Рішення

від 31.01.2023 по справі 925/1453/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2023 року

м. Черкаси Справа № 925/1453/21

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого - судді Довганя К.І., із секретарем судового засідання Дяченко Т.В. за участю представників: позивача - не з`явився, відповідача - Прокопчук А.П. за довіреністю, третьої особи - не з`явився, розглянувши у судовому засіданні в м. Черкаси справу за позовом Черкаської обласної організації Профспілки працівників освіти і науки України до Черкаської міської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Обласного будинку вчителя про визнання права власності,

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вимогою до відповідача про визнання за набувальною дальністю права власності на нежитлове приміщення за адресою м. Черкаси. вул. Хрещатик, 257.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що добросовісно та відкрито володіє спірним майном, з 1995 року, проводить у приміщенні господарську діяльність, несе витрати по його утриманню.

Справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

У відзиві на позов відповідач проти його задоволення заперечив, пославшись на наступні обставини:

- позов про право власності за давністю володіння не може пред`являти законний володілець, тобто особа, яка володіє майном з волі власника, крім випадків, визначених ч. 3 ст. 344 ЦК України. Отже, встановлення власника майна і його волі щодо передачі майна у володіння є обставинами, які мають юридичне значення для правильного вирішення спору у справі про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю;

- за заявленими вимогами Черкаська міська рада вважає себе не належним відповідачем, оскільки спірне майно будувало за кошти профспілок УССР;

- позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

У судових засіданнях представники сторін підтримали свої доводи, викладені у позовній заяві та відзиві на неї.

Заслухавши представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, суд встановив наступне.

У місті Черкаси по вулиці Хрещатик, 257, приблизно з 1960 року знаходиться Черкаська обласна організація Профспілки освітян, у якому здійснює свою діяльність позивач. Однак правовстановлюючі документи на це приміщення у позивача відсутні, право власності на нього ні за ким не зареєстровано.

Звернувшись до Комунального підприємства «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» позивач отримав технічний паспорт на будівлю. Відповідно до виготовленого технічного паспорту вбачається, що самочинне будівництво відсутнє, будівля та прибудови не є аварійними та придатні до користування.

Згідно з інформацією, зазначеної в технічному паспорті на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами №257 по вулиці Хрещатик в місті Черкаси , виготовленому станом на 03.12.2020 року комунальним підприємством «Черкаське обласне бюро технічної інвентаризації», будівля «Обласний будинок вчителя» має два поверхи, підвал та прибудовані два гаражі.

Підвал складається: коридор літ. 3-1, площею 16,4 м2; електрощитова літ. 3-2, площею 5,5 м2; вентиляційна літ. 3-3, площею 7,2 м2; коридор 3-4, площею 3,7 м2; коридор літ. 3-5 площею 3,4 м2; туалет літ. 3-6, площею 0,8 м2; туалет літ. 3-7, площею 0,9 м2; туалет літ. 3-8, площею 0,8 м2; гардеробна літ. 3-9, площею 15,0 м2; комора літ. 3- 10, площею 2,0 м2.

На першому поверсі знаходяться: коридор літ. 1-1, площею 5,6 м2; підсобне приміщення літ. 1 -2, площею 4,5 м2; фойє літ. 1 -3, площею 157,4 м2; зала літ. 1 -4, площею 59,6 м2; коридор літ. 1-5, площею 10,2 м2; кабінет літ. 1-6, площею 14.,7 м2; кабінет літ. 1-7, площею 14,5 м2; кабінет літ. 1-8, площею 13,1 м2; коридор 1-9, площею 4,5 м2; зала 1-10, площею 210,1 м2.

