Ухвала

від 16.02.2023 по справі 335/12806/18

ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

1 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИСправа № 335/12806/18 1-кп/335/72/2023

16 лютого 2023 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинувачуваного ОСОБА_4 , його захисника адвоката ОСОБА_5 , обвинувачуваної ОСОБА_6 та її захисника адвоката ОСОБА_7 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в приміщенні Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя клопотання адвоката ОСОБА_5 про скасування арешту майна,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя перебуває кримінальне провадження №335/12806/18 за обвинуваченням ОСОБА_4 та ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.191 КК України.

Захисник обвинувачуваного ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_5 , в порядку ст. 174 КПК України, звернувся до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя з клопотанням про скасування арешту майна, зі змісту якого вбачається, що ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 04.10.2018 року у справі №331/7267/17 було задоволено клопотання слідчого-криміналіста СВ УСБУ в Запорізькій області старшого лейтенанта юстиції ОСОБА_9 , заявлене в рамках кримінального провадження №12016080060001586, та накладено арешт на автомобіль марки Volkswagen Touareg, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак - НОМЕР_2 , номер двигуна - НОМЕР_3 , що належить обвинувачуваному ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із забороною його відчуження.

Фактично, вказане судове рішення є ухвалою про забезпечення цивільного позову, поданого в рамках кримінального провадження, тому, на його думку, до даних правовідносин повинні застосовуватись норми ЦПК України, які регулюють застосування заходів забезпечення позову, висновків та рекомендації, викладених у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» (далі-Пленум № 9).

Сторона захисту вважає, що на вказане майно арешт накладено необґрунтовано а в подальшому в застосуванні такого засобу, як арешт автомобіля, що належить обвинувачуваному, відпала потреба.

Зазначені аргументи сторони захисту з даного питання полягають в наступному.

19 жовтня 2018 року прокурором ОСОБА_3 , в рамках даного кримінального провадження та в інтересах держави подано цивільний позов до ОСОБА_4 та ОСОБА_6 . Ціна позову становить 81 425 (вісімдесят одна тисяча чотириста двадцять п`ять) грн. 00 коп. Копія позовної заяви з вказаною датою була надана прокурором ОСОБА_4 .

Як вбачається з абзацу 4 ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 04.10.2018 року у справі № 331/7267/17, «03.10.2018 року в межах вказаного КП прокурором в інтересах держави заявлено цивільний позов про відшкодування шкоди, завданої внаслідок КП. Ціна позову складає 81 425,00 грн.»

Вказаний цивільний позов подано 19 жовтня 2018 року, тобто, через 15 днів після постановлення вказаної ухвали слідчим суддею.

Які матеріали надавалися слідчому судді стороною обвинувачення - невідомо. Але, за вказаних обставин, ухвала слідчого судді Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 04.10.2018 року у справі № 331/7267/17 не може вважатися законною.

Відповідно до абз. 2 п. 6 Пленуму № 9, якщо заходи забезпечення позову вживаються за ініціативою прокурора або осіб, яким за законом надано право звертатися до суду за захистом прав, свобод та інтересів інших осіб, то їх заява має бути у будь-який спосіб підтверджена особою, в інтересах якої вони діють, оскільки відшкодування можливих збитків і його забезпечення здійснюється лише за рахунок цієї особи.

Як вбачається з позову поданого прокурором, даний цивільний позов подано в інтересах департаменту охорони здоров`я ЗМР.

Прокурор неодноразово звертався до департаменту охорони здоров`я ЗМР та Запорізької міської ради за підтвердженням вказаного питання.

Але, вказаними особами йому було письмово відмовлено, посилаючись на те, що ніяких матеріальних збитків департамент охорони здоров`я ЗМР та Запорізька міська рада не понесли. Вказані відповіді є в матеріалах кримінальної справи № № 335/12806/18 (кримінальне провадження № 12016080060001586) за обвинуваченням ОСОБА_4 та ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.191 КК України.

Відсутність будь-яких матеріальних претензій до обвинувачуваних в підготовчому судовому засіданні підтвердила представник департаменту охорони здоров`я ЗМР. Вона також надала суду письмову відмову від заявленого прокурором цивільного позову.

Викладене свідчить, що подана прокурором, в рамках кримінального провадження, позовна заява не потребує в застосуванні заходів забезпечення цивільного позову.

Згідно п.п. 5 та 6 ч.2 ст.173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинувачуваного, засудженого, третіх осіб.

В даному випадку принцип співрозмірності потрібно виправити та привести у відповідність до вимог закону.

Так, згідно заявленого в рамках КП цивільного позову, ціна позову становить 81 425,00 грн., а вартість автомобілю марки Volkswagen Touareg, 2012 року випуску, за даними мережі «Інтернет» коливається в межах від 214 593,00 грн - 2 392 072,00 грн.

Також, необхідно врахувати те, що розгляд справи суді триває з початку 2018 року.

Все це є порушенням майнових прав обвинувачуваного, які підлягають врахуванню при прийнятті рішення.

Відповідно до п. 8 Пленуму, суд за заявою однієї зі сторін і зважаючи на пояснення другої сторони вправі допустити заміну одного виду забезпечення позову іншим. Відповідну заяву необхідно розглядати в судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. При цьому, слід мати на увазі, що замінити спосіб забезпечення позову за заявою відповідача можна тільки за згодою позивача, за винятком випадку, коли відповідач із дозволу суду замість допущеного виду забезпечення позову про стягнення грошових коштів внесе на депозитний рахунок суду суму, зазначену в позовній заяві.

ОСОБА_4 хоче продати належний йому автомобіль, але через заборону відчуження, накладену ухвалою слідчого судді, не може це зробити.

