Постанова

від 09.03.2023 по справі 380/5233/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2023 року

м. Київ

справа № 380/5233/21

адміністративне провадження № К/990/15125/22

адміністративне провадження № К/990/15129/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М.В.,

суддів: Губської О.А., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційними скаргами Львівської обласної державної адміністрації

на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2022 року (головуючий суддя - Довгополов О.М., судді: Гудим Л.Я., Гуляк В.В.)

та додаткову постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2022 року (головуючий суддя - Довгополов О.М., судді: Гудим Л.Я., Святецький В.В.)

у справі №380/5233/21

за позовом ОСОБА_1

до Львівської обласної державної адміністрації, Департаменту розвитку та експлуатації житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації

про визнання протиправними і скасування розпоряджень, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

I. РУХ СПРАВИ

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив суд:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації від 26 лютого 2021 року №44/0/8-21 «Про оголошення догани ОСОБА_1 »;

- визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації від 01 березня 2021 року №49/0/8-21 «Про звільнення ОСОБА_1 » з посади директора департаменту розвитку та експлуатації житлово-комунального господарства обласної державної адміністрації;

- поновити ОСОБА_1 на посаді директора департаменту розвитку та експлуатації житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації;

- стягнути з Львівської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу без урахування податків, зборів та обов`язкових платежів, починаючи з 01 березня 2021 року до дня винесення рішення судом у даній справі.

2. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

3. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2022 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації від 26 лютого 2021 року №44/0/8-21 «Про оголошення догани ОСОБА_1 ».

Визнано протиправним та скасовано розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації від 01 березня 2021 року №49/0/8-21 «Про звільнення ОСОБА_1 » з посади директора департаменту розвитку та експлуатації житлово-комунального господарства обласної державної адміністрації.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора департаменту розвитку та експлуатації житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації.

Стягнуто з Львівської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 березня 2021 року до 10 травня 2022 року в сумі 98 417,97 грн.

4. Додатковою постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2022 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Стягнуто з Львівської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу без урахування податків, зборів та обов`язкових платежів з 01 березня 2021 року до 10 травня 2022 року в сумі 409 896 грн.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Львівської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати в розмірі 4 540 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 грн.

5. Не погоджуючись із вказаними рішеннями суду апеляційної інстанції відповідач подав касаційні скарги, в яких із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. Також просить скасувати додаткову постанову суду апеляційної інстанції та відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення.

6. Ухвалами Верховного Суду від 23 червня 2022 року відкрито касаційне провадження за вказаними касаційними скаргами.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 розпорядженням голови Львівської обласної державної адміністрації від 12 грудня 2016 року №1229/0/8-16 «Про призначення ОСОБА_1 » призначено на посаду директора департаменту розвитку та експлуатації житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації.

8. 25-29 січня 2021 року, 01-05 лютого 2021 року, 08-11 лютого 2021 року, 26 лютого 2021 року складено акти про відсутність на робочому місці ОСОБА_1 .

9. У зв`язку із неналежним виконанням посадових обов`язків, а саме відсутністю впродовж робочого дня на робочому місці з 25 січня 2021 року до 08 лютого 2021 року головою обласної державної адміністрації видано розпорядження від 25 лютого 2021 року №43/0/8-21 «Про порушення дисциплінарного провадження щодо ОСОБА_1 ».

10. 26 лютого 2021 року відбулось засідання дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарних справ обласної державної адміністрації, на якому розглянуто матеріали дисциплінарної справи стосовно ОСОБА_1 .

11. За результатом засідання дисциплінарної комісії вирішено рекомендувати голові обласної державної адміністрації притягнути до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 , оголосивши йому догану за прогул.

12. На підставі подання дисциплінарної комісії, головою обласної державної адміністрації видано розпорядження від 26 лютого 2021 року №44/0/8-21 «Про оголошення догани ОСОБА_1 ».

13. Окрім того, у зв`язку із неналежним виконанням посадових обов`язків, а саме відсутністю впродовж робочого дня на робочому місці з 09 лютого 2021 року до 11 лютого 2021 року та 26 лютого 2021 року головою обласної державної адміністрації видано розпорядження від 26 лютого 2021 року №45/0/8-21 «Про порушення дисциплінарного провадження щодо ОСОБА_1 ».

14. 01 березня 2021 року відбулось засідання дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарних справ обласної державної адміністрації, на якому розглянуто матеріали дисциплінарної справи стосовно ОСОБА_1 .

15. За результатом засідання дисциплінарної комісії вирішено вважати дії ОСОБА_1 , а саме відсутність на службі в робочий час в період з 09 лютого 2021 року до 11 лютого 2021 року та 26 лютого 2021 року без вказаних поважних причин, дисциплінарним проступком, вчиненим систематично (повторно протягом року) та рекомендовано голові обласної державної адміністрації притягнути до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 , звільнивши з посади державної служби.

16. На підставі подання дисциплінарної комісії 01 березня 2021 року відповідачем прийнято розпорядження №49/0/8-21 «Про звільнення ОСОБА_1 » відповідно до пункту 4 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», статей 47, 116 Кодексу законів про працю України, враховуючи частину п`яту статті 66 Закону України «Про державну службу», вчинення систематично (повторно протягом року) дисциплінарного проступку - прогулу без поважних причин у періоди з 25 січня 2021 року до 08 лютого 2021 року, з 09 лютого 2021 року до 11 лютого 2021 року та 26 лютого 2021 року та звільнено ОСОБА_1 з посади директора департаменту розвитку та експлуатації житлово-комунального господарства обласної державної адміністрації 01 березня 2021 року за вчинення систематично (повторно протягом року) дисциплінарного проступку - прогулу без поважних причин.

17. Уважаючи спірні розпорядження незаконними, позивач звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом.

III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.

18. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на момент прийняття спірних розпоряджень відповідач не мав належних та допустимих доказів про тимчасову непрацездатність позивача та, як наслідок, вказані обставини не обмежували право застосувати до працівника дисциплінарне стягнення у вигляді догани та звільнення. Натомість позивач свідомо не повідомляв про свою тимчасову непрацездатність роботодавця.

19. Також, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 в січні 2021 року виїжджав з України (виїзд - 18 січня 2021 року пункт пропуску Бориспіль-D; в`їзд - 30 січня 2021 року пункт пропуску Бориспіль-D). При цьому в порушення положень статті 28 Закону України «Про державну таємницю», вимог пунктів 116, 690, 696 Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року №939, ним не вжиті заходи щодо забезпечення охорони державної таємниці та не дотримано взятого на себе письмового зобов`язання громадянина України у зв`язку з допуском до державної таємниці. Як наслідок, 10 березня 2021 року головним спеціалістом відділу охорони державної таємниці Управління СБУ у Львівській області Семочко В.Я. складено протокол про адміністративне правопорушення №62/26/1848.

20. Крім того, суд звернув увагу на те, що листки непрацездатності оформлені з порушенням норм чинного законодавства України та підлягають поверненню до лікувального закладу для дооформлення.

21. Що стосується позовних вимог про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то в їх задоволенні відмовлено, оскільки судом не встановлено протиправність звільнення позивача.

22. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нову постанову про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач не вчиняв дисциплінарного проступку - прогулу без поважних причин, оскільки знаходився на лікуванні, що підтверджується листками непрацездатності.

23. Також, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що відповідачем не надано доказів недійсності листків непрацездатності, а також доказів, які б підтверджували факт, що у позивача були відсутні проблеми зі здоров`ям, або, що листки непрацездатності скасовані лікувальним закладом, не видавались цим закладом, були підроблені. Крім того, вини позивача у певних недоліках при видачі вказаних документів ніким не встановлено, оскільки такі видано компетентним органом та відповідальною особою.

24. Разом з тим, суд апеляційної інстанції врахував, що відповідачем прийнято подані позивачем листки непрацездатності та проведено виплату за період тимчасової непрацездатності позивача.

25. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки звільнення позивача здійснене під час перебування його на лікарняному, то вказана обставина свідчить про недотримання відповідачем вимог Кодексу законів про працю України, що є підставою для скасування розпорядження про звільнення і поновлення позивача на займаній посаді.

26. Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що дії відповідача є непропорційними, тобто вчиненими без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), а отже оспорювані розпорядження не відповідають критеріям щодо правомірності у контексті положень статті 2 КАС України, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.

27. Поряд із цим, суд апеляційної інстанції стягнув на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

28. Водночас, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що не в повному обсязі вирішив вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тому прийняв додаткову постанову та стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 409 896 грн з урахуванням вже стягнутої суми 98 417, 97 грн, що зазначена в постанові від 10 травня 2022 року.

29. Враховуючи те, що позовні вимоги позивача задоволено повністю, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу судовий збір в розмірі 4 540 грн.

30. Що ж стосується витрат на професійну правничу допомогу, то суд апеляційної інстанції зазначив, що заявлена сума в розмірі 13 850 грн є неспівмірною з вимогами немайнового характеру, які заявлені у позовній заяві, тому розмір вказаних витрат підлягає стягненню в сумі 8000 грн.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНИХ СКАРГ

31. На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник вказує на невідповідність висновків суду апеляційної інстанції викладених в оскаржуваній постанові обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, а також застосування норм права без врахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі №822/2973/17, від 31 липня 2019 року у справі №815/810/18, від 29 грудня 2021 року у справі №380/9689/20, від 04 листопада 2020 року у справі №389/2004/16, у яких зазначається, що наслідком звільнення працівника у період непрацездатності є зміна дати звільнення, а не поновлення на роботі.

32. Також відповідач зазначив, що неодноразово скеровував позивачу листи з проханням надати письмові пояснення з приводу дисциплінарних проваджень, однак таким правом останній не скористався, інформацію щодо причини відсутності на роботі на адресу відповідача не скерував. А збирати інформацію про стан здоров`я позивача заборонено нормами чинного законодавства України. Таким чином, відповідач діяв в спосіб, межах та в порядку передбаченому нормами чинного законодавства України та вжив всіх можливих заходів стосовно з`ясування причин відсутності на робочому місці позивача.

33. Крім цього, звертає увагу, що нормами чинного законодавства не передбачено порядку скасування листків непрацездатності.

34. Серед іншого зазначає, що висновки суду апеляційної інстанції про те, що відповідачем не надано доказів недійсності листків непрацездатності, не відповідають дійсності та спростовуються відповідними доказами, зокрема, листком непрацездатності, відповідно до якого лікарняний відкритий з 16 січня 2021 року до 20 січня 2021 року та продовжено з 21 січня 2021 року до 25 січня 2021 року, з 26 січня 2021 року, тобто під час перебування позивача за межами України, що є порушенням норм чинного законодавства України.

35. Скаржник зазначає, що надані позивачем листки непрацездатності не підтверджують тимчасову непрацездатність позивача та, як наслідок, відсутність його на службі з поважних причин за весь період.

36. Також, скаржник звернув увагу, що позивач підтвердив той факт, що ним не було проінформовано першого заступника голови, заступника голови обласної державної адміністрації відповідно до розподілу функціональних обов`язків про вибуття на лікування. Отже, позивач маючи, на його думку, докази поважності і відсутності його на роботі не надав їх ні в рамках службового розслідування, ні безпосередньому начальнику на роботі до моменту звільнення.

37. Свою відсутність на роботі у зв`язку з хворобою позивач був зобов`язаний підтвердити за допомогою листка непрацездатності та поінформувати заступника голови обласної державної адміністрації Ю.Бучка про його відкриття у день його відкриття. Зазначених дій позивачем не вчинено.

38. Скаржник погоджується з висновками викладеними в рішенні суду першої інстанції, вважає його законним, а тому просить залишити його в силі.

39. Також скаржник не погоджується з додатковою постановою суду апеляційної інстанції посилаючись на те, що суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15, в частині відшкодування витрат на правничу допомогу та застосуванні критеріїв реальності адвокатських витрат та розумності їх розміру.

40. Верховний Суд у вказаній постанові дійшов висновку, що при розгляді справи судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

41. Скаржник звертає увагу на те, що відповідачами у справі була Львівська обласна державна адміністрація та Департамент розвитку та експлуатації житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації, однак представник позивача просить стягнути судовий збір та витрати на правничу допомогу лише з Львівської обласної державної адміністрації. Адвокатом не долучено жодних доказів (договорів, рахунків, тощо), які підтверджують понесені ним витрати.

42. Що ж стосується вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то на думку скаржника, така вимога задоволенню не підлягає.

43. ОСОБА_1 подав відзиви на касаційні скарги, в яких просив закрити касаційні провадження, оскільки висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі №822/2973/17, від 31 липня 2019 року у справі №815/810/18, від 29 грудня 2021 року у справі №380/9689/20, якими мотивує доводи касаційної скарги відповідач, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.

44. Доводи викладені в касаційній скарзі щодо оскарження додаткової постанови не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.

45. Окрім цього вважає, що висновки щодо застосування норм матеріального права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15, якими мотивує доводи касаційної скарги відповідач, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у цій справі.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

46. Верховний Суд, перевіривши й обговоривши доводи касаційних скарг, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за доцільне зазначити таке.

47. Касаційні провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

48. Предметом спірних правовідносин є розпорядження про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани та звільнення із займаної посади позивача.

49. Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюють Конституція України та спеціальний Закон України «Про державну службу» від10 грудня 2015 року №889-VIII (далі - Закон №889-VIII).

50. Основні обов`язки державного службовця визначено у статті 8 Закону №889-VIII.

51. Відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням, припиненням державної служби, а також підстави, види та процедура притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності визначені у приписах статей 64, 65, 66, 67, 69, 73, 74, 75, 76 Закону №889-VIII.

52. Згідно з частиною першою статті 65 Закону №889-VIII підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов`язків та інших вимог, встановлених Законом № 889-VIII та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.

53. Відповідно до пункту 12 частини другої статті 65 Закону №889-VIII дисциплінарним проступком є прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. А отже, у разі допущення державним службовцем дисциплінарного проступку, передбаченого, зокрема, зазначеним пунктом Закону № 889-VIII, суб`єкт призначення або керівник державної служби може оголосити такому державному службовцю догану.

54. Звільнення з посади державної служби є винятковим видом дисциплінарного стягнення і згідно з частиною п`ятою статті 66 Закону № 889-VIII може бути застосоване лише у разі вчинення дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 1, 3, 7, 9- 11, 13, 14 частини другої статті 65 Закону № 889-VIII, а також вчинення систематично (повторно протягом року) дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 12 частини другої статті 65 Закону №889-VIII.

55. Згідно з частиною першою статті 69 Закону №889-VIII для здійснення дисциплінарного провадження з метою визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку утворюється дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ (далі - дисциплінарна комісія).

56. З метою збору інформації про обставини, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження, для визначення дисциплінарною комісією ступеня вини, характеру і тяжкості цього дисциплінарного проступку Комісією, дисциплінарною комісією формується дисциплінарна справа (частина перша статті 73 Закону №889-VIII).

57. Пропозиція Комісії, подання дисциплінарної комісії є обов`язковими для розгляду суб`єктами призначення та враховуються ними під час вирішення питань щодо застосування дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження (частина п`ята статті 77 Закону № 889-VIII).

58. Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_1 виконує свої посадові обов`язки відповідно до Положення про департамент розвитку та експлуатації житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови Львівської обласної державної адміністрації від 01 лютого 2018 року №94/0/5-18, та посадової інструкції директора департаменту.

59. За відомостями з особової картки ОСОБА_1 ознайомлений із вимогами і обмеженнями щодо проходження державної служби відповідно до Закону №889-VIII, Правил етичної поведінки державних службовців та Правил внутрішнього трудового розпорядку (графіком роботи).

60. Згідно з розпорядженням голови Львівської обласної державної адміністрації «Про службові відрядження та інформування про відсутність на робочих місцях керівниками органів виконавчої влади» від 14 жовтня 2014 року №646/0/8-14 директори департаментів і інших структурних підрозділів обласної державної адміністрації інформують першого заступника голови, заступників голови обласної державної адміністрації відповідно до розподілу функціональних обов`язків про вибуття у відпустку (за день до виходу у відпустку та у день виходу з відпустки), у відрядження (за день до вибуття у відрядження) на лікування (у день відкриття листка непрацездатності та виходу на роботу).

61. У рамках спірних правовідносин ОСОБА_1 звільнили внаслідок систематичного (повторно протягом року) дисциплінарного проступку - прогулу без поважних причин. Матеріали адміністративної справи містять два дисциплінарних провадження.

62. Суд першої інстанції встановив, що під час здійснення першого дисциплінарного провадження стосовно ОСОБА_1 у зв`язку із неналежним виконанням посадових обов`язків, а саме відсутністю впродовж робочого дня на робочому місці з 25 січня 2021 року до 08 лютого 2021 року, дисциплінарна комісія врахувала, зокрема, такі документи:

- розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації «Про порушення дисциплінарного провадження щодо ОСОБА_1 » від 25 лютого 2021 року №43/0/8-21;

- службова записка заступника голови облдержадміністрації;

- акти про відсутність впродовж робочого дня на робочому місці в період з 25 січня 2021 року до 08 лютого 2021 року;

- інформаційна довідка відділу персоналу та нагород апарату обласної державної адміністрації про відпустки та службові відрядження ОСОБА_1 ;

- довідка адміністративного управління апарату облдержадміністрації про відсутність документів щодо інформування ОСОБА_1 про відсутність на робочому місці та її причини в системі електронного документообігу.

63. За результатами засідання дисциплінарної комісії, на підставі подання, голова Львівської обласної державної адміністрації видав розпорядження «Про оголошення догани ОСОБА_1 » від 26 лютого 2021 року №44/0/8-21.

64. Отже, суд першої інстанції правомірно встановив, що підставою для видання спірного розпорядження про оголошення догани стала відсутність ОСОБА_1 на державній службі в робочий час (прогул) без поважних причин.

65. Суд першої інстанції також установив, що під час здійснення другого дисциплінарного провадження стосовно ОСОБА_1 у зв`язку із неналежним виконанням посадових обов`язків, а саме відсутністю впродовж робочого дня на робочому місці з 09 лютого 2021 року до 11 лютого 2021 року та 26 лютого 2021 року, дисциплінарна комісія врахувала, зокрема, такі документи:

- розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації «Про порушення дисциплінарного провадження щодо ОСОБА_1 » від 26 лютого 2021 року №45/0/8-21;

- службова записка заступника голови облдержадміністрації;

- довідка адміністративного управління апарату облдержадміністрації про відсутність документів щодо інформування ОСОБА_1 про відсутність на робочому місці та її причини в системі електронного документообігу та інші документи від 01 березня 2021 року;

- інформаційна довідка відділу персоналу та нагород апарату обласної державної адміністрації про відпустки та службові відрядження ОСОБА_1 ;

- розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації «Про оголошення догани ОСОБА_1 » від 26 лютого 2021 року №44/0/8-21;

- акти про відсутність впродовж робочого дня на робочому місці в період з 09 лютого 2021 року до 11 лютого 2021 року та 26 лютого 2021 року.

66. За результатами засідання дисциплінарної комісії, на підставі подання, голова Львівської обласної державної адміністрації видав розпорядження «Про звільнення ОСОБА_1 » від 01 березня 2021 року №49/0/8-21.

67. Із матеріалів справи та рішення суду першої інстанції встановлено, що вказані фактичні обставини справи підтверджені наявними у справі доказами, сторони стосовно них не висловлюють заперечення по суті та не спростовують їх.

68. Так, суд першої інстанції установив, що позивач жодними належними та допустимими доказами не підтвердив свою відсутність на роботі, навіть після притягнення вперше до дисциплінарної відповідальності (видання розпорядження «Про оголошення догани ОСОБА_1 » від 26 лютого 2021 року №44/0/8-21). Також позивач, маючи, на його думку, докази поважної причини відсутності його на роботі, не надав їх ні в рамках другого дисциплінарного провадження, ні безпосередньому керівнику до моменту звільнення, а отже, саме цим не виконав своїх зобов`язань про необхідність інформувати та повідомляти про причини відсутності на роботі, що є порушенням розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації «Про службові відрядження та інформування про відсутність на робочих місцях керівниками органів виконавчої влади» від 14 жовтня 2014 року №646/0/8-14. Копії листків про тимчасову непрацездатність були долучені до матеріалів справи під час звернення позивача з позовною заявою від 25 березня 2021 року до суду першої інстанції. Тому Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність протиправності спірних розпоряджень відповідача щодо звільнення позивача в період тимчасової непрацездатності, оскільки на момент винесення спірних розпоряджень, відповідач не мав належних та допустимих доказів про тимчасову непрацездатність позивача.

69. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №640/20857/18, у якій судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивач, яка є державним службовцем, не подавала оригінал листка непрацездатності та не повідомляла про причини відсутності на роботі 01 листопада 2018 року, що є порушенням вимог розділу ІV Типових правил внутрішнього службового порядку затверджених наказом Національного агентства України з питань державної служби від 03 березня 2016 року №50, а тому Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанції про безпідставність посилання позивачки на неврахування відповідачами факту її перебування на амбулаторному лікуванні в контексті спірних правовідносин.

70. Крім того, за висновком суду апеляційної інстанції, незважаючи на порушення норм чинного законодавства України, під час оформлення листків непрацездатності були допущені певні недоліки лікувальним закладом не з вини позивача. Вказане також підтверджується листом Управління дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області від 11 червня 2021 року №05-08-1627, що міститься в матеріалах справи (а.с.189-190 том І).

71. Верховний Суд у процесі здійснення перевірки матеріалів справи та рішення суду першої інстанції, який надав оцінку періодам непрацездатності позивача та умовам, за яких видані листки непрацездатності. Зокрема, позивач відповідно до листка непрацездатності (а.с.14 том І) з 16 січня до 30 січня 2021 року був звільнений від роботи тоді, коли перебував за межами України, що не було спростовано в суді першої інстанції. Тобто листок непрацездатності був оформлений та неодноразово продовжений під час перебування позивача за кордоном, а отже, за умов, коли він фактично не знаходився на території України.

72. Перебування позивача за межами території України, як установив суд першої інстанції, підтверджує довідка Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 22 жовтня 2021 року №91-41245/0/15-21 про перетин ОСОБА_1 державного кордону України з 18 січня 2021 року і перебування за кордоном до 30 січня 2021 року. Водночас постановою Галицького районного суду міста Львова від 23 квітня 2021 року у справі №461/2012/21 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення у зв`язку з неповідомленням про свій виїзд з України та невжиттям заходів щодо забезпечення охорони державної таємниці та незабезпечення контролю за станом охорони державної таємниці.

73. Отже, посилання позивача на неврахування відповідачем факту його перебування на лікарняному в контексті спірних правовідносин є безпідставними.

74. Стосовно аргументів позивача щодо порушення процедури та права його на захист від незаконного притягнення до дисциплінарної відповідальності, на які він вказував у позовній заяві, в апеляційній скарзі та у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд зазначає таке.

75. Гарантії прав державних службовців під час застосування дисциплінарного стягнення закріплені приписами статті 74 Закону №889-VIII. Зокрема, згідно з частиною четвертою статті 74 Закону №889-VIII дисциплінарне стягнення не може бути застосовано під час відсутності державного службовця на службі у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, під час перебування його у відпустці або у відрядженні.

76. Суд першої інстанції встановив, що притягненню до дисциплінарної відповідальності та звільненню із займаної посади позивача передувала процедура, згідно з якою перед накладенням дисциплінарного стягнення суб`єкт призначення повинен отримати від державного службовця, який притягається до дисциплінарної відповідальності, письмове пояснення, що передбачено статтею 75 Закону №889-VIII.

77. Державний службовець відповідно до статті 76 Закону №889-VIII має право на ознайомлення з усіма матеріалами дисциплінарної справи перед ухваленням рішення про накладення на нього дисциплінарного стягнення.

78. Позивач вказаною гарантією не скористався та пояснень щодо обставин, причин вчинення ним дисциплінарного проступку чи заперечення провини до відповідача не подав, що підтверджено актами відповідача про відмову ОСОБА_1 від надання пояснень (а.с.122- 123; 140- 141 том ІІ).

79. Отже, відповідач дотримав процедуру притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності з огляду на відсутність ОСОБА_1 на службі в робочий час у період з 25 січня 2021 року до 08 лютого 2021 року, а також з 09 лютого 2021 року до 11 лютого 2021 року та 26 лютого 2021 року.

80. Ураховуючи матеріали дисциплінарного провадження, які слугували підставою для притягнення позивача до відповідальності, Верховний Суд вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції про те, що дисциплінарна комісія не здійснила оцінки положень статті 71 Закону №889-VIII, Порядку здійснення дисциплінарного провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 грудня 2019 року №1039, якими врегульовано процедуру здійснення дисциплінарними комісіями з розгляду дисциплінарних справ дисциплінарних проваджень стосовно державних службовців.

81. Суд першої інстанції встановив, що дисциплінарна комісія сформувала дисциплінарну справу з метою збору інформації про обставини, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження, для визначення дисциплінарною комісією ступеня вини, характеру і тяжкості цього дисциплінарного проступку. Висновок про наявність у діях позивача дисциплінарного проступку та підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності в цьому разі зроблено в поданні дисциплінарної комісії.

82. Вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку згідно з пунктом 4 частини першої статті 87 Закону №889-VIII є підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення.

83. Суди попередніх інстанцій установили, що позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності та звільнено із займаної посади на підставі пункту 4 частини першої статті 87 Закону №889-VIII, статей 47, 116 Кодексу законів про працю України, ураховуючи частину п`яту статті 66 Закону №889-VIII за вчинення систематично (повторно протягом року) дисциплінарного проступку - прогулу без поважних причин у періоди з 25 січня 2021 року до 08лютого 2021 року, з 09 лютого 2021 року до 11 лютого 2021 року та 26 лютого 2021 року.

84. На підставі встановлених обставин справи Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що згідно з матеріалами справи підтверджено вчинення позивачем дисциплінарного проступку, а саме відсутність на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин. Позивач не надав доказів невчинення ним прогулів і матеріали справи їх також не містять.

85. Ураховуючи систематичну (повторно протягом року) відсутність позивача на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин, відповідач правомірно застосував до позивача дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення.

86. Вказана правова позиція сформована Верховним Судом у постанові від 28 квітня 2020 року у справі №804/6976/16.

87. З огляду на це суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що на момент видання спірних розпоряджень відповідач не мав належних та допустимих доказів про тимчасову непрацездатність позивача та, як наслідок, вказані обставини не обмежували право застосувати до ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді догани та звільнення. Натомість позивач свідомо не повідомляв відповідача про свою тимчасову непрацездатність.

88. Отже, немає підстав ставити під сумнів обставини, що спірні розпорядження видано без дотримання вимог частини четвертої статті 74 Закону №889-VIII.

89. Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відповідач безпідставно поставив у вину позивачу порушення - вчинення систематично (повторно протягом року) дисциплінарного проступку - прогулу без поважних причин.

90. Щодо висновків суду апеляційної інстанції про те, що відповідач прийняв листки непрацездатності позивача та здійснив виплату заробітної плати 31 травня 2021 року за період тимчасової непрацездатності (а.с.58-59 том ІІ), то вони є необґрунтованими, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами. Так, листок непрацездатності, про який вказав суд апеляційної інстанції, виданий на ім`я позивача 19 жовтня 2020 року, у якому зазначено про звільнення його від роботи з 19 жовтня 2020 року до 16 листопада 2020 року, що не охоплює спірні періоди. З руху обігу коштів на картковому рахунку ОСОБА_1 за період з 01 березня 2021 року до 02 червня 2021 року не вбачається виплата за листками непрацездатності, оскільки в графі з датою 31 травня 2021 року вказано про нарахування заробітної плати.

91. Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірні розпорядження видані на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, відповідають критеріям правомірності, що встановлені статтею 2 КАС України та, відповідно, відсутні підстави для їх скасування та задоволення позовних вимог.

92. У той же час, Верховний Суд у постанові від 29 грудня 2021 року у справі №380/9689/20 також не знайшов підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказів щодо застосування дисциплінарного стягнення та звільнення зі служби, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки позивач проігнорував обов`язок повідомити своє керівництво про факт перебування на відповідному лікуванні з наданням відповідних доказів, яке було б зобов`язане надати відповідним доказам свою оцінку в межах проведеного службового розслідування. Позивач, маючи на його думку докази поважності відсутності його на роботі не надав його ні в рамках службового слідування, ні безпосередньому начальнику на роботі до моменту звільнення. Копії довідок про тимчасову непрацездатність позивач подав під час розгляду судової справи.

93. В рамках спірних правовідносин, справа №380/9689/20 має спільні риси, які пов`язані з обставинами підтвердження поважності відсутності позивача на публічній службі в певний період часу та кваліфікації таких дій у дисциплінарний проступок, який передбачає звільнення, тому висновок викладений в ній є застосовним і до правовідносин у справі, що розглядається.

94. Таким чином, доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 29 грудня 2021 року у справі №380/9689/20 знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду судового рішення.

95. Зважаючи на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що дії відповідача є явно непропорційними, тобто вчиненими без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), а отже спірні розпорядження не відповідають критеріям щодо правомірності у контексті положень статті 2 КАС України, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.

96. В контексті зазначеного, Верховний Суд вважає помилковим застосування судом апеляційної інстанції висновків викладених у постанові від 21 жовтня 2021 року у справі №1.380.2019.000967, в якій Верховний Суд зазначив, що суб`єкт призначення (роботодавець) повинен приймати рішення про наявність або відсутність підстав для звільнення державного службовця лише після отримання листків тимчасової непрацездатності останнього.

97. Так, у справі №1.380.2019.000967 предметом позовних вимог є, зокрема, наказ про припинення державної служби на підставі частини другої статті 87 Закону №889-VIII, у зв`язку із нез`явленням на службу більше 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності. Натомість у справі, що розглядається, предметом позову є, зокрема, розпорядження про звільнення з займаної посади на підставі пункту 4 частини першої статті 87 Закону №889-VIII, вчинення систематично (повторно протягом року) дисциплінарного проступку - прогулу без поважних причин.

98. Отже, обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у справі №1.380.2019.000967 не є подібними, а відтак викладена у вказаних постановах правова позиція не є релевантною до спірних правовідносин у справі, що розглядається та, відповідно, не повинна була застосовуватися судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

99. У той же час, у постанові від 27 лютого 2020 року у справі №822/2973/17 Верховний Суд врахував, що позивачем не було виконано покладений на нього як на поліцейського обов`язок у разі хвороби повідомити негайно про це свого безпосереднього керівника, у зв`язку з чим його керівництву не було відомо про те, що він перебуває на лікуванні. Таким чином, дійшов висновку, що не вбачає протиправності дій відповідача щодо звільнення позивача в період тимчасової непрацездатності, оскільки під час розгляду справи судами встановлено, що на момент прийняття спірного наказу відповідач не був обізнаним та не міг бути обізнаним про тимчасову непрацездатність позивача, та як наслідок вказані обставини не обмежували право застосувати до працівника дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення, натомість позивач свідомо не повідомляв про свою тимчасову непрацездатність роботодавця. Однак, відповідач отримавши позовну заяву позивача додатком до якої була довідка про перебування останнього в спірний період на лікуванні, видав наказ яким перенесло позивачеві дату звільнення.

100. Що ж стосується посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції правового висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 31 липня 2019 року у справі №815/810/18, то у цій постанові Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність спірного наказу про звільнення позивача, у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення. При цьому, зазначив, що відсутність на місці несення служби з поважних причин повинні бути належним чином документально оформлені, а саме листком непрацездатності, який є єдиним офіційним документом, що дозволяє бути відсутнім на роботі у зв`язку із хворобою. Водночас, надані позивачем медичні висновки не підтверджують тимчасову непрацездатність позивача та, як наслідок, відсутність його на службі з поважних причин за весь період.

101. Проаналізувавши зміст названих постанов Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі №822/2973/17 та від 31 липня 2019 року у справі №815/810/18, на які відповідач посилається у касаційній скарзі, та у справі, що розглядається, слід зазначити про неподібність правовідносин, а тому викладені у них висновки не підлягали застосуванню судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

102. Що ж стосується посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 04 листопада 2020 року у справі №389/2004/16, то такі також є необґрунтованими, оскільки відповідні висновки сформульовані у цивільній справі про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що мала інші фактичні обставини, та у іншому контексті, відмінному від справи ОСОБА_1 . Відтак правова позиція висловлена у постанові не є релевантною до обставин цієї справи.

103. Таким чином, доводи касаційних скарг про неврахуваннями судом апеляційної інстанції правової позиції Верховного Суду лише частково знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду судового рішення.

104. Однак необґрунтованість касаційної скарги з цього приводу не впливає на правильність її доводів в іншій частині.

105. З огляду на наведене, посилання позивача у відзиві на касаційну скаргу на необхідність закриття провадження у справі є необґрунтованим.

106. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про відсутність підстав для задоволення позову. Водночас, суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права та дійшов помилкових висновків щодо визнання протиправним та скасовування оскаржуваного наказу про звільнення позивача, поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

107. На підставі викладеного Верховний Суд констатує, що суд апеляційної інстанції помилково скасував законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, який повно встановив обставини справи і правильно застосував норми матеріального права.

108. Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

109. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції відповідає нормам матеріального права, прийнята з дотриманням норм процесуального права, але помилково була скасована апеляційним судом, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню, з залишенням в силі постанови суду першої інстанції.

110. В частині оскарження у касаційному порядку додаткової постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2022 року, якою вирішувалося питання стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, судових витрат зі сплати судового збору та на професійну правничу допомогу, Верховний Суд зазначає таке.

111. Відповідно до частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

112. Згідно із частиною шостою статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

113. Оскаржуване судове рішення стосується середнього заробітку за час вимушеного прогулу та питання розподілу судових витрат у цій справі, здійснене судом апеляційної інстанції за наслідком скасування рішення суду першої інстанції та прийнятті нового про задоволення позовних вимог.

114. Враховуючи, що Верховний Суд вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , то розподіл судових витрат, здійснений у додатковій постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2022 року, є безпідставним.

115. Крім того, що додаткова постанова суду апеляційної інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 409 896 грн взагалі не містить будь-якого обґрунтування та розрахунку, з яких суд виходив при визначенні вказаної суми, що підлягає стягненню.

116. Верховний Суд звертає увагу, що однією з обов`язкових підстав для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд, відповідно до статті 353 КАС України, є розгляд справи неповноважним складом суду.

117. Зміст статті 252 КАС України дає підстави для висновку, що додаткове судове рішення є невід`ємною частиною основного судового рішення. Додаткове рішення приймається тим же складом та у тому самому порядку, що і судове рішення.

118. З матеріалів справи вбачається, що оскаржувана постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2022 року прийнята наступним складом суду: головуючий суддя - Довгополов О.М., судді: Гудим Л.Я., Гуляк В.В.

119. У свою чергу, додаткова постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2022 року прийнята колегією суддів у складі: головуючий суддя - Довгополов О.М., судді: Гудим Л.Я., Святецький В.В. без зазначення підстав неможливості дотримання принципу незмінності, визначеного статтею 252 КАС України.

120. Отже, заява ОСОБА_1 про ухвалення додаткової постанови розглянута з порушенням вимог статті 252 КАС України щодо незмінності складу колегії, що, відповідно до статті 353 КАС України, є обов`язковою підставою для її скасування.

121. Враховуючи помилковість висновку суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог та у зв`язку з цим розподіл судових витрат, здійснений у додатковій постанові суду апеляційної інстанції, а також допущені цим судом процесуальні порушення, відсутні підстави для оцінки доводам касаційної скарги в частині оскарження додаткової постанови, як і доводам, наведеним у клопотанні позивача про його закриття.

122. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

123. Враховуючи те, що за результатами касаційного розгляду вирішено скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишено в силі рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, відсутні підстави для поновлення виконання оскаржуваного рішення відповідно до частини третьої статті 375 КАС України.

Керуючись статтями 341, 352, 353, 356 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційних проваджень у справі №380/5233/21.

Касаційні скарги Львівської обласної державної адміністрації задовольнити.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2022 року у справі №380/5233/21 скасувати, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року - залишити в силі.

Додаткову постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2022 року у справі №380/5233/21 скасувати.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Судді М.В. Білак

О.А. Губська

Ж.М. Мельник-Томенко