Постанова

від 07.03.2023 по справі 922/2243/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 922/2243/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

прокуратури (позивача) - Підяша О. С. (прокурор за посвідченням)

відповідача-1 - не з`явилися,

відповідача-2 - не з`явилися,

відповідача-3 - не з`явилися,

розглянув касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Харківської області від 22.12.2020 (суддя Ольшанченко В. І.) та постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.04.2021 (судді: Пушай В. І. - головуючий, Попков Д. О., Стойка О. В.) у справі

за позовом заступника керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області

до: 1. Головного управління Держгеокадастру у Харківській області,

2. ОСОБА_1 ,

3. Фермерського господарства "Ранг",

про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору оренди, суборенди земельної ділянки, скасування їх державної реєстрації та повернення земельної ділянки.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У липні 2019 року заступник керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастру), ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), Фермерського господарства "Ранг" (далі - ФГ "Ранг"), в якій просить:

1) визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагентства (далі - ГУ Держземагентства) "Про передачу в оренду земельної ділянки" від 26.09.2014 № 2304-СГ;

2) визнати недійсним укладений 21.11.2014 між ГУ Держземагентства та ОСОБА_1 договір оренди землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства площею 24,0581 га, розташованої за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради Куп`янського району Харківської області, та скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки;

3) визнати недійсним укладений 06.01.2017 між ОСОБА_1 та ФГ "Ранг" договір суборенди земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 24,0581 га, розташованої за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради Куп`янського району Харківської області, та скасувати державну реєстрацію права суборенди земельної ділянки;

4) зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 24,0581 га, розташовану за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради Куп`янського району Харківської області, кадастровий номер 6323783000:02:000:0615, вартістю 498799,05 грн державі в особі ГУ Держгеокадастру.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що розглядаючи заяву ОСОБА_1 про надання йому в оренду земельної ділянки, ГУ Держземагентства не провело належної перевірки та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, наявності у останнього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці про що свідчить факт передачі відповідачем-2 як фізичною особою спірної земельної ділянки в суборенду ФГ "Ранг", незважаючи на те, що ОСОБА_1 09.09.2016 зареєстроване Фермерське господарство "Приоскільне" (далі - ФГ "Приоскільне").

Крім того, прокурор стверджує, що ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства в оренду отримав 8 земельних ділянок загальною площею 158,0579 га, які в подальшому також були передані в суборенду ФГ "Ранг", відповідно дії ОСОБА_1 були спрямовані для отримання ФГ "Ранг" в користування земельної ділянки площею 24,0581 га, кадастровий номер 6323783000:02:000:0615, за спрощеною процедурою - без проведення земельних торгів (аукціону), що передбачено статтями 124, 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), а сам ОСОБА_1 не мав жодних намірів на використання земель за призначенням.

У позовній заяві прокурором заявлено клопотання про визнання поважними причини пропуску позовної давності та поновлення строку звернення до суду, яке мотивовано тим, що:

- прокурор не є учасником спірних правовідносин, а з документів, які наявні у загальному доступі, у т. ч. даних Публічної кадастрової карти на офіційному веб-сайті, викладені у позові порушення законодавства не вбачаються;

- зазначені порушення прокурором виявлено лише за результатами опрацювання листа ГУ Держгеокадастру від 11.10.2017 № 10-20-14-14673/0/19-17 та доданих до нього документів, які Ізюмська місцева прокуратура отримала 26.10.2017.

В обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави у цьому випадку прокурор посилається на необхідність припинення незаконної діяльності органу виконавчої влади, що призвело до незаконної передачі у користування ОСОБА_1 , а згодом в суборенду ФГ "Ранг", без проведення обов`язкових земельних торгів (аукціону), зміцнення авторитету держави, а також відновлення законності при вирішенні суспільно значимого питання з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників.

Посилаючись на те, що ГУ Держгеокадастру є органом, уповноваженим державою на здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, у т. ч. законності укладення цивільно-правових угод з цих питань, а також відповідачем у цій справі, тому прокурор звернувся з цим позовом до суду самостійно.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Харківської області від 22.12.2020 у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Рішення суду мотивовано тим, що:

- заява ОСОБА_1 від 29.09.2014 до ГУ Держземагентства про отримання земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства є такою, що відповідає вимогам статті 7 Закону України "Про фермерське господарство", тому були відсутні підстави для відмови у наданні земельної ділянки ОСОБА_1 ;

