Рішення

від 12.02.2021 по справі 522/5927/20

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

12.02.21

Справа № 522/5927/20

Провадження № 2/522/3753/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2021 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого - судді Чернявської Л.М.,

за участю секретаря судових засідань Пейкова О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Донецького академічного обласного російського театру юного глядача (Донецький театр юного глядача), Донецька обласна державна адміністрація про стягненя заборгованності по заробітній платі,

ВСТАНОВИВ:

13 квітня 2020 року ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернувся до суду з позовом до Донецького академічного обласного російського театру юного глядача (Донецька область, м. Макіївка, вул. Леніна, 64), Донецька обласна державна адміністрація (Донецька область, м. Краматорськ, вул. Олекси Тихого, буд.6) про стягненя заборгованності по заробітній платі.

Ухвалою від 14 квітня 2020 року позов залишений без руху, а 21 квітня 2020 року позивач частково усунув недоліки заяви.

Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 22 квітня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 про стягненя заборгованності по заробітній платі направлено за територіальною підсудністю до Краматорського міського суду Донецької області (84333, м. Краматорськ, вул. Маяковського, 21).

Так, ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 03 червня 2020 року матеріали справи передані на розгляд Приморського районного суду м.Одеси, оскільки з`ясовано, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, місце перебування/проживання якого зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

01 липня 2020 року матеріали справи надійшли до суду та передані раніше визначеному судді Приморського районного суду міста Одеси Чернявській Л.М.

02 липня 2020 року ухвалою суду відкрито провадження у справі та встановлено порядок спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін для розгляду даної справи.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 20 січня 2009 року його було прийнято на роботу на посаду актора Донецького академічного обласного російського театру юного глядача. В листопаді 2014 року він звільнився за власним бажанням, але з боку керівництва не було дотримано вимог законодавства щодо повного розрахунку та не дотримані соціальні гарантії працівника, передбачені КЗпП. Останній платіж заробітної плати він отримав 04.07.2014 року, тобто за 4,5 місяці до звільнення. По факту звільнення та отримання трудової книги остаточний розрахунок проведено не було, що суперечить вимогам ст. 47 КЗпП. Загалом він недоотримав 22748 грн. без врахування надбавок і компенсації за нереалізовану відпустку.

Тому вважає, що за період з моменту припинення оплати праці до моменту звільнення власник Театру має погасити заборгованість по заробітній платі та компенсації за відпустку.

В зв`язку з чим, позивач просить стягнути з власника Донецького обласного російського театру юного глядача - Донецької обласної державної адміністрації на його користь заборгованість із невиплаченої заробітної плати у сумі 27346 гривень та визначити вину власника Театру - Донецької обласної державної адміністрації щодо ігнорування законних вимог Кодексу законів про працю та порахувати заборгованість за весь час затримки, відповідно вимог статті 117 КЗПП. Судові витрати покласти на відповідача.

В судових засіданнях позивач, представник позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили суд їх задовольнити з підстав зазначених в позовній заяві.

В судовому засіданні 12 лютого 2021 року позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити з підстав зазначених в позовній заяві.

Представники відповідачів в судове засідання повторно не зявились, про слухання справи сповіщались належним чином. Відзив не надали.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши та проаналізувавши письмові докази по справі приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.

Як слідує з матеріалів справи, 20.01.2009 року ОСОБА_1 , був прийнятий на посаду актора (артиста 2-ї категорії 14 тарифного розряд), відповідно до наказу керівника Донецького обласного російського театру юного глядача за № 20с від 20.01.2009 року.

Позивач у своєму позові стверджує, що був прийнятий на посаду актора та сумлінно пропрацював більше 5 років.

На підтвердження вказаного факту позивач надав копію аркушу трудової книжки, в якій вбачається лише дати (період з 20.01.2009 року по 13.11.2014 рік), установа (Донецький обласний російський театр юного глядача) та посада (артист).

Разом з тим, суд звертає увагу, що з копії вказаного аркушу трудової книжки не вбачається кого саме було прийнято на посаду артиста 2-ї категорії 14 тарифного розряд.

Оригінал трудової книжки, або належнич чином посвідчену копію позивач суду не надав.

Окрім цього, суду було надано відомості про нарахування заробітної плати ОСОБА_1 за періоди: листопад 2012 року, березень 2013 року, червень 2013 року, липень 2013 року, листопад 2013 року, квітень 2014 року, в яких зазначено оклад, нарахування, утримання, аванс та до видачі, але не вбачається яку посаду займав ОСОБА_1 та в якій установі/організації, як і не вбачається якою організацією було здійснено нарахування та виплату заробітної плати (а.с. 12-13).

13 листопада 2014 року, за твердженням ОСОБА_1 на підставі наказу № 80ос від 13.11.2014 року останній звільнився за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України (а.с. 10).

Як вказує позивач, під час його звільнення відповідачем не було дотримано вимог законодавства щодо повного розрахунку та не дотримані соціальні гарантії працівника, так як останній платіж заробітної плати він отримав 04.07.2014 року, тобто за 4,5 місяці до звільнення, тобто по факту звільнення та отримання трудової книги остаточний розрахунок проведено не було.

На підтвердження вказаного факту позивачем надано суду історії по картковому рахунку з 01.03.2014 року по 30.06.2014 року та з 01.07.2014 року по 31.12.2014 року.

Так, з зазначених в деяких графах Заробітна плата дійсно випливає, що останній раз, за вказаний період ОСОБА_1 було нараховано заробітну плату 04.07.2014 року, проте вказані історії по картковому рахунку не дозволяють суду визначити джерело нарахування або юридичну особу, якою було здійснено таке нарахування заробітної плати, тобто встановити хто саме нарахував заробітну плату не надається можливим.

Позивач стверджує, що йому, за порушення з вини власника або уповноваженого ним органу виплати належних звільненому працівникові сум у строки, повинні бути присуджені до стягнення 27346 грн.

Згідно ст. 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Положеннями статті 117 Кодексу законів про працю України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Предметом спору по даній справі є заборгованість з невиплаченої заробітної плати та встановлення підстав її стягнення з відповідача.

В своєму позові позивач просить стягнути з Донецького обласного російського театру юного глядача - Донецької обласної державної адміністрації заборгованість із невиплаченої заробітної плати у сумі 27346 гривень та визначити вину власника Театру - Донецької обласної державної адміністрації щодо ігнорування законних вимог Кодексу законів про працю та порахувати заборгованість за весь час затримки, відповідно вимог статті 117 КЗПП.

Для правильного вирішення даного спору необхідно встановити з чиєї саме вини було допущено порушення розрахунку з працівником та чи було допущено таке порушення взагалі.

Одночасно, суд враховує, що у трудових спорах обов`язок довести відсутність своєї вини покладається на роботодавця, а не на працівника.

Однак, позивачем не доведено, що він перебував у трудових відносинах з відповідачами та при звільненні з ним не був проведений розрахунок по заробітній платі.

Отже неможливо встановити факт допущення порушення відповідачем при звільненні працівника, тобто встановити вину відповідача з метою усунення порушених прав позивача та/або відвернення негативних наслідків в разі такого порушення.

Проте, позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу, з яких можливо було з`ясувати ці обставини, а за відсутності таких відомостей, суд не взмозі встановити істину по справі.

Водночас, суд зазначає, що надані позивачем, в обґрунтування своєї позиції, копія листа заступника Міністра Рибачука Ю.А. від 20.02.2018 року № 68/7-2/70-18, згідно якого Мінкультури звернулось до Донецької обласної державної реєстрації з проханням розглянути можливість щодо вирішення питання, порушеного у його зверненні та надання відповіді, а також роздруківки з зазначенням про неможливість відкрити файл не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки не несуть в собі інформації, яка підтверджувала б або спростовувала б обставини, які викладені у позові щодо предмету спору.

Те ж саме стосується наданої позивачем історії по картковому рахунку з 01.03.2014 року по 30.06.2014 року та з 01.07.2014 року по 31.12.2014 року, так як в ній міститься інформація в основному про зняття готівки та видатки.

Згідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не є достатньо обґрунтованими, не підтверджені належними та допустимими доказами, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення вимог позивача.

За таких обставин, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, суд змушений прийти до висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 263-265, 353 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Донецького академічного обласного російського театру юного глядача (Донецький театр юного глядача), Донецька обласна державна адміністрація про стягненя заборгованності по заробітній платі - відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається через Приморський районний суд м. Одеси протягом тридцяти днів з дня з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 15 лютого 2021 року.

Суддя Л. М. Чернявська