Постанова

від 01.03.2023 по справі 639/4646/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 639/4646/18 Головуючий суддя І інстанції Єрмоленко В. Б.

Провадження № 22-ц/818/158/23 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: визнання незаконним акта, що порушує право власності на земельну ділянку

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2023 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Яцини В.Б.,

суддів колегії Бурлака І.В., Мальованого Ю.М.,

за участю секретаря судового засідання Супрун Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції апеляційну скаргу заступника керівника обласної прокуратури Андрія Кравченка на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 13 січня 2022 року, ухвалене у складі судді Єрмоленко В.Б., по цивільній справі № 639/4646/18 за позовом Новобаварської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради. Департаменту з інспекційної роботи Харківської міської ради, Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту з інспекційної роботи Харківської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Юність плюс», ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Міранда плюс» про визнання недійсними договорів, скасування державної реєстрації прав,

В С Т А Н О В И В :

Харківська місцева прокуратура № 2 (нині Новобаварська окружна прокуратура міста Харкова ) у 2018 році звернулась до суду з позовом в інтересах держави в особі Харківської міської ради, Департаменту територіального контролю Харківської міської ради, Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради з позовами:

- до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нежитлового приміщення літ. № «В-1» по АДРЕСА_1 від 25.01.2017 № 194, № 222, від 30.01.2017 № 268, від 27.11.2017 № 1208, зареєстровані приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мараєвою Я.В., скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ( т.1);

- до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нежитлового приміщення літ. № «Б-1» по АДРЕСА_2 від 25.01.2017 № 196, № 228, від 30.01.2017 № 271, від 27.11.2017 № 1206, від 15.02.2017 № 411, від 02.03.2017 № 170, зареєстровані приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мараєвою Я.В., скасувати їх державну реєстрацію та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ( т. 3);

- до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ТОВ «Міранда Плюс» про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 25.01.2017 № 202, № 226, від 23.05.2018 № 2065, від 10.02.2017 № 29, від 21.06.2017 № 1311, договору поділу № 270 від 30.01.2017, договору дарування від 27.11.2017 № 2525, № 2523, скасування реєстрації та рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень ( т. 4);

-до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТОВ «Юність Плюс» про визнання недійсними договорів № 200 від 25.01.2017, № 224 від 25.01.2017, № 269 від 30.01.2017, № 1212 від 27.11.2017, № 413 від 15.02.2017, № 169 від 02.03.2017, № 497 від 29.03.2018, № 495 від 29.03.2018, скасування їх державної реєстрації та рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень ( т. 2);

- до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 25.01.2017 №№ 198,230, посвідчених приватним нотаріусом ХМНО Мараєвою Я.В. , скасування їх реєстрацію, подальші договори поділу від 30.01.2017 № 272, дарування від 27.11.2017 № 1210, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ( т. 5).

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що на підставі ухвали Господарського суду Харківської області від 11.01.2017 по справі № 922/4283/16 про затвердження мирової угоди, укладеної між ФОП ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , за останньою зареєстровано право власності нанежитлові будівлі : літ. В-1, загальною площею 52,4 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; літ. Г-1, загальною площею 73,7 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_3 ; літ. Д-1, загальною площею 70,8 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_3 ;літ. Б-1, загальною площею 72,0 кв.м., розташовану заадресою: АДРЕСА_2 ; літ. В-1, загальною площею 42,6 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_4 .

Позивач вказав, що право власності на нежитлові будівлі зареєстровані згідно копії технічних паспортів на будівлі, без правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна, з самовільним присвоєнням адреси та літерації.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.06.2018 ухвала Господарського суду про затвердження мирової угоди була скасована, а справу направлено для подальшого розгляду та зазначено, що вказані будівлі не належали відповідачу ОСОБА_7 , не прийняті в експлуатацію, їх будівництво здійснювалось з порушенням норм Земельного кодексу України та Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Фактично спірні нежитлові приміщення є об`єктами самочинного будівництва, їх подальша експлуатація порушує інтереси держави в особі Харківської міської ради щодо реалізації права законного власника та розпорядника спірної земельної ділянки, отримання від неї корисних властивостей, призводить до нераціональної забудови населених пунктів тощо, адже рішення Харківської міської ради про надання відповідної земельної ділянки у власність або користування не приймалось.

Як зазначає позивач, після реєстрації ОСОБА_1 права власності на самочинне будівництво, вона відразу 25.01.2017 уклала договори купівлі продажу частин нежитлових приміщень на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які у лютому 2017 продавали їх по частинам іншим особам після посвідчених приватним нотаріусом ХМНО Мараєвою Я.В. договорів поділу нежитлових будівель. З урахуванням таких обставин, позивач просить скасувати, як незаконні, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, їх реєстрацію, всі договори купівлі-продажу, дарування, поділу нежитлових приміщень.

У позовній заяві та додатково у письмових поясненнях Харківська місцева прокуратура № 2 з посиланням на п. 35 рішення ЄСПЛ від 15.01.2019 у справі «Мончинська проти Російської Федерації» (заява номер 42454/02) обґрунтувала підстави представництва прокурором інтересів держави в суді тим, що у даному випадку внаслідок самочинного будівництва та укладення спірних правочинів відбувається безпідставне використання земельними ділянками, а відповідні уповноважені публічні установи неналежним чином здійснювали свої повноваження, а саме: нездійснення Харківською міською радою, Департаментом територіального контролю Харківської міської ради, Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Харківської міської ради захисту інтересів держави у забезпеченні ефективного використання землі, раціональної забудови міста, відповідності збудованих об`єктів нерухомості встановленим вимогам законодавства та відсутність реагування на незаконне судове рішення та правочини щодо самочинного будівництва, внаслідок чого відбулося порушення земельного та містобудівного законодавства ( т. 1 а.с. 166-172).

Позивачем також зазначено, що апеляційним господарським судом у постанові про скасування ухвали господарського суду Харківської області вказано, що спірні нежитлові будівлі збудовані на земельних ділянках, які не були у встановленому порядку передані у власність чи користування відповідача, мирова угода у цій справі, за якою право власності на об`єкти нерухомого майна перейшло до позивача, порушує інтереси держави в особі Харківської міської ради щодо реалізації прав законного власника та розпорядника земельних ділянок комунальної власності.

Крім того, відповідачі могли пересвідчитися, що в Єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, доступ до якого є на сайті Державної архітектурно-будівельної інспекції України (http://www.dabi.gov.ua/) в розділі «Реєстр дозвільних документів», відповідні дозвільні документи щодо початку будівництва спірних будівель та введення їх в експлуатацію не реєструвались.

В Єдиному міському реєстрі актів Харківської міської ради за адресою https://doc.citynet.kharkov.ua відсутні відповідні рішення Харківської міської ради про надання дозволів на розробку проекту землеустрою та надання у власність (користування) земельних ділянок під спірними будівлями та відсутні рішення виконавчого комітету міської ради про присвоєння поштових адрес цим об`єктам нерухомості.

Відповідно до чинного законодавства, зокрема ст.ст. 178, 316, 317, 376 ЦК України, не можуть бути в цивільному обороті об`єкти самочинного будівництва. Зазначене підтверджується правовими позиціями ВСУ у справах №№6-286цс15, 3-202гс15, 6-265цс16.

Отже правочини, вчинені у формі договорів-купівлі продажу №№ 411 і 413 від 15.02.2017, мають бути визнані недійсними на підставі ч.1 ст.203 ЦПК України як такі, що суперечать вимогам ст.ст. 178 і 376 ЦК України.

У разі визнання оспорюваних правочинів недійсними, відповідач не буде позбавлений можливості використати правовий інститут реституції, передбачений частиною 2 ст. 216 ЦК України, відповідно до якої у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Самочинне будівництво є порушенням установлених державою правил та норм здійснення будівництва, що призводить до нераціональної забудови населених пунктів, невідповідності збудованих об`єктів нерухомості встановленим вимогам законодавства, що є порушенням прав територіальної громади, а також питань безпеки під час експлуатації вже збудованого об`єкта, екологічної та санітарно-епідеміологічної безпеки.

У цьому випадку суспільний інтерес переважає приватний, що підтверджується й практикою Європейського суду з прав людини ( т. 6 а.с. 60-66).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 13 січня 2022 року відмовлено у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі прокурор просить рішення скасувати та ухвалити в нове рішення суду про задоволення позовних вимог.

Вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що діюче законодавство не передбачає можливості відмови в позові у випадку, якщо спосіб захисту є неефективним чи не передбачений законом або договором, оскільки це обмежує законодавчо встановлений принцип цивільного права, за яким право на обрання певного способу захисту порушеного права належить позивачу і обмежується лише у випадках, прямо передбачених законом.

Вказав, що висновок про відмову в задоволенні позову через обрання позивачем неналежного (неефективного) способу захисту порушеного права є перешкодою у доступі до правосуддя, а відтак - порушенням статті 6 Конвенції, оскільки позивач визначає предмет, підстави позову та спосіб захисту прав, який він просить визначити у рішенні, а обов`язком суду, який наділений повноваженнями застосувати належний та ефективний спосіб захисту прав, є установлення обґрунтованості позову та вирішення спору по суті заявлених вимог із визначенням належного та ефективного способу захисту порушеного, оспорюваного чи невизнаного права.

Послався на рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» та від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції».

Зазначив, що єдиним ефективним та належним засобом захисту прав в даному випадку є прийняття рішення про скасування державної реєстрації прав на самовільне збудоване майно та, як наслідок, визнання недійсними спірних договорів купівлі-продажу.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи.

Колегія суддів, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України вислухала доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, який підтримав доводи скарги, та представника відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Міранда плюс», який проти задоволення скарги заперечував, за відсутності інших учасників справи, належним чином повідомлених про судове засідання, що відповідно до ст.ст. 131, 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи, перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та розглянутого судом позову, та вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За правилом ч. 1 ст. 263 ЦПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оскаржуване рішення відповідає вказаним вимогам.

Судом першої інстанції встановлено, що у грудні 2016 ФОП ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Харківської області до ФОП ОСОБА_7 про стягнення 249820,80 грн. за договором підряду №0706/16 від 07.06.2016 .

Ухвалою господарського суду Харківської області від 11.01.2017 затверджено мирову угоду по справі № 922/4283/16 від 20 грудня 2016 року, укладену між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_7 , за умовами якої боржник, в повному обсязі, визнав свої зобов`язання по сплаті суми боргу за договором підряду за № 0706/14 від 07.06.2014 р. перед ФОП ОСОБА_1 , який становить 249820,80 грн., а також суму понесених стягувачем судових витрат у розмірі 3747,31 грн., а всього на загальну суму 253568,11 грн. Боржник зобов`язався та гарантував сплатити стягувачу ( ОСОБА_1 ) зазначену суму шляхом передачі їй права власності на об`єкти, що предметом договору, а саме:- нежитлову будівлю літ. В-1, загальною площею 52,4 кв.м., по АДРЕСА_1 ;-нежитлову будівля літ. Г-1, загальною площею 73,7 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_3 ;- нежитлова будівля літ. Д-1, загальною площею 70,8 кв.м. по АДРЕСА_3 ;- нежитлову будівля літ. Б-1, загальною площею 72,0 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;- нежитлова будівля літ. В-1, загальною площею 42,6 кв.м. по АДРЕСА_4 . Сторони у мировій угоді заявляли, що ні в процесі укладення Мирової угоди, ні в процесі виконання її умов не були, не будуть і не можуть бути порушені права будь-яких третіх осіб, в тому числі й держави.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.06.2018 ухвала господарського суду Харківської області від 11.01.2017 була скасована, а справа №922/4283/16 направлена до господарського суду Харківської області для продовження розгляду ( т.1 а.с. 32-42). У постанові зазначено, що відповідачем не надано доказів державної реєстрації його права власності на нежитлові будівлі та не доведено факту набуття такого права власності. Спірні нежитлові будівлі збудовані на земельних ділянках, які не були у встановленому порядку переданіу власність чи користування відповідача, мирова угода у цій справі, за якою право власності на об`єкти нерухомого майна перейшло до позивача, порушує інтереси держави в особі Харківської міської ради щодо реалізації прав законного власника та розпорядника земельних ділянок комунальної власності. Крім того, в мировій угоді сторони присвоїли спірним об`єктам нерухомого майна адреси, однак, вирішення вказаного питання, з урахуванням положеньстатті 37 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», належить виключно до повноважень Харківської міської ради.

Судом відповідно до матеріалів справи також було встановлено, що правовстановлюючих документів на ці об`єкти нерухомості не було надано, договір підряду, укладений між ФОП ОСОБА_7 і ФОП ОСОБА_1 , який остання надала до суду, стосувався доручення ОСОБА_1 та зобов`язання підрядника ОСОБА_7 виконати будівництво нежитлових будівель загальною площею 52,4 кв.м., по АДРЕСА_1 ; загальною площею 73,7 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_3 ; загальною площею 70,8 кв.м. по АДРЕСА_3 ; загальною площею 72,0 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; загальною площею 42,6 кв.м. по АДРЕСА_4 відповідно до наданої замовником проекно-кошторисної документаціі. Після виконання робіт підписаний акт приймання-передачі виконаних робіт та 03.11.2016 складені ТОВ «Актуаль» технічні паспорти на ОСОБА_7 , хоча за договором саме ОСОБА_1 надала будівельний майданчик для будівництва. Отже, ОСОБА_7 , ОСОБА_1 не мали право власності на ці об`єкти ( т. 6 а.с. 73-83).

При новому розгляді справи, ухвалою господарського суду Харківської області від 11.07.2018 задоволена заява позивача ОСОБА_1 та її позов було залишено без розгляду.

На зазначені нежитлові будівлі у встановленому порядку не присвоювалась адреса та літерація будівель. Викопіюванням з Публічної кадастрової карти України(на якій оприлюднюються відомості Державного земельного кадастру) підтверджено, що земельні ділянки під спірними будівлями не сформовані та не відображені. Спірні нежитлові об`єкти, не були прийняті в експлуатацію, вони були зведені з порушенням норм Земельного кодексу України, Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», на самовільно захоплених земельних ділянках, що належать територіальній громаді м. Харкова.

Разом з тим, за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна по АДРЕСА_2 , за ОСОБА_1 під № 18669269 було зареєстровано 23.01.2017 р. право власності на об`єкт нерухомого майна по АДРЕСА_2 ( без визначення літ. «Б-1») на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду Харківської області від 11.01.2017 р.( реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1153272663101, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ( з відкриттям розділу) № 33527823 від 23.01.2017).

За договорами купівлі-продажу від 25.01.2017 р., посвідчених приватним нотаріусом ХМНО Мараєвою Я.В. за реєстровими №№ 228, 196, ОСОБА_1 згодом продала 2/5 частини нежитлової будівлі літ. «Б-1» загальною пл. 72,0 кв.м. ОСОБА_2 , а 3/5 часток ОСОБА_8 ( т. 3 а.с. 69-70, 91-92).

Згідно договору поділу, укладеного 30.01.2017, посвідченого приватним нотаріусом Мараєвою Я.В., відповідачами ОСОБА_2 і ОСОБА_8 розподілили майно і у приватну власність ОСОБА_8 переходять нежитлове приміщення № 1 пл. 29,4 кв.м. та нежитлове приміщення № 2 пл.14,2 кв.м., загальною площею 43,6 кв.м., у власність ОСОБА_2 - нежитлове приміщення № 3 пл. 14,2 кв.м. та нежитлове приміщення № 4 пл. 14,2 кв.м., загальною площею 28,4 кв.м. ( а.с. 72). Розміри часток в реєстрі змінені на 33/100 і 67/100 часток ( т. 3 а.с. 88-89).

За договором купівлі-продажу, посвідченого 15.02.2017 р. приватним нотаріусом Мараєвою Я.В. за реєстровим № 411, 67/100 частин нежитлових приміщень ОСОБА_9 продала ОСОБА_4 ( т. 3 а.с. 73).

02.03.2017 р. між ОСОБА_4 і ОСОБА_8 розподіляється майно, яке є об`єктом спільної часткової власності згідно договору поділу, посвідченого приватним нотаріусом Макушевою Н.В., за яким ОСОБА_4 переходить нежитлове приміщення № 1 пл. 29,4 кв.м. у літ. «Б-1», ОСОБА_8 - приміщенням №2 пл. 14,2 кв.м., яке вона 27.11.2017 подарувала за договором дарування ( реєстровий № 1206) ОСОБА_3 ( т. 3 а.с. 74).

Згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна по АДРЕСА_1 зареєстровано 18.01.2017 за ОСОБА_1 право власності відповідно до мирової угоди , затвердженої господарським судом Харківської області від 11.01.2017 р.( реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 11532875631014,рішення про державну реєстрацію прав ( з відкриттям розділу) № 33528083 від 23.01.2017).

За договорами купівлі-продажу від 25.01.2017 р., посвідченими приватним нотаріусом ХМНО Мараєвою Я.В. за реєстром №№ 194,222, ОСОБА_1 продала 52/100 частини нежитлової будівлі літ. «В-1» по АДРЕСА_1 загальною пл. 52,0 кв.м. ОСОБА_8 , іншу 48/100 частини- ОСОБА_2 ( т. 1 а.с. 70-71, 81-83).

В подальшому за договором поділу, укладеного 30.01.2017, посвідченого приватним нотаріусом Мараєвою Я.В., відповідачами ОСОБА_2 і ОСОБА_8 розподілили майно і у приватну власність ОСОБА_8 переходять нежитлове приміщення № 2 пл. 16,1 кв.м., нежитлове приміщення № 4 пл.11,3 кв.м., загальною площею 27,4 кв.м., у власність ОСОБА_2 - нежитлове приміщення № 3 пл. 14,2 кв.м. та нежитлові приміщення № 1 пл. 14,2 кв.м., № 3 пл. 10,8 кв.м., загальною площею 25,0 кв.м. ( т. 1 а.с. 72).

На підставі договору дарування від 27.11.2017 , посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Макушевою Н.В. за реєстровим № 1208, ОСОБА_8 відчужено на користь ОСОБА_3 нежитлові приміщення №№ 2,4 загальною пл. 27,4 кв.м .в літ. «В-1» ( т. 1 а.с.13).

23.01.2017 в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та Реєстр прав власності на нерухоме майно, внесена інформація про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на нежитлову будівлю літ. «Г-1» загальною площею 73,7 кв.м. , нежитлову будівлю «Д-1» загальною площею 70,8 кв.м. по АДРЕСА_3 згідно мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду Харківської області від 11.01.2017 р.( реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна ( літ. «Г-1») 1153224263101 , ( літ. «Д-1»- 1153253063101, рішення про державну реєстрацію прав ( з відкриттям розділу) індексний № 33527016 від 23.01.2017№ 33527500 від 23.01.2017 відповідно).

На підставі договорів купівлі-продажу від 25.01.2017 р., посвідчених приватним нотаріусом ХМНО Мараєвою Я.В. за реєстровими №№ 200, 224, ОСОБА_1 продала 46/100 часток нежитлової будівлі літ. «Г-1» загальною пл. 73,7 кв.м. ОСОБА_8 , інші 54/100 частки- ОСОБА_2 ( т. 2 а.с. 80-81).

За договором поділу, укладеного 30.01.2017, посвідченого приватним нотаріусом Мараєвою Я.В., відповідачами ОСОБА_2 і ОСОБА_8 розподілено майно і у приватну власність ОСОБА_8 переходять нежитлове приміщення № 3 пл. 17,0 кв.м. та нежитлове приміщення № 4 пл.17,0 кв.м., загальною площею 34,0 кв.м., у власність ОСОБА_2 - нежитлове приміщення № 1 пл.22,7 кв.м. та нежитлове приміщення № 2 пл. 17,0 кв.м., загальною площею 39,7 кв.м. ( а.с. 82). Розміри часток в реєстрі змінені на 48/100 і 52/100 ( т. 2 а.с. 111-113).

В подальшому, за договором купівлі-продажу, посвідченого 15.02.2017 р. приватним нотаріусом Мараєвою Я.В. за реєстровим № 413, 57/100 частин нежитлових приміщень №№ 1,2 ОСОБА_2 продала ОСОБА_4 . При цьому, останній отримав у володіння та користування нежитлове приміщення № 1 пл. 22,7 кв.м. На підставі договору поділу від 02.03.2017 ОСОБА_4 та ОСОБА_2 розподілили майно таким чином ОСОБА_4 належить 57/100 частин, а ОСОБА_2 -43/100. ОСОБА_8 подарувала нежитлові приміщення № 3, № 4 ОСОБА_3 27.11.2017, яка за договором купівлі-продажу передала їх 29.03.2018 ТОВ «Юність Плюс» .На підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_2 продала ТОВ «Юність Плюс» нежитлове приміщення № 2 пл. 17,0 кв.м. Приміщення №№ 2,3,4 загальною пл. 56,4 кв.м. об`єднані в приміщення № 2( т. 2 а.с. 83-88, 89-107).

Вищезазначеним способом нежитлове приміщення літ. «Д-1» по АДРЕСА_3 ( адреса та літерація присвоєні незаконно) відчужувалось та розподілялось на користь інших осіб. Так, 25.01.2017 за договорами купівлі-продажу, посвідченими приватним нотаріусом ХМНО Мараєвою Я.В. за реєстровими №№ 202,226, ОСОБА_1 продала 52/100 часток нежитлової будівлі літ. «Д-1» загальною пл. 70,8 кв.м. ОСОБА_8 , інші 52/100 частки- ОСОБА_2 ( т. 4 а.с. 129-130).

За договором поділу, укладеного 30.01.2017, посвідченого приватним нотаріусом Мараєвою Я.В., відповідачами ОСОБА_2 і ОСОБА_8 розподілено майно і у приватну власність ОСОБА_8 переходять нежитлове приміщення № 1 пл. 14,0 кв.м. та нежитлове приміщення № 2 пл.4,3 кв.м., нежитлове приміщення № 3 пл. 18,5 кв.м., загальною площею 36,8 кв.м. у нежитловій будівлі літ. «Д-1», у власність ОСОБА_2 - нежитлове приміщення № 4 пл.17,0 кв.м. та нежитлове приміщення № 5 пл. 17,0 кв.м., загальною площею 34,0 кв.м. ( а.с. 131). В подальшому, нежитлові приміщення №№ 1,2,3 на підставі висновку ТОВ «Актуаль» розділено на чотири приміщення з відкриттям трьох розділів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на приміщення № 1 пл. 14,0 кв.м. і приміщення № 2 пл. 4,3 кв.м., приміщення № 3 пл. 9,7 кв.м., приміщення № 3а пл.9,7 кв.м. Нежитлові приміщення №№ 1,2 загальною площею 18,3 кв.м. , нежитлове приміщення № 3а в літ. «Д-1» ОСОБА_8 за договорами дарування від 27.11.2017 передала ОСОБА_3 , яка в свою чергу продала приміщення №№ 1,2 ОСОБА_6 відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого 23.05.2018 за реєстровим № 2065 приватним нотаріусом ХМНО Корнійчук О.В.( т. 4 а.с. 132-134, т. 1 а.с. 137-138).

Нежитлове приміщення № 3 пл. 9,7 кв.м. ОСОБА_3 продала ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 10.02.2017, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Макушевою Н.В.( а.с.135).

ОСОБА_2 частку нежитлового приміщення № 4 пл. 17,0 кв.м., № 5 пл. 17,0 кв.м. продала ТОВ «Міранда Плюс» на підставі договору купівлі-продажу від 21.06.2017, посвідченого приватним нотаріусом Мараєвою Я.В. ( т. 4 а.с. 137-166).

Згідно інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна по АДРЕСА_2 , за ОСОБА_1 18.01.2017 зареєстровано також право власності на нежитлову будівлю літ. «В-1» пл. 42,6 кв.м. відповідно до мирової угоди , затвердженої господарським судом Харківської області від 11.01.2017 р.( реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1153189363101,рішення про державну реєстрацію прав ( з відкриттям розділу) № 33526419 від 23.01.2017).

За договорами купівлі-продажу від 25.01.2017 р., посвідчених приватним нотаріусом ХМНО Мараєвою Я.В. за реєстровими №№ 198, 230, ОСОБА_1 продала 1/3 частину нежитлової будівлі літ. «В-1» загальною пл. 42,6 кв.м. ОСОБА_8 , інші 2/3 частини- ОСОБА_2 ( т. 5 а.с. 66-67).

На підставі договору поділу, укладеного 30.01.2017, посвідченого приватним нотаріусом Мараєвою Я.В., відповідачами ОСОБА_2 і ОСОБА_8 розподілено майно і у приватну власність ОСОБА_8 переходить нежитлове приміщення № 1 пл. 14,2 кв.м. , у власність ОСОБА_2 - нежитлове приміщення № 2 пл.14,2 кв.м. та нежитлове приміщення № 3 пл. 14,3 кв.м., загальною площею 28,4 кв.м. у нежитловій будівлі літ. «В-1» по АДРЕСА_2 . Нежитлове приміщення № 1 пл. 14,2 кв.м. ОСОБА_3 подарувала за договором дарування, посвідченого приватним нотаріусом Макушевою Н.В. 27.11.2017 ОСОБА_3 ( т. 5 а.с. 68-76).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції свої висновки мотивував тим, що здійснене на замовлення ОСОБА_1 будівництво є самочинним, за ознакою здійснення його на земельних ділянках, що не були відведені їй в установленому порядку для цієї мети, а також з огляду на те, що спірні об`єкти нерухомості збудовано за відсутності належного дозволу на будівництво чи належно затвердженого проекту.

Земельні ділянки за вищезазначеними адресами, які самовільно присвоєні, перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради, і розпоряджатися ними має право виключно Харківська міська рада.

Наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об`єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).

Таке самочинне будівництво не є об`єктом права власності, тому воно не може бути предметом договорів поділу та продажу.

З огляду на викладені обставини відповідачі не набули право власності на об`єкти самочинного будівництва.

Відповідач ОСОБА_1 не мала правових підстав для відчуження спірного нерухомого майна, оскільки в установленому законом порядку не набула на нього право власності.

Доводи відповідачів про те, що право власності на об`єкти нерухомого майна зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджує факт набуття права власності є помилковими.

Суд при цьому врахував правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19).

Також суд першої інстанції взяв до уваги, що у постановах Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 523/6532/14-ц, від 21 липня 2021 року у справі № 520/3561/18 були вказано, що у разі доведеності факту самовільного зайняття земельної ділянки та розміщення на ній самочинного будівництва, власник не позбавлений можливості захищати свої права у спосіб, який відповідатиме положенням статей 376, 391 ЦК України і статей 152, 212 ЗК України, зокрема, - вимагати усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва, звільнення земельної ділянки та приведення її у попередній стан.

Таким чином, судовий захист має бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності повторного звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (пункт 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, пункт 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (пункт 77 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц).

Визнання незаконними та скасування реєстрації, рішень державних реєстраторів про реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, поділу, дарування не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року в справі № 509/11/17.

Зважаючи на встановлені обставини суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договорів, скасування реєстрації, рішень про реєстрацію прав власності з підстав обрання неефективного способу захисту.

Колегія суддів у цілому погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки обраний прокурором спосіб захисту публічних інтересів стосовно самочинного будівництва є неналежний, а саме тому й неефективний, оскільки проблема ефективності стосується лише належного, тобто визначеного нормами права, способу захисту.

Так, відповідно до ст. 13 ЦК України:

1. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

2. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

3. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

4. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

5. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

6. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положеньчастин другої - п`ятої статті 13цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Отже за змістом вказаної норми цивільного процесуального права неможливість забезпечити ефективний спосіб захисту стосуються наявності належного правового регулювання спірних правовідносин і такий обов`язок відповідно до Основного Закону України покладено на законодавця. Обов`язок суду у такому випадку визначений у вказаній нормі ч. 1 ст. 5 ЦПК України належне застосування відповідних норм права.

У разі, якщо спірні правовідносини нормами права не врегульовані, наявність прогалин у правому врегулюванні, суд відповідно до ч. 2 ст. 5 ЦПК України має право відповідно до викладеної у позові вимоги та заявлених підстав позову - застосувати для захисту порушеного права такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України у цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З цього приводу колегія суддів також звертає увагу на Рекомендації R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-члена стосовно принципів цивільного судочинства, в яких наголошується, що суд повинен, принаймні у ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред`явлення таких роз`яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки; зачіпати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета позову (принцип 3).

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, за змістом вказаних норм матеріального та процесуального права суд має розглянути спір в межах заявлених підстав та предмету позову, та у залежності від доведеності обставин, які позивач поклав на обґрунтування підстав позову та наявного правового регулювання - самостійно застосувати норми матеріального права, якими врегульовані спірні правовідносини, оскільки у цивільному судочинстві діє правило: суд знає закони.

Аналізуючи питання активної ролі суду в цивільному процесі ВП ВС у постанові від 15 червня 2021 рокуу справі № 904/5726/19 з цього приводу висловив наступні правові висновки

У процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia (п.п. 6.56, 6.58 згаданої Постанови, https://reyestr.court.gov.ua/Review/98524308).

Як убачається зі змісту позовних вимог, підставою позову у даній справі є самочинне будівництво на земельній ділянці, яка є комунальною власністю, та укладення договорів з цією самочинно збудованою нерухомістю, що порушує публічний інтерес власника земельної ділянки український народ, від імені якого у спірних відносинах діє орган місцевого самоврядування, а предметом позову, який спрямований на захист порушеного права, - визнання недійсними цих договорів, скасування державної реєстрації права власності та рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень власників.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав власника розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Вимога належного (ефективного) захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

З огляду на це суд першої інстанції обгрунтовано послався на правові висновки, які з цього приводу були висловлені у постановах Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 523/6532/14-ц, від 21 липня 2021 року у справі № 520/3561/18, в яких було зазначено, що у разі доведеності факту самовільного зайняття земельної ділянки та розміщення на ній самочинного будівництва, власник не позбавлений можливості захищати свої права у спосіб, який відповідатиме положенням статей 376, 391 ЦК України і статей 152, 212 ЗК України, зокрема вимагати усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва, звільнення земельної ділянки та приведення її у попередній стан.

Таким чином, судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (пункт 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, пункт 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

З огляду на вищевказане суд першої інстанції обґрунтовано та відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України послався на правові висновки, які були висловлені пункт 77 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц про те, що неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що самовільне, без дозволу власника, використання земельної ділянки комунальної власності та самочинне будівництво нерухомості, яка внаслідок цього та відповідно до норми ст. 376 ЦК України не є предметом цивільного обороту - не відповідають інтересам держави та суспільства, а тому підпадають під дію норми ст. 228 ЦК України, яка за рішенням суду передбачає визнання оспорених правочинів недійсними та у залежності від умислу сторін цивільну конфіскацію в дохід держави одержаного сторонами за такою угодою, або односторонню конфіскацію та реституцію на користь добросовісної сторони.

Але з визначених у вказаних нормах ст.ст. 376, 228 ЦК України підстав прокурор позов не заявляв, суд його не розглядав, а тому за змістом ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції обмежений підставами та предметом розглянутого судом першої інстанції позову. У такій процесуальній ситуації суд апеляційної інстанції не має повноважень proprio motu або sua sponte («за власним бажанням») ухвалювати своє рішення поза за межами розглянутого судом першої інстанції позову, оскільки така процесуальна активність суду виходить поза межі правового принципу jura novit curia (суд знає закон), який реалізований у нормі ч. 2 ст. 5 ЦПК України, є елементом комплексного принципу верховенства права, ст. 10 ЦПК України, та діє в межах гарантій кожного на справедливий суд, ст. 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р.

Що стосується права останніх власників спірного майна, які не здійснювали самочинного будівництво, то відповідно до ст. 376 ЦК України вони у даному випадку не позбавлені права на легалізацію самочинного будівництва у судовому порядку, - за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно, а також у позасудовому порядку шляхом отримання відповідних рішень виконавчими органами місцевого самоврядування з видачею свідоцтва про право власності на підставі Порядку вирішення питань, пов`язаних із самочинним будівництвом, затв. рішенням 9 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 17.08.2011 № 390/11, в редакції рішення 20 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 20.06.2018 № 1131/18.

Що стосується вимог позову про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, то вони мають похідний характер від наявності/відсутні права власності, а тому не мають самостійного правового значення для захисту порушених прав власника земельних ділянок під самочинним будівництвом.

Інші доводи скарги висновків суду також не спростовують.

З огляду на те, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції відповідно до ст. 375 ЦПК України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу заступника керівника обласної прокуратури Андрія Кравченка - залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 13 січня 2022 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 07 березня 2023 року.

Головуючий В.Б. Яцина.

Судді колегії І.В. Бурлака.

Ю.М. Мальований.