Постанова

від 01.03.2023 по справі 910/20356/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" березня 2023 р. Справа№ 910/20356/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Шапрана В.В.

Буравльова С.І.

за участю секретаря судового засідання: Прокопенко О.В.

за участю представників:

від позивача: Кухарук В.О., Перемежко О.А.

від відповідача: Юзефов Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Махна Олександра Михайловича

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2022 (повне рішення складене 02.11.2022)

та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2022 (повне рішення складене 18.11.2022)

у справі №910/20356/21 (суддя Морозов С.М.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Бі Енд Ейч"

до Фізичної особи-підприємця Махна Олександра Михайловича

про стягнення 395 331,00 грн

УСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.10.2022 у справі №910/20356/21 позов задоволено повністю. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Махна Олександра Михайловича на користь Приватного акціонерного товариства "Бі Енд Ейч" суму основного боргу в сумі 331 375,00 грн (триста тридцять одну тисячу триста сімдесят п`ять гривень 00 копійок), суму 3% річних в сумі 17 489,95 грн (сімнадцять тисяч чотириста вісімдесят дев`ять гривень 95 копійок), суму інфляційних втрат в сумі 46 466,05 грн (сорок шість тисяч чотириста шістдесят шість гривень 05 копійок) та суму витрат по сплаті судового збору в сумі 5 929,97 (п`ять тисяч дев`ятсот двадцять дев`ять гривень 97 копійок).

Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що відповідачем не доведено суду вірогідними засобами доказування обсяги та суму виконаних робіт, а судом у свою чергу із представлених відповідачем доказів не убачається за можливе такі дані установити.

Суд першої інстанції зазначав, що даний Договір на створення дизайн-проекту №240717 від 23.10.2017 є припиненим 05.02.2020, отже у відповідача виник обов`язок, протягом 20 днів з дати отримання листа повернути позивачу сплачену ним попередню оплату, доказів, щоб свідчили про повернення відповідачем оплати у визначений в листі позивача №26 (дата його отримання 06.02.2020 - зазначена відповідачем в листі №3 від 25.02.2020) строк - до 26.02.2020 включно, в матеріалах справи не міститься. Тобто, з 27.02.2020 відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання щодо повернення сплаченої позивачем попередньої оплати за Договором №240717 від 23.10.2017 в сумі 331 375,00 грн. З урахуванням установлених обставин, а саме прострочення виконання зобов`язання відповідачем, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат обґрунтовані.

Додатковим рішенням Господарського суду м. Києва від 15.11.2022 у справі №910/20356/21 заяву Приватного акціонерного товариства "Бі енд Ейч" про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Махно Олександра Михайловича на користь Приватного акціонерного товариства "Бі Енд Ейч" суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 12 000,00 грн (дванадцять тисяч гривень 00 копійок).

Не погодившись з прийнятим рішенням, Фізична особа-підприємець Махно Олександр Михайлович подав апеляційну скаргу, в якій просив суд окремо дослідити та оцінити наступні, наявні у матеріалах справи докази: 1) договір №240717 на створення дизайн-проекту фасаду будівлі за адресою: м. Київ, вул. Велика Житомирська, буд. 32 від 23 жовтня 2017 року, в пп. 2.1. якого визначена сукупність умов для початку виконання робіт, звернувши увагу на факт невиконання обох умов, необхідних для початку виконання робіт за вказаним правочином; 2) лист ПрАТ "Бі Енд Ейч" №26 від 05 лютого 2020 року, яким позивач повідомив відповідача про розірвання Договору не у зв`язку з будь-якими порушеннями, а шляхом односторонньої відмови від нього на підставі ч. 4 ст. 289 ЦК України; 3) лист ФОП Махна О.М. №3 від 25 лютого 2020 року; 4) підписаний відповідачем акт №ОУ-0000003 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 06 лютого 2022 року (з приміткою про відмову його підписати позивачем), який не визнаний судом недійсним; 5) результати робіт за договором №240717, надані позивачем у роздрукованому вигляді в якості додатку до позовної заяви та в електронному вигляді на флеш-накопичувачі, доданому до відзиву на позовну заяву. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2022 у справі №910/20356/21 та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування своєї скарги відповідач зазначав, що суд першої інстанції невірно установив обставини справи, не урахувавши, зокрема строк початку виконання відповідачем робіт за Договором не настав (не сплачена передоплата, не передані вихідні дані), і докази, які б доводили протилежне відсутнє також, також суд першої інстанції невірно виклав зміст доказу, а саме листа №3 від 25.02.2020, хибно визначивши підстави для розірвання Договору та відповідні наслідки такого розірвання.

Відповідач також зазначав, що п.п. 2.1. Договору сторони передбачили сукупність двох обставин, які є необхідними для початку виконання відповідачем, як виконавцем, робіт за Договором, а саме, здійснення оплати грошової суми, зазначеної в п.п. 3.6.1. Договору, надання відповідачу, як виконавцю, вихідних даних, передбачених п.п. 4.7.1. Договору. Відповідач зазначав, що позивач не виконав жодної із умов, необхідних для початку виконання робіт за Договором, унаслідок чого строк виконання робіт за Договором не настав.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.11.2022 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Махна Олександра Михайловича у справі №910/20356/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Андрієнко В.В. (головуючий суддя), судді Шапран В.В., Буравльов С.І.

Не погодившись також із додатковим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив суд скасувати додаткове рішення у справі №910/20356/21 про розподіл судових витрат у справі повністю і ухвалити нове рішення, яким відмовити у прийнятті додаткового рішення.

В обґрунтування своєї скарги відповідач зазначав, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про прийняття додаткового рішення, а саме положення ст. 244 ГПК України.

Позивач у своєму відзиві на апеляційні скарги просив суд апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції залишити без змін. Крім того позивач просив здійснити розподіл судових витрат Приватного акціонерного товариства "Бі Енд Ейч", понесених у зв`язку з апеляційним переглядом рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2022 та додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2022, в порядку передбаченому ч. 1 ст. 221 ГПК України.

Також, від відповідача надійшли заперечення проти прийняття і урахування під час розгляду справи відзиву на апеляційну скаргу, у якій відповідач просив суд залишити без розгляду відзив на апеляційну скаргу.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до норм ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному головуючому судді (складу суду) від 05.12.2022 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Махно Олександра Михайловича на додаткове рішення Господарського суду м. Києва від 15.11.2022 у справі №910/20356/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Андрієнко В.В. (головуючий суддя), судді Шапран В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою суду було витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/20356/21. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційних скарг до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/20356/21.

21.12.2022 матеріали справи № 910/20356/21 надійшли на адресу суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.12.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Махна Олександра Михайловича на рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2022 у справі №910/20356/21. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Махна Олександра Михайловича на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2022 у справі №910/20356/21. Об`єднано для спільного розгляду апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Махна Олександра Михайловича на рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2022 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2022. Розгляд справи призначено на 25.01.2023.

У зв`язку із оголошенням повітряної тривоги на території України, зокрема у м. Києві, 25.01.2023 з 14:02 год по 15:45 год, відповідно до відомостей офіційного сайту повітряних тривог України (https://map.ukrainealarm.com/) судове засідання не відбулося. Розгляд справи призначено на 01.03.2023.

У судове засідання, яке відбулося 01.03.2023 з`явились усі учасники справи, які надали суд пояснення стосовно доводів наведених в апеляційних скаргах.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна установити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

З матеріалів господарської справи убачається наступне, що 23.10.2017 між Приватним акціонерним товариством "Бі Енд Ейч" (замовник) та Фізичною особою-підприємцем Махно Олександром Михайловичем (виконавець) був укладений Договір на створення дизайн-проекту №240717 (надалі - Договір) за умовами п. 1.1. якого замовник доручив, а виконавець взяв на себе зобов`язання розробити дизайн-проект фасаду будівлі за адресою: м. Київ, вул. Велика Житомирська, 32. Замовник зобов`язався прийняти та оплатити результат виконаних робіт.

За умовами п. 2.1. Договору, виконавець приступає до виконання робіт з моменту (дати) оплати грошової суми, зазначеної в п. 3.6.1. договору та надання виконавцю вихідних даних, передбачених п. 4.7.1. Договору.

Згідно п. 2.2. Договору, строк виконання дизайн-проекту становить 30 робочих днів з моменту (дати) оплати грошової суми, зазначеної в пп. 3.6.1. Договору, та надання виконавцю вихідних даних, передбачених пп. 4.7.1. цього Договору.

Пунктом 2.4. Договору передбачено, що за згодою сторін строк виконання робіт, визначений пунктом 2.2. цього договору, може бути продовжений на новий строк шляхом підписання додаткової угоди до договору.

Відповідно до пп. 3.6.1. Договору передоплата 75% вартості (ціни) робіт визначених в п. 3.3. Договору, сплачується замовником протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту (дати) підписання цього договору.

Остаточний розрахунок 25% вартості (ціни) робіт, визначеної відповідно до п. 3.3. договору, сплачується замовником протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту прийняття замовником дизайн-проекту та підписання сторонами акту прийому-передачі виконаних робіт (пп. 3.6.2. Договору).

В пункті 3.3. Договору сторони погодили, що загальна вартість (ціна) робіт, передбачених договором, становить грошову суму в гривнях, еквівалентну 25 000,00 доларам США, що на момент укладення договору становило 662 750,00 грн, за офіційним курсом за курсом УМВБ на дату підписання договору (26,51 грн за 1 долар США).

Згідно п. 3.1. Договору розрахунок за цим договором проводиться в гривнях готівковими коштами в касу виконавця або безготівковим розрахунком, шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок виконавця.

Виконавець зобов`язаний у встановлений договором строк виконати і передати замовнику дизайн-проект, розроблений на основі додатка № 1 до цього договору (п. 4.1 Договору).

Відповідно до додатку №1 від 23.10.2017 до Договору №240717 виконавець і замовник погодили наступний зміст робіт виконуваних при розробці дизайн-проекту приміщення: 01) пояснювальна записка; 02) креслення: ситуаційний план розташування пам`ятки архітектури, плани, фасади, характерні перерізи (перетини); 03) візуалізація екстер`єру в 3D-програмі (2-3 види); 04) паспорт опорядження фасаду; 05) фасади з відмітками; 06) розрахунок площ покриттів, погонаж елементів (відомість оздоблювальних матеріалів і декоративних елементів); 07) специфікації на матеріали та декор.

Позивач здійснив передоплату послуг відповідача у розмірі 331 375,00 грн, за рахунком від 25.10.2017, що підтверджується платіжним дорученням №2354 від зазначеної дати.

Пунктом 4.7.1. Договору установлено, що замовник зобов`язується передати виконавцю до початку робіт по акту прийому-передачі вихідних даних необхідну технічну інформацію і документацію, а саме: план приміщення.

Також, позивач звертаючись із позовом зазначав, що на виконання вимог пп. 4.7.1. Договору, відповідачу були надані вихідні дані, необхідні для початку виконання робіт - план приміщення. На момент здійснення передоплати (станом на 25.10.2017).

Отже, на переконання позивача, оскільки ним було здійснено необхідну передоплату 25.10.2017, і на дату укладення договору у відповідача були наявні вихідні дані, строк виконання дизайн-проекту тривав до 06.12.2017 включно.

Проте, позивач зазначав, що станом на 07.12.2017 дизайн-проект виконаний не був, що свідчить про порушення відповідачем умов Договору.

У подальшому листом №26 від 05.02.2020, позивач повідомив відповідача про односторонню відмову від Договору, у зв`язку з тривалим простроченням останнім виконання договірних зобов`язань.

У відповідь листом №3 від 25.02.2020, відповідач підтвердив здійснення позивачем передоплати в розмірі 331 375,00 грн, відповідно до умов Договору та вчинив дії, спрямовані на передання виконаних ним робіт.

На переконання позивача, дії відповідача щодо передання виконаних ним робіт не відповідали умовам договору та вимогам чинного законодавства, оскільки, не було дотримано порядку передачі результатів робіт, адже, згідно п. 5.1. договору, виконавець повинен був передати замовнику дизайн-проект в одному примірнику і акт прийому-передачі виконаних робіт у двох примірниках, підписані виконавцем.

Направлення позивачу посилання на файлообмінник та синхронізатор файлів від компанії Dropbox Inc., на думку позивача, є неналежним способом передачі робіт, що позбавляє останнього можливості комплексно оцінити переданий результат і супроводжується технічними складнощами. Також направлені відповідачем відомості не дають змоги установити повноту обсягу виконання робіт, оскільки, не передбачають чіткого розподілу матеріалу за пунктами як це визначено в додатку № 1 до договору.

Ураховуючи вищенаведені обставини, позивач у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов Договору, просив суд стягнути з відповідача суму передоплати в розмірі 331 375,00 грн, суму 3% річних в розмірі 17 489,95 грн та суму інфляційних витрат в розмірі 46 466,05 грн.

Колегія суддів заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та доводи наведені у апеляційній скарзі, колегія суддів установила наступне.

Як убачається зі змісту укладеного між сторонами Договору №240717 від 23.10.2017 він за своєю правовою природою він є договором підряду.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України установлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на установлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Приписами ч. 1, 2 ст. 837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Як було установлено судом, позивачем на виконання обумовлених договірних зобов`язань було здійснено попередню оплату послуг відповідача у розмірі 331 375,00 грн, за рахунком від 25.10.2017, що підтверджується платіжним дорученням №2354.

Судом було установлено, що факт оплати послуг відповідача у розмірі 331 375,00 грн відповідачем не спростовується.

Зі змісту договору убачається, що єдиним документом, який мав бути наданий виконавцю, був план приміщення (пункт 4.7.1. Договору).

Як убачається з матеріалів справи, листом №3 від 25.02.2020 відповідач фактично підтвердив отримання від позивача вихідних даних, необхідних для розробки дизайн-проекту.

При цьому, судом було зазначено, що факт початку виконання відповідачем робіт також підтверджує отримання вихідних даних.

Відповідно до п. 4.4. Договору, у разі необхідності при виконанні робіт виконавець має право звернутися до замовника для уточнення переліку необхідної йому документації та інформації.

Однак, відповідачем не надано доказів, що протягом дії договору останній звертався до позивача із запитами про надання йому додаткових даних (інформації) необхідної для виконання робіт.

Ураховуючи вищенаведене, суд зазначає, що твердження відповідача у апеляційній скарзі про неотримання ним вихідних даних є необґрунтовані.

Таким чином, оскільки позивачем було здійснено необхідну попередню оплату і у відповідача були наявні вихідні дані та він приступив до виконання робіт, то строк виконання дизайн проекту у відповідності до п. 2.2. Договору, тривав до 06.12.2017.

Згідно ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Отже доказів, які б свідчили про виконання виконавцем робіт у передбачений договором строк у матеріалах справи не міститься, як і не міститься доказів, щоб вказували про неможливість виконання таких робіт, у зв`язку з відсутністю вихідних даних, чи інших даних/документів необхідних для виконання робіт у визначений в п. 2.2. договору строк.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не установлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 846 Цивільного кодексу України установлено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Так, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 3 ст. 612 Цивільного кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Частинами 1, 3 ст. 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не установлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову установлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Приписами ст. 849 Цивільного кодексу України визначено, що замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника. Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків. Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника. Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

В силу ст. 849 Цивільного кодексу України, якою визначено три окремі (самостійні) підстави для відмови замовника від договору підряду, а саме: - підрядник несвоєчасно розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим (частина 2); - очевидність для замовника невиконання роботи належним чином та невиконання підрядником у визначений замовником строк вимоги про усунення недоліків (частина 3); - відмова замовника від договору до закінчення робіт з виплатою підрядникові плати за виконану частину робіт та відшкодуванням збитків, завданих розірванням договору (частина 4).

Згідно п. 2.2. Договору, строк виконання дизайн-проекту становить 30 робочих днів з моменту (дати) оплати грошової суми, зазначеної в пп. 3.6.1. Договору, та надання виконавцю вихідних даних, передбачених пп. 4.7.1. цього Договору.

У свою чергу, п. 2.4. Договору передбачено, що за згодою сторін строк виконання робіт, визначений пунктом 2.2. цього Договору, може бути продовжений на новий строк шляхом підписання додаткової угоди до договору.

Строк виконання робіт сторонами не продовжувався.

Як було установлено судом, позивач скориставшись передбаченим законодавством правом, звернувся до відповідача з листом №26 від 05.02.2020 про розірвання договору на створення дизайн-проекту №240717 від 23.10.2017 з 05.02.2020 шляхом односторонньої відмови від нього на підставі ч. 4 ст. 849 ЦК України. Та відповідно просив протягом 20 днів з дати отримання листа повернути сплачену ПрАТ "Бі Енд Ейч" передоплату, що була перерахована на рахунок ФОП Махно О.М. згідно платіжного доручення №2354 від 25.10.2017 на банківські реквізити позивача.

Отже, Договір на створення дизайн-проекту №240717 від 23.10.2017 є припиненим 05.02.2020, та відповідно у відповідача виник обов`язок, протягом 20 днів з дати отримання листа повернути позивачу сплачену ним попередню оплату.

Доказів, щоб свідчили про повернення відповідачем оплати у визначений в листі позивача №26 (дата його отримання 06.02.2020 - зазначена відповідачем в листі №3 від 25.02.2020) строк - до 26.02.2020 включно, в матеріалах справи не міститься.

Тобто, з 27.02.2020 відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання щодо повернення сплаченої позивачем попередньої оплати за Договором №240717 від 23.10.2017 в сумі 331 375,00 грн.

Що стосується листа відповідача №3 від 25.02.2020 на підставі якого, зокрема, були вчинені дії, спрямовані на передання виконаних ним робіт, то як було установлено судом вище, такі дії відповідача не відповідали умовам Договору та вимогам чинного законодавства, адже, відповідачем не було дотримано порядку передачі результатів робіт, як це передбачено п. 5.1. Договору, а також обсягу виконаних робіт установлених відповідно до додатку №1 від 23.10.2017 до Договору №240717.

Крім того, у даному випадку, направлення позивачу посилання на файлообмінник та синхронізатор файлів від компанії Dropbox Inc є неналежним способом передачі робіт.

Ураховуючи вищенаведене можна дійти висновку, що відповідачем було порушено вимоги договору щодо строків виконання робіт, а саме, надіслано позивачу лист з посиланням на файлообмінник та синхронізатор файлів від компанії Dropbox Inc. 25.02.2020, в той час, як строк виконання робіт тривав до 06.12.2017. Навіть за умови належного передання повного обсягу робіт, таке передання відбулося б з простроченням у більш ніж два роки.

Відтак, отримавши лист відповідача №3 від 25.02.2020, позивач протягом трьох робочих днів листом №07/03 від 06.03.2020 повідомив відповідача про відмову від прийняття робіт та підписання направленого ним акту здачі-прийняття робіт (наданих послуг) №ОУ-0000003. Також повторно повідомив про порушення відповідачем істотних умов договору, спричинене неотриманням позивачем дизайн-проекту в обсязі, передбаченому у додатку № 1 до договору, у строки, визначені договором.

Крім того, 28.10.2021 позивач отримав висновок експерта №369/10-2021 від 26.10.2021 за результатами проведення будівельно-технічного дослідження.

На дослідження експерту було надано копію договору з додатком; копію охоронного договору на пам`ятку культурної спадщини, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Велика Житомирська, 32, з додатками; посилання на файлообмінник та синхронізатор файлів від компанії Dropbox Inc.

На вирішення експертизи було поставлено, зокрема, питання: чи відповідає діючому законодавству України розроблений ФОП Махно О.М. на виконання договору №240717 на створення дизайн проекту від 23.10.2017 року дизайн-проект фасаду будівлі за адресою: м. Київ, вул. Велика Житомирська, 32?

За результатами дослідження експертом було зроблено такий висновок (пункт 1 заключної частини висновку): "В розробленому дизайн-проекті на фасад будівлі, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Велика Житомирська, 32 та яка являється пам`яткою архітектури містобудування місцевого значення, розробленому згідно умов Договору від 23.10.2017 №240717 передбачена зміна екстер`єру фасаду, а також реконструкція даху та четвертого поверху, що порушує вимоги чинного законодавства та нормативної бази України, а саме: ст. 22, п. 2 ст. 24 Закону України "Про охорону культурної спадщини"; п. 4.10 ДЕН А.2.2-14-2016 "Склад та зміст науково-проектної документації на реставрацію пам`яток архітектури та містобудування"; п. 2.4 "Порядок утримання, ремонту, реконструкції, реставрації фасадів будинків та споруд на території міста Києва"."

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Однак, на переконання суду відповідачем не було доведено суду вірогідними засобами доказування обсяги та суму виконаних робіт, а судом у свою чергу із представлених відповідачем доказів не убачається за можливе такі дані установити.

На переконання суду, з урахуванням наведених вище обставин, що оскільки договір на створення дизайн-проекту №240717 від 23.10.2017 є припиненим з 05.02.2020, то кошти у розмірі 331 375,00 грн, що були сплачені, як аванс підлягають поверненню, як такі, що набуті відповідачем без достатньої правової підстави.

Крім того, зі змісту позовної заяву убачається, що позивачем було нараховано 3% річних та інфляційних втрат, у зв`язку із простроченням повернення авансу відповідачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Додатково суд звертає увагу, що у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду роз`яснив, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова ураховується або не ураховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Колегія суддів зазначає, що господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.

Відтак, перевіривши наведений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що нарахування було здійснено вірно, у зв`язку з чим, вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 17 489,95 грн та інфляційних втрат в сумі 46 466,05 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, з матеріалів справи слідує, що у суді першої інстанції відповідач просив суд застосувати строки позовної давності.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалість у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде установлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013).

Як було установлено судом, позивач скориставшись передбаченим законодавством правом, звернувся до відповідача з листом №26 від 05.02.2020 про розірвання Договору на створення дизайн-проекту №240717 від 23.10.2017 з 05.02.2020.

Тобто, судом установлено, що договір є розірваним (припиненим) з 05.02.2020.

В той час, суд відзначає, що ані договором, ані нормами чинного законодавства на позивача не покладено обов`язок звернення щодо розірвання (припинення) договору у певний строк, натомість, наділено правом такого звернення.

Таким чином, оскільки, Договір є припиненим саме з 05.02.2020, то з наступного дня, тобто, з 06.02.2020 відповідно й починається перебіг трирічного строку на звернення позивача до суду з даним позовом.

З матеріалів справи слідує, що позов у даній справі було подано 09.12.2022, тобто, в межах визначеного ст. 257 Цивільного кодексу України строку позовної давності.

З огляду на зазначене, заявлена відповідачем заява застосуванню в справі не підлягає.

Ураховуючи наведене, рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2022 у справі №910/20356/21 є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні.

Стосовно апеляційної скарги відповідача на додаткове рішення Господарського суду м. Києва від 15.11.2022, колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи убачається, що 24.10.2022 на електронну пошту суду від Приватного акціонерного товариства "Бі енд Ейч" надійшла заява про ухвалення додаткового рішення у справі №910/20356/21, у поданій заяві заявник просить суд стягнути з відповідача 89 320,00 грн витрат на правничу допомогу адвоката понесених заявником в процесі розгляду справи.

28.10.2022 до суду від відповідача надійшли заперечення щодо розміру судових витрат, заявлених позивачем.

01.11.2022 засобами поштового зв`язку від Приватного акціонерного товариства "Бі енд Ейч" надійшла заява про ухвалення додаткового рішення у справі №910/20356/21, яка є аналогічно поданій заяві.

08.11.2022 до суду від позивача надійшли пояснення щодо заперечень відповідача проти розміру судових витрат позивача.

15.11.2022 позивачем було подано клопотання про приєднання документів.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Разом з тим чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частини третьої статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За частиною першою статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим у частині п`ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд ураховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Висновки, аналогічні відображеним вище, викладені в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

За змістом частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).

Як убачається з поданої Приватним акціонерним товариством "Бі енд Ейч" заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, 02.07.2012 між позивачем (замовник) та Адвокатським об`єднанням "Олександр Перемежко та Партнери" (виконавець, адвокатське об`єднання) було укладено договір про надання юридичних послуг №02-07/2012-5 (договір).

Відповідно до п.1.1 договору, замовник доручає виконавцю надавати правову допомогу (юридичні послуги), а виконавець погоджується надавати замовнику таку допомогу згідно з умовами цього договору, а замовник погоджується сплачувати надані послуги в порядку, строки та на умовах, визначених цих договором.

П 1.2 договору визначено, що послуги, зазначені в п. 1.1, надаються за конкретними запитами уповноважених осіб замовника (тобто керівника виконавчого органу замовника, фінансового директора, головного бухгалтера, керівника юридичного відділу, менеджерів та інших співробітників замовника, щодо яких виконавець може розумно очікувати, що їм делеговані відповідні повноваження направляти запити від імені замовника). Запити можуть направлятися як в письмовій, так і в усній формі. Послуги можуть надаватися як в усній, так і в письмовій формі відповідно до домовленості між сторонами в кожному конкретному випадку. Конкретний обсяг послуг погоджується сторонами в кожному конкретному випадку.

30.11.2021 між Приватним акціонерним товариством "Бі енд Ейч" (клієнт) та Адвокатським об`єднанням "Олександр Перемежко та Партнери" (юридична фірма) було укладено додаткову угоду №7814 до договору про надання правової допомоги №02-07/2012-5 (додаткова угода), відповідно до умов якої клієнт доручає, а юридична фірма приймає на себе зобов`язання надати наступну правову допомогу:

1.1 аналіз наданих клієнтом документів щодо неналежного виконання фізичною особою-підприємцем Махно О.М. зобов`язань за договором №240717 від 23.10.2017 на створення дизайн-проекту, внаслідок чого відбулося порушення прав та законних інтересів клієнта;

1.2 підготовка та подання в інтересах клієнта до господарського суду першої інстанції позовної заяви про стягнення із Фізичної особи-підприємця Махна Олександра Михайловича грошових коштів у зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань за договором №240717 від 23.10.2017 на створення дизайн-проекту, унаслідок чого відбулося порушення прав та законних інтересів клієнта, а також підготовка інших процесуальних документів, пов`язаних із розглядом справи в суді першої інстанції;

1.3 представництво інтересів клієнта в суді першої інстанції у господарській справі про стягнення із Фізичної особи-підприємця Махна Олександра Михайловича грошових коштів у зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань за договором №240717 від 23.10.2017 на створення дизайн-проекту, внаслідок чого відбулося порушення прав та законних інтересів клієнта.

Згідно з п. 2 додаткової угоди, вартість послуг, визначених в п. 1 цієї додаткового угоди, складає 89 320, 00 грн без ПДВ, що еквівалентно 2 200, 00 дол. США. Клієнт оплачує послуги юридичної фірми упродовж п`яти календарних днів з моменту отримання рахунку-фактури.

По виконанню договору в частині умов погоджених додатковою угодою від сторонами складено акт №7814 про надання юридичних послуг від 18.10.2022, згідно з п. 3 якого, засвідчено факт належного виконання робіт та надання послуг, а також відсутність взаємних претензій за виконаними по договору роботами та наданими послугами.

До заяви також надано погодинний звіт №7814 від 18.0102022 по наданих послугах в частині витраченого часу виконавця.

Також заява містить копію рахунку-фактури №7814 від 18.10.2022 на оплату, що виставлений позивачу за надані юридичні послуги, відповідно до умов договору про надання правової допомоги №02-07/2012-5 від 02.07.2012, а також копію платіжного доручення №6716 від 21.010.2022, що підтверджує проведення оплати послуг з надання правової допомоги позивачем у сумі 89 320, 00 грн на рахунок адвокатського об`єднання.

З матеріалів справи слідує, що відповідачем було подано письмові заперечення щодо розміру судових витрат, заявлених позивачем, в яких зазначено, що заявлена до стягнення сума витрат на надання правничої допомоги є суттєво і безпідставно завищеною, неспівмірною із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; ціною позову.

Також відповідач у запереченнях звертав увагу суду на те, що у тексті позовної заяви станом на 08.12.2021 зазначено: "у зв`язку з розглядом цієї позовної заяви позивачем плануються витрати на професійну правничу допомогу в орієнтовному розмірі 59 782, 80 грн (що еквівалентно 2 200, 00 дол. США)". Тоді як у доданій до клопотання про розподіл судових витрат, додатковій угоді, яка укладена 30.11.2021, сторони узгодили розмір оплати вартості послуг адвокатського об`єднання у розмірі 89 320, 00 грн, що також відповідає еквіваленту 2 200, 00 дол. США.

Окрім того, відповідач зауважував, що станом на 30.11.2021 позивач та адвокатське об`єднання не могли завчасно урахувати всі години, які будуть витрачені адвокатами на ведення судової справи, обсяг вчинених дій та складених документів, а тому домовитись щодо ціни правової допомоги в розмірі 89 320, 00 грн.

Ураховуючи вищевикладене, суд зазначає, що наданий договір про надання правової допомоги №02-07/2012-5 від 02.07.2012, додаткова угода №7814 від 30.11.2021 до нього, акт про надання правової допомоги №7814 від 18.10.2022 та платіжне доручення №6716 від 21.10.2022 не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в визначеному ними розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Отже, проаналізувавши матеріали справи та подану заяву, судом було установлено, що станом на 30.11.2021, курс долара США, встановлений Національним банком України, складав 27, 17 грн за долар США.

Проте, в п. 2 додаткової угоди від 30.11.2021 указана вартість послуг складає 89 320, 00 грн без ПДВ (еквівалент 2 200, 00 дол. США), що свідчить про невідповідність погодженої позивачем та адвокатським об`єднанням суми витрат на отримання професійної правничої допомоги, реальному валютному курсу, установленому Національним банком України на день укладення додаткової угоди, що фактично штучно завищує понесені позивачем судові витрати.

Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 № 922/445/19 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Оскільки зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, відповідно до частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України можливе виключно на підставі клопотання заінтересованої сторони з підстав недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт, суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (аналогічна правова позиція викладена в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18, від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19).

Водночас суд вважає з урахуванням позиції викладеній у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 липня 2022 року у справі 910/7765/20 вважає, що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правову допомогу не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у цій справі та враховуючи складність відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Додатково судом було ураховано правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17, згідно якого стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Беручи до уваги вищенаведені обставини та оцінивши подані заявником докази у підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг, з огляду на заперечення відповідача щодо розміру понесених позивачем витрат, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення заяви Приватного акціонерного товариства "Бі енд Ейч", з покладенням на відповідача обов`язку по відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000,00 грн.

Ураховуючи наведене, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2022 у справі №910/20356/21 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні. У задоволенні апеляційної скарги відповідача належить відмовити.

Судові витрати, згідно до ст. 129 ГПК України покласти на відповідача.

Керуючись ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Махна Олександра Михайловича на рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2022 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2022 у справі №910/20356/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2022 у справі №910/20356/21 залишити без змін.

3. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2022 у справі №910/20356/21 залишити без змін.

4. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2022 покласти на Фізичну особу-підприємця Махна Олександра Михайловича.

5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 09.03.2023.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді В.В. Шапран

С.І. Буравльов