Постанова

від 14.02.2023 по справі 359/5497/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2023 року місто Київ

Справа 359/5497/20

Апеляційне провадження № 22-ц/824/2708/2023

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Желепи О.В.,

суддів: Кравець В.А., Мазурик О.Ф.

за участю секретаря судового засідання Ковальової В.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 листопада 2022 року (ухвалене у складі судді Журавського В. В., дата складання повного судового рішення 21 листопада 2022 року)

у справі за позовом акціонерного товариства «Райффайзен Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Марченко Інна Володимирівна, про визнання недійсним договору дарування житлового будинку,

та за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ю-Бейс» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляються самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Марченко Інна Володимирівна, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Іванов Андрій Валерійович, про визнання недійсним договору дарування житлового будинку

ВСТАНОВИВ

В липні 2020 року АТ «Райффайзен Банк Аваль» звернувся до суду з вказаним позовом, який обґрунтував тим, що рішенням Апеляційного суду Донецької області від 05 квітня 2017 солідарно з ОСОБА_2 та ТОВ «Енерджі Стар» на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» була стягнута заборгованість за кредитним договором про овердрафт «Гнучкий» для корпоративних клієнтів №015/01-03-3/00628 від 14 травня 2014 року у розмірі 342056 гривень 57 копійок та заборгованість за кредитним договором про відновлювальну кредитну лінію на поповнення обігових коштів для корпоративних клієнтів №010/01-0303/0545 від 03 червня 2013 року у розмірі 8508181 гривень 17 копійок. Приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Івановим А.В. було відкрито виконавче провадження №61125587 з примусового виконання вказаного судового рішення. В ході виконавчого провадження стало відомо, що на підставі договору дарування від 20 грудня 2016 року ОСОБА_2 відчужив на користь ОСОБА_3 житловий будинок АДРЕСА_1 . Рішенням приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу Марченко І.В. №33044336 від 20 грудня 2016 року право власності на вказаний житловий будинок було зареєстровано за ОСОБА_3 . Зважаючи на те, що ОСОБА_2 було достеменно відомо про наявність заборгованості за кредитними договорами перед АТ «Райффайзен Банк Аваль» з метою ухилення від виконання своїх зобов`язань ним був вчинений договір дарування нерухомого майна на користь свого батька, тому даний договір є фіктивним. У зв`язку з цим, АТ «Райффайзен Банк Аваль» просив визнати недійсним договір дарування житлового будинку від 20 грудня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Марченко І.В., зареєстрований в реєстрі за №2717, а також скасувати рішення приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу Марченко І.В. №33044336 від 20 грудня 2016 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на житловий будинок АДРЕСА_1 .

В квітні 2021 року ПАТ «Родовід Банк», який в подальшому відчужив своє право вимоги за кредитним договором № 2005-141 від 05 липня 2005 року ТОВ "Фінансова компанія "Ю-Бейс", пред`явив позов, який обґрунтував тим, що рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 15 листопада 2017 року з ОСОБА_2 на користь АТ «Родовід Банк» була стягнута заборгованість за кредитним договором №2005-141 від 05 липня 2005 року у розмірі 357224 доларів США 86 центів та витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 138186 гривень 59 копійок. 05 березня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Донецької області Івановим А.В. було відкрито виконавче провадження №64750816, яке в подальшому було приєднано до зведеного виконавчого провадження №61126752. Під час ознайомлення з матеріалам зведеного виконавчого провадження ПАТ «Родовід Банк» стало відомо про відчуження ОСОБА_2 належного йому майна на користь батька ОСОБА_3 . Зважаючи на те, що договір дарування житлового будинку був укладений під час існування судового спору про стягнення заборгованості, що свідчить про його укладення з метою уникнення виконання зобов`язань за кредитним договором. Тому ПАТ «Родовід Банк» просив суд визнати недійсним договір дарування житлового будинку від 20 грудня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Марченко І.В., зареєстрований в реєстрі за №2717.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 листопада 2022 року позов акціонерного товариства «Райффайзен Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Марченко Інна Володимирівна, про визнання недійсним договору дарування житлового будинку задоволено.

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ю-Бейс» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляються самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Марченко Інна Володимирівна, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Іванов Андрій Валерійович, про визнання недійсним договору дарування житлового будинку задоволено.

Визнано недійсним договір дарування житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 20 грудня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Марченко І.В., зареєстрований в реєстрі за №2717.

