Постанова

від 14.03.2023 по справі 140/13065/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2023 року

м. Київ

справа № 140/13065/21

адміністративне провадження № К/990/25373/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Чиркіна С.М.,

за участю секретаря судового засідання: Лупу Ю.Д.,

позивачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2

представника позивача Грушицького О.І.,

представника відповідача Дорошука А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2

до Цуманської селищної ради Луцького району Волинської області,

третя особа Волинська обласна рада,

про визнання протиправним та скасування рішення

за касаційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Волинського окружного адміністративного суду в складі судді Димарчук Т.М. від 18 лютого 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Онишкевича Т.В., Сеника Р.П., Судової-Хомюк Н.М. від 7 липня 2022 року,

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У листопаді 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , позивачі) звернулися до суду з адміністративним позовом до Цуманської селищної ради Луцького району Волинської області (далі - Цуманська СР, відповідач), третя особа: Волинська обласна рада (далі - Волинська ОР, третя особа), в якому просили визнати протиправним та скасувати рішення Цуманської СР № 10/2 від 22 жовтня 2021 року «Про передачу майна».

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачі, проживаючи на території Цуманської СР, користуються всіма благами та послугами, що забезпечує відповідач відповідно до законодавства про місцеве самоврядування. Проте, приймаючи рішення № 10/2 від 22 жовтня 2021 року «Про передачу майна», на думку позивачів, Цуманська СР діяла всупереч інтересам громади та, відповідно порушила права жителів громади.

3. Також позивачі в обґрунтування протиправності спірного рішення зазначають, що останнє прийняте з порушенням процедури, а саме: проект рішення № 10/2 від 22 жовтня 2021 року не розглядався на постійній комісії селищної ради з питань земельних відносин, природокористування, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища та благоустрою; не розглядався на постійній комісії селищної ради з питань бюджету, фінансів, планування соціально-економічного розвитку, інвестицій та міжнародного співробітництва з питань бюджету з метою вивчення економічного обґрунтування щодо доцільності передачі зазначеного майна; не пройшов громадських слухань з метою вивчення думки громадян, що проживають на території селищної ради; не був завчасно оприлюднений на сайті Цуманської селищної ради; не надавався секретарем ради депутатам Цуманської селищної ради для ознайомлення з текстом рішення, що порушує Регламент відповідної ради.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

4. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 7 липня 2022 року, в задоволені позову відмовлено.

5. Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що в позові не зазначено, яким чином спірне рішення відповідача впливає чи може вплинути на конкретні матеріальні чи нематеріальні блага позивачів, не наведено, який конкретно-визначений інтерес позивачів, як жителів територіальної громади, порушено спірним рішенням Цуманської СР та в чому полягає таке порушення. З огляду на це, суди дійшли висновку, що спірне рішення ніяким чином не впливає на права чи обов`язки позивачів, не спричиняє негативних наслідків на можливість реалізації прав чи законних інтересів позивачів майнового, екологічного чи будь-якого іншого характеру.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. Не погоджуючись з рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2022 року та постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 7 липня 2022 року, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_2 звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

7. У касаційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування положень статей 26 та 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», внаслідок чого дійшли помилкового висновку про недоведеність позивачами того, що спірне рішення впливає чи може вплинути на їх конкретні матеріальні чи нематеріальні блага, а також про те, що позивачами не зазначено, який саме конкретно-визначений інтерес порушено та в чому він полягає.

8. Скаржник також наголошує, що судами не враховано правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 23 грудня 2021 року у справі № 370/2759/18 та від 18 травня 2022 року у справі № 826/12131/17, щодо компетенції адміністративних судів розглядати публічно-правові спори, що виникають між фізичними чи юридичними особами та органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового розгляду.

9. Від Цуманської СР надійшов відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому вказується на законність та обґрунтованість рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав вважати, що спірним рішенням відповідача порушені конкретно-визначені майнові або немайнові права або інтереси позивачів; просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

10. Від Волинської ОР надійшли письмові пояснення, в яких третя особа також просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки такі рішення ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотримання норм процесуального права, а доводи касаційної скарги є безпідставними та такими, що не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

11. Касаційну скаргу подано до суду 19 вересня 2022 року.

12. Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 140/13065/21, витребувано адміністративну справу та встановлено строк для подання сторонами відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2 .

13. Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2023 року справу № 140/13065/21 призначено до розгляду у судовому засіданні на 14 березня 2023 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

14. Судами попередніх інстанцій встановлено та наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, що Цуманському селищному голові надійшов лист від 2 березня 2021 року № 393/35/2-21, в якому Волинська ОР з метою збереження, обслуговування та ефективного використання водолікувального комплексу, діагностично-лікувального устаткування, просила розглянути питання про передачу приміщень водолікувального комплексу і термального комплексів та матеріальних активів у спільну власність територіальних громад, сіл, селищ, міст Волинської області для подальшого використання комунальним підприємством «Санаторій матері і дитини «Пролісок».

15. Зі змісту протоколу № 4 від 9 липня 2021 року судами попередніх інстанцій встановлено, що Комісія з питань комунальної власності, житлово-комунального господарства, енергозабезпечення та транспорту Цуманської СР з метою збереження, обслуговування та ефективного використання водолікувального комплексу, діагностичного лікувального устаткування, вважала доцільним надати згоду на передачу матеріальних активів, що отримані в результаті реалізації проекту IPBU.01.02.00-78-484/11-00 «Розвиток співробітництва в галузі санаторно-курортного туризму на польсько-українському прикордонні» головному партнеру проекту Волинській ОР.

16. 22 жовтня 2021 року Цуманська СР, керуючись статтями 26 та 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», враховуючи рішення Волинської ОР від 7 вересня 2017 року № 15/37 «Про надання згоди на прийняття у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст області приміщень водолікувального і термального корпусів та матеріальних активів, створених за результатами реалізації проекту PBU/0484/l1 «Розвиток співробітництва в галузі санаторно- курортного туризму на польсько-українському прикордонні», клопотання Волинської ОР від 2 березня 2021 року № 393/35/2-21, з метою збереження, обслуговування та ефективного використання водолікувального комплексу, діагностично-лікувального устаткування, вирішила:

1. Передати з комунальної власності Цуманської СР Луцького району Волинської області у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст області в особі Волинської ОР будівлі у с. Грем`яче Луцького району Волинської області: водолікувального корпусу на вул. Грушевського, 101; громадського будинку (термального басейну) на АДРЕСА_1 , та матеріальні активи (згідно з додатком), створені за результатами реалізації проекту PBU/0484/11 «Розвиток співробітництва в галузі санаторно-курортного туризму на польсько-українському прикордонні», а також земельні ділянки: площею 0,1 га (кадастровий номер: 0721881300:04:000:0891), площею 0,2589 га (кадастровий номер: 0721881300:01:001:0537), розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

2. Цуманському селищному голові ОСОБА_3 та голові Волинської ОР ОСОБА_4 забезпечити передачу майна, зазначеного у пункті 1 рішення, у встановленому законом порядку, та в місячний термін підписати акти приймання-передачі.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

17. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

18. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

19. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

20. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

21. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2022 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 7 липня 2022 року не відповідають, а вимоги касаційної скарги є частково обґрунтованими, з огляду на наступне.

22. У касаційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування положень статей 26 та 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», оскільки при цьому не врахували правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 23 грудня 2021 року у справі № 370/2759/18 та від 18 травня 2022 року у справі № 826/12131/17.

23. На думку скаржника, неправильність застосування вищенаведених норм права зумовило помилковість висновків судів попередніх інстанцій про те, що спірним рішенням відповідача № 10/2 від 22 жовтня 2021 року «Про передачу майна» не порушено права та інтереси позивачів, як жителів територіальної громади Цуманської СР.

24. Надаючи правову оцінку доводам касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, колегія суддів виходить з наступного.

25. За змістом частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

26. Відповідно до частин першої та третьої статті 124 Основного Закону України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

27. З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди (частина четверта статті 125 Конституції України).

28. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

29. У Рішенні Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року № 6-зп Суд зазначив, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

30. Окрім того, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

31. Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

32. При цьому обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

33. Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

34. У Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дано визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес». Зокрема, зазначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» має один і той же зміст (інтерес у вузькому розумінні цього слова) та означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

35. Загальні підходи до судового захисту законних інтересів були сформульовані Верховним Судом у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 522/3665/17, в якій зазначено, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки: (а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; (б) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; (в) є визначеним благом, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним; у позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; (г) є персоналізованим (суб`єктивним), тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово «її»); (ґ) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.

Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є:

(а) незаконність інтересу - його суперечність Конституції, законам України, принципам права;

(б) неправовий характер вимог - вимоги не породжують правових наслідків для позивача; це виключає можливість віднесення спору до «юридичного» відповідно до частини другої статті 124 Конституції України;

(в) встановлена законом заборона пред`явлення позову на захист певного інтересу ;

(г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності);

(ґ) позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.

З наведеного слідує необхідність з`ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб`єкта владних повноважень.

Ознаки «потерпілого» від порушення законного інтересу:

(а) безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов;

(б) має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обґрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому; зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності;

(в) негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду);

(г) існує причинно-наслідковий взаємозв`язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням.

Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

36. Тобто, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

37. При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

38. Суд також наголошує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003).

39. За правилами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

40. У пунктах 8-9 частини першої статті 4 КАС України визначено позивача як особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкта владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду. При цьому відповідачем може бути суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інша особа, до якої звернена вимога позивача.

41. Згідно з частинами першою та другою статті 5 КАС України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист; захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також у будь-який спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень; формами захисту, зокрема, є визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

42. За змістом пункту 9 частини п`ятої статті 160 КАС України зазначається, що у позовній заяві повинно бути обґрунтовано порушення оскаржуваними діями, рішенням або бездіяльністю прав, свобод або інтересів позивача.

43. Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов`язковою умовою визнання протиправними рішень суб`єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб`єкта владних повноважень.

44. Крім того, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.

45. Порушення вимог закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень, за загальним правилом, не є самостійною підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов`язковою умовою для цього є, серед іншого, доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального чи нематеріального блага (законного інтересу) або законного інтересу, на захист якого подано позов.

46. Отже, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право якої порушені цим рішенням.

47. Відтак, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи щодо особа дійсно має місце факт порушення права, свободи чи інтересу, та це право, свобода або інтерес порушені відповідачем. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Також, виходячи з положень частини другої статті 264 КАС України, порушення права особи, яка оскаржує нормативно-правовий акт, може бути обґрунтовано застосуванням або можливістю застосування цього акта до цієї особи.

48. Таким чином, обов`язковою умовою надання правового захисту адміністративним судом є наявність порушення дією, рішенням або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду; порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально вираженого права чи інтересу особи, яка стверджує про їх порушення; вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному та нематеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача; під час розгляду кожної справи суд повинен встановити, чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання адміністративного судочинства.

49. Вищенаведені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 10 квітня 2012 року у справі № 21-1115во10, та Верховного Суду, що міститься, зокрема, у постановах від 15 серпня 2019 року у справі № 822/450/16, від 10 лютого 2021 року у справі № 640/14623/20, від 18 березня 2021 року у справі № 826/3932/17, від 19 травня 2021 року у справі № 826/13229/16, від 21 грудня 2021 року у справі № 370/2759/18, від 14 лютого 2022 року у справі № 210/3729/17 та від 28 липня 2022 року у справі № 640/31850/20.

50. Суд також враховує, що поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; далі - Конвенція).

51. Зокрема, ЄСПЛ зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті, незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

52. Аналогічний правовий висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 8 травня 2018 року у справі № 9901/386/18, та Верховним Судом у постановах від 4 липня 2018 року у справі № 367/4883/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 539/1699/17, від 11 серпня 2021 року у справі № 480/8472/20 та від 15 вересня 2021 року у справі № 742/3070/18.

53. До того ж Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23 грудня 2021 року у справі № 370/2759/18 та від 18 травня 2022 року у справі № 826/12131/17 сформульовано правовий висновок, відповідно до якого спір, який підлягає розгляду адміністративним судом, - це публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, та який виник у зв`язку з виконанням (рішення, дія), неналежним виконанням (рішення, дія) або невиконанням (бездіяльність) такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів, яка, за загальним правилом, встановлюється у суді першої інстанції за заявою однієї із сторін; такий спір є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин; метою вирішення такого спору є захист прав, свобод та інтересів особи або суспільних інтересів у сфері публічно-правових відносин шляхом впливу в межах закону на належного відповідача; такий спір повинен бути реальним (результат вирішення спору безпосередньо впливатиме на ефективний захист особи або суспільного інтересу у конкретних публічно-правових відносин) та існуючим на момент звернення з позовом; законом може бути визначено спеціальний порядок вирішення публічно-правового спору або встановлено обмеження стосовно суб`єкта звернення з відповідним позовом за умови наявності альтернативного суб`єкта з повною адміністративною процесуальною правоздатністю.

54. З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

55. Як вбачається з матеріалів справи, предметом спірних правовідносин є правомірність рішення Цуманської СР від 22 жовтня 2021 року «Про передачу майна», яким передано з комунальної власності Цуманської СР у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст області в особі Волинської ОР будівлі у с. Грем`яче Луцького району Волинської області: водолікувального корпусу на вул. Грушевського, 101; громадського будинку (термального басейну) на вул. Грушевського, 101а, та матеріальні активи (згідно з додатком), створені за результатами реалізації проекту PBU/0484/11 «Розвиток співробітництва в галузі санаторно-курортного туризму на польсько-українському прикордонні», а також земельні ділянки: площею 0,1 га (кадастровий номер: 0721881300:04:000:0891), площею 0,2589 га (кадастровий номер: 0721881300:01:001:0537), розташовані за адресою: вул. Грушевського, 100, с. Грем`яче Луцького району Волинської області.

56. В обґрунтування порушення своїх прав та законних інтересів позивачами зазначено, що таке порушення має місце у зв`язку з тим, що внаслідок прийняття Цуманською СР спірного рішення може бути заподіяно шкоди економічному добробуту громади, жителями якої є позивачі, оскільки передача об`єкта призведе до зменшення доходів місцевого бюджету, буде обмежено право на господарську діяльність з огляду на перехід об`єктів до відання обласної ради, а також може бути завдано шкоди іншим інтересам громади, що виражається в обмеженні доступу жителів до послуг, що надаються санаторно-курортним закладом, порушені трудових прав тощо. До того ж позивачі стверджують, що спірне рішення було прийняте без урахування думки жителів громади, зокрема, без проведення громадських слухань та, як наслідок, без надання можливості висловити представникам громади свої заперечення.

57. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що вищенаведені мотиви, наведені в обґрунтування порушення прав позивачів, є абстрактними та нечіткими, у зв`язку з чим суди вказали на недоведеність позивачами порушення їх прав або інтересів спірних рішенням Цуманської СР.

58. Проте, колегія суддів вважає такі висновки передчасними, з огляду на наступне.

59. Частиною першою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Згідно з частиною четвертою статті 60 цього Закону районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.

Відповідно до частини восьмої статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Також пунктом 2 частини дев`ятої цієї ж статті визначено, що сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради мають право на переважне придбання в комунальну власність приміщень, споруд, інших об`єктів, розташованих на відповідній території, якщо вони можуть бути використані для забезпечення комунально-побутових та соціально-культурних потреб територіальних громад.

60. Відповідно до пункту 30 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції сільської, селищної, міської ради належить прийняття рішень на пленарних засідань, зокрема, щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об`єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об`єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об`єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

61. Відповідно до статті 329 Цивільного кодексу України юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.

62. З наведених норм убачається, що територіальні громади набувають права власності на об`єкти нерухомого майна на підставі та з моменту прийняття рішення відповідною районною, обласною радою про надання згоди на передачу таких об`єктів. Тому прийняття органом місцевого самоврядування рішення про передачу майна з комунальної власності до спільної власності обласної ради має наслідком виникнення в іншого суб`єкта публічного права (обласної ради) права власності на об`єкт нерухомого майна, відповідно, до останнього переходять усі майнові права на цей об`єкт.

63. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 23 січня 2019 року у справі № 808/703/18 та від 30 січня 2019 року у справі № 814/917/18.

64. На підставі вищезазначеного слід дійти висновку, що спірне рішення Цуманської СР № 10/2 від 22 жовтня 2021 року «Про передачу майна» має конкретно виражені правові наслідки для територіальної громади та її жителів, пов`язані з переходом права власності на відповідні об`єкти санаторно-лікувального комплексу, а тому, у разі підтвердження неправомірності прийняття Сільрадою такого рішення, права та інтереси територіальної громади Цуманської СР можуть бути порушені.

