Постанова

від 12.09.2023 по справі 144/188/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 144/188/20

провадження № 61-4583св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Сільськогосподарський виробничий кооператив «Залузький»,

відповідачі: ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро»,

треті особи: Гайсинська районна державна адміністрація Вінницької області, Відділ держгеокадастру у Теплицькому районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро»на постанову Вінницького апеляційного суду від 02 березня 2023 року у складі колегії суддів: Копаничук С. Г.,Оніщука В. В., Голоти Л. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року Сільськогосподарський виробничий кооператив «Залузький» (далі - СВК «Залузький») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро» (далі - ТОВ «Теплик-Агро»), треті особи: Теплицька районна державна адміністрація Вінницької області, Відділ держгеокадастру у Теплицькому районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області,про визнання недійсним договору оренди землі.

Позов мотивовано тим, що 22 лютого 2012 року між СВК «Залузький» і ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки, площею 2,4127 га, кадастровий номер 0523783900020000224, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області, строком на 10 років. Зазначений договір був зареєстрований у відділі Держкомзему у Теплицькому районі 03 квітня 2012 року, реєстраційний номер 052370004005509.

У травні 2017 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно СВК «Залузький» стало відомо про існування договору оренди вищевказаної земельної ділянки від 10 вересня 2015 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Теплик-Агро», речове право оренди за яким було зареєстроване реєстраційною службою Теплицького районного управління юстиції Вінницької області 06 жовтня 2015 року, реєстраційний номер 25087112.

Вважаючи, що на час укладення вказаного договору право оренди спірної земельної ділянки вже було зареєстроване за СВК «Залузький» на підставі укладеного між ним і ОСОБА_1 договору оренди землі від 22 лютого 2012 року, який не було розірвано, позивач просив визнати недійсним договір оренди від 10 вересня 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Теплик-Агро», право оренди за яким зареєстроване реєстраційною службою Теплицького районного управління юстиції Вінницької області 06 жовтня 2015 року за № 25087112.

Ухвалою Теплицького районного суду Вінницької області від 09 лютого 2022 року до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача залучено Гайсинську району державну адміністрацію, як правонаступника Теплицької районної державної адміністрації.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 27 жовтня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що суд може захистити право первинного орендаря, визнавши недійсним договір оренди, укладений з наступним орендарем тільки тоді, коли на момент набрання рішенням суду законної сили первинний орендар матиме чинне право оренди. Оскільки на час постановлення судом рішення, строк дії договору оренди від 22 лютого 2012 року, укладений між позивачем і ОСОБА_1 , закінчився, то права позивача як орендаря спірної земельної ділянки не порушені, а тому і не підлягають захисту в судовому порядку.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, СВК «Залузький» оскаржив його в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 02 березня 2023 року апеляційну скаргу СВК «Залузький» задоволено.

Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 27 жовтня 2022 року скасовано.

Позовні вимоги СВК «Залузький» до ОСОБА_1 , ТОВ «Теплик-Агро», треті особи: Гайсинська районна державна адміністрація Вінницької області, Відділ держгеокадастру у Теплицькому районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, про визнання недійсним договору оренди землі, задоволено.

Визнано недійсним договір оренди землі земельної ділянки площею 2,4127 га, кадастровий номер 0523783900020000224, укладений 10 вересня 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Теплик-Агро», право оренди за яким зареєстроване реєстраційною службою Теплицького районного управління юстиції Вінницької області 06 жовтня 2015 року, індексний номер 25087112.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки попередній орендар спірної земельної ділянки - позивач у справі мав чинне право оренди, як на час укладення оспорюваного договору оренди, так і на момент набрання рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій законної сили, яке за продовженим договором не припинилось, тому укладення в період дії попереднього договору оренди нового договору з новим орендарем і реєстрація за ним речових прав оренди на одну і ту ж саму земельну ділянку порушує права первинного орендаря.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

27 березня 2023 року ТОВ «Теплик-Агро» звернулося до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку з касаційною скаргою на постанову Вінницького апеляційного суду від 02 березня 2023 року.

В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу від 05 травня 2023 року СВК «Залузький» просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржену постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

25 квітня 2023 року на адресу Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що на підставі державного акту про право власності на землю серії ЯА№806127 від 26 вересня 2005 року ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка, площею 2,4127 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області, кадастровий номер 0523783900020000224.

22 лютого 2012 року між СВК «Залузький» і ОСОБА_1 було укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки строком на 10 років. Вказаний договір зареєстрований у відділі Держкомзему у Теплицькому районі 03 квітня 2012 року, реєстраційний номер 052370004005509.

В період дії вищевказаного договору оренди, 10 вересня 2015 року було укладено договір оренди спірної земельної ділянки між ОСОБА_1 і ТОВ «Теплик-Агро», строком на 10 років, право оренди на яку було зареєстроване за ТОВ «Теплик-Агро» реєстраційною службою Теплицького районного управління юстиції Вінницької області 06 жовтня 2015 року, реєстраційний номер 25087112.

Пунктом 44 укладеного 10 вересня 2015 року між ОСОБА_1 і ТОВ «Теплик-Агро» договору оренди земельної ділянки передбачено, що він набирає чинності після його підписання сторонами.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржена постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частинами першою - третьою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідних обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Звертаючись до суду з позовом, СВК «Залузький» просив суд визнати недійсним договір оренди від 10 вересня 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Теплик-Агро», право оренди за яким зареєстроване реєстраційною службою Теплицького районного управління юстиції Вінницької області 06 жовтня 2015 року за № 25087112,оскільки на час укладення вказаного договору право оренди спірної земельної ділянки вже було зареєстроване за СВК «Залузький» на підставі укладеного між ним і ОСОБА_1 договору оренди землі від 22 лютого 2012 року, який не було розірвано.

За змістом частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Процедура укладення, вимоги до змісту і форми та порядок припинення договору оренди землі визначені Земельним кодексом України та спеціальним законом - Законом України «Про оренду землі».

Частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно статей 1, 13 Законом України «Про оренду землі» орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України).

Згідно з частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

За змістом статті 126 ЗК України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Пунктом першим частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідно до пункту другого частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягають речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, серед яких право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про оренду землі» орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Положеннями статті 24 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою.

Частиною другою статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зобов`язано державного реєстратора встановлювати відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Одночасне існування державної реєстрації кількох прав оренди на одну і ту ж земельну ділянку суперечить вимогам закону, який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою речових та інших прав, які підлягають державній реєстрації, та призводить до порушення права позивача як орендаря.

Такий правовий висновок висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 587/2331/16-ц (провадження № 14-411цс19), від 09 жовтня 2019 року у справі

№ 387/1095/17 (провадження № 14-414цс19), від 20 листопада 2019 року у справі № 669/930/16-ц (провадження № 14-486цс19), від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц (провадження № 14-442цс19).

Встановлено, що 22 лютого 2012 року між СВК «Залузький» і ОСОБА_1 було укладено договір оренди спірної земельної ділянки, строком на 10 років. Вказаний договір зареєстрований у відділі Держкомзему у Теплицькому районі 03 квітня 2012 року, реєстраційний номер 052370004005509.Відомостей щодо розірвання, скасування чи припинення дії цього договору оренди земельної ділянки немає.

Таким чином, вказаний договір оренди землі набрав чинності з моменту державної реєстрації (дивись постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18)), а відтак був чинним до 03 квітня 2022 року.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, оскільки одна і та ж сама земельна ділянка не може бути об`єктом оренди двох договорів, укладених із різними орендарями, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання оспорюваного договору оренди землі, укладеного 10 вересня 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Теплик-Агро», право оренди за яким зареєстроване реєстраційною службою Теплицького районного управління юстиції Вінницької області 06 жовтня 2015 року, індексний номер 25087112, недійсним, на підставі частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, оскільки він укладений у період дії попереднього договору.

Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що строк дії договору оренди спірної земельної ділянки від 22 лютого 2012 року, укладеного між СВК «Залузький» і ОСОБА_1 , зареєстрованого у відділі Держкомзему у Теплицькому районі 03 квітня 2012 року, реєстраційний номер 052370004005509, закінчився під час розгляду справи в суді першої інстанції, що є підставою для відмови у позові, оскільки права позивача не порушені, є безпідставними з огляду на наступне.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» від 24 березня 2022 року, що набрав чинності 07 квітня 2022 року розділ X «Перехідні положення» Земельного кодексу України були доповнені пунктом 27, згідно якого під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей, а саме - вважаються поновленими на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно договори оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцію, земельного сервітуту, строк користування земельними ділянками щодо яких закінчився після введення воєнного стану, щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення, в тому числі приватної власності.

Оскільки строк користування орендованою СВК «Залузький» спірною земельною ділянкою сільськогосподарського призначення приватної власності закінчився уже після введення 24 лютого 2022 року воєнного стану, строк дії договору оренди вважається поновленим на один рік, тобто до 03 квітня 2023 року без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Вказані доводи відповідача були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Верховний Суд встановив, що оскаржена постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги її висновків не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро» залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 02 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов