Постанова

від 16.02.2023 по справі 300/644/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2023 рокуЛьвівСправа № 300/644/20 пров. № А/857/14124/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді :Кухтея Р.В.,

суддів :Носа С.П., Шевчук С.М.,

з участю секретаря судового засідання: Лутчин А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу фінансового відділу Бурштинської міської ради на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року (ухвалене головуючим-суддею Шумей М.М., час проголошення рішення 12 год 22 хв у м. Івано-Франківську, повний текст судового рішення складено 05 травня 2021 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Бурштинської міської ради (за участю третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державної регуляторної служби України) про визнання протиправними та скасування рішень, стягнення шкоди,

в с т а н о в и в :

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом до Бурштинської міської ради, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Насташинської сільської ради Галицького району Івано-Франківської області від 05.06.2016 «Про встановлення ставок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», рішення від 14.05.2018 «Про місцеві податки та збори» та стягнути шкоду у розмірі нарахованого та сплаченого на користь сільської ради податку на нерухоме майно за 2017 рік в сумі 24459,20 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що оспорювані рішення, які стали підставами для нарахування податку за нерухоме майно (корівник) за 2017, 2018 роки не були оприлюднені у встановленому законодавством порядку, а тому є нечинними. Крім того, такі прийняті без дотримання процедури прийняття регуляторних актів, передбаченої Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» №1160-IV від 11.09.2003 (далі Закон №1160).

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.04.2021 позовні вимоги були задоволені частково. Визнано протиправними та скасовано оспорювані рішення в частині встановлення податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, фінансовий відділ Бурштинської міської ради подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що терміни «оприлюднення» та «опублікування» мають різний зміст. Термін «оприлюднення» має більш широке значення порівняно з терміном «опублікування» та включає різні способи донесення публічної інформації, у тому числі змісту нормативно-правового акта до відома широкого кола осіб, зокрема, шляхом її розміщення на офіційному веб-сайті відповідного суб`єкта, опублікування у офіційних друкованих виданнях, засобах масової інформації. Вказує, що оспорювані акти відповідача були оприлюднені на інформаційному стенді-дошці оголошень Насташинської сільської ради.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Відтак, в контексті положень ч.4 ст.229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення судового засідання та вважає за можливе провести апеляційний розгляд за відсутності сторін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що позивач є власником нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, а саме : корівника загальною площею 1528,7 кв.м. за адресою : АДРЕСА_1 .

Рішенням Насташинської сільської ради четвертої сесії сьомого демократичного скликання від 05.06.2016 «Про встановлення ставок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», встановлено з 01.01.2017 ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 1% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м. бази оподаткування.

На підставі прийнятого відповідачем рішення від 05.06.2016, ГУ ДФС в Івано-Франківській області здійснено нарахування ОСОБА_1 податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік та 17.08.2018 сформовано податкове повідомлення-рішення №002453-1302-0921, яким визначено суму податкового зобов`язання за вказаний період в розмірі 24459,20 грн.

Також, рішенням Насташинської сільської ради п`ятнадцятої сесії сьомого демократичного скликання від 14.05.2018 «Про місцеві податки та збори» встановлено з 01.01.2019 ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для фізичних осіб, у розмірі 0,3% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м. бази оподаткування.

На підставі прийнятого рішення від 14.05.2018, ГУ ДФС в Івано-Франківській області здійснено нарахування ОСОБА_1 податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік та 28.05.2019 сформовано податкове повідомлення-рішення №0115847-5113-0921, яким визначено суму податкового зобов`язання за вказаний період в розмірі 28456,75 грн.

Вважаючи оспорювані рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що рішення від 05.06.2016 «Про встановлення ставок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» не було оприлюднене ні в офіційних друкованих виданнях, ні на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування. Судом також було встановлено, що рішення від 14.05.2018 «Про місцеві податки та збори» було опубліковане лише 10.08.2018 у газеті «Галицьке слово», тобто з порушенням порядку та строку його опублікування. Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи оспорювані рішення, не діяв у спосіб, встановлений законодавством України, а саме відповідно до Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про доступ до публічної інформації».

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Згідно ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, а тому суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки спірним правовідносинам у цій частині та не вбачає підстав для застосування положень частини другої цієї статті.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень (ч.1 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування» №280/97-ВР від 21.05.1997 (далі Закон №280/97-ВР)).

Як встановлено судом, оспорювані рішення є нормативно-правовими актами та відповідно їх прийняттю передує процедура визначена Законом.

Відповідно до статті 4 Закону №280/97-ВР, основними принципами місцевого самоврядування в Україні є : народовладдя; законність; гласність; колегіальність; поєднання місцевих і державних інтересів; правова, організаційна та матеріально-фінансова самостійність у межах повноважень, визначених законами України; підзвітність та відповідальність органів місцевого самоврядування і їх посадових осіб перед територіальними громадами, тощо.

Згідно ч.1 ст.69 Закону №280/97-ВР, органи місцевого самоврядування відповідно до ПК України встановлюють місцеві податки і збори. Місцеві податки і збори зараховуються до відповідних місцевих бюджетів у порядку, встановленому Бюджетним кодексом Україниз урахуванням особливостей, визначених ПК України.

Згідно п.12.3 ст.12 ПК України, сільські, селищні, міські ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

За загальним правилом, прийняття нормативно правових актів (нормотворчий процес) передбачає певні стадії, зокрема: ініціативу щодо створення нормативно-правового акта та його підготовка; обговорення проекту нормативно-правового акту; прийняття та офіційне оприлюднення нормативно-правового акта.

Частиною одинадцятою статті 59 Закону №280/97-ВР унормовано, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». Проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації», крім випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки.

Місцеві ради та їх виконавчі органи є суб`єктами владних повноважень, яких Закон України «Про доступ до публічної інформації» визначає розпорядниками інформації. Обов`язки розпорядників інформації (зокрема органів місцевого самоврядування) визначені у статті 14 зазначеного Закону. Відповідно до цієї статті вони, серед іншого, зобов`язані оприлюднювати інформацію про свою діяльність та прийняті рішення. Цей обов`язок деталізується в статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Зокрема, пунктом другим частини першої зазначеної статті розпорядників інформації (в тому числі органи місцевого самоврядування) зобов`язано оприлюднювати прийняті ними нормативно-правові акти та акти індивідуальної дії (крім внутрішньо-організаційних), проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності, іншу інформацію про діяльність суб`єктів владних повноважень, порядок обов`язкового оприлюднення якої встановлений законом.

Пунктом першим частини першої статті 5 цього Закону визначені способи оприлюднення проектів актів органів місцевого самоврядування, а саме : в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом.

При оприлюдненні зазначених проектів, а також прийнятих за наслідками їх розгляду рішень (підлягають обов`язковому оприлюдненню не пізніше п`яти робочих днів з дня затвердження), відповідно до частини п`ятої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно.

Крім цього, відповідно до ст.22 Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», рішення органів місцевого самоврядування, інші нормативно-правові акти публікуються в офіційних виданнях (відомостях, бюлетенях, збірниках, інформаційних листках тощо) та друкованих засобах масової інформації відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Недержавні друковані засоби масової інформації мають право оприлюднювати офіційні документи органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до законодавства України і на засадах, передбачених укладеною угодою між цими органами та редакціями друкованих засобів масової інформації.

Не оприлюднення розпорядниками інформації проекту рішення чи самого рішення щодо встановлених ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки суперечить вимогам статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Відповідно до ст. 57 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Отже, законодавство безпосередньо пов`язує набрання чинності актом нормативно- правового характеру органу місцевого самоврядування з моментом його офіційного оприлюднення.

Матеріали справи не містять жодного доказу дотримання органом місцевого самоврядування порядку прийняття оспорюваних рішень.

При цьому, колегія суддів зазначає, що Бурштинська міська рада не вжила жодних заходів, які повинні передувати прийняттю рішення від 05.06.2016 «Про встановлення ставок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» та рішення від 14.05.2018 «Про місцеві податки та збори» і матеріали справи цього не містять.

Більше того, оспорювані рішення не були оприлюднені ні в офіційних друкованих виданнях, ні на офіційному веб-сайті Бурштинської міської ради.

При цьому, як встановлено судом, рішення від 14.05.2018 «Про місцеві податки та збори» було опубліковане лише 10.08.2018 у газеті «Галицьке слово», тобто з порушенням порядку та строку опублікування.

Разом з тим, колегія суддів не враховує доводи відповідача про те, що після прийняття оспорюваних рішень, вони були оприлюднені на інформаційному стенді - дошці оголошень Насташинської сільської ради, оскільки такі доводи жодними доказами не підтверджені, а покази свідків, у задоволенні клопотання про допит яких було відмовлено судом апеляційної інстанції, не можуть містити, на думку колегії суддів, достовірної інформації.

З огляду на висновки Верховного Суду викладені у постанові від 10.12.2021 по справі №0940/2301/18, колегія суддів відхиляє доводи позивача щодо протиправності оспорюваних рішень органу місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів у зв`язку з недотриманням при їх прийнятті вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», оскільки цей закон не поширює свою дію на спірні у цій справі правовідносини.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач, приймаючи оспорювані рішення діяв не у спосіб, встановлений законодавством України, а саме у відповідності до Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про доступ до публічної інформації».

Висновки суду першої інстанції про порушення відповідачем при прийнятті оспорюваних рішень вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», які судом апеляційної інстанції були виключені з мотивувальної частини судового рішення, не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, оскільки не впливають на вирішення даного публічно-правового спору по суті.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (даліЄСПЛ) як джерела права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Керуючись ст.ст.308, 310, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу фінансового відділу Бурштинської міської ради залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року по справі №300/644/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках, передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук Повне судове рішення складено 27.02.2023