Постанова

від 07.03.2023 по справі 522/5927/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/990/23

Справа № 522/5927/20

Головуючий у першій інстанції Чернявська Л. М.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.03.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів: Дришлюка А.І., Громіка Р.Д.,

в порядкуспрощеного провадженняпереглянувапеляційну скаргуОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Донецького академічного обласного російського театру юного глядача (Донецький театр юного глядача), Донецької обласної державної адміністрації про стягнення заборгованості по заробітній платі, -

В С Т А Н О В И В:

13 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Донецького академічного обласного російського театру юного глядача (Донецький театр юного глядача), Донецької обласної державної адміністрації про стягнення заборгованості по заробітній платі.

Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 20 січня 2009 року його було прийнято на роботу на посаду актора Донецького академічного обласного російського театру юного глядача. В листопаді 2014 року він звільнився за власним бажанням, але з боку керівництва не було дотримано вимог законодавства щодо повного розрахунку та не дотримані соціальні гарантії працівника, передбачені КЗпП. Останній платіж заробітної плати він отримав 04.07.2014, тобто за 4,5 місяці до звільнення. По факту звільнення та отримання трудової книги остаточний розрахунок проведено не було, що суперечить вимогам ст. 47 КЗпП. Загалом він недоотримав 22 748 грн без врахування надбавок і компенсації за нереалізовану відпустку.

Тому вважає, що за період з моменту припинення оплати праці до моменту звільнення власник Театру має погасити заборгованість по заробітній платі та компенсації за відпустку.

В зв`язку з чим, позивач просить стягнути з власника Донецького обласного російського театру юного глядача - Донецької обласної державної адміністрації на його користь заборгованість з невиплаченої заробітної плати у сумі 27 346 гривень та визначити вину власника Театру - Донецької обласної державної адміністрації щодо ігнорування законних вимог Кодексу законів про працю та порахувати заборгованість за весь час затримки, відповідно вимог статті 117 КЗпП. Судові витрати покласти на відповідача.

У судових засіданнях позивач та його представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили суд їх задовольнити із правових підстав зазначених у позовній заяві.

Представники відповідачів в судове засідання не з`явились, про слухання справи сповіщались належним чином. Відзив не надали.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким справу повернути на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Згідно із частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява №64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення із рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимогЦПК України.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).

На підставі зазначеного, розгляд здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 07 березня 2023 року.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм процесуального та матеріального права.

У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що,здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Згідно зіст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповіднихнорм права, викладені в постановахВерховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістомстатті 11 ЦК Україницивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема , договори, інші правочини, юридичні факти.

Статтею 43 Конституції України передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов`язки, в рівній мірі кореспондується обов`язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, в тому числі й у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: Кодексом законів про працю України; Законом України «Про оплату праці».

Частинами 1, 2 статті 94 Кодексу законів про працю України визначено, що заробітна платаце винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Відповідно до частини 1 статті 115 Кодексу законів про працю України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом(а в разі відсутності таких органівпредставниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом),але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно із частиною 1 статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Право працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Відповідно до частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

За змістом статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною 1 статті 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника, а у разі, якщо працівник у день звільнення не працював, - зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Системний аналіз статей 21, 94, 233 Кодексу законів про працю України дає підстави дійти висновку про те, що захисту підлягають трудові права працівника у разі порушення їх роботодавцем.

Згідно із пунктом 3 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи виникає спір.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин, з урахуванням положень статей 77, 81 ЦПК України, саме працівник має належними та допустимими доказами довести факт порушення роботодавцем його трудових прав.

Зокрема, для вирішення питання щодо заборгованості по заробітній платі позивачу необхідно довести розмір заробітної плати, яка встановлена за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки).

Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 16 серпня 2018 року в справі №242/5780/16-ц (провадження №61-34037св18).

Як вбачається із позовної заяви, 20 січня 2009 року ОСОБА_1 , був прийнятий на посаду актора (артиста 2-ї категорії 14 тарифного розряд), відповідно до наказу керівника Донецького обласного російського театру юного глядача за №20с від 20.01.2009.

На підтвердження вказаного факту позивач ОСОБА_1 надав копію аркушу трудової книжки, в якій вбачається лише дати (період з 20.01.2009 по 13.11.2014), установа (Донецький обласний російський театр юного глядача) та посада (артист).

Разом із тим, з копії вказаного аркушу трудової книжки не вбачається кого саме було прийнято на посаду артиста 2-ї категорії 14 тарифного розряд.

Оригінал трудової книжки, або належним чином посвідчену копію позивач суду не надав.

Окрім цього, суду було надано відомості про нарахування заробітної плати ОСОБА_1 за наступні періоди: листопад 2012 року, березень 2013 року, червень 2013 року, липень 2013 року, листопад 2013 року, квітень 2014 року, в яких зазначено оклад, нарахування, утримання, аванс та до видачі, але не вбачається яку посаду займав ОСОБА_1 та в якій установі/організації, як і не вбачається якою організацією було здійснено нарахування та виплату заробітної плати (а.с. 12-13).

13 листопада 2014 року, за твердженням ОСОБА_1 на підставі наказу №80ос від 13.11.2014 останній звільнився за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України (а.с. 10).

Як вказує позивач, під час його звільнення відповідачем не було дотримано вимог законодавства щодо повного розрахунку та не дотримані соціальні гарантії працівника, так як останній платіж заробітної плати він отримав 04.07.2014, тобто за 4,5 місяці до звільнення, тобто по факту звільнення та отримання трудової книги остаточний розрахунок проведено не було.

На підтвердження вказаного факту позивачем надано суду історії по картковому рахунку з 01.03.2014 по 30.06.2014 та з 01.07.2014 по 31.12.2014.

Так, із зазначених в деяких графах «Заробітна плата» дійсно вбачається, що останній раз, за вказаний період ОСОБА_1 було нараховано заробітну плату 04.07.2014, проте вказані історії по картковому рахунку не дозволяють суду визначити джерело нарахування або юридичну особу, якою було здійснено таке нарахування заробітної плати, тобто встановити хто саме нарахував заробітну плату не надається можливим.

Позивач стверджує, що йому, за порушення з вини власника або уповноваженого ним органу виплати належних звільненому працівникові сум у строки, повинні бути присуджені до стягнення 27 346 грн.

Предметом спору по даній справі є заборгованість з невиплаченої заробітної плати та встановлення підстав її стягнення з відповідача.

В своєму позові позивач просить стягнути з Донецького обласного російського театру юного глядача - Донецької обласної державної адміністрації заборгованість із невиплаченої заробітної плати у сумі 27 346 гривень та визначити вину власника Театру - Донецької обласної державної адміністрації щодо ігнорування законних вимог Кодексу законів про працю та порахувати заборгованість за весь час затримки, відповідно вимог статті 117 КЗпП.

Для правильного вирішення даного спору необхідно встановити з чиєї саме вини було допущено порушення розрахунку з працівником та чи було допущено таке порушення взагалі.

Одночасно, суд враховує, що у трудових спорах обов`язок довести відсутність своєї вини покладається на роботодавця, а не на працівника.

Однак, позивачем не доведено, що він перебував у трудових відносинах з відповідачами та при звільненні з ним не було проведено розрахунок по заробітній платі.

Отже неможливо встановити факт допущення порушення відповідачем при звільненні працівника, тобто встановити вину відповідача з метою усунення порушених прав позивача та/або відвернення негативних наслідків в разі такого порушення.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції, встановлюючи обставини по справі, взяв до уваги вищезазначені факти та, в сукупності з наданими сторонами доказами, оцінив їх під час постановлення своїх висновків.

Таким чином, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, щодослідивши матеріали справи, оцінюючи кожен отриманий доказ у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, зокрема, на належність, допустимість та достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи із засад диспозитивності цивільного процесу, зважаючи на те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, та беручи до уваги той факт, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження наявності порушення відповідачем трудових прав позивача, позов ОСОБА_1 є необґрунтованим та недоведеним, а тому не підлягає задоволенню.

Такі висновки суду першої інстанції ґрунтуються на матеріалах справи і відповідають вимогам закону.

Фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів особами, які беруть участь у розгляді справи, діючим законодавством не передбачена.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Судуяк джерело права.

Згідно із усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthersv.Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

За встановлених обставин, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи та порушення прав скаржника.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.

Оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

В зв`язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст.19ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст.389ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Враховуючи, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають судові витрати, у відповідності до вимог ст. ст. 141, 382ЦПК України та Закону України«Про судовийзбір» між сторонами не розподіляються.

Керуючись ст. ст. 367, 368,374, 375,381-384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено: 07 березня 2023 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

А.І. Дришлюк

Р.Д. Громік