Постанова

від 21.02.2023 по справі 144/1213/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 144/1213/17

провадження № 61-12644св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро» на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 07 липня 2022 року у складі судді Германа О. С. та постанову Вінницького апеляційного суду від 09 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Денишенко Т. О., Голоти Л. О., Рибчинського В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро» (далі - ТОВ «Теплик-Агро») про визнання недійсною угоди про внесення змін до договору оренди землі від 25 вересня 2014 року.

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про зміну предмета позову, посилаючись на висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, просила усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення їй, як власнику.

Позов обґрунтовано тим, що на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 15 вересня 2004 року, серії ВН № 103546, позивач є власником земельної ділянки, площею 3,2330 га, кадастровий номер 0523783000:01:000:0045, розташованої на території Комарівської сільської ради Теплицького району Вінницької області.

05 липня 2011 року між сторонами укладений договір оренди землі строком на п`ять років, державна реєстрація якого відбулася 05 березня 2012 року.

Листом від 21 червня 2016 року ОСОБА_1 , у зв`язку із закінченням терміну дії договору оренди, просила орендаря повернути належну їй земельну ділянку.

Проте, у 2016 році позивач довідалася про існування іншого правочину, яким внесено зміни до договору оренди землі, у зв`язку з чим вона звернулася до державного реєстратора, який повідомив про державну реєстрацію 16 жовтня 2014 року і внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно угоди від 25 вересня 2014 року про внесення змін до договору оренди землі від 05 липня 2011 року.

Позивач вказує, що не укладала угоду про внесення змін до договору оренди землі, не підписувала такий правочин, натомість відповідач з 2016 року не повертає орендовану земельну ділянку власнику.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд ухвалити рішення, яким усунути перешкоди у користуванні належною їй земельною ділянкою, кадастровий номер 0523783000:01:000:0045, розташованої на території Комарівської сільської ради Теплицького району Вінницької області, шляхом її витребування у відповідача.

Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 07 листопада 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Усунуто перешкоди ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою, площею 3,2330 га, кадастровий номер 0523783000:01:000:0045, що розташована на території Комарівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області, які чиняться ТОВ «Теплик-Агро», шляхом зобов`язання повернути вказану земельну ділянку власнику. Здійснено розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи позивач не підписувала угоду про внесення змін до договору оренди землі, при цьому належна їй земельна ділянка до теперішнього часу перебуває у фактичному користуванні відповідача без належних правових підстав.

Урахувавши висновки Верховного Суду щодо належного способу захисту права, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для усунення позивачу перешкод у користуванні належною їй земельною ділянкою, шляхом її витребування у відповідача.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 09 листопада 2022 року апеляційну скаргу ТОВ «Теплик-Агро» залишено без задоволення, а рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 07 липня 2022 року - без змін.

Постанову суд апеляційної інстанції мотивував тим, що висновки суду першої інстанції правильні, належно мотивовані, відповідають нормам матеріального та права, які регулюють правовідносини, що склалися між сторонами, а обраний спосіб захисту права позивача є ефективним, що відповідає висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц.

Суд апеляційної інстанції урахував, що наявність угоди, зареєстрованої у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно, є фактичною обставиною, яка підтверджує наявність перешкод власнику земельної ділянки у реалізації ним своїх правомочностей щодо належного йому нерухомого майна.

Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість та неправильність висновку експертів, які досліджували належність підпису в угоді про внесення змін до договору оренди землі саме позивачу, суд апеляційної інстанції відхилив, визнавши безпідставність сумнівів відповідача у загальних висновках щодо належності підпису у досліджуваному експертами правочині саме ОСОБА_1 .

За наведених обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відсутні підстави для скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У грудні 2022 року ТОВ «Теплик-Агро» через засоби поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 07 липня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 09 листопада 2022 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

У касаційній скарзі заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків Верховного Суду висловлених у постановах від 15 квітня 2020 року у справі № 714/177/18, від 23 лютого 2021 року у справі № 161/9118/15-ц(пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).

Також заявник зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про призначення повторної почеркознавчої експертизи, суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про витребування від Головного управління Національної поліції у Вінницькій області матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадження, де знаходиться оригінал реєстраційної справи та угода від 25 вересня 2014 року (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України), відповідно висновок експертів від 03 вересня 2021 року, врахований судами попередніх інстанцій є недопустимим доказом (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Додатково заявник вказував, що висновок експертів від 03 вересня 2021 року складено з численними порушенням, зокрема, для порівняння зразків підпису експертам було надано лише два документа датованих 2001 роком та 2021 роком, інших документів, які мали відповідати періоду укладення угоди, тобто 2014 року, позивачем надано не було; наданий позивачем документ від 1999 року експертами був відхилений, що суперечить Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень; експертами використано для порівняння лише три зразки підпису ОСОБА_1 , що складає 1,5 % від загальної кількості експериментальних зразків; експерти не застосували методику для визначення підпису людини похилого віку; невідповідність між документами, перелік яких зазначений в ухвалі суду першої інстанції та фактично наданих експертам.

