Постанова

від 20.11.2023 по справі 564/2853/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 564/2853/21

провадження № 61-4893св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне підприємство «Волинський військовий лісгосп»,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 16 вересня 2022 року в складі судді Грипіч Л. А. та постанову Рівненської апеляційного суду від 14 березня 2023 року в складі колегії суддів: Гордійчук С. О., Боймиструка С. В., Шимківа С. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державного підприємства «Костопільський військовий лісгосп» (далі - ДП «Костопільський військовий лісгосп»), правонаступником якого є Державне підприємство «Волинський військовий лісгосп» (далі - ДП «Волинський військовий лісгосп»), та просив визнати незаконним накази про його звільнення № 59 та № 113-к від 15 вересня 2021 року та зобов`язати відповідача оплатити час вимушеного прогулу, внести зміни в його трудову книжку.

Позов мотивував тим, що з 01 жовтня 2019 року працював на посаді майстра лісу ДП «Костопільський військовий лісгосп».

Наказами голови комісії з реорганізації ДП «Костопільський війський лісгосп» С. Панасюка № 59 та № 113-к від 15 вересня 2021 року його звільнено з роботи на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогули без поважних причин.

Вважав ці накази незаконними, оскільки голова комісії з реорганізації С. Панасюк не є керівником і власником ДП «Костопільський військовий лісгосп», тому не мав повноважень його звільняти.

Крім того, будь-яких прогулів він не вчиняв, з огляду на те, що з 22 червня 2021 року по 23 жовтня 2021 року хворів та перебував на лікуванні. До того ж звільнення в період тимчасової непрацездатності є недопустимим.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 16 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Рівненської апеляційного суду від 14 березня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що звільнення позивача проведено відповідачем з дотриманням вимог закону.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 16 вересня 2022 року та постанову Рівненської апеляційного суду від 14 березня 2023 року й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм прав без урахування висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року в справі № 757/42264/16-ц; судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Зокрема не врахували, що він був звільнений в період тимчасової непрацездатності, що підтверджується відповідним електронним листком. Обов`язку працівника надавати такий листок роботодавцю не передбачено. Жодних пояснень щодо причин відсутності на роботі відповідач у нього не відбирав.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

09 червня 2023 року справа № 564/2853/21 надійшла до Верховного Суду.

Відповідач надіслав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

З 01 жовтня 2019 року ОСОБА_1 працював на посаді майстра лісу в ДП «Костопільський військовий лісгосп».

Наказом ДП «Костопільський військовий лісгосп» № 59 від 15 вересня 2021 року робочі дні неявки позивача на роботу з 18 червня 2021 року визнано прогулом та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення. Наказом відповідача від 28 лютого 2023 року вказаний наказ скасований.

Наказом ДП «Костопільський військовий лісгосп» № 113-к від 15 вересня 2021 року звільнено ОСОБА_1 15 вересня 2021 року за прогули без поважних причин на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.

Підстави звільнення: рапорти помічника лісничого Майструка А. П. про відсутність на роботі майстра лісу ОСОБА_1 від 16 серпня 2021 року та від 07 вересня 2021 року; накази про створення комісії для проведення службового розслідування від 16 серпня 2021 року та від 07 вересня 2021 року; акти проведення службового розслідування від 16 серпня 2021 року та від 07 вересня 2021 року; протокол засідання профспілкового комітету № 4 від 06 вересня 2021 року.

Згідно з цими актами проведення службового розслідування, позивач з 18 червня 2021 року був відсутній на роботі. З метою з`ясування причин його відсутності, комісія, яка проводила службове розслідування, виїздила за місцем його проживання, однак позивач був відсутній. У телефонній розмові ОСОБА_1 пояснив свою відсутність на роботі перебуванням на лікуванні, однак жодних підтверджуючих документів не надав, найменування медичного закладу, у якому він перебуває на лікуванні, повідомити відмовився.

У суді першої інстанції ОСОБА_1 надав копії листків непрацездатності серії АДШ № 669963, АЛД № 675065, відповідно до яких він перебував на стаціонарному лікуванні з 16 серпня 2021 року по 27 серпня 2021 року та з 30 серпня 2021 року по 10 вересня 2021 року.

Також позивач надав довідку Комунального некомерційного підприємства «Гощанська багатопрофільна лікарня» від 11 травня 2022 року № 412/01-11, згідно з якою він перебував на стаціонарному лікуванні з 13 вересня 2021 року по 23 вересня 2021 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до положень статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.

Частиною третьою статті 149 КЗпП України визначено, що при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

За приписами пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.

Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі в трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі надається виходячи з конкретних обставин.

Згідно зі статтею 12, частиною першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У цій справі встановлено, що ОСОБА_1 був відсутній на роботі з 18 червня 2021 року по день звільнення, 15 вересня 2021 року.

Позивач не заперечував свою відсутність на роботі з 21 червня 2021 року. Однак зазначав, що був відсутній на роботі з поважних причин, а саме у зв`язку з перебуванням на лікуванні в медичних закладах.

Водночас з наданих позивачем доказів суди встановили, що ОСОБА_1 перебував на лікуванні з 16 серпня 2021 року.

Жодних доказів, які б підтверджували факт його перебування на лікуванні в період з 18 червня 2021 року по 16 серпня 2021 року позивач суду не надав, тобто поважність причин відсутності на роботі в цей період не довів.

Таким чином, установивши, що позивач допустив прогул без поважних причин, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що звільнення позивача з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, є законним, у зв`язку з чим правильно відмовив у позові.

Також Верховний Суд погоджується з висновками судів щодо відсутності в цьому випадку підстав для застосування гарантії, передбаченої частиною третьою статті 40 КЗпП України, оскільки позивач не надав суду належних та допустимих доказів, що в день звільнення (15 вересня 2021 року) він був тимчасово непрацездатним, а саме не підтвердив це відповідним листком непрацездатності, як це передбачено Інструкцією про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України № 455 від 13 листопада 2001 року.

Так, пунктами 1.1 цієї Інструкції встановлено, що тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності. Видача інших документів про тимчасову непрацездатність забороняється, крім випадків, обумовлених пунктами 1.13, 2.7, 2.16, 2.17, 2.18, 2.19, 2.20, 3.4, 3.16, 6.6.

Таких випадків у цій справі не встановлено. Згідно з наданою позивачем довідкою КНП «Гощанська багатопрофільна лікарня» від 11 травня 2022 року, яка складена в довільній формі, він перебував на стаціонарному лікуванні. У пункті 2.9 Інструкції зазначено, що в разі лікування в стаціонарі лікуючим лікарем спільно з завідувачем відділення за весь період стаціонарного лікування видається саме листок непрацездатності.

Тобто довідка довільної форми в цьому випадку не є належним документом про тимчасову непрацездатність позивача, а відповідного листка непрацездатності (у тому числі електронного), як вже зазначено вище, він суду не надав, тому доводи касаційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу.

Крім того Верховний Суд відхиляє як безпідставні посилання позивача в касаційній скарзі на порушення його прав у зв`язку з тим, що відповідач не відбирав у нього жодних пояснень щодо причин відсутності на роботі, оскільки встановлено, що відповідач вживав заходів, направлених на отримання таких пояснень (зокрема здійснював вихід за місцем проживання позивача, надсилав йому листи, телефонував). До того ж сама по собі обставина невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами.

Інші доводикасаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до власного тлумачення заявником норм законодавства та необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх скасування.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 16 вересня 2022 року та постанову Рівненської апеляційного суду від 14 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко