Ухвала

від 13.03.2023 по справі 522/16951/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-кп/813/326/23

Справа № 522/16951/18

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.03.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 ,

перекладача ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Одесі клопотання обвинуваченого ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу,

в с т а н о в и в:

В провадженні Одеського апеляційного суду перебувають матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_7 , захисника ОСОБА_8 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , та прокурора Одеської обласної прокуратури ОСОБА_10 на вирок Приморського районного суду м. Одеси від 11 серпня 2021 року у кримінальному провадженні №22018160000000078 від 17.04.2018 року стосовно:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Лікіно-Дулєво Орєхово-Зуєвського району Московської області Російської Федерації, громадянина Російської Федерації, зареєстрованого на території Російської Федерації за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованого на території України за адресою: АДРЕСА_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 .

Вироком Приморського районного суду м. Одеси від 11 серпня 2021 ОСОБА_11 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.258-3 КК України, та призначено покарання із застосуванням ст.69 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки без конфіскації майна.

Запобіжний захід ОСОБА_7 до набрання вироком законної сили залишено тримання під вартою.

Строк відбуття покарання ОСОБА_7 визначено обчислювати з 15.03.2018 року, тобто з моменту фактичного затримання.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави витрати на проведення експертиз в розмірі 14853 (чотирнадцять тисяч вісімсот п`ятдесят три) грн. 00 коп.

Вирішено питання про речові докази.

До початку апеляційного розгляду обвинуваченим ОСОБА_7 подано клопотання про зміну запобіжного заходу. В обґрунтування доводів обвинувачений посилається на зміст позиції ЄСПЛ, сформованої у справі №11575/21 від 10.02.2022 у справі «Жарков проти України», яку об`єднано зі справою 14693/20 «Горбачов проти України» та констатовано, що строк тримання попереднього ув`язнення ОСОБА_7 є безпідставно тривалим, що порушує п.3 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисникаОСОБА_8 , які підтримали клопотання обвинуваченого про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на особисте зобов`язання, думку прокурора ОСОБА_6 , який заперечував проти задоволення клопотання, перевіривши матеріали провадження та обговоривши наведені у клопотанні доводи, апеляційний суд дійшов такого висновку.

За змістом ч.1 ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Частиною другою цієї статті визначено те, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Відповідно до ч.3 ст.377 КПК України, якщо обвинуваченого, який тримається під вартою, засуджено до позбавлення волі, суд лише у виняткових випадках з урахуванням особи та обставин, встановлених під час кримінального провадження, має право змінити йому запобіжний захід до набрання вироком законної сили на такий, що не пов`язаний з триманням під вартою та звільнити такого обвинуваченого з-під варти.

Для того, щоб відповідати вимогам законності, тримання під вартою повинно здійснюватися «відповідно до процедури, передбаченої законом». Це означає, що тримання під вартою має відповідати матеріальним і процесуальним нормам національного права (чи міжнародного права, коли це доречно, (рішення ЄСПЛ Medvedyev and Others v. France (Медвєдєв та інші проти Франції).

Позбавлення волі повинно здійснюватися «після» засудження. При цьому, поняття «після» означає не тільки те, що ув`язнення повинно відбуватися після винесення обвинувального вироку з точки зору часу: крім того, ув`язнення повинно бути результатом, наслідком засудження, залежати від чи здійснюватися в силу обвинувального вироку (рішення ЄСПЛ Van Droogenbroeck v. Belgium (Ван Дрогенбрук проти Бельгії), Weeks v. the United Kingdom (Уікс проти Сполученого Королівства), M. v. Germany (М. проти Німеччини). Іншими словами, повинен існувати достатній причинно-наслідковий зв`язок між засудженням та відповідним позбавленням волі (рішення ЄСПЛ Monnell and Morris v. the United Kingdom (Моннел та Морріс проти Сполученого Королівства), M. v. Germany (М. проти Німеччини).

При визначенні строку тримання під вартою в очікуванні суду, відповідно до статті 5 параграфа 3 Конвенції, період, який слід враховувати, починається в день затримання обвинуваченого і закінчується в день винесення вироку, навіть, якщо його винесено тільки судом першої інстанції (рішення Solmaz v. Turkey (Солмаз проти Туреччини), Kalashnikov v. Russia (Калашніков проти Росії), Wemhoff v. Germany (Вемхофф проти Німеччини).

У силу суттєвого зв`язку між статтею 5 параграфа 3 Конвенції та параграфом 1 (с) цієї статті, особа, засуджена в першій інстанції, не може розглядатися як особа взята під варту «з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення», як зазначено в останньому положенні, але знаходиться у стані, забезпеченому статтею 5 параграфа 1(а), яка санкціонує позбавлення волі «після засудження компетентним судом» (рішення - Belevitskiy v. Russia (Белевицький проти Росії), Piotr Baranowski v. Poland (Пьотр Барановський проти Польщі), Gorski v. Poland (Горський проти Польщі).

Друга частина статті 5 параграфа 3 не надає суду вибору між тим, щоб притягнути обвинуваченого до суду у розумний строк або дарувати йому тимчасове звільнення до суду. До засудження обвинувачений повинен вважатися невинним, і мета такого положення полягає передусім у забезпеченні умовного звільнення, якщо продовження його затримання більше не є обґрунтованим.

Тому безперервне тримання під вартою у конкретному випадку може бути виправдане тільки за наявності дійсної необхідності захисту суспільних інтересів, яка, незважаючи на презумпцію невинності, має переважне значення порівняно з вимогою - поваги до особистої свободи відповідно до статті 5 Конвенції.

На даний час у кримінальному провадженні судом апеляційної інстанції не прийнято рішень, визначених ч.1 ст.407 КПК України.

Як вбачається з вироку суду, підставою для залишення ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили стало призначення покарання у виді позбавлення волі.

Вирок суду першої інстанції не набрав законної сили.

Одночасно слід зазначити, що обвинувачений ОСОБА_7 знаходиться під вартою з 15.03.2018 року.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 р. передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».

ЄСПЛ справі №11575/21 від 10.02.2022 у справі «Жарков проти України», яку об`єднано зі справою 14693/20 «Горбачов проти України» та констатовано, що строк тримання попереднього ув`язнення ОСОБА_7 є безпідставно тривалим, що порушує п.3 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Відповідно до ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Згідно зі ст.178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; наявність судимостей.

Засадами ч.3 ст.377 КПК України не регламентовано повноваження суду щодо прийняття рішень про скасування запобіжного заходу до набрання вироком законної сили. Даною нормою визначено повноваження суду змінити запобіжний захід на такий, що не пов`язаний з триманням під вартою та звільнити обвинуваченого з-під варти.

Апеляційним судом під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що ОСОБА_7 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має зареєстроване місце проживання на території України, за адресою: АДРЕСА_2 та фактичне місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 . В матеріалах провадження відсутні будь-які відомості про наявність негативної характеристики особи обвинуваченого, не встановлено доказів його неналежної процесуальної поведінки за весь час перебування під вартою і жодних даних від установи попереднього ув`язнення щодо зазначених обставин на адресу Одеського апеляційного суду не надходило.

Подальше застосування щодо ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою є недоцільним та таким, що не відповідає меті та підставам застосування запобіжного заходу, визнаний таким, що не відповідає положенням п.3 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

На підставі встановленого, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зміни ОСОБА_7 запобіжного заходу з тримання під вартою на особисте зобов`язання з покладанням на обвинуваченого обов`язків відповідно до вимог ст. 194 КПК України.

З урахуванням зазначеного, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність задовольнити клопотання обвинуваченого ОСОБА_7 .

Керуючись ч.2 ст.376, ст.177, 178, 183, 194, 195, 202, 331, 377, 419 КПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Клопотання обвинуваченого ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу - задовольнити.

Змінити обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Лікіно-Дулєво Орєхово-Зуєвського району Московської області Російської Федерації, громадянину Російської Федерації, зареєстрованому на території Російської Федерації за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованому на території України за адресою: АДРЕСА_2 , проживаючому за адресою: АДРЕСА_3 , запобіжний захід з тримання під вартою на особисте зобов`язання до набрання вироком законної сили, звільнивши з-під варти з зали суду негайно в порядку ст.202 КПК України.

Покласти на ОСОБА_7 обов`язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України, а саме:

- прибувати до суду за кожною вимогою;

- не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Контроль за виконанням особистого зобов`язання ОСОБА_7 покласти на прокурора Одеської обласної прокуратури.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не

підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4