У своїй касаційній скарзі заявник також зазначав, що у цій справі суди мали встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей, натомість матеріали справи не містять доказів фактичного користування відповідачем земельною ділянкою.

Станом на момент розгляду справи відзив на касаційну скаргу ТОВ «Теплик-Агро» від позивача до Верховного Суду не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 січня 2023 року касаційна скарга ТОВ Теплик-Агро» передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 та пунктами 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України),витребувано матеріали справи № 144/1213/17 із Теплицького районного суду Вінницької області та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У січні 2023 року матеріали справи № 144/1312/17 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанційвстановлено, що відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 15 вересня 2004 року, серії ВН № 103546 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, кадастровий номер 0523783000:01:000:0045, площею 3,2330 га, з цільовим призначенням - для ведення сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Комарівської сільської ради Теплицького району Вінницької області.

05 липня 2011 року між ТОВ «Теплик-Агро» та ОСОБА_1 укладений договір оренди землі строком на п`ять років, який зареєстрований 05 березня 2012 року у Відділі Держкомзему у Теплицькому районі Вінницької області, № 052370004004602.

Угодою від 25 вересня 2014 року внесені зміни до договору оренди землі від 05 липня 2011 року, якою продовжений строк дії договору оренди належної на праві власності позивачу земельної ділянки на десять років, термін дії договору оренди землі закінчується 30 листопада 2024 року.

Згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи від 03 вересня 2021 року № 3684/3685/21-21, складеним Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, підпис від імені ОСОБА_1 в укладеній 25 вересня 2014 року угоді про внесення змін до договору оренди землі виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Нормативно-правове обґрунтування

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

У статті 6 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно зі статтею 93 Земельного кодексу України право оренди земельної

ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

У частині першій статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (частина друга статті 207 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. При цьому, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у випадку, коли позивач наполягає на поверненні йому земельних ділянок, вважаючи, що ці ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав, ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовна вимога про усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою шляхом її повернення підлягає задоволенню, оскільки факт укладення оспорюваної угоди про внесення змін до договору оренди б/н від 25 вересня 2014 року між сторонами не підтверджено належними доказами.

Отже, ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що обраний позивачем спосіб захисту є ефективним, оскільки задоволення вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її витребування у орендаря, який за відсутності правових підстав користується майном призведе до відновлення порушеного речового права позивача.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суд першої інстанції у порушення норм процесуального права необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про призначення повторної почеркознавчої експертизи, Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані з огляду на таке.

У липні 2022 року відповідач звернувся до суду з клопотанням про визнання висновку експертів від 03 вересня 2021 року № 3684/3685/21-21 таким, що викликає сумніви в його правильності, просив призначити у справі повторну судову почеркознавчу експертизу.

Відповідно до частини другої статті 113 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Теплицький районний суд Вінницької області у судовому засіданні 07 липня 2022 року відмовив у задоволенні клопотання про призначення повторної почеркознавчої експертизи, визнавши висновок експертів від 03 вересня 2021 року № 3684/3685/21-21 обґрунтованим та таким, що не суперечить матеріалам справи.

Касаційна скарга не містить змістовних аргументів щодо необґрунтованості судового рішення суду першої інстанції в частині відхилення клопотання відповідача про призначення у справі повторної експертизи, такі доводи мають формальний характер без належного обґрунтування.

За наведених обставин Верховний Суд не вбачає підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо вирішення клопотання ТОВ «Теплик-Агро» про призначення у справі повторної експертизи.

Доводи касаційної скарги щодо недопустимості письмового доказу, на підставі якого суди встановили обставини, що мають суттєве значення, а саме висновку судової почеркознавчої експертизи від 03 вересня 2021 року № 3684/3685/21-21, складеного Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, були предметом розгляду апеляційного суду у цій справі та їм надана належна правова оцінка.

Суд апеляційної інстанції відповідно до частини п`ятої статті 102 ЦПК України та за погодженням з учасниками справи, у зв`язку з неможливістю проведення повторної експертизи, викликав у судове засідання судового експерта Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Мельник Л. Ю. для надання усних пояснень щодо складеного експертного висновку. Експерт заперечувала порушення положень Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень. Зокрема, зазначивши, що певна технічна помилка у висновку стосовно зазначення у вступній частині прізвища іншої, крім ОСОБА_1 , особи не впливає на правильність проведеної експертизи підпису позивача. Як фахівець цієї галузі вона наділена правом власного розсуду у виборі для експертного дослідження певного матеріалу, наданого для експертизи. Стосовно незастосування методу дослідження підписів особи похилого віку саме у зробленому висновку, то експерт вказала на відсутність відповідних ознак у підписах ОСОБА_1 , які мають чітку виробленість почерку. Достатність експериментального матеріалу, зразків підписів чи його недостатність вирішує безпосередньо експерт.

За наведених обставин суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що висновок експертів від 03 вересня 2021 року, містить чітку та повну відповідь на поставлене експерту питання, з урахуванням наданих експертам документів, зокрема оригіналу спірного правочину від 25 вересня 2014 року, який на дату призначення судом першої інстанції судової експертизи був витребуваний разом з реєстраційною справою, відповідає вимогам належності, достовірності і допустимості, та узгоджується з іншими наявними у справі доказами.

Також, ураховуючи, що у справі, яка переглядається, відсутні підстави вважати, що висновок експертів судово-технічної та почеркознавчої експертизи від 03 вересня 2021 року № 3684/3685/21-21 є недопустимим доказом або таким, що суперечить іншим матеріалам справи, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для витребування матеріалів реєстраційної справи та її дослідження.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанції не встановили факт існуючих перешкод у здійсненні ОСОБА_1 своїх правомочностей щодо земельної ділянки Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом супроводжується внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до встановлених обставин, 16 жовтня 2014 року державним реєстратором Реєстраційної служби Теплицького районного управління юстиції Вінницької області Березою А. В. на підставі договору оренди від 05 липня 2011 року, угоди про внесення змін до договору оренди землі від 25 вересня 2014 року та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 16540822 від 16 жовтня 2014 року, було зареєстровано право оренди земельної ділянки зі строком дії до 30 листопада 2024 року, номер запису - 7363272.

Власником спірної земельної ділянки, кадастровий номер 0523783000:01:000:0045, є ОСОБА_1 , що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку від 15 вересня 2004 року.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

Реєстрація права, яке закріплене у неукладеній угоді про внесення змін до договору оренди землі від 25 вересня 2014 року, порушує права та законні інтереси позивача на розпорядження власністю: земельною ділянкою, площею 3,2330 га, яка розташована на території Комарівської територіальної громади Гайсинського району Вінницької області і призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Отже, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що державна реєстрація неукладеної угоди про внесення змін до договору оренди землі від 24 вересня 2014 року порушує права та законні інтереси позивача на розпорядження власністю є правильним.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 714/177/18, від 23 лютого 2021 року у справі № 161/9118/15-ц, є безпідставними, оскільки зазначені висновки не суперечать висновкам судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 144/1213/17, рішення у якій переглядається судом касаційної інстанції.

Так, у справі № 714/177/18, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, Верховний Суд скасував рішення суду апеляційної інстанції, яким відмовлено у задоволенні позову про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками, шляхом їх повернення, залишив без змін рішення суду першої інстанції, який задовольнив позов в цій частині, оскільки факт існування перешкод у користуванні земельними ділянками підтверджено письмовими доказами та показами свідків.

А у постанові від 23 лютого 2021 року у справі № 161/9118/15-ц, на яку посилається ТОВ «Теплик-Агро» у касаційній скарзі, Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позов задоволено та усунуто позивачу перешкоди у користуванні його земельною ділянкою шляхом перенесення встановлених відповідачем стовпів огорожі зі сторони належної йому земельної ділянки, констатував, що судами попередніх інстанцій надано належну оцінку наявним у справі доказам, зокрема висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи, яким підтверджено порушення меж суміжної земельної ділянки з боку відповідача, натомість відповідачем не надано доказів, які б спростовували висновки судового експерта, тому доводи касаційної скарги щодо незаконного прийняття висновку судової земельно-технічної експертизи є необґрунтованими.

Загалом доводи касаційної скарги спростовуються матеріалами справи, змістом оскаржуваних судових рішень, зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, переоцінки доказів у справі, що в силу приписів статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, чи ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленими судовими рішеннями.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Відтак, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшли мотивованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1 , відсутні підстави для їх скасування судом касаційної інстанції.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00). Оскаржувана постанова відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро» залишити без задоволення.

Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 07 липня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 09 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак