Рішення

від 27.02.2023 по справі 160/3200/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2023 року Справа № 160/3200/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЗлатіна Станіслава Вікторовича за участі секретаря судового засіданняДивнич Д.І. за участі: представників позивачів представників відповідача представника третьої особи Селін Д.В, Білокінь С.С., Величко В.Ю., Шворак О., Підлужний В.М. Невдаха Б.Б., Олійник Ю.М. Шворак О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , Громадської організації "Центр захисту", Товариства з обмеженою відповідальністю "Сім`я-4", Товариства з обмеженою відповідальністю "КП Цетральний ринок", Громадської організації "Платформа Громадський Контроль", Товариства з обмеженою відповідальністю Техпроменерго, Товариства з обмеженою відповідальністю РЕК Альфа до Дніпровської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на апредмет спору, Товариство з обмеженою відповідальністю РЕК Альфа про визнання нормативно-правових актів протиправними та нечинними

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовними заявами до Дніпровської міської ради про визнання нормативно правових актів протиправними та нечинними.

Так, 20.03.2020 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, в якій позивач просить:

-визнати протиправним та нечинним, таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили рішення Дніпровської міської ради № 9/52 від 18.12.2019 року Про внесення змін до рішення Дніпровської міської ради від 06.12.2017 року № 13/27 Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста;

- скасувати рішення Дніпровської міської ради № 9/52 від 18.12.2019 року Про внесення змін до рішення Дніпровської міської ради від 06.12.2017 року № 13/27 Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста;

- стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 1 681,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровської міської ради.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:

- відповідач безпідставно застосував при прийнятті оспорюваного рішення Закон України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів від 23.11.2018 року № 2628-VIII;

- порушено визначений Податковим кодексом України та Законом України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності порядок прийняття рішень про встановлення місцевих податків та зборів;

- при встановленні різних ставок орендної плати для землекористувачів в межах однієї категорії земель, відповідач порушив принципи рівності платників податків перед законом та створив дискримінаційні умови.

Ухвалою суду від 24.03.2020 року провадження у справі № 160/3200/20 відкрито та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

08.05.2020 року ОСОБА_1 подала суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач додала вимогу:

- визнати протиправним та скасувати рішення Дніпровської міської ради № 8/52 від 18.12.2019 року «Про внесення змін до рішення міської ради від 06.12.2017 року № 13/27 Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста.

Ухвалою суду від 13.05.2020 року судом прийнято заяву про збільшення розміру позовних вимог.

08.04.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов громадської організації Центр захисту до Дніпровської міської ради з наступними вимогами:

- визнати протиправним та нечинним повністю рішення Дніпровської міської ради № 8/52 та № 9/52 від 18.12.2019 року Про внесення змін до рішення Дніпровської міської ради від 06.12.2017 року № 13/27 Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста;

- стягнути з Дніпровської міської ради на користь громадської організації Центр захисту судові витрати зі сплати судового збору за подачу позову у розмірі 2 102,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:

- оспорювані рішення є регуляторними актами і їх прийняття з порушенням процедури, передбаченої Законом України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності є протиправним;

- розміри ставок земельного податку, що встановлені в оспорюваних рішеннях, не відповідають Податковому кодексу України.

Ухвалою суду від 27.04.2020 року відкрито провадження у справі № 160/3836/20, об`єднано адміністративні справи № 160/3836/20 та № 160/3898/20 в одне провадження за єдиним унікальним номером № 160/3836/20 та справу передано на розгляд судді Олійник В.М.

09.04.2020 року до суду надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю Сім`я-4 до Дніпровської міської рази, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та нечинним рішення Дніпровської міської ради від 18.12.2019 року № 9/52;

- визнати протиправним та нечинним рішення Дніпровської міської ради від 18.12.2019 року № 8/52.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що :

- відповідач безпідставно застосував при прийнятті оспорюваного рішення Закон України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів від 23.11.2018 року № 2628-VIII;

- порушено визначений Податковим кодексом України та Законом України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності порядок прийняття рішень про встановлення місцевих податків та зборів;

- розміри ставок земельного податку, що встановлені в оспорюваних рішеннях, не відповідають Податковому кодексу України;

- оскаржувані рішення за формою і змістом не відповідають вимогам постанови Кабінету міністрів України від 24.05.2017 року № 483;

- оскаржувані рішення містять дискримінаційні положення та не відповідають вимогам Закону України Про захист економічної конкуренції.

Ухвалою суду від 14.04.2020 року судом відкрито провадження у справі № 160/3898/20 та призначено її розгляд за правилами загального позовного провадження.

19.05.2020 року ухвалою суду об`єднано справи № 160/3200/20 та 160/3836/20 в одне провадження з єдиним унікальним номером справи № 160/3200/20 та передано її на розгляд судді Горбалінському В.В.

27.04.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю КП Центральний ринок до Дніпровської міської ради з наступними вимогами:

- визнати протиправним та нечинним, таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили рішення Дніпровської міської ради № 9/52 від 18.12.2019 року Про внесення змін до рішення міської ради від 06.12.2017 року № 13/27 Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста;

- скасувати рішення Дніпровської міської ради № 9/52 від 18.12.2019 року Про внесення змін до рішення міської ради від 06.12.2017 року № 13/27 Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:

- дію Закону України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році на 2019 рік не пролонговано;

- Закон України № 2628-VIII не вносив змін до розділів Податкового кодексу України, що регулюють встановлення (зміну) місцевих податків та зборів, зокрема податку та орендної плати за землю;

- органи місцевого самоврядування при прийнятті рішень про встановлення (зміну) інших місцевих податків і зборів на 2020 рік та внесення змін до вже існуючих повинні дотримуватись порядку та регуляторних процедур, встановлених Податковим кодексом України;

- прийняття рішення про встановлення різних ставок орендної плати для землекористувачів земельних ділянок в межах однієї категорії земель, порушує принцип рівності усіх платників податків перед законом та принцип нейтральності оподаткування.

Ухвалою суду від 01.06.2020 року суд відкрив провадження у справі № 160/4633/20, призначив розгляд справи за правилами загального позовного провадження та приєднав її до адміністративної справи № 160/3200/20.

22.05.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов громадської організації Платформа Громадський контроль до Дніпровської міської ради за наступними вимогами:

- визнати протиправним та нечинним рішення Дніпровської міської ради від 18.12.2019 року № 9/52;

- визнати протиправним та нечинним рішення Дніпровської міської ради від 18.12.2019 року № 8/52;

- стягнути з відповідача судові витрати на користь позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:

- оспорювані рішення належать до регуляторних актів і до них повинні застосовуватися вимоги Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності;

- рішеннями встановлені розміри ставок земельного податку, що не відповідають Податковому кодексу України;

- рішення не відповідають вимогам постанови Кабінету міністрів України від 24.05.2017 року № 483;

- рішення не відповідають вимогам Закону України Про захист економічної конкуренції.

Ухвалою суду від 27.05.2020 року відкрито провадження у справі № 160/5503/20 та об`єднано справи № 160/3200/20 та 160/5503/20 в одне провадження.

На виконання ч. 4 ст. 264 Кодексу адміністративного судочинства України Дніпровською міською радою було опубліковано оголошення про оскарження рішень Дніпровської міської ради № 8/52 та 9/52 від 18.12.2019 року в газеті Наше Місто за 16.04.2020 року № 16/1 (4063/1), за 30.04.2020 року № 18/1 (4065/1), за 04.06.2020 року № 23/1 (4070/1).

15.04.2020 року, 06.05.2020 року, 21.05.2020 року, 15.06.2020 року відповідачем були надані відзиви на позовні заяви позивачів.

В обґрунтування своїх заперечень на позовні вимоги позивачів Дніпровська міська рада зазначила, що в рішеннях Дніпровської міської ради від 18.12.2019 № 8/52 та № 9/52 відсутні ознаки регуляторного акту і відповідно до Закону України від 23.11.2018 року № 2628-VIII вказані рішення приймались без проходження процедур, передбачених Законом України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності. Також вказаним Законом зупинено дію пп. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України для органів місцевого самоврядування при ухваленні ними рішень по місцевих податках і зборах на 2019 рік. Розміри ставок встановлені згідно з вимогами Податкового кодексу України при додержанні принципу рівності всіх платників податків перед законом та принципу нейтральності.

02.06.2020 року громадська організація Центр захисту надала відповідь на відзив відповідача, 16.06.2020 року ТОВ Сім`я-4 надано відповідь на відзив, 30.06.2020 року ТОВ КП Центральний ринок та ГО Платформа Громадський Контроль надано відповідь на відзив відповідача. Також суду надано копію витягу з рішення адміністративної колегії південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 23.06.2020 року № 54/17-р/к, справа № 54/5-20.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.07.2020 року позов задоволено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12.11.2020 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.07.2020 року змінено в частині.

Постановою Верховного Суду від 08.02.2022 року скасовано рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.07.2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12.11.2020 року та направлено справу до суду першої інстанції на новий розгляд.

21.04.2022 року справу передано для подальшого розгляду судді Златіну С.В.

Ухвалою суду від 22.04.2022 року справу прийнято до провадження суддею Златіним С.В. та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сім`я-4" та Громадська організація «Платформа Громадський Контроль» надали через канцелярію суд уточнені позовні заяви від 06.06.2022 року, у яких позивачі додатково крім заявлених позовних вимог, просять суд: визнати протиправним та нечинним повністю рішення Дніпровської міської ради від 20.05.2020 року № 11/57 «Про внесення змін до рішення міської ради від 06 грудня 2017 року № 13/27 «Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги із сплати земельного податку на території міста».

Ухвалою суду від 06.06.2022 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Сім`я 4 про зміну предмету позову від 06.06.2022 року повернуто позивачу; заяву Громадської організації «Платформа Громадський Контроль» про зміну предмету позову від 06.06.2022 року повернуто позивачу; закрито провадження у справі № 160/3200/20 за позовною заявою ОСОБА_1 , Громадської організації "Центр захисту", Товариства з обмеженою відповідальністю "Сім`я-4", Товариства з обмеженою відповідальністю "КП Цетральний ринок", Громадської організації "Платформа Громадський Контроль" до Дніпровської міської ради про визнання нормативно-правового акту протиправним в частині наступних заявлених позивачами позовних вимог:

визнати протиправним та нечинним рішення Дніпровської міської ради від 18.12.2019 року № 9/52 Про внесення змін до рішення Дніпровської міської ради від 06.12.2017 року № 13/27 Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста в частині встановлення у додатку до вказаного рішення річного розміру орендної плати за користування земельною ділянкою з видом цільового призначення 03.07 «для обслуговування будівель торгівлі, що використовують земельну ділянку площею 0,9 га та більше» на рівні 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Ухвалою суду від 22.06.2022 року провадження у справі зупинено до перегляду ухвали суду від 06.06.2022 року у даній справі у порядку апеляційного провадження.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 03.08.2022 року з урахуванням ухвали Третього апеляційного адміністративного суду від 28.09.2022 року про виправлення описики, скасовано ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.06.2022 року в частині повернення заяв Товариства з обмеженою відповідальністю «Сім`я 4 та Громадської організації «Платформа Громадський Контроль» про зміну предмету позову від 06.06.2022 року.

01.11.2022 року справа надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Ухвалою суду від 02.11.2022 року поновлено провадження у справі, прийнято до розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Сім`я 4 про зміну предмету позову від 06.06.2022 року та заяву Громадської організації «Платформа Громадський Контроль» про зміну предмету позову від 06.06.2022 року; зобов`язано відповідача опублікувати оголошення про відкриття провадження в адміністративній справі № 160/3200/20 з відомостями про вимоги позивачів до оскаржуваних актів.

На виконання ч. 4 ст. 264 Кодексу адміністративного судочинства України Дніпровською міською радою було опубліковано оголошення про оскарження рішень Дніпровської міської ради № 8/52 та 9/52 від 18.12.2019 року та № 11/57 від 20.05.2020 року в газеті Наше Місто 17.11.2022 року № 28 (4184/1), яка міститься у матеріалах справи.

Ухвалою суду від 23.11.2022 року закрито провадження у справі № 160/3200/20 за позовною заявою ОСОБА_1 , Громадської організації "Центр захисту", Товариства з обмеженою відповідальністю "Сім`я-4", Товариства з обмеженою відповідальністю "КП Цетральний ринок", Громадської організації "Платформа Громадський Контроль" до Дніпровської міської ради про визнання нормативно-правового акту протиправним в частині наступних заявлених позивачами позовних вимог:

визнати протиправним та нечинним рішення Дніпровської міської ради від 20 травня 2020 року №11/57 "Про внесення змін до рішення міської ради від 6 грудня 2017 року №13/27 "Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста" в частині встановлення у додатку до вказаного рішення річного розміру орендної плати за користування земельною ділянкою з видом цільового призначення 03.07 - "для обслуговування будівель торгівлі, що використовують земельну ділянку площею 0,9 га та більше" на рівні 10 відсотків нормативної грошової оцінки.

30.11.2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю Техпроменерго подало до суду позов до Дніпровської міської ради, у якому просить визнати протиправними та незаконними рішення Дніпровської міської ради від 18.12.2019 року № 9/52, № 8/52 та від 20.05.2020 року № 11/57.

Позовні вимоги обгрунтовані наступним:

- оспорювані рішення належать до регуляторних актів і до них повинні застосовуватися вимоги Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності;

- рішеннями встановлені розміри ставок земельного податку, що не відповідають Податковому кодексу України;

- рішення не відповідають вимогам постанови Кабінету міністрів України від 24.05.2017 року № 483;

- рішення не відповідають вимогам Закону України Про захист економічної конкуренції.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду (суддя Озерянська С.І.) відкрито провадження у справі № 160/19195/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Техпроменерго до Дніпровської міської ради про визнання протиправними та скасування рішень; об`єднано адміністративні справи № 160/3200/20 та № 160/19195/22 в одне провадження; справу № 160/19195/22 передано на розгляд судді Златіну С.В.

21.12.2022 року до суду надійшла заява від ТОВ РЕК Альфа про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів.

Ухвалою суду від 22.12.2022 року справу № 160/19195/22 прийнято до провадження суддею Златіним С.В. та вирішено продовжувати розгляд справи за єдиним унікальним номером судової справи №160/3200/20; залучено до участі у справі ТОВ РЕК Альфа в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів.

28.12.2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕК Альфа» подало позов до Дніпропетровського окружного адміністративного суду до Дніпровської міської ради, у якому просить: - визнати протиправним та нечинним рішення Дніпровської міської ради від 20 травня 2020 року №11/57 Про внесення змін до рішення міської ради від 6 грудня 2017 року №13/27 Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста в частині встановлення у додатку до вказаного рішення річного розміру орендної плати за користування земельною ділянкою з видом цільового призначення 03.10 - Для обслуговування будівель ринкової інфраструктури, що використовують земельну -ділянку площею 0,9 га та більше на рівні 10 відсотків нормативної грошової оцінки.

Позовні вимоги обгрунтовані наступним:

- постановою Верховного Суду від 17.01.2022 року у справі № 640/9593/20 визнано протиправним та нечинним рішення Дніпровської міської ради від 20 травня 2020 року №11/57 Про внесення змін до рішення міської ради від 6 грудня 2017 року №13/27 Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста в частині встановлення у додатку до вказаного рішення річного розміру орендної плати за користування земельною ділянкою з видом цільового призначення 03.07 - Для обслуговування будівель ринкової інфраструктури, що використовують земельну -ділянку площею 0,9 га та більше на рівні 10 відсотків нормативної грошової оцінки;

- постановою Верховного Суду зазначено про протиправність рішення Дніпровської міської ради від 20 травня 2020 року №11/57 в цілому по всім кодам цільового призначення, однак визнано це рішення протиправним та нечинним тільки у частині одного із них (03.07.);

- позивач використовує у місті Дніпро на підставі договору оренду земельну ділянку із цільовим призначенням 03.10. для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької діяльності та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку).

- рішення не відповідає вимогам Закону України Про захист економічної конкуренції.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.12.2022 року (суддя Дєєв М.В.) відкрито провадження у справі № 160/20823/22, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та передано справу № 160/20823/22 для вирішення питання про об`єднання в одне провадження справи № 160/20823/22 зі справою № 160/3200/20.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.01.2023 року (суддя Златін С.В.) прийнято адміністративну справу №160/20823/22 до свого провадження; об`єднано адміністративні справи №160/3200/20 та №160/20823/22 в одне провадження та продовжувати розгляд справи за єдиним унікальним номером судової справи №160/3200/20; справу №160/19195/22 передано на розгляд судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Златіну С.В.

На виконання ч. 4 ст. 264 Кодексу адміністративного судочинства України Дніпровською міською радою було опубліковано оголошення про оскарження рішень Дніпровської міської в газеті Наше Місто 19.01.2023 року № 3 (4203/1), яка міститься у матеріалах справи.

Відповідач надав суду письмові пояснення, у яких заперечував проти позову, оскільки оскаржувані нормативно-правові акти не є регуляторними; деякі оскаржувані нормативно-правові акти станом розгляд справи втратили чинність, а саме: рішенням Дніпровської міської ради від 21.09.2022 року № 2/27 «Про визнання такими, що втратили чинність рішень міської ради від 18.12.2019 ркоу № 8/52 та від 18.12.2019 року № 9/52 стосовно ставок земельного податку, розміру орендної плати за землю, пільг зі сплати земельного податку на території міста» визнано такими що втратили чинність рішення Дніпровської міської ради від 18.12.2019 ркоу № 8/52 та від 18.12.2019 року № 9/52.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, не надала суду окремих письмових пояснень.

Ухвалою суду від 13.02.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.02.2023 року

У судовому засіданні позивачі підтримали позовні вимоги. Позивачі ОСОБА_2 , Громадська організація "Центр захисту", Товариство з обмеженою відповідальністю "КП Цетральний ринок", у судове засідання не з`явились, однак подали клопотання про розгляд справи без їх участі.

Відповідач у судовому засіданні заперечував проти позову.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, у судовому засіданні підтримала заявлені позовні вимоги.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, що містяться у справі, зазначає наступне.

Рішенням Дніпровської міської ради від 06.12.2017 року № 13/27 Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста встановлено на території міста ставки земельного податку та розмір орендної плати за землю відповідно до додатку 1.

Зміни до рішення Дніпровської міської ради № 13/27 вносились рішеннями від 21.02.2018 року № 8/30, від 23.05.2018 року № 5/32, від 19.12.2018 року № 6/39, від 23.01.2019 року № 7/40, від 20.03.2019 року № 4/43, від 19.06.2019 року № 5/46, від 24.07.2019 року № 7/47, від 24.07.2019 року № 8/47, від 27.11.2019 року № 6/50, від 18.12.2019 року № 8/52, від 18.12.2019 року № 9/52 та від 20.05.2020 року № 11/57.

Правомірність останніх трьох рішень є предметом розгляду в зазначеній справі.

Так, 18.12.2019 року Дніпровською міською радою прийнято рішення № 8/52 Про внесення змін до рішення міської ради від 06.12.2017 № 13/27 Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста, яким вирішено:

1. Внести зміни до рішення міської ради від 06.12.2017 13/27 Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста (зі змінами):

1.1. У частині додатка 1 (ставки земельного податку та розмір орендної плати за землю) згідно з додатком.

1.2. Викласти підпункт 2.2.4 додатка 1 у новій редакції:

2.2.4. За земельні ділянки, на яких розміщено автозаправні станції, автозаправні комплекси (крім державної та комунальної власності), - 7,0.

За земельні ділянки, на яких розміщено автозаправні комплекси (крім державної та комунальної власності), на території яких здійснюється роздрібна торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами 11.0

2. Установити, що це рішення набирає чинності з 01.01.2020.

Рішення від 18.12.2019 року № 8/52 було опубліковано в газеті Наше Місто 26.12.2019 року.

18.12.2019 року Дніпровською міською радою прийнято рішення № 9/52 Про внесення змін до рішення міської ради від 06.12.2017 № 13/27 Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста, яким вирішено:

1. Внести зміни до рішення міської ради від 06.12.2017 13/27 Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста (зі змінами):

1.1. У частині додатка 1 (ставки земельного податку та розмір орендної плати за землю) згідно з додатком.

1.2. Викласти підпункт 2.2.4 та 2.2.5 додатка 1 у новій редакції:

2.2.4. За земельні ділянки, які використовуються юридичними особами державної та комунальної власності, - 3,0.

2.2.5. Інші 12,0

1.3. Викласти підпункт 2.3 додатка 1 у новій редакції:

2.3. За земельні ділянки, які перебувають у власності юридичних та/або фізичних осіб:

2.3.1. За земельні ділянки, по яких ставка податку визначена у розмірі менше 0,8 згідно з цим додатком (таблиця) за видами цільового призначення земель.

2.3.2. За земельні ділянки, які придбано у власність із земель комунальної власності територіальної громади міста та по яких ставка податку визначена у розмірі більше 0,8, згідно з цим додатком (таблиця) за видами цільового призначення земель 0,8.

2.3.3. Інші 1,0

2. Установити, що це рішення набирає чинності з 01.07.2020.

Рішення від 18.12.2019 року № 9/52 було опубліковано в газеті Наше Місто 26.12.2019 року.

20.05.2020 року Дніпровською міською радою прийнято рішення № 11/57 Про внесення змін до рішення міської ради від 06.12.2017 № 13/27 Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста, яким вирішено:

1.Внести зміни до рішення міської ради від 06.12.2017 № 13/27 «Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста» (зі змінами):

1.1. У частині додатка 1 (ставки земельного податку та розмір орендної плати за землю) згідно з додатком.

1.2. Викласти пункт 2 додатка 1 у новій редакції:

«2. Ставка земельного податку становить у відсотках від їх нормативної грошової оцінки:

2.1. За земельні ділянки суб`єктів господарювання в частині переданих ними в оренду площ нерухомого майна установам, організаціям, які утримуються за рахунок коштів державного бюджету або місцевих бюджетів, 0,01.

2.2. За земельні ділянки, що використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі набуття у власність будівель, споруд (їх частини), але право власності, право постійного користування на які в установленому законодавством порядку не оформлено, а також у разі невнесення інформації про земельні ділянки до відомостей Державного земельного кадастру та якщо у відомостях Державного земельного кадастру відсутній код Класифікації видів цільового призначення земель:

2.2.1. За земельні ділянки, які використовуються для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), колективного житлового будівництва, обслуговування багатоквартирного житлового будинку, обслуговування будівель тимчасового проживання, будівництва і обслуговування індивідуальних гаражів, колективного гаражного будівництва (у тому числі обслуговування збудованих гаражів), іншої житлової забудови, обслуговування паркінгів та автостоянок, які використовуються без отримання прибутку, на землях житлової та громадської забудови, обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури (під житловим фондом), індивідуального та колективного дачного будівництва (у тому числі обслуговування збудованих об`єктів), 0,06.

2.2.2. За земельні ділянки сільськогосподарського призначення, за винятком земельних ділянок, зазначених у підпункті 2.2.3 цього додатка, 0,3.

2.2.3. За земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які відведено для збереження та використання земель природно-заповідного фонду, 1,0.

2.2.4. За земельні ділянки, які використовуються юридичними особами державної та комунальної форми власності, 3,0.

2.2.5. За землі енергетики, землі промисловості, землі транспорту (крім автозаправних станцій, автозаправних комплексів (крім державної та комунальної власності) та автозаправних станцій, автозаправних комплексів (крім державної та комунальної власності), на території яких здійснюється роздрібна торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами), 6,0.

2.2.6. Інші 12,0.

2.3. За земельні ділянки, які перебувають у власності юридичних та/або фізичних осіб:

2.3.1. За земельні ділянки, по яких ставка податку визначена у розмірі менше 0,8, згідно з цим додатком (таблиця) за видами цільового призначення земель.

2.3.2. За земельні ділянки, які придбано у власність із земель комунальної власності територіальної громади міста та по яких ставка податку визначена у розмірі більше 0,8, згідно з цим додатком (таблиця) за видами цільового призначення земель 0,8.

2.3.3. Інші 1,0».

1.3. Доповнити пункт 3 підпунктом 3.3 у такій редакції:

«3.3. Розмір річної орендної плати за земельні ділянки у разі невнесення інформації про земельні ділянки до відомостей Державного земельного кадастру та якщо у відомостях Державного земельного кадастру відсутній код Класифікації видів цільового призначення земель:

3.3.1. За земельні ділянки, які використовуються для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), колективного житлового будівництва, обслуговування багатоквартирного житлового будинку, обслуговування будівель тимчасового проживання, будівництва і обслуговування індивідуальних гаражів, колективного гаражного будівництва (у тому числі обслуговування збудованих гаражів), іншої житлової забудови, обслуговування паркінгів та автостоянок, які використовуються без отримання прибутку, на землях житлової та громадської забудови, обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури (під житловим фондом), індивідуального та колективного дачного будівництва (у тому числі обслуговування збудованих об`єктів), 0,06.

3.3.2. За земельні ділянки сільськогосподарського призначення, за винятком земельних ділянок, зазначених у підпункті 3.3.3 цього додатка, 0,3.

3.3.3. За земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які відведено для збереження та використання земель природно-заповідного фонду, 1,0.

3.3.4. За земельні ділянки, які використовуються юридичними особами державної та комунальної форми власності, 3,0.

3.3.5. За землі енергетики, землі промисловості, землі транспорту (крім автозаправних станцій, автозаправних комплексів (крім державної та комунальної власності) та автозаправних станцій, автозаправних комплексів (крім державної та комунальної власності), на території яких здійснюється роздрібна торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами), 6,0.

3.3.6. Інші 12,0».

2. Установити, що це рішення набирає чинності з 01.01.2021.

Рішення від 20.05.2020 року № 11/57 було опубліковано в газеті Наше Місто» 28.05.2020 року.

Оскаржувані рішення відповідача є нормативно-правовими актами, оскільки встановлюють, змінюють загальні правила регулювання однотипних відносин і розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Стосовно необхідності застосування відповідачем при прийнятті оспорюваних рішень процедури, передбаченої Законом України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно зі статтею 10 Кодексу до місцевих податків належать податок на майно та єдиний податок, а до місцевих зборів: збір за місця для паркування транспортних засобів і туристичний збір.

Місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

Підпунктом 12.1.2 пункту 12.1. статті 12 Податкового кодексу України визначено, що Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Як передбачено пунктом 12.3. статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 12.3.1. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).

Відповідно до Конституції України народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (частина друга статті 5). В Основному Законі України встановлено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (частина перша статті 140).

Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В Конституції України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144). На основі цього положення Конституції України в Законі України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59).

Згідно з частиною першою статті 73 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року №71-VIII Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи, яким статтю 266 Податкового кодексу України щодо податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, викладено в новій редакції.

У відповідності до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.

Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

За змістом підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Відповідно до підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

У межах спірних правовідносин прийняті міською радою рішення є нормативно-правовими актами, приписи яких зокрема змінюють для платників права та обов`язки, є способом реалізації владних управлінських функцій радою як суб`єктом владних повноважень у відповідності до комплексного правового регулювання в межах розсуду цього органу, з урахуванням інтересів членів територіальної громади та кожного члена цієї громади, а також згідно з приписами підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України.

Як слідує з матеріалів справи, доводи позивачів полягають у тому, що оскаржувані рішення є регуляторними актами, а тому під час їх прийняття відповідач, на думку позивача, зобов`язаний був дотриматися регуляторної процедури, передбаченої Законом України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності.

У свою чергу, відповідач вказав, що при прийнятті оспорюваних рішень процедури, передбачені Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» не застосовувалися, з огляду на положення пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 23.11.2018 №2628-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду окремих видів податків і зборів».

Відповідно до пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень України від 23.11.2018 №2628-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду окремих видів податків і зборів» у 2019 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

У справі №0940/2301/18 за позовом Публічного акціонерного товариства Укрнафта до Пнівської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області про визнання протиправним і скасування рішення колегія суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 10.12.2021, надаючи оцінку доводам Товариства про регуляторний характер оскаржуваного акту, виходила з такого: оскаржуване рішення сільської ради, як це випливає з його змісту, виконує, насамперед, функцію наповнення місцевого бюджету й не змінює порядок адміністрування місцевих податків та зборів, компетенцію контролюючих органів тощо, не формулює власні регулятивні механізми, а тому й не має регуляторного впливу, оскільки лише на підставі, за правилами та на виконання відповідних приписів Податкового кодексу України, закріплених у його статті 12, визначає елементи податку, зокрема, об`єкт оподаткування, платника податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (підпункт 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).

Тобто встановлення ставок місцевих податків та зборів є законодавчо закріпленим у Податковому кодексі України обов`язком відповідної ради, яка згідно із статтею 76 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні несе відповідальність у разі порушення нею Конституції або законів України.

Верховним Судом у вищезазначеній постанові відступлено від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше прийнятій постанові Верховного Суду від 02.12.2020 у справі №357/14346/17 стосовно того, що рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів є регуляторним актом і на таке рішення поширюються положення Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності.

Колегією суддів Верховного Суду у постанові від 10.12.2021 року у справі №0940/2301/18 сформульовано такі висновки щодо застосування норм права: «Рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке приймається на підставі, за правилами й на виконання відповідних приписів Податкового кодексу України і оприлюднюється у встановленому цим Кодексом порядку. Вказані рішення не належать до регуляторних актів у розумінні Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності, у зв`язку з чим цей Закон не поширює свою дію на такі рішення загалом та, зокрема, у 2017, 2018 роках».

Суд відзначає, що спірні у цій справі правовідносини охоплюються сферою дії Податкового кодексу України, який відповідно до приписів пункту 1.1 статті 1 цього Кодексу регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Податковим кодексом України, який у спірних правовідносинах є спеціальним актом законодавства та норми якого є пріоритетними у застосуванні, визначені основні засади податкового законодавства України і загальні засади встановлення податків і зборів, якими не передбачено застосування регуляторних процедур відповідно до Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності під час прийняття органом місцевого самоврядування рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Крім іншого, Верховний Суд наголошує, що відповідно до правил частини першої статті 67, частини першої статті 74 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори (у тому числі й місцеві) в порядку і розмірах, установлених законом. Референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії.

Згідно вимог ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми правадо спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного суду.

За вказаних обставин суд відхиляє доводи позивачів та погоджується з доводами відповідача про те, що спірні нормативно-правові акти не є регуляторними та відповідно до них не застосовують норми Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Щодо доводів позивачів, що розміри ставок земельного податку, що встановлені в оспорюваних рішеннях, не відповідають Податковому кодексу України, суд зазначає наступне.

Так, рішеннями Дніпровської міської ради від 18.12.2019 року 9/52, а також від 20.05.2020 року № 11/57 встановлено, що за земельні ділянки, що використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі набуття у власність будівель, споруд (їх частини), але право власності, право постійного користування на які в установленому законодавством порядку не оформлено, а також у разі невнесення інформації про земельні ділянки до відомостей Державного земельного кадастру та якщо у відомостях Державного земельного кадастру відсутній код Класифікації видів цільового призначення земель, встановлені ставки земельного податку понад 3 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

Так позивачі стверджують, що встановивши ставки податку в розмірі понад 3-х відсотків від нормативно грошової оцінки, Дніпровська міська рада фактично встановила розмір земельного податку, що не відповідає максимальному розміру, встановленому Податковим кодексом України.

Здійснивши аналіз положень Податкового кодексу України, суд зазначає, що відповідно до ст. 269 Податкового кодексу України платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Згідно статті 270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Статтею 274 Податкового кодексу України передбачено, що ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для лісових земель - не більше 0,1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки. Ставка податку встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності).

Таким чином, суд погоджується з доводами позивачів, що власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), які мають земельні ділянки чи/або земельні частки (паї), які перебувають у власності, мають сплачувати податок за земельні ділянки у розмірі не більше 3-х відсотків від їх нормативної грошової оцінки. І лише відносно земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності), ставка податку встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків від їх нормативної грошової оцінки.

Водночас, суд звертає увагу, що відповідно до статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки.

Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу, зокрема, не може бути меншою за розмір земельного податку та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Отже, Податковий кодекс України допускає встановлення розміру орендної плати за землю до 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Верховний суд неодноразово в своїх рішеннях (зокрема, постанова від 29.05.2020 року у справі № 922/2843/19, постанова від 07.07.2020 року у справі 922/3208/19, постанова від 18.03.2020 року у справі № 917/432/19, постанова від 07.08.2019 року у справі 922/818/18) наголошував, що земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття земельний податок і орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Оскільки особа не є власником або постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Згідно правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 14.09.2021 року у справі № 808/2684/15, обов`язок зі сплати орендної плати виникне тільки на підставі укладеного договору оренди землі.

Тобто обов`язок зі сплати саме орендної плати за користування земельною ділянкою виникає тільки на підставі укладеного договору оренди землі.

Згідно правової позиції, яка викладена у пункті 7.11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 року у справі № 905/1680/20 «право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно. До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України. Зазначені правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц та від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17».

Отже, право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права; до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними, тобто цивільно-правовими; власник земельної ділянки у такому разі вправі вимагати повернення коштів на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

На підставі аналізу норм ПК України, суд доходить до висновку, що визначення інших категорій платників (окрім орендарів земельних ділянок, власників земельних ділянок та постійних користувачів земельних ділянок) та іншого розміру плати за землю, ніж встановлені цими законодавчими актами, до повноважень міськради не відноситься, приймаючи це рішення остання діяла з перевищенням владних повноважень.

Крім того, рішення міськради є підзаконним нормативним актом, яке суперечить приписам ПК України, а отже, виходячи із пріоритету дії законів над підзаконними нормативними актами, застосуванню підлягає саме останній.

Щодо тверджень позивачів, що оскаржувані рішення за формою і змістом не відповідають вимогам постанови Кабінету міністрів України від 24.05.2017 року № 483 суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 24.05.2017 року №483 Про затвердження форм типових рішень про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки затверджено форму типового рішення про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку та форму типового рішення про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Додаток 1 до типового рішення про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку містить ставки земельного податку, в якому ставки земельного податку диференційовані залежно від виду цільового призначення земель, які зазначені згідно Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженою наказом Держкомзему від 23 липня 2010 року № 548.

При цьому, суд зазначає, що вказані типові форми розроблені на виконання п. 284.1 ст. 284 Податкового кодексу України, згідно якого органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки рішення щодо ставок земельного податку та наданих пільг зі сплати земельного податку юридичним та/або фізичним особам за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Водночас, суд звертає увагу, що відповідне типове рішення стосується саме земельного податку і не врегульовує питання ставок орендної плати.

Таким чином, суд частково погоджується з твердженням позивачів, що ставки податку на землю повинні визначатися відповідно до виду цільового призначення земель, проте вказані вимоги не встановлені для орендної плати.

Щодо тверджень позивачів, що оскаржувані рішення містять дискримінаційні положення та не відповідають вимогам Закону України Про захист економічної конкуренції суд зазначає, що на підтвердження відповідних тверджень суду надано копії витягів з рішення адміністративної колегії південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 23.06.2020 року № 54/17-р/к, справа № 54/5-20 та від 23.03.2021 року № 54/3-р/к, справа № 54/56-20, якими постановлено визнати дії відповідача порушенням окремих положень Закону України Про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних дій.

Так, згідно статі 48 Закону України Про захист економічної конкуренції до повноважень органів Антимонопольного комітету України віднесено за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції прийняття рішення, в тому числі про:

визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

зобов`язання органу влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського управління та контролю скасувати або змінити прийняте ним рішення чи розірвати угоди, визнані антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю;

Водночас, відповідно до стаття 60 Закону України Про захист економічної конкуренції заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення.

Правомірність рішення адміністративної колегії південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 23.06.2020 року № 54/17-р/к, справа № 54/5-20, підтверджена постановою Верховного Суду від 17.08.2021 року у справі № 904/4062/20 за позовом Дніпровської міської ради.

Правомірність рішення адміністративної колегії південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 23.03.2021 року № 54/3-р/к, справа № 54/56-20 підтверджена постановою Верховного Суду від 09.12.2021 року у справі № 904/4538/21за позовом Дніпровської міської ради.

Згідно вимог ч.4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, рішенням адміністративної колегії південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 23.06.2020 року № 54/17-р/к, справа № 54/5-20, яке підтверджено постановою Верховного Суду від 17.08.2021 року у справі № 904/4062/20, підтверджено факт того, що оскаржувані нормативно-правові акти (№ 8/52 від 18.12.2019 року та № 9/52 від 18.12.2019 року) обмежують конкуренцію на ринку шляхом, зокрема, встановлення різних ставок податків за користування земельними ділянками за додатковими критеріями (в залежності від плоші земельної ділянки; здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами.

Крім того, рішенням адміністративної колегії південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 23.03.2021 року № 54/3-р/к, справа № 54/56-20, яке підтверджено постановою Верховного Суду від 09.12.2021 року у справі № 904/4538/21, підтверджено факт того, що оскаржуваний нормативно-правовий акт (№ 11/57 від 20.05.2020 року) обмежує конкуренцію на ринку шляхом, зокрема, встановлення різних ставок податків за користування земельними ділянками за додатковими критеріями (в залежності від плоші земельної ділянки; здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами.

Згідно п.7 ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.

Відповідно до п. 2 ст. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації» дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Згідно статті 2 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації» законодавство України ґрунтується на принципі недискримінації, що передбачає незалежно від певних ознак: 1) забезпечення рівності прав і свобод осіб та/або груп осіб; 2) забезпечення рівності перед законом осіб та/або груп осіб; 3) повагу до гідності кожної людини; 4) забезпечення рівних можливостей осіб та/або груп осіб.

Отже, оскаржувані нормативно-правові акти не відповідають вимогам п.7 ч.2 ст.2 КАС України, оскільки прийняті без дотримання принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, а тому є протиправними.

Також оскаржувані нормативно-правові акти відповідача не відповідають принципам податкового законодавства, передбаченим пунктом 4.1 ст. 4 ПК України, а саме: рівності усіх платників податків перед законом та недопущення проявів податкової дискримінації, нейтральності оподаткування.

Вказану правову позицію займає і Верховний Суд у постанові від 17.01.2022 року у справі № 640/9593/20, копія якої міститься у матеріалах справи.

Також судом під час розгляду справи на підставі постанови Верховного Суду від 17.01.2022 року у справі № 640/9593/20 встановлено, що даним судовим рішенням, яке набрало законної сили 17.01.2022 року, визнані протиправними та нечинними:

рішення Дніпровської міської ради від 18.12.2019 року № 9/52 Про внесення змін до рішення Дніпровської міської ради від 06.12.2017 року № 13/27 Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста в частині встановлення у додатку до вказаного рішення річного розміру орендної плати за користування земельною ділянкою з видом цільового призначення 03.07 «для обслуговування будівель торгівлі, що використовують земельну ділянку площею 0,9 га та більше» на рівні 12 відсотків нормативної грошової оцінки;

рішення Дніпровської міської ради від 20 травня 2020 року №11/57 "Про внесення змін до рішення міської ради від 6 грудня 2017 року №13/27 "Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста" в частині встановлення у додатку до вказаного рішення річного розміру орендної плати за користування земельною ділянкою з видом цільового призначення 03.07 - "для обслуговування будівель торгівлі, що використовують земельну ділянку площею 0,9 га та більше" на рівні 10 відсотків нормативної грошової оцінки.

Отже, постановою Верховного Суду від 17.01.2022 року у справі № 640/9593/20 рішення Дніпровської міської ради від 18.12.2019 року № 9/52 та від 20.05.2020 року № 11/57 визнано протиправними та нечинними лише в певній частині.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Ухвалою суду від 06.06.2022 року закрито провадження у справі на підставі п.6 ч.1 ст. 238 КАС України в частині наступних заявлених позивачами позовних вимог:

визнати протиправним та нечинним рішення Дніпровської міської ради від 18.12.2019 року № 9/52 Про внесення змін до рішення Дніпровської міської ради від 06.12.2017 року № 13/27 Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста в частині встановлення у додатку до вказаного рішення річного розміру орендної плати за користування земельною ділянкою з видом цільового призначення 03.07 «для обслуговування будівель торгівлі, що використовують земельну ділянку площею 0,9 га та більше» на рівні 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Ухвалою суду від 23.11.2022 року закрито провадження у справі на підставі п.6 ч.1 ст. 238 КАС України в частині наступних заявлених позивачами позовних вимог:

визнати протиправним та нечинним рішення Дніпровської міської ради від 20 травня 2020 року №11/57 "Про внесення змін до рішення міської ради від 6 грудня 2017 року №13/27 "Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста" в частині встановлення у додатку до вказаного рішення річного розміру орендної плати за користування земельною ділянкою з видом цільового призначення 03.07 - "для обслуговування будівель торгівлі, що використовують земельну ділянку площею 0,9 га та більше" на рівні 10 відсотків нормативної грошової оцінки.

Судом під час розгляду справи також встановлено, що рішенням Дніпровської міської ради від 21.09.2022 року № 2/27 «Про визнання такими, що втратили чинність рішень міської ради від 18.12.2019 року № 8/52 та від 18.12.2019 року № 9/52 стосовно ставок земельного податку, розміру орендної плати за землю, пільг зі сплати земельного податку на території міста» визнано такими що втратили чинність рішення Дніпровської міської ради від 18.12.2019 року № 8/52 та від 18.12.2019 року № 9/52.

Таким чином, рішення Дніпровської міської ради від 18.12.2019 ркоу № 8/52 та від 18.12.2019 року № 9/52 станом на день розгляду справи не є чинними.

Однак Дніпровська міська рада у рішенні від 21.09.2022 року № 2/27 «Про визнання такими, що втратили чинність рішень міської ради від 18.12.2019 року № 8/52 та від 18.12.2019 року № 9/52 стосовно ставок земельного податку, розміру орендної плати за землю, пільг зі сплати земельного податку на території міста» не зазначила дату втрати чинністі рішень Дніпровської міської ради від 18.12.2019 року № 8/52 та від 18.12.2019 року № 9/52, а тому останні втратити чинність не раніше ніж 21.09.2022 року, тобто з дня ухвалення Дніпровіської міської ради рішення від 21.09.2022 року № 2/27.

За вказаних обставин рішення Дніпровської міської ради від 18.12.2019 року № 8/52 та від 18.12.2019 року № 9/52 були чинними нормативно-правовими актами у період з моменту набрання ними чинності та щонайменше до 21.09.2022 року та розповсюджуються на правовірносини стосовно земельного податку та орендної плати на території міста Дніпро у вказаний вище період часу.

Згідно правової позиції, яка викладена у постановах Верховного Суду від 31.05.2021 року у справі № 826/16053/16 та від 16.06.2022 року у справі № 826/6176/16, «доводи представника відповідача про те, що на момент розгляду справи у судах попередніх інстанцій Порядок втратив чинність, суд не приймає до уваги, оскільки на момент звернення позивача до суду (жовтень 2016 року) Порядок був чинним та втратив чинність лише 15 листопада 2016 року. З огляду на те, що судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що позивач є учасником правовідносин, що регулюються оскаржуваним Порядком, колегія суддів доходить висновку про необхідність надання правової оцінки процедурі прийняття цього Порядку та визначення на цій підставі його законності. При цьому суд, враховуючи положення пункту "б" частини першої статті 238, частини третьої статті 264, частини другої статті 265 КАС України, вважає, що право позивача на розгляд його позову по суті та оцінка правомірності нормативно-правового акта, чинного на момент звернення з позовом, охоплює собою безумовний обов`язок суду оцінити всі мотиви такого позову та, відповідно, оскаржуваний нормативно-правовий акт на предмет його відповідності статті 2 КАС України, застосувавши ефективний спосіб захисту прав позивача».

В постановах Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 1440/2398/18 та від 11 серпня 2020 року у справі № 640/18067/18, викладена правова позиція Верховного Суду щодо можливості оскарження нормативно-правового акту, згідно якої вирішальною умовою можливості оскарження нормативного акту є його чинність на момент звернення до суду позивачем.

У постановах Верховного Суду від 14 лютого 2019 року (у справі № 826/5493/16), від 13 березня 2019 року (у справі №712/8985/17) та від 18 липня 2019 року (у справі № 826/16725/17) зазначено, що слушність і обґрунтованість вимог позивача про застосування ретроспективного підходу і визнання нормативно-правового акту нечинним з певного часу або події є питаннями підставності і достовірності заявлених вимог, які мають досліджуватися у межах розгляду позову по суті.

Згідно вимог ч.3 ст.264 КАС України нормативно-правові акти можуть бути оскарженні до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

Частиною 2 ст. 265 КАС України передбачено, що нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

В спірному випадку, враховуючи, що дійсно позивачі, окрім Товариства з обмеженою відповідальністю Техпроменерго, звернулись до суду з цим позовом в період, коли оскаржувані ними рішення від 18.12.2019 ркоу № 8/52 та від 18.12.2019 року № 9/52 були чинними, то суд повинен оцінити всі мотиви таких позовів та, відповідно, оскаржувані нормативно-правові акти на предмет їх відповідності статті 2 КАС України, застосувавши ефективний спосіб захисту прав позивача.

За вказаних обставин суд відхиляє доводи відповідача стосовно того, що позивачі, окрім Товариства з обмеженою відповідальністю Техпроменерго, не в праві оскаржити у суді рішення Дніпровської міської ради від 18.12.2019 року № 8/52 та від 18.12.2019 року № 9/52, оскільки станом на день розгляду справи згідно рішення Дніпроської міської ради від 21.09.2022 року № 2/27, оскаржувані нормативно-праові акти, втратили чинність.

Стосовно порушених прав та охоронюваних законом інтересів позивачів оскаржуваними рішенням відповідача, то суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України (справа громадянки ОСОБА_1 щодо права на оскарження в суді неправомірних дій посадової особи) від 25 листопада 1997 року №6-зп/1997: Частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

Такі скарги підлягають безпосередньому розгляду в судах незалежно від того, що прийнятим раніше законом міг бути встановлений інший порядок їх розгляду (оскарження до органу, посадової особи вищого рівня по відношенню до того органу і посадової особи, що прийняли рішення, вчинили дії або допустили бездіяльність).

Приписами статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до змісту статті 264 КАС України, правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень.

Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що право на оскарження нормативно-правового акту органів місцевого самоврядування надано в тому числі і особам, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Оскільки оскаржувані рішення Дніпровської міської ради визначають розмір сплати за землю на території міста Дніпро, де позивачі орендують або іншим чином використовують земельні ділянки, останні фактично є суб`єктами правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного суду від 19.11.2019 року у справі №638/8660/15-а.

Крім того, одним із позивачів у справі є дві громадські організації: Громадська організація "Центр захисту" та Громадська організація "Платформа Громадський Контроль".

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини у справі "Національна група інформації та протидії заводу "Мелокс" - Група"Ні заводу "Мелокс" та змішаному оксидному паливу" проти Франції" від 28.03.2006, спростовуючи доводи уряду про відсутність порушення "цивільних прав" громадської організації, Європейський Суд з прав людини зазначив, що реальності сьогоднішнього суспільства, в якому громадські асоціації відіграють важливу роль, особливо захищаючи деякі справи в державних органах або в національних судах, дозволяють дійти висновку про те, що громадські організації можуть діяти в судах на захист суспільних інтересів, а обмежувальне тлумачення пункту 1 статті 6 Конвенції не відповідатиме цілям та меті даного положення про забезпечення права на справедливий суд у демократичному суспільстві.

Згідно з Рішенням Європейського Суду з прав людини у справі "Л`Ераблієр А.С.Б.Л. проти Бельгії" від 24.02.2009, відповідно до якої Європейський суд з прав людини дійшов висновку щодо можливості громадської організації здійснювати захист суспільних інтересів в судовому порядку відповідно до статті 6 Конвенції, у випадку, якщо мета такого захисту обмежується просторовими та часовими межами, виходячи з обставин даної справи (про розширення сміттєвого полігону) і особливої природи оспорюваного заходу, з урахуванням статусу організації-заявника та його членів; відповідно, питання, порушене організацією-заявником, має достатній зв`язок з правом, на підставі якого він може стверджувати, що володіє ним, як юридична особа, для того, що стаття 6 Конвенції була прийнятною.

Таким чином, суд вважає, що громадські організації мають право звернення до суду з позовами на захист статутних цілей організації або на захист суспільного інтересу, що відповідає стандартам захисту прав людини відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 54 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 року вказано, що правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес».

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи наведені вище доводи суд дійшов висновку про визнання протиправним рішення Дніпровської міської ради від 18.12.2019 року № 8/52 Про внесення змін до рішення Дніпровської міської ради від 06.12.2017 року № 13/27 Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста.

Також суд вважає за необхідне визнати протиправним рішення Дніпровської міської ради від 18.12.2019 року № 9/52 Про внесення змін до рішення Дніпровської міської ради від 06.12.2017 року № 13/27 Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста, крім встановлення у додатку до вказаного рішення річного розміру орендної плати за користування земельною ділянкою з видом цільового призначення 03.07 «для обслуговування будівель торгівлі, що використовують земельну ділянку площею 0,9 га та більше» на рівні 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Суд не застосовує такий спосіб захисту прав позивчів, як визнання нечинними рішень Дніпровської міської ради від 18.12.2019 року № 8/52, № 9/52, оскільки зазначені вище рішення відповідача станом на день розгляду справи вже втратили чинність згідно рішення Дніпровської міської ради від 21.09.2022 року № 2/27 «Про визнання такими, що втратили чинність рішень міської ради від 18.12.2019 року № 8/52 та від 18.12.2019 року № 9/52 стосовно ставок земельного податку, розміру орендної плати за землю, пільг зі сплати земельного податку на території міста».

Суд вважає за необхідне визнати протиправним та нечинним рішення Дніпровської міської ради від 20.05.2020 року № 11/57 Про внесення змін до рішення Дніпровської міської ради від 06.12.2017 року № 13/27 Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста, крім встановлення у додатку до вказаного рішення річного розміру орендної плати за користування земельною ділянкою з видом цільового призначення 03.07 - "для обслуговування будівель торгівлі, що використовують земельну ділянку площею 0,9 га та більше" на рівні 10 відсотків нормативної грошової оцінки.

Стосовно заявлених позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕК АЛЬФА», то суд їх вважає обгрунтованими, оскільки вони грунтуються на правовій позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 17.01.2022 року у справі № 640/9593/20, однак суд у відповідності до вимог ч.2 ст. 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі заявлених Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕК АЛЬФА» позовних вимог та визнати протиправним та нечининм рішення Дніпровської міської ради від 20 травня 2020 року №11/57 "Про внесення змін до рішення міської ради від 6 грудня 2017 року №13/27 "Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста" крім встановлення у додатку до вказаного рішення річного розміру орендної плати за користування земельною ділянкою з видом цільового призначення 03.07 - "для обслуговування будівель торгівлі, що використовують земельну ділянку площею 0,9 га та більше" на рівні 10 відсотків нормативної грошової оцінки, оскільки судом під час розгляду справи встановлено, що зазначене вище рішення відповідача не відповідає принципам податкового законодавства, передбаченим пунктом 4.1 ст. 4 ПК України, а саме: рівності усіх платників податків перед законом та недопущення проявів податкової дискримінації, нейтральності оподаткування.

У відповідності до вимог ч.1 ст. 265 КАС України резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акту протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України).

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до вимог ч.3 ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. 241-246 , Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ), Громадської організації "Центр захисту" (49000, м. Дніпро, вул. Короленка, 10, код ЄДРПОУ 39522298), Товариства з обмеженою відповідальністю "Сім`я-4" (49000, м. Дніпро, вул. Калинова, 87Р, код ЄДРПОУ 41753989), Товариства з обмеженою відповідальністю "КП Цетральний ринок" (49038, м. Дніпро, вул. Шмідта, 2, код ЄДРПОУ 01557911), Громадської організації "Платформа Громадський Контроль" (49000, м. Дніпро, пр-т. Пушкіна, 77Б, код ЄДРПОУ 39689454), Товариства з обмеженою відповідальністю Техпроменерго (49000, м. Дніпро, вул. Байкальська, 6, код ЄДРПОУ 36573491), Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕК Альфа» (01011, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 4-А., літ. А, код ЄДРПОУ 36588691), до Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, пр-т. Дмитра Яворницького, 75, код ЄДРПОУ 26510514), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів Товариство з обмеженою відповідальністю РЕК Альфа (01011, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 4-А., літ. А, код ЄДРПОУ 36588691) про визнання нормативно-правових актів протиправними та нечинними задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення Дніпровської міської ради №8/52 від 18.12.2019 року Про внесення змін до рішення Дніпровської міської ради від 06.12.2017 року № 13/27 Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста.

Визнати протиправним рішення Дніпровської міської ради від 18.12.2019 року № 9/52 Про внесення змін до рішення Дніпровської міської ради від 06.12.2017 року № 13/27 Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста, крім встановлення у додатку до вказаного рішення річного розміру орендної плати за користування земельною ділянкою з видом цільового призначення 03.07 «для обслуговування будівель торгівлі, що використовують земельну ділянку площею 0,9 га та більше» на рівні 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Визнати протиправним та нечинним рішення Дніпровської міської ради та № 11/57 від 20.05.2020 року Про внесення змін до рішення Дніпровської міської ради від 06.12.2017 року № 13/27 Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста, крім встановлення у додатку до вказаного рішення річного розміру орендної плати за користування земельною ділянкою з видом цільового призначення 03.07 - "для обслуговування будівель торгівлі, що використовують земельну ділянку площею 0,9 га та більше" на рівні 10 відсотків нормативної грошової оцінки.

В іншій частині заявлених позовних вимог відмовити.

Зобов`язати Дніпровську міську раду після набрання даним рішенням суду законної сили невідкладно опублікувати резолютивну частину даного рішення суду про визнання нормативно-правових актів протиправними та нечинними у виданні, в якому їх було офіційно оприлюднено.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 840,50 грн., на користь Громадської організації "Центр захисту" судові витрати у розмірі 1240,50 грн., на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сім`я-4" судові витрати у розмірі 3342,50 грн., на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КП Цетральний ринок" судові витрати у розмірі 1051 грн., на користь Громадської організації "Платформа Громадський Контроль" судові витрати у розмірі 3342,50 грн., на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Техпроменерго судові витрати у розмірі 1860,75 грн., Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕК Альфа» у розмірі 2481 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 27 лютого 2023 року.

Суддя (підпис) С.В. Златін

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Суддя С.В. Златін

Рішення не набрало законної сили

Суддя С.В. Златін