Постанова

від 03.03.2023 по справі 922/824/22

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2023 року м. Харків Справа №922/824/22

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр-Трейд» (вх.№1356Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 11.11.2022 року у справі №922/824/22,

за позовом Приватного підприємства «Автоден» (49125, м.Дніпро, пров. Людмили Мокієвської (нова назва пров. Крушельницької), 5/47, код ЄДРПОУ 35394689),

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр-Трейд» (61162, м.Харків, пр-т. Героїв Сталінграда, 136/8, код ЄДРПОУ 30512339),

про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

У травні 2022 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 46351,62 грн., пеню в розмірі 2141,52 грн., 3% річних в розмірі 321,22 грн., збитки від інфляції в розмірі 2085,82 грн. Судові витрати зі сплати судового збору, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25500,00 грн., а також поштові витрати за даним позовом в розмірі 30,00 грн. позивач просив суд покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договору поставки №116Q092 від 21.04.2016 року в частині здійснення своєчасної оплати за поставлений товар. В якості правових підстав, позивач посилався на ст.ст. 530, 526, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.193, 265 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.11.2022 року у справі №922/824/22 (повний текст складено 11.11.2022 року, суддя Лавренюк Т.А.) позов задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр-Трейд» на користь Приватного підприємства «Автоден» 46351,62 грн. основного боргу, 2116,14 грн. пені, 317,43 грн. 3% річних, 2085,82 грн. збитків від інфляції, 2479,57 грн. судового збору, 25485,38 грн. витрат на професійну правничу допомогу, 29,98 грн. поштових витрат за даним позовом.

У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних в розмірі 3,79 грн. та пені в розмірі 25,38 грн. відмовлено.

Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення Господарського суду Харківської області від 11.11.2022 року скасувати в частині задоволених позовних вимог і прийняти в цій частині нове судове рішення, яким у позові відмовити. Апелянт також просить здійснювати розгляд справи без його участі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що він повідомлявся судом першої інстанції про розгляд справи, натомість ухвалу суду ним не отримано як і не отримано матеріали позовної заяви, що свідчить про неможливість надання клопотання або заперечення з приводу ставлення до заявлених позивачем вимог про стягнення правничих витрат у розмiрi, заявленому позивачем.

Апелянт вказує, що з огляду на обставини справи, зокрема, характер та предмет спору, а також заявлені до стягнення суми за неналежне виконання відповідачем умов спірного договору у відношенні до витрат на правову допомогу, з урахуванням законодавчих критеріїв визначення витрат на професійну правничу допомогу, визначені заявником до стягнення витрати не можуть вважатись розумними, не є співмірними із складністю справи та ціною позову. На думку скаржника вартість послуг адвоката є завищеною, на підставі чого суд першої інстанції помилково не дійшов висновку щодо обмеження розміру покладених на відповідача витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката сумою у розмірі не більше 5000,00 грн, яка є справедливою, розумною та співмірною із розміром заявлених позовних вимог. Апелянт звертає увагу на значну судову практику, яка передбачає можливість зменшення розміру присуджених до стягнення судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) у розрізі із дослідженням обставин їх розумності, справедливості та співмірності.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.01.2023 року відкрито апеляційне провадження за скаргою відповідача; встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - протягом 20 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі, а також встановлено учасникам справи строк на протязі якого вони мають право подати до суду клопотання, заяви та документи в обґрунтування своїх вимог і заперечень по справі. Враховуючи, що ціна позову в даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом попереджено сторони, що апеляційна скарга буде розглядатися за правилами ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/824/22.

Згідно з ч.13 ст.8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За приписами ч.10 ст.270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч.7 ст.252 Господарського процесуального кодексу України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Згідно з ч.2 ст.270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Ухвала суду про відкриття апеляційного провадження була направлена учасникам справи на електронну пошту, що наявні у матеріалах справи (повідомлені учасниками справи шляхом зазначення у документах, які надавались до суду), а також засобами поштового зв`язку.

Згідно із Законом України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення (включаючи ухвали суду господарського суду про відкриття провадження у справі) є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання (ст. 2). Для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень; суд вносить до Реєстру всі судові рішення, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту (ст. 3). Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ст. 4).

Ухвала суду у даній справі була розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що підтверджується даними вказаного Реєстру, який є відкритим.

Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції було вчинено всі належні та допустимі заходи направленні на повідомлення учасників справи про відкриття апеляційного провадження у даній справі і її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження.

Клопотань від учасників справи про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням не надійшло.

За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду апеляційної скарги в даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.

05.01.2023 року матеріали справи №922/824/22 на вимогу надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

07.02.2022 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№1557), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм права при винесенні оскаржуваного рішення, а також проаналізувавши докази, котрі стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в обґрунтування своїх вимог та заперечень, колегія суддів апеляційної інстанції встановила наступне.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язок.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Згідно ч.7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Так, 21.04.2016 року між Приватним підприємством «Автоден» (постачальник, позивачу справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укр-Трейд» (покупець, відповідач у справі) укладено договір поставки №116Q092 з протоколом розбіжностей до нього (далі - договір), відповідно до умов якого позивач взяв на себе зобов`язання поставляти та передавати у власність відповідача, а відповідач приймати та сплачувати товари в асортименті та кількості, обумовленою специфікацією. За умовами договору позивач зобов`язався виготовляти товар для відповідача із занесенням на етикетку товару промислового зразка (емблеми) «Ще б пак», «Кращий вибір».

У подальшому між сторонами 21.11.2017 року укладено додаткову угоду до договору поставки №116Q092 від 21.04.2016 року про введення в договір глави асортиментного переліку, заявки (заказу), плану об`ємів поставки товару, доповнено пункти умови поставки та передачі товару за договором.

За умовами п.1.2 договору товар поставляється партіями, розмір яких ухвалюється в кожному конкретному випадку у відповідності із заявкою, поданою відповідачем на виконання узгоджених сторонами та підписаних специфікацій у порядку ст.3 договору.

Відповідно до п.2.1 додаткової угоди до договору сторонами було змінено за текстом договору слова Специфікація на Асортиментний перелік. Перелік та ціна товару, що поставляється за договором ухвалюється Асортиментним переліком.

Позивач, за умовами п.2.1.1, п.2.1.2 договору, зобов`язався узгоджувати з відповідачем дату можливої передачі кожної партії товару, а також зобов`язався протягом 7 (семи) робочих днів від дня надходження заявки відповідача поставити товар своїм транспортом в адрес покупця у відповідності із узгодженими сторонами заявками.

Передача товару здійснюється позивачем за місцем знаходження складу відповідача, розташованого за адресою: м. Харків, проспект Московський, 259, склад ТС КЛАСС (Розподільчого центру), згідно поданих відповідачем заявок (п.2.1.3 договору та п.3.15 договору в редакції додаткової угоди до нього).

Відповідно до п.3.1, 3.2 договору відповідач взяв на себе зобов`язання завчасно узгоджувати об`єми поставки товару на місяць, а також можливі дати відправки в його адресу конкретної партії товару шляхом підписання специфікації. Після вказаного узгодження відповідач спрямовує позивачу електронною поштою, факсимільним зв`язком або іншими засобами, що забезпечують фіксування тексту та дати відправки, заявку на необхідну кількість товару. Заявки повинні бути узгоджені в письмовій формі та повинні включати в себе наступну інформацію: найменування отримувача, місце поставки, найменування товару, його характеристики (опис), кількість, дата передбачуваної поставки інше. При цьому заявка вважається заявленою відповідачем та прийнятою позивачем, якщо вона завірена печаткою позивача (допускається) факсокопія). Постачальник, після узгодження заявки Покупця вчиняє заходи по резервуванню та підготовці товару до поставки. Постачальник вчиняє доставку товару в строки, узгоджені з Покупцем (у тому числі у заявці).

Відповідач, за умовами п.2.2 договору (в редакції додаткової угоди), зобов`язався не пізніше ніж за 7 (сім) днів до очікуваної поставки, на кожну партію товару надсилає позивачу електронною поштою на е-мейл: info@pack.dp.ua, факсимільним зв`язком або іншими засобами зв`язку, що забезпечують фіксування тексту та дати відправки, підписану і складену на підставі Асортиментного переліку заявку (замовлення).

У п.3.5, п.3.6 договору сторони погодили, що право власності на поставлений товар переходить від позивача до відповідача з моменту фактичної передачі товару. Датою поставки товару вважається дата підписання накладної. До кожної партії товару позивач надає належним чином оформлені документи у відповідності до п.2.1.4 договору.

Ціна та порядок розрахунків погоджено сторонами у розділі 5 договору.

Так, відповідач взяв на себе зобов`язання здійснити оплату товару протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня з моменту (дати) поставки (п.5.3 договору).

12.10.2020 року між сторонами укладено додаткову угоду до договору, відповідно до якої сторонами продовжено термін дії договору до 01.09.2023 року.

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов укладеного договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 46351,62 грн, а саме: за видатковою накладною №46 від 27.01.2022 року на суму 40356,90 грн та за видатковою накладною №74 від 09.02.2022 року на суму 5994,72 грн.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж; якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності зі ст. 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованим цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з нормою ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З огляду на умови укладеного між сторонами договору, з урахуванням додаткових угод до нього, відповідач мав здійснити оплату за поставлений товар: за накладною №46 від 27.01.2022 року на суму 40356,90 грн до 17.02.2022 року та за видатковою накладною №74 від 09.02.2022 року на суму 5994,72 грн. до 02.03.2022 року.

Проте, як вказує позивач, відповідачем не обґрунтовано, а матеріали справи не містять доказів того, що ним виконано в повному обсязі та належним чином взятий на себе обов`язок, а саме здійснено сплату за договором за поставлений товар за вищевказаними видатковими накладними. Тобто у відповідача перед позивачем у утворилась заборгованість в сумі 46351,62 грн.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Положення статті 525 Цивільного кодексу України визначають, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів Східного апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджено факт невиконання відповідачем прийнятого на себе зобов`язання по сплаті за товар у належні строки та розмірі за договором №116Q092. Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, що позовні вимоги про стягнення 46351,62 грн заборгованості за товар є обґрунтованими, підлягають задоволенню, а вказана сума стягненню з відповідача на користь позивача.

Правові наслідки порушення зобов`язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Крім того, частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлює, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, а згідно із статтею 3 зазначеного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У пункті 7.5 договору сторони передбачили, що у разі несвоєчасної оплати вартості товару покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Позивачем здійснено розрахунок та заявлено до стягнення пеню в розмірі 2141,52 грн.

Перевіривши правомірність нарахування пені в розмірі 2141,52грн (за кожною видатковою накладною окремо), судом встановлено, що позивач невірно визначив період прострочення заборгованості.

Так, оскільки сторони у п.5.3 договору погодили, що відповідач повинен здійснити оплату товару протягом 21 (двадцять одного) календарного дня, останнім днем виконання відповідачем зобов`язання з оплати поставленого позивачем товару за видатковою накладною №46 від 27.01.2022 року на суму 40356,90 грн є 17.02.2022 року, а за видатковою накладною №74 від 09.02.2022 року на суму 5994,72 грн є 02.03.2022 року у зв`язку з чим прострочення оплати за товар починається з 18.02.2022 року та з 03.03.2022 року відповідно.

Суд першої інстанції, перевіривши розрахунок позивача заявленої до стягнення пені, з урахуванням норм чинного законодавства України та умов договору, встановивши помилку обрахунку позивача та здійснивши власний розрахунок, дійшов вірного висновку з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог і стягнення з відповідача на користь позивача пені у загальному розмірі 2116,14 грн (з 18.02.2022 по 13.05.2022 за видатковою накладною №46 від 27.01.2022 розмір пені складає 1879,64 грн; за період з 03.03.2022 по 13.05.2022 за видатковою накладною №74 від 09.02.2022 розмір пені складає 236,50 грн).

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі вищевказаної норми Закону позивачем зроблений розрахунок та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 321,22 грн. та інфляційних втрат у розмірі 2085,82 грн.

Суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок позивача заявлених до стягнення 3% річних, з урахуванням норм чинного законодавства України і наявних між сторонами правовідносин, встановивши помилку обрахунку позивача та здійснивши власний розрахунок, дійшов вірного висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, про стягнення 3% річних у розмірі 317,43 грн. (за період з 18.02.2022 по 13.05.2022 за видатковою накладною №46 розмір річних становить 281,95 грн, а за період з 03.03.2022 по 13.05.2022 за видатковою накладною №74 розмір річних складає 35,48 грн). При цьому, перевіривши правомірність нарахування збитків від інфляції на загальну суму 2085,82 грн за кожною видатковою накладною окремо, суд першої інстанції як і суд апеляційної інстанції вважає, що такий розрахунок є арифметично правильним, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, доведеними, а відповідна сума стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо доводів апелянта про не отримання копії матеріалів позовної заяви, своєчасної інформації про відкриття провадження у справі, та порядку її розгляду унеможливило повноцінну реалізацію відповідачем прав у судовому процесі, зокрема, щодо підготовки відзиву на позовну заяву, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.

Як свідчать матеріали справи, копію ухвали Господарського суду Харківської області від 23.05.2022 року про відкриття провадження у даній справі, якою встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня її отримання для надання суду відзиву на позов було направлено судом сторонам за належними адресами, що підтверджується штампом вихідної кореспонденції на зворотньому аркуші ухвали суду. При цьому, відповідга ухвала була направлена до Єдиного державного реєстру судових рішень і опублікована. А до матеріалів позовної заяви надано чек Укрпошта та опис вкладення у цінний лист у підтвердження направлення матеріалів позовної заяви відповідачу.

Надіслання листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб говорити про належне повідомлення, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю суду.

Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 18.03.2021 року у справі №911/3142/19.

Таким чином, господарський суд належним чином повідомив сторони про відкриття провадження у справі у встановлені чинним процесуальним законом порядку та спосіб, а також надання учасникам справи достатньо часу для реалізації ними процесуальних прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Матеріалами справи підтверджується, що господарським судом вжито усіх передбачених законом заходів з метою своєчасного повідомлення, зокрема, відповідача про розгляд справи.

Матеріали справи свідчать, що на адресу суду від відповідача надійшло клопотання, в якому останній просив суд у зв`язку з загрозою здоров`ю, життю та безпеці учасників справи та працівників суду здійснення судочинства у даній справі припинити до закінчення воєнного стану, не розглядати справу у зв`язку з відсутністю письмової згоди на це відповідача, відкласти розгляд справи та продовжити процесуальні строки щонайменше до закінчення воєнного стану,

Отже, подання відповідного клопотання свідчить про обізнаність сторони про судове провадження і відсутність обмежень у користуванні стороною наданими їй правами.

Відповідно до ст.10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», повноваження судів не можуть бути припинені.

Згідно з рекомендаціями Верховного Суду від 04.03.2022 року щодо особливостей здійснення правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, процесуальні строки, зокрема, проведення підготовчого провадження, розгляду справи по суті в умовах воєнного чи надзвичайного стану, визначено як розумні.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Конкретні відомості про час закінчення воєнного стану не відомі, а тому як вірно відзначив суд припинення здійснення судочинства у даній справі та її відкладення на невизначений строк не передбачено жодною нормою права та може спричинити порушення прав позивача на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Справу №922/824/22 ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Враховуючи, що фактично відповідач був обізнаний про судовий розгляд даної справи, офіційна адреса відповідача є м.Харків як місцезнаходження господарського суду є м.Харків, то доводи про обмеження прав відповідача є надуманими.

Таким чином, твердження скаржника про те, що на його думку є порушенням його права на судовий захист - норм процесуального права, не відповідає обставинам справи і не є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Щодо питання розподілу судових витрат у даній справі колегія суддів виходить з такого.

Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Метою запровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективного захисту своїх прав в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 року №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Згідно з частиною першою статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, відповідно до пункту 1 частини третьої зазначеної статті належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами першою, другою статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст.19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону).

Виходячи з наведених положень, надання правової допомоги адвокатом спрямоване на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також задля сприяння їх відновленню у разі порушення.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Відповідно до частини 1 ст.124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтований ) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатом розгляду справи.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Так, у позовній заяві позивач зазначав, що розмір судових витрат на правничу допомогу складає 25500,00 грн. На підтвердження таких витрат до позовної заяви позивачем надано договір №б/н від 11.05.2022 про надання правової (правничої) допомоги та додаткову угоду №1 до договору про надання правової допомоги від 11.05.2022 року; акт №1 приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правової допомоги від 13.05.2022 року, рахунок на оплату правової допомоги на 25500,00 грн.

Дослідженням матеріалів справи підтверджується, що 11.05.2022 року між Адвокатським об`єднанням «Антарес» (далі - Адвокатське об`єднання) та Приватним підприємством «Автоден» (далі - клієнт) укладений договір про надання правничої допомоги (далі - договір), відповідно до пункту 1.1 якого Адвокатське об`єднання зобов`язується надавати правову (правничу) допомогу клієнту із стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр-Трейд» за договором поставки №116Q092 від 21.04.2016 року на умовах і в порядку, які визначені договором, а клієнт зобов`язаний оплатити надання правової допомоги (професійної правничої допомоги) та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Для виконання договору Адвокатське об`єднання призначає/залучає конкретного адвоката (далі - адвокат) чи кількох адвокатів (спеціалістів в галузі права), в тому числі, які не є членами Адвокатського об`єднання. Рішення про призначення/залучення адвоката чи адвокатів, або про їх заміну приймається Адвокатським об`єднанням на свій розсуд, без окремого погодження з клієнтом.