Скасовано рішення приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу Марченко І.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №33044336 від 20 грудня 2016 року.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь акціонерного товариства «Райффайзен Банк» витрати на оплату судового збору у розмірі 1051 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь акціонерного товариства «Райффайзен Банк» витрати на оплату судового збору у розмірі 1051 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ю-Бейс» витрати на оплату судового збору у розмірі 1135 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ю-Бейс» витрати на оплату судового збору у розмірі 1135 гривень.

Не погоджуючись з таким рішенням суду ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 21 грудня 2022 року, згідно поштової відмітки, направив на адресу Бориспільського міськрайонного суду Київської області апеляційну скаргу в якій просить скасувати повністю рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 листопада 2022 року та в задоволенні позовних вимог АТ «Райффайзен Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Ю-Бейс» - відмовити.

Апеляційну скаргу аргументовано тим, що Бориспільський міськрайонний суд, не вірно застосував ст. 234 ЦК України до даного правочину, ухваливши рішення на припущеннях та висновках, які не узгоджуються з поданими доказами.

Посилаючись на висновки Апеляційного суду Донецької області від 5 квітня 2017 року, зазначає, що твердження позивача про те, що у ОСОБА_4 на час укладення договору дарування були борги перед банком і він не мав права відчужувати нерухоме майно, що він уклав фіктивний договір щоб не нести боргові зобов`язання, та привів себе цим самим до зубожіння, не відповідають дійсності. ОСОБА_5 ніяких кредитних коштів у банку не брав, забезпечував на підставі загального поручительства кредит ТОВ «Енерджі Стар», не виконання якого встановлено рішенням Апеляційного суду Донецької області лише 5 квітня 2017 року, заборони та інші обмежувальні заходи, які б унеможливлювали укладення договору дарування свого майна на час укладення оспорюваної угоди були відсутні. Сам факт звернення АТ «Райффайзен Банк «Аваль» до суду та обізнаність ОСОБА_4 щодо цього факту, не міг свідчити про наявність боргу у ТОВ «Енерджі Стар» перед позивачем.

Вказує, що суд першої інстанції невірно застосував ст.543 ЦК України , оскільки ОСОБА_5 є поручителем в даному випадку, а отже його відповідальність настає виключно в разі невиконання своїх зобов`язань боржниками, а не навпаки.

Зазначає, що сам факт подання позову до суду без належних доказів, також не може бути доказом, що ОСОБА_5 на час укладення оспорюваної угоди був боржником. Боржником його визнав Апеляційний Суд Донецької області тільки 5 квітня 2017 року. Більш того, будинок АДРЕСА_1 предметом іпотеки не був, які не будь застереження щодо його відчуження в договорі поруки добровільно укладеному з банком ОСОБА_2 - відсутні. В даному випадку не може вважатись доведеним фіктивний умисел сторін на укладення фіктивної угоди, яку оспорює банк.

Вказує, що суд першої інстанції не звернув уваги на надані відповідачем письмові докази в справі, про те, що на підставі звернення Стягувача (позивача по справі), приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Івановим A.B., на підставі Виконавчих листів №242/4382/15-ц від 20.01.2020 року, відкриті виконавчі провадження за №№ 61126174 та 61 125587, що потім об`єднані в зведене провадження № 61126752.

Зазначає, що починаючи з 31 січня 2020 року, виконавець виніс більш ніж 20 постанов щодо арешту конкретного, вартісного, належного громадянину ОСОБА_2 майна: долі в корпоративних правах підприємств та господарських товариств - власників вартісної нерухомості та основних засобів виробництва, земельні ділянки, нерухоме майно в т.ч. в центрі м. Києва, банківські рахунки, транспортні засоби, тощо.

Загальна сума заарештованого у ОСОБА_4 майна за ринковими цінами значно перевищує 100 000 000 грн., а суму стягнення більш ніж в 10 разів, що вже є протиправним.

Посилаючись на ч. 2 п. 8 розділу VII Інструкції про проведення виконавчих дій, вказує, що за зведеним Виконавчим провадженням арешт накладається на загальну суму заборгованості з врахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів накладених на боржника, основної винагороди приватного виконавця. Ця сума в даному випадку складає всього 8 690 905,53 гри.

Паралельно з цим позовом (додатково), позивач, на тих же підставах, оспорив договори дарування житлових будинків №№ 32 , 34, 36, 46 від 20.12.2016 року, які відповідач ОСОБА_3 використовує для проживання з дружиною - ОСОБА_6 , та які збудував одночасно на загальній земельній ділянці в СК «Природа», оформивши на сина ОСОБА_4 : всі вищеперераховані будинки мають різне функціональне призначення, використовуються Обдарованим одночасно. Загальна вартість 5 будинків збудованих ОСОБА_3 на одній земельній ділянці становить більш ніж 144 000 000 грн..

Зазначає, що пред`явлені позови, щодо визнання недійсними договорів дарування, які розглядаються по кожному будинку окремо, суд первинної ланки, в порушення вимог ст.188 ЦПК України, відмовився об`єднувати в одне провадження, незважаючи на те, що вони стосуються одного і того ж позивача; пред`явлені до одного і того ж відповідача, з одних і теж питань, більш того - стосуються схожих об`єктів нерухомості, що розташовані на одній і тій же земельній ділянці та знаходяться на розгляді в одному суді.

Вважає, що такі дії позивача є елементом зловживання правом та мають всі ознаки протиправного впливу, тиску на боржника, який зареєстрований в місті Донецьку, в наслідок окупації та воєнних дій агресора РФ втратив дохід та можливість нести грошові зобов`язання, але має можливість, та бажання розрахуватись своїм майном.

Крім цього, ПАТ «Райффайзен Банк «Аваль», звернув стягнення на предмет іпотеки - 6 земельних ділянок, належних TOB «АРТ.БІЗНЕС ГРУП», де ОСОБА_2 є учасником: з :долею 45% за Іпотечним договором №12/42-2/0200 від 22.03.2011 року, вартістю 10 469 739,37 грн, котрими товариство забезпечило гарантії повернення кредиту за цим же кредитним договором.

Приватний виконавець не стягнув на цей час на рахунок кредитора ні однієї гривні, обмежившись арештами. Позивачі АТ «Райффайзен Банк» та ТОВ «ФК «Ю-бейс» по цій справі не реагують на його бездіяльність. Представник скаржника вказує, що ОСОБА_2 , як Боржник, звернувся до Селидівського міського суду Донецької області з заявою, щодо визнання бездіяльності приватного виконавця Іванова A.B. протягом 2,5 років протиправною. Ухвалою Селидівського міського суду від 21 жовтня 2022 року, заява була задоволена, бездіяльність приватного виконавця визнана судом протиправною. Рішення набрало законної сили.

Беручи до уваги вищевикладене, вказує, що суд безпідставно зробив висновки про наче б то перешкоджання ОСОБА_7 виконавцю проводити стягнення, не взявши до уваги неможливість ОСОБА_4 з об`єктивних причин нести саме грошові зобов`язання.

Вказує, що доказами передачі обдарованому майна є Акт житлово-експлуатаційної організації про не проживання ОСОБА_3 за місцем своєї реєстрації в АДРЕСА_4 з березня 2005 року; Довідка з СК «Природи» Бориспільського району, про те, що ОСОБА_3 особисто купив земельні ділянки на території кооперативу, побудував будинки на об`єднаній земельній ділянці та оформив їх на сина, який з батьками не мешкав, а мешкав на той час в м. Донецьку.

Зазначає, що факт реєстрації проживання ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_4 , що представник використовує як доказ нереальності (фіктивності) оспорюваної угоди і напроти не реєстрації його проживання в спірному будинку не відноситься до цивільно-правових відносин, не мають цивільно-правових наслідків, реєстрація є адміністративним актом (дією), не свідчить та не може свідчити про фіктивність угоди, є актом добровільним і не пов`язаним з питаннями втрати чи набуття права власності, передачі обдарованому набутого майна.

Звертає увагу що сам позивач вказував у своєму зверненні, що ОСОБА_3 фактично мешкає в спірному будинку №42 . Разом з тим, Дарувальник ОСОБА_4 , також ніколи не був зареєстрованим в спірному будинку, але цей факт не перешкодив йому вчинити оспорюваний правочин у законний спосіб. Суд не дав належної оцінки визнанню позивачем факту передачі майна обдарованому.

Зазначає, що допитані в суді свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 дали свідчення, які скасовують надумані та нічим не підтверджені висновки AT «Райффайзен Банк» щодо фіктивності даної угоди.

Звертає увагу судової колегії, що ПАТ «Райффайзен Банк» додав до свого позову докази, які незважаючи на свою нікчемність, протиправно враховані судом, а саме скасовані процесуальні рішення, які нічого не доказують, вони скасовані до укладення оспорюваної угоди, 20.12.2016 року.