На другому поверсі розміщено: коридор літ. 2-1, площею 57,5 м2; кабінет 2-2, площею 8,5 м2; коридор літ. 2-3, площею 5,8 м2; кабінет літ. 2-4, площею 32,7 м2; кабінет літ. 2-5, площею 11,7 м2; кабінет літ. 2-6, площею 13,7 м2; бухгалтерія літ. 2-7, площею 15,2 м2; кабінет літ. 2-8, площею 14,5 м2; коридор літ. 2-9, площею 30,5 м2; комора літ. 2- 10, площею 4,1 м2; підсобне приміщення літ. 2-11, площею 4,9 м2; коридор літ. 2-12, площею 4,5 м2; апаратна літ. 8-3, площею 8,3 м2; кабінет літ. 2-14, площею 8,5 м2; кабінет літ. 2-15, площею 7,5 м2; кабінет літ. 2-16, площею 18,7 м2; кабінет літ. 2-17, площею 10,6 м2; комора літ. 2-18, площею 8,4 м2.

До будівлі прибудований склад літ. «Б», площею 15 м2 та гараж літ. «В», площею 33,6 м2.

З 1995 року позивач здійснює господарську діяльність у спірному приміщенні.

Згідно абзацу 2 пункту 3 розділу І Положення про обласний Будинок вчителя обкому профспілки працівників освіти і науки, затвердженого постановою президії обкому профспілки працівників освіти і науки від 26 грудня 1997 року, обласний Будинок вчителя створений і утримується засновником - обкомом профспілки працівників освіти і науки (надалі - Положення 1997 року).

У пункті 1 розділу II Положення 1997 року зазначається, що обласний Будинок вчителя є складовою частиною структури обласної організації профспілки працівників освіти і науки. Обком профспілки працівників освіти і науки, як засновник обласного Будинку вчителя, здійснює фінансування Будинку вчителя з залученням коштів управління освіти облдержадміністрації, його матеріально-технічне забезпечення, надає Будинку вчителя будівлю, інженерні комунікації, обладнання, допомогу в організації ремонту, їх господарському обслуговуванні.

Пунктом 2 розділу IV Положення 1997 року передбачалося, що майно обласного Будинку вчителя належить йому на праві оперативного управління відповідно до Статуту Профспілки та чинного законодавства, постанов президії обкому профспілки працівників освіти і науки.

Відповідно до пункту 5 розділу V Положення 1997 року, обласний Будинок вчителя користується приміщеннями, обладнанням і відведеною територією, розпоряджається ними у межах, передбачених Статутом Профспілки, цим Положенням та установчими документами.

Президія Черкаської обласної організації Профспілки працівників освіти і науки України рішенням від 12 вересня 2012 року (протокол №16) затвердила Положення про Обласний Будинок учителя Черкаської обласної організації Профспілки працівників освіти і науки України (надалі - Положення 2012 року).

Згідно з абзацом 2 пункту 3 розділу І Положення 2012 року, обласний Будинок вчителя створений і утримується засновником ~ Черкаською обласною організацією Профспілки працівників освіти і науки України із залученням коштів, одержаних за оренду приміщень, платних культмасових послуг та благодійних внесків.

У пункті 1 розділу II Положення 2012 року зазначається, що Обласний Будинок учителя є складовою частиною структури Черкаської обласної організації Профспілки працівників освіти і науки України. Черкаська обласна організація Профспілки працівників освіти і науки України, як засновник Обласного Будинку вчителя, здійснює фінансування Будинку вчителя, його матеріально-технічне забезпечення, надає йому будівлю, інженерні комунікації, обладнання, допомогу в організації ремонту, їх господарському обслуговуванні.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Положення 2012 року, управління Обласним Будинком учителя здійснює його засновник - Черкаська обласна організація Профспілки працівників освіти і науки України.

Пунктом 2 розділу IV Положення 2012 року передбачається, що майно Обласного Будинку вчителя належить йому на праві оперативного управління відповідно до Статуту Профспілки та чинного законодавства, постанов президії Черкаського обкому Профспілки працівників освіти і науки України та укладання договорів і угод.

Згідно з пунктом 1 розділу V Положення 2012 року джерелом формування кошторису Обласного Будинку учителя є кошти з бюджету обласної організації профспілки, що надходять у розмірі, передбаченому нормативами фінансування Обласного Будинку вчителя.

Відповідно до пункту 5 розділу V Положення 2012 року, Обласний Будинок вчителя користується приміщеннями, обладнанням і відведеною територією, розпоряджається ними у межах, передбачених Статутом Профспілки, цим Положенням та установчими документами.

Суд, оцінивши доводи сторін та наявні у справі докази встановив наступне.

Для правильного вирішення вказаного спору та категорії таких позовів необхідним є вірне встановлення відповідача.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або особа, яка вважає себе власником майна. При цьому така особа має не визнавати або оспорювати це право позивача, і між сторонами має існувати спір про право, який суд вирішує у поряду позовного провадження. Позов про право власності за давністю володіння не може пред`являти законний володілець, тобто особа, яка володіє майном з волі власника, крім випадків, визначених ч. 3 ст. 344 ЦК України.

Отже, встановлення власника майна і його волі щодо передачі майна у володіння є обставинами, які мають юридичне значення для правильного вирішення спору у справі про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, і підлягає доведенню під час ухвалення судового рішення. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №924/925/17, від 22.05.2018 у справі №922/1574/17, від 09.07.2019 у справі №920/999/16.

Крім того, для правильного вирішення спору, слід зазначити історичний аспект формування власності профспілок, враховуючи, що Позивач вказує, що володіє об`єктом нерухомості, який є предметом спору з 1960 року.

Структура та статус профспілкових організацій СРСР та УРСР мали такий вигляд:

- професійні спілки СРСР та Центральна рада по туризму та екскурсіях мали загальносоюзний статус;

- професійні спілки УРСР, Українська республіканська рада професійних спілок (до 1948 р. - Всеукраїнська рада професійних спілок), Українська республіканська рада по туризму та екскурсіях, республіканські органи управління виробничо-галузевих професійних спілок та галузеві республіканські комітети мали республіканський статус;

- республіканські, краєві (обласні) ради профспілок, краєві, обласні, дорожні, територіальні, басейнові, окружні, міській і районні комітети та Київська міська рада профспілок мали регіональний статус;

- первинні профспілкові організації, фабричні, заводські місцеві комітети та профорганізатори мали місцевий статус.

Тобто, загальносоюзний статус мали лише професійні спілки СРСР та їх органи управління. Профспілки УРСР мали статус республіканський та не належали до загальносоюзних громадських організацій.

У жовтні 1990 року XV з`їзд профспілок УРСР за рішенням делегатів був перетворений на I установчий з`їзд незалежних профспілок України, на якому було прийнято Декларацію про утворення Федерації незалежних профспілок України та проголошено незалежність профспілок України від державних і господарських органів республіки та СРСР, відмову від діяльності відповідно до Статуту профспілок СРСР. На з`їзді також було визначено, що Рада Федерації незалежних профспілок України є правонаступником Укрпрофради, а основні фонди, майно, які належали Укрпрофраді, становлять власність Федерації і охороняються законом.

27 жовтня 1990 р. XIX з`їздом профспілок СРСР було ухвалено постанову, згідно з якою профспілкові об`єкти є єдиною власністю профспілок СРСР, правонаступником власності якої є Всезагальна конфедерація профспілок СРСР. В подальшому Президія Ради Всезагальної конфедерації профспілок СРСР 18 листопада 1990 р. прийняла постанову «Про затвердження Договору про закріплення прав з володіння, користування і розпорядження профспілковим майном», згідно з якою Федерації незалежних профспілок України було передано права з володіння, користування і розпорядження профспілковим майном, яке перебувало на території України і належало ВЦРПС та її правонаступнику - Загальній конфедерації праці (ЗКП).

Постановою Ради Фонду профспілкового майна ЗКП від 16 січня 1992 р. права Федерації незалежних профспілок України з володіння, користування і розпорядження профспілковим майном були підтверджені.

21 листопада 1992 р. Федерацію незалежних профспілок України було перейменовано в нинішню Федерацію професійних спілок України.

Отже, на початок 1992 р. - до прийняття Верховною Радою України відповідних постанов та створення Фонду державного майна України - фактично відбулося остаточне юридичне врегулювання статусу та розмежування належності майна профспілкових організацій, а саме: все майно, яке розташовувалося на території України, незалежно від перебування його у віданні профспілкових органів СРСР або Української СРСР чи інших союзних республік, перейшло у власність профспілок України.

Оскільки до моменту проголошення державної незалежності України існувала загальна проблема необхідності врегулювання статусу майна, розташованого на території України, в тому числі центрального підпорядкування державним органам колишнього СРСР, постановою Верховної Ради Української РСР від 29 листопада 1990 р. № 506-XII «Про захист суверенних прав власності Української РСР» було встановлено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності та власника державного майна, ініціаторами та учасниками яких є органи державної влади й управління. Тобто мораторій стосувався лише державного майна, а обмеження на прийняття рішень поширювалося на органи державної влади і управління.

Із проголошенням незалежності України весь економічний, науковий і технічний потенціал, розміщений на її території, став державною власністю України. Згідно з Указом Президії Верховної Ради України від 30 серпня 1991 р. № 1452-XII «Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави» та Законом України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об`єктів союзного підпорядкування, розташованих на території нашої країни (тобто тих, які перебували у віданні міністерств та відомств СРСР), визнано державною власністю України.

Дія зазначених актів законодавства України не була поширена на майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР (спортивні товариства, творчі спілки, ДТСААФ та інші). Верховна Рада України, яка не мала повноважень щодо націоналізації або конфіскації майна загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР, розташованого на території України, ухвалила такі рішення:

- з метою збереження такого майна (до визначення відповідних правонаступників) передати майно зазначених організацій, що перебувало у віданні їхніх центральних органів, Фонду державного майна(постанова від 10 квітня 1992 р. № 2268-XII);

- у зв`язку із законодавчою невизначеністю (станом на лютий 1994 р.) правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій, тимчасово, до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна таких організацій, зазначене майно є загальнодержавною власністю(постанова від 4 лютого 1994 р. № 3943-XII). Пунктом 2 зазначеної постанови було доручено Кабінету Міністрів України визначити органи управління зазначеним майном, що тимчасово виконуватимуть ці функції до законодавчого визначення правонаступників згаданого майна.

Відповідно до зазначених постанов Верховної Ради України держава в особі Фонду державного майна та Міносвіти, Міноборони, Мінмолодьспорту і Мінекономіки (постанова Кабінету Міністрів України від 13 січня 1995 р. № 18) стала тимчасовим власником лише майна загальносоюзних громадських організацій, на яке поширювалася юрисдикція відповідних органів загальносоюзних громадських організацій.

Прийнята в подальшому постанова Верховної Ради України від 1 листопада 1996 р. № 461/96-ВР (в редакції постанови від 18 лютого 1997 р. № 71/97-ВР) «Про проект Постанови Верховної Ради України про тлумачення Постанови Верховної Ради України «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР», яка доручала проведення інвентаризації майна загальносоюзних громадських організацій, не стосувалася майна профспілкових організацій. У розпорядженні Президента України від 24 травня 1996 р. № 123/96-рп порушувалося питання лише щодо необхідності законодавчого визначення суб`єктів права власності майна колишніх ДТСААФ СРСР і ДТСААФ Української РСР.

Отже, як фактично, так і юридично профспілки були і залишаються власниками майна, яке перебувало в їх віданні.

Отже, відповідачем у даній справі має бути держава в особі Фонду державного майна, у чиїй тимчасовій власності знаходяться об`єкти нерухомості профспілок.

Також, відповідно ст. 34 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», профспілки, їх об`єднання можуть мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення їх статутної діяльності.

Право власності профспілок, їх об`єднань виникає на підставі:

- придбання майна за рахунок членських внесків, інших власних коштів, пожертвувань громадян, підприємств, установ та організацій або на інших підставах, не заборонених законодавством;

- передачі їм у власність коштів та іншого майна засновниками, членами профспілки, державними органами або органами місцевого самоврядування.

Профспілки, їх об`єднання мають право власності також на майно та кошти, придбані в результаті господарської діяльності створених ними підприємств та організацій.

Фінансовий контроль за коштами профспілок та їх об`єднань державними органами та органами місцевого самоврядування не здійснюється. Контроль за їх надходженням та витрачанням здійснюють контрольно-ревізійні органи, обрані відповідно до статутів (положень) профспілок, їх об`єднань.

Позбавлення профспілок права власності, а також права володіння та користування майном, переданим їм у господарське відання, може мати місце лише за рішенням суду на підставах, визначених законами.

Від імені членів профспілки розпорядження коштами, іншим майном профспілок, їх об`єднань, що належить їм на праві власності, здійснюють виборні органи профспілки або об`єднання, створені відповідно до їх статуту чи положення (загальні збори, конференції, з`їзди тощо).

Члени профспілок не відповідають своїми коштами та іншим майном за зобов`язаннями профспілки та її органів, як і профспілка та її органи не відповідають своїми коштами та іншим майном за зобов`язаннями членів профспілки.

Крім того, ч. 1 ст. 24 Закону України «Про громадські об`єднання» встановлено, що громадське об`єднання зі статусом юридичної особи для виконання своєї статутної мети (цілей) має право володіти, користуватися і розпоряджатися коштами та іншим майном, яке відповідно до закону передане такому громадському об`єднанню, у тому числі державою.

Отже, враховуючи вищезазначене, Черкаська міська рада є неналежним відповідачем у даній справі.

Відповідно до ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Тобто, визначальними є наступні обставини, на яких також наголошує Верховний Суд щодо визначення умов набуття права власності за набувальною давністю на підставі ст. 344 Цивільного кодексу України:

· наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт;

· законність об`єкта володіння;

· добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння;

· безперервність володіння; сплив установлених строків володіння;

· відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні врахувати, зокрема, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Верховний Суд у постанові від 27.09.2018 по справі №571/1099/16-ц, зауважив, що при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно, позивач має довести факт існування такого нерухомого майна, відкритість та безперервність, володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном, факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше 10 років. Тобто, однією з обов`язкових умов набуття права власності за набувальною давністю є наявність у спірного майна правового режиму нерухомої речі, який прийнято в експлуатацію. (правова позиція ВП ВС від 14.05.2019 у справі №910/17274/17).

Визначаючи поняття «умови набуття права власності на чужі речі», Верховний Суд в постанові від 04.07.2018 по справі №201/12550/16-ц зазначив, що набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння). Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності.

Верховний Суд України, узагальнюючи судову практику, прийшов до висновку, що виходячи зі змісту ст. 344 ЦК, обставинами, які мають значення для справи, і які повинен довести позивач, є такі:

1) майно може бути об`єктом набувальної давності;

2) добросовісність володіння;

3) відкритість володіння;

4) давність володіння та його безперервність;

5) відсутність інших осіб, які претендують на це майно;

6) відсутність титулу (підстави) у позивача для володіння майном та набуття права власності.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Отже, при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно, позивачем має бути доведено факт існування такого нерухомого майна, відкритість та безперервність володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном; факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше 10 років.

Крім того, частиною 1 статті 344 ЦК України встановлено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Разом із цим добросовісність свідчить про те, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

Тобто, давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі №910/17274/17 та постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №755/16913/16-ц, а також у постанові Верховного Суду від 28.04.2020 у справі №552/1354/18.

Давність володіння могла вважатись добросовісною, якщо позивач при заволодінні майном не знав і не повинен був знати про відсутність у нього підстав на набуття права власності.

Крім того, аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном, має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. (пункт 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі №910/17274/17).

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном. (п. 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі №910/17274/17 )

Виходячи з викладеного суд приходить до висновку про те, що позивач належними та допустимими доказами не довів суду порушення його права стосовно спірного майна саме відповідачем, його вимоги не ґрунтуються на законі, тому у позові слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Черкаської області

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.

Повний текст складено і підписано 10.03.2023.

СУДДЯ К.І. Довгань