Постанова

від 11.04.2024 по справі 541/1723/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 541/1723/19 Номер провадження 22-ц/814/312/24Головуючий у 1-й інстанції Городівський О.А. Доповідач ап. інст. Абрамов П. С.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Абрамова П.С.,

Суддів: Панченка О.О., Дорош А.І.,

за участю секретаря судового засідання - Сальної Н.О.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , адвоката Зогаля О.М., апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 , адвоката Пугача С.В., апеляційну скаргу ОСОБА_3 , на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 07 березня 2023 року

у справі за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 (як правонаступників померлого відповідача - ОСОБА_4 ), про встановлення юридичного факту спільного проживання однією сім`єю без укладення шлюбу, визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності, поділ спільного майна подружжя та визнання права власності

зустрічним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (як правонаступників померлого ОСОБА_4 ) до ОСОБА_1 , виконавчого комітету Миргородської міської ради про визнання житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя, скасування запису про реєстрацію права приватної власності, визнання права власності на частину житлового будинку

зустрічним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (як правонаступників померлого ОСОБА_4 ) до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Приватний нотаріус Миргородського міського нотаріального округу Полтавської області Гіль Дмитро Володимирович, про визнання правочину удаваним, визнання квартири особистою приватною власністю

УСТАНОВИВ:

коротко змісту позовних та зустрічних вимог;

05 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_4 відповідно до якого прохала (т. 1 а.с. 159-161; уточнення т. 3 а.с.78-80):

1) встановити факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 01.06.2003 по 17.05.2013;

2) розподілити між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , спільне майно подружжя:

- зареєстрований на ім?я ОСОБА_1 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , площею 70,7 кв.м, вартістю 39 000 грн;

- зареєстровану на ім?я ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 39 кв.м., придбану за договором купівлі-продажу НВО 235836, посвідченим приватним нотаріусом Миргородського міського нотаріального округу Полтавської області Гіль Д.В., вартістю 440 000 грн;

- автомобіль ВАЗ 21070, днз НОМЕР_1 , зареєстрований на ім?я ОСОБА_4 , техпаспорт НОМЕР_8, вартістю 45 000 грн;

- мисливську рушницю гладкоствольну МР-153, калібр 12 № НОМЕР_2 , 2006 року випуску, вартістю 16 575 грн, що зареєстрована на ім?я ОСОБА_4 ;

Встановити право власності на 3/5 частини спільного майна подружжя за нею, ОСОБА_1 , та на 2/5 - за ОСОБА_4 .

3) визнати за нею, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , одноособове право власності на 3/5 частин спільного із ОСОБА_4 майна, що складається із житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , площею 70,7 кв.м, вартістю 391 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що з відповідачем вони перебували у зареєстрованому шлюбі із 18 травня 2013 року, який між ними було розірвано на підставі рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 03.01.2019, яке набрало законної сили 04.02.2019. А до реєстрації шлюбу, у період з липня 2003 року по 17.05.2013 вони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство за адресою: АДРЕСА_1 , були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, як подружжя. Спільних дітей не мали.

Під час спільного проживання та ведення спільного господарства в період з липня 2003 року по травень 2018 року ними набуто у власність ряд майна: 28.12.2016 за договором купівлі-продажу придбано квартиру АДРЕСА_2 , у якій за спільні кошти проведено капітальний ремонт; 26.04.2006 придбано автомобіль ВАЗ 21070, днз НОМЕР_1 , що був зареєстрований на відповідача; 02.08.2005 вона успадкувала домогосподарство за адресою: АДРЕСА_1 , що складалося з будинку, погріба, сараю, вбиральні та земельну ділянку площею 1 196 кв.м. Вказану земельну вона приватизувала 14.12.2005 на підставі рішення місцевої ради, тому вона її особистою приватною власністю. Щодо житлового будинку позивач зазначала, в подальшому на цій земельній ділянці вони з відповідачем спільно побудували новий будинок площею 70,7 кв.м. На час припинення спільного проживання та розірвання шлюбу з відповідачем новий житловий будинок не був добудований та не введений в експлуатацію, а з травня 2018 року вона сама постійно проживає в цьому будинку та проводить роботи з добудови будинку, виготовлення документів для реєстрації та введення будинку в експлуатацію. На будівництво будинку були використані спільні кошти та кошти її рідної тітки, ОСОБА_6 , у загальній сумі 24 000 грн, які, на переконання позивачки, є її особистими коштами.

ОСОБА_1 прохала відступити від принципу рівності часток при розподілі майна подружжя на підставі ч. ч. 1, 2 ст. 70 СК України, вказуючи, що протягом всього часу спільного проживання відповідач зловживав спиртними напоями, в стані алкогольного сп`яніння вчиняв сварки, неодноразово спричиняв їй тілесні ушкодження, у зв`язку з чим вона зверталася до органів поліції - Миргородського ВП ГУ НП в Полтавській області. На час подання заяви про розірвання шлюбу вона проходила курс лікування на денному стаціонарі в Миргородській центральній районній лікарні від завданих відповідачем тілесних ушкоджень, що підтверджується медичним документами (в додатках). За час проживання у шлюбі, відповідача було притягнуто до адміністративної відповідальності на підставі рішення суду від 05.01.2017 за статтею за ст. 173-2 ч. 1 КУпАП «Вчинення насильства в сім`ї» справа № 541/20/17. На придбання спиртних напоїв відповідач використовував грошові кошти з сімейного бюджету, на лікування наслідків зловживання спиртними напоями, як самого ОСОБА_4 , так і для її лікування внаслідок спричинення тілесних ушкоджень витрачалися кошти з сімейного бюджету, які могли б бути використані на благополуччя подружжя.

04 вересня 2019 року відповідач ОСОБА_4 подав зустрічний позов до ОСОБА_1 , виконавчого комітету Миргородської міської ради (т. 1 а.с. 56-58), відповідно до якого прохав:

- визнати житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності;

- скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 30964165 від 28.03.2019, вчинений державним реєстратором Виконавчого комітету Миргородської міської ради Яковенко Світланою Михайлівною, про реєстрацію за ОСОБА_1 права приватної власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати за ним, ОСОБА_4 , у порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частину житлового будинку, площею 70,7 кв.м., з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Позов обґрунтовував тим, що вказаний житловий будинок був побудований ними за спільні кошти, що позивачка визнавала у позові, тому є їх спільною сумісною власністю, відповідно, вважає, що запис про державну реєстрацію права приватної власності за позивачкою з розміром частки 1, здійснений державним реєстратором виконавчого комітету Миргородської міської ради підлягає скасуванню.

04 вересня 2018 року ОСОБА_4 подав зустрічний позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , третя особа - приватний нотаріус Миргородського міського нотаріального округу Полтавської області Гіль Дмитро Володимирович (т. 1 а.с. 65-68, 111-115), відповідно до якого прохав:

- визнати удаваним договору купівлі-продажу від 28.12.2016 квартири за адресою: АДРЕСА_3 , укладений між ним, ОСОБА_4 , та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Миргородського міського нотаріального округу Полтавської області Гіль Д.В. за реєстровим номером № 3569;

- визнати, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 28.12.2016 вчинено договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_3 ;

- визнати квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , житловою площею 18,5 кв.м., загальною площею 39,0 кв.м., особистою приватною власністю ОСОБА_4 .

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що право власності на вказану квартиру (наразі будинок АДРЕСА_4 ) набуто ним у власність у 2004 році в порядку приватизації за Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», що підтверджується свідоцтвом про право власності, виданим Бюро по приватизації житлового фонду виконкому Миргородської міської ради 11.05.2004, зареєстрованим в ДКП «Миргородтехінвентаризація» 14.05.2004 в реєстровій книзі № 53 за реєстровим номером № 355, реєстраційний номер № 5830916. Однак, маючи намір виїхати за межі України, вирішив відчужити цю квартиру своїй сестрі, ОСОБА_5 , у зв`язку із чим між ними було укладено договір дарування від 04.06.2004. При чому, ними була домовленість про безоплатне повернення йому житла в разі необхідності. В подальшому, у 2016 році у нього виникла необхідність отримати власне житло, тому він звернувся до сестри з проханням повернути йому квартиру, на що остання погодилась. При оформленні правочину з повернення спірної квартири у його власність вони обрали спосіб оформлення шляхом укладення договору купівлі-продажу, адже його вчинення було більш економічно вигідним для них, в порівнянні з договором дарування. Таким чином, сторони вчинили удаваний правочин - договір купівлі-продажу, з метою приховання правовідносин з договору дарування майна. Таким чином, прохав суд визнати удаваним договір купівлі-продажу від 28.12.2016 року та визнати, що вони уклали 28.12.2016 фактично договір дарування, у зв`язку із цим визнати за ним право особистої приватної власності на вказану квартиру.

щодо руху справи у суді першої інстанції

Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 09 серпня 2019 року відкрито загальне позовне провадження у справі за первісним позовом ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя. (т. 1 а.с. 45)

Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 02 березня 2020 року призначено у справі судову будівельно-технічну експертизу, провадження у справі зупинено. (т. 1 а.с. 213)

Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 02 березня 2020 року призначено у справі судову оціночно-будівельну експертизу, автотоварознавчу експертизу та товарознавчу експертизу, провадження у справі зупинено. (т. 1 а.с. 214)

Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 14 вересня 2020 року відновлене провадження у справі. (т. 2 а.с. 65)

Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 04 грудня 2020 року залучено до участі у справі в якості правонаступників померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . (т. 2 а.с. 96; свідоцтво про смерть а.с. 7 т. 2; свідоцтва про право на спадщину а.с. 80, 90 т. 2)

Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 20 квітня 2021 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання житлового будинку об`єктом спільної сумісної власності, визнання права власності на 1/2 частку житлового будинку, скасування запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, третя особа, що не заявляє самостійних вимог, щодо предмету спору, Виконавчий комітет Миргородської міської ради до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя. Прийнято зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , в якому викладено позовну вимогу про визнання удаваним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , площею 39 кв.м, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 ; визнати що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 28.12.2016 року вчинили договір дарування квартири АДРЕСА_2 , площею 39 кв.м; визнати квартиру АДРЕСА_2 , площею 39 кв.м особистою приватною власністю ОСОБА_4 , до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя. (т. 2 а.с. 122-123)

Ухвалами Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 20 квітня 2021 року повторно призначено у справі судові експертизи: оціночно-будівельну, автотоварознавчу, товарознавчу, будівельно-технічну, на час проведення експертизи провадження у справі зупинено. (т. 2 а.с. 118-121)

Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 10 серпня 2021 року провадження у справі поновлено на стадії підготовчого провадження у зв`язку із повідомленням про неможливість проведення експертиз. (т. 2 а.с. 152)

Ухвалами Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 28 жовтня 2021 року повторно призначено у справі судові експертизи: оціночно-будівельну, автотоварознавчу, товарознавчу, будівельно-технічну, на час проведення експертизи провадження у справі зупинено. (т. 2 а.с. 172-175)

Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 15 липня 2022 року відновлено провадження у справі зі стадії підготовчого провадження. (т. 3 а.с. 42)

15.11.2022 судом протокольно ухвалено про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суту спору. (т. 3 а.с 66)

коротко змісту рішення суду першої інстанції;

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 07 березня 2023 року первісний позов ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту спільного проживання однією сім`єю без укладення шлюбу, визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності, поділ спільного майна та визнання права власності - задоволено частково.

Зустрічний позов ОСОБА_3 , ОСОБА_2 (як правонаступників померлого ОСОБА_4 ) про визнання права власності на частину житлового будинку - задоволено.

Встановлено факт спільного проживання однією сім`єю без укладення шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 01 січня 2004 року до 17 травня 2013 року.

Визнано об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 наступне майно:

- квартиру АДРЕСА_2 , зареєстровану за ОСОБА_4

- автомобіль ВАЗ 21070, 2006 року випуску, днз НОМЕР_3 , зареєстрований за ОСОБА_4

- житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований по АДРЕСА_1 , зареєстрований за ОСОБА_2

- мисливська гладкоствольна рушниця МР 153, калібр 12 № НОМЕР_2, зареєстрована за ОСОБА_4 .

Визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , право власності на частини квартири АДРЕСА_2 .

Визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , право власності на частини автомобіля ВАЗ 21070, 2006 року випуску, днз НОМЕР_5 .

Визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКП НОМЕР_4 , право власності на частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташований по АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , право власності на частини мисливської гладкоствольної рушниці МР 153, калібр 12 № НОМЕР_2 .

Визнано за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , право власності на частини квартири АДРЕСА_2 .

Визнано за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , право власності на частини автомобіля ВАЗ 21070, 2006 року випуску, днз НОМЕР_5 .

Визнано за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , право власності на частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами. розташований по АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , право власності на частини мисливської гладкоствольної рушниці МР 153, калібр 12 № НОМЕР_2 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 , ОСОБА_2 (як правонаступників померлого ОСОБА_4 ) про визнання правочину удаваним, визнання квартири особистою приватною власністю - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 4 055,30 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 4 404,70 грн.

коротко змісту вимог апеляційної скарги; узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу;

Із вказаним рішенням частково не погодилась ОСОБА_1 та оскаржила його в апеляційному порядку через свого представника - адвоката Зогаля О.М. В апеляційній скарзі прохала: частково скасувати рішення суду першої інстанції, а саме в частині розподілу майна, розподілити спільне майно, встановивши право власності ОСОБА_1 на 3/5 частини, а ОСОБА_4 - на 2/5 частини спільного майна подружжя: квартири АДРЕСА_2 ; автомобіля ВАЗ 21070, 2006 року випуску, днз НОМЕР_3; житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 ; мисливської гладкоствольної рушниці МР 153, калібр 12 № НОМЕР_2 ; визнати за нею, ОСОБА_1 , одноособове право власності на 3/5 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 .

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовувала тим, що суд не врахував, що спірний житловий будинок був набутий нею у порядку спадкування у 2005 році, а в 2013 році будинок був демонтований і на його місці у 2014 році було розпочате нове будівництво. Вартість будинку, який вона втратила, становила 6 000 дол. США станом на час демонтажу. Суд першої інстанції не врахував, що вона вимушена була позбутися свого майна - пристосованого до житла будинку. Вважає, що суд мав врахувати цю обставину та збільшити її частку у спільному новозбудованому житловому будинку.

Станом на час припинення ними спільного господарства (травень 2018 року) та дату розірвання шлюбу (03.01.2019) житловий будинок не був добудований, не був введений в експлуатацію і тому вважався самочинним будівництвом. Суд першої інстанції не врахував норми ч. ч. 2-3 ст. 331 ЦК України щодо неможливості набуття правова власності на самочинно збудоване майно, а тому спірний житловий будинок міг бути визначений лише як будівельні матеріали та поділений між нею та спадкоємцями померлого ОСОБА_4 як будівельні матеріали. Суд мав дослідити питання вартості будівельних матеріалів, що були використані для будівництва будинку за адресою АДРЕСА_1 , але судом істотні обставини кількості та вартості будівельних матеріалів не досліджено.

Суд першої інстанції не прийняв до уваги, що будинок розміщений на земельній ділянці, що є її одноособовою власністю. Так, вона є одноособовим власником земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5310900000:50:064:044 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,1 га, та кадастровий номер 5310900000:50:064:045 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства площею 0,0196 га. Вартість будинку є похідною від наявності земельної ділянки, її власника, та повноважень власника на право власності та/або користування земельною ділянкою. ОСОБА_4 не мав права власності/користування земельною ділянкою, тому, на її думку, нерухомість на ній може бути розглянута лише як будівельний матеріал. Суд першої інстанції допустив вилучення особистого, одноособового майна ОСОБА_1 без відповідної компенсації для неї, за рахунок іншого майна. Також, вказувала, що суд не врахував обставин, на які вона вказувала, як на підстави відступу від принципу рівності часток подружжя у спільному майні.

Із вказаним рішенням частково не погодився ОСОБА_3 та у своїй апеляційній скарзі прохав: частково скасувати рішення суду першої інстанції, а саме в частині задоволення первісного позову та визнання майна (квартири, автомобіля, мисливської рушниці) об`єктом права спільної сумісної власності та в частині відмови у задоволенні зустрічного позову про визнання правочину удаваним; визнати удаваним договір купівлі-продажу від 28.12.2016 квартири за адресою: АДРЕСА_3 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ; визнати, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 28.12.2016 вчинено договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_3 ; визнати квартиру за адресою: АДРЕСА_3 особистою приватною власністю ОСОБА_4 .

Із вказаним рішенням частково не погодилась ОСОБА_2 та оскаржила його в апеляційному порядку через свого представника - адвоката Пугача С.В. В апеляційній скарзі прохала: частково скасувати рішення суду першої інстанції, а саме в частині задоволення первісного позову та визнання майна (квартири, автомобіля, мисливської рушниці) об`єктом права спільної сумісної власності та в частині відмови у задоволенні зустрічного позову про визнання правочину удаваним; визнати удаваним договір купівлі-продажу від 28.12.2016 квартири за адресою: АДРЕСА_3 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ; визнати, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 28.12.2016 вчинено договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_3 ; визнати квартиру за адресою: АДРЕСА_3 особистою приватною власністю ОСОБА_4 .

У апеляційних скаргах ОСОБА_3 та ОСОБА_7 вказували, що суд допустив порушення норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 263, п. 6 ч. 4 ст. 265 ЦПК України, ст. ст. 16, 202, 203 235, 655, 717 ЦК України. Вважають, що ОСОБА_1 не надала суду доказів на підтвердження обставин, що нею були сплачені кошти на придбання квартири за адресою: АДРЕСА_3 , автомобіля ВАЗ 21070 днз НОМЕР_9, а також мисливської рушниці. Суд не звернув уваги, що квартира за адресою: АДРЕСА_3 , була набута ОСОБА_4 у порядку приватизації житла та не врахував обставин удаваності правочину купівлі-продажу від 28.12.2016 вказаної квартири, оскільки фактично ОСОБА_5 повернула безоплатно цю квартиру ОСОБА_4 . Ці обставини особисто підтвердила ОСОБА_5 у судовому засіданні, пояснивши, що кошти вона не отримувала.

узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи;

Відзиви на апеляційній скарги до апеляційного суду не надходили.

щодо процесуальної можливості розгляду справи апеляційним судом за відсутності учасників справи, що у судове засідання не з`явились;

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Учасники справи, будучи належним чином та своєчасно повідомлені про розгляд справи, у судове засідання 11.04.2024 не з`явилися.

11.04.2024 на офіційну електронну адресу Полтавського апеляційного суду (з підписом ЕЦП) від адвоката Зогаля О.М., що представляє інтереси позивачки за первісним позовом ОСОБА_1 , надійшла заява про відкладення розгляду справи з тих підстав, що у сторін провадження ( ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 ) триває процес мирного врегулювання спору, підписання нової редакції мирової угоди, що істотно ускладнене воєнним станом на території України та проживання сторін в різних областях України. Окрім того, адвокатом Зогалем О.М. обґрунтовано причини власної неявки у судове засідання 11.04.2024 перебуванням на амбулаторному лікуванні у зв`язку із хворобою, що не підтверджено жодними належними доказами.

Колегія суддів апеляційного суду не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.

Учасники справи у судове засідання не з`явилися без поважних причин.

Саме лише повідомлення адвоката Зогаля О.М., що представляє інтереси однієї сторони у справі, про те, що між сторонами продовжується процес підписання мирової угоди, не є підставою вважати поважною причину неявки у судове засідання інших учасників справи та їх представників.

Інші сторони у справі, зокрема, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_9 (чи їх представники) не подавали до апеляційного суду будь яких заяв про відкладення судового розгляду 11.04.2024, про причини неявки суд не повідомляли, у тому числі щодо мирової угоди.

Враховуючи те, що справа перебуває в провадженні апеляційного суду з травня 2023 року, судові засідання у справі неодноразово відкладались (28.11.2023, 29.02.2024, 11.04.2024). У судовому засіданні 29.02.2024 ухвалою апеляційного суду було відмовлено у затвердженні мирової угоди між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та відкладено розгляд справи на 11.04.2024. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що у сторін було достатньо часу (майже півтора місяці з попереднього судового засідання) для укладення мирової угоди. Посилання адвоката Зогаля О.М., як представника ОСОБА_1 , на воєнний стан в Україні та проживання сторін в різних областях, без обґрунтування конкретних об`єктивних перешкод у сторін підписати мирову угоду між собою, не звільняє їх від обов`язку добросовісно користуватись своїми процесуальними правами, своєчасно вчиняти дії для реалізації своїх процесуальних прав.

Укладення мирової угоди є процесуальним правом сторін у справі, яке може бути ними реалізоване на будь-якій стадії судового процесу, подавши до суду спільну письмову заяву.

Згідно з ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Право на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, включає в себе розгляд справи упродовж розумного строку, якому кореспондує обов`язок сторін добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу.

Безпідставне відкладення розгляду справи є порушенням гарантії на розгляд справи упродовж розумного строку.

Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів апеляційного суду вважає достатніми матеріалів справи для розгляду справи у даному судовому засіданні за нявними у справі матеріалами.

встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини; доводи, з якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу;

Місцевим судом установлено, що з липня 2003 року по 17.05.2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 спільно проживали однією сім`єю, без реєстрації шлюбу, відповідна обставина визнається сторонами у справі.

18 травня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_7 , актовий запис № 86 (а.с. 4, том 1).

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 03 січня 2019 року № 541/1283/18 шлюб між сторонами розірвано. Рішення суду набрало законної сили 05.02.2019 (а.с. 59 т. 1)

У період спільного проживання та ведення спільного господарства в період з липня 2003 року по травень 2018 року сторонами набуто у власність ряд майна.

Згідно з договором купівлі-продажу від 28 грудня 2016 року, укладеним між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 39,0 кв.м. Право власності на вказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_4 (а.с. 5, 11 т. 1)

26 квітня 2006 року придбано автомобіль ВАЗ 21070, 2006 року випуску, днз НОМЕР_1 , який згідно зі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_8 , зареєстровано за ОСОБА_4 (а.с. 6 т. 1).

02 серпня 2005 року ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_1 ) успадкувала після смерті своєї матері - гр. ОСОБА_11 , право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , що в цілому складається з: жилого будинку жилою площею 36,6 кв.м. літ «А-1», погріба «В», сарая «Г», вбиральні «Д», споруди, розташовані на земельній ділянці держфонду розміром 1 196 кв.м., що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину по закону, виданим державним нотаріусом 2-ої Миргородської державної нотаріальної контори Смага Л.М., зареєстрованим в реєстрі за № 1560. Право приватної власності на будинок зареєстровано за ОСОБА_1 15.08.2005 (а.с. 8 т. 1)

У подальшому, ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_1 ) на підставі рішення Миргородської міської ради тридцять четвертої сесії четвертого скликання від 14.12.2005 приватизувала земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 5310900000:50:064:0044, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , на якій розміщене успадковане нею домоволодіння, що підтверджується копією державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 346200 від 20.03.2006 року. (а.с. 9, т. 1)

Також, на підставі рішення Миргородської міської ради тридцять четвертої сесії четвертого скликання від 14.12.2005 ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_1 ) набула право власності на земельну ділянку площею 0,0196 га, кадастровий номер 5310900000:50:064:0045, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 346199 від 20.03.2006. (а.с. 10 т. 1)

Після цього, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 знесли відповідний житловий будинок («А-1»), що сторони не заперечували, та на його місці у 2014 році збудували новий будинок, що підтверджується довідкою ДКП «Миргородтехінвентаризація» № 252-Д від 14.02.2019 та відомостями технічного паспорту на будинок, виготовлений 20.07.2018 ДКП «Миргородтехінвентаризація», відповідно до якого домогосподарство складається з: житлового будинку літ. «Е-1» (загальною площею 70,7 кв.м., житловою - 42,4 кв.м), погрібу «В», сараю «Г» та «З», убиральні «Д», гаражу «Ж», господарських споруд №3-9. (а.с. 26-29 т. 2)

Введення в експлуатацію новозбудованого будинку завершалося затвердженням Декларації про готовність об`єкта до експлуатації серії та номер ПТ181190771870 від 18.03.2019 з подальшою державною реєстрацією речового права на відповідний об`єкт нерухомості 28.03.2019 за ОСОБА_1 ; номер запису про право власності: 30964165, внесений на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області Яковенко С.М. № 46242524 від 01.04.2019. (а.с. 12 т. 1)

Також, у період шлюбу ОСОБА_4 18.04.2018 було придбано вогнепальну зброю - мисливську гладкоствольну рушницю МР 153, калібр 12 мм, № НОМЕР_2 , 2006 року випуску, що підтверджується листом Миргородського ВП ГУНП в Полтавській області № 1422/115/111/02-2019 від 30.08.2019. (а.с. 55 т. 1)

щодо первісного позову; встановлення факту спільного проживання однією сім`єю

Місцевим судом заначено, що відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною підставою для виникнення у них прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Таким чином, встановлення відповідного факту для сторін має юридичне значення.

Факт спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з липня 2003 року по 17.05.2013 року визнається сторонами по справі та підтверджується наявними матеріалами.

Разом з тим, місцевий суд дійшов висновку про часткове задоволення позову в цій частині, оскільки інститут спільного проживання осіб як чоловіка і жінки було введено в національне законодавство СК України, який набрав чинності одночасно з набранням чинності ЦК України. Кодекс про шлюб та сім`ю Української РСР, який діяв до 1 січня 2004 року, таких положень не містив, тому юридичний факт спільного проживання сторін без реєстрації шлюбу може бути встановлений лише з 1 січня 2004 року.

Рішення суду першої інстанції не оскаржується сторонами в частині встановленого факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по 17 травня 2013 року, а тому не переглядається апеляційним судом.

щодо зустрічного позову; удаваності договору купівлі-продажу квартири від 28.12.2016, визнання її особистою приватною власністю;

Місцевим судом зазначено, що за час перебування у шлюбі на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_4 набув право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 . ОСОБА_4 заперечував належність відповідного майна до складу спільного майна подружжя, вказуючи, що походження відповідного майна є його приватизація. Залучені правонаступники померлого ОСОБА_4 - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , підтримали вимоги зустрічних позовів та їх обґрунтування.

Місцевим судом установлено, що дійсно, на підставі свідоцтва про право власності від 11 травня 2004 року ОСОБА_4 набув право власності на спірну квартиру в порядку Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; право власності зареєстроване за ним 14.05.2004. (а.с. 69-70 т. 1)

Однак у подальшому, ОСОБА_4 відчужив квартиру на користь своєї рідної сестри, ОСОБА_5 , згідно з договором дарування від 04 червня 2004 року. (а.с. 71 т. 1), а вже в період шлюбу з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 здійснив купівлю даної квартири у ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу від 28 грудня 2016 року.

Удаваність договору купівлі-продажу від 28 грудня 2016 року квартири обґрунтована тим, що в дійсності сторони уклали договір дарування, однак вибрали саме такий вид правочину, що був економічно вигіднішим.

ОСОБА_1 заперечувала удаваність договору купівлі-продажу, вказуючи, що форма правочину відповідає змісту правовідносин які виникли між сторонами.

Місцевий суд дійшов висновку про недоведеність підстав удаваності договору купівлі-продажу від 28.12.2016. Доводи про економічну привабливість моделі відчуження майна, шляхом його купівлі-продажу в порівнянні з даруванням, відхилив як непереконливі, та врахувавши, що договір купівлі-продажу квартири від 28.12.2016 вчинявся у період шлюбу сторін, дійшов висновку, що ОСОБА_4 діяв в інтересах подружжя, а не лише у власних. До моменту укладення договору купівлі-продажу іншим членом подружжя, тобто ОСОБА_1 , надавалась нотаріально посвідчена згода на вчинення правочину з придбання квартири з мотивів того, що він укладається в інтересах сім`ї. (а.с. 153 т. 1). Встановивши, що спірна квартира була набута ОСОБА_4 у період шлюбу на підставі договору купівлі-продажу від 28.12.2016, місцевий суд не встановив підстав для визнання її особистою приватною власністю ОСОБА_4

щодо поділу майна подружжя;

Вирішуючи питання про можливість поділу зазначено майна, місцевий судом встановив наступне.

Квартира за адресою: АДРЕСА_3 , набута у період шлюбу на підставі договору купівлі-продажу від 28.12.2016, та, в силу презумпції спільності майна подружжя, являється об`єктом права спільної сумісної власності, а тому може підлягати поділу.

Автомобіль ВАЗ 21070, днз НОМЕР_1 , набутий у період, коли сторони спільно проживали однією сім`єю, тобто на набуте майно, в силу ст. 74 СК України, поширюється презумпція спільності майна, а тому дане майно може підлягати поділу.

При вирішенні питання про можливість поділу вогнепальної зброї мисливської гладкоствольної рушниці МР 153, калібр 12 мм, № НОМЕР_2 , 2006 року випуску, місцевий суд зазначив наступне.

Відповідно до частини другої статті 60 СК України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частини першої статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно із частиною четвертою статті 61 СК України речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином, зброя не може вважатися об`єктом індивідуального користування когось із подружжя, а тому не є особистою приватною власністю.

Відсутність дозволу на придбання та зберігання мисливської зброї не позбавляє особу власності на 1/2 майна подружжя, а лише впливає на режим використання зброї.

Питання обігу зброї в України врегульовано Інструкцією про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 21 серпня 1998 року № 622

Пунктом 12.16 наказу Міністерства внутрішніх справ України від 21 серпня 1998 року № 622 «Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів» передбачено, що в разі смерті власника нагородна, нарізна вогнепальна та інша зброя військових зразків, мисливська нарізна або гладкоствольна вогнепальна зброя, основні частини зброї та бойові припаси до неї, пневматична, холодна та охолощена зброя, пристрої та патрони до них у п`ятиденний строк здаються близькими особами до органів поліції на тимчасове зберігання до вирішення питання щодо спадкування майна (але на строк не більше шести місяців).

Якщо хтось із спадкоємців бажає таку зброю (крім нагородної) залишити у власності та користуватися нею, вона може бути зареєстрована на його ім`я в установленому законодавством порядку відповідно до пункту 12.2 глави 12.

Якщо серед спадкоємців немає осіб, які мають право на зберігання зброї, основних частин зброї, пристроїв, то зброя, основні частини зброї і пристрій у місячний строк після строку, указаного в абзаці першому цього пункту, повинні бути реалізовані в установленому законодавством України порядку особі, що має дозвіл органів поліції на придбання зброї, основних частин зброї, пристрою, або здані на реалізацію в магазин з торгівлі зброєю, спеціальними засобами активної оборони.

Таким чином, місцевий суд дійшов висновку, що спірне майно (гладкоствольна рушниця) хоча і є обмеженим в своїй оборотоздатності, а жодна із сторін не має дозволів на зберігання та використання відповідного виду зброї, проте закон виділяє шляхи його законного відчуження, тож воно може бути об`єктом поділу.

Стосовно житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , місцевий суд зазначив.

Відповідне домогосподарство було успадковане ОСОБА_1 після смерті матері, - гр. ОСОБА_11 (а.с. 8 т. 1)

Сторонами визнається, що успадкований житловий будинок був знесений, а замість нього ОСОБА_1 та ОСОБА_4 збудували новий будинок. За даними техпаспорту, новий будинок збудовано у 2014 році.

Введення в експлуатацію новозбудованого будинку завершилося затвердженням Декларації про готовність об`єкта до експлуатації серія та номер ПТ181190771870 від 18.03.2019 з подальшою державною реєстрацією права власності на нього за ОСОБА_1 (а.с. 12 т. 1)

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було розірвано рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 03 січня 2019 року, яке набрало законної сили 05 лютого 2019 року.

Встановивши вказані обставини, місцевий суд дійшов висновку, що хоча процес введення в експлуатацію та реєстрації речових прав на спірний житловий будинок і були завершені невдовзі після розірвання шлюбу, проте майно створювалося сторонами спільно, в період шлюбу, що свідчить про те, що відповідне майно є об`єктом спільної сумісної власності, а тому підлягає поділу.

При цьому, місцевим судом зазначено, що самі сторони наполягали на тому, що відповідний будинок є спільною власністю подружжя.

щодо визначення часток

Врахувавши, що відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, встановивши відсутність підстав для відступу від засади рівності часток подружжя за обставин, на які посилалась ОСОБА_1 , а саме з підстав того, що під час сімейних стосунків ОСОБА_4 зловживав алкогольними напоями та здійснював по відношенню до неї насильство, у зв`язку з чим здійснювалися непоодинокі виклики працівників поліції та лікування позивачки в закладах охорони здоров`я, та що кошти, на які він придбавав алкоголь та за які відновлювалося її здоров`я, витрачалися не в інтересах сім`ї, місцевий суд дійшов висновку про поділ спільного майна подружжя в рівних частинах.

Щодо вимог позивачки про здійснення поділу майна шляхом визнання за нею права на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , в рахунок її частки у спільному майні, з мотивів того, що він побудований на земельній ділянці, яка перебуває у її приватній власності, місцевий суд зазначив, що дійсно, позивачка в порядку безоплатної приватизації набула право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, з кадастровим номером 5310900000:50:064:0044, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , на якій розміщене відповідне домоволодіння. При цьому, судом встановлено, що сторони за взаємної згоди знесли житловий будинок, який був розміщений на цій земельній ділянці та побудували новий. Сторони самі визнають, що відповідний житловий будинок являється спільним майном подружжя. Місцевий суд дійшов висновку про визнання даного об`єкту нерухомості спільною сумісною власністю та зазначив, що в національному законодавстві закріплено принцип єдиної юридичної долі земельної ділянки та побудованого на ній нерухомого майна. Таким чином, набувши право власності на житловий будинок (в даному випадку, як новозбудованого об`єкту), його власники одночасно набули і право власності на земельну ділянку, на якій розташований будинок, а той факт що титульним власником відповідної земельної ділянки являється ОСОБА_1 , не є визначальним при поділі. Вартість будинку значно перевищує сукупну вартість решти спільного майна. Про готовність та фінансову спроможність сплатити компенсацію іншому співвласнику ОСОБА_1 не повідомляла, відповідні кошти на депозитний рахунок суду не вносила.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною підставою для виникнення у них прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Відповідно до частини другої статті 60 СК України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частини першої статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно із частиною четвертою статті 61 СК України речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За змістом ч. ч. 1-2 ст. 331 ЦК України, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

За змістом ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

У відповідності до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

За змістом ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2022 у справі № 346/2238/15-ц за загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача. Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: а) факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; б) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; в) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). (ст. ст. 12, 81, 89 ЦПК України)

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим судом, предметом поділу є наступне майно:

- квартира за адресою: АДРЕСА_3 ;

- автомобіль ВАЗ 21070, 2006 року випуску, днз НОМЕР_1 ;

- житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- вогнепальна зброя мисливська гладкоствольна рушницю МР 153, калібр 12 мм, № НОМЕР_2, 2006 року випуску.

Місцевий суд дійшов висновку, що зазначене майно є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу в рівних частках, оскільки підстави визнання спірного житлового будинку особистою приватною власністю ОСОБА_1 , а спірної квартири - особистою приватною власністю ОСОБА_4 - відсутні, як і відсутні правові підставі для відступу від рівності часток.

Презумпцію спільності права власності подружжя на вказане майно не спростовано сторонами.

Так, ОСОБА_1 не довела, що новостворений житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 є її особистою приватною власністю. Знесений будинок, який ОСОБА_1 успадкувала після смерті матері, припинив існування як об`єкт цивільного права, відповідно, право особистої приватної власності ОСОБА_1 на нього припинилось у зв`язку із знищенням майна, що відповідає положенням статті 349 ЦК України. Новозбудований будинок набув статусу самостійного об`єкта цивільних прав, як новостворене майно, що відповідає нормам статті 331 ЦК України.

Матеріалами справи підтверджується, що у період спільного проживання (січень 2004 -травень 2013) та перебування у шлюбі (травень 2013 - 05.02.2019) виконано всі основні роботи з будівництва житлового будинку, що підтверджується: довідкою ДКП «Миргородтехінвентаризація» № 252-Д від 14.02.2019, технічним паспортом, виготовленим ДКП «Миргородтехінвентаризація» 20.07.2018 та висновком експертизи від 30.12.2021 № КСЕ-19/117-21/14196. (а.с. 26-29, а.с. 192-224 т. 2). Згідно з наданим на замовлення ОСОБА_1 висновком про оцінку майна ТОВ «БІНОМ-ГРУП» від 08.04.2019 (а.с. 13 т. 1) зазначено рік побудови житлового будинку - 2014; стан внутрішнього спорядження - потребує часткового ремонту.

ОСОБА_1 не довела належними доказами у справі, що будинок був побудований нею за власні кошти. Не є таким доказом договір на виконання будівельно-оздоблювальних робіт в будинку за адресою: АДРЕСА_1 на суму 3 651 грн (а.с. 27 т. 1), укладений 22.08.2018 між ОСОБА_1 та ОСОБА_12 (як підрядником).

Не спростовує виникнення у подружжя спільної сумісної власності на новозбудований житловий будинок і той факт, що він був введений в експлуатацію вже після розірвання шлюбу між сторонами, та що реєстрація права власності на нього здійснена за ОСОБА_1 одноособово, та що земельна ділянка, на якій він розміщений (кадастровий номер 5310900000:50:064:044) була приватизована нею. Місцевий суд вірно зазначив про єдність юридичної долі земельної ділянки та побудованого на ній нерухомого житлового будинку відповідно до ч. 1 ст. 120 ЗК України. Набувши право власності на житловий будинок (в даному випадку, як новозбудованого об`єкту) у період спільного проживання та перебування у шлюбі сторони одночасно набули право власності на земельну ділянку, на якій розташований будинок. Факт титульної власності одного з подружжя, а саме ОСОБА_1 , на дану земельну ділянку не є визначальним при поділі спільного житлового будинку.

При цьому, апеляційний суд зазначає, що земельна ділянка з кадастровим номером 5310900000:50:064:045 для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована за ОСОБА_1 , не є предметом спору у даній справі.

Також, колегія суддів апеляційного суду відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції мав дослідити питання вартості будівельних матеріалів, що були використані для будівництва будинку за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки у період спільного проживання будинок був самочинним будівництвом, а тому міг бути визначений лише як будівельні матеріали та поділений між нею та спадкоємцями померлого ОСОБА_4 як будівельні матеріали. Апеляційний суд зазначає, що вказаний будинок введений в експлуатацію і юридичного значення у який саме час його введено в експлуатацію (і період шлюбу чи після його розірвання) для його поділу немає.

щодо відступу від рівності часток при поділу спірного майна

У відповідності до ст. 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

З постанови Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 05.01.2017 у справі про адміністративне правопорушення № 541/20/17 (а.с. 51 т. 1), що набрала законної сили 17.01.2017, вбачається, що ОСОБА_4 був притягнутий до адміністративної відповідності за ст. 173-2 ч. 1 КУпАП (вчинення домашнього насильства) за обставинами того, що 04.01.2017 о 16 год 00 хв ображав нецензурними словами свою дружину ОСОБА_1 за спільним місцем проживання: АДРЕСА_3 , чим міг завдати шкоди її фізичному та психологічному здоров`ю.

Ймовірність спричинення шкоди, про яку зазначено в проколі про адміністративне правопорушення, дослідженого судом у справі про адміністративне правопорушення, не свідчить про те, що ОСОБА_13 систематично вживав алкогольні напої чи систематично спричиняв ОСОБА_1 тілесні ушкодження, витрачаючи спільні кошти подружжя не на благо сім`ї, а на придбання спиртних напоїв та на лікування. Не є таким доказом і консультативний висновок від 31.05.2018 про встановлення ОСОБА_1 діагнозу про струс головного мозку, оскільки обставин, за яких отримано травму, з наданих позивачкою документів не вбачається за можливе дослідити і встановити причинно-наслідковий зв`язок.

Місцевий суд надав вірну оцінку доводам ОСОБА_1 про те, що сімейне життя з ОСОБА_13 не склалося через зловживання останнім спиртними напоями та чиненням насильства у сім`ї, дійшовши висновку, що такі обставини не є такими, з наявністю яких закон пов`язує можливість відступлення від засад рівності часток у майні подружжя.

Матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_13 не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дітей, оскільки спільних дітей у подружжя не було, чи приховував, знищував чи пошкоджував спільне майно.

Не є підставою для збільшення частки ОСОБА_1 у праві спільної власності подружжя на новостворений житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , і та обставина, що успадкований нею будинок за цією ж адресою був придатний до проживання, однак вона погодилась на його знесення і побудову нового будинку в інтересах сім`ї.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в цій частині є необґрунтованими, зводяться до незгоди і оцінкою доказів судом першої інстанції, тому апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про поділ спільного майна подружжя в рівних частках.

Щодо спірної квартири та удаваності правочину з її придбання

Місцевий суд надав вірну оцінку обставинам набуття ОСОБА_4 права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 .

Не зважаючи на те, що вказана квартира була приватизована ОСОБА_4 у 2004 році в порядку Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», він з власної волі розпорядився своїм майном та відчужив її 04.06.2004, у зв`язку із чим його право особистої приватної власності на вказану квартиру було припинене.

Викупивши цю ж саму квартиру у 28.12.2016 в період свого перебування у шлюбі з позивачкою, вказана квартира набула вже статусу спільної власності подружжя, що також підтверджується нотаріально підтвердженою згодою ОСОБА_1 на купівлю, як дружини. (а.с. 153 т. 1)

Не є підставою вважати укладений 28.12.2016 договір купівлі-продажу удаваним правочином і не перетворює його у договір дарування доводи про те, що сторони обрали цей вид правочину з підстави меншої затратності при його оформленні, ніж вимагало оформлення договору дарування.

Обравши певний вид правочину (у тому числі з точки зору економічно вигідних для сторін умов оформлення) сторони діяли свідомо своєму вибору, приймаючи на себе всі правові наслідки, що тягне за собою даний вид правочину.

Доводи апеляційних скарг ОСОБА_3 та ОСОБА_2 правильності висновків суду першої інстанції в цій частини не спростували. Не знайшли свого підтвердження і твердження скаржників про те, що суд першої інстанції допустив порушення норми ст. 263 ЦПК України (щодо обґрунтованості винесеного рішення) та п. 6 ч. 4 ст. 265 ЦПК України (щодо викладення у рішенні мотивів незастосування норм права, на які посилались сторони). Місцевий суд повно та всебічно встановив всі обставини справи, належним чином обґрунтував рішення, у тому числі відхилення доводів і аргументів сторін.

Разом із тим, здійснюючи поділ подружжя шляхом визнання права власності на частину спірного майна за померлим ОСОБА_13 , місцевий суд припустився порушення норм матеріального права, а саме ст. ст. 25, 1216-1218, 316 ЦК України, не врахувавши, що у зв`язку із смертю особи її цивільна правоздатність (здатність мати права та обов`язки) припиняється.

Згідно з ч. 4 ст. 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). (ч. 1 ст. 1216 ЦК України)

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. (ч. 1 ст. 1218 ЦК України)

Місцевий суд, залучивши до участі у справі в якості спадкоємців померлого відповідача ОСОБА_4 його дітей (єдиних спадкоємців за законом) - ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , не врахував, що вони є особами, які, прийнявши спадщину у передбаченому законом порядку, успадкували майно, право на яке мав спадкодавець на день смерті, та безпідставно визнав право власності за померлим.

висновки за результатом розгляду апеляційних скарг з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції;

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є , зокрема, порушення норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. (ч. 2 ст. 376 ЦПК України)

Згідно з ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Враховуючи те, що суд першої інстанції вірно здійснив поділ майна подружжя, однак допустив порушення норм матеріального права, визнавши право власності на частину спірного майна за померлим ОСОБА_4 , а не за його спадкоємцями, рішення суду в цій частині слід змінити.

Зміна рішення суду першої інстанції не є підставою для змінити апеляційним судом розподілу судових витрат сторін по першій інстанції, який здійснений судом з дотриманням норм процесуального права і жодних доводів в частині розподілу судових витрат апеляційні скарги не містять.

Щодо розподілу судових витрат в апеляційній інстанції.

За подачу апеляційної скарги ОСОБА_2 сплачено судовий збір у сумі 10 676,77 грн. (а.с. 10, 40 т. 4), ОСОБА_3 - 10 676,77 грн (а.с. 20, 34 т. 4), ОСОБА_1 - 5 865,00 грн (а.с. 2 т. 4).

Оскільки за результатом апеляційного перегляду справи, матеріально-правові вимоги усіх трьох апеляційних скарг задоволенню не підлягають, витрати кожного із скаржників необхідно віднести на їх рахунок.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1, ч. 2, ч. 4 ст. 376, ст. ст. 381, 382, 383, 384 ЦПК України

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 , адвоката Зогаля О.М., представника ОСОБА_2 , адвоката Пугача С.В., ОСОБА_3 , - задовольнити частково.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 07 березня 2023 року в частині визнання за ОСОБА_4 права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 ; на 1/2 частину автомобіля ВАЗ 21070, 2006 року випуску, днз НОМЕР_5; на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 ; на 1/2 частину мисливської гладкоствольної рушниці МР 153, калібр 12 № НОМЕР_2 - змінити, визнавши за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , як за спадкоємцями після смерті ОСОБА_4 , право власності на: 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 ; 1/2 частину автомобіля ВАЗ 21070, 2006 року випуску, днз НОМЕР_5; 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 ; на 1/2 частину мисливської гладкоствольної рушниці МР 153, калібр 12 № НОМЕР_2 .

В іншій частині, що оскаржується, рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 07 березня 2023 року - залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційних скарг віднести на власний рахунок кожного скаржника.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, яким є Верховний Суд.

У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, строк на касаційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 11 квітня 2024 року.

Головуючий суддя П.С. Абрамов

Судді О.О. Панченко

А.І. Дорош