Постанова

від 14.03.2023 по справі 564/2853/21

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2023 року

м. Рівне

Справа № 564/2853/21

Провадження № 22-ц/4815/123/23

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Гордійчук С. О.,

суддів: Боймиструка С.В., Шимківа С.С.

секретар судового засідання: Ковальчук Л.В.

учасники справи:

позивач : ОСОБА_1

відповідач: Державне підприємство "Костопільський військовий лісгосп" правонаступник Державне підприємство "Волинський військовий лісгосп"

розглянув впорядку спрощеногопозовного провадженняв м.Рівне апеляційнускаргу ОСОБА_1 на рішення Костопільського районногосуду Рівненськоїобласті від 16 вересня 2022 року, ухваленого в складі судді Грипіч Л.А., дата складання повного тексту рішення 21.09.2022 року, у справі №564/2853/21,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державного підприємства "Костопільський військовий лісгосп" про скасування наказу про звільнення, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, внесення змін до трудової книжки.

Позов мотивований тим, що з 01.10.2019 перебував на посаді майстра лісу ДП «Костопільський військовий лісгосп». На підставі наказу голови комісії з реорганізації С. Панасюка №59 та №113-к від 15.09.2021 позивача звільнено за п.4 ст.40 КЗпП України прогули без поважних причин з 14.09.2021 та з 15.09.2021 відповідно. Робочі дні неявки на роботу з 18 червня визнано днями прогулу. Вважає вказані накази незаконними, оскільки голова комісії з реорганізації ОСОБА_2 вийшов за межі своїх повноважень, так як не є керівником і власником ДП «Костопільський військовий лісгосп». Крім того, будь-яких прогулів він не вчиняв так як з 22.06.2021 по 23.10.2021 хворів та перебував на лікуванні. Вказує, що відповідач неправомірно двічі його звільнив в період перебування на лікарняному з порушенням порядку застосування стягнення.

Просить скасувати накази про звільнення позивача №59 від 15.09.2021 та №113-к від 15.09.2021 та зобов`язати відповідача оплатити час вимушеного прогулу, зобов`язати відповідача внести зміни у трудову книжку позивача, компенсувати понесені судові витрати за рахунок відповідача.

Рішенням Костопільського районногосуду Рівненськоїобласті від 16 вересня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства "Костопільський військовий лісгосп" про скасування наказу про звільнення відмовлено.

В поданій на рішення апеляційній скарзі позивач, посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Вказує, що суд не врахував, що в порушення трудового законодавства відповідач перед звільненням не витребував та не отримав від позивача письмові пояснення щодо причин його відсутності на робочому місці. Крім того, суд не надав правову оцінку та не дослідив період його відсутності на роботі, а відповідачем не було надано жодного доказу який би підтверджував відсутність листків непрацездатності за той період на який посилається роботодавець. Вказує, що всі свідки які були заявлені, не вказували на його відсутність на роботі протягом чіткого часу. Вважає акт службового розслідування сфабрикованим.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вказує, що рішення суду прийняте у відповідності до ст. 263 ЦПК України, є законним та обґрунтованим, а доводи викладені у апеляційній скарзі такими, що не заслуговують на увагу.

У частині третій статті 3ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Статтею 352 ЦПКУкраїни передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду таким вимогам відповідає.

Судом встановлено, що з 01.10.2019 ОСОБА_1 , був прийнятий на посаду майстру лісу в ДП «Костопільський військовий лісгосп» в порядку переведення з Костопільського лісгоспу ДП «Львівський військовий лісокомбінат».

Наказом по ДП «Костопільський військовий лісгосп» №59 від 15.09.2021, наказано: робочі дні неявки майстра лісу Грушівського лісництва ОСОБА_1 з 18 червня визнати днями прогулу; згідно п.2 ст.147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни застосувати до ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за прогули п.4 ст.40 КЗпП України (у зв`язку із прогулом без поважних причин); датою звільнення та останнім днем роботи ОСОБА_1 вважати 14.09.2021. Підстави видачі наказу: рапорт помічника лісничого Майструка А.П. про відсутність на роботі майстра лісу ОСОБА_1 від 16.08.2021 та 07.09.2021; наказ про створення комісії для проведення службового розслідування від 16.08.2021 та від 07.09.2021; акт проведення службового розслідування від 16.08.2021 та від 07.09.2021; протокол засідання профспілкового комітету від 06.09.2021 №4. Вказаний наказ скасований директором ДП «Волинський військовий лісгосп» відповідно до наказу №23-ОД від 28 лютого 2023 року.

Наказом ДП «Костопільський військовий лісгосп» №113-к від 15.09.2021 звільнено ОСОБА_1 , майстра лісу Грушівського лісництва, 15.09.2021 за прогули без поважних причин, пункт 4 статті 40 КЗпП України. Підстави: рапорт помічника лісничого Майструка А.П. про відсутність на роботі майстра лісу ОСОБА_1 від 16.08.2021 та 07.09.2021; наказ про створення комісії для проведення службового розслідування від 16.08.2021 та від 07.09.2021; акт проведення службового розслідування від 16.08.2021 та від 07.09.2021; протокол засідання профспілкового комітету від 06.09.2021 №4; наказ про дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за прогули ОСОБА_1 №59 від 15.09.2021.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення (частина перша статті 147 КЗпП).

Порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків.

Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір у випадку здійснення працівником прогулу без поважних причин (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП).

