Постанова

від 15.08.2023 по справі 639/4646/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

15 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 639/4646/18

провадження № 61-4819св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 (у подальшому Новобаварської окружної прокуратури м. Харкова) в інтересах держави в особі Харківської міської ради, департаменту територіального контролю Харківської міської ради, інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю департаменту територіального контролю Харківської міської ради,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , товариство з обмеженою відповідальністю «Юність Плюс», ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ТОВ «Міранда Плюс»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 13 січня 2022 року в складі судді Єрмоленко В. Б. та постанову Харківського апеляційного суду від 01 березня 2023 року в складі колегії суддів Яцини В. Б., Бурлака І. В., Мальованого Ю. М.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У 2018 році заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 (нині Новобаварська окружна прокуратура міста Харкова) звернувся в інтересах держави в особі Харківської міської ради, Департаменту територіального контролю Харківської міської ради, Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради до суду з наступними позовами:

1) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нежитлового приміщення літ. № «В-1» по АДРЕСА_1 від 25 січня 2017 року № 194, № 222, від 30 січня 2017 року № 268, від 27 листопада 2017 року № 1208 та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (справа № 639/4646/18);

2) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нежитлового приміщення літ. № «Б-1» по АДРЕСА_2 від 25 січня 2017 року № 196, № 228, від 30 січня 2017 року № 271, від 27 листопада 2017 року № 1206, від 15 лютого 2017 року № 411, від 02 березня 2017 року № 170 та скасування державної реєстрації та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (справа № 639/4652/18);

3) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ТОВ «Міранда Плюс» про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 25 січня 2017 року № 202, № 226, від 23 травня 2018 року № 2065, від 10 лютого 2017 року № 29, від 21 червня 2017 року № 1311, договору поділу № 270 від 30 січня 2017 року, договору дарування від 27 листопада 2017 року № 2525, № 2523, скасування державної реєстрації та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (справа № 639/4647/18)

4) ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТОВ «Юність Плюс» про визнання недійсними договорів № 200 від 25 січня 2017 року, № 224 від 25 січня 2017 року, № 269 від 30 січня 2017 року, № 1212 від 27 листопада 2017 року, № 413 від 15 лютого 2017 року, № 169 від 02 березня 2017 року, № 497 від 29 березня 2018 року, № 495 від 29 березня 2018 року, скасування державної реєстрації та рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень (справа № 639/4651/18);

5) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 25 січня 2017 року №№ 198, 230, договору поділу від 30 січня 2017 року № 272, договору дарування від 27 листопада 2017 року № 1210, скасування державної реєстрації та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (справа № 639/4649/18).

Позовні вимоги мотивував тим, що на підставі ухвали Господарського суду Харківської області від 11 січня 2017 року в справі № 922/4283/16 про затвердження мирової угоди, укладеної між ФОП ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежитлові будівлі: літ. В-1, загальною площею 52,4 м?, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; літ. Г-1, загальною площею 73,7 м?, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 ; літ. Д-1, загальною площею 70,8 м?, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 ; літ. Б-1, загальною площею 72,0 м?, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 ; літ. В-1, загальною площею 42,6 м?, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 .

Проте, постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04 червня 2018 року ухвала суду першої інстанції про затвердження мирової угоди скасована, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції та зазначено, що вказані будівлі не належали ОСОБА_7 , не були прийняті в експлуатацію, а їх будівництво здійснювалось з порушенням норм Земельного кодексу України та Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Позивач указував, що право власності на нежитлові будівлі було зареєстроване на підставі копій технічних паспортів на будівлі без правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна та з самовільним присвоєнням адреси та літерації. Зазначав, що фактично спірні нежитлові приміщення є об`єктами самочинного будівництва, а їх подальша експлуатація порушує інтереси держави в особі Харківської міської ради щодо реалізації права законного власника та розпорядника земельної ділянки. Посилався також на те, що самочинне будівництво без отримання дозвільних документів призводить до нераціональної забудови населеного пункту.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою від 20 грудня 2018 року Жовтневий районний суд м. Харкова об`єднав в одне провадження цивільні справи № № 639/4646/18, 639/4652/18, 639/4651/18, 639/4649/18, 639/4647/18 та надав об`єднаному провадженню №639/4646/18.

Рішенням від 13 січня 2022 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 01 березня 2023 року, Жовтневий районний суд м. Харкова в задоволенні позову відмовив.

Свої рішення суди мотивували тим, що нерухоме майно, відчуження якого здійснила ОСОБА_1 , є самочинним будівництвом, адже відсутні докази того, що будівництво здійснено на земельних ділянках, що були відведені особі в установленому порядку для цієї мети, а також те, що об`єкти нерухомості збудовано за наявності дозволу на будівництво чи належним чином затвердженого проекту. Суди вказали, що земельні ділянки, зайняті самочинним будівництвом, перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Харкова і розпоряджатися ними має право виключно Харківська міська рада.

Разом із тим, суди врахували, що реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, відповідно до частини другої статті 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного.

Суди вказали, що особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

Суди послалися на те, що в разі доведеності факту самовільного зайняття земельної ділянки та розміщення на ній самочинного будівництва, власник не позбавлений можливості захищати свої права у спосіб, який відповідатиме положенням статей 376, 391 ЦК України і статей 152, 212 ЗК України, зокрема вимагати усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва, звільнення земельної ділянки та приведення її у попередній стан. Визнання незаконними та скасування реєстрації, рішень державних реєстраторів про реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, поділу, дарування не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом.

За таких обставин суди зробили висновок про відмову в задоволенні позову з огляду на обрання позивачем неефективного способу захисту порушених прав.

Аргументи учасників справи

29 березня 2023 року заступник керівника Харківської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення та просив їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що пред`явлені прокурором у цій справі позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора про проведення державної реєстрації речових прав та їх обтяжень відповідають критерію ефективності та здатні захистити порушене право позивача, а тому суди зробили помилковий висновок про відмову в задоволенні позову. Наполягає, що реєстрація права власності на об`єкти самочинного будівництва за відповідачкою порушує права Харківської міської ради як власника земельних ділянок, на яких такі об`єкти розташовані. Вважає, що лише після скасування рішень державного реєстратора органи архітектурно-будівельного контролю отримають право на проведення перевірок та звернення до суду з вимогами про знесення самочинного будівництва. Вказує, що закон не надає суду право відмовляти в задоволенні позову з підстав обрання неефективного способу захисту, оскільки суд може самостійно визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону, частково відступивши від принципу диспозитивності. Вважає, що суди при відмові в задоволенні позову допустили надмірний формалізм та порушили принцип процесуальної економії.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

При перегляді в касаційному порядку судових рішень суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Ухвалою від 24 квітня 2023 року Верховний Суд касаційну скаргу залишив без руху та надав строк для усунення недоліків.

На виконання вимог указаної ухвали Верховного Суду заявник усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою від 25 травня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження в справі та витребував матеріали справи з суду першої інстанції.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі від 25 травня 2023 року Верховний Суд указав, що: «підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заступник керівника Харківської обласної прокуратури зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 лютого 2019 року у справі № 807/242/14, від 05 лютого 2019 року у справах № 821/1157/16, та

№ 20-10138/12/2670, від 28 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19,

від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19, від 18 листопада 2020 року у справах № 750/5622/19 та № 154/883/19, від 15 грудня 2021 року у справі № 641/6902/19,

від 24 травня 2022 року у справі № 203/2577/19, від 14 грудня 2022 року у справі № 569/15729/18, від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18,

від 10 січня 2023 року у справі № 460/9902/19, та вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази (пункти 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України)».

У червні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що у грудні 2016 ФОП ОСОБА_1 звернулась з позовом до ФОП ОСОБА_7 про стягнення 249 820,80 грн за договором підряду №0706/16 від 07 червня 2016 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 11 січня 2017 року затверджено мирову угоду в справі № 922/4283/16 від 20 грудня 2016 року, укладену між сторонами, за умовами якої боржник у повному обсязі визнав свої зобов`язання зі сплати суми боргу за договором підряду, зобов`язався та гарантував сплатити стягувачу борг шляхом передачі їй права власності на об`єкти, що є предметом договору підряду, а саме: нежитлову будівлю літ. В-1, загальною площею 52,4 м? по АДРЕСА_1 ; нежитлову будівлю літ. Г-1, загальною площею 73,7 м?, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 ; нежитлова будівлю літ. Д-1, загальною площею 70,8 м? по АДРЕСА_3 ; нежитлову будівлю літ. Б-1, загальною площею 72,0 м?, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 ; нежитлову будівлю літ. В-1, загальною площею 42,6 м? по АДРЕСА_4 .

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04 червня 2018 року ухвала господарського суду Харківської області від 11 січня 2017 року скасована, а справа №922/4283/16 направлена до господарського суду Харківської області для продовження розгляду. У постанові зазначено, що відповідач не надав доказів державної реєстрації його права власності на нежитлові будівлі та не довів факту набуття такого права власності. Спірні нежитлові будівлі збудовані на земельних ділянках, які не були у встановленому порядку передані у власність чи користування відповідача, мирова угода у цій справі, за якою право власності на об`єкти нерухомого майна перейшло до позивача, порушує інтереси держави в особі Харківської міської ради щодо реалізації прав законного власника та розпорядника земельних ділянок комунальної власності.

Вказані нежитлові об`єкти не були прийняті в експлуатацію та були зведені з порушенням норм Земельного кодексу України, Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» на самовільно захоплених земельних ділянках, що належать територіальній громаді м. Харкова.

Разом із тим за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого за ОСОБА_1 23 січня 2017 року було зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна по АДРЕСА_2 (без визначення літ. «Б-1») на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду Харківської області від 11 січня 2017 року.

За договорами купівлі-продажу від 25 січня 2017 року №№ 228, 196 ОСОБА_1 продала 2/5 часток у праві власності на нежитлову будівлю літ. «Б-1» ОСОБА_2 , а 3/5 часток - ОСОБА_8 .

Згідно з договором поділу, укладеним 30 січня 2017 року, ОСОБА_2 і ОСОБА_8 розподілили майно таким чином: у приватну власність ОСОБА_8 переходять нежитлове приміщення № 1 пл. 29,4 м? та нежитлове приміщення № 2 пл.14,2 м?, а у власність ОСОБА_2 - нежитлове приміщення № 3 пл. 14,2 м? та нежитлове приміщення № 4 пл. 14,2 м?. Розміри часток співвласників у реєстрі змінені на 67/100 і 33/100 часток відповідно.

За договором купівлі-продажу від 15 лютого 2017 року ОСОБА_8 відчужила належне їй нерухоме майно (67/100 часток у праві спільної власності на нежитлові приміщення) на користь ОСОБА_4 .

Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 18 січня 2017 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 відповідно до мирової угоди, затвердженої господарським судом Харківської області від 11 січня 2017 року.

За договорами купівлі-продажу від 25 січня 2017 року № № 194, 222 ОСОБА_1 продала 52/100 часток у праві власності на нежитлову будівлю літ. «В-1» по АДРЕСА_1 загальною пл. 52,0 м? ОСОБА_8 , а інші 48/100 часток - ОСОБА_2 .

За договором поділу від 30 січня 2017 року ОСОБА_2 і ОСОБА_8 розподілили майно, виділивши у приватну власність ОСОБА_8 нежитлове приміщення № 2 площею 16,1 м?, нежитлове приміщення № 4 площею 11,3 м?, а у власність ОСОБА_2 - нежитлове приміщення № 3 площею 14,2 м? та нежитлові приміщення № 1 площею 14,2 м? і № 3 площею 10,8 м?.

27 листопада 2017 року ОСОБА_8 за договором дарування відчужила на користь ОСОБА_3 нежитлові приміщення №№ 2,4.

Суди також установили, що 23 січня 2017 року в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та Реєстр прав власності на нерухоме майно внесена інформація про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на нежитлову будівлю літ. «Г-1» та нежитлову будівлю «Д-1» по АДРЕСА_3 згідно мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду Харківської області від 11 січня 2017 року.

На підставі договорів купівлі-продажу від 25 січня 2017 року №№ 200, 224 ОСОБА_1 продала 46/100 часток у праві власності на нежитлову будівлю літ. «Г-1» ОСОБА_8 , а інші 54/100 часток- ОСОБА_2 .

За договором поділу від 30 січня 2017 року ОСОБА_2 і ОСОБА_8 розподілили належне їм майно, виділивши у приватну власність ОСОБА_8 нежитлове приміщення № 3 площею 17,0 м? та нежитлове приміщення № 4 площею 17,0 м?, а у власність ОСОБА_2 - нежитлове приміщення № 1 площею 22,7 м? та нежитлове приміщення № 2 площею 17,0 м?. Розміри часток співвласників у реєстрі змінені на 48/100 і 52/100 відповідно.

15 лютого 2017 року ОСОБА_2 належну їй частку в праві спільної власності на нежитлові приміщення продала ОСОБА_4 .

Свою частку в праві спільної власності на нежитлові приміщення ОСОБА_8 подарувала ОСОБА_3 , яка, в свою чергу, відчужила її за договором купівлі-продажу у власність ТОВ «Юність Плюс».

Аналогічним шляхом було відчужене й нежитлове приміщення літ. «Д-1»: ОСОБА_1 відчужила його в спільну власність ОСОБА_8 та ОСОБА_2 , яка здійснили поділ цього нерухомого майна та подальше його відчуження на користь ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ТОВ «Міранда Плюс».

Згідно інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за ОСОБА_1 18 січня 2017 року зареєстровано також право власності на нежитлову будівлю літ. «В-1» по АДРЕСА_2 відповідно до мирової угоди, затвердженої господарським судом Харківської області від 11 січня 2017 року.

За договорами купівлі-продажу від 25 січня 2017 року №№ 198, 230 ОСОБА_1 продала 1/3 частину нежитлової будівлі літ. «В-1» ОСОБА_8 , а інші 2/3 частини - ОСОБА_2 .

На підставі договору поділу від 30 січня 2017 року ОСОБА_2 і ОСОБА_8 розподілили майно шляхом виділення у власність кожної з них окремих нежитлових приміщень. У подальшому належні їй приміщення ОСОБА_9 і. подарувала ОСОБА_3 .

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 травня 2023 року в справі № 201/4483/20 (провадження № 61-12125св22) зроблено висновок, що:

«належними відповідачами за вимогами про знесення самочинно збудованого майна, приведення приміщень у первісний стан, шляхом знесення самовільно збудованих об`єктів нерухомого майна, усунення перешкод у здійснені права користування та розпорядження майном шляхом перебудови самовільно збудованих об`єктів нерухомого майна мають бути чинні власники спірного майна, а визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень спричинених самочинним будівництвом.

У постанові від 27 жовтня 2021 року у справі № 202/7377/16-ц (провадження № 61-20139св19) Верховний Суд дійшов висновку, що задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна та скасування записів про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно суди: не врахували, що власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а саме ефективним способом захисту, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам, оскільки вирішення вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою.

Крім того, про те, що позовні вимоги про визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсними договорів, які заявлені саме у зв`язку зі здійсненням самочинного будівництва є неефективними способами захисту, вказував Верховний Суд у постанові від 27 квітня 2022 року у справі № 521/21538/19 (провадження № 61-204св22).

[…]

Отже, у справі, що переглядається, вимоги про визнання недійсним договору іпотеки, припинення права власності та скасування державної реєстрації права власності не забезпечать усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом.

Ефективним способом захисту прав власника (користувача) земельної ділянки щодо усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, спричиненого таким порушенням, є вимога про знесення самочинного будівництва відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України і вирішення такої вимоги виключає застосування інших вимог».

У справі, що переглядається, встановивши, що пред`явлені прокурором позовні вимоги про визнання правочинів недійсними та скасування рішень про державну реєстрацію прав не відповідають критерію ефективності способу захисту порушеного права та не забезпечують усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом, а вимогу про знесення самочинного будівництва (повернення земельної ділянки в попередній стан) позивач не пред`явив, суди зробили правильний висновок про наявність підстав для відмови в задоволенні позову прокурора саме в зв`язку з обранням позивачем неефективного способу захисту порушеного права.

Колегія суддів не приймає доводи касаційної скарги про те, що закон не надає суду право відмовляти в задоволенні позову з підстав обрання неефективного способу захисту, оскільки суд може самостійно визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону, адже обрання позивачем неефективного (неналежного) способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).

При цьому, відповідно до викладеної в позові вимоги суд може самостійно визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону, лише в тому випадку, якщо закон або договір взагалі не визначають ефективного способу захисту, а не тоді, коли позивач за наявності визначеного законом способу захисту (частина четверта статті 376 ЦК України) звертається до суду з вимогами, які не забезпечують відновлення порушеного права та не спрямовані на усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги в зв`язку з необхідністю врахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 травня 2023 року в справі № 201/4483/20 (провадження № 61-12125св22), не дають підстав для висновку, що судові рішення ухвалені без дотримання норм матеріального або процесуального права, в зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - залишенню без змін.

Щодо клопотання про розгляд справи за участі прокурора

У касаційній скарзі прокурор просив розглядати справу за участі представника Офісу Генерального прокурора та повідомити сторони про дату, час і місце розгляду справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що процедура допуску скарг до розгляду та провадження виключно з питань права, на відміну від того, що стосується питань фактів, може відповідати вимогам статті 6 Конвенції, навіть якщо скаржнику не була надана можливість бути особисто заслуханим апеляційним чи касаційним судом, за умови, якщо відкрите судове засідання проводилось у суді першої інстанції і якщо суди вищої інстанції не мали встановлювати факти справи, а тільки тлумачити відповідні юридичні норми (ZHUK v. UKRAINE, № 45783/05, § 32, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Згідно частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

У частині тринадцятій статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що попередній розгляд справи у суді касаційної інстанції проводиться без повідомлення учасників справи.

За таких обставин відсутні підстави для задоволення клопотання позивача про участь у судовому засіданні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

У задоволенні клопотання заступника керівника Харківської обласної прокуратури про участь у судовому засіданні відмовити.

Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 13 січня 2022 року та постанову Харківського апеляційного суду від 01 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук