Постанова
від 03.03.2023 по справі 903/520/22
ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2023 року Справа № 903/520/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Мельник О.В. , суддя Гудак А.В.

секретар судового засідання Ткач Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Луцької міської ради на рішення Господарського суду Волинської області від 12.10.2022 у справі № 903/520/22 (суддя Слободян О.Г., повний текст рішення складено 24.10.2022)

за позовом Луцької міської ради

до Приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: державний реєстратор Комунального підприємства "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" Яремчук Григорій Ярославович

про визнання протиправним, скасування рішення та припинення права постійного користування земельною ділянкою

за участю представників сторін:

позивача - Іщик В.А.;

відповідача - Гітун Н.І., Жуковський В.В.;

третя особа - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Луцька міська рада (далі - позивач, міська рада) звернулася до Господарського суду Волинської області із позовом до Приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" (далі - відповідач, ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій"), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - державного реєстратора КП "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" Яремчука Г.Я. (далі - третя особа, державний реєстратор) про:

- визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 36646859 від 16.08.2017 державного реєстратора КП "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" Яремчука Г.Я. про реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою площею 2,34 га за ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" з кадастровим номером 0710100000:22:065:0059;

- припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 2,34 га за ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" з кадастровим номером 0710100000:22:065:0059.

Позов обґрунтовано порушенням державним реєстратором положень законодавства щодо процедури проведення державної реєстрації прав. Позивач посилається на слідуюче:

- враховуючи організаційно-правову форму відповідача незаконним є проведення державної реєстрації державним реєстратором права постійного користування за даним підприємством, станом як на час прийняття рішення, так і на теперішній час;

- державним реєстратором не з`ясовано питання припинення права користування земельною ділянкою, яке врегульовано положеннями ч. 1 ст. 141 ЗК України; не з`ясовано, чи відповідач є правонаступником Служби автостанцій територіально-виробничого об`єднання автомобільного транспорту; не з`ясовано дійсної площі земельної ділянки на вул. Конякіна, 39 в м. Луцьку з кадастровим номером 0710100000:22:065:0059.

- державний акт на право постійного користування землею, виданий на земельну ділянку, яка розташована за адресою: вул. Конякіна, 9 в м. Луцьку, а тому не є можливою реєстрація постійного користування на земельну ділянку на вул. Конякіна, 39 в м. Луцьку;

- порушено норми п. 53 постанови КМ України від 25.12.2015 № 1127 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно", що стосується оголошення про втрату оригіналу державного акту на право постійного користування;

- порушено норми ч. 2 ст. 28 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" щодо реєстрації права у спеціальному розділі реєстру.

Позивач також подав до суду першої інстанції заяву про поновлення строку позовної давності щодо заявлених позовних вимог, посилаючись на те, що рішенням Господарського суду Волинської області від 19.06.2018 у справі № 903/833/17 було визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 36646859 від 16.08.2017 державного реєстратора КП "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" Яремчука Г.Я. про реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою площею 2,34 га за ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" з кадастровим номером 0710100000:22:065:0059 та номер запису про інше речове право: 21904092 (спеціальний розділ) реєстрація іншого речового права. В свою чергу, на момент подання позову та прийняття рішення судом першої інстанції існувала практика Верховного Суду, зокрема, що спори щодо державної реєстрації майнових прав, є спорами про право цивільне, а належними відповідачами є державні реєстратори/нотаріуси, які здійснювали таку реєстрацію. Висновки Великої Палати Верховного Суду, де суд виклав позицію, що належними відповідачами є особи, за якими зареєстровані майнові права, викладені у пункті 36 постанови від 04.09.2018 у справі №823/2042/16. Разом з тим, постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.04.2022 по справі № 903/833/17, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 29.06.2022, скасовано рішення Господарського суду Волинської області від 19.06.2018, прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено, у зв`язку з тим, що позов подано до неналежного відповідача. Позивач вказує, що захищаючи право Луцької міської територіальної громади у даній ситуації з 2017 року, маючи рішення Господарського суду Волинської області від 19.06.2018 у справі № 903/833/17, яке було скасовано постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.04.2022 у справі № 903/833/17, фактично внаслідок об`єктивних обставин не мав змоги подати позов до ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки рішення у справі, яким вирішувався спір щодо вказаної реєстрації набрало законної сили лише 18.04.2022. Оскільки в інший спосіб захистити права Луцької міської територіальної громади не було можливо, позивач вимушений був звернутися до суду із даним позовом, а тому вважає, що є підстави для поновлення строку позовної давності.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 12.10.2022 у справі № 903/520/22 в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов про визнання протиправним та скасування спірного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень обґрунтований, оскільки державним реєстратор при здійсненні реєстрації допущено помилки та внесено неактуальні дані щодо площі земельної ділянки, 2,34 га замість 2,5753 га. Разом з тим, суд, встановивши, що позовну давність позивачем пропущено без поважної причини, дійшов висновку про відмову в позові з цієї підстави, врахувавши заяву відповідача про застосування позовної давності. Суд першої інстанції не визнав поважності причин пропуску позовної давності, зазначених позивачем у заяві про поновлення строку позовної давності та відмовив у поновленні пропущеного строку.

Також місцевим господарським судом не встановлено підстав, передбачених ст. ст. 141, 142 ЗК України для припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 2,34 га за ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" з кадастровим номером 0710100000:22:065:0059.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Луцька міська рада звернулася до суду із апеляційною скаргою, в якій просить визнати причини пропуску строку позовної давності поважними та поновити вказаний строк, скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступних аргументів:

- суд першої інстанції свідомо уникає точної дати реорганізації Служби автостанцій територіально-виробничого об`єднання автомобільного транспорту, більше того вказує що ця служба була реорганізована шляхом перетворення, але це не відповідає фактичним обставинам справи;

- Волинське обласне підприємство автобусних станцій та Волинське територіально-виробниче об`єднання автомобільного транспорту - це різні назви, а рішення суду суперечить саме собі. Відповідно до рішення Луцької міської ради народних депутатів від 16.11.1995 № 7/6 вирішено закріпити земельні ділянки в постійне користування з видачею державного акта на право постійного користування землею за Волинським обласним підприємством автобусних станцій, а згідно п. 1 наказу Волинського територіально-виробничого об`єднання автомобільного транспорту від 21.07.1995 наказано створити на базі структурного підрозділу - служби автостанцій Волинського ТВО автотранспорту шляхом виділення - Волинське обласне державне підприємство автобусних станцій 10799 до 25.07.1995. Очевидно також і те, що Волинське обласне підприємство автобусних станцій і Волинське обласне державне підприємство автобусних станцій 10799 - це різні назви у тому числі;

- Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії та номер ІІ-ВЛ001237, виданий Службі автостанцій територіально-виробничого об`єднання автомобільного транспорту 06.12.1995, тобто вже після створення Волинського обласного державного підприємства автобусних станцій 10799. На момент видачі вказаного державного акту існувала і Служба автостанцій територіально-виробничого об`єднання автомобільного транспорту, яка не була юридичною особою, і Волинське обласне державне підприємство автобусних станцій 10799, яке мало статут юридичної особи. Зауважує, що ПрАТ "ВОПАС" вважає себе правонаступником саме Волинського обласного державного підприємства автобусних станцій 10799;

- ПрАТ "ВОПАС" не є правонаступником Служби автобусних станцій Волинського територіально-виробничого об`єднання автомобільного транспорту, яка взагалі не була юридичною особою;

- оскаржуване рішення державного реєстратора є протиправним, оскільки останнім допущено ряд наступних порушень, а саме: норм постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", ч. 2 ст. 28 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, що діяла на момент прийняття рішення);

- необґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що позивач як власник земельної ділянки з кадастровим номером 0710100000:22:065:0059 не позбавлений права внести зміни у відомості про земельну ділянку, в тому числі щодо площі земельної ділянки;

- оскільки позов Луцької міської ради було задоволено у справі № 903/833/17, вважає абсурдними висновки суду, що Луцька міська рада мала відмовитися від позову на стадії апеляційного провадження;

- фактично єдиною підставою для відмови у позові Луцької міської ради у справі №903/833/17 стало те, що суд, згідно з постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.04.2022 у справі № 903/833/17, внаслідок застосування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у пункті 36 постанови від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 вказав, що позов поданий до неналежного відповідача. Звертає увагу суду, що цей висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 04.09.2018, а рішення Господарського суду Волинської області ухвалене 19.06.2018, тобто до прийняття вищевказаної постанови, а позовна заява подавалася, відповідно, ще раніше. Таким чином, на момент подання позову Луцькою міською радою та прийняття рішення Господарським судом Волинської області від 19.06.2018 у справі № 903/833/17 була чинною практика Верховного Суду, яка передбачала звернення до суду саме у такому порядку, як це було зроблено Луцькою міською радою. Разом з тим, постановою Касаційного господарського суду від 29.06.2022 у справі № 903/833/17 залишено в силі постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.04.2022 у вказаній справі в частині відмови у позові Луцької міської ради;

- апелянт вважає, що наявні підстави для поновлення строків позовної давності, які судом першої інстанції відхилено протиправно;

- у даному випадку, хоч і не в класичному варіанті, позов у справі є негаторним, оскільки усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 0710100000:22:065:0059 буде відбуватися шляхом визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію, а до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується;

- суд першої інстанції визнав, що було допущено порушення прав Луцької міської ради, тобто ці порушення є триваючими, а в інший спосіб ніж як в судовому порядку захистити ці права Луцька міська рада не має змоги, оскільки законодавством такої можливості не передбачено. Разом з тим, суд першої інстанції не обмежений доводами позовної заяви та інших заяв по суті, керуючись принципом "суд знає закони" зобов`язаний надавати правову оцінку позову згідно з вимогами чинного законодавства, та у випадку, якщо сторона помиляється у правовій кваліфікації тих чи інших правовідносин, обрати єдиний вірний варіант - законний, а не відкидати лише той, який запропонований учасником справи.

Листом від 14.11.2022 Північно-західний апеляційний господарський суд витребував матеріали справи № 903/520/22 з Господарського суду Волинської області.

22.11.2022 до суду надійшли матеріали справи № 903/520/22.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.12.2022 скаржнику поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду, відкрито провадження за апеляційною скаргою та призначено її розгляд на 18.01.2023 об 15:30 год.

У зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді - члена колегії у справі Гудак А.В. судове засідання 18.01.2023 об 15:30 год. не відбулося.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.01.2023 розгляд справи призначено на 08.02.2023 об 15:00 год.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.02.2023 розгляд справи відкладено на 01.03.2023 об 12:00 год.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.03.2023 розгляд справи відкладено на 03.03.2023 об 11:00 год.

ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає рішення суду законним та таким, що задовольняє інтереси відповідача, а подана позивачем апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що суперечить нормам матеріального та процесуального права. Відповідач вказує наступне:

- у своїх обґрунтуваннях апелянт замість того, щоб вказувати, які саме норми процесуального та матеріального права порушив суд першої інстанції, просто цитує мотивувальну частину рішення суду, здійснює самостійний аналіз доказів наданих суду відповідачем, надає власну оцінку доказів про правонаступництво ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" та висловлює свою незгоду з винесеним рішенням, цим самим підміняючи власне функцію правосуддя;

- позивач, не погоджуючись із оцінкою судом першої інстанції доказів, намагається поставити під сумнів встановлений судом у мотивувальній частині рішення юридичний факт правонаступництва ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" та наявність у відповідача права постійного користування земельною ділянкою, яке було отримано у 1995 році із земель державної власності, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, оскільки предметом позову було не лише визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, але й припинення права постійного користування земельною ділянкою;

- на думку відповідача, у даній справі варто було б застосувати також ст. 8 ЗУ "Про підприємництво", з якої вбачається, що у разі зміни організаційно-правової форми підприємства, а також форми власності здійснюється перереєстрація підприємства, тоді як у разі ліквідації проводиться скасування державної реєстрації підприємства шляхом виключення його з державного реєстру. Із поданих відповідачем доказів очевидним є той факт, що наявні реєстраційні свідоцтва свідчать про належне функціонування підприємства до того ж реєстраційний код ЄДРПОУ залишився незмінним. Отже, зміна організаційно-правової форми державного підприємства у процедурі приватизації не мала наслідком припинення його діяльності, а була його реорганізацією (постанова Верховного Суду від 15.11.2021 у справі №906/620/19);

- апелянт зазначає, що незрозуміло, на підставі яких документів суд встановив, що Волинське обласне підприємство автобусних станцій - це одне і те саме, що і Волинське обласне державне підприємство автобусних станцій 10799. Проте, матеріали справи містять відповідні документи, де у послідовності зазначено зміна назви підприємства, також це зазначається у положеннях та статутах підприємства;

- відповідач не погоджується з доводами позивача про те, що судом не надано належної оцінки оскаржуваному рішенню державного реєстратора, а також твердження про те, що оскаржуване рішення є протиправним:

- лише невідповідність площі під час реєстрації державним реєстратором Яремчуком Г.Я. права постійного користування землею за ПрАТ "ВОПАС" земельної ділянки з кадастровим номером 0710100000:22:065:0059, як випливає з рішення суду, є причиною вважати позов підставним. Але судом не застосовано строку позовної давності, оскільки суд, встановивши обставини справи, не визнав поважності причин пропуску позовної давності позивачем, а тому у позові відмовив;

- суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, відповідно до свого внутрішнього переконання надав належну оцінку доказам відповідача щодо створення даного підприємства як державного, зміни його назви, проведення процесу приватизації, у ході якої підприємству як цілісному майновому комплексу виділялися земельні ділянки у межах Волинської області та у місті Луцьку, на яких функціонувала і працює в теперішній час нерухомість підприємства - автостанції Волинської області, що підтверджується матеріалами справи;

- відповідач посилається на правові позиції Верховного Суду від 15.11.2021 у справі №906/620/19, від 15.11.2021 у справі № 906/620/19, від 15.02.2022 у справі № 906/707/19, від 22.06.2020 у справі № 922/2155/18;

- відмовляючи в позовній заяві Луцької міської ради з тим самим предметом спору у справі №903/833/17, Верховний Суд у постанові від 29.06.2022 чітко зазначив, що "спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано відповідне право щодо цієї земельної ділянки";

- відповідач наголошує, що спір про наявність речового права на земельну ділянку аж ніяк не відноситься до спорів про створення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

В судових засіданнях представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Представники відповідача в судових засіданнях заперечили доводи апеляційної скарги, просять відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Державний реєстратор в судові засідання не з`явився, про день, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як встановлено апеляційним судом, згідно наказу Міністерства автомобільного транспорту УРСР № 69 від 26.02.1969 було створене "Волинське обласне об`єднання автобусних станцій 10799", яке перебувало у підпорядкуванні Волинського територіального виробничого об`єднання автомобільного транспорту, що підтверджується Положенням "Волинського обласного об`єднання автобусних станцій 10799".

Згідно наказу № 12 Української державної корпорації автомобільного транспорту від 04.11.1991 та наказу № 284 від 22.11.1991 Волинського територіально - виробничого об`єднання автомобільного транспорту "Волинське обласне об`єднання автобусних станцій 10799" Волинського територіально-виробничого об`єднання автомобільного транспорту було перейменоване у "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799". У своїй діяльності "Волинське обласне державне підприємство автобусних станцій 10799" Волинського територіально-виробничого об`єднання автомобільного транспорту керувалося статутом.

На виконання наказу Міністерства транспорту України № 348 від 06.07.1994 "Про реорганізацію підприємств автобусних станцій у структурні підрозділи територіально- виробничих об`єднань автомобільного транспорту" "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799" увійшло як структурний підрозділ до складу Волинського територіально-виробничого об`єднання автомобільного транспорту.

Згідно даного наказу було створено Службу автобусних станцій Волинського територіально-виробничого об`єднання автомобільного транспорту.

Відповідно до п. 1 Положення "Про службу автобусних станцій Волинського територіально-виробничого об`єднання автомобільного транспорту", затвердженого Генеральним директором Волинського територіально-виробничого об`єднання автомобільного транспорту 11.08.1994, Служба автобусних станцій реорганізована з Волинського обласного підприємства автобусних станцій створена на державній власності наказом Міністерства транспорту України № 348 від 06.07.1994 підпорядкована і знаходиться у складі Волинського територіально-виробничого об`єднання автомобільного транспорту.

14.02.1995 наказом Міністерства транспорту України № 67 дія наказу № 348 була призупинена з метою дотримання антимонопольного законодавства за розпорядженням Антимонопольного комітету від 09.12.1994.

Згідно наказу Міністерства транспорту України № 241 від 23.06.1995 "Про створення обласних підприємств автобусних станцій", було затверджено перелік обласних підприємств автобусних станцій, що створені на базі відповідних територіально - виробничих об`єднаннях автотранспорту, серед яких і "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799".

На підставі наказу № 241 від 23.06.1995, Волинським територіально-виробничим об`єднанням автомобільного транспорту було видано наказ № 164 "Про створення "Волинського обласного підприємства автобусних станцій 10799"".

26.07.1995 Волинським обласним підприємством автобусних станцій було видано наказ №І-од про створення на базі Служби автобусних станцій Волинського ОПАС 10799, де зазначено, що на виконання наказу Міністерства транспорту України "Про створення обласних підприємств автобусних станцій" на базі служби автостанцій з 25.07.1995 створено "Волинське обласне державне підприємство автобусних станцій 10799". Даним наказом визначалось необхідність приведення у відповідність усіх написів, печаток та штампів, затвердження штатного розпису, тощо.

Рішенням Луцької міської ради народних депутатів від 16.11.1995 № 7/6, вирішено закріпити земельні ділянки в постійне користування з видачею державного акту на право постійного користування землею за Волинським обласним підприємством автобусних станцій, а саме: земельні ділянки площею 2,34 га по вул. Конякіна, 9 та площею 0,78 га по вул. Львівській, 148.

Луцькою міською Радою народних депутатів Волинської області Службі автостанцій територіально-виробничого об`єднання автомобільного транспорту було видано Державний акт на право постійного користування землею ІІ-ВЛ № 001237 від 06.12.1995, згідно якого останньому надано у постійне користування 3,12 га землі в межах згідно з планом землекористування. Землю надано у постійне користування для обслуговування адміністративних та господарських споруд відповідно до рішення Луцької міської ради народних депутатів від 16.11.1995 № 7/6.

Згідно плану зовнішніх меж землекористування Служби автостанцій територіально-виробничого об`єднання автомобільного транспорту у постійне користування були надані земельні ділянки площею 2,34 га по вул. Конякіна та площею 0,78 га по вул. Львівська.

Державний акт на право постійного користування землею ІІ-ВЛ № 001237 від 06.12.1995 зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 122.

28.06.1996 Регіональним відділенням Фонду Державного майна України при проведенні приватизації видано наказ № 528 "Про затвердження акту оцінки цілісного майнового комплексу, перетворення ДП "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799" у ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799".

ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799" утворене в результаті приватизації шляхом перетворення ДП "Волинське обласне підприємство автобусних станції 10799", згідно наказу Регіонального відділення по Волинській області Фонду держмайна України № 528 від 28.06.1996, в якому затверджені акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу, статут товариства, його правління, а також затверджено план розміщення акцій ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799".

При цьому підприємство при реєстрації мало код ЄДРПОУ - 03113130, про що свідчать реєстраційні свідоцтва за 1994 та 1996 роки та довідка про включення до ЄДОПОУ від 23.11.1995. У ході зміни з ДП "Волинське обласне підприємство автобусний станцій 10799" на ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусний станцій 10799" даний код залишився незмінним.

План розміщення акцій ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799" містить посилання (п. 11. стор. 2) на дані про межі, розмір, місце розташування земельної ділянки: всього - 6,06 га. в т.ч. земельна ділянка - 3,77 га в межах м. Луцька, та площа земельної ділянки - 2,29 га в межах Волинської області, які передавалися у користування в результаті приватизації.