Сторона захисту пропонує замінити один вид забезпечення позову іншим: скасувати арешт належного обвинуваченому ОСОБА_4 автомобіля та накласти арешт на грошові кошти обвинувачуваного в сумі 81 425 (вісімдесят одна тисяча чотириста двадцять п`ять) грн. 00 коп., зобов`язавши останнього внести вказану суму на депозитний рахунок суду.

Відповідно до вимог ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Частиною 2 ст.170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов) , чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України. При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню. Так, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно зі ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження. Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону. Однак, зазначених вимог прокурор, який вніс клопотання про арешт майна, не дотримався.

Жодними доказами, що вказаний транспортний засіб здобутий злочинним шляхом, чи був об`єктом кримінального правопорушення не доведено, а відтак він не має ознак речового доказу, визначених у ст. 98 КПК України. З урахуванням викладеного, скаржник (власник майна) вважає, що у даному кримінальному провадженні прокурор не довів необхідності у накладенні арешту на майно, що відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України мало стати підставою для відмови у задоволенні клопотання, однак безпідставно не було зроблено слідчим суддею.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Амюр проти Франції" , "Колишній король Греції та інші проти Греції" , "Малама проти Греції" , "Україна-Тюмень проти України" , "Спорронг та Льонрот проти Швеції" констатовано, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном через введення в дію "законів" . Крім того, верховенство права, один із фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей Конвенції. Втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти через вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 174 КПК України, захисник обвинувачуваного просив скасувати арешт автомобілю марки Volkswagen Touareg, 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак - НОМЕР_2 , номер двигуна - НОМЕР_3 , що належить обвинувачуваному ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із забороною його відчуження, накладений ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 04.10.2018 року у справі № 331/7267/17.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 клопотання підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним в клопотанні. Він просив клопотання задовольнити та скасувати арешт майна.

В судовому засіданні прокурор Запорізької обласної прокуратури ОСОБА_3 не заперечував проти задоволення вказаного клопотання, зазначив про те, що він не проти скасування арешту з автомобілю, що належить обвинувачуваному, але зважаючи на те, що в даному кримінальному провадженні міститься цивільний позов, просив одночасно зі скасуванням арешту автомобілю накласти арешт на грошові кошти обвинувачуваного в сумі 81 425 (вісімдесят одна тисяча чотириста двадцять п`ять) грн. 00 коп., які містяться на його банківському рахунку № IBAN: НОМЕР_4 , який належить обвинувачуваному ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП: НОМЕР_5 ), в Акціонерному товаристві Комерційний банк «Приватбанк», юридична адреса: вул. Грушевського, 1-д, м. Київ, 01001, Україна.

Такий арешт накладено ухвалою суду по цій справі від 16.02.2023 року.

Дослідивши клопотання захисника обвинувачуваного адвоката ОСОБА_5 про скасування арешту майна, вислухавши його пояснення, вислухавши позицію прокурора, дослідивши документи та копії документів, доданих до клопотання, враховуючи наявність судових рішень, які містяться з Єдиному державному реєстрі судових рішень в режимі повного доступу, не вирішуючи питання, що можуть стати предметом судового розгляду в цьому кримінальному провадженні, прихожу до наступних висновків.

Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 04.10.2018 року у справі № 331/7267/17 було задоволено клопотання слідчого-криміналіста СВ УСБУ в Запорізькій області старшого лейтенанта юстиції ОСОБА_9 , заявлене в рамках кримінального провадження № 12016080060001586, та накладено арешт на автомобіль марки Volkswagen Touareg, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак - НОМЕР_2 , номер двигуна - НОМЕР_3 , що належить обвинувачуваному ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із забороною його відчуження.

Із змісту ч. 1 ст. 174 КПК України вбачається, що арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування за клопотанням власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба.

Крім того, вважаю за можливе взяти до уваги правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену в постанові від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16, згідно якій критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право. Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними. Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16.02.2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07) ) (http://reyestr.court.gov.ua/Review/81574015).

Отже, оскільки одночасно зі скасуванням арешту автомобілю судом накладено арешт на грошові кошти обвинувачуваного в сумі 81 425 (вісімдесят одна тисяча чотириста двадцять п`ять) грн. 00 коп., які містяться на його банківському рахунку № IBAN: НОМЕР_4 , який належить обвинувачуваному ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП: НОМЕР_5 ), в Акціонерному товаристві Комерційний банк «Приватбанк», юридична адреса: вул. Грушевського, 1-д, м. Київ, 01001, Україна, то в подальшому застосуванні цього заходу, а саме: арешту автомобіля марки Volkswagen Touareg, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак - НОМЕР_2 , номер двигуна - НОМЕР_3 , що належить обвинувачуваному ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із забороною його відчуження, відпала потреба, та судді не надано відомостей про те, що вищевказане майно було визнане речовим доказом, вказане майно не є предметами дослідження будь-якої експертизи та в даному випадку може бути не дотриманий справедливий баланс, а особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності може понести індивідуальний і надмірний тягар, суд приходить до висновку про те, що клопотання адвоката ОСОБА_5 про скасування арешту майна підлягає задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 21, 100, 174, 375, 376 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

Клопотання захисника адвоката ОСОБА_5 про скасування арешту майна (в порядку ст. 174 КПК України) задовольнити.

Скасувати арешт майна, накладений ухвалою слідчого ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 04.10.2018 року у справі № 331/7267/17, а саме: на транспортний засіб Volkswagen Touareg, 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак - НОМЕР_2 , номер двигуна - НОМЕР_3 , що належить обвинувачуваному ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із забороною його відчуження.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію ухвали суду.

Суддя ОСОБА_1