Постанова

від 02.03.2023 по справі 527/1429/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

02 березня 2023 року

м. Київ

справа № 527/1429/20

провадження № 61-2541 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - селянське (фермерське) господарство «Грущенко»;

відповідачі: Кременчуцька районна державна адміністрація Полтавської області, ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 ;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу селянського (фермерського) господарства «Грущенко» на постанову Полтавського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Кузнєцової О. Ю., Карпушина Г. Л., Хіль Л. М.,

ВСТАНОВИВ :

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року селянське (фермерське) господарство «Грущенко» (далі - СФГ «Грущенко») звернулося до суду з позовом до Кременчуцької районної державної адміністрації Полтавської області, ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , про припинення права приватної власності на землю та визнання державного акту на право приватної власності на землю недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що СФГ «Грущенко» створене 05 липня 1995 року та провадить свою господарську діяльність у м. Глобине Полтавської області. Засновником СФГ «Грущенко» є фізична особа ОСОБА_3 , який виконував обов`язки голови СФГ до 05 березня 2019 року, коли згідно з рішенням засновника СФГ обов`язки голови СФГ покладено на члена сім`ї засновника - ОСОБА_4 .

Відповідно до рішення Глобинської районної ради Полтавської області від 07 квітня 1995 року засновнику СФГ «Грущенко» передано у постійне користування земельні ділянки загальною площею 50,3 га на території Глобинської міської ради Полтавської області, з цільовим призначенням -для ведення селянського (фермерського) господарства, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею серії ПЛ-83 від 13 липня 1995 року.

З того часу СФГ «Грущенко» обробляло вказану земельну ділянку. При подачі звітів та проведенні бухгалтерського аудиту господарства у вересні - жовтні 2019 року фермерське господарство виявило факт порушення ще у 2002 році прав господарства на постійне користування землею, оскільки відповідно до розпорядження Глобинської районної державної адміністрації Полтавської області від 31 травня 2002 року № 391, протиправно з земель переданих у постійне користування СФГ «Грущенко», ОСОБА_1 передано у приватну власність як члену СФГ «Грущенко», земельну ділянку площею 3,45 га з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується копією державного акту на право приватної власності на землю серії Р2 № 617447 від 17 грудня 2002 року. Вказане вище рішення районної державної адміністрації СФГ «Грущенко» вважало незаконним і таким, що порушує права господарства.

Ураховуючи викладене, позивач просив суд: припинити право приватної власності на землю та скасувати розпорядження Глобинської районної державної адміністрації Полтавської області від 31 травня 2002 року № 391 «Про передачу у приватну власність земельної частки (паю)» у частині передачі у приватну власність земельної частки (паю) ОСОБА_1 ; визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії Р2 № 617447 від 17 грудня 2002 року, виданий на ім`я ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 04 серпня 2021 року у складі судді Павлійчук А. В. позов СФГ «Грущинське» задоволено. Припинено право приватної власності на землю та скасовано розпорядження Глобинської районної державної адміністрації від 31 травня 2002 року № 391 «Про передачу у приватну власність земельної частки (паю)» у частині передачі у приватну власність земельної частки (паю) ОСОБА_1 . Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії Р2 № 617447 від 17 грудня 2002 року, виданий на ім`я ОСОБА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що членами СФГ можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об`єдналися для роботи в цьому господарстві. ОСОБА_1 родинних відносин із засновником СФГ «Грущенко», членами його родини не мав, даний факт не оспорювався учасниками справи у судовому засіданні, включення його до установчих документів господарства як члена СФГ є протиправним, а тому наявні підстави для задоволення позову.

СФГ «Грущенко», як юридична особа, дізналася про порушення своїх прав щодо постійного користування вказаною земельною ділянкою лише у 2019 році, що підтверджується звітом про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2019 року та звітом про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду на 01 грудня 2019 року. А тому строк позовної давності, про застосування якої заявлено ОСОБА_2 , не пропущено.

Наданий представником позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 - договір оренди землі від 01 грудня 2004 року, укладений між ОСОБА_1 та СФГ «Грущенко» до розгляду судом не прийнято на підставі частини восьмої статті 83 ЦПК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 - задоволено. Рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 04 серпня 2021 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову СФГ «Грущенко» відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 неправомірно набув право власності на земельну ділянку площею 3,45 га із земель СФГ «Грущенко», членом фермерського господарства якого він не був і не міг бути згідно зі статтею 2 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» у редакції на час прийняття спірного розпорядження. Суд вважав, що позивач пропустив строк позовної давності, оскільки міг достовірно знати про порушення свого права з моменту укладення договору оренди землі від 01 грудня 2004 року, однак позов до суду було подано у 2020 році, що є підставою для відмови у позові.

ОСОБА_2 не був стороною цього договору, не знав про його існування, а тому надав його суду як тільки йому стало відомо про нього під час розгляду справи по суті, у зв`язку з чим відмова суду першої інстанції прийнятого його як доказ є помилковою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2022 року СФГ «Грущенко» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 362/884/16, від 22 квітня 2021 року у справі № 707/2882/19, від 20 березня 2018 року у справі № 161/6125/17, від 16 травня 2019 року у справі № 302/1143/16 тощо, що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 червня 2022 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 527/1429/20 з Нижньосірогозького районного суду Херсонської області.

У червні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що СФГ «Грущенко» подало ряд неспростовних доказів, що господарство не знало і не могло знати про порушення його прав у 2002 році, адже оспорювана земельна ділянка не вибувала з користування СФГ ні в 2002, ні в 2003, ні в 2004 роках, ні в подальші роки. Будь-яких доказів сплати орендної плати ОСОБА_1 , що могло б підтвердити орендні правовідносини щодо оспорюваної земельної ділянки також не існує.

Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував клопотання СФГ «Грущенко», направлене через засоби електронного зв`язку, про відкладення судового засідання через неможливість явки до суду представника позивача.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно зі свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 586183 СФГ «Грущенко» (ЄДРПОУ: 23276578) знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстроване Глобинською районною державною адміністрацією Полтавської області 14 липня 1995 року, номер запису про включення відомостей про юридичну особа до ЄДР 1 561 120 0000 000258 (а.с. 12).

СФГ «Грущенко» створене 05 липня 1995 року, зареєстроване в Глобинській районній Раді народних депутатів Полтавської області, реєстраційний № 225 від 14 липня 1995 року. Засновником СФГ «Грущенко» є фізична особа ОСОБА_3 , що підтверджується статутом СФГ «Грущенко» Глобинського району Полтавської області, та статутом СФГ «Грущенко» (нова редакція), затвердженого розпорядженням голови СФГ «Грущенко» від 10 серпня 2011 року № 1 та зареєстровано 10 серпня 2011 року, номер запису 15611050010000258. (а.с. 15-18, 19-22).

Відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії ПЛ-83, виданого 14 липня 1995 року ОСОБА_3 підставі рішення четвертої сесії двадцять другого скликання Глобинської районної Ради народних депутатів Глобинського району Полтавської області від 07 квітня 1995 року надано у постійне користування земельна ділянка площею 20,3 га, яка розташована на території Глобинської міської ради Полтавської області та передана для ведення селянського/фермерського господарства, акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 65 (а.с. 23).

З розпорядження голови Глобинської районної державної адміністрації Полтавської області від 31 травня 2002 року № 391 про передачу у приватну власність земельної частки (паю) вбачається, що ОСОБА_1 безкоштовно передано у приватну власність земельну ділянку площею 3,45 га ріллі із земель СФГ «Грущенко».

Відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії Р2 № 617447, виданого 17 грудня 2002 року ОСОБА_1 на підставі розпорядження Глобинської райдержадміністрації Полтавської області від 31 травня 2002 року № 391 передано у приватну власність земельну ділянку площею 3,45 гектарів, яка розташована на території Глобинської міської ради Полтавської області, та передана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 12 (а.с. 30).

Згідно з довідкою від 20 січня 2014 року № 36 про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями за СФГ «Грущенко» на території Глобинської міської ради Полтавської області згідно земельно-облікових даних станом на 01 січня 2014 року налічується всього сільськогосподарських угідь: 58,5 га (а.с. 31).

Судом встановлено про відсутність будь-яких відміток про державну реєстрацію змін до установчих документів на статуті СФГ «Грущенко», які є обов`язковими при внесенні та реєстрації будь-яких змін до установчих документів.

Згідно з договором оренди землі від 01 грудня 2004 року, укладеним між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем СФГ «Грущенко» в особі голови ОСОБА_3., земельна ділянка площею 3,45 га була передана в користування СФГ «Грущенко». Даний договір був підписаний сторонами, скріплений печаткою СФГ «Грущенко» та зареєстрований в Глобинському районному відділі Полтавської регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» 12 січня 2005 року за № 040555300001.

На підставі договору оренди землі від 01 грудня 2004 року вказана вище земельна ділянка була прийнята в користування СФГ «Грущенко», що підтверджується актом приймання-передачі земельної ділянки (паю) в оренду від 01 грудня 2004 року (додаток до договору № 2).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У частині другій статті 16 ЦК України визначені способи захисту цивільних прав та інтересів, зокрема шляхом визнання правочину недійсним.

За змістом частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно з частиною другою статті Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», у редакції на час виникнення спірних правовідносин, членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об`єдналися для роботи в цьому господарстві.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 не мав родинних відносин ні із засновником СФГ «Грущенко», ні з членами його родини.

Відповідно до статей 31-32 ЗК України землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Дія частини першої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

Згідно з частинами першою, другою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частини першої статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Частиною першою статті 125 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з частиною першою статті 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 неправомірно набув право власності на земельну ділянку площею 3,45 га із земель СФГ «Грущенко», членом фермерського господарства якого він не був і не міг бути згідно зі статтею 2 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», оскільки не мав родинних відносин ні із засновником СФГ «Грущенко», ні з членами його родини.

Разом з тим, судом встановлено, що до суду першої інстанції представником ОСОБА_2 - ОСОБА_5 подано заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності (а.с 111).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.

Механізм застосування позовної давності повинен корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю позивача про факт порушення його права.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав.

Суд має враховувати стандарт доказування «вірогідність доказів» приймати до уваги докази, які свідчать про те, що позивач був обізнаний та міг бути обізнаним про порушене право.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 04 серпня 2021 року в справі № 444/2295/18 (провадження № 61-4204 св 21) зазначено, що «можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16 (провадження № 12-122 гс 18) зазначала, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» («Stubbings and Others v. the United Kingdom») § 51)), рішення ЄСПЛ від 29 січня 2013 року у справі «Золотас проти Греції» (Zolotas v. Greece) § 43)).

У рішенні від 22 липня 2014 року у справі «Grafescolo S.R.L. v. The Republic of Moldova» ЄСПЛ зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло привести до відмови в позові. Проте суд не навів ніяких обґрунтованих причин для невзяття до уваги цього важливого аргументу (§ 22, 23)».

Ураховуючи вищевикладене, Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та необхідність відмови у їх задоволенні з огляду на пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом.

Як правильно встановив суд апеляційної інстанції згідно з договором оренди землі від 01 грудня 2004 року, укладеним між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем СФГ «Грущенко» в особі голови ОСОБА_3., земельна ділянка площею 3,45 га була передана в користування СФГ «Грущенко». Даний договір був підписаний сторонами, скріплений печаткою СФГ «Грущенко» та зареєстрований в Глобинському районному відділі Полтавської регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» 12 січня 2005 року за № 040555300001 (а.с 193-195).

На підставі договору оренди землі від 01 грудня 2004 року вказана вище земельна ділянка була прийнята в користування СФГ «Грущенко», що підтверджується актом приймання-передачі земельної ділянки (паю) в оренду від 01 грудня 2004 року, який є додатком № 2 до договору (а.с. 197).

За таких обставин, колегія суддів, погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що перебіг строку позовної давності для пред`явлення позову про визнання спірного розпорядження та державного акту розпочався для СФГ «Грущенко» не пізніше грудня 2004 року.

Доводи касаційної скарги про те, що позивачем було подано клопотання про відкладення розгляду справи, яке не було враховано судом апеляційної інстанції, необґрунтовані, оскільки зайнятість представника позивача в інших судових засіданнях, про що було зазначено в заяві СФГ «Грущенко», направленій на адресу суду електронною поштою, не позбавляє його можливості направити в судове засідання іншого представника. Відповідних доказів щодо неможливості прибути в судове засідання СФГ «Грущенко» надано не було. Крім того, розгляд справи в суді апеляційної інстанції вже відкладався 23 листопада 2021 року через неявку позивача.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу селянського (фермерського) господарства «Грущенко» залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 09 грудня 2021 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара