Рішення

від 21.02.2023 по справі 916/2311/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" лютого 2023 р.м. Одеса Справа № 916/2311/22

За позовом: Одеської міської ради (65026, м. Одеса, пл. Думська, буд.1, код ЄДРПОУ - 26597691, електронна адреса: legal_department@omr.gov.ua)

За участю третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради (65011, м. Одеса, вул. Успенська, буд.83/85, код ЄДРПОУ - 44162529, електронна адреса: zem@omr.gov.ua).

До відповідача: Товариства з додатковою відповідальністю «Агропромсервіс» (65028, м. Одеса, вул. Генерала Цветаєва, буд.3, код ЄДРПОУ - 05529159)

про стягнення

Суддя Рога Н.В.

Секретар с/з Богомолова В.С.

Представники сторін:

Від позивача: Танасійчук Г.М.- в порядку самопредставництва;

Від третьої особи: Карапиш К.В.- в порядку самопредставництва;

Від відповідача: не з`явився.

Суть спору: Позивач - Одеська міська рада, звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю (далі - ТДВ) «Агропромсервіс» про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 811 824 грн 25 коп.

Ухвалою суду від 19.09.2022р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №916/2311/22, справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 11.10.2022р. та залучено до участі у справі як третю особу на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради.

Ухвалою суду від 11.10.2022р. відкладено підготовче засідання на 01.11.2022р. Ухвалою суду від 01.11.2022р. відкладено підготовче засідання на 17.11.2022р. Ухвалою суду від 17.11.2022р. відкладено підготовче засідання на 08.12.2022р. Ухвалою суду від 08.12.2022р. відкладено підготовче засідання на 10.01.2023р. Ухвалою суду від 10.01.2023р. закрито підготовче засідання та призначено розгляд справи по суті на 02.02.2023р. Ухвалою суду від 02.02.2023р. відкладено судове засідання на 21.02.2023р.

Позивач - Одеська міська рада, підтримує позовні вимоги в повному обсязі, просить їх задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.

Третя особа - Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради, відповідно до пояснень, що надійшли до суду 12.10.2022р., підтримує позовні вимоги в повному обсязі, просить їх задовольнити.

Відповідач - ТДВ «Агропромсервіс», не скористався своїм правом на судовий захист, письмового відзиву на позовну заяву до суду не надав.

Ухвали суду у справі №916/2311/22, направлені за адресою відповідача, вказаною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернулися до суду не врученими з приміткою пошти: «адресат відсутній за вказаною адресою».

У відповідності до ч.7 ст.120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

На підставі вищенаведеного, враховуючи відсутність у відповідача в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань офіційної електронної адреси та/або телефону, у суду відсутня можливість повідомити відповідача за допомогою інших засобів зв`язку, у зв`язку з чим відповідач вважається повідомленим про розгляд даної справи.

Згідно ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд вважає за необхідне також зауважити, що ч. 4 ст.11 ГПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Закон України Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність прави, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення у справі «Kudla v. Poland» заява № 30210/96, пункт 30 рішення у справі «Vernillo v. France» заява №11889/85, пункт 45 рішення у справі «Frydlender v. France» заява №30979/96, пункт 43 рішення у справі «Wierciszewska v. Poland» заява №41431/98, пункт 23 рішення в справі «Capuano v. Italy» заява №9381/81 та ін.).

Зокрема, у пункті 45 рішення у справі Frydlender v. France (заява № 30979/96) ЄСПЛ зробив висновок, згідно з яким «Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов`язків.

У ГПК України своєчасність розгляду справи означає дотримання встановлених процесуальним законом строків або дотримання «розумного строку», під яким розуміється встановлений судом строк, який передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Таким чином, у процесуальному законодавстві поняття «розумний строк» та «своєчасний розгляд» застосовуються у тотожному значенні, зокрема, у розумінні найкоротшого із строків, протягом якого можливо розглянути справу, повно та всебічно дослідити подані сторонами докази, прийняти законне та обґрунтоване рішення. Поняття «розумний строк» вживається не лише у відношенні до дій, що здійснюються судом (розгляд справи, врегулювання спору за участю судді), але й також для учасників справи.

