Постанова

від 09.03.2023 по справі 127/31157/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 березня 2023 року

м. Київ

справа № 127/31157/19

провадження № 61-11231св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі:ОСОБА_2 , Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Вінницькій області, Департамент архітектурно-будівельного контролю Вінницької міської ради,

треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, Комунальне підприємство «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Недотопа Микола Миколайович, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 липня 2022 року у складі судді Вохмінової О. С., додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 серпня 2022 року у складі судді Вохмінової О. С., постанову Вінницького апеляційного суду від 11 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Сала Т. Б., суддів: Ковальчука О. В., Якименко М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Вінницькій області, Департаменту архітектурно-будівельного контролю Вінницької міської ради, треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, Комунальне підприємство «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації», про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, скасування сертифіката відповідності, та, уточнивши в подальшому позовні вимоги, просила:

- усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0510136600:02:051:0036, а саме: знести за власний кошт ОСОБА_2 належні їй на праві власності об`єкти нерухомого майна в частині, в якій вони накладаються на земельну ділянку позивача, з кадастровим номером 0510136600:02:051:0036, розташовану в АДРЕСА_1 ;

- скасувати сертифікат відповідності від 29 березня 2010 року № ВН 000397, виданий Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Вінницькій області.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що з 01 квітня 2016 вона є власницею земельної ділянки, кадастровий номер 0510136600:02:051:0036, площею 0,0678 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Власником сусіднього домоволодіння і земельної ділянки, кадастровий номер 0510136600:02:051:0103, площею 0,0875 га, що розташовані по АДРЕСА_1 , є відповідачка ОСОБА_2 .

Позивачка вказує, що у неї виникли сумніви щодо відповідності меж належної їй земельної ділянки правовстановлюючим документам, у зв`язку з чим було виявлено, що фактичні межі земельної ділянки не відповідають тим, що зафіксовані в правовстановлюючих документах.

Так, висновком спеціаліста № 071/18 ТОВ «Експертно-юридична фірма Соломон» від 19 лютого 2019 року за результатами проведення комплексного земельно-технічного та будівельно-технічного дослідження встановлено, що найбільш виступаюча частина фундаменту під декоративною огорожею, фундаменту під житловим будинком з прибудовою, огорожа з білої цегли на фундаменті, стіна житлового будинку з прибудовою, балкон житлового будинку, ринва житлового будинку, що знаходяться по АДРЕСА_1 , частково розташовані в межах приватизованої земельної ділянки з кадастровим номером 0510136600:02:051:0036 і фактичною адресою: АДРЕСА_1 , що відображено на план-схемі в додатках 3-6 до висновку. Таке «часткове розташування» на належній ділянці полягає у «заступі» від 36 см до понад 1 метру. При цьому, не дотримані вимоги щодо відступу 1 метр від виступаючої частини будівлі.

Відповідно до пункту 3.25 ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни треба приймати не менше 1 метра, при цьому повинно бути забезпечене влаштування необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок.

Проте, незважаючи на її неодноразові вимоги відповідачка ОСОБА_2 не звільнила ділянку від свого нерухомого майна і не бажає привести будівлі у відповідність нормам ДБН.

Крім того, позивачка вказує, що спір викликаний також наявністю сертифіката відповідності вказаних будівель державним будівельним нормам, стандартам і правилам від 29 березня 2010 року № ВН 000397, який виданий з порушенням Тимчасового порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних житлових будинків садибного типу, дачних та садових будинків з господарськими спорудами і будівлями, споруджених без дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого постановою КМУ від 09 вересня 2009 року № 1035.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 липня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що висновок експертного дослідження, яким позивачка обґрунтовує її порушене право користування земельною ділянкою, є неналежним доказом, оскільки в ньому не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено для подання до суду.

Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 серпня 2022 року заяву ОСОБА_2 про розподіл судових витрат задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 20 000,00 гривень. В задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погодившись із вказаними рішеннями суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 11 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 липня 2022 року та додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 серпня 2022 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

14 листопада 2022 року представник ОСОБА_1 адвокат Недотопа М. М. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 липня 2022 року, додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 серпня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 11 жовтня 2022 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК Українипередбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

13 грудня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли на адресу Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 01 квітня 2016 року, укладеного між нею та ОСОБА_3 , є власником земельної ділянки площею 0,0678 га, кадастровий номер 0510136600:02:051:0036, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), місцем розташування якої є АДРЕСА_1 . Земельна ділянка належала продавцеві на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку ЯЛ № 532866 від 22 липня 2011 року. Попереднім власником ділянки був ОСОБА_4 , який набув право власності на підставі рішення Вінницької міської ради від 02 грудня 2005 року № 1631, та отримав державний акт серії ЯБ № 681420 від 15 червня 2006 року.

Власником суміжної земельної ділянки по АДРЕСА_1 , площею 0,0875 га, кадастровий номер 0510136600:02:051:0103, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на підставі договору дарування № 527 від 04 квітня 2013 року є ОСОБА_2 . Попереднім власником цієї земельної ділянки був ОСОБА_5 , який набув право власності на земельну ділянку на підставі державного акту на право власності серії ЯЕ № 167839, виданого на підставі рішення Вінницької міської ради від 19 вересня 2008 року № 2094 та від 27 березня 2009 № 2327.

ОСОБА_2 також є власницею житлового будинку, розташованого на земельній ділянці по АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, посвідченого нотаріусом 03 квітня 2013 року за реєстровим номером 526.

У матеріалах технічної документації зі складання державного акту на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 міститься протокол обстеження та погодження межі земельної ділянки від 02 грудня 2005 року, згідно якого в натурі (на місцевості) проведено обстеження та погодження межі земельної ділянки по АДРЕСА_1 , із сусіднім землевласником ОСОБА_5 , яка проходить по сітці, воротах, металевій огорожі, по будівлі тощо. Суміжними землевласниками ніяких претензій при встановленні меж не заявлено, спірні питання відсутні.

Попередній власник будинку по АДРЕСА_2 ОСОБА_6 набув право власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами (частину житлового будинку) на підставі договору купівлі-продажу частини будинковолодіння від 06 травня 2003 року.

У подальшому ОСОБА_6 здійснив реконструкцію житлового будинку «А» з добудовою веранди «а», надбудовою мансарди «м/А» та господарської споруди згідно технічного паспорта КП «ВМБТІ» від 16 грудня 2009 року, альтанки «М» по АДРЕСА_1 .

Відповідність закінченого будівництвом об`єкту державним стандартам, будівельним нормам і правилам засвідчена сертифікатом відповідності ВН000397, виданого 29 березня 2010 року Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у Вінницькій області.

Рішенням виконкому Вінницької міської ради від 22 квітня 2010 року № 883 вирішено оформити право приватної власності ОСОБА_5 на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудою в цілому по АДРЕСА_2 в зв`язку з прийняттям в експлуатацію на підставі сертифіката відповідності державним будівельним нормам, стандартам і правилам за реєстраційним номером ВН 000397, виданого Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у Вінницькій області 29 березня 2010 року.

30 квітня 2010 року ОСОБА_5 було видане свідоцтво серії НОМЕР_1 про право власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Частинами першою-другою статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема, у визначені законом способи, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Частиною третьою статті 152 ЗК України встановлено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною першою статті 84 ЦПК України передбачено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Способами забезпечення судом доказів є, зокрема, призначення експертизи.

За змістом положень статей 102, 103 ЦПК України для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, суд призначає експертизу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження, що право ОСОБА_1 порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивачки, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачкою. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста.

Вказані висновки щодо засобів доказування у подібних справах узгоджуються з правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року в справі № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18).

Ураховуючи неможливість вирішення питання про наявність перетину земельних ділянок без проведення відповідної експертизи, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові.

При цьому, суди попередніх інстанцій обґрунтовано не прийняли до уваги висновок № 071/18 за результатами проведення комплексного земельно-технічного та будівельно-технічного дослідження, складений 19 лютого 2019 року ТОВ «Експертно-юридична фірма Соломон», з огляду на наступне.

Статтею 106 ЦПК України, передбачено можливість проведення експертизи на замовлення учасників справи.

Частиною шостою статті 106 ЦПК України зазначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. Згідно з частиною п`ятою статті 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У вказаному вище експертному висновку не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено для подання до суду, а отже такий висновок не є належним та допустимим доказом.

Зазначене узгоджується з висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові ві 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19).

З клопотанням про проведення відповідної судової експертизи позивачка до суду не зверталась.

Додаткове рішення також не підлягає скасуванню, оскільки ОСОБА_1 в касаційній скарзі не зазначила, з якими саме висновками суду першої інстанції в частині вирішення питання про відшкодування витрат на правничу допомогу вона не погоджується та в чому полягає неправильність таких висновків. При цьому ОСОБА_1 лише вказала, що додаткове рішення підлягає скасуванню саме внаслідок скасування основного рішення.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Недотопа Миколою Миколайовичем, залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 липня 2022 року, додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 серпня 2022 року, постанову Вінницького апеляційного суду від 11 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов