Ухвала

від 17.05.2023 по справі 910/5913/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

17 травня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/5913/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,

за участю секретаря судового засідання - Денисевича А.Ю.

представників учасників справи:

від позивача за первісним позовом: Гуревич М.Г.,

від відповідача за первісним позовом: не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Техпромсервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 (Данилова М.В.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2023 (Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю., Станік С.Р.) у справі №910/5913/21

за позовом Приватного підприємства "Техпромсервіс" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" про розірвання договору

та за зустрічним позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" до Приватного підприємства "Техпромсервіс" про стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Техпромсервіс" (далі - Позивач за первісним позовом) звернулося в Господарський суд міста Києва з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" (далі - Відповідача за первісним позовом) про розірвання договору поставки продукції.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв`язку із істотними змінами обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору та не досягненням домовленості між сторонами щодо розірвання договору, договір поставки продукції підлягає розірванню відповідно до частини четвертої статті 652 ЦК України в судовому порядку.

Відповідач за первісним позовом звернувся в Господарський суд міста Києва із зустрічним позовом до Позивача за первісним позовом про стягнення пені в сумі 83 470,87 грн.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані порушенням Позивачем за первісним позовом строків поставки продукції за договором.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 у задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено частково. Суд стягнув з Позивача за первісним позовом на користь Відповідача за первісним позовом пеню в сумі 41 735,43 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що серед перелічених у статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" випадків відсутня така підстава для розірвання договору, як взаємна згода сторін, а тому відсутні підстави для задоволення первісного позову. Оскільки продукція за договором не була поставлена в строки, обумовлені в договорі, тому зустрічний позов є обґрунтованим, але підлягає частковому задоволенню внаслідок зменшення заявленої до стягнення суми пені на 50% за ініціативи суду.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 скасовано в частині зменшення пені за зустрічним позовом. В цій частині прийнято нове рішення, яким зустрічний позов задоволено частково. Суд стягнув з Позивача за первісним позовом на користь Відповідача за первісним позовом пеню в сумі 83 470,82 грн. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 про відмову у задоволенні первісного позову залишено без змін.

Постанова суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що серед перелічених у статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" випадків відсутня така підстава для розірвання договору, як взаємна згода сторін, а тому відсутні підстави для задоволення первісного позову. Крім того, суд виходив з того, що оскільки відсутні умови, визначені в частині другій статті 652 ЦК України, тому відповідно відсутні підстави для розірвання оспореного договору. В частині зустрічного позову, апеляційний господарський суд, здійснивши перевірку розрахунку пені за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга Закон" за період 01.11.2020 по 30.04.2021, дійшов висновку, що розрахунок є арифметично не вірним. За розрахунком суду пеня становить 83 470,82 грн, а не 83 470,87 грн, як помилково вказав Позивач за зустрічним позовом, тому з Відповідача за первісним позовом належить до стягнення пеня в сумі 83 470,82 грн. Проте, оскільки судом першої інстанції необґрунтовано з власної ініціативи зменшено пеню, тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню, а зустрічний позов підлягає частковому задоволенню в сумі 83 470,82 грн.

Позивач за первісним позовом подав касаційну скаргу на рішення та постанову судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі зазначено, що судами попередніх інстанцій прийнято оскаржувані судові рішення без урахування висновку щодо застосування статті 652 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у справі №912/3323/20. Зокрема, суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази щодо встановлення всіх обставин справи та не надав оцінки доводам Позивача за первісним позовом щодо зміни обставин як підстави для розірвання договору внаслідок чого, для Позивача за первісним позовом утворилася ситуація неможливості виконання зобов`язання з досягненням того результату, на який він розраховував при укладенні договору.

Судами попередніх інстанцій прийнято оскаржувані судові рішення без урахування висновку щодо застосування статті 269 ГПК України у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у справі №910/12187/20. Зокрема, суд апеляційної інстанції вийшов за межі вимог апеляційної скарги, оскільки розглянув питання, яке стосується зменшення судом першої інстанції вимог щодо стягнення пені, тоді, як таке питання не було доводом апеляційної скарги і сторона, на користь якої було здійснено такий вихід, просила у відзиві на апеляційну скаргу залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідач за первісним позовом відзив на касаційну скаргу не надав, що у відповідності до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у даній справі у касаційному порядку.

Частиною першою статті 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як встановили суди попередніх інстанцій, за результатами проведення 09.06.2020 відкритих торгів, між Відповідачем за первісним позовом (Покупець) та Позивачем за первісним позовом (Постачальник) 23.06.2020 укладено договір поставки продукції №255(1)20УК/53-121-01-20-09462 від 09.06.2020, за умовами якого Постачальник зобов`язався поставити, а Покупець прийняти і сплатити продукцію: "Світильники та освітлювальна арматура"; строк поставки: червень-липень 2020 року.

Покупець має право зменшити обсяг закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу своїх видатків (пункт 1.3 договору).

Відповідач за первісним позовом листом №7-105/12302 від 10.06.2020 звернувся до Позивача за первісним позовом, в якому запропонував розглянути можливість зниження ціни на п`ять позицій продукції за договором та зазначив про повідомлення Відповідача за первісним позовом щодо можливості укладення додаткової угоди до договору від 09.06.2020 на наведені товари зі зниженими цінами.

Листом №12/06/20 від 12.06.2020 Позивач за первісним позовом повідомив про можливість зниження цін по позиціям продукції, що були запропоновані Відповідачем за первісним позовом, та зазначив знижені ціни, за якими можливо їх поставити. Також, Позивач за первісним позовом зазначив, що така поступка знижує рентабельність такої продукції майже до її собівартості.

В подальшому, листом №07-105/14043 від 03.07.2020 Відповідач за первісним позовом повідомив про здійснення дій по оформленню додаткової угоди на виключення продукції, по якій є намір зменшити ціни і Позивач за первісним позовом у відповідь на вказаний лист 06.07.2020 повідомив про згоду на укладення додаткової угоди до договору, але щодо чотирьох позицій продукції, оскільки виключення всіх запропонованих позицій призведе до збиткового результату по виконанню договору.

Листом №07-105/14897 від 13.07.2020 Відповідач за первісним позовом надіслав оформлену відповідно до пункту 1.3 договору та статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" додаткову угоду до договору від 09.06.2020 та просив після її підписання направити два примірника на адресу Відповідача за первісним позовом для реєстрації. Але, листом від 24.07.2020 Позивач за первісним позовом просив розглянути можливість розірвання за взаємною згодою договору від 09.06.2020, оскільки виключення з договору поставки майже 50% позицій продукції призведе до прямої збитковості підприємства в результаті виконання своїх зобов`язань. Листом від 16.02.2021 Позивач за первісним позовом повторно просив Відповідача за первісним позовом розглянути пропозицію розірвання договору за взаємною згодою сторін, оскільки відповідь на лист від 24.07.2020 отримано не було.

В обґрунтування позову про розірвання договору Позивач за первісним позовом послався на настання істотної зміни обставин, якими керувалися сторони при укладенні оспореного договору поставки, у зв`язку з чим Позивач просив в судовому порядку розірвати укладений договір поставки.

Приймаючи рішення у справі в частині відмови у задоволенні первісного позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до пункту 10.1 договору додатки, доповнення, акти і протоколи, складені після укладання цього договору, що доповнюють або змінюють зміст окремих положень цього договору, дійсні за умови підписання їх уповноваженими особами обох сторін договору.

Пунктом 10.2 договору визначено, що договір може бути змінений, розірваний або визнаний недійсним з підстав, передбачених чинним законодавством України.

При цьому, зміна умов договору в односторонньому порядку договором від 09.06.2020 не передбачена.

Відносини, що виникли між сторонами, як встановили суди попередніх інстанцій, регулюються Законом України "Про публічні закупівлі", за умовами статті 36 (в редакції станом на час укладення договору) якого визначено основні вимоги до договору про закупівлю. При цьому, серед перелічених в статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" випадків відсутня така підстава для розірвання договору, як взаємна згода сторін.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що згідно з частиною першою статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Відповідно до частини другої статті 652 ЦК України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Закон пов`язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з одночасною наявністю чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 ЦК України, за істотної зміни обставин (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №910/12154/16, від 17.04.2018 у справі №927/763/17).

Апеляційний господарський суд, надавши оцінку пункту 1.3 договору та листу Відповідача за первісним позовом від 13.07.2020, яким останній намагався скористатися правом на зменшення обсягу закупівлі шляхом направлення на адресу Позивача за первісним позовом проєкта додаткової угоди щодо зменшення обсягу закупівель, який залишився не підписаний з боку Позивача за первісним позовом, враховуючи статтю 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції, станом на час пропозиції Відповідача за первісним позовом щодо зменшення обсягу товару), дійшов висновку про відсутність умови, визначеної пунктом 1 частини другої статті 652 ЦК України для розірвання договору в судовому порядку.

Також, суд апеляційної інстанції зазначив, що, оскільки додаткова угода до договору в порядку пункту 10.1 договору щодо виключення частини продукції, визначеної в пункті 1.1 договору не укладена, обсяг продукції не змінений, що свідчить про те, що для постачальника відсутній збитковий результат, тому відсутня умова для розірвання договору, передбачена пунктом 3 частини другої статті 652 ЦК України.

Крім того, як вказав апеляційний господарський суд, Позивач за первісним позовом, укладаючи договір закупівлі, прийняв та погодився на всі його істотні умови, в тому числі щодо асортименту продукції, строків поставки, підстав зменшення обсягу закупівлі, порядку внесення змін або розірвання договору, а тому не підтвердилися умови, визначені у пункті 4 частини другої статті 652 ЦК України для розірвання договору в судовому порядку.

Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, Позивач за первісним позовом оскаржує рішення та постанову судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених також пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Згідно з правовою позицією, викладеною у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц та від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Обґрунтовуючи підставу оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій прийнято оскаржувані судові рішення (в частині розгляду позову про розірвання договору) без урахування висновку щодо застосування статті 652 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у справі №912/3323/20. Зокрема, суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази щодо встановлення всіх обставин справи та не надав оцінки доводам Позивача за первісним позовом щодо зміни обставин як підстави для розірвання договору внаслідок чого, для Позивача за первісним позовом утворилася ситуація неможливості виконання зобов`язання з досягненням того результату, на який він розраховував при укладенні договору.

Верховний Суд у справі №912/3323/20, де предметом позову було розірвання договору оренди приміщення для розміщення в ньому аптечного закладу, оскільки введення Кабінетом Міністрів України карантину у березні 2020 року, унеможливило позивачу використовувати приміщення відповідно до його мети, залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій про відмову у позові, з огляду на відсутність умов, визначених частиною другою статті 652 ЦК України, дотримання яких необхідне для розірвання договору на підставі істотної зміни обставин.

Колегія суддів зазначає, що на відміну від цієї справи №910/5913/21, під час розгляду якої суд апеляційної інстанції встановив, що, укладаючи договір сторони передбачили ймовірність настання такої зміни обставин, як зменшення обсягів закупівлі; сторонами договору додаткова угода до договору про внесення змін щодо обсягу закупівлі не укладена, обсяг продукції не змінений, що свідчить про відсутність для Постачальника збиткового результату, і, як наслідок, відсутність умов для розірвання договору, у справі №912/3323/20 Верховний Суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій, що введені державою карантинні заходи стосуються обох сторін договору оренди, тому немає підстав вважати, що внаслідок введення таких заходів сталася істотна зміна обставин, якими сторони договору керувалися при його укладенні, а тому, звертаючись до суду з позовом про розірвання договору оренди, позивач обрав такий спосіб захисту, який порушує співвідношення майнових інтересів сторін як суб`єктів господарювання.

Зважаючи на обставини, які встановили суди у цій справі, та норми права, застосовані у зв`язку з цим, колегія суддів дійшла висновку, що правовідносини за змістовим критерієм у наведеній скаржником справі Верховного Суду №912/3323/20 та у цій справі №910/5913/21, не є подібними з огляду на істотні відмінності у фактичних обставинах таких спорів, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин.

Що стосується зустрічних позовних вимог про стягнення з Позивача за первісним позовом пені в сумі 83 470,87 грн, суд першої інстанції, зважаючи на положення пункта 7.2 договору (за порушення строків поставки або недопоставку продукції Постачальник зобов`язаний сплатити пеню в розмірі 0,1% вартості продукції, по якій допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості), керуючись статтею 233 ГК України, статтею 551 ЦК України, визнав за доцільне з власної ініціативи зменшити розмір заявленої пені до її розумного розміру, а саме до 41 735,43 грн.

Апеляційний господарський суд не погодився з такими висновками місцевого господарського суду та зазначив, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення. Право на зменшення (за клопотанням сторони) заявлених штрафних санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною своїх зобов`язань, кореспондується з обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами статті 74 ГПК України, статті 233 ГК України обставини того, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту, на підставі належних і допустимих доказів. Здійснивши перевірку розрахунку пені за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга Закон" за період 01.11.2020 по 30.04.2021 та надавши оцінку доказам у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Позивача за первісним позовом пені в сумі 83 470,82 грн.

Обґрунтовуючи підставу оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій прийнято оскаржувані судові рішення без урахування висновку щодо застосування статті 269 ГПК України у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у справі №910/12187/20. Зокрема, суд апеляційної інстанції вийшов за межі вимог апеляційної скарги, оскільки розглянув питання, яке стосується зменшення судом першої інстанції вимог щодо стягнення пені, тоді, як таке питання не було доводом апеляційної скарги і сторона, на користь якої було здійснено такий вихід, просила у відзиві на апеляційну скаргу залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Так, Верховний Суд у справі №910/12187/20 не погодився з висновком суду апеляційної інстанції, який вийшов за межі доводів апеляційної скарги, оскільки апеляційний господарський суд не зазначив про порушення судом першої інстанції норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, що давало б суду підстави вийти за межі апеляційної скарги на підставі частини четвертої статті 269 ГПК України.

Водночас, під час розгляду цієї справи №910/5913/21 апеляційним господарським судом, враховуючи положення статті 269 ГПК України, встановлено та зазначено в судовому рішенні про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а саме, частини третьої статті 551, статті 549 ЦК України та частини першої статті 233 ГК України, що відповідно до статті 277 ЦК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Таким чином, зважаючи на обставини у справі №910/12187/20 та у цій справі №910/5913/21 щодо застосування статті 269 ГПК України і їх співвідношення між собою, слід дійти висновку, що правовідносини у наведеній справі та у даній справі №910/5913/21 не є подібними, оскільки вони відрізняються та не є схожими за істотними обставинами, які були встановлені судами і покладені в основу судових рішень.

Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на наведене, колегія суддів, відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Позивача за первісним позовом.

Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного підприємства "Техпромсервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2023 у справі №910/5913/21 закрити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Суховий

Судді І. Берднік

В. Зуєв