65. Окрім того, в аспекті здійснення контролю за законністю рішень та дій органів місцевого самоврядування, колегія суддів враховує, що відповідно до статті 5 Конституції України Україна є республікою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

66. Статтею 7 Основного Закону також передбачено, що в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

67. У свою чергу, згідно зі статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

68. Частина перша статті 140 Конституції України визначає, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Відповідно до частини третьої цієї ж статті місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

69. Також статтею 20 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що державний контроль за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і не повинен призводити до втручання органів державної влади чи їх посадових осіб у здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм власних повноважень.

70. Відповідно до частини другої статті 71 цього ж Закону органи виконавчої влади, їх посадові особи не мають права втручатися в законну діяльність органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, крім випадків виконання делегованих їм радами повноважень, та в інших випадках, передбачених законом.

71. Крім того, у Рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такі ж положення закріплені також у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються Конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.

72. З вищезазначених норм права слід дійти висновку, що сільські, селищні та міські ради як представницькі органи місцевого самоврядування є самостійними та непідконтрольними жодному державному органу під час виконання своїх власних повноважень.

До того ж висновок про відсутність органу, уповноваженого здійснювати контроль, зокрема, звертатися до суду з позовом до органу місцевого самоврядування для оскарження його рішень, дій або бездіяльності у разі порушення останнім інтересів територіальної громади міститься у постановах Верховного Суду від 1 червня 2022 року у справі № 260/1815/21, від 1 вересня 2022 року у справі № № 440/7210/2, від 1 грудня 2022 року у справі № 340/6113/21, від 1 лютого 2023 року у справі № 260/2284/21 та від 14 лютого 2023 року у справі № 580/1374/22.

73. Водночас, відповідно до частини першої статті 75 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи та посадові особи місцевого самоврядування є підзвітними, підконтрольними і відповідальними перед територіальними громадами. Вони періодично, але не менш як два рази на рік, інформують населення про виконання програм соціально-економічного та культурного розвитку, місцевого бюджету, з інших питань місцевого значення, звітують перед територіальними громадами про свою діяльність.

74. Згідно з положеннями частини десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

75. Надаючи офіційне тлумачення цієї норми права в аспекті положень статті 114 Конституції України, Конституційний Суд України у Рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 зазначив, що зі змісту частини другої статті 144 Конституції України та частини десятої статті 59 Закону вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом, тобто в судовому порядку.

76. Отже, відповідна сільська, селищна та міська рада є підзвітною, підконтрольною та відповідальною перед територіальною громадою; під час прийняття будь-яких рішень орган місцевого самоврядування має керуватися та діяти, головним чином, інтересами жителів територіальної громади, а тому прийняття рішення всупереч інтересам громади може бути підставою для оскарження такого рішення у судовому порядку.

Аналіз положень статті 5 (єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо і через, зокрема, органи місцевого самоврядування) та статті 140 (місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування) Конституції України дозволяє зробити висновок, що органи місцевого самоврядування, гарантуючи, у першу чергу, принципи законності, транспарентності (прозорості) та вторинності своїх владних повноважень від влади народу (мешканців відповідної територіальної громади, які обрали відповідні представницькі органи) є зацікавленими у тому, щоб підтримувати ініціативу щодо здійснення контролю за їх діяльність з боку адміністративного суду, збільшуючи довіру до своєї діяльності та рішень.

77. Судовий захист з боку адміністративного суду є найбільш ефективним механізмом захисту прав та інтересів громадян, інших фізичних та юридичних осіб, а також державних (суспільних) інтересів у випадку їх порушення з боку будь-якого суб`єкта, оскільки особливостями адміністративного судочинства є: заборона відмови в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини (частина четверта статті 6 КАС України); лише адміністративний суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, суспільних інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина друга статті 9 КАС України); лише адміністративний суд зобов`язаний вживати визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (частина четверта 4 статті 9).

78. Такий правовий висновок міститься, зокрема, у постанові Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 29 листопада 2022 року у справі № 240/401/19 та постанові Верховного Суду від 1 лютого 2023 року у справі № 260/2284/21.