- жодним нормативно-правовим актом не встановлено обов`язку ГУ Держземагентства щодо проведення перевірок на предмет дійсності волевиявлення заявника, наявність у нього бажання створити фермерське господарство, спроможності вести господарство такого виду, не визначено порядку такої перевірки, підстав для відмови особі у задоволенні заяви за результатами перевірки;

- посилання прокурора про те, що ОСОБА_1 отримав спірну земельну ділянку лише з метою передачі в суборенду ФГ "Ранг" є припущеннями;

- правова позиція Великої Палати Верховного Суду щодо переходу прав та обов`язків від громадянина до фермерського господарства після його реєстрації у цьому випадку не може бути застосована, оскільки сформована значно пізніше за виникнення спірних правовідносин у цій справі;

- право оренди набуте ОСОБА_1 законним шляхом в порядку, встановленому законом, що підтверджується та визнається самим прокурором, тому відповідальність за порушення процедур розгляду заяви на передачу в суборенду земельної ділянки ФГ "Ранг" та перевірки її відповідності вимогам діючого законодавства не може покладатися на особу, яка розраховувала на їх належність та легітимність.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено через його необґрунтованість, тому суд першої інстанції не розглядав заяви ГУ Держгеокадастру та ФГ "Ранг" про застосування позовної давності.

4. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.04.2021 рішення суду першої інстанції залишено без змін, але з інших мотивів.

Постанову мотивовано тим, що позовні вимоги про визнання незаконним й скасування оспорюваного наказу, визнання недійсним договору оренди землі від 21.11.2014, визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки від 06.01.2017, зобов`язання ОСОБА_1 повернути державі в особі ГУ Держгеокадастру спірну земельну ділянку - не підлягають задоволенню у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем-1 та відповідачем-3. При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції звернула увагу на те, що хоча щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору суборенди від 06.01.2017 позовна давність у 3 роки ще не спливла (позов поданий у липні 2019 року), проте ця вимога не є самостійною, тому у її задоволенні відмовляється у зв`язку зі спливом позовної давності щодо основної позовної вимоги, а позовні вимоги про скасування державної реєстрації права оренди та суборенди не підлягають задоволенню у зв`язку з відсутністю у господарського суду таких повноважень у розумінні статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. У касаційній скарзі заступник керівника Харківської обласної прокуратури просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції у справі № 922/2243/19 в частині відмови у задоволенні повних вимог прокурора про визнання незаконним оспорюваного наказу, визнання недійсним договору оренди землі від 21.11.2014, визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки від 06.01.2017, зобов`язання ОСОБА_1 повернути державі в особі ГУ Держгеокадастру спірну земельну ділянку та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову, в іншій частині постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції у справі № 922/2243/19 залишити без змін.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник посилається на те, що судами в оскаржуваних судових рішеннях застосовано положення статей 123, 134 ЗК України, статей 1, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство" без врахування висновків щодо застосування цих норм, викладених у постановах Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-92цс13, від 03.02.2016 у справі № 6-2902цс15, від 11.05.2016 у справі № 6-2903цс15, від 18.05.2016 у справі №6-248цс16, постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 314/3881/15-ц, від 25.09.2019 у справі № 397/30/17, від 29.01.2020 у справі № 927/83/19, від 20.02.2020 у справі № 297/616/17, від 25.03.2020 у справі № 357/2418/15-ц, від 30.06.2020 у справі № 665/2508/16-ц, від 27.08.2020 у справі № 922/1948/19, від 17.09.2020 у справі № 917/1416/19 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, також застосовано положення статті 261 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) без врахування висновків щодо застосування цієї норми, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16 та постановах Верховного Суду від 17.02.2020 у справі № 391/1217/14-ц, від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц, від 11.02.2019 у справі № 183/4638/16 та від 06.02.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 03.10.2018 у справі № 469/777/16-ц, від 02.04.2019 у справі № 902/326/16, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, від 07.09.2020 у справі № 904/1080/19, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16.

Так, на думку скаржника, за змістом статей 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною 1 статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів. За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів. Прокурор наголошує, що фактично ОСОБА_1 жодних ініціативних дій, спрямованих на виробництво, переробку та реалізацію товарної сільськогосподарської продукції, забезпечення раціонального використання і охорони земель, не вчинив.

Крім того, усупереч вимогам статті 236 ГПК України поза увагою суду апеляційної інстанції залишилося те, що у спірних правовідносинах уповноважений державою орган - ГУ Держгеокадастру є тією особою, яка допустила порушення законодавства, а отже є відповідачем у справі. Таким чином, початок перебігу строку позовної давності розпочався з моменту, коли про порушення стало відомо саме прокурору, як позивачу у спорі.

Судом апеляційної інстанції у порушення вимог статті 267 ЦК України не надано належної оцінки тому факт, що ОСОБА_1 заява про застосування наслідків спливу позовної давності до суду першої інстанції не подавалася.

Надаючи оцінку поважності причин пропуску прокурором строку позовної давності, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що прокурор не посилався як на поважну причину пропуску позовної давності у цій справі на обставину звернення з цим позовом раніше до Куп`янського міськрайонного суду Харківської області у порядку цивільного судочинства.

Як зазначалось прокурором під час розгляду справи, про наявність правопорушень у спірних правовідносинах прокурору стало відомо 26.10.2017 після надходження до органів прокуратури копій відповідних наказів, договорів та документів щодо передачі у користування ОСОБА_1 земельної ділянки державної власності. На підтвердження зазначених обставин прокурором надано належні, допустимі та достатні докази у розумінні статей 76- 79 ГПК України, які наявні в матеріалах справи, однак усупереч статті 86 ГПК України залишилися поза увагою суду апеляційної інстанції.

Прокурор також просить суд взяти до уваги, що ця справа становить значний суспільний інтерес.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

7. Відзиву на касаційну скаргу від інших учасників справи до Суду не надійшло.

Розгляд справи Верховним Судом

8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.08.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 22.12.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.04.2021 у справі № 922/2243/19 та зупинено провадження до вирішення Великою Палатою Верховного Суду питання про усунення неоднозначного застосування норм права у подібних правовідносинах у справі № 922/1830/19.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2023 поновлено провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 22.12.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.04.2021 у справі № 922/2243/19 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 07.02.2023.

Відповідно до розпорядження заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 03.02.2023 № 29.3-02/241 у зв`язку з перебуванням судді Дроботової Т. Б. на лікарняному призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 922/2243/19.

Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.02.2023 справу № 922/2243/19 передано на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі: Чумак Ю. Я. - головуючий, Суховий В. Г., Багай Н. О.

9. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.02.2023 у судовому засіданні оголошено перерву до 07.03.2023.

Відповідно до розпорядження заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 06.03.2023 № 29.3-02/609 у зв`язку з перебуванням судді Сухового В. Г. на лікарняному, призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 922/2243/19.

Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.03.2023 справу № 922/2243/19 передано на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі: Чумак Ю. Я. - головуючий, Дроботова Т. Б., Багай Н. О.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

10. 29.09.2014 громадянин ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держземагентства із заявою про надання в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства, кадастровий номер 6323783000:02:000:0615, площею 24,0581 га, розташованої за межами населеного пункту на території Кіндрашівської сільської ради Куп`янського району Харківської області. Крім того, в цій заяві зазначено, що до неї додаються: копія витягу з Державного реєстру прав, копія паспорту та ідентифікаційного коду, копія документу про наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства та інформацію про нормативну грошову оцінку.

11. Зі змісту довідки з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл її за власниками земель, землекористувачами, угіддями станом на 01.01.2014 від 02.09.2014 № 797-в-ф та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11.09.2014 № 26648598 убачається наявність сформованої земельної ділянки як об`єкта цивільних прав (у розумінні статті 79-1 ЗК України) площею 24,0581 га; цільове призначення - землі сільськогосподарського призначення; правовий статус - землі державного резервного фонду.

12. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на 11.09.2014 - земельна ділянка, кадастровий номер 6323783000:02:000:0615, розташована за адресою: Кіндрашівська сільська рада Куп`янського району Харківської області, форма власності: державна, дата державної реєстрації: 07.11.2013.

13. Як убачається з доданої до позову копії диплому від 25.06.1993 ЦВ № 668931, ОСОБА_1 навчався у Харківському інституті механізації та електрифікації сільського господарства за спеціальністю механізація сільського господарства у 1987 1993 роках та отримав кваліфікацію інженера-механіка.

14. Наказом ГУ Держземагентства "Про надання в оренду земельної ділянки" від 26.09.2014 № 2304-СГ гр. ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення площею 24,0581 га, кадастровий номер 6323783000:02:000:0615, розташовану за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради Куп`янського району Харківської області, для ведення фермерського господарства, строком на 49 років.

