Рішення

від 23.02.2023 по справі 914/2989/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.02.2023 Справа № 914/2989/22

Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. за участю секретаря судового засідання Прокопів І.І., розглянув матеріали позовної заяви

за позовом: Приватного підприємства «Логістика-Сервіс Львів», м. Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробнича компанія «Львівхолод», м. Львів

про стягнення 2 894 209,70 грн

за участю представників:

від позивача: Сіцінська В.С. - представник;

від відповідача: Гайдукевич О.Я. - представник

Обставини розгляду справи.

29.11.2022 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватного підприємства «Логістика-Сервіс Львів», м. Львів до Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробнича компанія «Львівхолод», м. Львів про стягнення 2 894 209,70 грн.

Ухвалою від 05.12.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 05.01.2023.

19.12.2022 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробнича компанія «Львівхолод» надійшов відзив на позовну заяву (вх. №26191/22 від 19.12.2022).

28.12.2022 через канцелярію суду від Приватного підприємства «Логістика-Сервіс Львів» надійшла відповідь на відзив (вх. №27013/22 від 28.12.2022).

03.01.2023 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробнича компанія «Львівхолод» надійшли заперечення (вх. №255/23 від 03.01.2023).

В підготовчому засіданні 05.01.2023 було оголошено перерву до 26.01.2023.

09.01.2023 через канцелярію суду від Приватного підприємства «Логістика-Сервіс Львів» надійшло клопотання про долучення доказів (вх. №741/23 від 09.01.2023).

У зв`язку із оголошенням повітряної тривоги судове засідання, призначене 26.01.2023 не відбулося.

Ухвалою суду від 26.01.2023 підготовче засідання відкладено на 06.02.2023.

З огляду на те, що за результатами підготовчого провадження було вирішено усі необхідні завдання, сторонами зазначено, що ними подані усі докази, які доводять обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, суд ухвалою від 06.02.2023 визнав поважними причини пропуску позивачем строку для подання доказів, поновив пропущений процесуальний строк для подання доказів та прийняв докази, долучені позивачем до клопотання (вх. №471/23 від 09.01.2023) про долучення до матеріалів справи доказів, закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 20.02.2023.

16.02.2023 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробнича компанія «Львівхолод» надійшли додаткові пояснення (вх. №4114/23 від 16.02.2023).

20.02.2023 через канцелярію суду від Приватного підприємства «Логістика-Сервіс Львів» надійшли додаткові пояснення (вх. №4277/23 від 20.02.2023).

В судовому засіданні 20.02.2023 було оголошено перерву до 23.02.2023.

Заяв про відвід суду не поступало.

Суть спору та правова позиція сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між позивачем та відповідачем 02.04.2018 було укладено договір поставки №536, на виконання умов якого відповідачу було поставлено товар. У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором, позивач звернувся до Господарського суду Львівської області із позовом про стягнення із відповідача 13 725 753,04 грн основного боргу, 266 914,41 грн пені. Рішенням Господарського суду Львівської області від 25.07.2022 у справі №914/985/22 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 13 295 753,04 грн основного боргу, 264 117,95 грн пені, 203 404,41 грн судового збору, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено, закрито провадження у справі в частині стягнення 430 000,00 грн основного боргу. Оскільки відповідач не сплатив вказану суму боргу у строки, визначені договором, рішення суду від 25.07.2022 у справі №914/985/22 виконав лише 19.08.2022, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача пені у розмірі 1 520 938,47 грн, інфляційних у розмірі 1 238 642,48 грн та 3% річних у розмірі 134 628,76 грн. Таким чином, загальний розмір заборгованості, який підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача, становить 2 894 209,70 грн.

В судових засіданнях представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, поясненнях. Зокрема, зазначив, що 24.02.2022 відповідач отримав від позивача лист про наміри останнього змінити умови договору поставки в односторонньому порядку в частині поставки та оплати товару - поставка товару здійснюється виключно за умови здійснення попередньої оплати.

Відповідач вказує, що розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються згідно п.3.1. договору поставки протягом 85 календарних днів з моменту отримання товару покупцем та стверджує, що окрім відтермінування оплати, що було зафіксоване в договорі поставки між позивачем та відповідачем, існували усні комерційні домовленості про збільшення відтермінування, зокрема, до 90 календарних днів. Дана умова не була зафіксована в договорі, але була погоджена з керівництвом позивача та занесена у внутрішню систему відповідача. До початку війни позивач жодним чином не заперечував щодо здійснення відповідачем оплати в межах узгодженого домовленостями відтермінування, але пізніше встановленого договором поставки відтермінування.

Після одержання від позивача листа від 24.02.2022 з повідомленням про припинення відвантаження товару без попередньої оплати, відповідач змушений був призупинити здійснення оплати за товар до вияснення причин такої поведінки позивача та вирішення питання подальшої співпраці.

Листом №780 від 25.02.2022 відповідач закликав позивача дотримуватись погоджених договірних умов, зокрема, щодо ціни на товар, а також просив забезпечити безперебійне постачання товарів.

Оскільки від позивача не було одержано офіційної відповіді, відповідач листом №803 від 01.03.2022 звернув увагу позивача на те, що одностороння зміна умов договору поставки неможлива навіть під час форс-мажорних обставин та закликав позивача докласти всіх зусиль для вчасного виконання ним умов договору поставки.

Також, відповідач листом від 03.03.2022 №839 звернувся до позивача з вимогою дотримуватись умов договору поставки, а також наголосив на тому, що оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.2022 від №160 «Щодо забезпечення стабільної роботи виробників продовольства в умовах воєнного стану» скорочено до 10 днів відтермінування оплати за поставлені продовольчі товари вітчизняного виробництва, визначені переліком товарів, що мають істотну соціальну значущість, з врахуванням позиції позивача щодо відмови від поставок товару без передоплати, відповідач буде змушений здійснювати оплату за товари позивача після розрахунку з постачальниками соціально-значущих товарів, оскільки товари позивача не входять до переліку товарів, що мають істотну соціальну значущість.

Як зазначив відповідач, позивач надав офіційну відповідь листом від 07.03.2022 року, в якому знову наполягав на продовженні співпраці лише за умови зміни форми оплати за товар на попередню оплату або одразу по факту отримання.

Листом від 16.03.2022 №992 відповідач наголосив на неможливості здійснення ним попередньої оплати, оскільки у відповідача немає відповідної кількості обігових коштів, що спричинено впливом прийнятих урядом країни рядом постанов, що стосувались господарської діяльності в умовах воєнного стану та забороною або суттєвим обмеженням торгівлі алкоголем у всіх областях, де розташовані магазини відповідача, а отже, відповідач також втратив значну частину свого виторгу.

Також, відповідач даним листом повідомив позивача про скорочення асортименту та про якнайшвидшу сплату усього наявного боргу, однак повідомив, що оскільки коштів у відповідача недостатньо, борг перед позивачем буде закритий частинами після здійснення сплати податків, виплати заробітної плати а також закриття боргу перед постачальниками соціально-значущих товарів (на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 26.02.2022 №160) та просив позивача погасити борг позивача перед відповідачем за маркетингові послуги, що надавались на виконання умов договору поставки.

Відповідач ствердив, що листами від 18.03.2022 та 28.03.2022 позивач продовжував наполягати на поставках на умовах попередньої оплати товару та негайному погашенні як простроченої, так і поточної заборгованості.

Листом №1140 від 01.04.2022 відповідач гарантував позивачу повну оплату отриманого товару, однак попереджав про можливі затримки у зв`язку з тим, що наявні кошти відповідач змушений спрямувати в першу чергу на виконання своїх зобов`язань перед постачальниками соціально-значущих товарів та перед тими постачальниками, які не порушують договірних умов.

З метою врегулювання питання оплати боргу відповідач на зустрічі 15.04.2022 надав представнику позивача проект договору про реструктуризацію боргу з відкритими умовами, однак згоди не було досягнуто. 21.04.2022 відповідач одержав вимогу про одночасну негайну сплату боргу.

Листом від 29.04.2022 відповідач знову звернувся до позивача з проханням про реструктуризацію боргу, до якого додав уже підписаний зі своєї сторони проект договору про реструктуризацію боргу на шість місяців та підписаний відповідачем акт звірки.

У відповідь відповідач отримав ще один лист від позивача від 04.05.2022 з вимогою сплатити борг одразу та провести тристоронню зустріч, залучивши туди представників виробників товару, що постачався позивачем відповідачу.

Вищенаведене, на думку відповідача, підтверджує, що у правовідносинах з позивачем відповідач завжди діяв добросовісно і неодноразово намагався домовитись з позивачем про добровільне врегулювання спору.

Прострочення оплати відповідачем за поставлений товар, що мало місце після 24.02.2022, було спричинено, серед іншого, і неправомірними діями позивача, а саме відмовою постачати товар без попередньої оплати за нього, що є порушенням умов укладеного між сторонами договору поставки.

Відповідач звертає увагу на те, що нараховані позивачем за прострочення пеня, інфляційні та 3% річних нараховані виключно за період з 24.02.2022 року та до моменту повного погашення боргу, тобто за період, коли сам позивач в перший день війни відмовився виконувати свої, тобто за період, коли відповідач неодноразово намагався домовитись з позивачем щодо подальшої співпраці та щодо оплати боргу. Відтак, такі нарахування є надмірно великими в порівнянні зі збитками кредитора.

Враховуючи викладене, відповідач просив суд звільнити відповідача від відповідальності у вигляді сплати інфляційних втрат в сумі 1 238 642,48 грн, 3% річних, що нараховані позивачем в сумі 134 628,76 грн, а також зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (пені) до 1 000,00 грн, оскільки вважає, що уже сплачені відповідачем 264 117,95 грн у справі № 914/985/22 є достатнім розміром відповідальності за прострочення сплати боргу.

У процесі розгляду справи суд встановив наступне.

02.04.2018 між Приватним підприємством «Логістика-Сервіс Львів» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробнича компанія «Львівхолод» (покупець) укладено договір поставки №536 з додатками.

За цим договором постачальник (позивач) зобов`язався систематично, у чіткій відповідності з замовленням покупця, поставляти покупцеві товар, передбачений в специфікації (додаток №3 до договору), на умовах, передбачених даним договором та додатками до нього, а покупець зобов`язався приймати замовлений товар та здійснювати його оплату згідно з цінами, що не перевищують цін, узгоджених у специфікації, яка діє на дату створення замовлення (пп. 1.1., 1.2. договору).

Згідно п. 1.5. договору даний договір визначає основні обов`язкові умови співпраці сторін. Інші детальні умови співпраці погоджуються сторонами в комерційних умовах, додаткових угодах та в інших додатках до даного договору.

Вартість договору складається з загальної вартості товарів, придбаних у постачальника за даним договором (п. 2.3. договору).

Відповідно до п. 3.1 договору розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюється шляхом перерахунку грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника за цінами, вказаними у специфікації, яка діє на дату створення замовлення. Терміни та порядок оплати за поставлений товар погоджуються сторонами у комерційних умовах. Сторони погодили, що оплата за товар здійснюється покупцем у розрахунковий день, який визначається комерційними умовами. У випадку, якщо строк оплати за товар припадає на інший день у тижні, що не співпадає із розрахунковим днем, то такий платіж здійснюється у наступний за встановленим строком оплати розрахунковий день. При цьому оплата за товар у розрахунковий день не вважається порушенням покупцем строків оплати.

Додатком №1 до договору поставки є комерційні умови від 02.04.2018, відповідно до яких розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюється згідно з п. 3.1 договору поставки протягом 81 календарного дня з моменту реалізації/отримання товару покупцем; замовлення вважаються належним чином переданими постачальнику, якщо вони відправлені по факсу, електронною поштою, через систему ЕDІ або іншим способом, прийнятним для сторін на основі договору та додатків до нього згідно графіку замовлень (додаток №4) до 15:00 год. Постачальник зобов`язаний підтвердити отримання замовлення електронною поштою або факсом з повідомленням про отримання до 17:00 год у день отримання замовлення.

Додатком №2 до договору поставки є правила документообігу, відповідно до яких, серед іншого, сторони домовились про впровадження та організацію системи електронного обміну документами та ведення паперових документів в електронному вигляді згідно з додатковою угодою про впровадження та організацію системи електронного обміну документами, що підписується обома сторонами.

Додатком №3 до договору поставки є специфікація, додатком №4 - графік поставки, додатком № 5 - правила логістики.

02.04.2018 сторонами підписано протокол узгодження розбіжностей, що виникли при укладенні договору поставки від 02.04.2018. Зокрема, сторонами узгоджено, що розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюється згідно з п. 3.1 договору поставки протягом 81 календарного дня з моменту отримання товару покупцем. Сторони погодили, що оплата за товар здійснюється покупцем у розрахунковий день, яким є вівторок та четвер. У випадку, якщо строк оплати за товар припадає на інший день у тижні, що не співпадає із розрахунковим днем, то такий платіж здійснюється у наступний за встановленим строком оплати розрахунковий день. При цьому оплата за товар у розрахунковий день не вважається порушенням покупцем строків оплати.

02.04.2018 сторонами підписано додаткову угоду про впровадження та організацію системи електронного обміну документами, даними про товар та ведення первинних документів в електронному вигляді.

На виконання умов вищевказаного договору, позивач поставив відповідачу товар, що підтверджується товарно-транспортними накладними від 31.12.2021 на суму 250 375,80 грн, 558 563,16 грн, 160 322,76 грн, від 04.01.2022 на суму 105 133,80 грн, 364 570,32 грн, 210 048,72 грн, 600,00 грн, від 06.01.2022 на суму 208 541,52 грн, від 14.01.2022 на суму 26 748,48 грн, 384 942,96 грн, 120 589,50 грн, від 21.01.2022 на суму 302 038,32 грн, 536 429,64 грн, 1 284 967,86 грн, від 25.01.2022 на суму 40 680,00 грн, від 28.01.2022 на суму 295 539,12 грн, 202569,18 грн, 514 841,04 грн, 28.01.2022 встановлено недопостачу на суму 93,00 грн і товар повернуто, на 12,30 грн і товар повернуто, від 01.02.2022 на суму 106 665,84 грн, 233 400,00 грн, 01.02.2022 встановлено недопостачу на суму 4 482,00 і товар повернуто, від 04.02.2022 на суму 309 983,16 грн, 14 409,36 грн, 397 535,10 грн, 3 453 276,24 грн, 04.02.2022 встановлено недопостачу на суму 511,20 і товар повернуто, від 11.02.2022 на суму 489 166,20 грн, 294 164,10 грн, 943 464,96 грн, від 12.02.2022 на суму 20 512,80 грн, від 15.02.2022 на суму 1 167 000,00 грн, від 18.02.2022 на суму 141 802,02 грн, 406 221,24 грн, 83 091,00 грн.

Упродовж лютого-травня 2022 між сторонами велося листування, з якого вбачається повідомлення один одного про необхідність здійснення поставок продукції та підтримання партнерських відносин у час війни. Зокрема, листом від 16.03.2022 відповідач повідомив позивача про непогодження умов попередньої плати товару, про скорочення асортименту товарів, які замовлятиме його компанія, про здійснення розрахунків по мірі наявності коштів, запропонував здійснити зустрічні зарахування для узгодження взаєморозрахунків.

Листом від 18.03.2022 позивач просив у найкоротші строки сплатити борг в сумі 13 000 000,00 грн, листом від 28.03.2022 - сплатити 17 151 318,45 грн, листом від 21.04.2022 - 4 941 089,88 грн.

Відповідно до листа відповідача від 29.04.2022 сторона не відмовляється від виконання своїх грошових зобов`язань, проте, зверталась до позивача із проектом договору про реструктуризацію боргу в сумі 13 965 753,04 грн. Проте, такі документи позивачем не підписані, а листом від 10.05.2022 позивач повідомив відповідача, що сенсу робити реструктуризацію за умов припинення договірних відносин немає, тому просив сплатити заборгованість в сумі 13 967 193,04 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 25.07.2022 у справі №914/985/22 позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробнича компанія «Львівхолод» на користь Приватного підприємства «Логістика-Сервіс Львів» 13 295 753,04 грн основного боргу, 264 117,95 грн пені, 203 404,41 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено, закрито провадження у справі в частині стягнення 430 000,00 грн основного боргу.

Відповідач сплатив позивачу 13 295 753,04 грн основного боргу, що підтверджується платіжним дорученням №29904517 від 19.08.2022, а також 264 117,95 грн пені, що підтверджується платіжними дорученням №29904541 від 19.08.2022 та 203 404,41 грн судового збору, що підтверджується платіжними дорученням №29904540 від 19.08.2022.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків щодо оплати вартості послуг, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача пені у розмірі 1 520 938,47 грн, інфляційних у розмірі 1 238 642,48 грн та 3% річних у розмірі 134 628,76 грн.

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов`язання перестає діяти в разі його припинення на підставах, передбачених договором або законом.

Ці підстави зазначені у статтях 599, 600, 601, 604 - 609 ЦК України, які не передбачають підставою припинення зобов`язання ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до п. 6.7 договору за несвоєчасну оплату за поставлений товар покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України за кожен день прострочення від заборгованої суми.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Аналогічна правова позиція відображена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» (п. 7), а також у постановах Верховного Суду, зокрема, у постановах від 10.04.2018 у справі № 914/1033/17 та від 13.12.2018 у справі № 913/11/18.

З врахуванням цих положень, позивач вправі заявляти до стягнення пеню, інфляційні та 3% річних.

Позивач нарахував та заявив до стягнення пеню у розмірі 1 520 938,47 грн, інфляційні у розмірі 1 238 642,48 грн та 3% річних у розмірі 134 628,76 грн.

Судом встановлено, що позивачем заявлено до стягнення пеню, інфляційні та 3% річних за період, протягом якого зобов`язання відповідача належним чином не було виконано. Судом також перевірено розрахунок пені, інфляційних, 3% річних та встановлено, що такі нараховано правильно.

Згідно з листом від 28.02.2022 Торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Так, загальновідомим є факт початку дії воєнного стану в Україні з 24.02.2022 і сторони, листуючись, посилались на таку форс-мажорну обставину та однозначно обізнані про неї. Разом з тим у справі, що розглядається, відповідач не надав сертифікату про форс-мажорні обставини та не стверджує, що звертався до торгово-промислової палати для отримання такого.

Суд звертає увагу, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 922/2394/21 (постанова від 14 червня 2022) вказав, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Таких висновків дотримується Верховний Суд і у постанові від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та у постанові від 09.11.2021 у справі № 913/20/21.

Тому сам факт введення воєнного стану на території України не є імперативною підставою для звільнення всіх боржників від відповідальності за прострочення виконання зобов`язання за час існування форс-мажорних обставин. У кожному конкретному випадку у конкретних відносинах боржник має довести безпосередній вплив непереборної обставини на можливість виконання ним зобов`язання.

Суд враховує, що відповідач приймав товар у м. Львові на вул. Угорській, 22, що є місцезнаходженням самого відповідача. Діяльності в тимчасово окупованих регіонах України відповідач не здійснює. На території Львівської області бойові дії не велися, діяльність відповідач не припиняв та не обмежував. Ускладнені обставини щодо організації логістики та налагодження роботи у воєнний час, про які зазначає відповідач, вплинули однаково на обох учасників відносин, а не виключно на відповідача.

Так, розпорядженнями від 19.03.2022, від 21.04.2022, наказами обласних військових адміністрацій від 14.03.2022 та від 04.04.222 впроваджено заборону торгівлі алкогольними напоями на територіях Львівської області, Івано-Франківської області, Львівської міської територіальної громади, Трускавецької територіальної громади, що за словами відповідача спричинило втрату значної частини виторгу. Проте, мережа магазинів «Рукавичка» не спеціалізується саме на продажу алкогольної продукції, значну частину продажів складають продукти харчування та побутові товари. Відсутність достатньої кількості грошових коштів у відповідача через здійснення першочергових розрахунків за товари, що мають істотну соціальну значущість, що передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.2022 № 160 «Щодо забезпечення стабільної роботи виробників продовольства в умовах воєнного стану», не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, адже це прямо передбачено ч. 2 ст. 617 ЦК України.

Враховуючи зазначене, суд доходить висновку, що підстав для звільнення відповідача від відповідальності за порушення строків виконання грошового зобов`язання перед позивачем не доведено. Тому, суд зазначає про наявність у позивача законного права на отримання пені, інфляційних та 3% річних у заявлених ним розмірах.

Щодо звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язань в частині нарахованих 3% річних суд звертає увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у вказаній справі зазначено, що суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених у постанові Великої Палати Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі №902/417/18 умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також умовами п. 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої в ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40% від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96% від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яносто календарних днів.

Отже, відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи № 902/417/18, а саме: встановлення відсотків річних на рівні 40% та 96% та їх явну невідповідність принципу справедливості. Натомість, у цій справі позивачем розраховані відсотки річних в розмірі, встановленому ст. 625 ЦК України, тобто 3%, що, у свою чергу, не порушує принципів розумності, справедливості та пропорційності під час нарахування позивачем відповідачу 3% річних.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у п. 84 постанови від 07.09.2022 у справі № 910/9911/21, у постанові Верховного Суду від 21.06.2022 у справі № 910/9905/21.

Порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності, як винятковий випадок для зменшення відсотків річних, під час нарахування позивачем відповідачу 3% річних у спірних правовідносинах судом не встановлено. За вказаних обставин суд не вбачає підстав для зменшення розміру 3% річних, заявлених позивачем у даній справі.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутній сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують для відповідача наявність форс-мажорних обставин, які впливають на виконання зобов`язань за спірним договором.

Відтак, твердження відповідача про те, що несвоєчасна оплата сталася з причин настання форс-мажорних обставин, а саме з початком військової агресії російської федерації проти України та введенням воєнного стану, є необґрунтованим.

Також покликання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 26.02.2022 від №160 «Щодо забезпечення стабільної роботи виробників продовольства в умовах воєнного стану», якою скорочено до 10 днів відтермінування оплати за поставлені продовольчі товари вітчизняного виробництва, що мають істотну соціальну значущість суд не бере до уваги, оскільки скорочення термінів відтермінування оплати за поставлені продовольчі товари не належить до підстав звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Суд зауважує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач перебуває в кращому становищі порівняно з відповідачем, з огляду на запровадження в державі воєнного стану, тобто такі форс-мажорні обставини стосуються обох сторін договору.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідач не заперечив факт недотримання строків оплати за поставки продукції. Виходячи із вищенаведеного, суд звертає увагу на положення ч. 2 ст. 617 ЦК України, відповідно до якої не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до положень статті 510 ЦК України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Відповідно до п. п. 5.1, 5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» від 17.12.2013 №14 кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї. Господарським судам необхідно мати на увазі, що за приписом частини п`ятої статті 11 ЦК України грошове зобов`язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов`язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв`язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв`язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов`язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

В обґрунтуванні зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій (пені) до 1 000,00 грн відповідач покликається на вже сплачені позивачу 264 117,95 грн пені за спірним договором. На думку відповідача, сплачений розмір пені є достатнім розміром відповідальності за прострочення сплати боргу з урахуванням того, що саме позивач першим порушив договірні умови. Також відповідач звернув увагу, що позивач нараховує усі суми виключно за період з 24.02.2022 та до повного погашення боргу відповідачем, тобто в період впливу на господарську діяльність наслідків війни, та в період, коли відповідач неодноразово намагався домовитись з позивачем.

Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. Також відповідно до ч. 2 вказаної норми, якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічне право суду визначено і ч. 3 ст. 551 ЦК України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Представник відповідача в судових засіданнях не послався на відповідні виняткові обставини та не довів їх під час розгляду спору у даній справі.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідач, уклавши договір, погодився на запропоновані позивачем умови, в тому числі і умову про пеню.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Слід також зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Як зазначалося вище, згідно п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 617 ЦК України встановлено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідачем доказів наявності обставин, зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов`язань перед позивачем, не подано, в матеріалах справи такі відсутні. Доводи представника відповідача про те, що прострочення відповідача виникло внаслідок порушення позивачем строків виконання ним свого зобов`язання, судом до уваги не беруться, оскільки, відповідач не був позбавлений можливості звернутися за захистом свого порушеного права, зокрема, звернутися із позовом про відшкодування збитків, завданих несвоєчасним виконанням умов договору.

Як зазначалося судом вище, відповідачем, зважаючи на значну віддаленість районів бойових дій, не надано доказів про наявність форс-мажорних обставин щодо нього зважаючи на знаходження об`єктів торгівлі в західному регіоні України та, відповідно, здійснення господарської діяльності у вказаних об`єктах.

Таким чином, безпідставним є посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що його господарська діяльність з моменту запровадження воєнного стану була частково обмежена чи не здійснювалась взагалі, а також докази, що ним вживалися заходи щодо зменшення негативних наслідків виникнення таких обставин.

Пленумом Вищого господарського суду України у п. 1.10 постанови №14 від 17.12.2013 роз`яснено, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов`язання суди не повинні приймати доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Враховуючи наведене, суд не вбачає підстав для зменшення суми пені, а тому в задоволенні клопотання про зменшення пені слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення, складає 1 520 938,47 грн пені, 1 238 642,48 грн інфляційних, 134 628,76 грн 3% річних.

Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 129 ГПК України необхідно покласти на відповідача.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326, 327 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробнича компанія «Львівхолод», м. Львів, вул. Угорська, буд. 22 (ідентифікаційний код 01553681) на користь Приватного підприємства «Логістика-Сервіс Львів», м. Львів, вул. Б.Хмельницького, буд. 212, корп. 2 (ідентифікаційний код 33665647) 1 520 938,47 грн пені, 1 238 642,48 грн інфляційних, 134 628,76 грн 3% річних, 43 413,16 грн судового збору.

3. Наказ видати згідно ст. 327 ГПК України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

В судовому засіданні 23.02.2023 оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 06.03.2023.

Суддя Мазовіта А.Б.