Постанова

від 22.02.2023 по справі 450/4001/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

22 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 450/4001/19

провадження № 61-9261 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - автогаражний кооператив «Сокільники»,

відповідачі: ОСОБА_1 , Сокільницька сільська рада Львівського району Львівської області,

третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Львівській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 січня 2022 року

у складі судді Кіпчарського М. О. та постанову Львівського апеляційного суду від 29 серпня 2022 рокуу складі колегії суддів: Шеремети Н. О.,

Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У листопаді 2019 року автогаражний кооператив «Сокільники»

(далі - АГК «Сокільники», кооператив) звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_1 , Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області (далі - Сокільницька СР), третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Львівській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Львівській області), про визнання недійсним рішення сільської ради та скасування запису про реєстрацію права власності на земельну ділянку.

В обґрунтування позовних вимог кооператив зазначав, що рішенням виконавчого комітету Радянської районної ради народних депутатів м. Львова від 08 квітня 1986 року № 180 (далі - рішення районної ради від 08 квітня

1986 року № 180) створено кооператив «Сокільники», затверджено його статут і виділено йому земельну ділянку у розмірах, встановлених рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів

від 31 березня 1986 року № 160 (далі - рішення обласної ради від 31 березня 1986 року № 160).

Позивач указував, що кооперативу було надано в користування земельну ділянку, площею 5,00 га (для будівництва гаражів) та площею 2,0 га

(для будівництва гаражів та під`їзної дороги до них), що підтверджується державними актами на право користування землею: від 1986 року,

від 1987 року відповідно (реєстрові номери: 268, 313 відповідно).

Земельна ділянка, яка перебуває у користуванні кооперативу, включена в межі села Сокільники. Рішенням сесії Сокільницької СР від 06 серпня 2019 року

№ 764 земельну ділянку, площею 0,0385 га, кадастровий номер 4623686400:01:001:1031, яка знаходиться у користуванні АГК «Сокільники», передано у приватну власність ОСОБА_1 (для будівництва

та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд),

за яким 17 вересня 2019 року зареєстровано право власності на вищезазначену земельну ділянку, хоча право користування АГК «Сокільники» спірною земельною ділянкою у встановленому законом порядку не припинялося.

Кооператив, посилаючись на відповідні норми ЗК України, вказував,

що земельні ділянки, які перебувають у користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування іншим особам за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Сокільницька СР, передаючи спірну земельну ділянку

ОСОБА_1 , знала про те, що земельна ділянка перебуває у користуванні кооперативу, проте не отримала від останнього згоди на її відчуження.

З урахуванням наведеного, АГК «Сокільники» просив суд визнати недійсним рішення Сокільницької СР від 06 серпня 2019 року № 764 у частині передачі

у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, кадастровий номер 4623686400:01:001:1031, й скасувати запис № 33294561 про реєстрацію права власності за ним на вказану земельну ділянку.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 січня

2022 року позов АГК «Сокільники» задоволено.

Визнано недійсним рішення Сокільницької СР від 06 серпня 2019 року № 764

у частині передачі ОСОБА_1 у власність земельної ділянки,

площею 0,0385 га, кадастровий номер 4623686400:01:001:1031, для будівництва

та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Скасовано запис № 33294561 про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку, площею 0,0385 га, кадастровий номер 4623686400:01:001:1031.

Скасовано арешт земельної ділянки, площею 0,0385 га, кадастровий номер 4623686400:01:001:1031, яка належить на праві власності ОСОБА_1 , накладений ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області

від 03 березня 2020 року.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що земельна ділянка,

яка оспорюваним рішенням Сокільницької СР передана у власність ОСОБА_1 , попередньо не вилучалася у законного користувача -

АГК «Сокільники».

Задовольняючи позовні вимоги кооперативу, суд першої інстанції врахував,

що АГК «Сокільники» здійснював у місцевий бюджет плату за землю

за 1996-1998 роки, регулярно сплачує земельний податок за земельну ділянку, загальною площею 7,0 га, на підтвердження чого позивачем надано докази. При цьому Сокільницька СР не заперечувала щодо сплати такого податку кооперативом, не мала заперечень щодо користування АГК «Сокільники» спірною земельною ділянкою.

Крім того, відповідно до висновку експерта № 030/20 за результатами проведення земельно-технічної експертизи, складеного 02 листопада 2020 року експертом товариства з обмеженою відповідальністю «Гал-світ» за заявою представника позивача (далі - висновок земельно-технічної експертизи

від 02 листопада 2020 року № 030/20), земельна ділянка, кадастровий номер 4623686400:01:001:1031, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , накладається на земельну ділянку, яка перебуває

у постійному користуванні АГК «Сокільники». Експерт Табунщик Т. Я. ,

яка склала вказаний висновок, підтримала його у судовому засіданні, надавши відповідні роз`яснення.

Районний суд, надавши правову оцінку поданим сторонами доказам, указав

про те, що АГК «Сокільники» є належним позивачем у справі, оскільки кооператив із часу свого створення не ліквідовувався, лише змінював своє найменування.

Суд першої інстанції, врахувавши відповідні норми ЗК України, зазначив,

що земельні ділянки, загальною площею 7,0 га (площею 5,0 га та 2,0 га), були законно передані у користування АГК «Сокільники», право користування ними кооперативом у визначеному законом порядку не припинялося, земельні ділянки у законного користувача не вилучалися. Тому Сокільницька СР незаконно передала у власність ОСОБА_1 спірну земельну ділянку, площею 0,0385 га, яка накладається на земельну ділянку, що перебуває

у постійному користуванні кооперативу, а оспорюване позивачем рішення сільської ради у цій частині є недійсним. У зв`язку із чим підлягає скасуванню

й запис № 33294561 про реєстрацію за ОСОБА_1 права

власності на земельну ділянку, площею 0,0385 га, кадастровий номер 4623686400:01:001:1031.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 29 серпня 2022 року апеляційну скаргу Сокільницької СР залишено без задоволення.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 січня

2022 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, врахувавши відповідні положення ЗК України, надавши оцінку поданим сторонам доказам, погодився з висновками районного суду про задоволення позову кооперативу, так як земельні ділянки, площею 5,0 га та 2,0 га (загальною площею 7,0 га), були законно передані

у користування АГК «Сокільники», право користування ними не припинялося, вони не вилучалися у законного користувача.

Передаючи земельну ділянку, площею 0,0385 га, у власність ОСОБА_1 , сільська рада проігнорувала факт того, що земельна ділянка знаходиться

у користуванні кооперативу. При цьому АГК «Сокільники» сплачував податок

за землю у місцевий бюджет, проти чого сільська рада не заперечувала,

як і проти користування кооперативом земельною ділянкою.

Крім того, відповідно до висновку земельно-технічної експертизи

від 02 листопада 2020 року № 030/20 земельна ділянка, кадастровий номер 4623686400:01:001:1031, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , накладається на земельну ділянку, яка перебуває

у постійному користуванні АГК «Сокільники».

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги про те, що АГК «Сокільники» є неналежним позивачем у справі, погодившись

з висновками районного суду у цій частині, так як створений у 1986 році «Гаражний кооператив металевих гаражів «Сокільники» добровільного товариства «Автолюбитель УРСР» Радянського району м. Львова (далі -

ГК «Сокільники» ДТ «Автолюбитель УРСР» м. Львова) у подальшому змінив назву на АГК «Сокільники», який є законним користувачем спірної земельної ділянки. Передача Сокільницькою СР спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 порушує права кооперативу.

Апеляційний суд указав, що оскільки спірна земельна ділянка перебуває

у користуванні АГК «Сокільники», а не у його власності, й кооператив нею фактично користується, то позивачем вірно обрано спосіб судового захисту порушеного права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до суду касаційної інстанції

У вересні 2022 року Сокільницька СР звернулася до Верховного Суду

із касаційною скаргою на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 січня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду

від 29 серпня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким

у задоволенні позову АГК «Сокільники» відмовити.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає застосування судами норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. Суди також не дослідили зібрані у справі докази й встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу із суду першої інстанції. Клопотання Сокільницької СР про зупинення виконання та дії оскаржуваних судових рішень задоволено частково. Зупинено виконання та дію рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 січня 2022 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку. У задоволенні клопотання у частині зупинення виконання та дії постанови Львівського апеляційного суду

від 29 серпня 2022 року відмовлено. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для подання відзиву.

У жовтні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2023 року справу призначено

до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними

у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, не врахували прецедентну судову практику Європейського суду з прав людини та релевантні правові позиції Верховного Суду щодо пропорційності втручання держави у право на мирне володіння майном. ОСОБА_1

є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки й він не може відповідати за порушення інших осіб. Суди, задовольнивши позов кооперативу, втрутилися у право ОСОБА_1 на мирне володіння майном, поклали

на нього надмірний тягар, що не забезпечить справедливий баланс інтересів сторін.

При цьому АГК «Сокільники» не довів, що користується спірною земельною ділянкою з 1986 року і є правонаступником попереднього користувача,

у матеріалах справи відсутній державний акт на право користування земельною ділянкою, виданий АГК «Сокільники», як і докази про зміну назви кооперативу. Тобто кооператив є неналежним позивачем у справі.

Посилаючись на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду, заявник указує, що позивач обрав неналежний спосіб судового захисту свого порушеного права, оскільки мав право заявити вимогу про витребування свого майна, а не визнання недійсним рішення сільської ради та скасування запису про державну реєстрацію. Суди не надали вказаному відповідну правову оцінку.

Суди попередніх інстанцій фактично визнали за кооперативом право постійного користування спірною земельною ділянкою. При цьому суди виходили з того,

що кооператив користується земельними ділянками, загальною площею 7,0 га (5,0 га та 2,0 га), що не є предметом даного позову.

Вказує, що земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Кооператив не встановлював межі спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості), не оформляв відповідні права на неї, кадастровий номер за його заявою не присвоювався. Тому позивач не довів, що у нього є права на спірну земельну ділянку.

Крім того, суди безпідставно врахували висновок земельно-технічної експертизи від 02 листопада 2020 року № 030/20, який є недопустимим доказом, оскільки експерт не здійснювала топографо-геодезичних робіт,

не досліджувала обмінні файли, земельно-технічну документацію.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням виконавчого комітету Радянської районної ради народних депутатів м. Львова від 08 квітня 1986 року № 180 створено ГК «Сокільники»

ДТ «Автолюбитель УРСР» м. Львова, затверджено його статут.

У пункті 5 вказаного рішення зазначено, що гаражному кооперативу виділена земельна ділянка в розмірах, встановлених рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів від 31 березня 1986 року № 160 (а. с. 17, т. 1).

Відповідно до рішення виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів від 31 березня 1986 року № 160 і додатку № 1 до нього

ДТ «Автолюбитель УРСР» м. Львова надано на території радгоспу «Львівський» у постійне користування 5,0 га землі під будівництво гаражів (а. с. 13, т. 1).

Рішенням виконавчого комітету Радянської районної ради народних депутатів м. Львова від 13 листопада 1990 року № 671 ГК «Сокільники» ДТ «Автолюбитель УРСР» м. Львова для будівництва гаражів та під`їзної дороги до них виділено додатково земельну ділянку в розмірах, встановлених рішенням обласної ради від 30 вересня 1987 року № 404 (а. с. 14, т. 1).

Рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів від 30 вересня 1987 року № 404 і додатком № 2 до нього ДТ «Автолюбитель УРСР» м. Львова надано на території радгоспу «Львівський» у постійне користування 2,2 га землі під будівництво кооперативних гаражів та під`їзної дороги до них (а. с. 12, т. 1).

Факт передачі в користування вказаних земельних ділянок підтверджується: актом вибору земельної ділянки під розміщення від 22 червня 1984 року, актами приймання проєктної продукції від 19 травня 1986 року,

від 30 листопада 1987 року (а. с. 118-122, т. 1).

Відповідно до Державного акта на право користування землею серії Б

№ 059706, виданого у 1986 році, Радянській районній раді м. Львова «Автолюбитель УРСР» на території радгоспу «Львівський» Пустомитівського району в районі с. Сокільники передано у безстрокове і безоплатне користування земельну ділянку, площею 5,0 га, в межах згідно з планом землекористування, для будівництва гаражів. Даний акт виданий виконавчим комітетом Пустомитівської районної ради народних депутатів (далі - Пустомитівська районна рада), на якому підписи посадових осіб завірені печаткою, акт зареєстрований за № 268, у ньому наявні план землекористування ділянки та опис меж (а. с. 10-11, т. 1).

Рішенням Пустомитівської районної ради від 15 жовтня 1987 року № 481 затверджено встановлені межі і розміри землекористування та прийнято рішення видати Радянській районній раді «Автолюбитель УРСР» м. Львова державний акт на право користування землею, площею 2,0 га (а. с. 123, т. 1).

Згідно з Державним актом на право користування землею серії В № 041302, виданого у 1987 році, Радянській районній раді «Автолюбитель УРСР» м. Львова передано у безстрокове і безоплатне користування земельну ділянку,

площею 2,0 га, для будівництва металевих гаражів і під`їзної дороги до них,

яка знаходиться на території радгоспу «Львівський» Пустомитівського району. Акт виданий виконавчим комітетом Пустомитівської районної ради, на якому підписи посадових осіб завірені печаткою, зареєстрований за № 313,

у ньому наявні план земельної ділянки та опис меж (а. с. 8-9, т. 1).

У «Схемі розширення АГК «Сокільники» на землях Пустомитівського району»,

яка погоджена, у тому числі, головою Сокільницької СР, позначено місце знаходження земельної ділянки як: «кооп.гаражів 6.0», визначено межі даної земельної ділянки та вказана під`їзна дорога, а на доданому «Плані земельної ділянки» визначені площа, межі та наявні геодезичні відмітки (а. с. 15-16, т. 1).

Відповідно до повідомлення ГУ Держгеокадастру у Львівській області

від 15 травня 2020 року, скерованого голові АГК «Сокільники», Управлінням

з контролю за використанням та охороною земель на підставі наказу

від 13 березня 2019 року № 158 проведено захід державного контролю

за дотриманням вимог земельного законодавства та встановлено,

що земельна ділянка, загальною площею 7,0 га, яка перебуває в користуванні АГК «Сокільники», відповідно до проєкту землеустрою щодо зміни межі

с. Сокільники, затвердженого рішенням Пустомитівської районної ради

від 22 квітня 2016 року № 81, була включена в межі с. Сокільники.

Рішенням Сокільницької СР від 21 грудня 2017 року № 410

затверджено детальний план території індивідуальної житлової забудови

по вулиці Шептицького у селі Сокільники та сформовано 7 земельних ділянок, у тому числі, земельна ділянка, площею 0,0385 га, кадастровий номер 4623686400:01:001:1031, для будівництва та обслуговування житлового будинку, речове право власності на яку зареєстровано 17 вересня 2019 року.

Згідно з листом Управління з контролю за використанням та охороною земель ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 17 квітня 2020 року

№ 19-1779/0/1-20 під час проведення контролю встановлено,

що Сокільницькою СР при прийнятті рішень про затвердження проєктів землеустрою та передачу земельних ділянок у приватну власність

не враховано, що частина даних земельних ділянок знаходиться у постійному користуванні іншого землекористувача, чим порушено вимоги пункту 6

статті 118 ЗК України (а. с. 198-201, т. 1).

Висновком земельно-технічної експертизи від 02 листопада 2020 року

№ 030/20, який підтверджено експертом Табунщик Т. Я. у судовому засіданні, складеним за заявою АГК «Сокільники», земельна ділянка, кадастровий номер 4623686400:01:001:1031, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , накладається на земельну ділянку, яка перебуває

у постійному користуванні АГК «Сокільники» на підставі державного акту

на право користування землею серії В № 059708, зареєстрованого за № 268

від 1986 року (а. с. 82-91, т. 2).

