Постанова

від 02.02.2023 по справі 910/5913/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" лютого 2023 р. Справа№ 910/5913/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Станіка С.Р.

за участю секретаря судового засідання Горда В.В

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 02.02.2023

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «Техпромсервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 (повний текст рішення складено 26.08.2021)

у справі №910/5913/21 (суддя Данилова М.В.)

за позовом Приватного підприємства «Техпромсервіс»

до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція»

про розірвання договору,

та за зустрічним позовом Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція»

до Приватного підприємства «Техпромсервіс»

про стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2021 Приватне підприємство «Техпромсервіс» (далі - ПП «Техпромсервіс», позивач, позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» (далі - ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП ЗАЕС, відповідач, відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом) про розірвання договору поставки продукції №255(1)20УК/53-121-01-20-09462 від 09.06.2020.

Позовні вимоги обґрунтовані істотними змінами обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.

У травня 2021 ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП ЗАЕС звернулось до Господарського суду міста Києва із зустрічним позовом до ПП «Техпромсервіс» про стягнення з позивача за первісним позовом 83 470,87 грн пені за порушення строку поставки продукції за договором поставки продукції №255(1)20УК/53-121-01-20-09462 від 09.06.2020.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 у задоволенні первісного позову відмовлено.

Зустрічний позов задоволено частково.

Стягнуто з Приватного підприємства «Техпромсервіс» на користь Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» пеню в розмірі 41735,43 грн та 2270,00 грн витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Приватне підприємство «Техпромсервіс» звернулося безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд повністю скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 у справі №910/5913/21 та ухвалити нове рішення, яким первісний позов задовольнити повністю, а у задоволенні зустрічного позову відмовити. Вирішити питання щодо стягнення судових витрат.

В обґрунтування апеляційної скарги, позивач за первісним позов зазначив, що місцевий господарський суд, не повно та не об`єктивно з`ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню. За доводами скаржника, первісний позов слід задовольнити повністю, а в задоволенні зустрічного позову - відмовити.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу у справі №910/5913/21 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Станік С.Р., Дикунська С.Я.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2021 апеляційну скаргу Приватного підприємства «Техпромсервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 у справі № 910/5913/21 залишено без руху. Надано строк для усунення недоліків.

06.10.2021 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від апелянта надійшла заява про усунення недоліків з доказами доплати судового збору.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Техпромсервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 у справі № 910/5913/21, розгляд справи призначено на 25.11.2021.

У відзиві на апеляційну скаргу, ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП ЗАЕС заперечило проти задоволення скарги, мотивуючи тим, що доводи, викладені у апеляційній скарзі, не відповідають фактичним обставинам, суперечать вимогам чинного законодавства та ґрунтуються на припущеннях ПП «Техпромсервіс», а рішення місцевого господарського суду від 14.07.2021 прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з чим, відповідач за первісним позовом просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

У зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_1 у відставку, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 25.11.2021 у справі 910/5913/21 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Станік С.Р., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2021 прийнято справу 910/5913/21 за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Техпромсервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Станік С.Р., Шаптала Є.Ю. Розгляд справи №910/5913/21 призначено на 27.01.2022.

Судове засідання 27.01.2022 не відбулось у зв`язку із перебуванням судді Шаптали Є.Ю. на лікарняному. Після виходу судді з лікарняного ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2022 розгляд справи призначено на 24.03.2022.

Однак, судове засідання 24.03.2022 не відбулося, оскільки Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Відповідно до п. 1 наказу Голови Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2022 «Про встановлення особливого режиму роботи Північного апеляційного господарського суду в умовах воєнного стану» встановлено тимчасово до усунення обставин, які зумовили загрозу життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників суду, в умовах воєнної агресії проти України зупинено здійснення судочинства Північним апеляційним господарським судом.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2022 справу призначено до розгляду на 28.07.2022.

07.07.2022 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2022 за клопотанням Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» розгляд справи відкладено на 22.09.2022.

12.09.2022 електронною поштою від Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2022, враховуючи введений воєнний стан у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, задоволено клопотання позивача за зустрічним позовом, розгляд справи відкладено на 24.11.2022.

Розгляд справи призначений на 24.11.2022 не відбувся, у зв`язку з не можливістю проведення фіксації судового засідання через відсутність мережі «Інтернет» в будівлі Північного апеляційного господарського суду, що підтверджується актом щодо знеструмлення електромережі суду, виходу з ладу сервера автоматизованої системи та інші умови, що впливають на безперебійність та функціонування автоматизованої системи від 25.11.2022.

Враховуючи вищевикладене, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2022 справу призначено до розгляду на 02.02.2023.

У судове засідання 02.02.2023 з`явилися представники ПП «Техпромсервіс» та ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП ЗАЕС.

Представник ПП «Техпромсервіс» у судовому засіданні надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, підтримав вимоги апеляційної скарги на підставі доводів, зазначених у ній, просив її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 у справі №910/5913/21 та ухвалити нове рішення, яким первісний позов задовольнити повністю, а у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Представник ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП ЗАЕС у судовому засіданні також, надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти доводів, викладених у апеляційній скарзі, на підставі доводів, зазначених у відзиві на скаргу та просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Так, колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід скасувати частково в частині зменшення пені за зустрічним позовом.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції за результатами проведення 09.06.2020 відкритих торгів, 23.06.2020 між Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» (покупець) та Приватним підприємством «Техпромсервіс» (постачальник) укладено Договір поставки продукції № 255(1)20УК/53-121-01-20-09462 від 09.06.2020 (договір).

Відповідно до п.1.1, 1.2. договору постачальник зобов`язався поставити, а покупець прийняти і сплатити продукцію: «Світильники та освітлювальна арматура»; строк поставки: червень-липень 2020 року.

Згідно з п.3.1. договору загальна вартість продукції складає 461 164,74 грн.

Після укладення спірного договору позивач за первісним позовом отримав від відповідача лист №7-105/12302 від 10.06.2020, в якому було висловлено прохання про зниження ціни на п`ять позицій.

Листом №12/06/20 від 12.06.2020 позивач повідомив відповідача про можливість зниження цін по позиціям продукції, що були запропоновані відповідачем, та зазначив знижені ціни, за якими позивач міг їх поставити. Крім того, позивач зазначив, що така поступка на користь відповідача знижує рентабельність такої продукції майже до її собівартості.

Листом №07-105/14043 від 03.07.2020 відповідач надіслав позивачу оформлений договір поставки та повідомив, що наразі вони оформлюють додаткову угоду на виключення продукції, по якій вони хотіли зменшити ціни, з договору поставки.

Листом № 06/07/20 від 06.07.2020 позивач повідомив відповідача про те, що для нього питання виключення продукції з договору стало великою несподіванкою, оскільки перемови йшли стосовно зменшення ціни продукції, а не виключення її з договору поставки. Поряд з цим, позивач погодився на укладення додаткової угоди, але тільки щодо чотирьох (з п`яти) позицій продукції, оскільки виключення всіх запропонованих позицій призведе до збиткового результату по виконанню цього договору.

У відповідь на вказаний лист позивача, відповідач надіслав позивачу лист №07-105/14897 від 13.07.2020 про надіслання останньому двох примірників додаткової угоди до договору поставки.

Листом №24/07/20 від 24.07.2020 позивач повідомив відповідача про те, що виключення з договору поставки майже 50% позиції продукції призведе до прямої збитковості підприємства позивача в результаті виконання своїх зобов`язань. У зв`язку з цим позивач просив відповідача розглянути можливість розірвання договору поставки за взаємною згодою сторін.

Вказане прохання позивача залишилося без відповіді з боку відповідача.

17.02.2021, позивач повторно надіслав відповідачу лист №16/02/21 від 16.02.2021 з пропозицією розірвати договір за взаємною згодою сторін. Проте, вона знову залишилася без жодної реакції з боку відповідача.

Приватне підприємство «Техпромсервіс» звертаючись до суду з позов про розірвання договору, обґрунтовувало свої вимоги настанням істотної зміни обставин, якими керувалися сторони при укладенні спірного договору поставки, у зв`язку з чим позивач просив в судовому порядку розірвати укладений договір поставки.

Як вірно вказав суд першої інстанції, відносини, що виникли між сторонами регулюються нормами спеціального закону - Закону України «Про публічні закупівлі» (Закон).

Частиною 2 ст. 32 Закону визначено, що замовник укладає договір про закупівлю з учасником, який визнаний переможцем торгів протягом строку дії його пропозиції, не пізніше ніж через 20 днів з дня прийняття рішення про намір укласти договір про закупівлю відповідно до вимог тендерної документації та пропозиції учасника-переможця.

За умовами пункту 1.3 договору, сторони погодили, що покупець має право зменшити обсяг закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу своїх видатків.

Пунктом 4.1 договору встановлено, що поставка продукції відбувається відповідно до Правил Інкотермс-2010 на умовах DDP - м. Енергодар. Вантажоодержувач - Запорізьке відділення ВП «Складське господарство» ДП «НАЕК «Енергоатом», м. Енергодар, вул. Промислова, 133.

Пунктом 10.1 договору встановлено, що додатки, доповнення, акти і протоколи, складені після укладання цього договору, що доповнюють або змінюють зміст окремих положень цього договору, дійсні за умови підписання їх уповноваженими особами обох сторін договору.

Пунктом 10.2 договору сторони погодили, що він може бути змінений, розірваний або визнаний недійсним з підстав, передбачених чинним законодавством України.

При цьому, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що зміна умов договору в односторонньому порядку договором №255(1)20УК/53-121-01-20-09462 не передбачена.

Відповідно до ч. 4 ст. 36 Закону встановлено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі; покращення якості предмета закупівлі за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі; продовження строку дії договору та виконання зобов`язань щодо передання товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі; узгодженої зміни ціни в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг); зміни ціни у зв`язку із зміною ставок податків і зборів пропорційно до змін таких ставок; зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, регульованих цін (тарифів) і нормативів, які застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни; зміни умов у зв`язку із застосуванням положень частини п`ятої цієї статті.

Згідно з ч. 5 ст. 36 Закону дія договору про закупівлю може продовжуватися на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в договорі, укладеному в попередньому році, якщо видатки на цю мету затверджено в установленому порядку.

Таким чином, як вірно вказав суд першої інстанції, серед перелічених в ст. 36 Закону випадків, відсутня така підстава для розірвання договору, як взаємна згода сторін. При цьому, ст. 37 Закону передбачає підстави недійсності договору про закупівлю, однак спірний договір не визнаний недійсним, а отже підлягає виконання в частині поставки продукції, що визначена п. 1.1 цього договору.

Враховуючи, вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні первісних позовних вимог щодо розірвання договору поставки продукції №255(1)20УК/53-121-01-20-09462 від 09.06.2020 року.

Що стосується доводів скаржника, про те, що ним у відповідності до приписів ст. 188 ГК України були вчинені всі відповідні дії для розірвання договору на підставі ч. 2 ст. 652 ЦК України, колегія суддів зазначає наступне.

Скаржник, укладаючи договір поставки за результатами проведення процедури закупівлі, прийняв та погодився на усі його істотні умови, в т.ч. щодо асортименту продукції, строків поставки, підстав зменшення обсягу закупівлі, порядку внесення до нього змін або розірвання, які були погоджені сторонами.

Скаржник не відмовився від визначених замовником у тендерній документації умов договору. Договір про закупівлю недійсним не визнавався, в зв`язку з чим підлягає виконанню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є: умови про предмет договору; умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Зазначена норма кореспондується зі ст. 180 ГК України.

