Постанова

від 06.03.2023 по справі 120/3017/21-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/3017/21-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Заброцька Л.О.

Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.

06 березня 2023 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Матохнюка Д.Б. Білої Л.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06 серпня 2021 року (ухвалене в м. Вінниця) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Крістал Клін" до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

В квітні 2021 року позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем під час проведення інспекційного відвідування допущено ряд порушень, що стосуються процедури його проведення. Зокрема, зазначено про те, що посадовими особами відповідача не було пред`явлено позивачу службове посвідчення інспекторів праці, перед підписанням акта інспекційного відвідування не надано копію відповідного направлення на проведення інспекційного відвідування та не внесено запис про його проведення до відповідного журналу реєстрації заходів державного нагляду ( контролю) об`єкта відвідування; невчасно та разом з приписом надіслано товариству акт інспекційного відвідування, що позбавило позивача можливості надати зауваження до акту, чим порушено його права; відповідачем також не повідомлено в належний спосіб позивача про час та місце розгляду справи про накладення штрафу.

Крім того, позивачем зазначено, що відповідачем при винесенні постанови, що оскаржується, не враховано того, що громадяни, які згадуються у акті інспекційного відвідування, як такі, що працюють у позивача без оформлення трудових відносин, насправді виконували роботу ( надавали послуги з прибирання приміщень ) на підставі цивільно правових договорів, які позивачем були надані відповідачу, проте останнім не досліджувалися, їм не надано правової оцінки.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 06 серпня 2021 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок - невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованої постанови.

Позивач своїм правом, передбаченим ст.ст. 300, 304 КАС України не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу.

Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 03 січня 2023 року, з урахуванням ст. 311 КАС України, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем на підставі підпункту 3 пункту 5 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року №823, видано наказ від 13.01.2021 року №0035 П про проведення позапланового заходу із здійснення державного контролю у формі інспекційного відвідування ТОВ Крістал Клін.

Як підстава видання наказу зазначено звернення фізичної особи від 17.12.2020 року №П-1670 та доповідна записка начальника управління з питань праці О. Єзерської від 12.01.2021 №144/2.

Інспекторами праці відповідно до виданого направлення від 13.01.2021 №0035 в період з 15.01.2021 по 27.01.2021 року було проведено інспекційне відвідування ТОВ Крістал Клін в частині неналежного оформлення трудових відносин, результати якого оформлено актом №ЛВ0110/413/ПД/АВ від 27.01.2021.

У зазначеному акті вказано, що в ході інспекційного відвідування встановлено, що особи, зафіксовані за виконанням трудових функцій прибиральниць та адміністратора виконують роботу без визначеного обсягу, відповідно до встановленого графіку та під керівництвом визначеної особи.

Таким чином, в порушення вимог ч. 1 ч. 3 ст. 24 КЗпП України, ТОВ Крістал Клін допущено до роботи працівників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

27.01.2021 Головним управління Держпраці у Львівській області винесено припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю № ЛВ0110/413/АВ/П, яким зобов`язано директора ТОВ Крістал Клін ОСОБА_9 усунути виявленні порушення .

23.03.2021 перший заступник начальника ГУ Держпраці у Львівській області, розглянувши справу про накладення штрафу та на підставі акту інспекційного відвідуваннявід 27.01.2021 року, виніс постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятості населення №ЛВ0110/413/ПД/АВ/ФС, якою за порушення вимог ч. 1 ст. ст. 21 КЗпП, ч. 3 ст. 24 КЗпП, Постанови КМУ №413 на ТОВ Крістал Клін накладено штраф у розмірі 480000 гривень.

Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до суду для її скасування.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) регулюються Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 року № 877-V (далі за текстом Закон № 877-V), дія якого поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Як визначено частиною 4 статті 2 Закону № 877-V заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Зазначені у частині 4 цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому Законом № 877-V порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин 1, 4, 6 - 8, абзацу 2 частини 10, частин 13 та 14 статті 4, частин 1 - 4 статті 5, частини 3 статті 6, частин 1 - 4 та 6 статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини 3 статті 22 цього Закону.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 2 Закону № 877-V органи Державної служби України з питань праці при проведенні заходів державного нагляду (контролю), забезпечують дотримання принципів державного нагляду (контролю); вимог щодо місця здійснення державного нагляду (контролю); вимог щодо врегулювання окремих питань виключно законами; обмежень у проведеннях заходів нагляду контролю в разі наявності конфлікту інтересів; трактувань норм на користь суб`єкта господарювання у разі їх неоднозначного трактування; заборони на вилучення оригіналів документів та техніки; обов`язку збереження комерційної та конфіденційної таємниці; умов проведення планових заходів, розробки методики для визначення критерій ризику; права суб`єкта господарювання на ознайомлення з підставами заходу та отримання посвідчення (направлення) на проведення заходу; вимог до складення наказу, посвідчення (направлення) на проведення заходу та акту за результатами заходу; відповідальності посадових осіб органу державного нагляду (контролю); прав суб`єктів господарювання; права на консультативну підтримку суб`єктів господарювання; громадський захист; оскарження рішень органів державного нагляду (контролю) та умов віднесення суб`єктів господарювання до незначного ступеня ризиків у разі незатвердження відповідних критеріїв розподілу.

Відповідно до частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За змістом пунктів 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року № 96, Державна служба України з питань праці (далі за текстом Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Так, процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (зокрема їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, з урахуванням особливостей, визначених Конвенцією Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованою Законом України від 08.09.2004 року № 1985-IV, Конвенцією Міжнародної організації праці № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованою Законом України від 08.09.2004 року № 1986-IV, та Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", врегульована Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 року № 823 (далі за текстом Порядок № 823).

Згідно з пунктами 2, 3 Порядку № 823 заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів. Контрольні повноваження інспектора праці підтверджуються службовим посвідченням встановленої Мінсоцполітики форми, що видається Держпраці та її територіальними органами.

Інспекційні відвідування проводяться, зокрема, за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту (пункт 5 Порядку № 823).

Водночас, як вбачається зі змісту позовних вимог, позивачем не оскаржується наказ відповідача про проведення інспекційного відвідування від 13.01.2021 року № 0035 - П позивачем та не є предметом даного спору, тому як і суд першої інстанції, колегія суддів не надає оцінки даним обставинам.

Також, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що доводи позивача про порушення прав позивача під час перевірки шляхом незабезпечення його права на надання заперечень до акту інспекційного відвідування, є безпідставними, з огляду на слідуюче.

Відповідно пунктів 16, 17 Порядку №823 за результатами інспекційного відвідування складаються акт інспекційного відвідування і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення та попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю. Акт складається в останній день інспекційного відвідування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та об`єктом відвідування або уповноваженою ним особою. Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування. Другий примірник акта залишається в інспектора праці.

Згідно із пунктом 18 вказаного Порядку, якщо об`єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід`ємною частиною. Зауваження можуть бути подані об`єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів після дня підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження.

За приписами пункту 23 Порядку №823, у разі відмови об`єкта відвідування або уповноваженої ним особи від підписання або у разі неможливості особистого вручення акта та/або припису акт та припис складаються одночасно у трьох примірниках.

У разі відмови об`єкта відвідування підписати акт інспектор праці вносить до такого акта відповідний запис.

Два примірники акта та припису не пізніше ніж протягом наступного робочого дня надсилаються об`єкту відвідування за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, рекомендованим листом з описом документів у ньому та повідомленням про вручення. На примірнику акта та припису, що залишаються в інспектора праці, зазначаються реквізити поштового повідомлення, яке долучається до матеріалів інспекційного відвідування.

Об`єкт відвідування зобов`язаний повернути інспектору праці нарочно або поштовим відправленням з описом вкладення підписаний примірник акта та припису не пізніше ніж через три робочих дні з дати його отримання.

У разі ненадходження протягом семи робочих днів після дня відправлення об`єкту відвідування підписаного примірника акта та припису складається акт про відмову від підпису у двох примірниках, один з яких надсилається об`єкту відвідування рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Досліджуючи матеріали справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що доводи позивача щодо несвоєчасного направлення акту інспекційного відвідування спростовуються наявним у матеріалах справи доказами ( супровідним листом, описом вкладення, накладною та фіскальним чеком ), які підтверджують надіслання акту інспекційного відвідування та припису на адресу позивача у день складання такого акту та припису ( 27.01.2021 ).

Щодо посилань позивача на неповідомлення його про час та місце розгляду справи про накладення штрафу, колегія вказує на слідуюче.

Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною 2 статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами 2 - 7 статті 53 Закону України Про зайнятість населення, визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року №509 (надалі - Порядок № 509).

Відповідно до положень пункту 2 Порядку №509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту), керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами четвертим - шостим цього пункту).

Згідно з пунктом 3 Порядку №509 справа про накладення штрафу розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку. Про дату одержання документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, уповноважена посадова особа письмово повідомляє суб`єкту господарювання та роботодавцю не пізніше ніж через п`ять днів після їх отримання рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Положеннями пункту 4 цього Порядку регламентовано, що під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу. За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.

Якщо відсутні підстави для складення постанови про накладення штрафу уповноважена посадова особа письмово повідомляє про це суб`єкту господарювання чи роботодавцю у строки, визначені абзацом першим пункту 3 цього Порядку.

Таким чином, оскільки Порядком №509 не передбачено розгляд такої справи з повідомленням об`єкта відвідування, тому доводи позивача щодо неповідомлення керівника товариства про розгляд справи та про прийняте рішення є безпідставними.

Водночас, варто зазначити, що Порядком №509 визначено, що відповідній особі направляється лист про те, що матеріали, які є підставою для притягнення до відповідальності, надійшли до уповноваженої особи.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що як було встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, повідомлення від 09.02.2021 року надсилалося позивачу 12.02.2021 року, що підтверджується самим повідомленням та ксерокопією конверту, в якому воно надіслано.

Відтак, доводи позивача щодо порушення відповідачем процедури проведення інспекційного відвідування є безпідставними.

Надаючи правову оцінку постанові від 23.03.2021 року №ЛВ0110/413/ПД/АВ/ФС про накладення штрафу на позивача в сумі 480000,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з оскаржуваної постанови від 23.03.2021 року № ЛВ0110/413//ПД/АВ/ФС, на позивача накладено штраф за порушення норм частини 1 статті 21, частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України та постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу" від 17.06.2015 року № 413, а саме працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Зокрема зазначено, що такі працівники як ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 виконували трудові функції прибиральниць та адміністратора без укладення з ними позивачем трудових договорів в письмовій формі, оформлених наказами чи розпорядженням власника та не подання повідомлення про прийняття працівника на роботу до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку його як платника єдиного внеску за встановленою формою до початку роботи працівника за укладеним договором.

Відносно зазначених Управлінням Держпраці у Львівській області порушень вимог Кодексу законів про працю України, суд зауважує наступне.

За приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з частиною 1 статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до статті 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Стаття 24 Кодексу законів про працю України визначає, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі.

Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 Кодексу законів про працю України).

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 820/1432/17, від 13.06.2019 року у справі № 815/954/18, від 04.09.2019 року у справі № 480/4515/18 та від 26.09.2019 року у справі № 0440/5828/18.

У той же час, взаємовідносини фізичної особи і роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому, сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами статті 208 Цивільного кодексу України.

У відповідності до норм Цивільного кодексу України діє принцип свободи договору.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України, згідно з якою договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За змістом статті 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

З огляду на викладене, такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, та у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.

Водночас, відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Оскільки Цивільним кодексом України визначено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства, не може бути безумовною підставою для визнання правовідносин трудовими той факт, що укладений між сторонами договір не відповідає всім суттєвим умовам будь-якого договору. При визначенні законності укладеного договору (можливості віднесення до цивільного-правового договору) значення має не його найменування, а зміст угоди, яка повинна відповідати волевиявленню сторін, що в свою чергу повинно досліджуватись судом.

Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

При цьому, виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У статті 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

З огляду на викладене, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

З матеріалів справи встановлено, що оскаржувана постанова про накладення штрафу від 23.03.2021 року № ЛВ0110/413/ПД/АВ-ФС прийнята відповідачем за допущення позивачем до виконання робіт 8 працівників без укладення трудового договору, чим, на думку відповідача, порушено вимоги частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України.

Апелянт, як на правомірність винесено постанови зазначає про те, що працівники ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 допущенні до роботи без укладання трудового договору.

Надаючи оцінку зазначеним обставинами справи, зокрема, можливому факту використання позивачем праці без оформлення трудових відносин, колегія суддів вказує на слідуюче.

У період з 19.09.2012 року по даний час позивач здійснює свою підприємницьку діяльність.

Основний вид економічної діяльності загальне прибирання будинків.

За вказаний період у ТзОВ Крістал Клін працювали наймані працівники, як за трудовими договорами, так і за договорами цивільно-правового характеру.

01.01.2021 року між позивачем та ОСОБА_10 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 укладені цивільно-правові договори, а саме договори на виконання робіт ( договір підряду ), до якого 18.01.2021 було укладено додаткову угоду №1.

Отже, доводи відповідача про те, що позивач використовує працю ОСОБА_23 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 без належного оформлення трудових відносин є безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до актів здавання-приймання виконаної роботи від 31.01.2021 року, складених на виконання вказаних договорів, ОСОБА_23 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 виплачена винагорода у сумі, визначеній угодами, та здійснені всі необхідні виплати, встановлені чинним законодавством.

Також, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що особи ОСОБА_26 та ОСОБА_27 є стажерами на вказаному товаристві, оскільки наявність у вказаному товаристві, як в якості працівників так і в якості стажерів ОСОБА_28 та ОСОБА_29 жодними доказами не підтверджена.

Водночас, як судом першої інстанції так і судом апеляційної інстанції досліджено копії наданих позивачем цивільно-правових договорів та встановлено, що такі ознак трудового договору, передбачених частиною 1 статті 21 Кодексу законів про працю України, не мають, їм притаманні ознаки цивільно-правових договорів, оскільки оплачується не сам процес праці, а його результат, який оформлюється актами прийняття-передачі виконаних робіт, оплата проводиться виключно на підставі актів прийняття-передачі виконаних робіт, а виконавці не підкорюються правилам внутрішнього трудового розпорядку та самі організовують свою роботу.

Так, предметом укладених договорів (угоди на виконання робіт) з фізичними особами є не процес праці, а її кінцевий результат. В укладених договорах не визначається обсяг виконуваної роботи, а обумовлюється у вигляді зобов`язання виконувати роботи (надавати послуги). У даному випадку, вказані вище фізичні особи виконували за цивільно-правовими договорами певні роботи за винагороду, де оплачувався не процес праці, а результат після закінчення роботи за актом виконаних робіт (прийомом наданих послуг).

Окрім того, зазначені угоди не містять обов`язку виконавця бути присутнім на підприємстві у визначені робочі години, регламентації процесу праці, часу та тривалості робочого часу.

На переконання суду, в даному випадку необхідність укладення цивільно-правових договорів обумовлена відсутністю необхідності систематично виконувати роботу певного виду та необхідністю виконувати лише конкретні обсяги замовлень не систематично.

Відповідно до статтей 73, 75 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

При цьому, у силу вимог статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За правилами статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні та апелянтом не надано доказів про те, що зазначені особи ініціювали позовне провадження та зверталися до суду за захистом порушеного права відповідачем не надано та вищезазначені угоди недійсними у судовому порядку не визнавались.

Аналізуючи повноваження, надані інспекторам праці пунктом 10 Порядку № 823, суд наголошує на тому, що останні не наділені повноваженнями тлумачити на власний розсуд характер правовідносин між сторонами цивільно-правового договору, а тому висновок посадових осіб Управління Держпраці у Львівській області про відсутність цивільно-правових відносин між суб`єктом господарювання та фізичними особами, що непідтверджений належними доказами, не може бути підставою для висновку про допуск працівників до роботи без оформлення трудового договору.

Таким чином, твердження апелянта про трудовий характер відносин між позивачем та вказаними особами не знайшли свого підтвердження, а тому у діях позивача відсутня будь-яка складова абзацу 2 частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України, за порушення якої останній може нести відповідальність у вигляді фінансових санкцій, які накладені спірним рішенням.

За змістом статті 265 Кодексу законів про працю України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність в діях позивача порушень вимог трудового законодавства у вигляді допущення працівників до робочого місця без укладання трудового договору, а відтак наявності підстав для визнання протиправним та скасування постанови від 23.03.2021 року № ЛВ0110/413/ПД/АВ/ФС про накладення на позивача штрафу.

Даючи оцінку доводам апелянта стосовно розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Таким чином, документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Як встановлено з матеріалів справи, на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги №77/21-а від 01.04.2021 року, опис виконаних робіт та квитанцію до прибуткового касового ордера №13 від 01.04.2021 року про оплату 30000,00 грн. за надання правничої допомоги згідно з вказаним договором.

За умовами договору про надання правової допомоги від 01.04.2020 року позивач доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу на умовах, визначених договором. Адвокат зобов`язується представляти інтереси позивача у суді по справі за позовом ТзОВ Крістал Клін до Управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправним та скасування припису, постанови про накладення штрафу.

Згідно цього договору за надання послуг позивач сплачує адвокату гонорар у сумі 30000,00 грн.

Доказом понесення витрат на правничу допомогу є квитанція до прибуткового касового ордера від 01.04.2021 року, відповідно до якої позивач сплатив гонорар у розмірі 30000,00 грн.

Проте, суд першої інстанції, дійшов вірного та обґрунтованого висновку, що беручи до уваги предмет спору, складність справи, її значення для позивача та обсяг адвокатських послуг, що був необхідним для захисту інтересів позивача в суді у зв`язку з розглядом цієї справи, суд погоджується з доводами відповідача про те, що заявлений до відшкодування розмір витрат позивача на допомогу адвоката в сумі 30000 грн. є надмірним, сума сплачених коштів є необґрунтованою та не була необхідною в такому розмірі, а тому на користь ТОВ "Крістал Клін" за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить присудити витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10000 грн., що відповідатиме критеріям співмірності, обґрунтованості, необхідності та вимогам розумності.

Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо задоволення позовних вимог.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06 серпня 2021 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Гонтарук В. М. Судді Матохнюк Д.Б. Біла Л.М.