Ухвала

від 24.02.2023 по справі 756/2982/21

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

24.02.2023 Справа № 756/2982/21

Унікальний №756/2982/21

Провадження №2/756/881/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2023 року Оболонський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Шевчука А.В.,

при секретарі - Демченко І.В.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального закладу «Школа І-ІІІ ступенів №168 Оболонського району м. Києва (СШ №168)», треті особи: ОСОБА_2 , Державна служба якості освіти України, Міністерство освіти і науки України, Департамент освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Управління освіти Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, Київська міська рада про визнання правочину недійсним, визнання бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

У лютому 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Оболонського районного суду м. Києва в порядку цивільного судочинства із позовом до Комунального закладу «Школа І-ІІІ ступенів №168 Оболонського району м. Києва (СШ № 168)», треті особи: ОСОБА_2 , Державна служба якості освіти України, Міністерство освіти і науки України, Департамент освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Управління освіти Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, Київська міська рада про визнання правочину недійсним, визнання бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог вказувала, що її син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дитиною з особливими освітніми потребами. За направленням Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) син навчається у Комунальному закладі «Школа І-ІІІ ступенів №168 Оболонського району м. Києва (СШ № 168)» в інклюзивному класі. Проте, клас, де навчається ОСОБА_3 , на думку позивача, не є класом з інклюзивним навчанням, оскільки наповненість класу учнями з числа дітей з особливими освітніми потребами, перевищує допустимі норми, а саме: у класі, де навчається ОСОБА_3 , замість двох осіб зі складними порушеннями розвитку навчається ще 6-7 дітей з особливими освітніми потребами. Вказане впливає на якість загальної середньої освіти, відповідачем порушуються вимоги ст. 20 Закону України «Про освіту». Незважаючи на неодноразові звернення до адміністрації школи І-ІІІ ступенів №168 Оболонського району м. Києва та засновника вказаного навчального закладу - Київської міської ради, вказані недоліки не усунені, адміністрація школи продовжує стверджувати, що дитина позивача навчається в інклюзивному класі. Позивач вважає, що відповідачем фактично не надаються послуги з інклюзивного навчання неповнолітнього ОСОБА_3 , 2006 року народження.

У зв`язку з наведеним позивач просила: визнати недійсним правочин, за яким відповідачем - Комунальним закладом «Школа І-ІІІ ступенів №168 Оболонського району м. Києва (СШ № 168)», організовано клас для навчання її сина ОСОБА_3 як інклюзивний; визнати бездіяльність відповідача, яка полягає у тому, що останнім не організовано клас з інклюзивним навчанням з метою реалізації прав її сина ОСОБА_3 , як дитини з особливими освітніми потребами на освіту за місцем проживання та освітня послуга з інклюзивного навчання відповідачем не надається; визнати недійсним правочин з надання попередніх освітніх послуг з інклюзивного навчання ОСОБА_3 , як дитини з особливими освітніми потребами; зобов`язати відповідача організувати клас з інклюзивним навчанням за нормами ДБН В.2.2-3-2018 та зарахувати туди ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

30.01.2023 року позивач та її представник в судове засідання не з`явилися, про час та дату судового розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки не повідомили.

Положеннями п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України передбачено, що суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

За правилами ч. 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Системний аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що законодавець диференціює необхідність врахування судом поважності/неповажності причин неявки позивача до суду залежно від того, яке це судове засідання: перше чи повторне. Тобто процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов`язані з принципом диспозитивності цивільного судочинства, за змістом якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.

Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд залишає позовну заяву без розгляду. Зазначена норма дисциплінує позивача як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він може подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи.

Таким чином, згідно з вимогами ЦПК України суд не зобов`язаний з`ясовувати причини повторної неявки в судове засідання належним чином повідомленого позивача і у випадку повторної неявки позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою.

Відповідно до ч. 4 ст. 212 ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

З огляду на зазначене, законодавець передбачив можливість, у виключних випадках, дистанційного розгляду справи з використанням власних технічних засобів.

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить з того, що положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов`язків. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави та з боку держави може бути піддане обмеженням, зокрема шляхом встановлення певної процедури розгляду справи.

Диспозитивність (від лат. dispono - розпоряджаюся) - це надання особам, які беруть участь у справі, можливості вільно розпоряджатися своїми матеріальними та процесуальними правами на власний розсуд. Зміст принципу диспозитивності перш за все розкривається через положення хто хоче здійснити свої права, повинен сам потурбуватися про це. Вказані принципи надають кожному учаснику справи можливість самостійно розпоряджатися наданими йому законом процесуальними правами, в тому числі і правом брати участь в судових засіданнях.

Не дивлячись на те, що Оболонський районний суд міста Києва працює в штатному режимі, заяв від позивача та його представника про проведення судового засідання 24.02.2023 року в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів до суду не надходило.

24.02.2023 року позивач та її представник в судове засідання повторно не з`явилися, про час та дату судового розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки не повідомили.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що повторна неявка в судові засідання і пасивна поведінка позивача та його представника, свідчать про небажання підтримувати позовні вимоги та затягування розгляду і вирішення справи по суті, що є підставою для залишення позову без розгляду.

Практика Касаційного господарського суду, яка полягає у тому, що п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України не пов`язує можливість залишення позову без розгляду зі стадією судового розгляду та не містить заборони здійснювати це на стадії підготовчого провадження. Навпаки, п. 1 ч. 2 ст. 185 ГПК України прямо передбачена можливість постановлення судом ухвали про залишення позовної заяви без розгляду за результатами підготовчого засідання.

Процесуальний закон цивільного судочинства в жодній зі статей не містить заборони чи обмеження залишати позов без розгляду на стадії підготовчого провадження. Окрім того, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого засідання суд може постановити ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду. Отже, постановлення такого судового рішення, за наявності належної підстави, є не тільки правом, а й обов`язком суду - складовою виконання ним завдань підготовчого провадження.

На думку суду, для застосування п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України судове та підготовче засідання є категоріями одного правового порядку, що співвідносяться між собою як загальне та спеціальне. Тобто кожне підготовче засідання є судовим засіданням, але не кожне судове засідання є підготовчим.

ЦПК України не передбачає, що розгляд судом якого-небудь процесуального питання у порядку позовного чи навіть окремого провадження може відбуватися не в судовому засіданні. Наведене є логічним, адже будь-яке засідання суду є судовим засіданням.

Інший підхід видається близьким до правого пуризму, коли норма процесуального права застосовується на шкоду її дійсній меті.

Більше того, значна частина норм ЦПК України взагалі не розмежовує понять підготовче засідання і судове засідання.

Ст. 7 «Гласність судового процесу», ст. 43 «Права та обов`язки учасників справи», ст. 153 «Розгляд заяви про забезпечення позову», ст. 212 «Участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції» містять згадку лише про судове засідання, але ж ніхто не ставить під сумнів те, що юридична дія цих норм поширюється на підготовче засідання.

Таким чином в контексті аналізованих норм немає різниці на якій стадії судового розгляду позивач втратив інтерес до власного позову.

З одного боку, одним із завдань цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд справ з метою ефективного захисту порушених прав особи. Така законодавча гарантія природньо відповідає насамперед потребам особи, яка звертається до суду з позовом, необхідність чого не може заперечуватися.

З іншого ж боку, тривалий розгляд позову через ігнорування позивачем завдань підготовчих судових засідань позбавляє відповідача права на розгляд справи проти нього упродовж розумного строку та не дає можливості підтвердити правомірність своєї позиції під час розгляду справи по суті.

Так, Європейський суд з прав людини в п. 35 рішення від 07.07.1989 р. у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» (заява № 11681/85) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, що пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Таким чином, висновки Касаційного цивільного суду про те, що залишення позовної заяви без розгляду може мати місце лише в тому випадку, якщо позивач, який був належним чином повідомлений про час слухання справи, повторно не з`явився саме в судове засідання, а не в підготовче, можуть сприяти зловживанням з боку позивачів, які за рахунок штучних позовів матимуть змогу тривалий час створювати ілюзію судового спору.

За таких умов судове провадження не може бути завершеним тільки через недобросовісні дії позивача, що залишає відповідача в стані абсолютної невизначеності.

За логікою поточної практики Касаційного цивільного суду, у разі ігнорування позивачем підготовчого провадження суд має закрити його і призначити справу до розгляду по суті, і тільки тоді, за наявності підстав, залишати позов без розгляду. Вочевидь, за такого підходу про розумність та процесуальну економію в цивільному судочинстві не доводиться говорити.

Юридична техніка викладення тотожного за змістом п. 4 ч. 1 ст. 240 КАС України взагалі виключила дискусію з означеного питання в адміністративних судах. У згаданій нормі безпосередньо передбачено, що залишення судом позову без розгляду є наслідком неприбуття позивача (повторного неприбуття, якщо він не є суб`єктом владних повноважень) як у підготовче, так і судове засідання.

З огляду на зазначене, суд вважає можливим залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 через ігнорування позивачем підготовчих судових засідань.

Керуючись ст. ст. 15, 131, 133, 137, 141, 142, ст. 223, ст. 257 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 до Комунального закладу «Школа І-ІІІ ступенів №168 Оболонського району м. Києва (СШ №168)», треті особи: ОСОБА_2 , Державна служба якості освіти України, Міністерство освіти і науки України, Департамент освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Управління освіти Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, Київська міська рада про визнання правочину недійсним, визнання бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, - залишити без розгляду.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя А. В. Шевчук