Вважає, що третя особа свої позовні вимоги, аргументує надуманими та нічим не підтвердженими обставинами, а висновок про те, що в результаті договору дарування ПАТ «Родовід Банк» був позбавлений можливості задовольнити свої грошові претензії до ОСОБА_2 не узгоджуються з доказами, які були надані скаржником.

Вказує, що між ОСОБА_7 та ПАТ «Родовід Банком», в забезпечення раніше укладеної, 05.07.2005 року кредитної угоди, 6 жовтня 2005 року, укладено іпотечний договір на квартири №3 та АДРЕСА_6 , відповідно 131,08 та 112,0 м. квадратних метрів. Оспорювана ж угода була укладена між відповідачами 20.12.2016 року.

Судове рішення від 15.11.2017 року, щодо стягнення з ОСОБА_4 суми боргу за кредитним договором з ПАТ «Родовід Банком» набрало законної сили тільки 16.05.2018 року.

Тільки 28 серпня 2019 року, Постановою Київського апеляційного суду, іпотечний договір від 6 жовтня 2005 року між ПАТ «Родовід Банком» та ОСОБА_7 скасований. Таким чином іпотечний договір, за яким АТ «Родовід Банк» міг звернути стягнення на предмети іпотеки, після укладення оспорюваної угоди, діяв ще 2,5 роки і не був реалізованим. Разом з тим, банк направив виконавчий лист для стягнення приватному виконавцю Іванову A.B. лише 5 березня 2021 року.

Вказує, що оспорюваний житловий будинок АДРЕСА_1 ніколи не був предметом забезпечення кредитних правовідносин ні з третьою особою - ПАТ «Родовід Банком», ні з позивачем ПАТ «Райффайзен Банком «Аваль». На час укладення оспорюваної угоди, ні у ОСОБА_4 , ні у його батька ОСОБА_3 боргів перед вищезазначеними банківськими установами не існувало, оспорюваний Договір повністю відповідає нормам чинного цивільного законодавства, ніяких ознак фіктивності не містить, приведена позивачем судова практика та позиція вищого суду стосовно «фіктивних» угод до даних правовідносин не відноситься.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 січня 2023 року відкрито апеляційне провадження у даній справі.

23 січня 2023 року АТ «Райффайзен Банк»подало до Київського апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, яким просило оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відзив аргументований тим, що АТ «Райффайзен Банк» не погоджується із наведеними доводами апеляційної скарги ОСОБА_4 і вважає їх безпідставними.

Вказує, що ОСОБА_2 було достеменно відомо про розгляд Селидівського міського суду Донецької області справи № 242/4382/15-ц щодо стягнення з нього грошової заборгованості на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» і передбачаючи негативні наслідки для себе у випадку задоволення позовних вимог та у подальшому виконання судового рішення здійснив відчуження нерухомого майна на підставі Договору дарування житлового будинку від 20.12.2016р., на користь свого батька ОСОБА_3 .

Зазначає, що у матеріалах справи наявна інформація про адреси реєстрації місць проживання відповідачів, зокрема, ОСОБА_3 з 11.11.2002 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 . по теперішній час. Тобто, після набуття права власності на спірне майно, реєстрація місця проживання у ОСОБА_3 не змінилась, що свідчить про відсутність у відповідачів наміру на реальне виконання правочину.

Акцентує увагу суду на тому, що Банк звернувся до Селидівського міського судуДонецької області з позовом до ОСОБА_4 про стягнення солідарно заборгованості ще у вересні 2015 року; що спірний житловий будинок (та інші будинки за тією ж адресою) було подаровано ОСОБА_7 на свого батька ОСОБА_3 через 2 місяці після зняття арештів ВПВР УДВС ГТУЮ у Донецькій області внаслідок скасування ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 29.09.2016р. заочного рішення від 12.11.2015р.

Вважає, що суд першої інстанції у своєму рішенні правильно встановив вищенаведені факти, а також правильно врахував висновки Верховного Суду викладені у постанові від 24.07.2019р. у справі № 405/1820/17.

Зазначає, що доводи апеляційної скарги, про те, що ОСОБА_5 не отримував кредитних коштів у Банку, а лише підписав договори поруки, які не містять чіткого переліку майна чи заборону на його відчуження, є безпідставними та такими, що не суперечать правовій природі поруки, оскільки поручитель поручається за належне виконання позичальником своїх зобов`язань усім своїм майном.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Вказує, що доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та не містять належних обґрунтувань щодо спростування висновків суду першої інстанції.