79. Також Суд враховує, що відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 15 серпня 2019 року у справі № 822/450/16, від 18 травня 2022 року у справі № 826/12131/17 та від 1 вересня 2022 року у справі № 520/16518/2020, адміністративні суди, у випадку необхідності перевірки дотримання суб`єктами владних повноважень гарантованих особі прав, зокрема, наданих статтями 13, 23, 50, 54 Конституції України у правовідносинах, пов`язаних із захистом публічного (суспільного) інтересу, повинен застосовувати широке тлумачення поняття «охоронюваний інтерес». За загальним правилом, такий інтерес включає, у тому числі захист економічних, культурних прав, права на безпечне для життя і здоров`я довкілля, створення умов для комфортного та безпечного проживання на території відповідного населеного пункту.

80. Також Суд враховує Рекомендацію № R(87)16 Комітету міністрів Ради Європи щодо адміністративних процедур, які зачіпають велику кількість осіб (прийнято Комітетом міністрів 17 вересня 1987 року; Recommendation № R(87)16 of the Committee of ministers to member states on administrative procedures affecting a large number of persons), що визначає такі принципи прийняття адміністративних актів, що мають вплив на велику кількість осіб, зокрема:

- пропозиція прийняття відповідного акта повинна бути донесена до зацікавлених осіб у доступній та відкритій формі і таким чином, щоб це забезпечувало поінформованість зацікавлених осіб про можливий вплив від прийняття акта на їх права, свободи та інтереси;

- беручи до уваги об`єкт та наслідки пропонованого адміністративного акта, статус або кількість зацікавлених осіб, компетентний орган може прийняти рішення про те, що процедура участі триватиме за однією або кількома з таких форм: a) письмові спостереження; b) приватні чи публічні слухання; c) представництво в дорадчому органі компетентного органу;

- адміністративний акт повинен бути доведений до відома громадськості та відповідне повідомлення повинно містити інформацію про основні висновки, що випливають із процедури прийняття акта; мотиви прийняття адміністративного акта; інформацію про способи заперечення проти прийняття адміністративного акта та строк, протягом якого вони повинні бути використаним.

Крім того, Рекомендація № R(87)16 визначають, що адміністративний акт, що має вплив на велику кількість осіб, повинен обов`язково підлягати судовому контролю, який здійснюється з належним урахуванням прав та інтересів зацікавлених осіб, зокрема, шляхом забезпечення участі представників таких осіб у судовому розгляді справи, її апеляційному перегляді, та повідомленням про розгляд справи шляхом публічного оголошення.

81. З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій зроблено передчасний висновок про відсутність порушених прав позивачів як жителів територіальної громади Цуманської СР у спірних правовідносинах, оскільки у цій справі внаслідок неправомірного, на думку позивачів, рішення сільради може бути заподіяно шкоду інтересам громади, включаючи соціально-економічні, культурні, екологічні та інші.

82. Водночас суди попередніх інстанцій, обмежившись висновками про відсутність порушених прав позивачів, не перевірили та не надали належної оцінки доводам, викладеним у позовній заяві, тобто не розглянули справу по суті, а саме: не перевірили врахування відповідачем під час прийняття спірного рішення № 10/2 від 22 жовтня 2021 року інтересів територіальної громади (економічних, культурних, екологічних), а також дотримання встановленої процедури прийняття такого рішення.

83. Тільки встановивши зазначені обставини, можна надати правову оцінку правомірності рішення Цуманської СР № 10/2 від 22 жовтня 2021 року «Про передачу майна».

84. Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011).

85. Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

86. До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

87. Водночас без дослідження і з`ясування наведених вище обставин ухвалені у справі рішення судів попередніх інстанцій не можна вважати законними та обґрунтованими, що відповідно до частини другої статті 353 КАС України є достатньою підставою для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

88. За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що касаційну скаргу ОСОБА_2 слід задовольнити частково, рішення судів попередніх інстанцій скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

89. Під час нового розгляд суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити, відповідно, всі обставини, що стосуються обсягу та змісту спірних правовідносин і охоплюються предметом доказування. Суд повинен дати відповідь на кожний аргумент відповідачів. У разі необхідності суд може зобов`язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з`ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог 242 КАС України.

90. Оскільки колегія суддів направляє справу на новий розгляд до суду першої інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 238, 341, 343, 344, 349, 353, 354, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 7 липня 2022 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Цуманської селищної ради Луцького району Волинської області, третя особа Волинська обласна рада, про визнання протиправним та скасування рішення направити на новий розгляд до Волинського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: Н.В. Коваленко

С.М. Чиркін