Частиною 1 ст. 651 ЦК України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або - законом.

У відповідності до приписів ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладені договору.

Отже, договір може бути розірваний у разі істотного порушення умов договору іншою стороною. Разом з тим, як встановлено судом, саме ПП «Техпромсервіс» порушило умови договору в частині поставки продукції, тобто неотримання продукції на яку розраховував саме покупець (ВП ЗАЕС) при укладанні Договору.

Згідно з ч. 1 ст. 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони це могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Відповідно до ч. 2 ст. 652 ЦК України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Отже, закон пов`язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з одночасною наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, за істотної зміни обставин (аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.04.2018 у справі №910/12154/16, від 17.04.2018 у справі № 927/763/17).

Відсутність хоча б однієї з умов тягне за собою відмову у задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю таких позовних вимог.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач за первісним позовом укладав договір з переможцем відкритих торгів (скаржником), який є обов`язковим для виконання сторонами.

Як зазначає відповідач за первісним позовом у своєму відзиві на апеляційну скаргу, в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане.

Відповідно до п. 4 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі», істотні умови договору про закупівлю можуть змінюватися після його підписання, зокрема, у разі зменшення обсягів закупівлі, з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника.

В пункті 1.3 договору сторони встановили, що покупець має право зменшити обсяг закупівлі, зокрема, з урахуванням фактичного обсягу своїх видатків.

Як вбачається з матеріалів справи, покупець намагався скористатися своїм правом щодо зменшення обсягу закупівлі і направив на адресу постачальника проект Додаткової угоди № 1 щодо зменшення обсягу закупівлі, з посиланням на п. 1.3 Договору та ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» листом № 07-105/14897 від 13.07.2020, який не підписаний.

Отже, укладаючи Договір, сторони передбачили, що може настати така зміна обставин, як зменшення обсягів закупівлі, з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що у даному випадку відсутня умова, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 652 ЦК України.

За доводами відповідача за первісним позовом, виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У своїй позовній заяві скаржник зазначав, що виключення половини позицій продукції з Договору впливає на фінансовий результат і інтерес, який планував отримати позивач від виконання договору. Тобто, після укладання договору з такими умовами, виконання договору призведе до збиткового результату від такої угоди.

Разом з тим, додаткова угода до договору щодо виключення з п. 1.1 договору продукції не укладена, а договір сторонами укладений за результатами відкритих торгів.

Оскільки сторонами додаткова угода до договору не укладена, обсяг продукції не змінений, на переконання колегії суддів, для постачальника відсутній збитковий результат, а тому, і відсутня умова для розірвання договору, передбачена п. 3 ч. 2 ст. 652 ЦК України.

Крім того, відповідач за первісним позовом у своєму відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Відповідно до ст.ст. 42, 44 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Підприємництво здійснюється на власний ризик, при цьому відповідний ризик може бути зумовлений не лише суб`єктивними, тобто залежними від волі суб`єкта господарювання, чинниками, а й такими факторами (обставинами), які виникають (настають) з об`єктивних, незалежних від нього причин.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України ).

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 30 Закону України «Про публічні закупівлі», замовник відхиляє тендерну пропозицію в разі якщо, зокрема, переможець відмовився від підписання договору про закупівлю відповідно до вимог тендерної документації або укладення договору про закупівлю.

Позивач на власний розсуд підписав договір про закупівлю відповідно до вимог тендерної документації та не відмовився від визначених замовником у тендерній документації умов договору.

ПП «Техпромсервіс», укладаючи договір закупівлі, прийняло та погодилось на усі його істотні умови, в тому числі щодо асортименту продукції, строків поставки, підстав зменшення обсягу закупівлі, порядку внесення до нього змін або розірвання, які були погоджені сторонами. Таким чином, відповідно до умов укладеного між позивачем та відповідачем договору закупівлі, сторони передбачили умови щодо зменшення обсягу закупівлі, зокрема, з урахуванням фактичного обсягу видатків покупця.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що відсутня умова, передбачена п. 4 ч. 2 ст. 652 ЦК України.

Отже, оскільки відсутні умови, зазначені в ч. 2 ст. 652 ЦК України, то відповідно відсутні і підстави для розірвання такого договору.

Таким чином, рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні первісних позовних вимог щодо розірвання договору є законним та обґрунтованим, у зв`язку з чим відсутні підстави для його скасування в цій частині.

Що стосується зустрічних позовних вимог ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП ЗАЕС про стягнення з ПП «Техпромсервіс» 83 470,87 грн пені за порушення строку поставки продукції за договором поставки продукції №255(1)20УК/53-121-01-20-09462 від 09.06.2020, колегія суддів зазначає наступне.

Так, зустрічні позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з поставки товару за договором №255(1)20 УК/53-121-01-10-09462 від 09.06.2020, у зв`язку з чим позивачем нараховано пеню в розмірі 83 470,87 грн.

Як вбачається з умов договору та зазначалось вище, сторони погодили між собою, що постачальник зобов`язався поставити, а покупець прийняти і сплатити продукцію: «Світильники та освітлювальна арматура»; строк поставки: червень-липень 2020р., загальна вартість продукції складає 461 164,74 грн (п. 1.1, п. 1.2, 3.1. договору).

Поставка продукції відбувається відповідно до Правил Інкотермс-2010 на умовах DDP - м. Енергодар. Вантажоодержувач - Запорізьке відділення ВП «Складське господарство» ДП «НАЕК «Енергоатом», м. Енергодар, вул. Промислова, 133 (п. 4.1 договору).

Відповідно до положень ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Частиною 5 вказаної статті визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки та відповідає вимогам чинного законодавства.

Згідно ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відносини купівлі-продажу врегульовані Главою 54 ЦК України, відповідно до положень якої за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 626 ЦК України).

Частиною 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що у разі, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом, ПП «Техпромсервіс» не виконав свої зобов`язання за Договором, з поставки товару. Продукція вартістю 461 164,74 грн на адресу ВП ЗАЕС не поставлена.

20.08.2020 позивачем на адресу ПП «Техпромсервіс» направлено претензію №28-22/17948 про сплату пені за порушення строку поставки продукції за Договором.

У зв`язку з простроченням виконання поставки товару позивачем за зустрічним позовом нараховано до сплати відповідачу за зустрічним позовом пеню у розмірі 83470,87 грн за період 01.11.2020 по 30.04.2021 (181 день).

Згідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частинами 1,3 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

У відповідності до ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 7.2 договору встановлено, що за порушення строків поставки або недопоставку продукції постачальник зобов`язаний сплатити пеню в розмірі 0,1% вартості продукції, по якій допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Здійснивши перевірку розрахунку пені за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «Ліга Закон» за період 01.11.2020 по 30.04.2021, колегія суддів апеляційного господарського суду, вважає його арифметично не вірним. За розрахунком суду пеня становить 83470,82 грн, а не 83470,87 грн, як помилково вказав позивач за зустрічним позовом, а тому з відповідача належить до стягнення пеня у розмірі 83470,82 грн.

Суд першої інстанції, на підставі ст. 233 Господарського кодексу України, з власної ініціативи дійшов висновку про наявність підстав для зменшення в порядку ч. 1 ст. 233 ГК України розміру заявленої до стягнення пені на 50% .

Однак, на переконання колегії суддів, місцевим господарським судом необґрунтовано зменшено пеню з власної ініціативи до 41 735,43 грн

Частинами 1 та 2 статті 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання; строк прострочення виконання; наслідки порушення зобов`язання, відповідність/невідповідність розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінку винної особи (в тому числі, вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій - є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Суд першої інстанції, з власної ініціативи досліджуючи наявність підстав для зменшення розміру пені виходив лише з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, не зазначивши при цьому, чи є цей випадок винятковим, в чому виражається така винятковість, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, не дослідив питання, чи поніс збитки покупець у зв`язку з прострочення поставки товару постачальником.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні матеріали справи, дійшов висновку, що наведені судом доводи на зменшення пені - не є достататніми підставами для застосування ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України в контексті спірних правовідносин.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Отже, питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача за зустрічним позовом, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України). При цьому, суд не проаналізував вказані засади з урахуванням обставин справи, а лише зазначив про них.

Правовий аналіз статті 233 Господарського кодексу України і частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення.

Право на зменшення (за клопотанням сторони) заявлених штрафних санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною своїх зобов`язань, кореспондується з обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами статті 74 Господарського процесуального кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України обставини того, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту, на підставі належних і допустимих доказів. Вказане узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 03.60.2020 у справі №916/187/17.

З урахуванням викладеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку про безпідставне застосування судом першої інстанції положень ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України в частині зменшення суми пені з власної ініціативи на 50%, а тому судова колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для зменшення розміру пені, вважає їх помилковими, такими, що зроблені без достатніх підстав та без врахування інтересів позивача за зустрічним позовом.

При цьому, судом апеляційної інстанції враховано, що рішенням Господарського суду міста Києва від 12.01.2021 року у справі № 910/17129/20, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2021 позов ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП ЗАЕС задоволено повністю. За порушення ПП «Техпромсервіс» строку поставки продукції за спірним договором за період з 01.08.2020 по 31.10.2020, стягнуто з ПП «Техпромсервіс» на користь ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП ЗАЕС 42 427,18 грн пені, 32 281,53 грн штрафу та 2 102 грн витрат по сплаті судового збору.

Судові рішення мотивовані тим, що оскільки відповідачем порушено умови договору поставки продукції №255(1)20 УК/53-121-01-20-09462 від 09.06.2020 року, на підставі ст.ст.530, 611, 629 Цивільного кодексу України відповідач зобов`язаний сплатити неустойку на користь позивача.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга позивача за первісним позовом з викладеними в ній доводами не підлягає задоволенню. Разом з цим рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню, оскільки місцевим господарським судом необґрунтовано з власної ініціативи зменшено пеню. За розрахунком суду апеляційної інстанції щодо стягнення пені, зустрічний позов підлягає частковому задоволенню.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23.06.1993).

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред`явлення таких роз`яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду.

Обов`язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» від 27.10.1993).

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Статтею 277 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 щодо зменшення пені з ініціативи суду ухвалено при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а також за неправильного застосування норм матеріального права (ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 549 Цивільного кодексу України).

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст.ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Техпромсервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 у справі №910/5913/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 у справі №910/5913/21 скасувати частково в частині зменшення пені за зустрічним позовом.

3. В цій частині прийняти нове рішення суду, яким зустрічний позов задовольнити частково.

4. Стягнути з Приватного підприємства «Техпромсервіс» (03067, місто Київ, вул. Машинобудівна, будинок 37, офіс 411; код ЄДРПОУ 32049435) на користь Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3; код ЄДРПОУ 24584661) в особі відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (71503, Запорізька обл., м. Енергодар, вул. Промислова, буд.133; код ЄДРПОУ 19355964) пеню в розмірі 83 470 (вісімдесят три тисячі чотириста сімдесят) грн 82 коп та 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп витрат по сплаті судового збору.

5. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 у справі №910/5913/21 про відмову у задоволенні первісного позову - залишити без змін.

6. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покладаються на Приватне підприємство «Техпромсервіс».

7. Видачу наказів по справі №910/5913/21 доручити Господарському суду міста Києва.

8. Матеріали справи №910/5913/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст підписано 13.03.2023 після виходу судді з відпустки.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді Є.Ю. Шаптала

С.Р. Станік