При цьому, вимогу стосовно розумності строку розгляду справи не можна ототожнити з вимогою швидкості розгляду справи, адже поспішний розгляд справи призведе до його поверховості, що не відповідатиме меті запровадження поняття «розумний строк».

Враховуючи введення в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року воєнного стану у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, та продовження строку його дії , клопотання про відкладення у зв`язку із цим розгляду справи, суд вважає, що у даному випадку справу було розглянуто у розумні строки.

Позивач у справі - Одеська міська рада, зазначає, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна ТДВ «Агропромсервіс» починаючи з 06.04.2018р. є власником нежитлових будівель , загальною площею 8167,5 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Цвєтаєва, буд. 3.

Зазначені нежитлові будівлі розташовані на земельній ділянці площею 1,3144 га за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Цвєтаєва, 3, кадастровий номер 5110137300:31:005:0022, яка належить на праві комунальної власності територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради.

Рішенням Одеської міської ради від 20.03.2019р. №4509-VІІ припинено право постійного користування ВАТ «Агропромсервіс», правонаступником якого є відповідач - ТДВ «Агропромсервіс», вказаною земельною ділянкою; затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється; змінено цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 5110137300:31:005:0022 з цільового призначення - J.11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення) на цільове призначення - В.02.10 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури (категорія земель - землі житлової та громадської забудови), вид використання - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури; надано ТДВ «Агропромсервіс» земельну ділянку з кадастровим номером 5110137300:31:005:0022 в оренду на 5 років.

Водночас, договір оренди вказаної земельної ділянки між Одеською міською радою та ТДВ «Агропромсервіс» було укладено лише 02.08.2021р., у зв`язку з чим позивач дійшов висновку, що у період з 21.03.2019р. по 01.08.2021р. ТДВ «Агропромсервіс», як власник нежитлових будівель загальною площею 8167,5 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Цвєтаєва, буд. 3, здійснювало безоплатне користування земельною ділянкою за вказаною адресою без укладеного договору оренди землі, тобто, без належної правової підстави для її використання, що має наслідком неотримання її власником доходів у вигляді орендної плати, чим порушено право територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради як власника такої земельної ділянки.

Так, у відповідності до ч.1 ст.206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка.

Згідно з п. 14.1.136. ст.14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до абз. 1 п. 289.1 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Відповідно до рішення Одеської міської ради від 20.09.2011р. №1267-VІ «Про затвердження фіксованих відсотків при визначенні ставок орендної плати за земельні ділянки в м. Одесі» з урахуванням змін, внесених рішеннями від 27.08.2014 р. №5275-VІ та від 08.02.2017р. №1742-VІІ, ставка орендної плати за земельні ділянки, які використовуються під будівництво багатоквартирних житлових будинків, становить 3% від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки.

Згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки м. Одеси, виданим Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області, від 30.07.2019р. №1949 нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 13 144 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Цвєтаєва, 3, кадастровий номер 5110137300:31:005:0022, складає 22 621 678,33 грн.

На підставі зазначеного, позивач встановив, що за період з 21.03.2019р. по 01.08.2021р. відповідачем мало бути сплачено на користь позивача 811 824 грн 25 коп. плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5110137300:31:005:0022.

Таким чином, враховуючи те, що ТДВ «Агропромсервіс» без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки - Одеської міської ради, зберегло у себе кошти у розмірі 811 824 грн 25 коп., які мало сплатити за користування земельною ділянкою у період з 21.03.2019р. по 01.08.2021р.,позивач вважає, що наявні підстави для стягнення зазначених коштів на користь позивача в порядку ст.1212 Цивільного кодексу України.

Третя особа - Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради, в поясненнях, що надійшли до суду 12.10.2022р., щодо стягнення коштів з ТДВ «Агропромсервіс» за користування земельної ділянки за адресою: м. Одеса, Генерала Цветаєва, 3, за період з 21.03.2019р. по 01.08.2021р., зазначає, що вказана земельна ділянка, за використання якої Одеська міська рада просить стягнути безпідставно збережені кошти, повинна бути сформована як об`єкт цивільних прав.

Третя особа зазначає, що згідно з ч.ч. 1-4, 9 ст.791 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у ч.ч. 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Про необхідність застосування статті 791 Земельного кодексу України та положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» при розгляді позову про стягнення безпідставно збережених коштів у виді недоотриманої орендної плати неодноразово зазначалося Верховним Судом, зокрема у постановах від 29.01.2019р. у справах №922/3780/17 та № 922/536/18, від 11.02.2019р. у справі №922/391/18, у яких міститься висновок про те, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою Одеська міська рада просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку 12.09.2015р. здійснено державну реєстрацію земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Цветаєва, 3, та присвоєно їй кадастровий номер 5110137300:31:005:0022.

На підставі зазначено, керуючись ст.ст.1212 Цивільного кодексу України, п/п14.1.147 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, рішенням Одеської міської ради від 20.09.2011р. №1267-VI «Про затвердження фіксованих відсотків при визначенні ставок орендної плати за земельні ділянки в м.Одесі», Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач своїм правом на захист у судовому порядку не скористався.

Розглянув матеріали справи, вислухав пояснення представників позивача та третьої особи, суд встановив, що відповідно до інформаційної довідки №308214683 від 25.08.2022р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 06.04.2018р. за ТДВ «Агропромсервіс» зареєстровано право власності на нежитлові будівлі загальною площею 8167,5 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Цвєтаєва, буд. 3, яка знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 5110137300:31:005:0022.

Згідно інформаційної довідки №308214847 від 25.08.2022р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна земельна ділянка з кадастровим номером 5110137300:31:005:0022 належить до комунальної форми власності та зареєстрована за Одеською міською радою.

Статтею 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, та безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоуправління управляють майном, що є в комунальній власності.

Частиною 1 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема, на землю.

В той же час, ч.5 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Статтею 83 Земельного кодексу України закріплено право власності на землю територіальних громад. Частиною 1 даної статті визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. Відповідно до п. «а» ч.2 ст. 83 Земельного кодексу України у комунальній перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Відповідно до ч.2 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно положень ст.124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст.122 цього Кодексу.

Як встановлено судом, ТДВ «Агропромсервіс» набуло право користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5110137300:31:005:0022 на підставі Договору оренди землі від 02.08.2021р., однак, будучи власником нежилих будівель, розташованих на даній земельній ділянці до моменту укладення договору оренди, використовував її без правової на те підстави, тобто без встановленого відповідно до чинного законодавства права користування такою земельною ділянкою за відповідачем.

Відповідно до ч.ч.1-2. ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Отже, до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів є за своїм змістом кондикційними.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що ТДВ «Агропромсервіс», як фактичний користувач земельної ділянки без достатньої правової підстави, за рахунок власника цієї ділянки зберегло у себе кошти, які мало заплатити за користування нею, а відтак зобов`язано повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018р. у справі №922/3412/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.08.2021р. у справі №922/3507/20.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно пп. 14.1.147., 14.1.136., 14.1.72. п. 14.1. ст.14 Податкового кодексу України, плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Орендна плата - обов`язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди. Земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, а також земельні частки (паї), які перебувають у власності. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році (пп.16.1.4. п.16.1. ст.16. ч.1 ст.269, ст.270. п.286.1. ст.286, п.287.1 ст.287 Податкового кодексу України).

Згідно п.288.5. ст.288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою за розмір земельного податку (для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено. - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки; для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0.3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області): не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки; може перевищувати граничний розмір орендної плати, встановлений у підпункті 288.5.2. у разі визначення орендаря на конкурентних засадах; для пасовищ у населених пунктах, яким надано статус гірських, не може перевищувати розміру земельного податку; для баз олімпійської, паралімпійської та дефлімпійської підготовки, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, не може перевищувати 0,1 відсотка нормативної грошової оцінки.

Отже, основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями п. 288.5.1 ст. 288 Податкового кодексу України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018р. по справі №920/739/17).

Відповідно до ч.2 ст.20 та ч.3 ст.23 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018р. у справі №629/4628/16-ц дійшла висновку, що обов`язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, про що також наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019р. у справі №320/5877/17 (пункт 71).

Згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки м. Одеси, виданим Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області, від 30.07.2019р. №1949 нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 13 144 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Цвєтаєва, 3, кадастровий номер 5110137300:31:005:0022, складає 22 621 678,33 грн.

Відповідно до п.289.1 ст.289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Пунктом 289.3. ст.289 Податкового кодексу України встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні. Київська та Севастопольська міські державні адміністрації не пізніше 15 січня поточного року забезпечують інформування центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, і власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель.

Відповідно до витягу з технічної документації цільове призначення земельної ділянки за кадастровим номером 5110137300:31:005:0022 визначено за кодом 02.10 (Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури).

Згідно рішення Одеської міської ради від 20.09.2011р. №1267-VІ «Про затвердження фіксованих відсотків при визначенні ставок орендної плати за земельні ділянки в м. Одесі» з урахуванням змін, внесених рішеннями від 27.08.2014 р. №5275-VІ та від 08.02.2017р. №1742-VІІ, ставка орендної плати за земельні ділянки, які використовуються під будівництво багатоквартирних житлових будинків, становить 3% від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки.

Також судом враховується факт оплати ТДВ «Агропромсервіс» у 2020р. та 2021р. земельного податку за користування спірною земельною ділянкою у загальному розмірі 737 031 грн 02 коп.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості у вигляді безпідставно збережених грошових коштів за період з 21.03.2019р. по 01.08.2021р., що становить 811 824 грн 25 коп., суд дійшов висновку, що цей розрахунок є вірним, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами ч.1 ст.73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі № 902/761/18, від 04.12.2019р. у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

До того ж, 17.10.2019р. набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву ст. 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010р. у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010р.) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Враховуючи задоволення позовних вимог, витрати по сплаті судового збору слід покласти на відповідача у відповідності до положень ст.129 ГПК України.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Одеської міської ради до Товариства з додатковою відповідальністю (далі - ТДВ) «Агропромсервіс» про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 811 824 грн 25 коп. - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Агропромсервіс» (65028, м. Одеса, вул. Генерала Цветаєва, буд.3, код ЄДРПОУ - 05529159) на користь Одеської міської ради (65026, м. Одеса, пл. Думська, буд.1, код ЄДРПОУ - 26597691, рахунок: населений пункт - Одеська міська ТГ; отримувач - ГУК в Одеській області/м.Одеса/, код отримувача: 37607526; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); номер рахунку: UA 278 9999 8031 4080 544 000 15744; код класифікації доходів бюджету - 24060300; найменування коду класифікації доходів бюджету - «Інші надходження»; електронна адреса: legal_department@omr.gov.ua) безпідставно збережені кошти у розмірі 811 824 грн 25 коп.

3. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Агропромсервіс» (65028, м. Одеса, вул. Генерала Цветаєва, буд.3, код ЄДРПОУ - 05529159) на користь Одеської міської ради (65026, м. Одеса, пл. Думська, буд.1, код ЄДРПОУ - 26597691; отримувач: Юридичний департамент Одеської міської ради, код 26302537, р/р НОМЕР_1 , ДКСУ м .Київ, МФО 820172).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення (підписання).

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 03 березня 2023 р.

Суддя Н.В. Рога