Рішення

від 27.02.2023 по справі 521/11377/16-ц

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

---

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ__

---

Справа № 521/11377/16-ц

Пр. № 2/521/293/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2023 року м. Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси у складі

головуючого судді Сегеди О.М.,

при секретарі Замниборщ А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Дунай-Транзит» про стягнення заробітної плати, повернення трудової книжки та відшкодування майнової та моральної шкоди,

встановив:

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, уточненим у подальшому, до Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Дунай-Транзіт» (далі СП ТОВ «Дунай-Транзіт»), посилаючись на те, що 09 лютого 2016 року між ним та директором СП ТОВ «Дунай-Транзіт» ОСОБА_2 було укладено безстроковий трудовий договір №09022016/1, предметом якого було здійснення ним транспортного перевезення вантажу по маршруту м. Баштанка (Миколаївська обл., Україна) м. Ауденарде (Бельгія) - м. Єреван (Вірменія) з використанням вантажного транспортного засобу «Daf», номерний знак НОМЕР_1 , наданого йому відповідачем.

Відповідно до умов п.1.1 Трудового договору він зобов`язувався особистими діями та силами, за допомогою наданого транспортного засобу виконувати перевезення вантажу, а відповідач зобов`язувався створювати йому необхідні умови для роботи, виплачувати грошову винагороду в розмірі 50,00 євро в день та надавати соціально-побутові блага.

Позивач зазначав, що 10 лютого 2016 року йому був виданий за підписом директора підприємства ОСОБА_2 бланк на підтвердження діяльності з печаткою та видана на його ім`я довіреність за №80 від10 лютого 2016 року на управління транспортним засобом марки «DAF FT XF 105 460» номерний знак НОМЕР_1 , півпричепом SCHWARZMUFLLER SPA 3/Е сірий, строком з 10 лютого 2016 року до 31 грудня 2016 року, в який також було зазначено, що він повинен слідкувати за технічним станом транспортного засобу, здійснювати ремонти і технічне обслуговування автомобіля, бути представником в ГІБДД, представляти інтереси, пов`язані з експлуатацією автомобіля і розписуватися в офіційних документах.

Вказував, що 29 лютого 2016 року для виконання доручення відповідача, він витратив свої кошти у сумі 22993,00 грн. на оплату вартості термінальних послуг на паромному комплексі в порту Іллічівськ, сплату фрахту т/х.

Стверджував, що 07 березня 2016 року виконуючи обов`язки покладені на нього замовником, знаходячись у командировці в Республіці Арменія, м. Єреван, на території митниці «Апавен», йому були нанесені громадянином України, водієм компанії СП ТОВ«Дунай-Транзіт» ОСОБА_3 тілесні ушкодження, що підтверджується висновком лікарів неврологічного відділу ГКБ №10.

Зазначав, що після отримання 07 березня 2016 року тілесних ушкоджень, він більше не міг виконувати свої обов`язки за трудовим договором, тому зателефонував відповідачу та пояснив ситуацію, а також попросив допомоги, оскільки знаходився за кордоном майже без грошей і в складному стані. У відповідь відповідач попросив передати вантажний транспортний засіб довіреній ним особі, а на прохання допомоги відмовив, чим порушив п. 3.2.4 трудового договору.

31 березня 2016 року він звернувся до СП ТОВ «Дунай-Транзіт» із заявою про звільнення, виплату заробітної плати відповідно п. 1.1 трудового договору та повернення трудової книжки із відповідним записом, але йому було відмовлено.

Посилаючись напорушення своїхправ,позивач просивсуд встановитифакт трудовихвідносин міжним таСП ТОВ«Дунай-Транзіт»,починаючи з09лютого 2016року по31березня 2016року напідставі трудовогодоговору №09022016/1від 09лютого 2016року;зобов`язати відповідачаповернути йомуналежну оформленутрудову книжкуз відповіднимизаписами проприйняття нароботу тазвільнення; стягнути з відповідача на його користь заробітну плату за період з 09 лютого 2016 року по 31 березня 2016 року в розмірі 61479,50 грн.; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31 березня 2016 року по 22 листопада 2021 року у розмірі 1919360,00 грн. з відрахуванням податків, страхових внесків та інших обов`язкових платежів; стягнути з відповідача на його користь компенсацію за невикористану відпустку за період з 31 березня 2016 року по 22 листопада 2021 року у розмірі 242919,00 грн. з відрахуванням податків, страхових внесків та інших обов`язкових платежів; стягнути з відповідача на його користь вихідну допомогу при звільненні у розмірі 89970,00 грн. з відрахуванням податків, страхових внесків та інших обов`язкових платежів; стягнути з відповідача на його користь оплату за послуги порому у розмірі 22993,00 грн. та стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в розмірі 500000,00 грн.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 05 липня 2016 року по справі було відкрите провадження та справа призначена до судового розгляду (т. 1 а.с. 28).

Ухвалою суду від 05 липня 2016 року позивачу було відстрочено сплату судового збору на строк, не довше ніж до ухвалення судового рішення по справі (т. 1 а.с. 27).

Ухвалою суду від 17 серпня 2016 року заява позивача про забезпечення позову була повернута заявнику (т. 1 а.с. 60).

Ухвалою суду від 30 серпня 2016 року заява позивача про забезпечення позову була повернута заявнику (т. 1 а.с. 37).

Ухвалою суду від 15 листопада 2016 року по справі заява позивача про витребування доказів була задоволена частково, витребувано з Головного управління Держпраці в Одеській області копії матеріалів, отриманих в ході перевірки СП ТОВ «Дунай-Транзіт» від 18 квітня 2016 року (т. 1 а.с. 122).

Ухвалою суду від 02 грудня 2016 року по справі була призначена експертиза по дослідженню документів (т. 1 а.с. 155).

Ухвалою суду від 16 червня 2017 року у зв`язку з неможливістю надання експертного висновку по справі було відновлено провадження та справі була призначена до судового розгляду (т. 1 а.с. 196).

Ухвалою суду від 16 червня 2017 року заява позивача про збільшення позовних вимог прийнята до розгляду (т. 1 а.с. 215).

Ухвалою суду від 16 червня 2017 року в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову було відмовлено (т. 1 а.с. 216).

Ухвалою суду від 07 липня 2017 року заява позивача про збільшення позовних вимог прийнята до розгляду (т. 1 а.с. 228).

У зв`язку із закінченням терміну повноважень судді Малиновського районного суду м. Одеси Леонова О.С., зазначена справа відповідно до протоколу повторного автоматичного розподілу справ між суддями була передана на розгляд судді Целуху А.П.

Ухвалою суду від 04 серпня 2017 року справа була прийнята до провадження та призначена до судового розгляду (т. 1 а.с. 244).

Ухвалою суду від 20 листопада 2017 року накладено арешт на транспортні засоби (т. 2 а.с. 24-25).

Ухвалою суду від 08 грудня 2017 року витребувано з ГУ ДФС України в Одеській області звіт СП ТОВ «Дунай Транзіт» щодо кількості водіїв, які офіційно працюють в СП ТОВ «Дунай Транзіт» та дані про перетину кордону України працівниками СП ТОВ «Дунай Транзіт» з 01 липня 2017 року по 01 вересня 2017 року у якості водіїв (т.2 а.с.45-46).

Ухвалою суду від 30 травня 2018 року витребувано з Державної прикордонної служби України відомості про кількість перетину державного кордону України працівниками СП ТОВ «Дунай Транзіт» у якості водіїв за період з 01 липня 2017 року по 01 вересня 2017 року (т. 2 а.с. 84-85).

Ухвалою суду від 03 липня 2018 року витребувано з Державної прикордонної служби України відомості про перетин державного кордону України працівником СП ТОВ «Дунай Транзіт» у якості водія ОСОБА_3 за період з 01 березня 2016 року по 01 липня 2018 року (т. 2 а.с. 92).

Ухвалою суду від 10 жовтня 2018 року було відмовлено у задоволенні клопотання про призначення по справі судової почеркознавчої експертизи (т.2 а.с.123).

Ухвалою суду від 10 жовтня 2018 року витребувано з Державної прикордонної служби України відомості про перетин державного кордону України ОСОБА_1 за період з 01 лютого 2016 року по теперішній час (т. 2 а.с. 124).

Ухвалою суду від 07 листопада 2018 року витребувано ГУ ДФС України в Одеській області відомості з Державного реєстру фізичних осіб платників податків інформацію щодо суми сплачених доходів та утриманих податків ОСОБА_1 .

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 05 березня 2019 року. залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 31 липня 2019 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі (т. 1 а.с. 169-171, 233-238).

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 16 січня 2020 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року були скасовані заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2014 року (т. 3 а.с. 17-18, 66-67).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2021 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 05 березня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 31 липня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (т. 3 а.с. 173-177).

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 20 вересня 2021 року справу прийнято до провадження та призначено підготовче судове засідання (т. 3 а.с. 183-184).

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2021 року строк підготовчого провадження по справі було продовжено (т. 4 а.с.2-3).

Ухвалою суду від 27 січня 2022 року заява ОСОБА_1 про забезпечення позову була залишена без задоволення (т.4 а.с.19-21).

Ухвалою суду від 15 серпня 2022 року підготовче провадження по справі було закінчено, справу призначено до судового розгляду (т.4 а.с.85).

Ухвалою суду від 14 грудня 2022 року клопотання позивача про витребування доказів на підставі ст. 222 ЦК України залишено без розгляду (т. 4 а.с. 124-125).

Позивач в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України (т. 4 а.с. 76).

Представник відповідача, діюча на підставі ордеру від 14 грудня 2021 року в судове засідання не з`явилася, про дату, час і місце судового засідання повідомлялася відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України, надала через канцелярію суду письмову промову в судових дебатах, в яких заперечувала проти позовних вимог в повному обсязі. Раніше, представник за довіреністю від 26 жовтня 2016 року, надав заперечення на позов, в якому просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі посилаючись на те, що між СП ТОВ «Дунай Транзіт» та ОСОБА_1 трудовій договір не укладався, а вимоги позивача щодо повернення трудової книжки є безпідставними, оскільки в матеріалах справи відсутні документальні докази передачі позивачем трудової книжки СП ТОВ «Дунай Транзіт» (т. 1 а.с. 90-92, т. 3 а.с. 229, 230, т. 4 а.с. 135).

Статтею 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод (далі- Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

У своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» Європейський суд зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади.

З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду вбачається, що питання про порушення ст.17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.

У рішенні Європейського Суду від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходи, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Згідно ч. 3 ст.2 ЦПК України, основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи судом.

Аналіз викладених вище обставин, неявки в судові засідання сторін по справі, яким було відомо про розгляд справи, дає підстави стверджувати про неналежне здійснення ними своїх процесуальних прав і виконання процесуальних обов`язків, що виразилися у відсутності інтересу до розгляду даної справи, що в свою чергу призвело до затягування судового розгляду даної справи, яка тривалий час не може бути вирішена по суті виниклого спору, що призводить до порушення розумних строків розгляду справи.

У зв`язку з неявкою сторін по справі в судові засідання, суд вважає можливим провести розгляд справи у їх відсутність та ухвалити рішення на підставі наявних у справі доказів.

Згідно ч. 2 ст.247ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи сторін, проаналізувавши і оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що СП ТОВ«Дунай-Транзіт»є юридичноюособою та діє на підставі Статуту.

З матеріалів справи вбачається, що 09 лютого 2016 року між ОСОБА_1 (Виконавець) та СП ТОВ «Дунай-Транзіт» (Замовник) в особі директора СП ТОВ«Дунай-Транзіт»Кушнір О.М.було укладенотрудовий договір№09022016/1,за умовамиякого «Виконавець» зобов`язувався особистими діями і силами за допомогою даного «Замовником» транспортного засобу виконувати перевезення вантажів, а «Замовник» зобов`язувався створювати необхідні умови для роботи «Виконавця», виплачувати йому грошову винагороду у розмірі 50,00 євро в день і надавати соціально-побутові блага.

Відповідно до п. 1.2 вказаного договору цей договір є трудовим договором у розумінні чинного в Україні трудового законодавства. На підставі цього договору виникають трудові відносини між «Виконавцем» та «Замовником» (т. 1 а.с.7-9).

Предметом даного договору було здійснення позивачем транспортного перевезення вантажу по маршруту м. Баштанка (Миколаївська обл., Україна) м. Ауденарде (Бельгія) м. Єреван (Вірменія) з використанням вантажного транспортного засобу «Daf», номерний знак НОМЕР_1 , наданого йому відповідачем.

В процесі судового розгляду встановлено, що СП ТОВ «Дунай-Транзіт» заперечує факт укладення з позивачем 09 лютого 2016 року трудового договору №09022016/1 та наполягають на тому, що з відповідачем був укладений 09 лютого 2016 року договір підряду №09022016/1 (т. 1 а.с. 97-99).

Відповідно до умов п.п. 1.1, 3.1 Договору підряду №09022016/1 замовник доручає, а підрядник бере на себе зобов`язання за плату виконати наступні роботи: здійснити послуги по транспортному перевезенню вантажів по маршруту м. Баштанка (Миколаївська область, Україна) м. Ауденарде (Бельгія) м. Антверпен (Бельгія) м. Єреван (Арменія) - м. Каtу Wroclawskie (Польща), який надає Замовник, з використанням транспортного засобу ДАФ НОМЕР_2 / НОМЕР_1 , наданого Замовником в строк з 10 лютого 2016 року по 06 квітня 2016 року.

За виконану роботу Замовник сплачує Підряднику винагороду у розмірі 10000,00 грн. за умови належного та повного виконання послуги згідно п.1.1 на підставі підписаного сторонами акту виконаних робіт (наданих послуг) на протязі трьох банківських днів.

Встановлено, що 10 лютого 2016 року ОСОБА_1 був виданий за підписом директора СП ТОВ «Дунай-Транзіт» Кушнір О.М. бланк на підтвердження діяльності з печаткою підприємства, в якому зазначено, що ОСОБА_1 протягом періоду з 08-17 28 січня 2016 по 10-58 10 лютого 2016, находився у відпустці або на відпочинку (т. 1 а.с. 144).

В той же день, 10 лютого 2016 року СП ТОВ «Дунай-Транзіт» в особі директора ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_1 було видано довіреність №80 від 10 лютого 2016 року на право управління транспортним засобом DAF FT XF 105460, номерний знак НОМЕР_1 року випуску 2014, півпричеп SCHWARZMUFLLER SPA 3/Е сірий, строком дії з 10 лютого 2016 року до 31 грудня 2016 року, в якій було також зазначено, що ОСОБА_1 повинен слідкувати за технічним станом транспортного засобу, здійснювати ремонти і технічне обслуговування автомобіля, бути представником в ГІБДД, представляти інтереси, пов`язані з експлуатацією автомобіля і розписуватися в офіційних документах (т. 1 а.с. 10).

Судом встановлено, що 07 березня 2016 року ОСОБА_1 , коли він знаходився у відрядженні на території митниці «Апавен» в м. Єреван, Республіки Арменія, були нанесені тілесні ушкодження громадянином України ОСОБА_3 , який на той момент працював водієм компанії СП ТОВ «Дунай-Транзіт».

Встановлено, що постановами старшого слідчого відділу адміністративного району Шенгавит слідчого управління м. Єревана слідчого комітету РА від 11 березня 2016 року за заявою ОСОБА_1 від08березня 2016року поданому факту було порушено кримінальну справу та він був визнаний потерпілим по кримінальній справі №11118416 (т. 1 а.с. 76, 77).

Вироком судузагальної юрисдикціїпершої інстанціїадміністративного районуШенгавит м.Єревана від06жовтня 2016року ОСОБА_3 був визнаний виним та йому було призначено покарання у вигляді штрафу (т. 1 а.с. 162-167).

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 14 вересня 2017 року з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 була стягнутаматеріальна таморальна шкода,завдана внаслідокскоєння злочину(т. 2 а.с. 5-9).

Вказаним рішенням суду було встановлено, що після нанесення ОСОБА_3 тілесних ушкоджень ОСОБА_1 , останній вимушений був перервати трудову діяльність, яку він здійснював за трудовим договором, укладеним між ним та СП ТОВ «Дунай-Транзіт» та терміново виїхати на лікування до м. Одеси (т. 3 а.с. 98-102).

Крім того, ОСОБА_1 в позовній заяві зазначив, що 07 березня 2016 року він повідомив СП ТОВ «Дунай-Транзіт» про те, що не може виконувати свої обов`язки за трудовим договором у зв`язку з отриманням тілесних ушкоджень та на прохання відповідача передав вантажний транспортний засіб довіреній особі (т. 1 а.с. 1-6).

Таким чином, ОСОБА_1 з 08 березня 2016 року припинив трудову діяльність в СП ТОВ «Дунай-Транзіт».

Встановлено, що позивач з 14 березня 2016 року по 30 березня 2016 року перебував на стаціонарному лікуванні в м. Одесі, що підтверджується листком непрацездатності від 23 березня 2016 року (т. 1 а.с. 146).

З матеріалів справи вбачається, що 31 березня 2016 року позивач надав на ім`я директора СП ТОВ «Дунай-Транзіт» ОСОБА_2 заяву про звільнення за власним бажанням, але при цьому матеріали справи доказів отримання відповідачем даної заяви не містять (т. 1 а.с. 13).

Судом встановлено,що післяприпинення позивачемсвоїх обов`язківу зв`язкуз отриманнямтілесних пошкоджень,СП ТОВ«Дунай-Транзіт»не розрахувалосяз ОСОБА_1 за виконану роботу, що стало причиною його звернення до Територіальної інспекції по праці м. Одеси.

Зі змісту відповіді СП ТОВ«Дунай Транзіт» за№1404-02від 14квітня 2016року наім`я територіальноїінспекції попраці м.Одеси вбачається,що міжСП ТОВ«Дунай Транзіт»та ОСОБА_1 було укладенодоговір підряду№09022016/1від 09лютого 2016року,який останнімне буввиконаний уповному обсязіта водносторонньому порядкудостроково розірваний.При цьому,акт виконанихробіт від05квітня 2016року ОСОБА_1 підписувати відмовився.Крім того, зазначено, що твердження ОСОБА_1 про те, що він був прийнятий за заявою і йому не виплачується заробітна плата не відповідає дійсності, оскільки він не приймався на роботу за заявою і не є одиницею в штатному розкладі підприємства (т. 1 а.с. 129, 133, 134).

18 квітня 2016 року Головним управлінням Держпраці в Одеській області було розглянуто звернення ОСОБА_1 від 05 квітня 2016 року щодо невиплати йому адміністрацією СП ТОВ «Дунай-Транзіт» заробітної плати, матеріального забезпечення по тимчасовій втраті працездатності, невидачі трудової книжки та здійснено первинну позапланову перевірку вказаного підприємства щодо дотримання законодавства про працю, за наслідками якої складено Довідку №15-001-0014/0072, зі змісту якої вбачається, що Головним управлінням Держпраці в Одеській області в межах належних йому повноважень встановлено, що між сторонами наявні цивільно-правові відносини на підставі договору підряду № 09022016/1 від 09 лютого 2016 року, а факт перебування позивача з відповідачем в трудових відносинах не знайшов підтвердження під час перевірки (т. 1 а.с. 93-95).

Судом встановлено, що у книзі обліку руху трудових книжок СП ТОВ «Дунай Транзіт» від 01 січня 2012 року відсутня запис про прийом на роботу ОСОБА_1 та отримання його трудової книжки (т. 1 а.с. 148-149).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно ст. 2 КЗпП України працівник реалізує своє право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі чи організації, або з фізичною особою.

Відповідно до ст. 21 КЗоТ України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно ст. 24 КЗоТ трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим:1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я;3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації за погодженням між керівниками підприємств, установ, організації не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом здоров`я.

Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 837ЦК, за договором підряду, одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Частиною 1 ст. 843 ЦК України визначено, що у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Цивільно-правової угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і в разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.

Виконавець робіт,на відмінувід найманогопрацівника,не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, наказ про прийом на роботу не видається.

Основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно - правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально - визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.

Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Позивач пред`являючи позов зазначав, що працював у відповідача з 09 лютого 2016року по 31 березня 2016року.

Вважаючи, що між ними склалися трудові відносини, позивач просив суд встановити факт його перебування у трудових відносинах з відповідачем на посаді водія.

В матеріалах справи містяться копії двох договорів, нібито укладених між сторонами, а саме трудовий договір №09022016/1 від 09 лютого 2016 року та договір підряду №09022016/1 від 09 лютого 2016 року, але при цьому ні одна із сторін не надала до суду оригінали вказаних договорів, хоча відповідач СП ТОВ «Дунай Транзіт», який стверджує, що між сторонами був укладений договір підряду зобов`язаний був надати його оригінал, оскільки саме на підприємстві повинні зберігатися оригінали укладених договорів підряду.

Виходячи з умов договору підряду №09022016/1 від 09 лютого 2016 року, нібито укладеного між сторонами, копія якого була надана відповідачем, ОСОБА_1 здійснював перевезення вантажів по маршруту, який надав відповідач, з використанням автотранспортного засобу, наданого відповідачем, забезпечував безпеку вантажу, вів облік, складання та передачу вантажно-грошових звітів, але при цьому в ньому не зазначено, який саме результат роботи повинен передати підрядник замовнику.

Тобто, процес праці не передбачає будь-якого кінцевого результату, не встановлює обсяг виконуваної роботи у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню, що повинні були бути відображені в акті їх приймання.

При цьому в договорі підряду №09022016/1 від 09 лютого 2016 року не містяться відомості щодо того, який саме конкретний результат роботи повинен передати підрядник замовникові, не визначено переліку завдань роботи, її видів, кількісних і якісних характеристик, сторонами не складено жодного акту виконаних робіт за цивільно-правовим договором.

За таких обставин, суд вважає, що предметом цього договору є процес праці, а не її кінцевий результат.

Крім того, матеріальна відповідальність, яка передбачена п. 4.1 Договору підряду №09022016/1 від 09 лютого 2016 року - це інститут трудового права.

Отже в силу ст. 130 КЗпП України на ОСОБА_1 була покладена матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на нього трудових обов`язків.

Суд також звертає увагу на те, що відсутність трудового договору, наказу про прийняття на роботу та звільнення не виключає можливості визнати правовідносини сторін трудовими.

З висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 08 травня 2018 року в справі № 127/21595/16-ц вбачається, що основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик. Трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Верховний Суд у постанові від 13 квітня 2020 року у справі № 344/2293/19 визначив, що встановлення факту наявності трудових відносин між робітником і роботодавцем можливе при встановленні виконання робітником трудових функцій, підпорядкування робітника правилам внутрішнього трудового розпорядку, забезпечення робітнику умов праці та виплати винагороди за виконану роботу.

За таких обставин, суд вважає, що наявні в матеріалах справи документи, підтверджують факт допуску позивача з відома директора СП ТОВ «Дунай-Транзіт» до роботи, встановлення йому місця роботи та виконання ним трудових функцій в інтересах наймача з використанням наданого йому транспортного засобу.

Крім того, встановлення форми оплати за роботу, свідчить про те, що між сторонами склалися трудові відносини.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що між сторонами з 09 лютого 2016 року по 07 березня 2016 року включно існували трудові відносини, які були позивачем з08березня 2016року припиненіузв`язку знеможливістю їхвиконувати із-заотриманих ним тілесних ушкоджень, про що ОСОБА_1 особисто повідомив відповідача та за проханням останнього передав вантажнийтранспортний засібдовіреній особіСП ТОВ «Дунай-Транзіт».

З матеріалівсправи вбачається,що до 13 березня 2016 року позивач перебував на території Республіки Арменія, а з 14 березня 2016 року по 30 березня 2016 року знаходився на стаціонарному лікуванні в м. Одесі.

За твердженням позивача, 31 березня 2016 року він подав СП ТОВ«Дунай-Транзіт» заяву про звільнення, але при цьому доказів подачі даної заяви в матеріалах справи відсутні.

За таких обставин, суд вважає, що трудові відносини між сторонами були припиненні 08 березня 2016 року.

Відповідно до вимог ст.ст. 115, 116 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Статтею 47 КЗпП встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу. У разі звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Як було встановлено, позивач знаходився у відряджені за кордоном 28 днів та сторонами обумовлено оплату праці в розмірі 50,00 євро за добу.

Розраховуючи розмір оплати праці, перебуваючи у відряджені за кордоном його оплата праці за 28 днів становить 1400,00 євро (28 дн. х 50 євро), що за курсом НБУ становить 54096,00 грн. (1400 євро х 38,64 грн.).

Отже заборгованість СП ТОВ«Дунай-Транзіт» перед ОСОБА_1 по заробітній платі складає 54096,00 грн.

Що стосується вимог позивача щодо стягнення з відповідача понесених ним витрат за послуги порому у розмірі 22993,00 грн., то суд вважає що дані вимоги задоволенню не підлягають, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами.

Позивачем до суду надано рахунок №6022901/04/70201-003 від 29 лютого 2016 року, наданий йому від ПАТ «ПЛАСКЕ» для здійснення оплати вартості термінальних послуг на паромному комплексі порту Ільічівськ та сплату фрахту т/х Герои Севастополя, однак доказів підтвердження сплати даного рахунку до суду не надано.

Відповідно до ст.38КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. У разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не має права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на звільнення за власним бажанням без посилання на частину третю статті 38 КЗпП України.

При зверненні до суду з даним позовом позивач зазначав про порушення відповідачем законодавства про працю, зокрема, невиплату заробітної плати у строк передбачений статтею 115 КЗпП України.

Суд вважає, що оскільки позивач сам припинив трудові відносини з відповідачем, на роботу з 08 березня 2016 року, не виходив, подав заяву про звільнення за власним бажанням, при цьому не зазначивши про порушення відповідачем законодавства про працю, зокрема невиплату заробітної плати, тому підстави для стягнення вихідної допомоги відповідно до вимог ч.3 ст.38 КЗпП України відсутні, а тому дані вимоги задоволенню не підлягають.

Що стосується вимог позивача щодо зобов`язання відповідача повернути йому належну оформлену трудову книжку з відповідними записами про прийняття на роботу та звільнення, то суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні даних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст.235 ч.4 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівнику виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

За приписомп.п.1.1.,1.3.«Інструкції пропорядок веденнятрудових книжокпрацівників» від29.07.1993р.,трудова книжкає основнимдокументом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації усіх форм власності. При влаштуванні на роботу працівники зобов`язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку.

В судовому засіданні позивач пояснив суду, що він особисто передав трудову книжку директору СТ ТОВ «Дунай-Транзіт», але з наказом про прийняття його на роботу в СТ ТОВ «Дунай-Транзіт» ознайомлений не був, оскільки підписав трудовий договір, укладений між ним та СТ ТОВ «Дунай-Транзіт», в особі директора, копія якого була йому видана на руки.

Представник відповідачау відзивіта вписьмових поясненняхзаперечував фактукладення з ОСОБА_1 трудового договорута наполягалана тому,що міжостаннім та СТ ТОВ «Дунай-Транзіт» були відсутні трудові відносини, оскільки з позивачем було укладено договір підряду, тому у СТ ТОВ «Дунай-Транзіт» відсутня трудова книжка позивача.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснив суду, що вони разом з ОСОБА_1 раніше працювали в ТОВ «МУЛЬТИТРАНС», а потім перейшли до СТ ТОВ «Дунай-Транзіт». ОСОБА_1 перейшов до ТОВ «Дунай-Транзіт» раніше. Працевлаштування проходило по вул. Технічна у м. Одесі. При прийомі на роботу, ОСОБА_1 написав заяву, яку разом з трудовою книжкою передав директору ТОВ «Дунай-Транзіт» ОСОБА_5 , оскільки останній трудові книжки тримав у себе. ОСОБА_1 піднявся у вагончик з трудовою книжкою, а спустився без трудової книжки. Вважає, що факт отримання трудової книжки ОСОБА_1 , директор ТОВ «Дунай-Транзіт» ОСОБА_5 підтвердив у телефонній з ним розмові, коли він, ОСОБА_4 просив ОСОБА_5 виплатити йому заборгованість по заробітній платі.

Отже, суд прийшов до висновку, що в матеріалах справи відсутні достатні докази, які б підтверджували факт передачі ОСОБА_1 трудової книжки ТОВ «Дунай-Транзіт».

Посилання позивача на звукозапис розмови з директором ТОВ «Дунай-Транзіт»судне приймає до уваги, так як останній не був допитаний судом в якості свідка, оскільки клопотання про його виклик та допит позивачем не заявлялося, а також суду не надано доказів того, що учасниками цієї розмови були саме ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Таким чином, суд вважає, що ні заява про прийом на роботу, ні трудова книжка ОСОБА_1 - ТОВ «Дунай-Транзіт» не передавалась.

Оскільки позивач доказів оформлення його на роботу в ТОВ «Дунай-Транзіт» суду не надав, то в задоволенні позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід відмовити.

Суд вважає, що ОСОБА_1 в порушення трудового законодавства був фактично допущений до роботи без належного оформлення, що підтверджується наданням йому в користування автомобіля, який належить ТОВ «Дунай-Транзіт» та довіреності №80 від 10 лютого 2016 року на управління вказаним автомобілем.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що оскільки ОСОБА_1 трудова книжка підприємству не надавалась, питання щодо його звільнення не вирішувалось, то в задоволенні позовних вимог щодо зобов`язання внести записи та видати трудову книжку слід відмовити.

Що стосується позовних вимог щодо стягнення компенсації за невикористану відпустку за період з 31 березня 2016 року по 22 листопада 2021 року, то дані вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Статтею 75 КЗпП України визначено, що щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Відповідно до ст.76 КЗпП України щорічні додаткові відпустки надаються працівникам: 1) за роботу із шкідливими і важкими умовами праці; 2) за особливий характер праці; 3) в інших випадках, передбачених законодавством. Тривалість щорічних додаткових відпусток, умови та порядок їх надання встановлюються нормативно-правовими актами України.

Оскільки судом було встановлено, що позивач був фактично допущений до роботи та працював без належного оформлення в період з 09 лютого 2016 року по 07 березня 2016 року включно, то за відпрацьований період з відповідача на користь позивача необхідно стягнути компенсацію за 2 дня невикористаної відпустки в розмірі, що еквівалентно 100,00 євро, що складає 3864,00 грн.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що відповідач фактично допустив позивача до роботи без оформлення трудових відносин, що порушує вимоги статті 24 КЗпП України та свідчить про відсутність офіційного працевлаштування найманого працівника.

Суд вважає, що у випадку допуску особи до роботи - роботодавець зобов`язаний оформити працівника на роботу відповідно до вимог статті 24 КЗпП України.

При цьомусуд критичнооцінює доводивідповідача про те що з позивачем існували правовідносини цивільно-правого характеру за договором підряду, оскільки оригінал такого договору суду не надавався.

У постанові Верховного Суду від 04 вересня 2020 року у справі № 160/8039/18 акцентовано увагу, що «юридичні та фізичні особи-підприємці, залучаючи працівників до найманої оплачуваної праці та укладаючи з такими особами цивільно-правові договори, замість трудових, позбавляють останніх основних прав та гарантій, встановлених Конституцією (стаття 43-46) та законами України, а саме: на оплату праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, права на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня, на щорічні і додаткові оплачувані відпустки, права на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади тощо».

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

До юридичного складу, що є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. Ці обставини повинні бути належно доведені.

Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань, або втрати нормальних життєвих зв`язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв`язку між попередніми умовами.

Пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року) визначено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Отже, за приписами ст. 237-1 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди серед іншого слід встановити факт порушення законних прав працівника у сфері трудових відносин.

Аналізуючи надані суду докази, суд прийшов до висновку, що позивач частково довів обґрунтованість своїх вимог, а саме порушення відповідачем його законних прав на працю яка включає і її належну оплату.

Стаття 43 Конституції України гарантує кожному громадянину право заробляти собі на життя працею та отримувати за це винагороду у вигляді заробітної плати, не нижчої від визначеної законом.

Виходячи з того, що ОСОБА_1 був допущений до роботи без письмового оформлення трудових відносин та відмови йому у виплаті в повному розмірі заробітної плати (винагороди), що призвело до порушення норм трудового законодавства, суд вважає, що його вимоги в частині стягнення моральної шкоди підлягають задоволенню частково.

При визначені розміру моральної шкоди суд враховує розмір невиплаченої заробітної плати, втрати нормальних життєвих зв`язків, виникнення необхідності для позивача додаткових зусиль для організації свого життя, тому виходячи з принципу розумності та справедливості вважає, що з відповідача на користь позивача слід стягнути моральну шкоду в розмірі 10000,00 грн.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Гривня,як національнавалюта єєдиним законнимплатіжним засобомна територіїУкраїни.Сторони,якими можутьбути якрезиденти,так інерезиденти -фізичні особи,які перебуваютьна територіїУкраїни,у разіукладення цивільно-правовихугод,які виконуютьсяна територіїУкраїни,можуть визначитив грошовомузобов`язаннігрошовий еквівалентв іноземнійвалюті.Відсутня заборонана укладенняцивільних правочинів,предметом якихє іноземнавалюта,крім використанняіноземної валютина територіїУкраїни якзасобу платежуабо якзастави,за виняткомоплати віноземній валютіза товари,роботи,послуги,а такожоплати праці,на тимчасовоокупованій територіїУкраїни.

Відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені ст. 193, ч. 4 ст. 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Частиною 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» визначено, що єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог і зобов`язань, якщо інше не передбачено Декретом № 15-93, іншими актами валютного законодавства України, є валюта України. Тобто заробітну плату нерезиденти-працівники мають одержувати в гривнях.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року заробітна плата працівників підприємств на території України виплачується в грошових знаках, що мають законний обіг на території України.

Виходячи з того, що підприємство веде бухгалтерський облік і складає фінансову звітність у грошовій одиниці України суд розраховану виплату в іноземній валюті перераховує в гривню за курсом НБУ на дату їх нарахування, виходячи з курсу 1 євро, що становить 38,64 грн.

Отже з відповідача на користь позивача слід стягнути невиплачену заробітну плату за період з 09 лютого 2016 року по 07 березня 2016 року включно у розмірі 1400,00 євро, що становить 54096,00 грн. на дату нарахування, компенсацію за невикористану відпустку за період з 09 лютого 2016 року по 07 березня 2016 року у розмірі 100,00 євро, що становить 3864,00 грн. та моральну шкоду в розмірі 10000,00 грн.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Згідно ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Судовий збір по справі становить 551,20 грн. Позивачем на виконання Ухвали Малиновського районного суду від 01 липня 2016 року, сплачено судовий збір у розмірі 275,60 грн. (а.с. 20, 42).

Оскільки судом позовні вимоги задоволені частково, то з відповідача на користь держави у розмірі 275,60 грн.

На підставі ст. ст. 21, 38, 47, 75, 76, 94, 97, 115, 116 Кодексу законів про працю України, ст. 21, 24, 32 Закону України «Про оплату праці», керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 259, 264, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Дунай-Транзит» про стягнення заробітної плати, повернення трудової книжки та відшкодування майнової та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути зСпільного підприємствау формітовариства зобмеженою відповідальністю«Дунай-Транзит»(76000,Івано-Франківськаобласть,м.Івано-Франківськ,вул.Галицька,29,код ЄДРПОУ22450821)на користь ОСОБА_1 ,РНОКПП НОМЕР_3 невиплачену заробітну плату за період з 09 лютого 2016 року по 07 березня 2016 року включно в розмірі 54096 (п`ятдесят чотири тисячі дев`яносто шість) гривень 00 коп. з відрахуванням податків, страхових внесків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Дунай-Транзит»(76000, Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, вул. Галицька,29, код ЄДРПОУ 22450821) на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 компенсацію за невикористану відпустку за період з 09 лютого 2016 року по 07 березня 2016 року включно в розмірі 3864 (три тисячі вісімсот шістдесят чотири) гривні 00 коп. з відрахуванням податків, страхових внесків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути зСпільного підприємствау формітовариства зобмеженою відповідальністю«Дунай-Транзит»(76000,Івано-Франківськаобл.,м.Івано-Франківськ,вул.Галицька,29,код ЄДРПОУ22450821)на користь ОСОБА_1 , НОМЕР_3 РНОКПП моральну шкоду в розмірі 10000 (десять тисяч) гривень 00 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Дунай-Транзит» (76000, Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, вул. Галицька,29, код ЄДРПОУ 22450821) на користь держави судовий збір в розмірі гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено 09 березня 2023 року.

Суддя: О.М. Сегеда