06 лютого 2023 року до Київського апеляційного суду від ТОВ «ФК «Ю-Бейс» надійшли пояснення, в яких зазначено, що рішення суду першої інстанції є законним, таким що ґрунтується на встановлених обставинах справи, а апеляційна скарга є надуманою, необґрунтованою, не ґрунтується на нормах матеріального та процесуального права, апеляційна скарга є по суті незгодою з рішенням суду першої інстанції, не зазначено в чому полягає незаконність або необґрунтованість рішення. Зазначає, що твердження апелянта спростовуються рішенням суду та доказами, які містяться в матеріалах справи.

В судовому засіданні 14 лютого 2023 року, представник відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 адвокат Євдокименко М.С. доводи апеляційної скарги підтримав.

Представник позивача АТ "Райфайзен Банк" адвокат Хуторянець О.В. та представник третьої особи з самостійними вимогами ТОВ "Фінансова компанія "Ю-Бейс" адвокат Круглик В.В,

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін та третьої особи, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції відповідає таким вимогам.

Норми права та висновки Верховного Суду, які підлягають до застосування при вирішенні спору:

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;

наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);

враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) зазначено, що «однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України). Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, Верховний Суд врахував, що: 1) відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича; 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором. На переконання Верховного Суду, сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) зроблено висновок, що «однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (частина перша статті 256 ЦК України).

За відсутності порушення суб`єктивного права чи інтересу або ж за відсутності самого суб`єктивного права позовна давність застосовуватись не може. Тому, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

встановлені обставини , щодо вирішення позовних вимог АТ «Райффайзен Банк»

Судом встановлено, що заочним рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 12 листопада 2015 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» солідарно з ТОВ «Енерджі Стар» заборгованість за кредитним договором №010/01-0303/0545 про відновлювальну кредитну лінію на поповнення обігових коштів для корпоративних клієнтів від 03 червня 2013 року та всіма додатковими угодами до нього станом на 10 серпня 2015 року у розмірі 8508181 гривень 17 копійок, а також стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» солідарно з ТОВ «Енерджі Стар» заборгованість за кредитним договором про овердрафт «Гнучкий» для корпоративних клієнтів від 14 травня 2014 року та всіма додатковими угодами до нього станом на 10 серпня 2015 року у розмірі 343134 гривень 33 копійок (т.1 а.с.7-9).

21 березня 2016 року головним державним виконавцем ВПВР ГТУЮ у Донецькій області Шмаковим Р.С. було відкрито виконавче провадження №50557000 з примусового виконання виконавчого листа №242/4382/15-ц, виданого 25 грудня 2015 року Селидівським міським судом Донецької області.

В той самий день головним державним виконавцем ВПВР ГТУЮ у Донецькій області Шмаковим Р.С. була винесена постанова, якою був накладений арешт на все майно, належне ОСОБА_2 у межах суми звернення стягнення 8917700 гривень 37 копійок (т.1 а.с.11).

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 29 вересня 2016 року було скасовано заочне рішення Селидівського міського суду Донецької області від 12 листопада 2015 року та призначено цивільну справу до розгляду в загальному порядку (т.1 а.с.10).

25 жовтня 2016 року головним державним виконавцем ВПВР ГТУЮ у Донецькій області Шмаковим Р.С. була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження №50557000 у зв`язку з тим, що ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 29 вересня 2016 року було скасовано заочне рішення на підставі якого був виданий виконавчий документ (т.1 а.с.12).

20 грудня 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали договір дарування житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Марченко І.В., зареєстрований в реєстрі за №2717 (т.1 а.с.104-105).

За умовами якого ОСОБА_2 передав безоплатно у власність ОСОБА_3 житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно рішення приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу Марченко І.В. №33044336 від 20 грудня 2016 року право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , було зареєстровано за ОСОБА_3 , що підтверджується копією Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09 липня 2020 року (т.1 а.с.25-27).

