Ухвала

від 23.02.2023 по справі 757/15117/14-к

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №757/15117/14-к

Провадження №11-кп/824/1545/2023 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1

Суддя - доповідач - ОСОБА_2

Ухвала

Іменем України

23 лютого 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріалів справи за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_6 , в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 29 листопада 2021 року у кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 212, ч.1 ст. 366 КК України, -

за участю учасників кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_8 ,

захисника ОСОБА_6 ,

в с т а н о в и л а:

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 29.11.2021 було повернуто клопотання адвоката ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_7 про повернення вилучених речей.

В обґрунтування свого рішення суд зазначив, що заявник посилається на вимоги ст. 174 КПК України в редакції 2012 року, однак відповідно до перехідних положень, а саме п. 9 цього Кодексу, арешт майна, застосований під час дізнання та досудового слідства до дня набрання чинності Кодексом (20 листопада 2012 року), продовжують свою дію до моменту їх скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності Кодексом 2012 року, тобто за правилами КПК 1960 року.

Згідно п.9 розділу ХІ КПК України запобіжні заходи, арешт майна, відсторонення від посади, застосовані під час дізнання та досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжують свою дію до моменту їх зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Разом з тим, жодних доказів про те, що арешт накладався за правилами КПК України 2012 року, заявник не надав.

За правилами КПК 1960 року під час досудового розслідування арешт накладається постановою слідчого, а відповідно до ст. 126 цього ж кодексу, накладення арешту на майно під час досудового розслідування, скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. Також, відповідно до ст. 214 КПК України 1960 року питання заходів забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна вирішується слідчим при закритті справи.

Суд, за правилами КПК 1960 року, має повноваження скасувати арешт майна відповідно до ст.248 КПК України при закритті справи, та відповідно до ст.324 КПК України при постановленні вироку.

Таким чином, арешт який був застосований під час проведення досудового слідства до дня набрання чинності КПК України 2012 року, продовжує свою дію до моменту його зміни, скасування чи припинення у порядку, що був передбачений нормами КПК України 1960 року.

При цьому, заявником не надано та в матеріалах справи відсутні будь-які процесуальні рішення на підтвердження факту накладення арешту на майно або те, що майно визнано речовим доказом.

Разом з тим, під час прийняття рішення про закриття кримінального провадження, суд повинен вирішити також питання щодо арештованого майна, якщо таке було арештовано та питання щодо речових доказів, якщо такі були визнані під час досудового слідства.

За вище вказаних обставин, суд прийшов до висновку, що повернення вилучених речей, не відноситься до повноважень суду у розумінні положень ст. 174 КПК України на яку посилається адвокат ОСОБА_6 , а також те, що перехідними положеннями чинного КПК України визначено порядок вирішення питання про скасування арешту майна накладеного постановою слідчого, в той час як відсутні будь-які докази на підтвердження факту накладення такого арешту та визнання такого майна речовим доказом, у зв`язку з чим, клопотання про повернення вилучених речей повернуто особі, яка його подала.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, адвокат ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 29.11.2021, задовольнити його клопотання, та повернути ОСОБА_7 (директору ТОВ «КОМПАНІЯ «ЦИФРОВІ РАДІОСИСТЕМИ» код ЄДРПОУ 38234684) речові докази(майно) вилучене в приміщенні за адресою: м. Київ, вул. Костянтинівська, 73, на підставі протоколу обшуку від 21.08.2012 року, а саме: системний блок чорного кольору марки ASUS №8.20.20.10; системний блок чорного кольору марки ASUS №32.30.10.10; системний блок чорного кольору марки ASUS №4.9.11.10; системний блок чорного кольору марки ASUS №20.9.11.10; системний блок чорного кольору марки ASUS №4.07.09.10; системний блок чорного кольору марки ASUS; системний блок чорного кольору марки ASUS; системний блок білого кольору марки ASUS.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що 21.08.2012 року був проведений общук в приміщенні за адресою АДРЕСА_1 , в результаті якого зокрема вилучено:

· ??системний блок чорного кольору марки ASUS N: 8.20.20.10;

· ??системний блок чорного кольору марки ASUS Ne 32.30.10.10;

· ??системний блок чорного кольору марки ASUS N° 4.9.11.10;

· ??системний блок чорного кольору марки ASUS Ne 20.9.11.10;

· ??системний блок чорного кольору марки ASUS N 4.07.09.10;

· ??системний блок чорного кольору марки ASUS;

· ??системний блок чорного кольору марки ASUS;

· ??системний блок білого кольору марки ASUS.

Тобто відповідні процесуальні дії відбувалися в порядку визначеному КПК України в редакції 1960 року.

Крім того апелянт вказує, що клопотання ним було подано в порядку визначеному КПК України в редакції 1960 року на що вказано в шапці клопотання, крім того в прохальній частині клопотання йде посилання на ст.ст. 248, 409, 411 КПК України (редакція 1960 року) які з незрозумілих підстав суддя не взяв до уваги та жодним чином не описав їх у своїй ухвалі.

Також апелянт зазначає, що до матеріалів справи додано рапорт (без номера та дати) старшого о/у ГВПМ ДП у Печерському районі ст. лейтенанта податкової міліції ОСОБА_9 в якому чітко зазначається: «направляю для приєднання до матеріалів кримінальної справи №56-3082 речові докази які вилучено 21.08.2012 року...» Тобто в рапорті чітко зазначено, що системні блоки в кількості 8 штук є речовими доказами.

Зокрема апелянт вказує, що суддя який розглядав дане клопотання, розглядав і основну справу, натомість при вирішення питання закриття кримінального провадження не вирішив питання щодо речових доказів.

ОСОБА_7 , будучи належним чином повідомленим про день та час апеляційного розгляду, в судове засідання не з`явився, причини неявки не повідомив, будь - яких клопотань про відкладення розгляду провадження не направив, а тому враховуючи думку адвоката ОСОБА_6 , який не заперечував проти розгляду провадження у відсутність ОСОБА_7 інтереси якого він представляє та вимоги ч. 4 ст. 405 КПК України, апеляційний розгляд проведено у його відсутність.

Заслухавши доповідь судді, пояснення адвоката ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 , який підтримав апеляційну скаргу та просив задовольнити її, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що адвокат ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з клопотанням про вирішення одного з питань, які вирішуються під час виконання вироків, а саме, щодо вирішення питання про повернення речових доказів: системних блоків, вилучених 21.08.2012 у результаті обшуку, в ході досудового розслідування в порядку КПК України (в редакції 1960 року) у кримінальному провадженні № 32014100060000004 від 13.01.2014 щодо ОСОБА_7 .

Повертаючи клопотання адвоката ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 , суд першої інстанції виходив з того, що повернення вилучених речей, не відноситься до повноважень суду у розумінні положень ст. 174 КПК України в редакції 2012 року, на яку посилався адвокат ОСОБА_6 , а також на те, що перехідними положеннями чинного КПК України визначено порядок вирішення питання про скасування арешту майна накладеного постановою слідчого, а в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження факту накладення такого арешту та визнання такого майна речовим доказом.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції, колегія суддів погодитись не може, з огляду на наступне.

Зі змісту клопотання адвоката ОСОБА_6 вбачається, що він звернувся до суду про вирішення питання, яке безпосередньо стосуються прав та обов`язків засудженого у кримінальному провадженні ОСОБА_7 , зокрема, питання вирішення долі речових доказів у провадженні.

Згідно із п. 4 ч. 2 ст. 539 КПК України, процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у кримінальному провадженні, вирішує суддя суду першої інстанції одноособово, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Оскільки інші питання, пов`язані з виконанням вироку, вирішує суд, який ухвалив такий вирок, то й питання, які підлягали вирішенню ухвалою суду, повинні бути вирішені судом, який виніс таку ухвалу, зокрема суд або суддя має вирішити питання про речові докази, розподіл процесуальних витрат тощо (правова позиція, викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.06.2020 року (справа № 598/1781/17).

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження відомості щодо ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 212, ч.1 ст. 366 КК України, було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 32014100060000004 від 13.01.2014, тобто в порядку передбаченому КПК України 2012 року.

Відповідно судовий розгляд даного кримінального провадження здійснювався за приписами КПК України 2012 року.

Тому, відповідно до вимог ст.ст. 537 -539 КПК України, 2012 року, клопотання адвоката ОСОБА_6 повинно було бути розглянутим протягом десяти днів з дня його надходження, що зроблено судом не було.

Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що арешту на вилучені за результатами проведеного обшуку в приміщенні за адресою АДРЕСА_1 системні блоки, накладено не було. Разом з тим, відповідно до рапорту ст. о/у ГВПМ ДПІ у Печерському районі м. Києва ст. лейтенанта податкової міліції ОСОБА_9 , системні блоки в кількості 8 штук, долучені до справи як речові докази.

Згідно із ч. 9 ст. 100 КПК України питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом при ухваленні судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження.

У відповідності до вимог ст.ст.284, 369, 371-374 КПК України, судовими рішеннями якими закінчується кримінальне провадження і в яких має бути вирішено питання щодо долі речових доказів є вирок суду, як обвинувальний так і виправдувальний, а також ухвала суду про закриття кримінального провадження.

Згідно із ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 18.08.2020 ОСОБА_7 звільнено від кримінальної відповідальності, передбаченої ч.2 ст. 212, ч.1 ст. 366 КК України на підставі ст. 49 КК України, у зв`язку з закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження № 32014100060000004 від 13.01.2014 закрито. Цією ж ухвалою вирішено питання щодо процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

Під час постановлення зазначеної ухвали питання щодо вирішення речових доказів у кримінальному провадженні № 32014100060000004 від 13.01.2014 судом першої інстанції не розглядалося.

Як слідує з клопотання адвоката ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 , то в ньому порушувалось питання саме щодо повернення речових доказів, вилучених 21.08.2012 у результаті обшуку, оскільки дане питання не було вирішено ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 18.08.2020.

Однак, суд першої інстанції таке клопотання адвоката ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 щодо повернення речових доказів по суті не розглянув, а встановивши відсутність в матеріалах провадження процесуальних рішень на підтвердження факту накладення арешту на майно або те, що майно визнано речовим доказом, тобто, так і не встановивши статус зазначеного у клопотанні адвоката майна у кримінальному провадженні, пославшись на ст.ст 126, 234 КПК України, 1960 року, п.9 розділу ХІ КПК України 2012 року, тобто на правовідносини, що стосуються арешту майна, накладеного під час досудового розслідування за правилами КПК України 1960 року, і не передбачають жодної процедури, яка би стосувалась вирішення питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесено в порядку передбаченому КПК України 2012 року, та остаточне рішення в якому прийнято саме на підставі КПК України, 2012 року, дійшов висновку про повернення даного клопотання адвокату, тобто застосував положення кримінального процесуального закону, які не підлягали застосуванню, чим допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, у зв`язку з чим оскаржувана ухвала, згідно з вимогами ч.1 ст.409 КПК підлягає скасуванню.

При цьому, враховуючи, що клопотання адвоката ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 щодо вирішення питання про речові докази фактично не було предметом розгляду суду першої інстанції та за результатами його розгляду відповідне кінцеве рішення по ньому не ухвалювалось, суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості розглянути його по суті, а тому, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала Печерського районного суду м. Києва від 29.11.2021 скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції, під час якого слід врахувати одне з завдань кримінального провадження, визначених ст. 2 КПК України, зокрема, те, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Керуючись ст.376, 404, 405, 407, 418 КПК України, колегія суддів,-

постановила:

Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 задовольнити частково.

Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 29.11.2021, якою повернуто клопотання адвоката ОСОБА_6 , в інтересах ОСОБА_7 про повернення вилучених речей - скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

---

---

---

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4