Рішення

від 07.03.2023 по справі 541/1723/19

МИРГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 541/1723/19

Номер провадження 2/541/4/2023

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

07 березня 2023 року м. Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області у складі:

головуючого-судді Городівського О.А.

за участю секретаря судового засідання Ніколаєнко М.В.

позивача ОСОБА_1 представника позивача ОСОБА_2

представника відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4

адвоката Пугач С.В.

особисто ОСОБА_4 та ОСОБА_5

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу в порядку загального позовного провадження за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя,

та зустрічними позовами ОСОБА_4 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про визнання квартири особистою приватною власністю та поділ майна подружжя,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Приватний нотаріус Миргородського міського нотаріального округу Полтавської області Гіль Дмитро Володимирович,

встановив:

05 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_6 з вимогами про поділ спільного майна подружжя. В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що перебувала у зареєстрованому шлюбі із 18 травня 2013 року. В подальшому, рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 03.01.2019 року шлюб - розірвано. Під час спільного проживання та ведення спільного господарства в період з липня 2003 року по травень 2018 року сторонами набуто у власність ряд майна. Зокрема, 28 грудня 2016 року придбано квартиру АДРЕСА_1 , згідно договору купівлі-продажу. У вказаній квартирі за спільні кошти проведено капітальний ремонт. 26.04.2006 року придбано автомобіль ВАЗ 21070 днз НОМЕР_1 , що був зареєстрований на відповідача. 02.08.2005 року позивачка успадкувала домогосподарство по АДРЕСА_2 . Позивачка приватизувала земельну ділянку на якій розташований відповідний будинок. В подальшому сторонами побудовано на відповідній ділянці новий будинок. На час припинення спільного проживання та розірвання шлюбу будинок не був добудований та не введений в експлуатацію, позивачка з травня 2018 року постійно сама проживає в цьому будинку та проводить роботи з добудови будинку, виготовлення документів для реєстрації та введення в експлуатацію будинку. На будівництво будинку були використані спільні кошти та кошти рідної тітки позивачки ОСОБА_7 , яка проживала спільно зі сторонами в період з квітня 2016 року, яка одразу передала 10000 грн та щомісячно передавала на будівництво 1000 грн., в загальній кількості було передано 24000 грн, що на переконання позивачки є її особистими коштами. Оскільки на думку позивачки об`єкти права спільної сумісної власності подружжя є неподільними, тому позивачка прохала визнати право власності на частину спільного майна, що являє собою право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані за адресою АДРЕСА_2 .

Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження (а.с.45, том 1).

У встановлений судом строк ОСОБА_6 подав до суду відзив у якому вказав, що визнає факт спільного проживання у шлюбі з ОСОБА_1 . Погоджується, що сторонами було побудовано новий житловий будинок на приватизованій позивачем земельній ділянці. Квартиру АДРЕСА_1 вважає своєю особистою приватною власністю. Частково визнає позов, щодо визнання за позивачем права власності на частину спірного житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_2 . У решті вимог прохав відмовити (а.с.76-78, том 1).

У встановлений судом строк, позивач подав відповідь на відзив, де ОСОБА_1 зауважила, що спірна квартира АДРЕСА_1 , була набута за договором купівлі-продажу, а тому являється об`єктом спільної сумісної власності. Оскільки житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_2 розміщений на земельній ділянці, приватизованої позивачкою, тому новозбудований житловий будинок має бути виділений саме ОСОБА_1 (а.с.86-87, том 1).

ОСОБА_6 у встановлений судом строк, подав зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 з вимогами про визнання права власності на частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованими по АДРЕСА_2 . В обґрунтування позову, ОСОБА_6 повідомив, що за спільні кошти подружжя було збудовано житловий будинок на земельній ділянці позивачки. В подальшому відповідний будинок був введений у експлуатацію, а тому він може бути об`єктом поділу (а.с.56-58, том 1).

Окрім того, ОСОБА_6 подав інший зустрічний позов, до ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . В обґрунтування позову зазначив, що в порядку приватизації житла набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 . У 2004 році ОСОБА_6 мав намір виїхати за кордон на заробітки. Позивач вбачав відповідну поїздку небезпечною для свого життя, а тому вирішив подарувати квартиру своїй сестрі ОСОБА_5 , щоб у разі настання трагічного випадку у його рідних не було будь-яких перешкод з оформленням спадщини. ОСОБА_6 вказує, що сторони правочину домовилися про безоплатне повернення житла в разі необхідності. В подальшому у 2016 році ОСОБА_6 повідомив ОСОБА_5 про бажання повернути раніше подароване житло, на що вона погодилася. При оформленні правочину з повернення спірної квартири у свою власність, сторони обрали спосіб оформлення шляхом укладення договору купівлі-продажу, адже його вчинення було більш економічно вигідним для них, в порівнянні з договором дарування. Таким чином, сторони вчинили удаваний правочин договір купівлі-продажу, з метою приховання відносин з приводу дарування майна. Тому прохав суд, визнати удаваним договір купівлі-продажу від 28.12.2016 року, а також визнати особистою приватною власністю спірну квартиру АДРЕСА_1 (а.с.65-68, 111-115 том 1).

В подальшому, позивач за первісним позовом ОСОБА_1 збільшила свої позовні вимоги, шляхом подання уточненої позовної заяви, де позивачка прохала додатково встановити факт спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_6 в період 01.06.2003 року по 17.05.2013 року. В обґрунтування позивачка вказала, що в цей час сторони проживали разом та спільно набували майно, яке підлягає наразі поділу. Крім того, позивач розширив перелік спільного майна, заявленого до поділу, включивши мисливську рушницю, придбану ОСОБА_6 в період шлюбу за спільні кошти (а.с.159-161, том 1).

Окрім того, ОСОБА_1 подала до суду відзив на зустрічну позовну заяву з вимогами про визнання за ОСОБА_6 права власності на частину житлового будинку по АДРЕСА_2 , де заперечила дані вимоги. Вказала, що є одноособовим власником земельної ділянки, на якій розташований спірний будинок. Зважаючи на відсутність будь-яких прав на земельну ділянку у ОСОБА_6 , тому він не може набути право власності на будівлі розташовані на ній. Тож прохала у задоволені вимог зустрічного позову відмовити (а.с.177, том 1).

Також, ОСОБА_1 , подала до суду відзив на зустрічну заяву з вимогами про визнання спірної квартири особистою власністю, де вона заперечила дані вимоги. Розцінює вимоги даного позову як спробу уникнути поділу спільного майна. На придбання та ремонт спірної квартири витрачалися спільні кошти подружжя. У задоволенні даних вимог прохала відмовити (а.с.178-179, том 1).

В ході розгляду справи, судом було призначено проведення судової оціночно-будівельної експертизи та судової автотоварознавчої експертизи, за наслідками яких було надано висновки експертів (а.с.193-222,том 2; а.с. 2-35 том 3).

У зв`язку зі смертю ОСОБА_6 , судом було залучено до розгляду його спадкоємців ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (а.с.96, том 2).

ОСОБА_1 до моменту розгляду справи по суті, збільшила свої позовні вимоги, шляхом подання уточненої позовної заяви, де позивачка прохала відступити від принципу рівності часток при розподілі майна подружжя, визнавши за нею право власності на 3/5 частин спільного майна (а.с.78-80, том 3).

В судовому засіданні ОСОБА_1 вимоги первісного позову підтримала та прохала їх задовольнити, у задоволенні зустрічних позовів прохала відмовити. Її представник, адвокат Зогаль О.М. підтримав позицію позивачки, прохав задовольнити первісний позов.

Відповідачка за первісним та позивачка за зустрічними позовами ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, її представник адвокат Пугач С.В. вимоги зустрічних позовів підтримав та прохав їх задовольнити, первісний позов прохав задовольнити частково, з підстав наведених у відзиві, поданого ОСОБА_6 ..

Відповідач за первісним та позивачка за зустрічними позовами ОСОБА_4 в судовому засіданні вимоги зустрічних позовів підтримав та прохав їх задовольнити, первісний позов прохав задовольнити частково, з підстав наведених у відзиві, поданих ОСОБА_6 .

Відповідачка за зустрічним позовом ОСОБА_5 вимоги зустрічного позову про визнання договору купівлі-продажу квартири визнала, пояснила, що її брат, ОСОБА_6 дійсно звернувся з проханням тимчасово зареєструвати за нею квартиру АДРЕСА_1 . Однак в подальшому, будучи номінальним власником даної квартири, відповідачка не могла отримати житлову субсидію, тому звернулася до свого брата з пропозицією повернути квартиру у його власність. Переоформлення спірної квартири цілеспрямовано здійснювалося шляхом її купівлі-продажу, для того щоб вона була власністю подружжя.

Заслухавши пояснення позивача за первісним та відповідача за зустрічним позовом, його представника, позивача за зустрічними відповідача за первісним позовом, його представника, відповідача за зустрічним позовом, представника позивача за первісним та відповідача за зустрічним позовом, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що з липня 2003 року по 17.05.2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 спільно проживали однією сім`єю, без реєстрації шлюбу, відповідна обставина визнається сторонами по справі.

18 травня 2013 року ОСОБА_6 та ОСОБА_1 уклали шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (а.с.4, том 1).

В період спільного проживання та ведення спільного господарства в період з липня 2003 року по травень 2018 року сторонами набуто у власність ряд майна.

Згідно договору купівлі-продажу від 28 грудня 2016 року придбано квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_6 (а.с.5, 11 том 1).

26 квітня 2006 року придбано автомобіль ВАЗ 21070 2006 року випуску, днз НОМЕР_1 , що згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу зареєстровано за ОСОБА_6 (а.с.6, том 1).

02 серпня 2005 року ОСОБА_1 успадкувала право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташованого по АДРЕСА_2 (а.с.8, том 1).

В подальшому ОСОБА_1 приватизувала земельну ділянку площею 0,1000 га кадастровий номер 5310900000:50:064:0044, розташовану по АДРЕСА_2 , на якій розміщене відповідне домоволодіння, що підтверджується копією державного акту серії ЯГ № 346200 від 20.03.2006 року (а.с.9, том 1).

Після цього, ОСОБА_1 та ОСОБА_6 знесли відповідний житловий будинок та на його місці у 2014 році збудували новий, що підтверджується довідкою ДКП Миргородтехінвентаризація» від 14.02.2019 № 252-Д та відомостями технічного паспорту (а.с.26-28,29, том 2).

Введення в експлуатацію новозбудованого будинку завершалося затвердженням Декларації про готовність об`єкта до експлуатації серія та номер ПТ181190771870 від 18.03.2019 з подальшою державною реєстрацією речового права на відповідний об`єкт нерухомості за ОСОБА_1 (а.с.12, том 1).

Також в період шлюбу ОСОБА_6 18.04.2018 було придбано вогнепальну зброю мисливську гладкоствольну рушницю НОМЕР_2 (а.с.55, том 1).

Надаючи оцінку встановленим обставинам , суд зауважує наступне.

Стосовно вимог первісного позову, щодо встановлення факту спільного проживання однією сім`єю

Відповідно до частини другоїстатті 3 СК України сім`юскладають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно зістаттею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положенняглави 8 цього Кодексу.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною підставою для виникнення у них прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Таким чином, встановлення відповідного факту для сторін має юридичне значення.

Факт спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з липня 2003 року по 17.05.2013 року визнається сторонами по справі та підтверджується наявними матеріалами.

Разом зтим,дана вимогапідлягає частковомузадоволенню,оскільки інститут спільного проживання осіб як чоловіка і жінки було введено в національне законодавство СК, який набрав чинності одночасно з набранням чинності ЦК. Кодекс про шлюб та сім`ю Української РСР, який діяв до 1 січня 2004 року, таких положень не містив. Тому вказаний факт може бути встановлений лише з 1 січня 2004 року.

Стосовно вимог зустрічного позову про удаваність договору купівлі-продажу квартири, визнання її особистою приватною власністю.

За час перебування у шлюбі на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_6 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

ОСОБА_6 заперечував належність відповідного майна, до складу спільного майна, вказуючи, що походження відповідного майна є його приватизація. Залучені правонаступники ОСОБА_6 ОСОБА_4 та ОСОБА_3 підтримали вимоги зустрічних позовів та їх обґрунтування.

Дійсно, на підставі свідоцтва про право власності від 11 травня 2004 року ОСОБА_6 набув право власності на спірну квартиру в порядку ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду». Право власності зареєстроване 14.05.2004 року (а.с.69-70,том 1).

Невдовзі після цього, ОСОБА_6 відчужив відповідне майно на користь своєї рідної сестри, ОСОБА_5 , згідно договору дарування від 04 червня 2004 року (а.с.71, том 1).

Вже в період шлюбу з ОСОБА_1 , ОСОБА_6 здійснив купівлю даної квартири, згідно договору купівлі-продажу від 28 грудня 2016 року.

ОСОБА_6 вказує, що договір купівлі-продажу від 28.12.2016 року є удаваним, в дійсності сторони уклали договір дарування, у зв`язку з чим вбачав підстави для застосування наслідків удаваності правочину.

ОСОБА_1 заперечувала удаваність договору купівлі-продажу, вказуючи, що форма правочину відповідає змісту правовідносин які виникли між сторонами.

За змістом ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно з ч.1 ст.717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

У відповідності до ч.1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

При наданніоцінки встановленимобставинам,судом враховуєтьсяправові висновкиВерховного Судуу складіОб`єднаноїпалати Касаційногоцивільного суду,викладені упостанові від14.02.2022по справі№ 346/2238/15-ц,де зауважено,що зазагальним правиломтягар доказуванняудаваності правочинупокладається напозивача.Заявляючи вимогупро визнанняправочину удаваним,позивач маєдовести:а)факт укладанняправочину,що найого думкує удаваним;б)спрямованість волісторін вудаваному правочиніна встановленняінших цивільно-правовихвідносин,ніж ті,які передбаченіправочином,тобто відсутністьу сторініншої мети,ніж приховатиінший правочин;в)настання міжсторонами іншихправ таобов`язків,ніж ті,що передбаченіудаваним правочином.

Судом також враховується правова позиція Великої Палати Верховного Суду № 129/1033/13-ц у постанові від 18.03.2020, де зауважено, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставинутреба доказуватитаким чином,аби реалізуватистандарт більшоїпереконливості,за якимвисновок проіснування стверджуваноїобставини зурахуванням поданихдоказів видаєтьсявірогіднішим,ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто,певна обставинане можевважатися доведеною,допоки іншасторона їїне спростує(концепціянегативного доказу),оскільки затакого підходупринцип змагальностівтрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

В контексті встановлених обставин, суд не вбачає доведеним твердження ОСОБА_6 про удаваність договору купівлі-продажу від 28.12.2016 року.

Судом враховується, що договір купівлі-продажу вчинявся в період шлюбу, таким чином ОСОБА_6 діяв в інтересах подружжя, а не лише у власних.

До моменту укладення договору купівлі-продажу, іншим членом подружжя, тобто ОСОБА_1 , було надано нотаріальну згоду на вчинення відповідного правочину, з мотивів того, що він здійснюється в інтересах сім`ї (а.с.153, том 1).

ОСОБА_1 заперечує факт удаваності купівлі-продажу, вказуючи, що на виконання умов договору продавцю, ОСОБА_5 , сплачувалися кошти.

Достатніх доказів які б спростовували відповідне, ОСОБА_6 не надав.

Суд критично сприймає доводи ОСОБА_6 , що відчуження квартири у власність ОСОБА_5 та подальше повторне набуття прав на відповідну квартиру є наслідком перестороги ОСОБА_6 за своє життя та здоров`я у зв`язку з виїздом за кордон.

Час що минув між правочинами перевищує 12 років, що вже свідчить про те, що вчиняючи відповідні правочини, ОСОБА_6 керувався іншими міркуваннями,а ніж тими про які повідомляв в ході розгляду справи.

Посилання ОСОБА_6 на економічну привабливість моделі відчуження майна, шляхом його купівлі-продажу в порівнянні з даруванням, не є переконливими.

Таким чином, для застосування наслідків удаваності правочину до договору купівлі-продажу від 28.12.2016 року відсутні правові підстави.

За змістом ч.1 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

У відповідності до п.2 ч.1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Враховуючи, що спірна квартира була набута в період шлюбу, на підставі договору купівлі-продажу, тому суд не вбачає підстав для визнання її особистою приватною власністю.

Стосовно обсягу майна подружжя, яке підлягає поділу. Визначення часток у спільному майні.

З первісного позову вбачається, що до поділу заявлено наступне майно:

-квартира АДРЕСА_1 ;

-автомобіль ВАЗ 21070 днз НОМЕР_1 ;

-житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований по АДРЕСА_2 ;

-вогнепальна зброя мисливська гладкоствольна рушницю МР 153, калібр НОМЕР_3 .

Вирішуючи питання про можливість поділу заявленого майна, судом враховується наступне.

Так, квартира АДРЕСА_1 набута в період шлюбу, на підставі договору купівлі-продажу в силу презумпції спільності майна подружжя, являється об`єктом права спільної сумісної власності, а тому може підлягати поділу.

Автомобіль ВАЗ 21070 днз НОМЕР_1 , набутий в період, коли сторони спільно проживали однією сім`єю, тобто на набуте майно, в силу ст. 74 СК України, поширюється презумпція спільності майна, а тому дане майно може підлягати полілу.

Зокрема, за змістом ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

При вирішенні питання про можливість поділу вогнепальної зброї мисливської гладкоствольної рушниці НОМЕР_2 , суд зауважує наступне.

Відповідно до частини другої статті 60 СК України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частини першої статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно із частиною четвертою статті 61 СК України речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином, зброя не може вважатися об`єктом індивідуального користування когось із подружжя, а тому не є особистою приватною власністю.

Відсутність дозволу на придбання та зберігання мисливської зброї не позбавляє особу власності на 1/2 майна подружжя, а лише впливає на режим використання зброї.

Питання обігу зброї в України врегульовано Інструкцією про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 21 серпня 1998 року № 622

Пунктом 12.16 наказу Міністерства внутрішніх справ України від 21 серпня 1998 року № 622 «Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів» передбачено, що в разі смерті власника нагородна, нарізна вогнепальна та інша зброя військових зразків, мисливська нарізна або гладкоствольна вогнепальна зброя, основні частини зброї та бойові припаси до неї, пневматична, холодна та охолощена зброя, пристрої та патрони до них у п`ятиденний строк здаються близькими особами до органів поліції на тимчасове зберігання до вирішення питання щодо спадкування майна (але на строк не більше шести місяців).

Якщо хтось із спадкоємців бажає таку зброю (крім нагородної) залишити у власності та користуватися нею, вона може бути зареєстрована на його ім`я в установленому законодавством порядку відповідно до пункту 12.2 глави 12.

Якщо серед спадкоємців немає осіб, які мають право на зберігання зброї, основних частин зброї, пристроїв, то зброя, основні частини зброї і пристрій у місячний строк після строку, указаного в абзаці першому цього пункту, повинні бути реалізовані в установленому законодавством України порядку особі, що має дозвіл органів поліції на придбання зброї, основних частин зброї, пристрою, або здані на реалізацію в магазин з торгівлі зброєю, спеціальними засобами активної оборони.

Таким чином відповідне майно хоча і є обмеженим в своїй оборотоздатності, а жодна із сторін не має дозволів на зберігання та використання відповідного виду зброї, проте закон виділяє шляхи його законного відчуження, тож воно може бути об`єктом поділу.

Стосовно житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого по АДРЕСА_2 суд виходить з наступних міркувань.

Відповідне домогосподарство було успадковане ОСОБА_1 після смерті матері, ОСОБА_8 (а.с.8, том 1).

Сторонами визнається, що успадкований житловий будинок був знесений а замість нього ОСОБА_1 та ОСОБА_6 збудували новий.

За даними техпаспорту, відповідний будинок збудовано у 2014 році.

За змістомч.ч.1-2ст.331ЦК України,право власностіна новуріч,яка виготовлена(створена)особою,набувається нею,якщо іншене встановленодоговором абозаконом. Особа,яка виготовила(створила)річ зісвоїх матеріалівна підставідоговору,є власникомцієї речі.Право власностіна новостворененерухоме майно(житловібудинки,будівлі,споруди тощо)виникає змоменту завершеннябудівництва (створеннямайна).Якщо договоромабо закономпередбачено прийняттянерухомого майнадо експлуатації,право власностівиникає змоменту йогоприйняття доексплуатації.Якщо правовласності нанерухоме майновідповідно дозакону підлягаєдержавній реєстрації,право власностівиникає змоменту державноїреєстрації.

Введення в експлуатацію новозбудованого будинку завершилося затвердженням Декларації про готовність об`єкта до експлуатації серія та номер ПТ181190771870 від 18.03.2019 з подальшою державною реєстрацією речового права на відповідний об`єкт нерухомості за ОСОБА_1 (а.с.12, том 1).

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 розірвано рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 03 січня 2019 року, яке набрало законної сили 05 лютого 2019 року.

Хоча процес введення в експлуатацію та реєстрації речових прав на спірний житловий будинок, і були завершені невдовзі після розірвання шлюбу, проте майно створювалося сторонами спільно, в період шлюбу, що свідчить про те, що відповідне майно є об`єктом спільної сумісної власності, а тому підлягає поділу.

При цьому самі сторони наполягають на тому, що відповідний будинок являється спільною власністю подружжя.

У відповідності до ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними,якщо іншене визначенодомовленістю міжними абошлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

ОСОБА_1 вимагає відступлення від засад рівності часток, з підстав того, що під час сімейних стосунків ОСОБА_6 зловживав алкогольними напоями та здійснював по відношенню до неї насильство, у зв`язку з чим здійснювалися непоодинокі виклики працівників поліції та лікування позивачки в закладах охорони здоров`я. Кошти на які ОСОБА_6 придбавав алкоголь та за які відновлювалося здоров`я ОСОБА_1 витрачалися не в інтересах сім`ї.

В той же час, суд не вважає, що повідомленні позивачкою обставини є такими, з наявністю яких закон пов`язує можливість відступлення від засад рівності часток у майні подружжя.

Таким чином, кожному із подружжя належить частини майна.

Щодо вимог позивачки про здійснення поділу майна, шляхом визнання за нею права на житловий будинок по АДРЕСА_2 , в рахунок її частки у спільному майні, з мотивів того, що він побудований на земельній ділянці, яка перебуває у її приватній власності, то суд зауважує наступне.

Дійсно, позивачка в порядку безоплатної приватизації набула право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га., з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, з кадастровим номером 5310900000:50:064:0044, розташовану по АДРЕСА_2 , на якій розміщене відповідне домоволодіння.

При цьому, судом встановлено, що сторони за взаємної згоди знесли житловий будинок, який був розміщений на цій земельній ділянці та побудували новий.

Сторони самі визнають, що відповідний житловий будинок являється спільним майном подружжя.

Дійсно, суд в рамках даного розгляду вбачає підстави, для визнання даного об`єкту нерухомості спільною сумісною власність для здійснення його подальшого поділу.

При цьому, в національному законодавстві закріплено принцип єдиної юридичної долі земельної ділянки та побудованого на ній нерухомого майна.

За змістом ч.1 ст. 120 ЗК України, у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об`єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об`єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об`єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.

Таким чином, набувши право власності на житловий будинок (в даному випадку, як новозбудованого об`єкту), його власники одночасно набувають і право власності на земельну ділянку на якій розташований будинок.

Тому, той факт що титульним власником відповідної земельної ділянки являється ОСОБА_1 не є визначальним при поділі.

Вартість будинку значно перевищує сукупну вартість решти спільного майна. Про готовність та фінансову спроможність сплатити компенсацію іншому співвласнику ОСОБА_1 не повідомляла, відповідні кошти на депозитний рахунок суду не вносила.

Таким чином, суд вважає за необхідне визнати за кожним із подружжя право власності на всього обсягу спільного майна.

Судові витрати

При розподілі судових витрат, суд керується положеннями ст. 141 ЦПК України.

ОСОБА_1 повідомляла про свої судові витрати, які складаються із суми судового збору у розмірі 3910,00 грн (а.с.1, том 1) та витрат на проведення експертизи у розмірі 8460,00 грн (по рахунку 11/110 від 01.07.2021) (а.с.167, том 2).

З огляду на часткове задоволення позову Витрати по сплаті судового збору підлягають частковій компенсації у розмірі 3141,60 грн

Заявлені витрати по оплаті експертизи у розмірі 8460,00 грн. підлягають розподілу у повному обсязі, так як їх понесення було необхідне в рамках розгляду тієї частини позовних вимог, які судом задоволені.

В загальному розмірі судові витрати ОСОБА_1 які підлягають компенсуванню складають 11601,60 грн., які мають бути стягнені з кожного правонаступника у розмірі 5800,80 грн.

В рамках розгляду даної справи, первісним позивачем за зустрічними позовами ОСОБА_6 понесено судові витрати, які складаються з витрат по сплаті судового збору у розмірі 3491,80 грн (а.с.104, том.1) та 3626 грн (а.с.108, том 1).

У зв`язку з тим, що у задоволенні зустрічного позову (про визнання правочину удаваним, визнання квартири особистою приватною власністю) судом відмовлено, тому судовий збір сплачений у розмірі 3626 грн. компенсуванню не підлягає.

Судовий збір сплачений за зустрічним позовом про визнання права власності на частину житлового будинку у розмірі 3491,80 грн підлягає компенсуванню за рахунок ОСОБА_1 у повному обсязі, на користь правонаступників ОСОБА_6 ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (по 1745,50 грн. на кожного). Окрім того, на користь ОСОБА_3 стягуються витрати на проведення експертизи у розмірі 8460,00 грн (по рахунку № 10/109 від 01.07.2021(а.с.168, том 2), так як їх понесення було необхідне в рамках розгляду тієї вимог зустрічного позову, які судом задоволені.

Враховуючи положення ч.10 ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне зробити взаємозалік судових витрат, покладених на сторін спору.

За наслідками цього, на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_4 слід стягнути 4055,30 грн. (5800,80-1745,50), а на користь ОСОБА_3 з ОСОБА_1 слід стягнути 4404,70 грн. (10205,50 5800,80 грн.)

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 81, 141, 258, 264, 265 , 354 ЦПК України,

ухвалив:

Первісний позов ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю, поділу спільного майна та визнання права власності задовольнити частково.

Зустрічний позов ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про визнання права власності на частину житлового будинку - задовольнити.

Встановити факт спільного проживання однією сім`єю без укладення шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з 01 січня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Визнати об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_6 наступне майно:

- квартира АДРЕСА_1 , зареєстровану за ОСОБА_6

- автомобіль ВАЗ 21070, 2006 року випуску, днз НОМЕР_1 , зареєстрований за ОСОБА_6

- житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований по АДРЕСА_2 , зареєстрований за ОСОБА_3

- мисливська гладкоствольна рушниця НОМЕР_2 , зареєстрована за ОСОБА_6 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , право власності на частини квартири АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , право власності на частини автомобіля ВАЗ 21070, 2006 року випуску, днз НОМЕР_1 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , право власності на частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташований по АДРЕСА_2

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , право власності на частини мисливської гладкоствольної рушниці НОМЕР_2

Визнати за ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , право власності на частини квартири АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , право власності на частини автомобіля ВАЗ 21070, 2006 року випуску, днз НОМЕР_1 .

Визнати за ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , право власності на частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташований по АДРЕСА_2

Визнати за ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , право власності на частини мисливської гладкоствольної рушниці НОМЕР_2

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про визнання правочину удаваним, визнання квартири особистою приватною власністю відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_6 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 судові витрати у розмірі 4055,30 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_7 судові витрати у розмірі 4404,70 грн.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня виготовлення повного тексту рішення до Полтавського апеляційного суду області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення виготовлено 13 березня 2023 року.

Суддя О. А. Городівський