Постанова

від 16.03.2023 по справі 132/3681/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 березня 2023 року

м. Київ

справа № 132/3681/20

провадження № 61-17393св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Лан-Агро»,

відповідачі: ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро Трак»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан-Агро» на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 25 травня 2021 року у складі судді Ставнійчук С. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 22 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Рибчинського В. П., Денишенко Т. О., Медведського С. К.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Лан-Агро» (далі - ТОВ «Лан-Агро») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Трак» (далі - ТОВ «Агро Трак») про визнання договору оренди землі недійсним та визнання укладеною додаткової угоди.

Позовні вимоги ТОВ «Лан-Агро» обґрунтовувало тим, що 02 лютого 2009 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки, площею 2,1484 га, кадастровий номер 0521686300:06:000:0277, розташованої на території Пиківської сільської ради Калинівського району, строком на 10 років. 10 червня 2009 року зазначений договір оренди земельної ділянки зареєстровано в Калинівському районному відділі Вінницької регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» за № 040986300136.

Оскільки відповідний запис про державну реєстрацію зазначеного договору внесений до Книги записів про державну реєстрацію договорів оренди 10 червня 2009 року, а строк дії договору становить 10 років, то в такому разі цей договір діє в період часу з 10 червня 2009 року до 10 червня 2019 року, в межах якого товариство має право самостійно господарювати на земельній ділянці ОСОБА_2 в обсязі, встановленому договором.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03 квітня 2019 року право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 21 листопада 2018 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області.

Відповідно до статті 32 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на час переходу права власності на земельну ділянку, та згідно з пунктом 12.5 договору оренди землі від 02 лютого 2009 року перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору, у зв`язку з чим до ОСОБА_1 перейшли права та обов`язки орендодавця (попереднього власника) земельної ділянки за договором і остання зобов`язана дотримуватися умов укладеного договору оренди землі із ТОВ «Лан-Агро», бо є його стороною.

Однак ТОВ «Лан-Агро» стало відомо, що ОСОБА_1 всупереч умов договору оренди землі від 02 лютого 2009 року та актам цивільного законодавства України, які регулюють відносини пов`язані з орендою землі, 21 квітня 2020 року уклала договір оренди спірної земельної ділянки із ТОВ «Агро Трак», державну реєстрацію якого здійснено 27 квітня 2020 року, чим порушила переважне право ТОВ «Лан-Агро» перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі), тому цей договір підлягає визнанню недійсним.

Враховуючи викладене, ТОВ «Лан-Агро», посилаючись на статтю 33 Закону України «Про оренду землі» та статтю 777 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просило суд визнати недійсним укладений 21 квітня 2020 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Агро Трак» договір оренди землі, площею 2,1484 га, кадастровий номер 0521686300:06:000:0277, розташованої на території Пиківської сільської Калинівського району Вінницької області; визнати укладеною додаткову угоду від 05 квітня 2019 року до договору оренди землі від 02 лютого 2009 року, між ОСОБА_1 та ТОВ «Лан-Агро», предметом якого є оренда земельної ділянки, площею 2,1484 га, кадастровий номер 0521686300:06:000:0277, розташованої на території Пиківської сільської Калинівського району Вінницької області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 25 травня 2021 року в задоволенні позову ТОВ «Лан-Агро» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 до закінчення строку дії договору оренди землі від 02 лютого 2009 року направила на адресу ТОВ «Лан-Агро» лист від 12 грудня 2018 року, у якому повідомила, про те, що після закінчення строку дії договору оренди землі від 02 лютого 2009 року просить ТОВ «Лан Агро» не засівати належну їй земельну ділянку, фактично висловивши тим своє волевиявлення про небажання продовжувати термін дії договору оренди з цим орендарем. Такий лист є достатнім підтвердженням відмови орендодавця від подальшої пролонгації відповідного договору на новий строк.

Також ОСОБА_1 лист-повідомлення від 05 квітня 2019 року ТОВ «Лан-Агро» про намір скористатися своїм переважним правом оренди та проект додаткової угоди до нього не отримувала, оскільки конверт не було вручено адресату, тому положення частини п`ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі» щодо виконання орендодавцем обов`язку повідомити орендаря в місячний термін про прийняте рішення не може бути застосовано у цьому випадку, оскільки позивачем не доведено, що до відома відповідача було доведено відповідні наміри ТОВ «Лан-Агро».

Таким чином, у позивача відсутнє переважне право перед іншими особами на поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк.

Позовна вимога про визнання укладеною додаткової угоди від 05 квітня 2019 року до договору оренди землі від 02 лютого 2009 року є похідною вимогою, тому також не підлягає задоволенню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 22 вересня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ «Лан-Агро» залишено без задоволення.

Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 25 травня 2021 року залишити без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження підстав для реалізації свого переважного права для продовження дії договору оренди землі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ «Лан-Агро» на рішенняКалинівського районного суду Вінницької області від 25 травня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 22 вересня 2021 року, в якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 547/89/16-ц, від 20 лютого 2019 року у справі № 734/336/17, від 19 березня 2019 року у справі № 908/2484/17, від 10 грудня 2019 року у справі № 923/1061/18, та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 313/350/16-ц від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, щосуди першої та апеляційної інстанцій посилаючись на лист ОСОБА_1 від 21 грудня 2018 року щодо прохання ТОВ «Лан-Агро» не засівати земельну ділянку не звернули увагу на те, що цей лист не містить волевиявлення ОСОБА_1 щодо пролонгації договору оренди землі.

Також лист від 21 грудня 2018 року направлений не в процедурному порядку, визначеному статтею 33 Закону України «Про оренду землі», зокрема не у відповідь на лист ТОВ «Лан-Агро», як того вимагає зазначена норма права, отже за умовами цієї норми вважати його таким, що припиняє переважне право ТОВ «Лан-Агро» на укладання договору, підстав немає.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її з суду першої інстанції.

У січні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 та ТОВ «Агро Трак», від імені яких діє адвокат Сидоров П. В., на касаційну скаргу, в якому зазначено, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

02 лютого 2009 року між ТОВ «Лан-Агро» та ОСОБА_2 укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого ОСОБА_2 надав, а ТОВ «Лан-Агро» прийняло в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 2,1484 га, розташовану на території Пиківської сільської ради Калинівського району Вінницької області, яка належить орендодавцю на підставі державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серії ВН № 022588 від 01 вересня 2004 року, строком на 10 років (т. 1, а. с. 10, 11).

10 червня 2009 року договір оренди землі від 02 лютого 2009 року зареєстровано в Калинівському районному відділі Вінницької регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» за № 040986300136, що підтверджує лист відділу у Калинівському районі міжрайонного управління у Калинівському та Липовецькому районах Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 11 травня 2019 року № 0-2-0.181-368/124-19 (т. 1, а. с. 18).

У цьому листі також зазначено, що в кадастровому номері земельної ділянки 0521686300:06:000:0277 площею 2,1484 га, яка належить ОСОБА_2 , право оренди якої зареєстровано у книзі реєстрації договорів оренди землі 10 червня 2009 року за № 040986300136, який записано в цю книгу під номером запису 64, допущено помилку в кадастровому номері земельної ділянки: замість написання передостанньої цифри «7» написано цифру «2» (0521686300:06:000:0227).

Реєстрацію договору оренди землі від 02 лютого 2009 року здійснено 10 червня 2009 року, тому строк дії договору оренди землі розпочався з моменту його державної реєстрації, тобто з 10 червня 2009 року, та договір є чинним протягом 10 років з дня його державної реєстрації до 10 червня 2019 року, що було погоджено сторонами під час укладення цього договору (пункти 3.1, 14.1 договору оренди землі).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 03 квітня 2019 року право власності на земельну ділянку, площею 2,1484 га, кадастровий номер 0521686300:06:000:0277, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Пиківської сільської ради Калинівського району Вінницької області зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 21 листопада 2018 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Лукашенком В. Б. за № 8379 (т. 1, а. с. 14, 15).

12 грудня 2018 року ОСОБА_1 направила лист-повідомлення на адресу ТОВ «Лан-Агро», про те, що договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 0521686300:06:000:0277, закінчується 02 лютого 2019 року в зв`язку з чим просила цю земельну ділянку не засівати (т. 1, а. с. 116).

26 квітня 2019 року ТОВ «Лан-Агро» направило лист-повідомлення (датований 05 квітня 2019 року) на адресу ОСОБА_1 з пропозицією поновлення договору оренди земельної ділянки від 02 лютого 2009 року шляхом підписання додаткової угоди, до якого долучило її проект (т. 1, а. с. 20-23).

Конверт, з вмістом листа-повідомлення та проектом додаткової угоди повернуто на адресу відправника неврученим адресату з відміткою відділення поштового зв`язку причин повернення «за закінченням терміну зберігання».

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ТОВ «Лан-Агро» задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом частин першої, другої статті 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договори найму регулюються актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України «Про оренду землі».

Відповідно до частини першої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; відшкодування заподіяних збитків (стаття 152 ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено.

По закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі) (частина перша статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

Стаття 33 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, має назву «Поновлення договору оренди землі» та передбачає, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі) (частина перша цієї статті).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (частина друга статті 33 зазначеного Закону).

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (частина третя статті 33 цього Закону).

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (частина четверта статті 33 вказаного Закону).

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина п`ята статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

Частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку (частина восьма статті 33 цього Закону).

Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді (частина дев`ята статті 33 вказаного Закону).

У разі зміни межі або цільового призначення земельної ділянки поновлення договору оренди землі здійснюється у порядку одержання земельної ділянки на праві оренди (частина десята статті 33 зазначеного Закону).

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що статтею ЗЗ Закону України «Про оренду землі» було визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря, як більш уразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря. При цьому законодавець ототожнив поняття «переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк» та «поновлення договору оренди землі», використовуючи конструкцію «поновлення договору оренди землі» як для підстави такого поновлення, передбаченої частинами першою - п`ятою, так і для підстави, передбаченої частиною шостою цієї статті, що свідчить про їх логічну послідовність.

Так, дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин. Маючи такий намір, він (орендар) зобов`язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені частиною другою статті 33 вказаного Закону) повідомити про це орендаря та надіслати проект додаткової угоди. Орендодавець, розглянувши у місячний термін таке повідомлення і проект додаткової угоди, за необхідності узгодивши з орендарем істотні умови, зобов`язаний або укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, або повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень щодо поновлення договору оренди землі шляхом надсилання листа-повідомлення про прийняте рішення (частини перша - п`ята статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

У разі якщо орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві такого листа-повідомлення про наявність заперечень щодо поновлення договору, про яке йшлося вище, а орендар продовжував користуватися земельною ділянкою після його закінчення, то такий договір вважатиметься поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, без можливості внесення змін до умов договору оренди (частина шоста статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

При цьому додаткова угода про поновлення договору оренди землі має бути укладена в обов`язковому порядку, а за наявності відмови чи ухилення орендодавця від її укладення після дотримання усіх перелічених вище умов - орендар може оскаржити такі дії орендодавця в судовому порядку.

Тобто виникненню в орендодавця обов`язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору з надсиланням відповідного листа-повідомлення має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини на певних умовах. Факт порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди дає орендареві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі». І саме в такому випадку відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення в поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як «мовчазну згоду» орендодавця на поновлення договору та той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 313/350/16-ц.

Близький за змістом висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 530/212/17, згідно з яким для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

Також аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 734/336/17, від 23 вересня 2020 року у справі № 695/992/18, від 14 вересня 2022 року у справі № 454/1188/17.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, не спростовано матеріалами справи та позивачем те, що 12 грудня 2018 року ОСОБА_1 направила лист-повідомлення на адресу ТОВ «Лан-Агро», про те, що договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 0521686300:06:000:0277, закінчується 02 лютого 2019 року, в зв`язку з чим просила цю земельну ділянку не засівати.

Таким чином, ОСОБА_1 виразила своє волевиявлення не продовжувати термін дії договору оренди з ТОВ «Лан-Агро».

Зазначений лист є достатнім підтвердженням відмови орендодавця від подальшої пролонгації відповідного договору на новий строк.

Крім того, лист-повідомлення від 05 квітня 2019 року, направлений 26 квітня 2019 року ТОВ «Лан-Агро» на адресу ОСОБА_1 з пропозицією поновлення договору оренди земельної ділянки від 02 лютого 2009 року шляхом підписання додаткової угоди, до якого долучено її проект, ОСОБА_1 не отримувала, оскільки його не було вручено адресату, на ньому міститься відмітка відділення поштового зв`язку причин повернення «за закінченням терміну зберігання».

Отже, відповідно до положень статті 33 Закону України «Про оренду землі» реалізація переважного права на поновлення договору оренди землі є можливою лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін, тоді як встановлені у зазначеній справі обставини свідчать про відсутність такого волевиявлення орендодавця, право власності якої на розпорядження належною їй земельною ділянкою шляхом укладення нового договору оренди землі на більш вигідних умовах є визначальним, у порівнянні з переважним правом орендаря на поновлення договору оренди землі.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду першої інстанції, з яким також погодився суд апеляційної інстанції, про те, що у ТОВ «Лан-Агро» відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положення частини п`ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі» щодо виконання обов`язку повідомити орендаря в місячний термін про прийняте рішення, оскільки ним не доведено, що до відома ОСОБА_1 були доведені відповідні наміри ТОВ «Лан-Агро».

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків щодо застосування норм матеріального й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 547/89/16-ц, від 19 березня 2019 року у справі № 908/2484/17, від 10 грудня 2019 року у справі № 923/1061/18, та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, на які заявник посилався у касаційній скарзі, є необґрунтованими, а висновки судів попередніх інстанцій не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 403, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан-Агро» залишити без задоволення.

Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 25 травня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 22 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

Є. В. Синельников

В. В. Шипович