Згідно наказу Регіонального відділення по Волинській області Фонду держмайна України № 528 видано перелік нерухомого майна, що передається у власність відкритому акціонерному товариству, до якого увійшли автовокзал Луцьк, підземний туалет, приміщення для чергового.

Отже, відповідно до матеріалів приватизаційної справи перетворення ДП "Волинське обласне підприємство автобусних станції 10799" у ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станції 10799" відбулося як акт передачі майна ЦМК (цілісного майнового комплексу), тобто воно є нерухомістю.

Відповідно до наказу Регіонального відділення Фонду Державного майна України № 595 від 23.07.1997 було завершено процес приватизації ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799".

Рішенням Луцької міської ради від 30.11.2000 № 622 було погоджено місце розташування земельної ділянки для розширення території автостанції на вул. Конякіна у м. Луцьку площею 0,35 га за рахунок земель міськземфонду. На основі даного рішення площа земельної ділянки для обслуговування автостанції зросла до площі 2,6225 га.

Відповідач зазначає, що 08.05.2004 у нього були викрадені документи, в т.ч. установчі документи підприємства, державні акти на право користування земельними ділянками та ін., що стверджується довідкою Луцького міського відділу УМВС України у Волинській області від 12.05.2004 № 4592. Також було подано оголошення у спеціальній пресі.

Рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 29.12.2004 № 503 затверджено Проект відведення земельної ділянки ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799" в постійне користування та технічну документацію зі складання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою площею 2,6225 га за адресою: вул. Конякіна, 39, м. Луцьк, цільове використання земельної ділянки для обслуговування автостанції.

10.02.2005 між Луцькою міською радою та ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799", на підставі рішення Луцької міської ради від 28.12.2004 № 21/15.3, було укладено договір оренди землі, який зареєстровано в книзі записів Державної реєстрації договорів оренди 10.02.2005 за № 289, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для обслуговування автостанції, за адресою: вул. Конякіна, 39, м. Луцьк (кадастровий номер 220650030), загальною площею 26 225 кв. м.

Згідно п. 8 вказаного договору оренди він укладений строком на 10 років.

У квітні 2011 згідно рішення Загальних зборів акціонерів ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799" було перейменовано у ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій", що підтверджується статутом ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799" за 2011 рік. Перейменування ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799" у ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" відбулося на виконання вимог Закону України "Про акціонерні товариства".

ПАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" звернулося до Господарського суду Волинської області із позовом до Луцької міської ради про визнання договору оренди поновленим та додаткової угоди укладеною, в якому просило суд визнати поновленим договір оренди землі від 15.02.2005, зареєстрований Волинською регіональною філією ДП "Центр ДЗК" 15.02.2005 за № 289, укладений між ПрАТ "ВОПАС" та Луцькою міською радою, на той самий строк і на тих самих умовах, які були встановлені договором та визнати укладеною додаткову угоду про поновлення терміну дії договору оренди земельної ділянки (державна реєстрація 15.02.2005 за № 289)

Рішенням Господарського суду Волинської області від 07.06.2017, яке залишено без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 03.10.2017 у справі №903/178/17 в позові відмовлено.

Суди у справі № 903/178/17 встановили, що між ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799" та Луцькою міською радою було укладено договір оренди земельної ділянки для обслуговування автостанції площею 26 225 м2 за адресою: вул. Конякіна, 39, м. Луцьк (кадастровий номер 220650030). Згідно п. 8 договір оренди земельної ділянки укладено строком на 10 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

І позивачем і відповідачем до матеріалів справи були подані оригінали вказаного договору, які у них наявні. Судом першої інстанції було досліджено той факт, що дата укладення даного договору у екземплярах, які наявні у сторін, різні, крім того, і різний номер та дата реєстрації даного договору в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди.

Дослідивши обставини у справі та докази у ній суди дійшли висновку, що позов ПАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" про визнання поновленим договору оренди землі від 15.02.2015 не підлягає задоволенню, оскільки в матеріалах справи лише наявні докази реєстрації договору оренди земельної ділянки площею 26225 кв.м. для обслуговування автостанції зареєстрований в Книзі реєстрації договорів оренди землі юридичних та фізичних осіб за № 289 від 10.02.2005. Відтак, встановивши факти відсутності державної реєстрації договору оренди від 15.02.2005, у суду наявні підстави відмовити в задоволенні позовних вимог.

Також постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 у справі №5004/639/12 за позовом ПП Геруна Ю. Є. до Луцької міської ради, ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій", Управління Держкомзему у м. Луцьку визнано припиненим договір оренди земельної ділянки, укладений між Луцькою міською радою та ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799", який зареєстровано в книзі записів Державної реєстрації договорів оренди 10.02.2005 за № 289, в частині оренди земельної ділянки площею 0,0472 га, на якій розташовано магазин № 4 з літнім кафе, приміщення магазину № 7, за адресою: вул. Конякіна, 39, м. Луцьк. Зобов`язано Управління Держкомзему у м. Луцьку внести відповідні записи в Поземельну книгу та Книгу записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі. В решті позову відмовлено.

25.12.2012 Господарським судом Волинської області видано наказ № 5004/639/12 про примусове виконання рішення суду.

01.01.2013 набрав чинності Закон України "Про Державний земельний кадастр", відповідно до положень ч. 1 ст. 9 якого, внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюється державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відомості про розподіл земель між власниками та користувачами вносяться до Державного земельного кадастру відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ч. 9 ст. 21 зазначеного Закону).

Оскільки до 01.01.2013 у Державному реєстрі земель не було зареєстровано зміни до договору оренди від 10.02.2005 на підставі постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 у справі № 5004/639/12, відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 0710100000:22:065:0030 було перенесено до Державного земельного кадастру.

На підставі постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 у справі № 5004/639/12, ТОВ "Технічне бюро кадастру" на замовлення Геруна Ю.Є. розроблено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності по вул. Конякіна, 39 у м. Луцьку на земельні ділянки площами відповідно 472 кв. м та 25 753 кв. м.

На виконання постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 у справі № 5004/639/12 та на підставі зазначеної документації із землеустрою, державним кадастровим реєстратором Головного управління Держземагентства у Волинській області до Державного земельного кадастру внесено відомості про земельні ділянки з кадастровими номерами 0710100000:22:065:0059 та 0710100000:22:065:0060, площею 25 753 кв. м та 472 кв. м відповідно.

Отже, постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 у справі № 5004/639/12 внесено зміни до договору оренди землі від 10.02.2005 шляхом припинення оренди частини земельної ділянки, що стало підставою для поділу цієї земельної ділянки та присвоєння кадастрових номерів новоствореним земельним ділянкам по вул. Конякіна, 39 у м. Луцьк.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-0703172512017 від 05.07.2017 земельну ділянку площею 2,5753 га, комунальної форми власності, розташовану за адресою: вул. Конякіна, 39, м. Луцьк, Волинська область, кадастровий номер 0710100000:22:065:0059, зареєстровано 26.05.2013.

15.08.2017 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.08.2017, індексний номер 36646859, Державним реєстратором здійснено державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою площею 2,34 га з кадастровим номером 0710100000:22:065:0059, розташовану за адресою: вул. Конякіна, 39, м. Луцьк за ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій".

Рішення про державну реєстрацію від 16.08.2017, індексний номер 36646859, прийнято Державним реєстратором на підставі копії державного акта на право постійного користування земельною ділянкою від 06.12.1995 II-ВЛ001237, витягу з Державного земельного кадастру від 05.07.2017 НВ-0703172512017, архівного витягу з рішення сесії Луцької міської ради від 10.07.2017 № 2159/01/20, оголошення у газеті "Волинь" та наказу від 06.07.1994 № 348 Міністерства транспорту України.

У жовтні 2017 Луцька міська рада звернулася до Господарського суду Волинської області з позовною заявою до державного реєстратора КП "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" Яремчука Г.Я. про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.08.2017 № 36646859 Державного реєстратора про реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою площею 2,34 га за ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" з кадастровим номером 0710100000:22:065:0059 та номер запису про інше речове право 21904092 (спеціальний розділ) реєстрація іншого речового права.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 19.06.2018 у справі № 903/833/17 позов задоволено.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.04.2022, рішення Господарського суду Волинської області від 19.06.2018 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 29.06.2022 касаційну скаргу Луцької міської ради задоволено частково. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.04.2022 у справі № 903/833/17 у частині вирішення питання про розподіл судових витрат змінити, виклавши абзац 4 резолютивної частини цієї постанови в такій редакції: "Стягнути з Луцької міської ради на користь Приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" 2 400 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги". В решті постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.04.2022 у справі №903/833/17 залишено без змін.

Суд апеляційної та касаційної інстанцій у справі № 903/833/17 дійшли висновку, що Державний реєстратор не є належним відповідачем у цій справі. Також суд касаційної інстанції у своїй постанові звернув увагу на те, що з огляду на правомірність висновків Північно-західного апеляційного господарського суду, викладених у оскаржуваній постанові від 18.04.2022 не впливає те, що на момент подання позову та прийняття рішення судом першої інстанції не існувало правової позиції Великої Палати Верховного Суду, відповідно до якої належними відповідачами у спорах щодо державної реєстрації майнових прав за наявності спору про право є не державні реєстратори, а особи, за якими зареєстровані майнові права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).

Разом з тим, колегія суддів зауважила, що наявність оскаржуваного судового рішення не позбавляє Луцьку міську раду права звернутися до суду з відповідним позовом до належного відповідача, заявивши клопотання про поновлення строку позовної давності, навівши поважні причини для його поновлення.

У справі, що розглядається, Луцька міська рада звернулася до суду із позовом про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.08.2017 № 36646859 Державного реєстратора про реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою площею 2,34 га, з кадастровим номером 0710100000:22:065:0059 за ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" та припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 2,34 га за ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" з кадастровим номером 0710100000:22:065:0059.

Щодо вимоги позивача про припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 2,34 га за ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" з кадастровим номером 0710100000:22:065:0059, суд зазначає наступне.

Заперечуючи набуття відповідачем права землекористування на підставі Державного акту на право постійного користування землею ІІ-ВЛ № 001237 від 06.12.1995 (далі - Державний акт), позивач посилається на відсутність відомостей, що відповідач є правонаступником Служби автостанцій територіально - виробничого об`єднання автомобільного транспорту. Вказує, що, якщо і допустити, що таке правонаступництво відбулося, то внаслідок припинення діяльності державного підприємства - Служби автостанцій територіально - виробничого об`єднання автомобільного транспорту, припинилося право постійного користування земельною ділянкою в порядку п. п. 3 ч. 1 ст. 27 ЗК України, яка діяла на час припинення підприємства.

Позивач звертає увагу на те, що Державний акт був виданий на право користування земельною ділянкою за адресою: м. Луцьк, вул. Конякіна, 9 та відповідно не є можливим реєстрація постійного користування на земельну ділянку на вул. Конякіна, 39 в м. Луцьк.

Також на підставі рішення суду у справі № 5004/639/12 внаслідок поділу земельної ділянки за адресою: м. Луцьк, вул. Конякіна, 39, сформовано земельні ділянки площами 472 м2 та 25753 м2.

Досліджуючи питання переходу права постійного користування земельної ділянки в порядку правонаступництва, суд зазначає наступне.

Частинами 1, 2 ст. 7 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на час видачі Державного акта - 06.12.1995) визначалося, що користування землею може бути постійним або тимчасовим; постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.

Статтею 92 Земельного кодексу України (в чинній редакції) визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Отже, за своєю правовою природою право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України. Як статтею 27 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент припинення Служби автостанцій територіально - виробничого об`єднання автомобільного транспорту, так і статтею 141 ЗК України в редакції, яка набрала чинності з 01.01.2002, наведено вичерпний перелік таких підстав, зокрема і припинення діяльності підприємства.

Приписи наведених у підпункті 3 частини 1 статті 27 Земельного кодексу України (у редакції чинній до 1999 року) та підпункті "в" частини 1 статті 141 ЗК України підстав слід розуміти таким чином, що припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво.

Тобто, наведені положення ЗК України потрібно застосовувати таким чином, що коли відбувається припинення особи без правонаступництва, то у такому випадку виникають підстави для припинення права користування земельною ділянкою. У разі ж реорганізації особи, зміни її організаційно-правової форми чи назви, підстави для припинення права користування земельною ділянкою не виникають.

Згідно п. п. 1, 7 ст. 34 Закону України "Про підприємства в Україні" від 27.03.1991 р. №887-ХІІ (в редакції станом на 26.06.1996 р.), ліквідація і реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) підприємства провадяться з дотриманням вимог антимонопольного законодавства за рішенням власника. При перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства.

Згідно п. 6 ст. 18 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" від 04.03.1992 № 2163-ХІІ (в редакції станом на 26.06.1996), створене акціонерне товариство є правонаступником приватизованого підприємства.

Згідно п. 1 ст. 104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Згідно ст. 108 ЦК України, перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов`язки попередньої юридичної особи.

Матеріалами справи підтверджується, що згідно наказу Міністерства автомобільного транспорту УРСР № 69 від 26.02.1969 було створене "Волинське обласне об`єднання автобусних станцій 10799", яке перебувало у підпорядкуванні Волинського територіального виробничого об`єднання автомобільного транспорту, що підтверджується Положенням "Волинського обласного об`єднання автобусних станцій 10799".

На виконання наказу Міністерства транспорту України № 348 від 06.07.1994 "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799" увійшло як структурний підрозділ до складу Волинського територіально-виробничого об`єднання автомобільного транспорту та згідно даного наказу було створено Службу автобусних станцій Волинського територіально-виробничого об`єднання автомобільного транспорту.

Разом з тим, суд приймає до уваги те, що згідно п. 1 Положення "Про службу автобусних станцій Волинського територіально-виробничого об`єднання автомобільного транспорту", затвердженого Генеральним директором Волинського територіально-виробничого об`єднання автомобільного транспорту 11.08.1994, Служба автобусних станцій була реорганізована з Волинського обласного підприємства автобусних станцій створена на державній власності наказом Міністерства транспорту України № 348 від 06.07.1994 підпорядкована і знаходиться у складі Волинського територіально-виробничого об`єднання автомобільного транспорту.

В свою чергу, згідно наказу Міністерства транспорту України № 241 від 23.06.1995 було створене "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799" та на підставі наказу №241 від 23.06.1995, Волинським територіально-виробничим об`єднанням автомобільного транспорту було видано наказ № 164 "Про створення "Волинського обласного підприємства автобусних станцій 10799".

Також 26.07.1995 Волинським обласним підприємством автобусних станцій було видано наказ № І-од про створення на базі Служби автобусних станцій Волинського ОПАС 10799, де зазначено, що на виконання наказу Міністерства транспорту України "Про створення обласних підприємств автобусних станцій" на базі служби автостанцій з 25.07.1995 створено "Волинське обласне державне підприємство автобусних станцій 10799".

Суд зазначає, що рішенням міської ради Луцької міської ради народних депутатів від 16.11.1995 № 7/6, вирішено закріпити земельні ділянки в постійне користування з видачею державного акту на право постійного користування землею за Волинським обласним підприємством автобусних станцій, а саме: земельні ділянки площею 2,34 га по вул. Конякіна, 9 та площею 0,78 га по вул. Львівській, 148.

В свою чергу, Державний акт на право постійного користування землею ІІ-ВЛ № 001237 від 06.12.1995, яка була створена згідно наказу Міністерства транспорту України № 348 від 06.07.1994 було видано Службі автостанцій територіально-виробничого об`єднання автомобільного транспорту, яка була реорганізована з Волинського обласного підприємства автобусних станцій.

Аналізуючи встановлені у даній справі обставини, колегія суддів дійшла висновку, що набуте Службою автостанцій територіально-виробничого об`єднання автомобільного транспорту, яка була реорганізована з Волинського обласного підприємства автобусних станцій право постійного користування земельною ділянкою згідно Державного акту не припинилось, а перейшло до його правонаступника - ДП "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799", а потім до ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799", утвореного внаслідок зміни організаційно-правової форми державного підприємства за наслідками приватизації, яке в подальшому перейменоване на ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій".

Доводи позивача про те, що Державний акт, виданий Службі автостанцій територіально-виробничого об`єднання автомобільного транспорту 06.12.1995, тобто вже після створення Волинського обласного державного підприємства автобусних станцій 10799, а також про те, що на момент видачі вказаного державного акту існувала Служба автостанцій територіально-виробничого об`єднання автомобільного транспорту, яка не була юридичною особою та Волинське обласне державне підприємство автобусних станцій 10799, яке мало статут юридичної особи не заслуговують на увагу суду, з огляду на те, що згідно Положення про Службу автостанцій Волинського територіально-виробничого об`єднання автомобільного транспорту, місце її знаходження: м. Луцьк, вул. Богдана Хмельницького, 6, яка співпадає з юридичною адресою ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799", дійсно зазначено, що вона створена на державній власності 06.07.1994 і не є юридичною особою.

Відповідачем додано отримані від Міністерства транспорту України у 2017 році копії наказів Міністерства транспорту України №348 від 06.07.1994 про те, що Служба автостанцій Волинського територіально-виробничого об`єднання автомобільного транспорту була підпорядкована і знаходилася у складі Волинського територіально-виробничого об`єднання автомобільного транспорту. Відсутність окремого ідентифікаційного коду Служби автостанцій вказує на те, що така Служба була структурним підрозділом в складі юридичної особи, а рішенням Луцької міської ради у постійне користування надавалась земельна ділянка саме для юридичної особи - Волинського територіально-виробничого об`єднання автомобільного транспорту, в складі якої існував такий структурний підрозділ як Служба автостанцій області.

Судом встановлено, що у місті Луцьку існує лише один автовокзал з 1983 року, який знаходився на вулиці Конякіна, а також згідно Витягу з Державного земельного кадастру встановлено цільове призначення, земельної ділянки, на якій він знаходиться: землі транспорту, оборони, промисловості і зв`язку для обслуговування автостанції. Тобто, земельна ділянка була виділена із земель державної власності саме для будівництва автовокзалу.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів в підтвердження обставин, визначених положеннями підпункту 3 частини 1 статті 27 Земельного кодексу України (у редакції чинній до 1999 року) та підпункту "в" частини 1 статті 141 ЗК України, які пов`язують припинення права постійного користування земельною ділянкою виключно з припиненням діяльності державного підприємства, а судом таких обставин не встановлено.

За викладеного у суду відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин встановлених наведеними нормами земельного законодавства правових наслідків у вигляді припинення правомірно набутого відповідачем права постійного користування земельною ділянкою.

Суд також приймає до уваги те, що ДП "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799" при реєстрації мало код ЄДРПОУ - 03113130, а у ході зміни з ДП "Волинське обласне підприємство автобусний станцій 10799" на ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусний станцій 10799" даний код залишився незмінним. При цьому, відповідно до матеріалів приватизаційної справи перетворення ДП "Волинське обласне підприємство автобусних станції 10799" у ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станції 10799" відбулося як акт передачі майна ЦМК (цілісного майнового комплексу), тобто воно є нерухомістю.

Тобто, в даному випадку, мала місце саме перереєстрація юридичної особи внаслідок зміни форми власності і організаційно-правової форми підприємства у зв`язку з приватизацією його цілісного майнового комплексу. В свою чергу, зміна організаційно-правової форми державного підприємства у процедурі приватизації не мала наслідком припинення його діяльності, а мала таким наслідком його реорганізацію (з перереєстрацією) з набуттям правонаступником - ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799", яке в подальшому перейменоване на ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" прав та обов`язків приватизованого державного підприємства.

Щодо посвідчення права постійного користування відповідача, суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 23 ЗК України (в редакції, чинній станом на час видачі Державного акта - 06.12.1995) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також і право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 цього кодексу передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно з положеннями пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У частині 3 статті 3 цього Закону встановлено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Суд установив, що Державний акт виданий Службі автостанцій територіально - виробничого об`єднання автомобільного транспорту відповідно до законодавства, що діяло на момент його видачі. Державний акт є чинним і посвідчує набуте право постійного користування земельною ділянкою до приведення прав та обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства.

Пунктом 6 Розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України від 25.10.2001 визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2005 переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Поряд з цим обов`язок переоформлення права користування земельною ділянкою, який міститься у пункті 6 Перехідних положень Земельного кодексу України, визнаний неконституційним на підставі рішення Конституційного суду України від 22.09.2005.

Так, Конституційний Суд України рішенням від 22 вересня 2005 № 5-рп/2005 (справа № 1-17/2005) визнав неконституційним положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди юридичних осіб, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але відповідно до норм Земельного кодексу України не можуть мати їх на такому праві - без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

При цьому Конституційний Суд України вказав на наступне:

- пункт 6 Перехідних положень Кодексу зобов`язує громадян та юридичних осіб переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на земельні ділянки. При переоформленні права постійного користування у довгострокову оренду її строк визначається "відповідно до закону", що є неконкретним у зв`язку з невизначеністю цього закону, як і закону, який встановив би порядок переоформлення;

- Конституційний Суд України вважає, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди, до 1 січня 2008 року потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини другої статті 14, частини другої статті 41 Конституції України;

- у зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку;

- громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою;

Конституційний Суд України дійшов висновку, що пункт 6 Перехідних положень Кодексу через відсутність встановленого порядку переоформлення права власності або оренди та унеможливлення безоплатного проведення робіт із землеустрою і виготовлення технічних матеріалів та документів для переоформлення права постійного користування земельною ділянкою на право власності або оренди в строки, визначені Кодексом, суперечить положенням частини четвертої статті 13, частини другої статті 14, частини третьої статті 22, частини першої статті 24, частин першої, другої, четвертої статті 41 Конституції України.

При цьому Конституційний Суд України вказав на те, що юридичні особи на цій підставі не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою. Таким чином, документ, яким посвідчено право постійного користування земельною ділянкою (державний акт на право постійного користування землею), виданий відповідно до законодавства, яке діяло раніше, є дійсним та залишається чинним.

Згідно з пунктом 3 статті 151-2 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

У зв`язку із викладеним право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право.

За таких обставин, апеляційний господарський суд також дійшов висновку, що право постійного користування землею, яке виникло в суб`єкта господарювання до набрання чинності ЗК України - 01 січня 2002 року, продовжує зберігатися у подальшому, а отже, може переходити від підприємства до його правонаступника навіть якщо чинне законодавство вже не передбачає підстав для набуття права постійного користування землею для такої особи.

Суд приймає до уваги, що на виконання постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 у справі № 5004/639/12 та на підставі документації із землеустрою, державним кадастровим реєстратором Головного управління Держземагентства у Волинській області до Державного земельного кадастру внесено відомості про земельні ділянки з кадастровими номерами 0710100000:22:065:0059 та 0710100000:22:065:0060, площею 25 753 кв. м та 472 кв. м відповідно.

Тобто, вказаним підтверджується, що земельна ділянка по вул. Конякіна, 39 у м. Луцьк з кадастровим номером 0710100000:22:065:0059 має площу 2,5753 га.

Отже, враховуючи встановлені судом обставини набуття відповідачем права постійного користування земельною ділянкою на підставі Державного акта в порядку правонаступництва, суд дійшов висновку про відсутність підстав для припинення права постійного користування земельною ділянкою на визначених позивачем у цьому позові підставах; в матеріалах справи відсутні будь-які докази припинення, чи відмови від такого права у порядку встановленому чинним законодавством.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 36646859 від 16.08.2017 державного реєстратора КП "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" Яремчука Г.Я. про реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою площею 2,34 га за ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" з кадастровим номером 0710100000:22:065:0059, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення державного реєстратора) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація прав є обов`язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень.

Згідно ст. 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону, у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані зокрема документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 24 Закону, відмова в державній реєстрації прав з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, не застосовується у разі невідповідності відомостей про земельну ділянку в Державному земельному кадастрі відомостям, що містяться в документі, який посвідчує речове право на неї, якщо така невідповідність виникла внаслідок внесення змін або виправлення помилки у відомостях Державного земельного кадастру про земельну ділянку після оформлення документа, що є підставою для виникнення відповідного речового права на земельну ділянку. У такому разі пріоритет мають відомості Державного земельного кадастру.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 27 Закону, державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року.

В силу ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення) записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.

У разі якщо помилка в реєстрі впливає на права третіх осіб, зміни до Державного реєстру прав вносяться на підставі відповідного рішення суду.

У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 1 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора здійснюються у порядку, передбаченому для державної реєстрації прав (крім випадків, коли такі дії здійснюються у порядку, передбаченому статтею 37 цього Закону).

Згідно Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції.

Так, відповідно до ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у новій редакції, за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

У разі допущення технічної помилки (граматичної, арифметичної чи іншої помилки) під час внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав державний реєстратор самостійно виправляє таку помилку, за умови що документи за результатом розгляду заяви заявнику не видавалися.

У разі, якщо допущена технічна помилка, виявлена після отримання заявником документів за результатом розгляду заяви, така помилка виправляється державним реєстратором виключно на підставі заяви особи, відомості про речові права, обтяження речових прав якої містять таку помилку, а також у випадку, передбаченому підпунктом "в" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, - посадовою особою Міністерства юстиції України чи його територіальних органів.

У разі, якщо допущена технічна помилка впливає на права третіх осіб, така помилка виправляється державним реєстратором виключно на підставі судового рішення.

Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Згідно ст.16 Закону України "Про Державний земельний кадастр", земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Система кадастрової нумерації земельних ділянок є єдиною на всій території України. Структура кадастрових номерів земельної ділянки визначається Кабінетом Міністрів України. Кадастрові номери земельних ділянок зазначаються у рішеннях органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування про передачу цих ділянок у власність чи користування, зміну їх цільового призначення, визначення їх грошової оцінки, про затвердження документації із землеустрою та оцінки земель щодо конкретних земельних ділянок. Кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера. Скасований кадастровий номер земельної ділянки не може бути присвоєний іншій земельній ділянці. Інформація про скасовані кадастрові номери земельних ділянок зберігається у Державному земельному кадастрі постійно.

Матеріалами справи підтверджується, що рішення про державну реєстрацію від 16.08.2017, індексний номер 36646859, прийнято державним реєстратором на підставі копії Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою від 06.12.1995 II-ВЛ001237, витягу з Державного земельного кадастру від 05.07.2017 НВ-0703172512017, архівного витягу з рішення сесії Луцької міської ради від 10.07.2017 № 2159/01/20, оголошення у газеті "Волинь" та наказу від 06.07.1994 № 348 Міністерства транспорту України.

Суд приймає до уваги пояснення державного реєстратора, який вказує, що під час прийняття заяви відповідача, ним було проведено ідентифікацію заявника, як суб`єкта даного речового права, перевірено у товариства наявність речового права, наявність об`єктів нерухомого майна на даній земельній ділянці та права власності на них у відповідача, опрацьовано подані документи, необхідні для проведення державної реєстрації та на їх підставі здійснено реєстрацію права. Підстав для відмови в реєстрації права відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМ України № 1127, не було.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію та на підставі документів, необхідних для вчинення відповідних дій. Тобто, державний реєстратор, дослідивши подані відповідачем документи, повважав їх обсяг необхідним для вчинення відповідної реєстраційної дії; суд не встановив відсутність яких саме документів, визначених нормами чинного законодавства, не давала підстав державному реєстратору вчиняти необхідні реєстраційні дії.

В свою чергу, суд вказує, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано відповідне право щодо цієї земельної ділянки, а вимога позивача про визнання протиправним і скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідачем є захистом прав позивача на земельну ділянку від їх порушення відповідачем, за яким зареєстровано право щодо цього нерухомого майна.

Позивач доводить, що спірне рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень порушує його право та/або інтерес, як власника (комунальна власність) земельної ділянки, посилаючись на те, що державним реєстратором допущені порушення під час реєстрації відповідного права, зокрема, вказує на невідповідність площі земельної ділянки та реєстрації права у спеціальному розділі реєстру, а не в загальному, порушення п. 53 постанови КМ України від 25.12.2015 № 1127 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно", що стосується не відповідності порядку здійснення відповідачем оголошення про втрату оригіналу державного акту на право постійного користування.

Колегія суддів зазначає, що реєструючи відповідне право за відповідачем, державний реєстратор, використовуючи поданий товариством витяг з ДЗК НВ-0703172512017 та відомості Державного земельного кадастру, які мають пріоритет, не врахував, що земельна ділянка, розташована за адресою: Волинська обл., м. Луцьк, вул. Конякіна, 39, з кадастровим номером 0710100000:22:065:0059 має площу 2,5753 га.

Тобто, фактично виникла невідповідність площ однієї земельної ділянки з кадастровим номером 0710100000:22:065:0059 (2,34 га в акті на право постійного користування земельною ділянкою серії та номер II-ВЛ001237, виданого 06.12.1995 та 2,5753 га в витязі з ДЗК НВ-0703172512017, виданого 05.07.2017р.), зазначених у двох поданих заявником документах на реєстрацію речового права.

Також суд встановив, що при реєстрації права постійного користування земельною ділянкою площею 2,34 га з кадастровим номером 0710100000:22:065:0059 по вул. Конякіна, 39 в м. Луцьку за відповідачем, державний реєстратор здійснив реєстрацію права у спеціальному розділі реєстру.

Надаючи оцінку даним обставинам, суд вказує, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права, що унеможливлює ототожнення факту набуття права з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права, такої підстави закон не передбачає.

Під час розгляду даної справи, суд встановив наявність у відповідача права постійного користування земельною ділянкою за адресою: Волинська обл., м. Луцьк, вул. Конякіна, 39, з кадастровим номером 0710100000:22:065:0059, яке виникло в порядку правонаступництва на підставі Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою від 06.12.1995 II-ВЛ001237.

При цьому суд приймає до уваги те, що в силу пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Колегія суддів вважає, що порушення, допущені державним реєстратором під час реєстрації права є лише технічними помилками, процедура усунення яких чітко визначена законодавцем у ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а відтак позивач, як власник земельної ділянки, не позбавлений права внести зміни у відомості про земельну ділянку з метою виправлення цих помилок.

Також безпідставними є посилання позивача на положення п. 53 постанови КМ України від 25.12.2015 № 1127 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно", що стосується не відповідності порядку здійснення відповідачем оголошення про втрату оригіналу Державного акту на право постійного користування, оскільки на момент здійснення оголошення у газеті "Волинь" від 15.05.2004 № 52 дана постанова КМ України від 25.12.2015 № 1127 не діяла. Також суд приймає до уваги те, що відповідачем повторно здійснено оголошення у газеті "Волинь" про втрату оригіналу Державного акту, яке відповідає положенням вказаної постанови КМ України (т. 1, а. с. 121). Не відповідність здійсненого відповідачем оголошення про втрату оригіналу Державного акту не спростовує наявності у відповідача відповідного права.

Доводи позивача про те, що Державний акт, виданий на земельну ділянку, яка розташована за адресою: вул. Конякіна, 9 в м. Луцьку, а тому не є можливою реєстрація постійного користування на земельну ділянку на вул. Конякіна, 39 в м. Луцьку, суд вважає безпідставним, оскільки спростовується матеріалами справи.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою за відповідачем, а тому відмовляє в задоволенні позову.

Щодо поданої до суду першої інстанції заяви про поновлення строку позовної давності та заяви про застосування наслідків спливу строків позовної давності, суд зазначає.

Позовна давність - це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно із ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

При цьому, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Суд апеляційної інстанції вказує, що стосовно заявленої у справі позовної вимоги скасування рішення державного реєстратора, то строк позовної давності відповідно до ст. 261 ЦК України застосуванню не підлягає, оскільки у позові відмовлено за безпідставністю матеріально-правової вимоги. Окрім того, позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (припинення права постійного користування земельною ділянкою), оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення.

Позивачем, в порушення вимог ст. ст. 76, 77 ГПК України, висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову не спростовано, а його посилання, викладені в апеляційній скарзі є безпідставними та такими, що зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Разом з тим, висновки суду першої інстанції про застосування позовної давності до вимоги про скасування рішення державного реєстратора, що стало наслідком відмови в позові, не призвели до прийняття по суті невірного рішення у даній справі, а тому суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для його скасування.

В свою чергу, в рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007, аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов`язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін.

ЄСПЛ у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України").

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Волинської області від 12.10.2022 у справі № 903/520/22 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу Луцької міської ради - без задоволення.

На підставі ст. 129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Луцької міської ради на рішення Господарського суду Волинської області від 12.10.2022 у справі № 903/520/22 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Волинської області.

Повний текст постанови складений 07 березня 2023

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Гудак А.В.


Суд	Північно-західний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	03.03.2023
Оприлюднено	09.03.2023
Номер документу	109393170
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань спонукання виконати або припинити певні дії

Олексюк Г.Є.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 03.03.2023 по справі 903/520/22ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —903/520/22

Постанова
від 03.03.2023 по справі 903/520/22
ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД