

Також слід виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

Судом встановлено, що у касаційній скарзі скаржник лише посилається на висновки, викладені у постановах від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17 та від 03.11.2021 у справі № 817/1911/17.

При цьому, посилання у касаційній скарзі на не врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № П/811/2084/17 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі № 272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі № 704/29/17-ц, від 16.01.2019 у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц та від 03.04.2019 у справі № 628/776/18 не можна вважати належним обґрунтуванням такої невідповідності, оскільки в порушення приписів пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України скаржник не зазначає самих висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах сформульованих у вище наведених постановах Верховного Суду, що не були враховані в оскаржуваному судовому рішенні.

З огляду на принципи диспозитивності, рівності, змагальності та межі касаційного перегляду закріплені у статті 300 ГПК України, Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які скаржник не навів у її тексті.

Лише посилання скаржника на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, як на підставу касаційного оскарження судового рішення, без зазначення правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що не були враховані в оскаржуваному судовому рішенні, не є належним виконанням приписів пункту 5 частини другої статті 290 цього Кодексу.

Отже, перевіркою щодо форми та змісту касаційної скарги на відповідність вимогам ГПК України, Верховним Судом встановлено, що касаційна скарга в частині визначеної підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України не відповідає вимогам пункту 5 частини другої статті 290 цього Кодексу враховуючи вищевикладене.

Таким чином, скаржнику слід виконати вимоги пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та усунути недоліки касаційної скарги, а саме протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали подати до суду касаційну скаргу в новій редакції.

Крім того, відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Як вбачається з матеріалів касаційної скарги, скаржником не додано документ, що підтверджує сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі за подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції, що підтверджується також переліком додатків до касаційної скарги.

Водночас, до матеріалів касаційної скарги додано клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги до ухвалення судового рішення, яке мотивоване тим, що внаслідок вилучення спірних земельних ділянок, позивач має тяжке матеріальне становище, що підтверджується витягом з фінансового звіту та випискою з банківського рахунку.

На підтвердження вказаних доводів, скаржником до матеріалів зазначеного клопотання додано виписку з банківського рахунку CФГ Антонова Петра Івановича за період з 01.01.2023 по 06.02.2023.

Розглянувши клопотання про відстрочення сплати судового збору, проаналізувавши норми чинного законодавства, якими врегульовано порядок звільнення, відстрочення та розстрочення сплати судового збору, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні з огляду на таке.

Згідно із частиною другою статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір" № 3674 - VI.

Частиною першою статті 8 Закону України "Про судовий збір" визначено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є:

а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;

в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї;

ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

У відповідності до частини другої статті 8 Закону України "Про судовий збір" суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Що ж до самих умов, визначених в статті 8 вказаного Закону, то вони диференційовані за суб`єктним та предметним застосуванням.

Так, умови, визначені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 8 вказаного Закону, можуть застосовуватися лише до позивачів - фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до позивачів, що мають певний соціальний статус - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Щодо третьої умови, визначеної у пункті 3 частини першої статті 8 вказаного Закону, то законодавець, застосувавши слово «або», не визначив можливість її застосування за суб`єктом застосування, в той же час визначив коло предметів спору, коли така умова може застосовуватись, - лише у разі, коли предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Встановлений статтею 8 Закону України "Про судовий збір" перелік умов, для звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору є вичерпним.

Оскільки предметом розгляду в даній справі не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю, а на CФГ Антонова Петра Івановича не поширюється дія пунктів 1, 2 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір", то підстави для задоволення касаційним судом клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги відсутні.

З вищевикладених міркувань, Верховний Суд не знаходить правових підстав для задоволення клопотання про відстрочення сплати судового збору.

Верховний Суд зауважує, що "право на суд" не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, включно з фінансовими. Так, інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовуватися накладенням фінансових обмежень на доступ особи до суду. Вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права на доступ до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі").

Таким чином, суд касаційної інстанції зазначає, що скаржнику необхідно усунути недоліки касаційної скарги та надати суду документ на підтвердження сплати судового збору у встановлених законом порядку і розмірі, який має бути перерахований за реквізитами рахунку для зарахування до державного бюджету судового збору за розгляд справ Верховним Судом.

Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

З огляду на викладене, касаційна скарга CФГ Антонова Петра Івановича підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України, із наданням скаржникові строку для усунення зазначених вище недоліків, шляхом надання:

1) касаційної скарги в новій редакції із урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України;

2) документа на підтвердження сплати судового збору у встановлених законом порядку і розмірі, який має бути перерахований за реквізитами рахунку для зарахування до державного бюджету судового збору за розгляд справ Верховним Судом.

Матеріали з усуненням недоліків касаційної скарги слід подати в Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у встановлений цією ухвалою строк, а також надати суду докази надіслання копії цих матеріалів іншим учасникам справи.

Керуючись статтями 123, 174, 234, 235, 287, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, статтею 8 Закону України "Про судовий збір", Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства Антонова Петра Івановича на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 16.08.2022 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.01.2023 у справі № 912/1173/21 - залишити без руху.

2. Надати Селянському (фермерського) господарству Антонова Петра Івановича строк для усунення недоліків касаційної скарги тривалістю 10 днів з дня вручення цієї ухвали. Документи про усунення недоліків направляти до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду за адресою: 01016, м. Київ, вул. О. Копиленка, 6.

3. Роз`яснити Селянському (фермерського) господарству Антонова Петра Івановича, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя В. Суховий