15. 21.11.2014 між ГУ Держземагентства (орендодавець) та гр. ОСОБА_1 (орендар), укладено договір оренди землі, предметом якого є земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної власності, кадастровий номер 6323783000:02:000:0615, загальною площею 24,0581 га сільськогосподарських угідь (ріллі), розташована за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради Куп`янського району Харківської області. Сторонами до договору також складено акт погодження меж земельної ділянки та акт приймання-передачі земельної ділянки від 09.05.2015.

16. Зазначений договір оренди землі від 21.11.2014 зареєстрований 06.05.2015 за номером 9590510 відповідно до діючого законодавства, про що свідчать відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

17. Постановою Кабінету Міністрів України "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру" від 14.012015 № 5, зокрема, утворено ГУ Держгеокадастру шляхом реорганізації ГУ Держземагентства.

18. 16.05.2016 між ГУ Держгеокадастру та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду про внесення змін до договору оренди землі від 21.11.2014, відповідно до якої орендну плату визначено у розмірі 4 % від нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

19. 09.09.2016 ОСОБА_1 зареєстроване ФГ "Приоскільне".

20. 07.12.2016 ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру із заявою щодо надання згоди на передачу в суборенду земельних ділянок для ведення фермерського господарства загальною площею 158,0579 га, кадастрові номери: 6323783000:04:000:0305, 6323783000:02:000:0615, 6323783000:02:000:0614, 6323783000:02:000:0608, 6323783000:02:000:0612, 6323783000:02:000:0611, 6323783000:02:000:0610, 6323783000:02:000:0613.

21. Наказом ГУ Держгеокадастру від 13.12.2016 № 14386-СГ ОСОБА_1 надано згоду на передачу в суборенду земельної ділянки сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 6323783000:02:000:0615, загальною площею 24,05481 га, розташованої за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради Куп`янського району Харківської області.

22. 06.01.2017 між ОСОБА_1 (орендар) та ФГ "Ранг" (суборендар) укладено договір суборенди землі, за умовами якого у суборенду було передано земельну ділянку загальною площею 24,0581 га, у т.ч.: рілля 24,0581 га, кадастровий номер 6323783000:02:000:0615, розташовану за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради Куп`янського району Харківської області, додатками до якого є розрахунок розміру орендної плати та акт прийому-передачі ділянки в суборенду.

23. Право суборенди ФГ "Ранг" спірної земельної ділянки зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.03.2017.

24. Листом від 08.12.2017 № 14212/9/20-40-13-05-15 Головне управління Державної фіскальної служба у Харківській області повідомило прокурора, що ОСОБА_1 декларації з земельного податку за 2014 2017 роки до податкової інспекції не подавав; ФГ "Приоскільне" з 09.09.2016 по 01.07.2017 знаходилося на спрощеній системі оподаткування та було платником єдиного податку 3 групи, у зв`язку з чим, згідно зі статтею 297 Податкового Кодексу України, звільнялося від сплати податку на майно. Податкова декларація з плати за землю з 01.07.2017 ФГ "Приоскільне" до податкової інспекції не подавалася.

25. Посилаючись на те, що ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства отримав в оренду 8 земельних ділянок за спрощеною процедурою, які в подальшому всі передані в суборенду ФГ "Ранг" ОСОБА_1 як фізичною особою, незважаючи на створення ним ФГ "Приоскільне", прокурор звернувся з цим позовом до господарського суду.

Позиція Верховного Суду

26. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

27. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається, з огляду на таке.

28. Судові рішення у цій справі переглядаються в частині вимог прокурора про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру, визнання недійсними договорів оренди та суборенди, зобов`язання ОСОБА_1 повернути спірну земельну ділянку державі в особі ГУ Держгеокадастру.

29. Верховний Суд, перевіряючи висновки господарських судів попередніх інстанцій, зазначає, що провадження у цій справі зупинялося до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 922/1830/19, а тому колегія суддів відповідно до частини 4 статті 300 ГПК України враховує висновки, які викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

Щодо позовної вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру

30. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 зазначила, що позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність наказів ГУ Держгеокадастру без заявлення вимог про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення, за умови їх невідповідності закону, не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані. Подібні висновки також викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18.

31. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 зазначила, що вимога про визнання наказів ГУ Держземагентства незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, оскільки задоволення такої вимоги не призвело би до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, а тому ця вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

32. З урахуванням наведеного Верховний Суд погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовної вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру, проте з інших мотивів, які викладені в цій постанові, а тому оскаржувані судові рішення у цій частині слід залишити без змін.