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня (див. постанову Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 761/30967/15-ц).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2021 року в справі № 278/1232/18 (провадження № 61-19574св19) вказано, що «при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника. Отже, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2021 року у справі № 569/12445/18 (провадження № 61-20112св19) зроблено висновок, що «основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 квітня 2022 року у справі № 161/2782/20 (провадження № 61-15472св21) зроблено висновок, що «вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин. Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 червня 2022 року у справі № 569/22159/19 (провадження № 61-19646св21) вказано, що «невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами».

Відсутність працівника за станом здоров`я може підтверджуватися не тільки листком непрацездатності, а й довідкою медичної установи, показаннями свідків чи іншими доказами (ухвала Верховного Суду України від 31 жовтня 2002 року у справі № 6-10006кс02).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19) зроблено правовий висновок про те, що у разі порушення гарантії, встановленої частиною третьою статті 40 КЗпП України, негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Убачається, що ОСОБА_1 з 18.06.2021 був відсутній на роботі у ДП «Костопільський військовий лісгосп».

Факт відсутності ОСОБА_1 на роботі з 18.06.21 зафіксовано рапортами помічника майстра лісу від 16.08.2021 та від 07.09.2021, актами проведення службового розслідування по факту відсутності ОСОБА_1 на роботі з 18.06.21.

Таким чином, відповідач як роботодавець вживав заходів, направлених на отримання від позивача пояснень про причинивідсутності на робочому місці, зокрема здійснював вихід за місцем проживання ОСОБА_1 з метою отримання пояснень щодо допущених ним порушень трудової дисципліни, намагався отримати такі пояснення й телефоном, а також шляхом направлення засобами поштового зв`язку запрошень про необхідність з`явитися на роботі.(а.с.17)

ОСОБА_1 не оспорює факт своєї відсутності на роботі з 22.06.21 по 23.10.21 року та стверджує, що був відсутній на робочому місці з поважних причин,у зв`язку з перебуванням на лікуванні у медичних закладах. Про причини відсутності на роботі повідомив роботодавця засобами телефонного зв`язку проте, жоден листок з тимчасової непрацездатності не надавав.

Згідно копій листків непрацездатності серії АДШ №669963, АЛД №675065 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 16.08.2021 по 27.08.2021 та з 30.08.2021 по 10.09.2021.

Відповідно до довідки Комунального некомерційного підприємства «Гощанська багатопрофільна лікарня» від 11.05.2022 №412/01-11 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 13.09.2021 по 23.09.2021.

Будь-які інші докази поважності відсутності на роботі в тому числі перебування позивача на лікарняному у період з 22.06.21 по 15.08.21 останній суду не надав і клопотань про їх витребування судом не завляв.

За таких обставин позивачем не доведено поважні причини відсутності його на робочому місці з 18.06.21 по 15.08.21 року, що є підставою для його звільнення відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України.

У наказі про звільнення позивача зазначена правильнапідстава звільнення, з якою роботодавець пов`язувавтаке звільнення.

Таким чином, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що роботодавець, звільнивши позивача у зв`язку із прогулом відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, діяв у межах та у відповідності до норм чинного трудового законодавства України, і позивач не довів порушення відповідачем вимог законодавства під час його звільнення.

Доводи апеляційної скарги проте, що відповідач не відібрав у нього письмові пояснення щодо причин відсутності на роботі, а відтак порушив порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності не заслуговують на увагу, оскільки невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами. Такий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-2801цс15).

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги проте, що відповідач звільнив з роботи під час тимчасової непрацездатності з таких підстав.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 частини першої статті 40 КЗпП України), а також у період перебування працівника у відпустці (перше речення частини третьої статті 40 КЗпП України).

Вимоги до документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи передбачено Інструкцією про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженоїнаказом МОЗ України від 13 листопада 2001 року № 455.

Відповідно до пункту 1.1 вказаного нормативно-правового акта тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності.

Отже тимчасова непрацездатність працівника підтверджується лише листком непрацездатності в тому числі і електронним, однак будь-які докази видачі позивачу електронного лікарняного з 13 по 23 вересня 2021 останній суду не надав.

Сама по собі довідка Комунального некомерційного підприємства «Гощанська багатопрофільна лікарня» від 11.05.2022 №412/01-11 про перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні з 13.09.2021 по 23.09.2021 може свідчити лише про причини відсутності на роботі та не є належним доказом тимчасової непрацездатності позивача у день звільнення.

Інші доводи апеляційної скарги позивача були предметом дослідження суду першої інстанції і додаткового правового обґрунтування не потребують.

Відповідно до ч.3ст.367 ЦПК Українидокази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Враховуючи, що наданні позивачем до апеляційної скарги копії листків непрацездатності та довідки про тимчасову втрату працездатності (а.с.203-209), колегією суддів не приймається, оскільки судом першої інстанції вони не досліджувалися, клопотання про їх витребування та дослідження не заявлялось.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду першої інстанції щодо їх оцінки.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував дійсні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам і ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його зміни чи скасування немає.

Відповідно до ч.1 та ч.13 ст.141ЦПКУкраїни судові витрати, понесені по оплаті судового збору при подачі апеляційної скарги слід віднести за рахунок позивача.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Костопільського районногосуду Рівненськоїобласті від 16 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 14 березня 2023 року.

Головуючий суддя : Гордійчук С.О.

Судді : Боймиструк С.В.

Шимків С.С.