Рішення

від 27.02.2023 по справі 490/6317/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

н\п 2/490/1801/2021 Справа № 490/6317/20

Центральний районний суд м. Миколаєва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2023 року Центральний районний суд м. Миколаєва у складі

головуючого судді-Черенкової Н.П.,

при секретарі - Романовій К.Т.,

за участю позивача представника Окружної прокуратури Качаун А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Центрального районного суду м.Миколаєва цивільну справу за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи Комунальне некомерційне підприємство Миколаївської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення працівника,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обгрунтування

У вересні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення шкоди, завданої Комунальному некомерційному підприємству Миколаївської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5» в сумі 61839,18 грн., спричиненої внаслідок незаконного звільнення працівника - сторожа амбулаторії сімейного типу №1 ОСОБА_2 з 20.08.2018 року, який поновлений на роботі постановою Верховного Суду від 15.04.2020 року у справі № 490/7708/18.

Порушення, яке зумовило поновлення працівника на роботі та виплату йому коштів допущено звини директора підприємства ОСОБА_3 , якою виданий незаконний наказ про звільнення працівника з роботи.

Пунктом 8 ст. 134 КЗПП України передбачено повну матеріальну відповідальність службової особи, винної в незаконному звільненні працівника.

За приписами ст. 237 КЗПП України, суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні працівника, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу.

Комунальне некомерційне підприємство Миколаївської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5» є бюджетним закладом, який фінансується з міського бюджету.

Згідно з ч.3 ст.23 ЗУ «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У даному випадку у зв`язку з не здійсненням інтересів держави, прокурор і звертається в інтересах Миколаївської міської ради як органу, уповноваженого державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах.

Хід справи, процесуальні дії суду.

Протоколом автоматизованого розподілу справи від 01.10.2020 року дана справа передана на розгляд судді Черенковій Н.П., та отримана останньою 09.10.2020 року (нарадча кімната з 02.10.2020 р. по 08.10.2020 р.).

Ухвалою від 15.10.2020 року відкрито загальне позовне провадження з призначенням підготовчого судового засідання на 12.01.2021 року.

17.12.2020 року від представника Миколаївської міської ради надійшло клопотання про розгляд справи у їх відсутності, позов підтримали, та просили про його задоволення.

Відповідач відзиву (заперечень ) проти позову не надала.

26.01.2021 року представником третьої особи- Комунального некомерційного підприємства Миколаївської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5» - адвокатом Головченко О.А. надано клопотання про відкладення розгляду справи для можливості надання пояснень.

Слухання справи неодноразово відкладалось.

Ухвалою суду від 12.04.2021 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду на 17.06.2021 року.

15.06.2021 року представником третьої особи- Комунального некомерційного підприємства Миколаївської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5» - адвокатом Головченко О.А. надано письмове пояснення.

Слухання справи неодноразово відкладалось.

Представник Миколаївської міської ради до судового засідання не з`явився, в матеріалах справи міститься заява про підтримання позовних вимог у повному обсязі, та слухання справи у відсутності представника.

Відповідач до судового засідання не з`явилась, заперечень проти позову не надала.

Представник третьої особи не з`явився, заперечень, клопотань, пояснень не надано суду.

Представник окружної прокуратури позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив про розгляд справи у відсутності осіб, які не з`явились та задоволення позову у повному обсязі.

Судом постановлено про розгляд справи у відсутності сторін, які не з`явились, що відповідає приписам ст. 223 ЦПК України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 24 грудня 2001 року ОСОБА_2 працював на посаді сторожа амбулаторії сімейного типу №1.З 22.11.2017 року його тимчасово переміщено на посаду сторожа Комунального закладу Миколаївської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5».

20.01.2018 року він був прийнятий внутрішнім сумісником на посуду сторожа Центру.

20 серпня 2018 року наказом головного лікаря № 286-к ОСОБА_2 звільнено з посади сторожа Центру як внутрішнього сумісника за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України та в той же день наказом № 287-к звільнено з посади сторожа амбулаторії сімейного типу № 1 у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗПП України.

29.12.2018 року Центральним районним судом м.Миколаєва у справі №490/7708/18 відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Комунальне некомерційне підприємство Миколаївської міської ради "Центр первинної медико-санітарної допомоги №5" про скасування наказу та поновлення на роботі.

19.04.2019 року постановою Миколаївського апеляційного суду рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 20.12.2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування наказу головного лікаря КЗ Миколаївської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5» від 20.08.2018 року № 287-к про звільнення ОСОБА_2 з посади сторожа амбулаторії сімейного типу № 1, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу скасувано та ухвалено у справі нове судове рішення про часткове задоволення цих вимог.Скасувано наказ головного лікаря КЗ Миколаївської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5» від 20.08.2018 року № 287-к про звільнення ОСОБА_2 з посади сторожа амбулаторії сімейного типу № 1 з 20 серпня 2018 року у зв`язку зі скороченням численності та штату працівників(п. 1 ст. 40 КЗпП України).В іншій частині зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою ВСвід 15.04.2020року рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 20.12.2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 19.04.2019 року в частині вирішення вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувано. Позов ОСОБА_2 в цій частині задоволено частково. Поновлено ОСОБА_2 на посаді сторожа амбулаторії сімейного типу № 1 КНП Миколаївської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5» з 20 серпня 2018 року.Стягнуто з КНП Миколаївської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 61 839,18 грн.

Наказом № 143-к від 20.05.2020 року, виданого директором КНП Миколаївської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5» Юрчук М.М. на виконання постанови ВС скасовано наказ від 20.08.2018 р. №287-к, ОСОБА_2 поновлено на роботі з 20.08.2018 року, та постановлено про виплату середньомісячного заробітку на користь ОСОБА_2 .

За наданими даними бухгалтерського обліку на виконання постанови ВС від 15.04.2020 року КНП ММР ЦПМСД №5, ОСОБА_2 меморіальним ордером №K5PO0PJFHC від 25.05.2020 року виплачено 49780,53 грн.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати. Положення статті 235 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Позиція Суду

Відповідно до частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною другою статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.

Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесульних рішень.

Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпПУкраїни, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Трудовий договір повинен укладатись, як правило, у письмовій формі (частина перша статті 24 КЗпП України) або оформлюватись наказом чи розпорядженням роботодавця (частина третя статті 24 КЗпП України).

Припинення та розірвання трудового договору пов`язано зі звільненням працівника.

З огляду на зазначене, якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нежчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.

Ураховуючи викладене, виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України) не є різновидом оплати праці та елементом структури заробітної плати.

Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час вимушеного прогулуза своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час вимушеного прогулуне входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.

Відповідно до ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. Пунктом 8 ст. 134 КЗпП України передбачено повну матеріальну відповідальність службової особи, винної в незаконному звільненні абопереведенні працівника на іншу роботу. Згідно ст. 237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи.

Пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992 № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі п. 8 ст. 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов`язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або яким затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі. Відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.

Відповідно до п. 20 вказаної постанови право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством, організацією, установою сум третій особі і з цього ж часу обчислюється строк на пред`явлення регресного позову.

Згідно з п. 33 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" № 9 від 11.11.1992 при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, виконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію п.3 ст.134 та нової редакції ст.237 КЗпП України (з 11 квітня 1992 року) настає повна обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у матеріальна відповідальність винних в цьому службових осіб і зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше.

У відповідності до ч. 1 ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченому відшкодуванням, якщо інший розмір не встановлений.

Отже, оскільки звільнення ОСОБА_2 відбулося з порушенням Закону, то у винної в цьому особи директора Комунального некомерційного підприємства Миколаївської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги №5» Юрчук М.М. Виник обов`язок відшкодувати завдану таким звільненням шкоду у вигляді виплаченого середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 61 839,18 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 136 КЗпП України, стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за підлеглості органу. позовом вищестоящого в порядку

Згідно з ч. 1 ст. 17, ст. 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами, організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування. Органи місцевого самоврядування можуть бути позивачами щодо стягнення матеріальної шкоди. завданої керівниками та заступниками підприємств, установ, організацій комунальної власності.

Відповідно до статуту Комунального некомерційного підприемства Миколаївської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги №5», затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 17.07.2018 №40/1, засновником підприємства с територіальна громада м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради.

Майно підприємства є комунальною власністю територіальної громади міста Миколаєва і закріплюється за ним на праві оперативного управління. Майно комунального підприємства становлять необоротні та оборотні активи, основні засоби та грошові кошти, а також інші цінності (п. 5.2. Статуту).

Комунальне некомерційне підприемство Миколаївської міської ради«Центр первинної медико-санітарної допомоги №5» є бюджетним закладом. який фінансується з міського бюджету. Таким чином, вищестоящим в порядку підлеглості органом відносно Комунального некомерційного підприємства Миколаївської міської ради«Центр первинної медико-санітарної допомоги №5» є Миколаївська міськарада.

Статтею 131 Конституції України на органи прокуратури покладена функція представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Право прокурора звертатися до суду в інтересах держави передбачено також статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» та статтею 56 ЦПК України.

У відповідності до ч.4 ст. 56 ЦПК України прокурор, який звертаються до суду в інтересах держави, в позовній заяві обгрунтовує, в чому поляга порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначае орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах

Згідно з частиною 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, з також у разі відсутності такого органу Аналіз п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України та ч. 3 ст. 23 ЗаконуУкраїни «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках. Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий відсутність органу. Однак підстави представництва інтересів державипрокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщовідповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснюєненалежно.

«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка с неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове З`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

У даному випадку у зв`язку з не здійсненням захисту інтересів держави, прокурор звертається до суду в інтересах Миколаївської міської ради як органу, уповноваженого державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах.

Так, вищестоящим в порядкупідлеглості органом відносно Комунального некомерційного підприємства Миколаївської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги №5» Миколаївською міською радою, яка у порушення зазначених положень законодавства з квітня 2020 року (з моменту винесення постанови ВС) не вжила заходів до стягнення з головного лікаря Комунального некомерційного підприємства Миколаївської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги №5» Юрчук М.М. у судовому порядку шкоди у сумі 61 839,18 грн., завданої незаконним звільненням ОСОБА_2 .

Крім того, 23.06.2020 року та 30.07.2020 року Миколаївською місцевою прокуратурою №1 на адресу Миколаївської міської ради скеровано запити про надання інформації щодо вжитих заходів з приводу стягнення коштів з головного лікаря Комунального некомерційного підприємства Миколаївської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги №5» у порядку регресу.

Листом Управління охорони здоров`я Миколаївської міської ради від 06.08.2020 повідомлено про подання заяви до Верховного Суду про перегляд за нововиявленими обставинами. Вказана відповідь не містить інформації про вжитті заходи з приводу стягнення коштів у порядку регресу.

Отже, попри очевидність допущеного відповідачем правопорушення, Миколаївською міською радою (якій було достовірно відомо про вказане порушення) самостійно не вжито вичерпних заходів, спрямованих навідшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення працівника.

Таким чином, вказане свідчить про не здійснення захисту інтересів держави та є підставою для звернення прокурора із позовом до суду в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради.

Відповідно до ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно ст. 4 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» одним із основних принципів охорони здоров`я в Україні с визнання охорони здоров`я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави. З огляду на викладені положення законодавства захист прав людини наохорону здоров`я є загальнодержавним пріоритетом для країни, а забезпечення здійснення процесу надання послуг з охорони здоров`я неможливо без належного фінансування закладів охорони здоров`я. Відповідно до ст. 18 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», кошти Державного бюджету України та місцевихбюджетів, призначені на охорону здоров`я, використовуються, зокрема, длязабезпечення медичної допомоги населенню.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України, бюджетна система України це сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів. побудована з урахуванням економічних відносин, державного адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.

Таким чином, кошти витрачені з місцевого бюджету на користь ОСОБА_2 у зв`язку з незаконним звільненням, які є фактично складовою місцевого бюджету і забезпечують діяльність лікувального закладу у вигляді сплати заробітної плати працівникам цієї установи, належного надання послуг населенню територіальної громади з охорони здоров`я, с державним інтересом.

Водночас, несплата винною особою збитків та невжиття Миколаївською міською радою заходів до звернення до суду про відшкодування цих збитків, перешкоджає реалізації права територіальноїгромади на належне отримання послуг з охорони здоров`я.

Звернення прокурора до суду з відповідним позовом спрямоване надотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності та належного забезпечення рівня фінансування закладу охорони здоров`я та надання останнім належних послуг населенню.

Будь-якого іншого способу захисту порушеного права держави чинним законодавством не встановлено.

За практикою Європейського суду з прав людини (рішення ЄСПЛ від 15.01.2009 у справі «Менчинська проти Російської Федерації», від 26.06.2009 у справі «Бацаніна проти Росії») підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів держави.

Європейський суд вважає, що обставина ініціювання порушення справи прокурором перед судом не ставить протилежну сторону у «суттєво невигідне становище» за умови дотримання прокурором «справедливого балансу між сторонами (пункт 25 рішення ЄСПЛ у справі «Бацаніна проти Росії»).

За сталою практикою Європейського суду принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (рішення у справах «Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands» від 27.10.1993 та «Ankerl v. Switzerland» від 23.10.1996).

У той же час, саме незвернення уповноваженого органу досуду вже саме по собі ставить державу, як сторону в процесі, у невигідне становище через не реалізацію права на звернення до суду за захистом прав.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного королівства» суд проголосив, що засіб захисту повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Беззаперечним є той факт, що позов прокурора, у даному випадку, єєдиним ефективним засобом захисту порушених інтересів держави.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництвапрокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено. Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом.

Отже, достатньою підставою для звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу державної влади, місцевого самоврядування є, зокрема, факт не здійснення цим органом захистудержавних інтересів незалежно від причин такої бездіяльності. Факт порушення інтересів держави та не здійснення у зв`язку з цим Миколаївською міською радою захисту законних інтересів держави підтверджуються матеріалами позовної заяви, a причина, через яку позивачем не здійснено відповідних дій, жодним чином не перешкоджае прокурору здійснювати представництво інтересів держави в особі вказаного органу згідно зі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Такий висновок узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18. Згідно з останньою сам факт незвернення до суду відповідного органу з позовом. який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обгрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню. Однак, враховуючи, що за даними бухгалтерського обліку сума виплаченого середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу складає 49780,53 грн. то ця ж сума і підлягає стягненню.

Щодо судових витрат.

За ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За платіжним дорученням №1711 від 24.04.2020 року Миколаївська обласна прокуратура сплатила судовий збір 2102,00 грн., який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Миколаївської обласної прокуратури.

Керуючись статтями 3,4,12,13,76-89,141,259,263-265,353,354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи Комунальне некомерційне підприємство Миколаївської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення працівника задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка зареєстрована АДРЕСА_1 на користь Миколаївської міської ради шкоду завдану внаслідок незаконного звільнення ОСОБА_3 у розмірі 49780,53 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка зареєстрована АДРЕСА_1 на користь Миколаївської обласної прокуратури (р/р UA748201720343150001000000340, ЄДРПОУ 02910048 Банк ДКСУ м.Києва, МФО 820172) сплачений судовий збір у сумі 2102,00 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текстсудового рішенняскладено 27 лютого 2023 року.

Суддя Черенкова Н.П.