Згідно з платіжних доручень: від 08 липня 1997 року № 17; від 16 жовтня

1997 року № 31; від 21 грудня 1998 року № 35, АГК «Сокільники» здійснював

у місцевий бюджет Сокільницької СР плату за землю за 1996-1998 роки

(а. с. 132-133, т. 1).

АГК «Сокільники» регулярно сплачує у місцевий бюджет Сокільницької СР земельний податок за 7,0 га, що підтверджується копіями платіжних доручень, у тому числі, такі оплати здійснені поквартально за період із січня 2016 року

по вересень 2019 року (15 оплат) (а. с. 60-74, т. 1), «Розрахунками земельного податку», «Звітами про пільги на земельний податок», «Відомостями про наявні земельні ділянки» за період із 1998 року по 2018 рік (а. с. 7-74, т. 2).

Судами встановлено, що АГК «Сокільники» є належним позивачем у справі, створений у 1986 році ГК «Сокільники» ДТ «Автолюбитель УРСР»

в подальшому змінив назву на АГК «Сокільники» і є законним користувачем спірної земельної ділянки (а. с. 29, 30, 33-34, 40, 41-46, 52-59, 141, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду,

крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених

частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга Сокільницької СР підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати

або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні

чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права,

які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411,

частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного

у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів попередніх інстанцій

у повній мірі не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси

у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон

або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи,

яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги

такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту,

який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду

з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду

з прав людини як джерело права.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, АГК «Сокільники» звернувся

до суду з позовом до ОСОБА_1 , Сокільницька СР, третя особа -

ГУ Держгеокадастру у Львівській області, в якому просив суд визнати недійсним рішення сільської ради у частині передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, кадастровий номер 4623686400:01:001:1031,

й скасувати запис № 33294561 про реєстрацію права власності за ним

на вказану земельну ділянку, вважаючи, що вказана земельна ділянка знаходиться у постійному користуванні кооперативу, накладається на його земельні ділянку.

Суди попередніх інстанцій зробили висновок про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог кооперативу. При цьому апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, зазначив про те,

що позивачем вірно обрано спосіб судового захисту порушеного права.

Верховний Суд уважає такі висновки передчасними, а доводи касаційної скарги у цій частині частково обґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична

або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства

і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частинами першою та другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається

та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Конституції України земля,

її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться

в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування

в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно

до закону.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

Земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим

до принципів справедливості, розумності і добросовісності, які є одними

із фундаментальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду

за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя,

а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права,

яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права

чи інтересу не може бути виправданою.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним

для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом

або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом

або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту

не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу,

за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом

у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення

та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені

у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року

у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року

у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року

у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня

2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення

про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня

2020 року у справі № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19).

У спірних правовідносинах кооператив звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним рішення сільської ради та скасувати запис

про реєстрацію права власності на земельну ділянку.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір, зазначив, що Сокільницька СР

незаконно передала у власність ОСОБА_1 спірну земельну ділянку, площею 0,0385 га, яка накладається на земельну ділянку, що перебуває

у постійному користуванні кооперативу, тому оспорюване позивачем рішення сільської ради у цій частині є недійсним. У зв`язку із чим підлягає скасуванню

й запис № 33294561 про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності

на вказану земельну ділянку.

Апеляційний суд, залишаючи без змін вищевказане рішення суду першої інстанції, зазначив про те, що оскільки спірна земельна ділянка перебуває

у користуванні АГК «Сокільники», а не у його власності, й кооператив нею фактично користується, тому позивачем вірно обрано спосіб судового захисту порушеного права.

Інших мотивів щодо оцінки обраного позивачем способу судового захисту свого порушеного права у тексті оскаржуваних судових рішень судами не викладено.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі

№ 916/1979/13 (провадження № 12-62гс18) зазначено, що рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства.

Крім того, прийняття органом місцевого самоврядування ненормативного акта породжує виникнення правовідносин, що пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів у сфері земельних правовідносин. Тобто рішення органу місцевого самоврядування є підставою виникнення, зміни або припинення прав та обов`язків фізичних та юридичних осіб.

Відповідно до статей 152, 155 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб,

що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку. Землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо

ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

У Рішенні Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009

у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа

про скасування актів органів місцевого самоврядування) вказано, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав

та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище

не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Разом з тим із вказаного Рішення Конституційного Суду України вбачається,

що такі рішення органу місцевого самоврядування можуть бути оскаржені

в інший спосіб.

У постанові від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17 (провадження

№ 12-89гс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року

у справі № 21-405а14, зазначивши, що відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. На підставі оскаржуваного рішення селищної ради було здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, отже, вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом розгляду

в судах.

Крім того, згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності

з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

На підставі пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України

«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»

(у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора

про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор

чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно

до цього Закону.

Тобто виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав

на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними

чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто

до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису щодо державної реєстрації права.

Суди попередніх інстанцій вищевказаного не врахували, не надали належної правової оцінки спірним правовідносинам.

При цьому касаційна скарга мотивована, у тому числі, тим, що позивач обрав неналежний спосіб судового захисту свого порушеного права. Разом із цим, заявник касаційної скарги вважає, що кооператив мав право заявити вимогу про витребування свого майна, а не визнання недійсним рішення сільської ради та скасування запису про державну реєстрацію.

Верховний Суд наголошує, що відповідно до частини другої статті 152

ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення

не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою,

і відшкодування завданих збитків.

Згідно з частиною другою статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів

та областей.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У спорах про захист права на землю суд має встановити обставини незаконного вибуття майна користувача на підставі наданих сторонами належних

й допустимих доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулося розпорядження майном на користь фізичних осіб, в яких на підставі цих рішень виникли права.

Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про захист цього права від цієї особи. А ухвалене судове рішення буде підставою

для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав

на нерухоме майно. Такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем,

а не за іншою особою.

Близькі за змістом висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження

№ 14-208цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18).

У постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 570/2631/17 (провадження № 61-8615св22) зазначено, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

У частині четвертій статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд зазначає, що неправильно обраний спосіб судового захисту зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно

від інших встановлених судом обставин.

У даному спорі суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову кооперативу, вказав про те,

що обраний позивачем спосіб судового захисту є вірним та ефективним. Проте належного обґрунтування таких висновків суд не навів, не надав належної правової оцінки спірним правовідносинам, поданому кооперативом позову, обраного способу судового захисту та його ефективності.

При цьому апеляційна скарга Сокільницької СР (а. с. 231-243, т. 2) мотивована, у тому числі, доводами про те, що позивач обрав неналежний спосіб судового захисту свого порушеного права.

Таким чином, зроблені апеляційним судом висновки по суті вирішення спору

є передчасними.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить

як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа,

так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право

чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду:

від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19),

від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19)

та багатьох інших.

При цьому слід ураховувати, що застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача

без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Такі правові висновки наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20,

пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження

№ 12-140гс19, пункт 98).

Крім того, щоб вирішити питання про ефективність способу судового захисту, обраного позивачем, необхідно встановити, хто саме фактично користується спірною земельною ділянкою, чи ОСОБА_1 фактично користується нею, чи почав на земельній ділянці будівництво, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 21 грудня

2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21),

у якій Велика Палата Верховного Суду зауважила, що обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин,

що виникли між сторонами.

Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне

й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК України), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції,

якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції

(частина четверта статті 411 ЦПК України).

З урахуванням наведеного, судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати вищевикладене, належним чином з`ясувати характер спірних правовідносин, дослідити всі зібрані у справі докази, дати їм та аргументам сторін відповідну правову оцінку, надати оцінку ефективності обраного позивачем способу судового захисту й ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416

ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення

та ухвалення нового рішення або зміни рішення; а також вирішити питання

про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки Верховний Суд частково задовольняє касаційну скаргу, скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції й передає справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської областізадовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 29 серпня 2022 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець