Рішення

від 07.03.2023 по справі 903/1050/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07 березня 2023 року Справа № 903/1050/22

Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді - Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання - Коваль Олександр Миколайович

за участю представників сторін:

від позивача: н/з

від відповідача: Крючков В.О. - ордер серія АС №1054169 від 21.02.2023, Скрипчук О.П. - ордер серія АС №1053329 від 21.02.2023

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області справу №903/1050/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАСТКАР" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАСТПРОДУКТ" про стягнення 317054,85грн.,

ВСТАНОВИВ:

29.12.2022 в системі "Електронний суд" сформована позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАСТКАР" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАСТПРОДУКТ" про стягнення 317054,85грн., в т.ч.: 209343,62 грн. - основний борг, 35368,60 грн. - інфляційне збільшення, 66588,48 грн. - пеня; 4645,71 грн. - 3% річних та 1108,44 грн. - штраф 15%.

Позовна заява обґрунтована не виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань згідно договору про транспортне експедирування №ТО38592757 від 01.12.2021.

Ухвалою суду від 09.01.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.32-33).

26.01.2023 представник відповідача сформував в "Електронному суді" клопотання, в якому просить проводити розгляд справи в судовому засідання з повідомленням (викликом) сторін (а.с.36-37).

27.01.2023 представник відповідача сформував в "Електронному суді" відзив на позовну заяву, в якому просить суд винести рішення, яким в задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Фасткар" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пластпродукт" відмовити (а.с.39-44).

Разом з відзивом подав:

- клопотання про витребування доказів, а саме просить суд витребувати у позивача оригінал заявки №19714/2 від 25.03.2022, оскільки у відповідача виникають підозри про підроблення підпису керівника та відтиску печатки (а.с.45);

-клопотання про розподіл судових витрат, в якому просить суд стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 20000,00 грн. (а.с.46).

Ухвалою від 30.01.2023 постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи. Судове засідання призначено на 21.02.2023 о 11:45 год. (а.с.72).

20.02.2023 представник позивача сформувала в системі "Електронний суд" відповідь на відзив, в якій просить суд поновити строк подачі відповіді на відзив, прийняти відповідь на відзив, задовольнити позовну заяву в повному обсязі (а.с.76-78).

21.02.2023 представник відповідача надіслала на електронну адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки відзив не отримувала, а також просила надати можливість ознайомитися з відповіддю на відзив (а.с.96).

Протокольною ухвалою від 21.02.2023 суд поновив строк для подачі відповіді на відзив та приєднав відповіддю на відзив до матеріалів справи (а.с.105).

Ухвалою суду від 21.02.2023розгляд справи по суті відкладено на 07.03.2023 (а.с.106).

27.02.2023 представник відповідача сформувала в системі «Електронний суд» заперечення на відповідь на відзив (а.с.108-112).

01.03.2023 на адресу електронного суду від представника заявника (позивача) Музиченко О.А. надійшла заява про проведення судового засідання в режимі відеоконференції у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів (а.с.113-146).

Ухвалою суду від 02.03.2023 заяву представника заявника (позивача) про проведення судового засідання в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів по справі № 903/1050/22, задоволено. Постановлено судове засідання по справі №903/1050/22, яке відбудеться 07.03.2023 об 10:45 год. проводити в режимі відеоконференції (а.с.117).

07.03.2023 представник відповідача подав до суду клопотання про долучення до матеріалів справи доказів (а.с.119-123).

У визначений судом день та час представник позивача на зв`язок в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів не вийшла.

Представники відповідача в судовому засіданні просили відмовити в задоволенні позову повністю та стягнути з позивача 20000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст.240 ГПК України, а неявка представника позивача не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представників відповідача, дослідивши матеріали справи, господарський суд прийшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи,01.12.2021 між ТОВ «ФАСТКАР» (далі за текстом - Позивач) та ТОВ «ПЛАСТПРОДУКТ» (далі за текстом -Відповідач) укладено договір №ТО38592757 транспортного експедирування (далі -Договір, а.с.10-13).

Відповідно до умов вказаного договору Експедитор взяв на себе зобов`язання щодо організації за винагороду за рахунок Клієнта здійснити транспортно-експедиторське обслуговування, перевозку експертно-імпортних та транзитних вантажів у міжнародному сполученні та по території України, а також надавати інші транспортно-експедиторські послуги Відповідачу за погодженням сторін (пункт 1.1. Договору).

Умови перевезення, характеристика вантажу, вид транспорту, вартість послуг Позивача, а також інші умови пов`язані з виконанням цього договору, встановлюються за згодою Сторін у Заявках, що є невід`ємними частинами Договору (п. 1.2 Договору).

Згідно п.1.3. договору, під кожне конкретне перевезення Клієнт надає Експедитору заявку, в якій обумовлюється найменування і кількість вантажу, маршрут перевезення (порт навантаження, порт вивантаження, місце доставки вантажу), планову дату надання вантажу відправником, тип транспортного засобу, дані про відправника вантажу і вантажоодержувача і іншу необхідну інформацію, що стосується організації ТЕО.

Як слідує з доводів позивача, 25.03.2022 ТОВ «Пластпродукт» надано заявку №19714/2 до Договору (а.с.13 на звороті). Заявка виконана послуга надана в повному об`ємі контейнер: MSCU 3482113 доставлено підтверджується відмітками в CMR (а.с.14), складені акти надання послуг № 468 та № 469 від 05 серпня 2022 (а.с.17, 30), виставлено рахунок на оплату № 414 від 05 серпня 2022 року на загальну суму 95 659 гривень 84 копійки та рахунок № 415 від 05 серпня 2022 на суму 113 683 гривні 78 копійок (а.с.16 на звороті, 29), рахунки не сплачено.

01.12.2021 між ТОВ «ФАСТКАР» та ТОВ «ПЛАСТПРОДУКТ» укладено договір №МБ38592757 (а.с.8-9), щодо здійснення митних операцій за рахунок Відповідача, відповідно до чинного митного законодавства України товарів та транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України.

Позивач доводить, що у ТОВ «Пластпродукт» існує заборгованість перед ТОВ «ФАСТКАР» у розмірі 209343,62 грн, що підтверджується Актом звірки взаємних розрахунків за період: 01.08.2022 - 10.11.2022 року між ТОВ «ФАСТКАР» та ТОВ «Пластпродукт» за договором №ТО38592757 транспортного експедирування від 01.12.2021 та договором про митно-брокерське обслуговування № МБ38592757 від 01.12.2021 (а.с.17 на звороті).

Дослідивши в судовому засіданні копію заявки №19714/2 від 25.03.2022 та CMR (а.с.13 на звороті-14), судом враховано наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 91 ГПК України письмові докази подаються до суду в оригіналі, або шляхом надання належним чином засвідчених копій.

Письмові документи повинні подаватися державною мовою в порядку, встановленому ГПК України. Разом з тим, процесуальний закон не відкидає можливості подання до суду процесуальних письмових документів (за винятком позовної заяви) не українською мовою. Якщо документи подано до суду не українською мовою, суд не має права відмовити в їх прийнятті. В цьому випадку суд повинен витребувати від осіб, які їх подали, у визначений ним строк належним чином засвідчений переклад українською мовою. Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально посвідчена в порядку ст. 79 Закону України "Про нотаріат".

Разом з цим, позивачем подано заявку та CMR, без нотаріально засвідченого перекладу на українську мову.

Суд звертає увагу позивача, що в силу ч. 5 ст. 91 ГПК України, учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Всі копії документів, які долучені до позовної заяви, засвідчені належним чином (електронним цифровим підписом), але у нечитабельному вигляді (а саме: заявка № 19714/2 від 25.03.2022, CMR та договір транспортного експедирування від 01.12.2021 (а саме аркуш 4,6 договору)).

Позивач в позовній заяві зазначає, що оригінали документів, що додаються до позовної заяви містяться в Позивача і Відповідача.

Відповідач зазначив, що у нього не має оригіналу Заявки № 19714/2 від 25.03.2022 року, оскільки така нами не підписувалася.

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом. При цьому учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Електронний цифровий підпис є головним реквізитом такої форми подання електронного доказу (копії).

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (ч.5 ст.96 ГПК України).

Ухвалою суду від 30.01.2023 витребувано у позивача оригінал заявки №19714/2 від 25.03.2022 (а.с.72), однак у відповіді на відзив позивач зазначив, що у нього є тільки скан-копія Заявки № 19714/2 від 25.03.2022, тому не може надати до суду її оригінал.

Вважає, що підтвердженням надіслання вказаної заявки електронною поштою є роздруківка з перепискою з працівником ТОВ «ПЛАСТПРОДУКТ» Олександром, якому належить номер телефона НОМЕР_1 та електронна адреса tsimbal44@gmail.com (а.с.81).

Однак, суд не може взяти до уваги як належний доказ листування, оскільки згідно з практикою Верховного Суду, зокрема, постановою від 19.01.2022 року у справі №202/2965/21, роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом (копією електронного документа) в розумінні положень ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», тобто не може вважатися доказом, бо не містить електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа, оскільки в такому разі неможливо ідентифікувати відправника повідомлення і зміст такого документа не захищений від внесення правок і викривлення».

Касаційний господарський суд у постанові від 3.08.2022 у справі № 910/5408/21 зауваживши, що кожен електронний доказ (оригінал) зазвичай містить таку приховану інформацію як метадані. Метадані - це відомості про інші дані, й іноді їх називають «цифровим відбитком» електронних доказів. Він може включати важливі доказові дані, такі як дата й час створення чи модифікації файлу чи документа, або автор, а також дата й час, коли дані були надіслані. Безпосередній доступ до метаданих зазвичай недоступний. Наголосив, що суди повинні усвідомлювати потенційну доказову цінність метаданих, у випадку коли інша сторона оспорює достовірність доказу (авторство, цілісність, автентичність). Метадані можуть бути використані для відстеження та ідентифікації джерела та адресата повідомлення, даних про пристрій, який створив електронні докази, дати, часу, тривалості та типу доказів. Метадані можуть бути релевантними або як непрямі докази (наприклад, вказівки на найбільш релевантну версію документа), або як прямі докази (наприклад, якщо даними файлу маніпулювали). Ця настанова також релевантна у випадку втрати метаданих.

КГС нагадав, що у постанові об`єднаної палати КГС від 15.07.2022 у справі №914/1003/21 зазначено: «Чинним законодавством визначені випадки, коли використання електронного підпису є обов`язковим і за відсутності такого підпису документ не буде вважатися отриманим від певної особи. Але ці випадки не охоплюють комерційне, ділове чи особисте листування електронною поштою між приватними особами (якщо інше не встановлено домовленістю між сторонами). У таких відносинах презюмується, що повідомлення є направленим тим, хто зазначений як відправник електронного листа чи хто підписав від свого імені текст самого повідомлення».

Таким чином, ОП КГС дійшла висновку, що «відсутність кваліфікованого електронного підпису на повідомленні не свідчить про те, що особу неможливо ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника такого повідомлення, направленого електронною поштою, тобто поширювача інформації».

Разом з цим, з поданих позивачем доказів, а саме переписок не можна ідентифікувати відправника та отримувача даних переписок (а.с.81).

Відсутність оригіналу електронного доказу тягне за собою негативні наслідки, оскільки учасник справи або суд може поставити під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, тож такий доказ суд може не взяти до уваги.

З врахуванням вищевикладеного, суд не приймає до уваги копію заявки №19714/2 від 25.03.2022 (а.с.72) як належний доказ.

Щодо акта звірки взаємних розрахунків за період: 01.08.2022 - 10.11.2022 року між ТОВ«Фасткар» та ТОВ «Пластпродукт» судом враховано наступне (а.с.17 на звороті).

В постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.03.2019 року по справі № 910/1389/18, суд вказав, що акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Суд критично ставиться до доводів позивача, що Акт звірки взаємних розрахунків за період: 01.08.2022 - 10.11.2022 направлявся для Відповідача разом із претензією та був вручений 06.12.2022 особисто Відповідачу, оскільки в матеріалах справи відсутні претензія на яку посилається Позивач. Окрім того, до позовної заяви не долучено копії направлення та відстеження, котрі б підтверджували, що повідомлення Позивача були вручені 06.12.2022 Відповідачеві.

Разом з цим, відповідач долучив до відзиву претензію від 30.11.2022 з актом звірки та описом вкладення (а.с.51-53), однак 29.12.2022 (а.с.54-56) надіслав на адресу позивача відповідь на вказану претензію від 30.11.2022, в якій вказав, що акт зірки за період з 01.08.2022-10.1.2022 не погоджувався та не підписувався, тому посилатися на нього як на документ, що підтверджує наявність заборгованості немає правових підстав. Також зазначив, що у зв`язку із ненаданням документів, що підтверджують понесені Позивачем витрати та через відсутність правових підстав, претензія була залишена без задоволення.

Відповідь на претензію, було відправлено на юридичну адресу Позивача цінним листом з описом вкладення за трек номером 4562400180639. Згідно сайту відстеження Укрпошти, поштове відправлення за трек номером 456240018063, отримано Позивачем 03.01.2023.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано акту-приймання передачі наданих послуг (первинного документу) котрий був би підписаний Відповідачем, а тому акт звірки не береться судом до уваги.

Разом з цим, як слідує з матеріалів справи, відповідач виконав взяті на себе згідно з Договором зобов`язання та здійснив оплату послуг, котрі були з ним узгоджені в повній мірі. Так, Відповідачем було здійснено наступні платежі:

- за брокерські послуги на території України згідно рахунку № 485 від 22.09.2022 (акт 471 від 22.09.2022 року) в сумі 13296,35 грн., що підтверджується платіжним дорученням №303 від 13.10.2022 (а.с.14 на звороті,15,59);

- за транспортно експедиційне обслуговування в порту Туреччини згідно рахунку №484 від 22.09.2022 (акт №470 від 22.09.2022) в сумі 5540,15 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 297 від 07.10.2022 (а.с.15 на звороті,16) ;

- за фрахт згідно рахунку № 234 від 22.03.2022 в сумі 293 560,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 3525 від 25.03.2022 та №213 від 25.03.2022 (а.с.57-58).

Окрім того, позивачем в позовній заяві, не зазначалося, що 26.09.2022 на поштову адресу відповідача надійшов інформаційний лист від 23.09.202 року за вих. № 23922/1 (а.с.71), в якому Позивач зазначає, що у зв`язку із веденням на території України воєнного стану згідно Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року «Про запровадження військового стану в Україні», всі вантажі, що повинні були прибути до порту України були розподілені по найближчим портам, а вантаж Відповідача було направлено лінією MSC до порту Стамбул, Туреччина.

У зв`язку із вищевказаними обставинами, у Позивача виникли додаткові затрати за зберігання контейнера MSCU3482113 в порту на суму 3078,00 дол США. На підтвердження понесених витрат, Позивачем було надано рахунок № 415 від 22.09.2022 року.

Відповідачем, 05.10.2022 за вих. №7 направлено на поштову адресу Позивача відповідь на інформаційний лист від 23.09.2022 за вих. № 230922/1 (а.с.50), де зазначалося, що відповідно до ст. Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», експедитор має право на відшкодування в погоджених з клієнтом обсягах додаткових витрат, що виникли в нього при виконанні договору транспортного експедирування, якщо такі витрати здійснювалися в інтересах клієнта. У зв`язку із тим, що витрати, котрі зазначалися Позивачем в Інформаційному листі та рахунку № 415 від 22.09.2022 є значними та нами не погоджувалися, було залишено такий лист без задоволення.

З врахуванням вищевикладеного, відповідач не ухилявся від виконання зобов`язань по Договору та здійснював плату погоджених послуг.

Твердження позивача, що він витратив власні кошти, щоб розрахуватися за автодоставку, за фрахт, за погрузочно розгрузочні роботи та інші витрати, які обумовлені в Заявці №19714/2 від 25.03.2022 та продовжує нести збитки, спростовуються матеріалами справи, а саме.

Відповідачем було здійснено оплату за фрахт, що підтверджується платіжними дорученнями № 3525 від 25.03.2022 та №213 від 25.03.2022 в сумі 293560,00 грн. (а.с.57-58).

Позивачем не здійснювалася автодоставка вантажу, оскільки як вбачається із CMR №656724 перевізником вантажу є ТОВ «ВТВ -АВТО».

Між ТОВ «Пластпродукт» (надалі - Замовник) та ТОВ «ВТВ-АВТО»(надалі - Перевізник) укладено Договір № 150720022 від 15.07.2022 (а.с.60-62).

Згідно предмета Договору 150720022 від 15.07.2022 року, даний Договір регулює та визначає взаємовідносини Перевізника та Замовника, які пов`язані із здійсненням транспорно-експедиційного обслуговування (ТЕО) по організації перевезення експортно-імпортних і транзитних вантажів автомобільним транспортом, з наданням інших послуг, узгоджених в Замовленнях \ Доповненнях до даного Договору, і які є невід`ємною частиною Договору.

Відповідно до п. 2.3. Договору 150720022 від 15.07.2022, Доповнення та Замовлення є невід`ємною частиною Договору, якщо вони підписані і завірені фірмовими печатками з ідентифікаційним кодом з обох сторін.

Факт виконання кожного міжнародного автомобільного перевезення, а також виконання розрахунків між сторонами, підтверджується відповідним актом виконаних робіт (а.с.64). Так, на виконання Договору 150720022 від 15.07.2022 підписано Договір-Заявку №12 на транспортно-Замовнитське обслуговування від 15.07.2022 (а.с.62 на звороті-63), згідно якої Перевізник мав доставити вантаж для Замовника за маршрутом Туреччина - Україна. Детальний маршрут - Стамбул - Україна, перевезення здійснювалося транспортним засобом з номером державної реєстрації НОМЕР_2 \ НОМЕР_3 .

Як слідує з CMR №656724, що надана Позивачем, зазначається цей самий номер транспортного засобу. По факту доставки вантажу до Відповідача ,ТОВ «ВТВ-АВТО» було виставлено рахунок на оплату послуг з перевезення № ВТ-0000031 від 05.08.2022 року на суму 205 000,00 грн. та Акт № ВТ-0000031здачі-прийняття робіт від 05.08.2022 (а.с.63-64). Дані послуги оплачені, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с.65-67).

Щодо виставлених рахунків №414 від 05.08.2022 року на суму 95659,84 грн., виставлено за навантажувально-розвантажувальні роботи за межами території України. Рахунок №415 від 05.08.2022 року на суму113 683,84 грн., за зберігання контейнерів за територією України, що в загальній сумі становить 209343,62 грн. (а.с.16 на звороті, 29)., судом враховано наступне.

Договір №ТО38592757 транспортного експедирування підписаний сторонами, що не заперечується відповідачем.

Відповідно до п.1.1. Договору, Клієнт доручає, а Експедитор зобов`язується організувати за винагороду та за рахунок Клієнта транспортно-експедиторське обслуговування (ТЕО), перевезення експортно-імпортних і транзитних вантажів у міжнародному сполучені та по території України, а також надавати інші транспортно-експедиторські послуги Клієнту за погодженням Сторін.

Відповідно до п.3 ст. 10 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», експедитор має право на відшкодування в погоджених з клієнтом обсягах додаткових витрат, що виникли в нього при виконанні договору транспортного експедирування, якщо такі витрати здійснювалися в інтересах клієнта.

Згідно п.10 ст.9 Закону України, «про транспортно-експедиторську діяльність», підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб`єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Законом України «Про транспортно-експедиторську діяльність» передбачено, що Клієнт зобов`язаний відшкодувати, документально підтверджені витрати.

Разом з цим, Позивачем жодних доказів, котрі б підтверджували понесені ним збитки у зв`язку із оплатою рахунку № 414 від 05.08.2022 та рахунку № 415 від 05.08.2022 не надано ні при подані позовної заяви, а ні під час направлення до Відповідача Інформаційного листа та Претензії.

Окрім того, рахунок № 414 та № 415 виписані Позивачем 05.08.2022 року при тому, що відповідно до CMR № 656724 товар було передано на завантаження 29.07.2022 (через 5 днів), а відправлені для Відповідача в кінці вересня місяця.

Окрім того, господарські суди при винесені рішень про стягнення витрат (додаткових витрат) за договорами транспортно-експедиційного обслуговування, звертають увагу на наявність в матеріалах справи доказів що Позивачем понесені такі витрати.

У відповідності до ч. 2 ст. 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" Клієнт зобов`язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату Експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені Експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування. Таким чином, приписами даної правової норми встановлено, що Експедитор має право на відшкодування додаткових витрат, обсяг яких має бути погоджений з Клієнтом. Крім того такі витрати мають бути здійснені тільки в інтересах Клієнта.

Як слідує з матеріалів справи, позивач зазначає, що всі додані до позову документи надсилалися Відповідачу кур`єрською доставкою, однак доказів не надано.

Стосовно твердження, що не підписання документів не можу бути доказом ненадання послуг.

Отже, позивачем документально не підтверджено надання послуг, за котрі він виставляє рахунки та вимагає здійснити оплату.

Щодо нарахування пені, штрафу в розмірі 3% та 15% судом враховано наступне.

Позивач зазначає, що у зв`язку із неналежним виконання Відповідачем умов Договору №МБ38592757 від 01.12.2021 року та Договору №ТО38592757 від 01.12.2021 року та заявки, в частині оплати за перевезення, виникла основна заборгованість в сумі 209343,62 (сума боргу) +35368,60 (інфляційні збільшення) + 66588,48 (штрафні санкції подвійна облікова ставка НБУ) + 4645,71 (штраф 3 % річних) + 1108,44 (штраф 15%) = 317 054,85.

На обґрунтування нарахування штрафних санкцій, позивачем надається додаток, де Позивач здійснює детальне нарахування штрафних санкцій, а саме: інфляційного збільшення, пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, штрафу 3% річних та штрафу 15% (а.с.18).

При нарахуванні вищевказаних штрафних санкцій, Позивач бере за основу період прострочення з 01.04.2022 по 26.12.2022, що є помилковим, з огляду на наступне.

Позивач зазначає, що грошові кошти мали бути сплачені до 01.04.2022. Відповідно до п. 4.3. Договору, Клієнт оплачує послуги з перевезення вантажу, супутні витрати, пов`язані з таким перевезенням (завантаження і\або розвантаження вантажу, агентський збір, тощо) шляхом переведення грошових коштів на розрахунковий рахунок Експедитора на умовах 100% передоплати. Всі інші додаткові платежі протягом трьох робочих днів з моменту приходу судна в порт України.

Рахунок Експедитора, надісланий за допомогою, електронних засобів зв`язку, вважається належним чином отриманим Клієнтом та приймається до оплати (абз. 2 п. 4.3. Договору).

Позивач вважає, що кошти мали бути сплачені до 01.04.2022, однак оскільки заявка визнана судом як неналежний доказ, то нарахування штрафних санкцій до задовоення не підлягає.

Окрім того, заборгованість у Відповідача перед Позивачем за договором №МБ38592757 від 01.12.2021 відсутня. Предметом договору МБ38592757 від 01.12.2021 є здійснення в інтересах та за рахунок Відповідача митних операцій відповідно до чинного митного законодавства товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України. Такі послуги були оплачені Відповідачем згідно рахунку № 485 від 22.09.2022 року (акт 417 від 22.09.2022 року) в сумі13296,35 грн., що підтверджується платіжним дорученням № №303 від 13жовтня 2022 року.

Щодо поданих позивачем доказів, які підтверджують витрати позивача.

Позивач на підтвердження понесених ним витрат надає копію договору транспортно-експедиторського обслуговування № 01/20 від 20.04.2021, що укладений між ТОВ «Фасткар» та ТОВ «Галаград» (а.с.82 на звороті-84).

За договором транспортно-експедиторського обслуговування № 01/20 від 20.04.2021 ТОВ «Фасткар» виступає Клієнтом, а ТОВ «Галаград» - Експедитором.

Відповідно до п. 2.1. Договору транспортно-експедиторського обслуговування №01/20 від 20.04.2021, Клієнт зобов`язується надавати Експедитору попередню письмову заявку на експедирування і повідомляти попередню інформацію експедитору про графік і кількість вантажу і\або контейнерів, які слід експедирувати по цьому Договору. Позивачем не було надано до відповіді на відзив таку Заявку.

У відповідності до п. 3.2. Договору транспортно-експедиторського обслуговування №01/20 від 20.04.2021, Клієнт здійснює оплату послуг Експедитора в іноземній валюті (США чи Євро) на умовах вказаних в Інвойсі.

Відповідно до Проформи Інвойсу № 05/08/2022-FC від 05.08.2022 року на суму 2615,90 долари США, оплата по інвойсу має бути здійснена протягом 3 днів з дня виставлення інвойсу (а.с.84).

Згідно Проформи Інвойсу № 05/08/2022-FC від 05.08.2022 року на суму 3108,78 долари США оплата по інвойсу має бути здійснена протягом 3 днів з дня виставлення інвойсу(а.с.85).

В позовній заяві, Позивач зазначає, що ним витрачено власні кошти, щоб розрахуватися за погрузочно /розгрузочні роботи та інші витрати. Однак, доказів понесення таких витрат не надано.

Акт виконаних робіт №0508/2 від 05.08.2022 до Договору транспортно-експедиторського обслуговування № « 01/20 від 20.04.2021 року та Акт виконаних робіт №0508 від 05.08.2022 до Договору транспортно-експедиторського обслуговування № 01/20 від 20.04.2021 не підтверджують, що такі послуги надавалися саме Відповідачеві та ним замовлялися, погоджувалися; де такі послуги надавалися; роботи по навантаженню-розвантаженню здійснювалися при розвантажені товару із морського судна чи під час завантаження на транспортний засіб; де зберігався контейнер; скільки він зберігався; чи був період часу (термін, строк) протягом якого зберігання контейнера здійснювалося безкоштовно і з якого числа таке зберігання стало платним; доказів що власник (державний орган) складу або іншого місця де зберігався контейнер виставив для Позивача рахунок за таке зберігання; чи оплачував Позивач за таке зберігання і тим самим поніс збитки.

Вище описані акти та рахунки виставлено в день отримання товару Відповідачем в Україні на складі ТОВ «Пластпродукт» (вул. Нагірна, 1-А, с. Великий Омеляник, Луцький р-н, Волинська обл ), який містився в контейнері MSCU3482113 Відповідачем.

Послуги по завантаженню-розвантаженню та зберіганню контейнера є додатковими витратами.

Відповідно до п.3 ст. 10 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», експедитор має право на відшкодування в погоджених з клієнтом обсягах додаткових витрат, що виникли в нього при виконанні договору транспортного експедирування, якщо такі витрати здійснювалися в інтересах клієнта.

Згідно п.10 ст.9 Закону України, «Про транспортно-експедиторську діяльність», підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб`єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Законом України «Про транспортно-експедиторську діяльність» передбачено, що Клієнт зобов`язаний відшкодувати, документально підтверджені витрати.

Також, Позивач зазначає, що ТОВ «Галаград» було укладено договір з MEPLINE LOJISTIK HIZMETLERI LTD STI, яка і здійснювала надання послуг по зберігання та навантажувально-розвантажувальних роботах за межами території України вантажу який перебував в контейнері MSCU3482113.

Разом з цим, відсутні докази на підтвердження укладення такого договору.

Позивачем надається електронний рахунок фактура від 31.07.2022 року (перекладений з турецької мови на українську, а.с.87-88), однак в наданому рахунку замовлення здійснено 31.07.2022, а також в наданому рахунку нічого не згадується про контейнер по якому здійснювалися послуги.

З рахуванням вищевикладеного, надані позивачем документи не підтверджують факт наданих послуг та оплату за такі послуги.

На підставі викладеного, у задоволенні позову слід відмовити з покладенням на позивача судових витрат.

Щодо клопотання представника відповідача про розподіл судових витрат (а.с.46), судом враховано наступне.

За приписами ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Пунктом 4 ст. 129 ГПК України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Таким чином, приписами вищенаведеної норми визначається порядок подання стороною доказів щодо витрат, пов`язаних із судовим розглядом, зокрема, на правничу допомогу адвоката, у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) сторін. Порядок подачі таких документів з відповідною заявою в письмовому провадженні Господарським процесуальним кодексом України не визначено.

Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.

Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати, тоді як конституційне право на професійну правничу допомогу не може бути обмежено.

Згідно з пунктом 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Системний аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що факт понесення стороною судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розмір встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, зокрема на підставі договору про надання правничої допомоги та відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг (виконаних робіт) та їх вартості. Відсутність документального підтвердження факту понесення стороною судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У відповідності до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).

За змістом частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Отже, надання адвокатом правничої допомоги в порядку представництва у суді здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, положення щодо якого містяться, зокрема у Главі 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору. Згідно з положеннями цієї статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити такі висновки:

1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені у частині другій статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність");

2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;

3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як положеннями цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";

6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару;

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Аналогічні правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18, від 07 вересня 2020 року у справі № 910/4201/19.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст.126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Як вбачається із клопотання відповідача, останній просить стягнути з відповідача 20000, грн. витрат на професійну правничу допомогу.

В підтвердження надання АБ «Крючкова» послуг з професійної правничої допомоги в суді під час розгляду справи № 903/1050/22 стороною надано наступні копії: договір про надання правової допомоги №48-ЮП від 25.01.2023, попередній (орієнтовний) розрахунок від 25.012.023, акт приймання-передачі наданих послуг №378 від 15.02.2023.

Дослідивши надані позивачем докази, суд приймає до уваги, що 25.01.2023 між ТзОВ «Пластпродукт» (замовник) та АБ «Крючкова» (виконавець) укладено договір про надання правової допомоги (а.с.47-49).

Згідно п.4.1.договору, вартість послуг, що надаються Адвокатським бюро (Гонорар), становить 20000,00 (двадцять тисяч гривень 00 коп.).

Оплата здійснюється протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту розгляду справи (п.4.2.договору).

Відповідно до п.4.6 договору, допускається оплата частинами та попередня оплата вартості послуг, що не вважатиметься порушенням умов договору. Усі кошти, передані Клієнтом Адвокатському бюро, помічнику чи іншій довіреній особі Адвокатського бюро вважаються Гонораром Адвокатського бюро, крім випадків компенсації понесених чи запланованих офіційних витрат по справі.

Згідно попереднього (орієнтовного) розрахунка від 25.012.023, АБ«КРЮЧКОВА» адвокатом Крючковою О.Б. надано та в подальшому планується надати наступні види послуг:

- Вивчення позовної заяви про стягнення 317054,85грн та всіх документів .

- формування правової позиції.

- підготовка відзиву на позовну заяву про стягнення заборгованості.

- підготовка клопотання про витребування оригіналів документів.

- підготовка клопотання про розподіл судових витрат.

- підготовка клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

-участь у судових засіданнях.

Враховуючи вищенаведений обсяг надання послуг правової допомоги, орієнтована сума витрат на професійну правничу допомогу становить 20 000,00 грн.

Позивач оплатив частину наданих послуг АБ «Крючкова», що підтверджується платіжним дорученням №322 від 02.03.2022 на суму 11000,00грн.

Судом засвідчується, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного адміністративного суду від 28.12.2020 у справі №640/18402/19.

Верховний Суд у постанові від 02.02.2023 № 915/606/21 зазначає про те, що у разі погодження між адвокатом (адвокатським бюро / об`єднанням) та клієнтом фіксованого розміру гонорару такий гонорар обчислюється без прив`язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги. Фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого адвокатом (адвокатським бюро / об`єднанням) часу на надання правничої допомоги клієнту.

Враховуючи вищевикладене, вартість послуг з надання правничої допомоги була погоджена між позивачем та АБ «Крючкова» у договорі №48-ЮП від 25.01.2023 у фіксованому розмірі, який не змінюється в залежності від обсягу наданих послуг та витраченого адвокатом часу, а отже, є чітко визначеним.

Разом з цим, у відповідності до п.4 ст.129 ГПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки в задоволенні позову відмолено, то і витрати на правову допомогу слід стягнути з позивача на користь відповідача.

Приймаючи до уваги наведене вище, виходячи із засад розумності і справедливості, оскільки розмір судових витрат доведений, документально обгрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, суд вважає підставним та обґрунтованим стягнення з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

Керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 256 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАСТКАР" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАСТПРОДУКТ" про стягнення 317054,85грн. - відмовити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАСТКАР" (вулиця Троїцька, буд.30, приміщення 810, місто Одеса, 65048, код ЄДРПОУ 43531345) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАСТПРОДУКТ" (вулиця Нагірна,1-А, село Великий Омеляник, Луцький район, Волинська область, 45624, код ЄДРПОУ 38592757) 20000,00 грн. (двадцять тисяч гривень) понесених витрат на правову допомогу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено 08.03.2023.

Суддя І. О. Гарбар