Ухвала

від 07.03.2023 по справі 911/2779/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

07 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 911/2779/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жукова С.В. - головуючого, Картере В.І., Огородніка К.М.

розглянувши матеріали касаційної скарги заступника керівника Київської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Волинської області від 27.04.2022

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2023

у справі №911/2779/21

за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції

до Вишгородського районного комунального підприємства «Комунальник»

треті особи, які не заявляють самостійних вимог, на стороні позивача:

1. Петрівська сільська рада Вишгородського району Київської області;

2. Вишгородська міська рада

про стягнення шкоди

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява (вх. №2769/21 від 20.09.2021) заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції України до Вишгородського районного комунального підприємства "Комунальник" про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Позов заявлено про стягнення з відповідача на користь державного бюджету України, обласного бюджету Київської області та місцевого бюджету Вишгородської міської ради шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, а саме самовільного зайняття земельних ділянок, в розмірі 261 756,77 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 31.05.2022 у справі №911/2779/21 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2023 залишено без змін рішення Господарського суду Київської області від 31.05.2022 у справі №911/2779/21.

До Верховного Суду від заступника керівника Київської обласної прокуратури (далі в тексті - Скаржник) надійшла касаційна скарга у якій Скаржник просить суд поновити строк на подання касаційної скарги рішення Господарського суду Київської області від 31.05.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2023, скасувати рішення Господарського суду Київської області від 31.05.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2023 по справі №911/2779/21.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 911/2779/21визначено колегію суддів у складі: Жуков С.В. (головуючий), Огороднік К.М., Картере В.І., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.02.2023.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, зважаючи на таке.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

За приписами пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Отже, перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.

За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Предметом касаційного оскарження за касаційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури є судові рішення, якими розглянуто позов про стягнення 261 756,77 грн.

Позов у справі № 911/2779/21 до суду першої інстанції подано у 2021 році, відповідно до статті 7 Закону України "Про державний бюджет на 2021 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня було встановлено у розмірі 2 270,00 грн.

Відтак, предметом позову у цій справі є стягнення 261 756,77, що є меншим ніж п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до вимог підпунктів "а"-"г" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України випадки відкриття касаційного провадження у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, залежать виключно від обставин конкретної справи та значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики.

Відтак, особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Такими чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії господарських справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм та наявності обставин конкретної справи, передбачених підпунктами "а"-"г" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Звертаючись із касаційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури зазначає, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме ст.ст. 4, 5, 40, 68, ч. 1 ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», ст. 17 Закону України «Про відходи», ст. 1166 Цивільного кодексу України) та порушили норми процесуального права : ст. ст. 2, 11, 13, 73-74, 76-80, 86, 91, 236, 238 ГПК України), застосувавши норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 17.12.2019 у справі № 915/1456/15,від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, у постанові ВП ВС від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

При цьому у поданій касаційній скарзі не наведено обґрунтування випадків, передбачених підпунктами "а"-"г" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, за яких судові рішення у малозначних справах можуть бути переглянуті у касаційному порядку.

Таким чином, касаційна скарга заступника керівника Київської обласної прокуратури не містить належних обґрунтувань, обставин, передбачених підпунктами "а"-"г" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, а суд з власної ініціативи таких підстав не вбачає.

До того ж посилання неврахування правових висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах є підставою касаційного оскарження судових рішень, передбаченою п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, та не є виключним випадком у розумінні п.п. "а" - "г" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, за наявності яких судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб може бути переглянуто у касаційному порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції згідно з ч. 2 ст. 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

Зазначені у касаційній скарзі доводи зводяться до заперечення встановлених судами обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійсненні судами під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи.

Верховний Суд зазначає, що незгода із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить про їх незаконність і про винятковість справи для Скаржника як і не може вказувати на таку обставину негативні наслідки для скаржника прийняття цих судових рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь однієї із сторін справи є звичайним передбаченим процесуальним законом процесом.

Визначені підпунктами а), б), в), г) п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

При цьому використання оціночних чинників, як-то: «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», «малозначні справи» тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом) колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 911/2779/21 за касаційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури поданою на рішення Господарського суду Київської області від 31.05.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2023 у вказаній справі.

Крім того, до поданої касаційної скарги заступника керівника Київської обласної прокуратури не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, які зазначено в додатках до касаційної скарги, про що Управлінням забезпечення автоматизованого документообігу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду був складений Акт від 16.02.2023 №29.1-08/75.

Оскільки відсутні підстави для відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури поданою на рішення Господарського суду Київської області від 31.05.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2023, то клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, яке міститься у касаційній скарзі, колегією суддів не розглядається.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 12, 163, 234, 235, 287, пунктом 1 частини першої статті 293, статтею 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури поданою на рішення Господарського суду Київської області від 31.05.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2023 по справі №911/2779/21.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Жуков

Судді В.І. Картере

К.М. Огороднік