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 27 грудня 2016 року у задоволенні позовних вимог ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в частині стягнення заборгованості за кредитними договорами з ОСОБА_2 було відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 05 квітня 2017 року, яке залишено без змін постановою Верховного Суду від 04 грудня 2019 року, було скасовано рішення Селидівського міського суду Донецької області від 27 грудня 2016 року та ухвалено нове судове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» солідарно з ТОВ «Енерджі Стар» заборгованість за кредитним договором №010/01-0303/0545 про відновлювальну кредитну лінію на поповнення обігових коштів для корпоративних клієнтів від 03 червня 2013 року та всіма додатковими угодами до нього станом на 10 серпня 2015 року у розмірі 7239620 гривень 23 копійок за тілом кредиту, у розмірі 1109042 гривень 93 копійки за процентами, всього - 8348663 гривень 16 копійок, а також стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» солідарно з ТОВ «Енерджі Стар» заборгованість за кредитним договором про овердрафт «Гнучкий» для корпоративних клієнтів від 14 травня 2014 року та всіма додатковими угодами до нього станом на 10 серпня 2015 року у розмірі 300557 гривень 56 копійок за тілом кредиту, у розмірі 41499 грн 01 копійок за процентами, всього - 342056 гривень 57 копійок (т.1 а.с.13-18).

31 січня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Івановим А.В. була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження №61125587 з примусового виконання виконавчого листа №242/4382/15-ц, виданого 20 січня 2020 року Донецьким апеляційним судом (т.1 а.с.19).

Згідно Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т.2 а.с.68-69) встановлено, що АТ «Райффайзен Банк Аваль» змінив своє найменування на АТ «Райффайзен Банк».

Встановлено, що ОСОБА_2 доводиться рідним сином ОСОБА_3 , згідно з Повного Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження від 09 липня 2020 року (т.1 а.с.22-24).

З довідки про реєстрацію місця проживання особи, виданої відділом реєстрації місця проживання управління «Центр надання адміністративних послуг у м. Суми» Сумської міської ради від 29 липня 2020 року вбачається, що з 11 листопада 2002 року та по теперішній час зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 (т.1 а.с.41).

Акт, складений мешканцями житлового будинку АДРЕСА_7 , від 15 травня 2021 року за змістом якого ОСОБА_3 фактично не проживає за адресою реєстрації з березня 2005 року та станом на день складення цього акту, не спростовує обставини щодо дійсної зареєстрованої адреси місця проживання ОСОБА_3 в м. Суми (т.2 а.с.64).

Суд встановив, що у ОСОБА_2 станом на час укладення договору дарування існували боргові зобов`язання по кредитному договору перед ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" оскільки, станом на час укладення договору дарування житлового будинку від 20 грудня 2016 року ОСОБА_2 було достеменно відомо про наявність в провадженні Селидівського міського суду Донецької області цивільної справи №242/4382/15-ц за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ТОВ «Енерджі Стар», ТОВ «Джерело 2006» та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними договорами. З огляду на те, що заява про перегляд заочного рішення Селидівського міського суду Донецької області від 12 листопада 2015 року була подана саме ОСОБА_2 та в подальшому вказане заочне рішення було скасовано з призначенням цивільної справи до розгляду в загальному порядку, що підтверджується змістом ухвали Селидівського міського суду Донецької області (т.1 а.с.10).

Суд встановив, що ОСОБА_2 здійснив відчуження належного йому на праві власності нерухомого майна після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості; майно було відчужено на підставі безоплатного договору; майно було відчужено на користь близького родича - батька; обдаровуваний, тобто ОСОБА_3 зареєстрований в м. Суми, а не за адресою місця знаходження спірного домоволодіння.

Аналізуючи вищевказані обставини, суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 діяв недобросовісно, зловживаючи своїми правами вчинив відчуження належного йому майна з метою уникнення звернення стягнення на майно як майно боржника, чим завдав шкоди правам інших осіб.

Суд встановив, що договір дарування житлового будинку був укладений ОСОБА_2 на користь свого батька ОСОБА_3 з метою ухилення від виконання своїх зобов`язань за кредитними договорами та приховування житлового будинку від звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості в порядку примусового виконання рішення суду.

Встановлені обставини за позовом третьої особи

Встановлено, що рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 15 листопада 2017 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованість за кредитним договором №2005-141 від 05 липня 2005 року у розмірі 357224 доларів США 86 центів (т.1 а.с.225-227). Постановою Апеляційного суду Донецької області від 16 травня 2018 року було залишено без змін рішення Селидівського міського суду Донецької області від 15 листопада 2017 року (т.1 а.с.228-232).

