Постанова

від 01.02.2023 по справі 910/3570/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" лютого 2023 р. Справа№ 910/3570/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Тарасенко К.В.

Разіної Т.І.

за участю секретаря судового засідання Кузьменко А.М.

представники:

від прокуратури: Винник О.О.

від позивача: Самелюк К.О.

від відповідача: Гатинюк О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КІВ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2022 (повний текст рішення складений 21.10.2022)

у справі № 910/3570/22 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КІВ"

про розірвання договору оренди, повернення земельної ділянки та визнання припиненим права,

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КІВ" про:

- розірвання укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "КІВ" договору оренди земельної ділянки, що розташована на перетині проспекту Героїв Сталінграда та вулиці Приозерної в Оболонському районі міста Києва, площею 0,5819 га (кадастровий номер 8000000000:78:193:0007);

- зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "КІВ" повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 0,5819 га (кадастровий номер 8000000000:78:193:0007) на перетині проспекту Героїв Сталінграда та вулиці Приозерної в Оболонському районі міста Києва, у стані, придатному для її подальшого використання;

- визнання припиненим права Товариства з обмеженою відповідальністю "КІВ" на користування для забудови земельною ділянкою площею 0,5819 га (кадастровий номер 8000000000:78:193:0007) на перетині проспекту Героїв Сталінграда та вулиці Приозерної в Оболонському районі міста Києва.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, прокурор посилався на те, що на підставі договору оренди земельної ділянки № 78-6-00160 від 30.03.2004 Київською міською радою було передано Товариству з обмеженою відповідальністю "КІВ" земельну ділянку площею 0,5819 га (кадастровий номер 8000000000:78:193:0007) на перетині проспекту Героїв Сталінграда та вулиці Приозерної в Оболонському районі міста Києва, для будівництва, експлуатації та обслуговування багатоповерхового житлового будинку та ресторану вищої категорії з супутніми спорудами.

Умовами вищезгаданого договору було встановлено обмеження стосовно використання земельної ділянки та передбачено те, що орендар зобов`язаний розпочати та завершити забудову земельної ділянки не пізніше ніж через три роки з моменту державної реєстрації договору, тобто до 30.03.2007.

На підставі проведеного Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) обстеження орендованої відповідачем земельної ділянки складено акт № 21-0631-05 від 01.09.2021, яким встановлено, що земельна ділянка вільна від будівель і споруд.

Також, відповідно до інформації наданої Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), містобудівні умови та обмеження для проектування об`єктів будівництва на орендованій відповідачем земельній ділянці не надавалися.

У зв`язку з вищевикладеним, та враховуючи порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором оренди земельної ділянки № 78-6-00160 від 30.03.2004, прокуратура звернулася до суду першої інстанції з відповідним позовом.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.09.2022 позов задоволено частково, вирішено:

- розірвати договір оренди земельної ділянки, що розташована на перетині проспекту Героїв Сталінграда та вулиці Приозерної в Оболонському районі міста Києва, площею 0,5819 га (кадастровий номер 8000000000:78:193:0007), укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "КІВ", зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у книзі записів державної реєстрації договорів 30.03.2004 за № 78-6-00160;

- зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "КІВ" повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 0,5819 га (кадастровий номер 8000000000:78:193:0007) на перетині проспекту Героїв Сталінграда та вулиці Приозерної в Оболонському районі міста Києва, у стані, придатному для її подальшого використання;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КІВ" на користь Київської міської прокуратури 4962,00 грн.

В іншій частині в позові відмовлено повністю.

Аргументуючи судове рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність прокурором наявності правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "КІВ" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2022 у справі № 910/3570/22 та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Короткий зміст апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Відповідач не погоджується з оскаржуваним рішенням суду першої інстанції, з мотивів неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до того, що судом першої інстанції помилково не взято до уваги те, що відповідач, протягом всього строку оренди земельної ділянки, вживав всіх залежних від нього заходів спрямованих на приведення у відповідність містобудівної документації цільовому призначенню цієї земельної ділянки та намірів забудови - будівництва багатоквартирного житлового будинку та ресторану вищої категорії.

Разом з цим, відповідач зауважує на тому, що незважаючи на невідповідність цільового призначення вказаної вище земельної ділянки її функціональному призначенню, наявністю обмежень у забудові відповідачем спірної земельної ділянки зумовленої тим, що вказана ділянка розташована в межах прибережно-захисної смуги, відповідач завжди вчасно сплачував орендну плату за її користування та одночасно вживав заходи щодо її збереження, не погіршення її стану та схоронності розміщених на ній зелених насаджень.

Також, за твердженням відповідача, за весь період оренди земельної ділянки, незважаючи на активне направлення зі сторони відповідача листів щодо вирішення питання по приведенню у відповідність містобудівної документації з метою забудови земельної ділянки, від позивача жодного разу не надходило листів стосовно усунення порушень вимог договору оренди, ініціювання питання його розірвання чи відмови від прийняття орендних платежів - їх повернення.

Водночас, відповідач вказує на те, що від позивача в умовах воєнного стану надійшов лист на адресу відповідача щодо подальшого користування спірною земельною ділянкою та стосовно сплати орендних платежів.

З огляду на вищевикладене, відповідач вважає, що прокуратурою не наведено конкретних доводів стосовно порушення відповідачем інтересів позивача, оскільки останній та його структурні підрозділи є розробником містобудівної документації, згідно якої відповідач мав би забудувати спірну земельну ділянку.

Короткий зміст відзиву прокурора на апеляційну скаргу та узагальнення його доводів

У відзиві на апеляційну скаргу прокурор просить суд апеляційної інстанції рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в ній щодо скасування судового рішення є безпідставними та необґрунтованими.

Зокрема, заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, прокурор зазначає, що:

- підставою для припинення спірних договірних правовідносин шляхом розірвання договору оренди землі, у даному спорі є саме настання випадку встановленого договором, зокрема, не забудова відповідачем земельної ділянки у визначений умовами договору строк;

- відповідачем не надано належних та допустимих доказів щодо обставин, які б об`єктивно перешкоджали останньому виконати обов`язки за договором оренди землі та приступити до її використання у строк визначений договором, а саме в період з 30.03.2004 по 30.03.2007;

- за період з 30.03.2004 по 30.03.2007 та на поточний час відповідачем не отримано жодних дозвільних документів на будівництво об`єкту нерухомості;

- посилання відповідача на лист Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 16.06.2022, як пропозицію позивача щодо продовження орендних правовідносин за оспорюваним договором є безпідставним, оскільки на думку прокурора, вказаний лист направлено відповідачеві з метою стимулювання його сплачувати орендні платежі, які відповідно до договору є обов`язковими.

Узагальнений виклад позиції позивача

Позивач не скористався правом подати письмовий відзив на апеляційну скаргу. Неподання відзиву не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті, що насамперед узгоджується ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.10.2022, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КІВ" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2022 у справі № 910/3570/22 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Іоннікова І.А., судді: Тарасенко К.В., Разіна Т.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/3570/22.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "КІВ" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2022 у справі № 910/3570/22; розгляд апеляційного скарги призначено на 07.12.2022.

07.12.2022 судове засідання не відбулося, у зв`язку з перебуванням головуючого судді Іоннікової І.А. з 06.12.2022 на лікарняному.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 призначено справу № 910/3570/22 до розгляду на 01.02.2023.

В судове засідання, яке відбулося 01.02.2023, з`явилися прокурор та представники позивача та відповідача, які підтримали свої правові позиції щодо апеляційної скарги.

Також, в судовому засіданні представником відповідача подано клопотання про долучення до матеріалів справи копію листа Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) направленого на адресу відповідача та документи, які підтверджують сплату останнім орендних платежів за користування спірною земельною ділянкою за 2022 рік.

Розглянувши вищевказане клопотання представника відповідача та заслухавши думку прокурора та представника позивача з цього приводу, судова колегія дійшла до наступних висновків.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2022 було встановлено строк до 30.11.2022 щодо подання сторонами будь-яких заяв, пояснень, клопотань та заперечень.

01.02.2023 представником відповідача в судовому засіданні було подано клопотання про долучення до матеріалів справи доданих до нього документів без відповідного мотивування причин пропуску процесуального строку на його подання.

Враховуючи наведені обставин, керуючись ч. 2 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія дійшла висновку про залишення без розгляду дане клопотання представника відповідача.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

24.04.2003 Київською міською радою прийнято рішення № 411/571 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" (п. 41), яким:

- затверджено проект відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "КІВ" для будівництва, експлуатації та обслуговування багатоповерхового житлового будинку та ресторану вищої категорії з супутніми спорудами на перетині просп. Героїв Сталінграда та вул. Приозерної в Оболонському районі м. Києва;

- передано Товариству з обмеженою відповідальністю "КІВ", за умови виконання п. 41.1 цього рішення, у довгострокову оренду на 25 років земельну ділянку площею 0,58 га для будівництва, експлуатації та обслуговування багатоповерхового житлового будинку та ресторану вищої категорії з супутніми спорудами на перетині просп. Героїв Сталінграда та вул. Приозерної в Оболонському районі м. Києва за рахунок земель міської забудови.

17.03.2004 між Київською міською радою (орендодавцем, позивачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КІВ" (орендарем, відповідачем) укладено договір оренди земельної ділянки (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець на підставі п. 41 рішення Київської міської ради № 411/571 від 24.04.2003 за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду на 25 (двадцять п`ять) років земельну ділянку, визначену цим договором.

Об`єктом оренди відповідно до цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - на перетині просп. Героїв Сталінграда та вул. Приозерної у Оболонському районі м. Києва; розмір - 0,5819 га; цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування багатоповерхового житлового будинку та ресторану вищої категорії з супутніми спорудами; кадастровий номер - 8000000000:78:193:0007.

Даний договір 17.03.2004 посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З., за реєстровим № 243 та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про що зроблено запис від 30.03.2004 за № 78-6-00100.

Згідно акту приймання-передачі від 30.03.2004 орендодавець передав, а орендар прийняв земельну ділянку за адресою: просп. Героїв Сталінграда та вул. Приозерної у Оболонському районі м. Києва, загальною площею 0,5819 га, кадастровий номер - 8000000000:78:193:0007.

Пунктом 3.1 договору встановлено обмеження щодо використання земельної ділянки, зокрема, орендар зобов`язаний розпочати і завершити забудову земельної ділянки в строки встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку, але не пізніше, ніж через три роки з моменту державної реєстрації цього договору.

Звертаючись з даним позовом до суду першої інстанції, прокуратура посилалася на те, що внаслідок порушення відповідачем зобов`язань за договором оренди земельної ділянки щодо здійснення забудови у встановлені договором строки, наявні правові підстави для розірвання спірного договору оренди земельної ділянки, зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку та визнання припиненим права відповідача користування для забудови земельною ділянкою.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.09.2022 позов задоволено частково, вирішено:

- розірвати договір оренди земельної ділянки, що розташована на перетині проспекту Героїв Сталінграда та вулиці Приозерної в Оболонському районі міста Києва, площею 0,5819 га (кадастровий номер 8000000000:78:193:0007), укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "КІВ", зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у книзі записів державної реєстрації договорів 30.03.2004 за № 78-6-00160;

- зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "КІВ" повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 0,5819 га (кадастровий номер 8000000000:78:193:0007) на перетині проспекту Героїв Сталінграда та вулиці Приозерної в Оболонському районі міста Києва, у стані, придатному для її подальшого використання;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КІВ" на користь Київської міської прокуратури 4962,00 грн.

В іншій частині в позові відмовлено повністю.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

В силу вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, вивчивши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню з наступних підстав.

За змістом ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Приписами ст.ст. 525, 526, 629 Цивільного кодексу України і ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільного кодексу України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Положеннями ст. 1 Закону України "Про оренду землі", яка кореспондується з положеннями ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України, визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 13 цього Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 413 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту. При цьому право суперфіцію може бути безстроковим, окрім земель державної та комунальної власності, строк користування якими не може перевищувати 50 років.

Разом з тим, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату (ч. 1 ст. 792 Цивільного кодексу України).

У той же час, договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором (ч.ч. 3, 4 ст. 31 Закону України "Про оренду землі").

Водночас, у ч. 1 ст. 32 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором (ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України). Аналогічні положення наведено у ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України.

Разом з тим, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом (ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України).

Однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац 2 ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, прокурор у позові та відзиві на апеляційну скаргу посилався на не забудову відповідачем спірної земельної ділянки у визначений умовами договору строк, а саме протягом трьох років з дня державної реєстрації договору оренди, що на думку прокурора, є підставою для припинення права користування земельною ділянкою.

Як було зазначено вище, п. 1.1. договору визначено, що спірна земельна ділянка передається в оренду відповідачу за цільовим призначенням - для будівництва, експлуатації та обслуговування багатоповерхового житлового будинку та ресторану вищої категорії з супутніми спорудами.

Відповідно до ч. 1 ст. 416 Цивільного кодексу України право користування земельною ділянкою для забудови припиняється у разі: 1) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача; 2) спливу строку права користування; 3) відмови землекористувача від права користування; 4) невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд.

Згідно із ч. 2 ст. 416 Цивільного кодексу України право користування земельною ділянкою для забудови може бути припинене за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом.

Отже, вказана стаття Цивільного кодексу України встановлює чотири випадки, в яких право землекористування припиняється автоматично, та містить посилання на можливість припинення права землекористування у судовому порядку в інших випадках.

Таким чином, вказана стаття передбачає автоматичне припинення права землекористування у випадку невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд.

При цьому, судова колегія зауважує, що на тому, що вказані вище норми не встановлюють підстав для розірвання договору оренди.

Поряд із зазначеним, апеляційний господарський суд зауважує, що ані ст. 416 Цивільного кодексу України, ані ст. 102-1 Земельного кодексу України не вказують момент, з якого необхідно обраховувати початок спливу трьохрічного строку невикористання земельної ділянки для забудови.

Згідно зі ст. 37 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об`єктах будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, підключення об`єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

За наявності дозволу на виконання будівельних робіт отримання замовником та генеральним підрядником чи підрядником (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) інших документів дозвільного характеру для виконання будівельних робіт та видалення зелених насаджень у межах будівельного майданчика не вимагається.

Аналіз наведеної норми свідчить, що дозвіл на виконання будівельних робіт є безумовною правовою підставою для початку будівельних робіт.

Враховуючи, що з моменту, з якого необхідно обраховувати початок спливу трьохрічного строку невикористання земельної ділянки для забудови, законом не встановлено, то навіть у випадку розширеного тлумачення наведених норм, а саме - момент спливу вказаного строку починається з моменту отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

Аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в постанові від 21.03.2018 у справі № 910/5963/17.

Судовою колегією встановлено, що сторонами оспорюваного договору дозвіл на виконання будівельних робіт до матеріалів справи не надано, а також встановлено, що вищевказаний договір оренди земельної ділянки не містить встановлених строків для отримання відповідного дозволу або здавання об`єкту будівництва в експлуатацію.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновки суду першої інстанції про задоволення позову в частині розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення її позивачу, оскільки на переконання суду апеляційної інстанції в даному спорі відсутні правові підстави для припинення договору оренди земельної ділянки на підставі ст. 416 Цивільного кодексу України.

Водночас, згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Зі змісту ч.ч. 1, 3 ст. 251 Цивільного кодексу України вбачається, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

У відповідності до ч.1 ст. 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Згідно з ч.1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

З огляду на те, що у договорі оренди не був встановлений конкретний строк, у який відповідач повинен оформити дозвіл на виконання будівельних робіт та здати закінчений будівництвом об`єкт в експлуатацію, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги про розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення її позивачеві не підлягають задоволенню.

За встановлених вище апеляційним господарським судом обставин справи, рішення місцевого господарського суду, яке прийняте при невідповідності обставинам справи, призвело до порушення норм матеріального права, внаслідок чого підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Таким чином, наведені відповідачем у апеляційній скарзі твердження про те, що прокуратурою не наведено конкретних доводів стосовно порушення відповідачем інтересів позивача, оскільки останній та його структурні підрозділи є розробником містобудівної документації, згідно якої відповідач мав би забудувати спірну земельну ділянку є обґрунтованими та такими, що належним чином не досліджені судом першої інстанції при розгляді даної справи.

В свою чергу, доводи прокурора викладені у відзиві на апеляційну скаргу не спростовують наведених вище висновків суду апеляційної інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: не з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Висновки за результатами апеляційної скарги

За викладених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, крім того не з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, не відповідають обставинам справи, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Судові витрати

Судова колегія зазначає, що з урахуванням того, що звертаючись з даним позовом до суду в інтересах держави, прокурор є суб`єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права та виконує обов`язки, пов`язані з розподілом судових витрат (аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05.10.2022 у справі № 923/199/21).

Таким чином, у зв`язку із задоволенням апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на прокурора.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КІВ" задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2022 у справі № 910/3570/22 - скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Стягнути з Київської міської прокуратури (03150, місто Київ, вулиця Предславинська, будинок 45/9; код ЄДРПОУ 02910019) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КІВ" (01034, місто Київ, вулиця Рейтарська, будинок 17, Н.П.14 ЛІТ.А, офіс 4; код ЄДРПОУ 21498174) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 7443,00 грн (сім тисяч чотириста сорок три грн 00 коп.).

Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/3570/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 02.03.2023.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді К.В. Тарасенко

Т.І. Разіна