Щодо позовних вимог прокурора про визнання недійсними договорів оренди та суборенди землі та зобов`язання ОСОБА_1 повернути спірну земельну ділянку державі в особі ГУ Держгеокадастру

33. Стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу. Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

34. Разом з тим Верховний Суд зазначає, що відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, Законом України "Про фермерське господарство", який є спеціальним нормативно-правовим актом.

35. Частинами 1, 2, 4 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельних ділянок розробляється за рахунок Українського державного фонду підтримки фермерських господарств. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.

36. Таким чином, спеціальний Закон України "Про фермерське господарство" визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

37. Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 ЗК України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України.

38. Отже, при вирішенні спору про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство" як спеціальною щодо статті 123 ЗК України. Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

39. За змістом статей 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною 1 статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів. За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів. Такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду України від 03.02.2016 у справі № 6-2902цс15, від 11.05.2016 у справі № 6-2903цс15, від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16 та постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 924/863/17, від 14.11.2018 у справі № 314/3881/15-ц.

40. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України мотивовано тим, що судами в оскаржуваних судових рішеннях, зокрема застосовано положення статей 123, 134 ЗК України, статей 1, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство" без врахування висновків щодо застосування цих норм, викладених у постановах Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-92цс13, від 03.02.2016 у справі № 6-2902цс15, від 11.05.2016 у справі № 6-2903цс15, від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16, постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 314/3881/15-ц, від 25.09.2019 у справі № 397/30/17, від 29.01.2020 у справі № 927/83/19, від 20.02.2020 у справі № 297/616/17, від 25.03.2020 у справі № 357/2418/15-ц, від 30.06.2020 у справі № 665/2508/16-ц, від 27.08.2020 у справі № 922/1948/19, від 17.09.2020 у справі № 917/1416/19 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц.

41. Враховуючи положення чинного законодавства та правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги прокурора є обґрунтованими, а мотиви місцевого господарського суду про те, що оскаржуваний наказ прийнятий відповідно до вимог діючого на той час земельного законодавства є помилковими та не відповідають обставинам справи, оскільки відповідачами до матеріалів справи не надано доказів використання ФГ "Приоскільне" спірної земельної ділянки з метою функціонування фермерського господарства; не спростовано доводів прокурора про отримання у користування інших земельних ділянок с/г призначення державної форми власності за спрощеною процедурою; не доведено того, що саме спірна земельна ділянка отримана ОСОБА_1 у спрощеному порядку першою, тобто застосував положення статей 123, 134 ЗК України, статей 1, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство" відповідно до висновків Верховного Суду України та Верховного Суду, викладених у наведених скаржником у касаційній скарзі справах.

42. Водночас суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову прокурора у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем-1 та відповідачем-3.

43. У касаційній скарзі скаржник також посилається на застосування положень статті 261 ЦК України без врахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16 та постановах Верховного Суду від 17.02.2020 у справі № 391/1217/14-ц, від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц, від 11.02.2019 у справі № 183/4638/16 та від 06.02.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 03.10.2018 у справі № 469/777/16-ц, від 02.04.2019 у справі № 902/326/16, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, від 07.09.2020 у справі № 904/1080/19, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16.

44. Згідно з частиною 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

45. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами довідалася та могла довідатися у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (пункти 7.9 7.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16).

46. Застосовуючи зазначені положення, суд апеляційної інстанції також враховув правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, в якій зазначено, що це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

47. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

48. Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі.

Так, на відміну від цієї справи (№ 922/2243/19), у якій прокурор є самостійним позивачем, Велика Палата Верховного Суду, залишаючи без змін рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18.07.2017 у цивільній справі № 362/44/17, яким відмовлено у позові першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння фізичних осіб, виходила зі встановлених судом першої інстанції обставин пред`явлення прокурором позову після спливу позовної давності без поважних причин та у пункті 65 постанови від 17.10.2018 висловила висновок про те, що у разі якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

49. Приймаючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції також зазначив, що оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за діяльність її органів, прийняття нормативно-правових актів не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу позовної давності на оскарження нею незаконних дій державних органів, зокрема шляхом укладання правочинів з порушенням вимог законодавства. Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11.05.2016 у справі № 910/3723/14 та Верховний Суд у постанові від 10.05.2018 у справі № 914/1708/17, від 22.05.2018 у справі № 922/1084/17 та від 19.11.2019 у справі № 910/16827/17.

При цьому, прокурор приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин.

50. У постанові від 27.08.2020 у справі № 922/1948/19, на яку посилався скаржник у касаційній скарзі, Верховний Суд погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що держава в особі відповідного органу дізналася про наявні обставини саме з моменту прийняття оскаржуваного наказу, відхиливши доводи прокурора щодо його обізнаності про спірні обставини лише з моменту отримання інформації від ГУ Держгеокадастру.

51. Оскільки поважність причин пропуску є оціночним поняттям та за відсутності визначеного законом переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, вирішення цього питання відноситься до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір, з урахуванням у кожному конкретному випадку фактичних обставин справи.

За таких обставин до висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі (подібні за змістом висновки наведено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі).

52. Судом апеляційної інстанції встановлено, що прокурор в межах позовної давності (приймаючи до уваги висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 15.09.2020 у справі № 922/597/19, щодо відліку початку перебігу позовної давності з моменту державної реєстрації права оренди) звертався до Куп`янського міськрайонного суду Харківської області з позовом з подібних підстав та з того ж предмету спору, проте, ухвалою суду апеляційної інстанції від 21.11.2018 закрито провадження у справі № 628/776/18, оскільки остання не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Частиною 5 статті 267 ЦК України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності не перериває перебігу позовної давності, але, разом з тим, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути поважною причиною для поновлення позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 902/326/16, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, від 07.09.2020 у справі № 904/1080/19 та у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №9 22/1467/19, та на які посилається суд апеляційної інстанції, що вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, чим спростовується твердження скаржника про їх неврахування.

53. У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17.02.2020 у справі № 391/1217/14-ц, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, зазначено, зокрема, що апеляційний суд, застосовуючи позовну давність до вимог прокурора, в порушення положень закону, яким врегульоване питання позовної давності, не звернув уваги на те, що належні та допустимі докази про одержання прокурором спірних рішень сільської ради та оскаржуваних державних актів на право власності на земельні ділянки, видані відповідачам, відсутні, тобто в останнього не було можливості дізнатися про порушене право держави на розпорядження спірними земельними ділянками. Ураховуючи викладене, обґрунтованими є доводи прокурора про те, що він довідався про порушення прав держави у 2014 році, внаслідок чого строк позовної давності він не пропустив.

З наведеного вбачається, що судові рішення у справі, яка переглядається, та у справі № 391/1217/14-ц, зазначеній скаржником в обґрунтування підстав касаційного оскарження, хоча й прийнято за схожого правового регулювання щодо позовної давності, однак за іншої фактично-доказової бази.

54. Безпредметним є посилання скаржника на неіснуючу постанову Верховного Суду від 06.02.2019 у цивільній справі № 587/430/16-ц, позаяк у дійсності зазначеною датою постановлено ухвалу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду про передачу справи № 587/430/16-ц на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яка (ухвала) не є джерелом правозастосовчої практики у розумінні частини 4 статті 236 і частини 2 статті 287 ГПК України.

У свою чергу, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, на яку скаржник не посилається, взагалі не міститься висновку щодо застосування позовної давності за позовом прокурора як самостійного позивача, тоді як викладений у цій постанові висновок щодо питання застосування положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" не може мати істотного значення для правильного вирішення цієї справи, оскільки рішення та постанова у справі № 922/2243/19 жодним із відповідачів не оскаржувалися з мотивів не підтвердження підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.

55. Водночас у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц, від 03.10.2018 у справі № 469/777/16-ц і від 11.02.2019 у справі № 183/4638/16, Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16 також не міститься висновку щодо застосування положень статей 261, 267 ЦК України, якими регулюються відносини перебігу та спливу позовної давності.

56. Висновки апеляційного суду щодо поважності причин пропуску строку позовної давності не суперечать висновкам суду касаційної інстанції, на які посилається скаржник, адже вирішення питання про поважність причин пропуску строку позовної давності є дискрецією суду, яка реалізується ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів за правилами статті 86 ГПК України.

За таких обставин доводи скаржника у цій частині не знайшли підтвердження, тому вони відхиляються колегією суддів як такі, що спрямовані на переоцінку доказів, наявних у справі, з метою встановлення інших фактичних обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

57. Згідно зі статтею 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

58. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

59. Відповідно до положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

60. Оскільки викладені у касаційній скарзі доводи про неправильне застосування норми матеріального (статей 123, 134 ЗК України, статей 1, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статті 261 ЦК України) під час ухвалення оскаржуваних судових рішень не отримали підтвердження, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що підстав для зміни чи скасування оскаржуваних рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції немає.

Розподіл судових витрат

61. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 22.12.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.04.2021 у справі № 922/2243/19 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді: Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай