Постанова

від 02.03.2023 по справі 144/188/20

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 144/188/20

Провадження № 22-ц/801/273/2023

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Герман О. С.

Доповідач:Копаничук С. Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2023 рокуСправа № 144/188/20м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого: Копаничук С.Г.,

Суддів: Оніщука В.В., Голоти Л.О.

за участю секретаря Литвина С.С.

учасники справи:

позивач: Сільськогосподарський виробничий кооператив «Залузький»,

відповідачі: ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро»

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Гайсинська районна державна адміністрація Вінницької області, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області відділ Держгеокадастру у Теплицькому районі,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу сільськогосподарського виробничого кооперативу «Залузький» на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 27.10.2022 року, повний текст якого складений 07.11.2022 року, постановлене у приміщенні того ж суду під головуванням судді Германа О. С. у цивільній справі за позовом сільськогосподарського виробничого кооперативу «Залузький» до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро», за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору - Гайсинської районної державної адміністрації Вінницької області, відділу у Теплицькому районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання недійсним договору оренди землі, -

В с т а н о в и в :

У лютому 2020 року сільськогосподарський виробничий кооператив «Залузький» (далі СВК «Залузький») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро» (далі ТОВ «Теплик-Агро»), за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору - Гайсинської районної державної адміністрації Вінницької області, відділу у Теплицькому районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання недійсним договору оренди землі.

Вказало, що 22.02.2012 року між ним і ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки, площею 2,4127 га, кадастровий номер 0523783900020000224, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області, строком на 10 років. Зазначений договір був зареєстрований у відділі Держкомзему у Теплицькому районі 03.04.2012 року.

У травні 2017 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно кооператив дізнався про існування договору оренди вищевказаної земельної ділянки від 10.09.2015 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Теплик-Агро», речове право оренди за яким було зареєстроване державним реєстратором реєстраційної служби Теплицького районного управління юстиції Грабовим М. І. 06.10.2015 року.

Вважаючи, що на час укладення вказаного договору право оренди спірної земельної ділянки вже було зареєстроване за ним на підставі укладеного між ним і ОСОБА_1 договору оренди землі від 22.02.2012 року, який не було розірвано, просив договір оренди від 10.09.2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Теплик-Агро», право оренди за яким зареєстроване реєстраційною службою Теплицького районного управління юстиції Вінницької області 06.10.2015 року за № 25087112, визнати недійсним .Стягнути з відповідачів на його користь судові витрати. Ухвалою Теплицького районного суду Вінницької області від 09.02.2022 року до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача залучено Гайсинську району державну адміністрацію, як правонаступника Теплицької районної державної адміністрації.

Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 27.10.2022 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі СВК «Залузький» просить рішення суду скасувати через порушення судом норм матеріального і процесуального права, а у справі ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог. Вказав, що суд першої інстанції не врахувавши п. 27 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України, дійшов помилкового висновку про те, що укладений на 10 років між ОСОБА_1 та СВК «Залузький» договір оренди від 22.02.2012 року є припиненим через закінчення строку. Суд не звернув увагу на те, що указаний договір оренди землі поновлено на один рік на підставі вищенаведених змін у з ЗК, а тому строк його дії закінчується 03.04.2023 року. Доказів того, що зазначений договір оренди припинив свою дію суду не надано. Крім того, суд не взяв до уваги надані ним до матеріалів справи докази, зокрема, довідку відділу Держгеокадастру у Теплицькому районі №0-2-033-21/114-20 та витяг з Книги записів про реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку, що підтверджують, що вказаний договір оренди продовжує свою дію.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Теплик-Агро» вважає рішення суду законним і обгрунтованим , а доводи апеляційної скарги безпідставними.

Заслухавши доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи, рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно дост. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогамрішення суду не відповідає.

Суд першої інстанції встановив, що на підставі державного акту про право власності на землю серії ЯА№806127 від 26.09.2005 року ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка, площею 2,4127 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області (Т. 1 а.с. 12).

22.02.2012 року між СВК «Залузький» і ОСОБА_1 було укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки, строком на 10 років (Т.1 а.с. 9-10).

Вказаний договір зареєстрований у відділі Держкомзему у Теплицькому районі 03.04.2012 року.

В період дії вищевказаного договору оренди, 10.09.2015 року було укладено договір оренди спірної земельної ділянки між ОСОБА_1 і ТОВ «Теплик-Агро», строком на 10 років, право оренди на яку було зареєстроване за ТОВ «Теплик-Агро» реєстраційною службою Теплицького районного управління юстиції Вінницької області 06.10.2015 року за № 25087112 .

Оскільки, договір оренди спірної земельної ділянки від 22.02.2012 року зі строком дії 10 років , був зареєстрований 03.04.2012 року , то цей договір оренди є припиненим, так як строк його дії закінчився 03.04.2022 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд, враховуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 року у справі №610/1030/18, виходив із того, що суд може захистити право первинного орендаря, визнавши недійсним договір оренди, укладений з наступним орендарем тільки тоді, коли на момент набрання рішенням суду законної сили первинний орендар матиме чинне право оренди. Оскільки на час постановлення судом рішення, строк дії договору оренди від 22.02.2012 року між позивачем і ОСОБА_1 закінчився, то права позивача як орендаря спірної земельної ділянки не порушені, а тому і не підлягають захисту в судовому порядку.

Колегія суддів вважає що з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки суд не застосував норми матеріального права , що підлягали застосуванню, внаслідок чого дійшов невірного висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги про неврахування судом п. 27 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України, яким укладений між позивачем і ОСОБА_1 договір оренди був поновлений на 1 рік, заслуговують на увагу.

Відповідно до п. 43 договору оренди і ст.18 ЗУ «Про оренду землі» » ( у редакції на час його укладення ) зазначеного договору, він набирає чинності після його державної реєстрації.

Як вбачається , договір оренди спірної земельної ділянки від 22.02.2012 року між СВК «Залузький» і ОСОБА_1 був укладений строком на 10 років і зареєстрований у відділі Держкомзему у Теплицькому районі 03.04.2012 року.

Оскільки договір оренди був чинний до 03.04.2022 року , на час звернення позивача до суду у лютому 2020 року ,права останнього ,що витікали з цього договору оренди підлягали захисту.

Щодо вирішення питання, чи підлягали захисту такі права на час постановлення судом рішення, то необхідно виходити з наступного.

Законом України«Про внесеннязмін додеяких законодавчихактів Українищодо створенняумов длязабезпечення продовольчоїбезпеки вумовах воєнногостану» від24.03.2022року ,щонабрав чинності07.04.2022року Розділ Х Перехідніположення Земельного Кодексу булидоповнені п.27,згідно якогопід часдії воєнногостану земельнівідносини регулюютьсяз урахуваннямтаких особливостей,зокрема, вважаються поновленими на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно договори оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцію, земельного сервітуту, строк користування земельними ділянками щодо яких закінчився після введення воєнного стану, щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення ,зокрема, приватної власності.

Оскільки строк користування орендованою СВК «Залузький» земельною ділянкою сільськогосподарського призначення приватної власності закінчився уже після введення 24.02.2022 року воєнного стану , строк дії договору оренди вважається поновленим на один рік, тобто до 03.04.2023 року без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно договори оренди.

Отже ,на час ухвалення судом оскаржуваного рішення договір оренди з СВК «Залузький» вважається поновленим на один рік ,права позивача ,що витікали з цього договору , продовжували залишатись такими ,що підлягали захисту ще на один рік .

В подальшому , Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель» № 2698-IX від 19 жовтня 2022 року, що набрав чинності 19.11.2022 року , абзац перший п. п. 1 п.27 Розділу Х Перехідних положень після слів "воєнного стану" був доповнений словами доповнити словами "до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель".

Такимчином , уже начас розгляду апеляційнимсудом апеляційної скарги, після набрання чинності змінами 19.11.2022 , текст п.27 Розділу Х Перехідних положень ЗК, гласить, що під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей, зокрема, вважаються поновленими на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно договори оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцію, земельного сервітуту, строк користування земельними ділянками щодо яких закінчився після введення воєнного стану до набрання чинностіЗаконом України"Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель" щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення, тобто з 24.02.2022 року і по 19.11.2022 року .

Враховуючивикладене іте,що оскаржуванерішення постановленесудом 27.10.2022року ,а строк дії договоруоренди вважаєтьсяпоновленим наодин рік,тобто ,до03.04.2023року ,у судубули відсутнізаконні підставивважати укладенийз позивачемдоговір припиненим івідмовляти узадоволенні позову зтих підстав,що на час ухвалення судом рішення оскаржуваним позивачем договором оренди від 10.09.2015 року не порушуються права позивача.

Суд першоїінстанції навищевказане увагине звернув, внаслідокчого дійшов помилковоговисновку провідмову узадоволенні позовнихвимог зпідстав відсутностіпорушення правапозивача якорендаря спірноїземельної ділянки,а тому доводискарги заслуговуютьна увагу,рішення судупідлягає скасуваннюз ухваленнямапеляційним судомнового рішення.

Обговорюючи підстави за яких позивач просив визнати оскаржуваний договір оренди недійсним, колегія суддів вважає, що такі вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин вважається таким, що вчинено в письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами (частина друга статті 207 ЦК України).

Підставами для визнання недійсними правочину за змістом ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України є недотримання в момент вчинення такого правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 кодексу, зміст якого не може суперечити як кодексу, так і іншим актам цивільного законодавства.

За приписами частини першої статті 16, частини третьої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, сторона або інша заінтересована особа може заперечити його дійсність на підставах, встановлених законом, у судовому порядку для захисту своїх прав чи інтересів.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі» по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі), повідомивши про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

Якщо особа, якій належить право оренди земельної ділянки (первинний орендар) за законодавством, що було чинним до 1 січня 2013 року, після настання цієї дати не зареєструвала її право в у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, то укладення наступного договору оренди того ж майна під час дії первинного договору оренди може порушити відповідне право первинного орендаря у разі, коли на підставі наступного договору оренди відповідна земельна ділянка передана у користування наступному орендареві, а право останнього - зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Така реєстрація унеможливлює внесення запису до вказаного реєстру про право оренди тієї ж ділянки первинним орендарем.

У такому випадку суд може захистити право первинного орендаря тоді, коли на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати його право оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте, означену можливість первинний орендар матиме тільки тоді, коли на момент набрання судовим рішенням про задоволення відповідного позову законної сили цей орендар матиме чинне право оренди, зокрема, якщо не спливе строк оренди чи буде поновленим первинний договір оренди.

До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18.

Оскільки попередній орендар спірної земельної ділянки позивач у справі мав чинне право оренди, як на час укладення оспорюваного договору оренди , так і на момент набрання рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій законної сили ,яке за продовженим договором не припинилось , колегія суддів вважає ,що укладення в період дії попереднього договору оренди нового договору з новим орендарем і реєстрація за ним речових прав оренди на одну і ту ж саму земельну ділянку ,порушує права первинного орендаря ,а тому договір оренди від 10.09.2015 року, укладений між ОСОБА_1 і ТОВ «Теплик-Агро» слід визнати недійсним.

Відтак, доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки суд неправильно застосував норми матеріального права, внаслідок чого дійшов необгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог , рішення суду відповідно до ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням колегією суддів нового рішення про задоволення позовних вимог.

Згідно із ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки, апеляційним судом рішення суду скасовано і позовні вимоги СВК «Залузький» задоволено повністю, то з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись ст. ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

П о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу сільськогосподарського виробничого кооперативу «Залузький» задовольнити.

Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 27 жовтня 2022 року скасувати.

Позовні вимоги сільськогосподарського виробничого кооперативу «Залузький» до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро», за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору - Гайсинської районної державної адміністрації Вінницької області, відділу у Теплицькому районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання недійсним договору оренди землі задовольнити.

Визнати недійсним договір оренди землі земельної ділянки площею 2,4127 га, кадастровий номер 0523783900020000224, укладений 10 вересня 2015 року між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро», право оренди за яким зареєстроване реєстраційною службою Теплицького районного управління юстиції Вінницької області 06 жовтня 2015 року, індексний номер 25087112.

Стягнути на користь сільськогосподарського виробничого кооперативу «Залузький» з ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро» по 2 627, 50 грн судового збору з кожного за розгляд справи в судах першої і апеляційної інстанцій.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду на протязі 30 днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Головуючий : Копаничук С.Г.

Судді: Оніщук В.В.

Голота Л.О.