05 березня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Івановим А.В. було відкрито виконавче провадження №64750816 з примусового виконання виконавчого листа №242/4703/16-ц, виданого 04 грудня 2017 року про примусове стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором у розмірі 357224 доларів США 86 центів (т.1 а.с.245).

На підставі постанови приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Іванова А.В. від 09 березня 2021 року виконавче провадження №64750816 було приєднано до зведеного виконавчого провадження №61126752 (т.1 а.с.246).

16 грудня 2021 року ПАТ «Родовід Банк» уклав з ТОВ «ФК «Ю-Бейс» договір №1 про відступлення прав вимоги (т.2 а.с.103-104). За цим договором ПАТ «Родовід Банк» передав ТОВ «ФК «Ю-Бейс» право вимоги, яке він мав до ОСОБА_2 за кредитним договором №2005-141 від 05 липня 2005 року, договором застави №2005-141/2 від 05 липня 2005 року, а також договором іпотеки №2005-141/4 від 30 листопада 2010 року. Дана обставина підтверджується копією Реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами, що є додатком №1 до договору №1 про відступлення прав вимоги від 16 грудня 2021 року (т.2 а.с.127).

Встановлено, що ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 12 грудня 2016 року було відкрито провадження в цивільній справі за позовом ТОВ «Родовід Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та призначено попереднє судове засідання на 21 грудня 2016 року (т.1 а.с.224).

В той же час спірний договір дарування житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений 20 грудня 2016 року, тобто вже після відкриття провадження в цивільній справі про стягнення заборгованості.

Судом встановлено, що відповідно до довідки про погашення кредитної заборгованості (т.1 а.с.241), останній платіж на погашення заборгованості перед ПАТ «Родовід Банк» ОСОБА_2 був здійснений 29 червня 2016 року. Тобто в червні 2016 року ОСОБА_2 було достовірно відомо про наявність у нього кредитної заборгованості перед ПАТ «Родовід Банк», зважаючи на той факт, що ним вносились кошти на погашення такої заборгованості.

Суд вважав встановленим фактукладення спірного договору дарування з метою ухилення від виконання своїх зобов`язань за кредитним договором, право вимоги за яким придбала третя особа.

Дослідивши наявні в справі письмові докази, колегія суддів встановила, що вищенаведені обставини справи, які суд вважав встановленими є доведеними, а висновки суду відповідають таким обставинам та вимогам закону.

Матеріалами справи доведено. що:

учасники цивільних відносин (сторони оспорюваного договору дарування) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (оспорюваного договору дарування) використовувався учасниками для недопущення звернення стягнення на майно поручителя;

встановлені судом обставини, дозволяють зробити висновок, що оспорюваний договір дарування є фраудаторним, тобто вчинений на шкоду кредиторів;

до обставин, які дозволяють кваліфікувати оспорюваний договір як фраудаторний відноситься:

момент вчинення договору 20 грудня 2016 року, тобто післяухвалення заочного рішення Селидівського міського суду Донецької області від 12 листопада 2015 року яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» солідарно з ТОВ «Енерджі Стар» заборгованість за кредитним договором №010/01-0303/0545 у розмірі 8508181 гривень 17 копійок, а також стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» солідарно з ТОВ «Енерджі Стар» заборгованість за кредитним договором про овердрафт «Гнучкий» для корпоративних клієнтів від 14 травня 2014 року та всіма додатковими угодами до нього станом на 10 серпня 2015 року у розмірі 343134 гривень 33 копійок (т.1 а.с.7-9). 21 березня 2016 року головним державним виконавцем ВПВР ГТУЮ у Донецькій області Шмаковим Р.С. було відкрито виконавче провадження №50557000 з примусового виконання виконавчого листа №242/4382/15-ц, виданого 25 грудня 2015 року Селидівським міським судом Донецької області.В той самий день головним державним виконавцем ВПВР ГТУЮ у Донецькій області Шмаковим Р.С. була винесена постанова, якою був накладений арешт на все майно, належне ОСОБА_2 у межах суми звернення стягнення 8917700 гривень 37 копійок (т.1 а.с.11). Також, судом було враховано, що позивач особисто подавав заяву про перегляд заочного рішення.

Договір дарування також був укладений після відкриття провадження у справі за позовом ТОВ «Родовід Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

контрагент з яким боржник вчинив договір є його близьким родичем - батьком

майно за договором дарування відчужено безоплатно

є підстави стверджувати, що обдарований фактично не користувався подарованим будинком, щонайменше, не змінив місце свого постійного проживання,

боржник ОСОБА_2 , який відчужує майно на підставі договору дарування на користь свого батька після пред`явлення до нього позовів про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами, оскільки вчинив оспорюваний договір, який порушує майнові інтереси кредиторів і направлений на недопущення звернення стягнення на його майно;

За таких обставин, суд зробив правильний висновок про навність правових підстав для визнання такого договору недійсним.

Доводи апеляційної скарги, про те, що ОСОБА_5 не отримував кредитних коштів , а лише підписав договори поруки, які не містять чіткого переліку майна чи заборону на його відчуження є безпідставними та такими, що не протирічать правовій природі поруки, оскільки поручитель поручається за належне виконання позичальником своїх зобов`язань усім своїм майном.

Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору.

Саме на цьому принципі базується доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка виходить з римської максими - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Наприклад, у статті 1.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі №372/1927/17 від 19 лютого 2020 року та у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 404/6619/17.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачами не було доведено, що укладений договір дарування є фіктивним, оскільки обидві сторони вказаного договору бажали настання наслідків передбачених договором, колегія суддів не приймає з огляду на таке:

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Саме такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня2015 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203,215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.

Оспорювати правочин може також заінтересована особа, яка не була стороною правочину на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.09.2019р. у справі № № 369/7542/16-ц).

Доводи апеляційної скарги про те, що у позивача наявне інше майно, якого достатньо для погашення боргів перед позивачами, колегія суддів не приймає, з огляду нате, що в судовому засіданні представник відповідача визнав, що одночасно відповідачем було відчужено майно, яке знаходилсь в Київській області, а не відчуженим залишалось майно, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях і за рахунок якого неможливо виконати рішення судів про стягнення заборгованості.

Доводи апеляційної скарги про те, що звернуто стягнення на земельні діялнки, що належали боржнику, але через бездіяльність виконавця не проводиться реалізація такого майна, що і є причиною не погашення боргів перед позивачами, колегія суддів не приймає, оскільки відповідачами не надано жодного доказу, який би свідчив хоча б про часткове погашення заборгованості перед кредиторами за рахунок майна боржника. Крім того кредитори мають право вимогати погашення заборованості як за рахунок майна боржника так і за рахунок майна поручителів, які поручаючись всім своїм майном перед кредиторами, мають діяти добросовісно та не відчужувати таке майно з метою неможливості звернути на нього стягнення.

Доводи апеляційної скарги про те, що зобов`язання за кредитним договором. укладеним з "Родовід Банком" були забезпечені іпотекою на квартиру в м. Києві, яка була чинна на час укладення договору дарування, колегія суддів не приймає, оскільки судом встановлено, що 28 серпня 2019 року, Постановою Київського апеляційного суду, іпотечний договір від 6 жовтня 2005 року між ПАТ «Родовід Банком» та ОСОБА_7 скасований . Відповідно відсутні підстави вважати, що борг може бути повернутий за рахунок предмету іпотеки. Одночасно оспорюючи іпотеку та проводячи відчуження ліквідного майна, яке знаходитьс на неокупованій території, відповідач застосовує право на зло, намагаючись уникнути відповідальності за договром поруки, який він уклав.

Доводи відповідача про те, що в ході виконання зведеного виконавчого провадження, виконавцем накладено арешт на майно, яке за своєю вартістю перевищує в десятки разів розмір заборгованості перед обома кредиторами , колегія суддів відхиляє, так як сам факт накладення арешту, не є беззаперечним доказом того, що за рахунок такого майна можливе виконання рішення судів, оскільки переважна кількість арештованого майцна знаходиться на непідконтрольній та окупованій території України, а те нерухоме майно, що знаходилось в ҐКиївській області, відповідач ОСОБА_2 одночасно подарував своєму батьку і кредитори змушені доводити недійсність усіх таких договорів з метою повернення у власність поручителя його майна, за рахунок звернення стягнення на яке, кредитори мають право повернути борг, за повернення якого поручитель поручався всім своїм майном.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачі пропустили строк позовної давності колегія суддів не приймає, так як таким доводам суд першої інстанції дав належну правову оцінку та встановив, що з моменту коли позивачі довідались про порушення своїх прав, внаслідок відчуження майна, строк звернення до суду пропущений не був.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до ст. 375 ЦПК України відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382-384, ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 22 лютого 2023 року

Суддя-доповідач О.В. Желепа

Судді

В.А. Кравець

О.Ф. Мазурик