При виникненні обставин, які є підставами для розірвання договору, пов`язаних з конкретним адвокатом, якого Адвокатське об`єднання залучило або призначило для надання правової допомоги клієнту, Адвокатське об`єднання може вжити заходів для заміни адвоката за згодою клієнта, якщо при цьому можуть бути дотримані вимоги Правил адвокатської етики.

Відповідно до пункту 2.1 договору останній набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2022 року, а в частині виконання зобов`язань по оплаті гонорару (якщо його оплата передбачена договором) та/або фактичних витрат - до дня їх повного виконання.

У пункті 3.1. договору сторони погодили, що розмір гонорару Адвокатського об`єднання за договором та порядок його сплати вказуються у додатковій угоді до договору, який є невід`ємною його частиною. При цьому, якщо нарахування та оплата гонорару за виконання доручень за договором не передбачається, то відповідний додаток сторонами не складається. Розмір гонорару Адвокатського об`єднання за виконання доручень за договором та порядок його сплати можуть бути також зазначені у додатковій угоді до договору.

Адвокатське об`єднання має право вимагати від клієнта та/або особи, яка уклала договір в інтересах клієнта попередньої виплати гонорару або його частини (пункт 3.3 договору).

Згідно з пунктом 4.1 договору за цим договором клієнт та/або особа, яка уклала договір в інтересах клієнта, оплачує витрати (наприклад, оплата проїзду адвоката до іншого населеного пункту та назад; оплата копіювальних та інших друкарських робіт; поштові витрати; переклад та/або нотаріальне посвідчення документів; сплата необхідних, для виконання доручення, платежів на користь третіх осіб; оплата роботи фахівців, чиї висновки запитуються адвокатом/адвокатським об`єднанням, судовий збір та інше), пов`язані з виконанням доручення (фактичні витрати). Фактичні витрати оплачуються безпосередньо самим клієнтом. Якщо фактичні витрати були здійснені Адвокатським об`єднанням, то клієнт, протягом 3-х робочих днів з дня їх пред`явлення відшкодовує такі витрати Адвокатському об`єднанню.

11.05.2022 року між Адвокатським об`єднанням «Антарес» (далі - Адвокатське об`єднання) та Приватним підприємством «Автоден» (далі - клієнт) укладена додаткова угода №1 до договору про надання правничої допомоги від 11.05.2022 (далі - додаткова угода), за умовами пункту 1 якої сторони погодили, що відповідно до пункту 3.1 договору клієнт зобов`язується сплатити на користь Адвокатського об`єднання гонорар, розмір якого визначається шляхом множення фактичної кількості годин, витрачених адвокатом на надання правничої допомоги за договором, на вартість 1-ї години роботи Адвокатського об`єднання, в особі адвоката, яка становить 3000,00 грн, які включають консультацію, час вивчення нормативно - правового регулювання спірних правовідносин, час аналізу судової практики з подібних спорів, розробка загальної стратегії дій щодо захисту інтересів клієнта, час на підготовку позовної заяви з формуванням пакету документів та розрахунками, час участі адвоката у судових засіданнях, час ознайомлення адвоката з матеріалами справи, час підготування адвокатом відзивів, заперечень, заяв, уточнень (доповнень), час отримання адвокатом документів, час адвоката на здійснення поштового відправлення, час проїзду адвоката до господарського суду та інші процесуальні дії, пов`язані із належним виконанням договору в рамках розгляду справи у господарському суді.

Крім оплати вартості послуг наданої правничої (правової) допомоги, відповідно до додаткової угоди, клієнт компенсує документально підтверджені витрати (проїзні квитки, квитанції, чеки тощо), фактично понесені виконавцем в процесі надання послуг згідно цієї додаткової угоди (пункт 4 додаткової угоди).

Пунктом 2 додаткової угоди передбачено, що кількість годин, витрачених Адвокатським об`єднанням (адвокатом) на надання правничої за договором, зазначається в акті/актах приймання-передачі наданих послуг. Такий акт/акти складається сторонами по мірі фактичного надання Адвокатським об`єднанням відповідного виду/видів правничої допомоги (послуг).

13.05.2022 року Адвокатським об`єднанням «Антарес» та Приватним підприємством «Автоден» підписано акт приймання-передачі наданих послуг №1 до договору про надання правничої допомоги від 11.05.2022 року, відповідно до якого сторони дійшли згоди про те, що Адвокатським об`єднанням надано, а клієнтом прийнято такі послуги з надання правничої (правової) допомоги за договором:

- вивчено (проаналізовано) надані клієнтом документи тривалістю 1 година та вартістю 3000,00 грн;

- надано клієнту усні консультації та роз`яснення з питань спору та спільно з клієнтом визначено правову позицію тривалістю 0,5 години та вартістю 1500, грн;

- підготовлено позовну заяву, здійснено необхідні розрахунки та сформовано пакети документів для подання позову до суду тривалістю 7 годин та вартістю 21000,00 грн.

Вказаний акт приймання-передачі підписано сторонами без зауважень та заперечень щодо наданих та отриманих послуг.

Загальна вартість наданої правничої (правової) допомоги складає 25500,00 грн.

Також позивачем до позовної заяви долучено рахунок на оплату послуг на суму 25500,00 грн.

Таким чином, належними у справі доказами підтверджується надання позивачу правової допомоги та її отримання клієнтом.

Задовольняючи вимоги про покладення на відповідача витрат на правничу допомогу, господарський суд зазначив, що відповідач з клопотанням про неспівмірність (зменшення) понесених позивачем судових витрат до суду першої інстанції не звертався, тому, взявши до уваги часткове задоволення позову, керуючись приписами ст.129 Господарського процесуального кодексу України, оцінивши відповідність обсягу роботи адвоката з підготовки позовної заяви з додатками, з огляду на розумну необхідність відповідних судових витрат для даної справи, господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 25485,38 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Апелянт вважає, що господарський суд не урахував усіх обставин та необґрунтовано поклав на відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 25485,38 грн, натомість адекватна вартість таких послуг, на думку апелянта, складає не більше 5000,00 грн.

Ураховуючи наведені доводи, колегія суддів зазначає таке.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене у частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Разом з цим, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Отже, суд не може на власний розсуд зменшити судові витрати без клопотання іншої сторони, яке в даній справі відповідачем не подавалось.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат, господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 року у справі №922/445/19.

З огляду на зазначене, господарським судом помилково не враховано частину, яка стосується питання розподілу судових витрат за ініціативою суду та можливість застосування судом критеріїв, визначених частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, а саме, критеріїв розумності, обґрунтованості та пропорційності таких витрат.

Адже при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як зазначила колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 07.11.2019 року у справі №905/1795/18, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08.04.2020 року у справі №922/2685/19.

Колегія суддів врахує правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 03.10.2019 року у справі №922/445/19, від 24.10.2019 року у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 року у справі №904/3583/19, в яких, зокрема, зазначено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Також у постанові від 11.02.2021 року у справі №920/39/20 Верховний Суд вказав, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Проте у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість, покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Таким чином, виходячи з вищенаведеного, суду надано право на зменшення витрат за ініціативою суду та за відсутності клопотання іншої сторони, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, розумної необхідності судових витрат для конкретної справи, а також з урахуванням критеріїв співмірності, обґрунтованості та пропорційності із розміром заявлених позовних вимог.

Предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості за договором поставки, отже, спір такої категорії для кваліфікованого юриста є спором незначної складності, оскільки у спорах такого характеру, за відсутності особливостей поставки товару у спірних правовідносинах, відсутності протирічь між наявними у справі документами, судова практика є сталою та не потребує детального вивчення та аналізу, а також, ураховуючи, що відповідач навіть не заперечував поставку і суму позовної вимоги.

Як встановлено судом першої інстанції під час вирішення спору та підтверджується матеріалами справи, заборгованість у даній справі утворилась лише за двома видатковими накладними, отже, обсяг первинної документації, який необхідно було вивчити та проаналізувати адвокату є незначним, а для Адвокатського об`єднання дана справа є звичайним розрахунковим спором. Таким чином, матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження яких адвокат витратив значний час. Крім того, спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України. Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачали.

В акті приймання-передачі наданих послуг правової допомоги вказано пункти про вивчення (аналіз) Адвокатським об`єднанням наданих клієнтом документів, вартістю 3000,00 грн, та надання усних консультацій та роз`яснень з питань спору, визначення правової позиції, вартістю 1500,00 грн, загалом вартість вказаних послуг становить 4500,00 грн. У той же час, суд враховує, що предметом розгляду справи є правовідносини, які виникли з одного договору поставки, додаткових угод до нього та двох спірних накладних з поставки товару, тобто, пакет документів, який підлягав вивченню Адвокатським об`єднанням складався з дослідження договору поставки та накладних, які не передбачають складності та витрачання великої кількості часу для їх опрацювання. Основна вартість наданих послуг правової допомоги складає 21000,00 грн, яка відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг правової допомоги обґрунтована підготовкою Адвокатським об`єднанням позовної заяви, здійсненням розрахунків та формуванням пакетів документів для подання позову до суду.

У той же час, колегія суддів зазначає, що вказана сума наданої правової допомоги є явно завищеною, оскільки, як і предмет спору, так і пакет документів, який наданий в його обґрунтування, не викликав складнощів для кваліфікованого адвоката.

Також суд ураховує, що загальна сума позовних вимог, заявлена до стягнення з відповідача, становила 50900,18 грн, отже, не може вважатись співмірною з витратами на правничу допомогу, що визначена у розмірі 25500,00 грн, оскільки складає майже 50% від розміру самої заборгованості. При цьому, під час підготовки документів до суду, адвокатом було допущено помилку у розрахунках заявлених до стягнення сум.

Ураховуючи викладене, а також обставини справи, зокрема, характер та предмет спору, а також заявлені до стягнення суми за неналежне виконання відповідачем умов спірного договору щодо витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає, що з урахуванням законодавчих критеріїв визначення витрат на професійну правничу допомогу, визначені заявником до стягнення витрати, не можуть вважатись розумними, не є співмірними із складністю справи та ціною позову. Вартість послуг адвоката є завищеною, на підставі чого колегія суддів дійшла висновку про обмеження розміру покладених на відповідача витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката сумою у розмірі 5000,00 грн, яка є справедливою, розумною та співрозмірною із розміром заявлених позовних вимог. Отже, саме такий її розмір підлягає розподілу та покладенню на відповідача як на особу, з вини якої виник спір.

В якості понесення поштових витрат за даним позовом, позивачем надано копію фіскального чеку, копію накладної №4905122546311 Укрпошти та опис вкладення до цінного листа від 17.07.2022 року, якими підтверджується направлення позивачем на адресу відповідача копії позовної заяви та доданих до неї документів на суму 30,00 грн.

Враховуючи, що відшкодування таких коштів передбачено умовами договору про надання правничої допомоги та нормами чинного законодавства, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про їх стягнення з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що висновки суду першої інстанції щодо стягнення заборгованості, яка складається з суми боргу, пені, інфляційних та річних з урахуванням проведено перерахунку в повній мірі відповідають приписам законодавства та фактичним обставинам справи. Разом з тим, суд першої інстанції прийшов помилкового висновку про стягнення з відповідача на користь позивача всієї заявленої суми судових витрат (витрат на правничу допомогу), не здійснивши належним чином оцінку співмірності та розумності заявлених таких витрат до обставин справи. Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр-Трейд» підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Харківської області від 11.11.2022 року у справі №922/824/22 зміні в частині визначення розміру (суми) витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, п.2, ч.1 ст.275, п.1 ст. 277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр-Трейд» задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Харківської області від 11.11.2022 року у справі №922/824/22 змінити в частині визначення розміру (суми) витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає стягненню.

Абзац 2 резолютивної частини рішення Господарського суду Харківської області від 11.11.2022 року у справі №922/824/22 викласти в наступній редакції:

«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр-Трейд» (61162, м.Харків, пр-т Героїв Сталінграда, 136/8, код ЄДРПОУ 30512339) на користь Приватного підприємства «Автоден» (49125, м. Дніпро, про Людмили Мокієвської (нова назва пров. Крушельницької), 5/47, код ЄДРПОУ 35394689) - 46351,62 грн основного боргу, 2116,14 грн пені, 317,43 грн 3% річних, 2085,82 грн збитків від інфляції, 2479,57 грн судового збору, 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, 29,98 грн поштових витрат за даним позовом».

В решті рішення Господарського суду Харківської області від 11.11.2022 року у справі №922/824/22 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя В.В. Россолов

Суддя О.І. Склярук