Постанова

від 26.04.2021 по справі 922/2243/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" квітня 2021 р. Справа № 922/2243/19

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пушай В.І., суддя Попков Д.О., суддя Стойка О.В.

секретар судового засідання Євтушенко Є.В.

за участю представників:

прокурор - Горгуль Н.В., за посвідченням;

від відповідача-1 - не з`явився;

від відповідача-2 - не з`явився;

від відповідача-3 - Губський С.М. (адвокат), за ордером та свідоцтвом;

розглянувши апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури, м. Харків вх. № 326 Х/З на рішення господарського суду Харківської області від 22.12.2020 р. у справі № 922/2243/19 (суддя - Ольшанченко В.І., повний текст складено та підписано 30.12.2020 р.)

за позовом заступника керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області, м. Ізюм

до

1. Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків

2. ОСОБА_1 , с. Кіндрашівка Харківської області

3. Фермерського господарства Ранг , с. Кіндрашівка Харківської області

про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору оренди, суборенди земельної ділянки, скасування їх державної реєстрації та повернення земельної ділянки

ВСТАНОВИЛА:

Заступник керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Харківській області, відповідач-1), ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач-2) та до Фермерського господарства Ранг (далі - ФГ Ранг , відповідач-3) про:

- визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагентства у Харківській області "Про передачу в оренду земельної ділянки" від 26.09.2014 №2304-СГ;

- визнання недійсним, укладеного 21.11.2014 між ГУ Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_1 договору оренди землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, площею 24,0581 га, яка розташована за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради Куп`янського району Харківської області та скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки;

- визнання недійсним, укладеного 06.01.2017 між ОСОБА_1 та ФГ "РАНГ" договору суборенди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 24,0581 га, яка розташована за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради Куп`янського району Харківської області та скасування державної реєстрації права суборенди земельної ділянки;

4) зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку загальною площею 24,0581 га, яка розташована за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради Куп`янського району Харківської області, кадастровий номер 6323783000:02:000:0615 вартістю 498799,05 грн державі, в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що розглядаючи заяву ОСОБА_1 про надання йому в оренду земельної ділянки, ГУ Держземагентства у Харківській області не провело належної перевірки та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, наявності у останнього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці, про що свідчить факт передачі відповідачем-2 як фізичною особою спірної земельної ділянки в суборенду ФГ Ранг , незважаючи на те, що ОСОБА_1 09.09.2016 зареєстроване ФГ Приоскільне .

Крім того, прокурор стверджує, що ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства в оренду отримав 8 земельних ділянок загальною площею 158,0579 га, які в подальшому також були передані в суборенду ФГ Ранг , відповідно, дії ОСОБА_1 були спрямовані для отримання ФГ Ранг в користування земельної ділянки площею 24,0581 га (кадастровий № 6323783000:02:000:0615) за спрощеною процедурою - без проведення земельних торгів (аукціону), що передбачені ст.ст. 124, 134 Земельного кодексу України, а сам ОСОБА_1 не мав жодних намірів на використання земель за призначенням.

У позовній заяві прокурором заявлено клопотання про визнання поважними причини пропуску позовної давності та поновлення строку звернення до суду, яке мотивовано тим, що:

- прокурор не є учасником спірних правовідносин, а з документів, які наявні у загальному доступі, в т.ч. даних Публічної кадастрової карти на офіційному веб-сайті, викладені у позові порушення законодавства не вбачаються;

- вищезазначені порушення прокурором виявлено лише за результатами опрацювання листа ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 11.10.2017 № 10-20-14-14673/0/19-17 та доданих до нього документів, які Ізюмська місцева прокуратура отримала 26.10.2017.

В обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в даному випадку прокурор посилається на необхідність припинення незаконної діяльності органу виконавчої влади, що призвело до незаконної передачі у користування ОСОБА_1 , а згодом в суборенду ФГ Ранг без проведення обов`язкових земельних торгів (аукціону), та зміцнення авторитету держави, а також відновлення законності при вирішенні суспільно значимого питання з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників.

Посилаючись на те, що ГУ Держгеокадастру у Харківській області є органом, уповноваженим державою на здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, у т.ч. законності укладення цивільно-правових угод з цих питань, являється відповідачем у даній справі, тому прокурор звернувся з цим позовом до суду самостійно.

Надаючи оцінку доводам прокурора з цього приводу, судовою колегією враховується правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постановах від 26.06.2019 у справі № 587/430-16-ц, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, а також правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена у постанові від 12.01.2021 у справі № 922/526/19, внаслідок чого суд апеляційної інстанції дійшов висновку про підтвердження прокурором підстав для представництва інтересів держави у цій справі, відтак прокурор правомірно звернувся до суду як самостійний позивач.

Рішенням господарського суду Харківської області від 22.12.2020 р. у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Рішення суду мотивоване, зокрема, з тих підстав, що:

- заява ОСОБА_1 від 29.09.2014 до ГУ Держземагентства у Харківській області для отримання земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства є такою, що відповідає вимогам ст. 7 ЗУ Про фермерське господарство , тому були відсутні підстави для відмови у наданні земельної ділянки ОСОБА_1 ;

- жодним нормативно-правовим актом не встановлено обов`язку ГУ щодо проведення перевірок на предмет дійсності волевиявлення заявника, наявність у нього бажання створити фермерське господарство, спроможності вести господарство такого виду, не визначено порядку такої перевірки, підстав для відмови особі у задоволенні заяви за результатами перевірки;

- посилання прокурора про те, що ОСОБА_1 отримав спірну земельну ділянку лише з метою передачі в суборенду ФГ Ранг є припущеннями;

- правова позиція Великої Палати Верховного Суду щодо переходу прав та обов`язків від громадянина до фермерського господарства після його реєстрації в даному випадку не може бути застосована, оскільки сформована значно пізніше за виникнення спірних правовідносин у цій справі;

- право оренди набуте ОСОБА_1 законним шляхом в порядку, встановленому законом, що підтверджується та визнається самим прокурором, тому відповідальність за порушення процедур розгляду заяви на передачу в суборенду земельної ділянки ФГ Ранг та перевірки її відповідності вимогам діючого законодавства не може покладатися на особу, яка розраховувала на їх належність та легітимність.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено через його необґрунтованість, тому судом першої інстанції не розглядалися заяви ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ФГ Ранг про застосування позовної давності.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права.

За доводами апеляційної скарги:

- зміст правового регулювання загальних засад та порядку діяльності фермерського господарства свідчить про необхідність особистої участі засновників ФГ (голови) та його членів у веденні ФГ з метою реалізації їх ініціатив у сфері товарного с/г виробництва;

- без конкурентних засад (земельних торгів) земельні ділянки передаються в оренду для ведення ФГ лише громадянам. При цьому, отримання саме громадянином права на земельну ділянку є передумовою для створення ним юридичної особи - фермерського господарства;

- заява ОСОБА_1 не містить обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, а сам ОСОБА_1 не вчинив жодних дій, направлених на використання отриманої земельної ділянки за призначенням;

- після реєстрації 09.09.2016 ОСОБА_1 ФГ Приоскільне дії з передачі згаданих земельних ділянок в суборенду здійснені ним як фізичною особою, що є порушенням вимог ст. 14 ЗУ Про фермерське господарство , що залишено ГУ Держгеокадастру у Харківській області без уваги при наданні ОСОБА_1 згоди (наказ № 14386-СГ від 13.12.2016) на передачу спірної земельної ділянки в суборенду;

- судом першої інстанції в порушення ст. 86 ГПК України не надано належної оцінки доводам прокурора про те, що дозвіл на розробку землевпорядної документації не надавався, компетентними органами згідно з вимогами ст.ст. 185, 186, 186-1 ЗК України не погоджувався та ГУ Держземагентства у Харківській області не затверджувався, відтак Управлінням безпідставно видано оспорюваний наказ без розгляду належним чином розробленої, погодженої та затвердженої землевпорядної документації;

- договір оренди та договір суборенди укладені незаконно та підлягають визнанню недійсними, відповідно державна реєстрація таких договорів також підлягає скасуванню, а передана у користування земельна ділянка - поверненню державі.

У визначений ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.02.2021 р. строк, від ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ФГ Ранг надійшли відзиви на апеляційну скаргу.

Одночасно з відзивом на апеляційну скаргу ФГ Ранг заявлено клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів - акту від 12.05.2018 про наявність с/г техніки у гр. ОСОБА_1 , складеного його сусідами, та висновку землевпорядної документації № 1101 від 18.04.2016, затвердженого в.о. начальника ГУ Держгеокадастру у Харківській області.

На виконання вимог ч. 3 ст. 269 ГПК України відповідач-3 обґрунтовує ненадання цих доказів суду першої інстанції посиланням на рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 09.08.2018 у справі № 628/776/18, яким встановлена наявність необхідної техніки у ОСОБА_1 та землевпорядної документації, тобто, відповідач-3 вважав, що прокуратура в подальшому вже не буде оспорювати зазначені факти.

Розглянувши заявлене клопотання відповідача-3 судовою колегією встановлено наступне.

У березні 2018 року заступник керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області звернувся до відповідного районного суду з позовом, в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 26 вересня 2014 року № 2304-СГ Про надання в оренду земельної ділянки ; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення площею 24,0581 га (кадастровий номер 6323783000:02:000:0615), яка розташована за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради Куп`янського району Харківської області, укладений 21 листопада 2014 року між ГУ Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_1 21 листопада 2014 року; визнати недійсним договір суборенди вказаної земельної ділянки, укладений 6 січня 2017 року між ОСОБА_1 і ФГ Ранг , та скасувати державну реєстрацію права суборенди; зобов`язати ОСОБА_1 повернути цю земельну ділянку державі в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області.

В обґрунтування заявленого позову в межах цивільної справи № 628/776/18 прокурор посилався на те, що дії з передачі спірної земельної ділянки вчинено ОСОБА_1 як фізичною особою, що є порушенням вимог статті 14 Закону України Про фермерське господарство .

Рішенням Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 9 серпня 2018 року (на яке відповідач-3 посилається у своєму клопотанні) в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 9 серпня 2018 року скасовано, провадження у справі закрито.

Ухвалу суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги мають розглядатися за правилами господарського, а не цивільного судочинства, оскільки відбулася заміна орендаря земельної ділянки: права й обов`язки орендаря за договором оренди земельної ділянки перейшли до фермерського господарства, а тому сторонами спору є юридичні особи.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 ухвалу Харківського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року залишено без змін.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, законодавцем визначено, що преюдиційність обставин може встановлюватися виключно рішенням суду, тому з огляду на скасування рішення суду першої інстанції від 09.08.2018 ухвалою Харківського апеляційного суду від 21.11.2018 посилання відповідача-3 на дане рішення суду є безпідставними, у зв`язку з чим заявлене ним клопотання відхиляється, а додані до цього клопотання документи долучаються до матеріалів справи, проте не оцінюються судовою колегією у якості доказів у справі.

Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу відповідачем-3 заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України; аналогічне клопотання отримано судом апеляційної інстанції 17.03.2021 від ОСОБА_1 .

Згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Отже, заявлення ФГ Ранг та ОСОБА_1 в апеляційному провадженні про застосування позовної давності є безпідставним, тому наведені клопотання цих відповідачів не можуть бути задоволені.

Прокурор у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу у повному обсязі.

Представник відповідача-3 у судовому засіданні в усній формі надав пояснення, які були ним надані через канцелярію суду після судового засідання у справі у письмовому вигляді. За даними поясненнями, 09.04.2021 договір суборенди від 06.01.2017 розірваний сторонами за взаємною згодою, а земельна ділянка передана ОСОБА_1 . Крім того, згідно з додатковою угодою від 09.04.2021 до договору оренди від 21.11.2014, на теперішній час користувачем спірної земельної ділянки є ФГ Приоскільне .

Представники відповідачів -1 та -2 у судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином.

Частинами 1-2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Дослідивши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.09.2014 громадянин ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держземагентства у Харківській області із заявою про надання в оренду земельної ділянки (кадастровий номер 6323783000:02:000:0615) для ведення фермерського господарства площею 24,0581 га, що розташована за межами населеного пункту на території Кіндрашівської сільської ради Куп`янського району Харківської області. Крім того, в цій заяві зазначено, що до неї додаються: копія витягу з Державного реєстру прав, копія паспорту та ідентифікаційного коду, копія документу про наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства та інформацію про нормативну грошову оцінку.

З довідки з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл її за власниками земель, землекористувачами, угіддями станом на 01.01.2014 від 02.09.2014 №797-в-ф та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 26648598 від 11.09.2014 вбачається наявність сформованої земельної ділянки як об`єкта цивільних прав (у розумінні ст. 79-1 Земельного кодексу України) площею 24,0581 га; цільове призначення - землі сільськогосподарського призначення; правовий статус - землі державного резервного фонду.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на 11.09.2014 - земельна ділянка кадастровий номер 6323783000:02:000:0615, розташована за адресою: Кіндрашівська сільська рада Куп`янського району Харківської області, форма власності: державна, дата державної реєстрації: 07.11.2013.

Як убачається з доданої до позову копії диплому НОМЕР_1 від 25.06.1993, ОСОБА_1 навчався у Харківському інституті механізації та електрифікації сільського господарства, за спеціальністю механізація сільського господарства з 1987 р. по 1993 р. та отримав кваліфікацію інженера-механіка.

Наказом ГУ Держземагентства у Харківській області "Про надання в оренду земельної ділянки" №2304-СГ від 26.09.2014 гр. ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення площею 24,0581 га із кадастровим номером 6323783000:02:000:0615, яка розташована за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради Куп`янського району Харківської області, для ведення фермерського господарства, строком на 49 років.

21.11.2014 між ГУ Держземагентства в Харківській області, як орендодавцем, та гр. ОСОБА_1 , як орендарем, укладено договір оренди землі, предметом якого є земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної власності з кадастровим номером 6323783000:02:000:0615, загальною площею 24,0581 га сільськогосподарських угідь (ріллі), яка розташована за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради Куп`янського району Харківської області. Також, сторонами до договору складено акт погодження меж земельної ділянки та акт приймання-предачі земельної ділянки від 09.05.2015.

Зазначений договір оренди землі від 21.11.2014 зареєстрований 06.05.2015 за номером 9590510 відповідно до діючого законодавства, про що свідчать відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру» №5 від 14 січня 2015 року, зокрема, утворено ГУ Держгеокадастру в Харківській області шляхом реорганізації ГУ Держземагентства в Харківській області.

16.05.2016 між ГУ Держгеокадастру в Харківській області та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду про внесення змін до договору оренди землі від 21.11.2014, відповідно до якої орендну плату визначено у розмірі 4% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

09.09.2016 ОСОБА_1 зареєстроване ФГ «Приоскільне» , що сторонами в апеляційному провадженні визнається та не заперечується.

07.12.2016 ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Харківській області із заявою щодо надання згоди на передачу в суборенду земельних ділянок для ведення фермерського господарства загальною площею 158,0579 га з кадастровими номерами:№6323783000:04:000:0305,№6323783000:02:000:0615,№6323783000:02:000:0614,№6323783000:02:000:0608,№6323783000:02:000:0612,№6323783000:02:000:0611, №6323783000:02:000:0610, №6323783000:02:000:0613.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Харківській області №14386-СГ від 13.12.2016 ОСОБА_1 надано згоду на передачу в суборенду земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6323783000:02:000:0615 загальною площею 24,05481 га, яка розташована за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради Куп`янського району Харківської області.

06.01.2017 між ОСОБА_1 , як орендарем, та ФГ "Ранг", як суборендарем, укладено договір суборенди землі, відповідно до умов якого в суборенду була передана земельна ділянка загальною площею 24,0581 га, в тому числі: рілля 24,0581 га з кадастровим номером 6323783000:02:000:0615, яка знаходиться за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради Куп`янського району Харківської області, додатками до якого є розрахунок розміру орендної плати та акт прийому-передачі ділянки в суборенду.

Право суборенди ФГ Ранг спірної земельної ділянки зареєстровано в Реєстрі 30.03.2017.

У листі №14212/9/20-40-13-05-15 від 08.12.2017 ГУ ДФС у Харківській області повідомило прокурора, що ОСОБА_1 декларації з земельного податку за 2014 - 2017 роки до Салтівської ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області не подавав; ФГ "Приоскільне" з 09.09.2016 по 01.07.2017 знаходилося на спрощеній системі оподаткування та було платником єдиного податку 3 групи, у зв`язку з чим, згідно зі ст. 297 Податкового Кодексу України, звільнялося від сплати податку на майно. Податкова декларація з плати за землю з 01.07.2017 ФГ "Приоскільне" до податкової інспекції не надавалася.

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства отримав в оренду 8 земельних ділянок за спрощеною процедурою, які в подальшому всі передані в суборенду ФГ Ранг ОСОБА_1 як фізичною особою, незважаючи на створення ним ФГ Приоскільне , прокурор звернувся з даним позовом до господарського суду.

Відповідно до статті 22 Земельного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного наказу), землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Статтею 31 Земельного кодексу України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до частини першої статті 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

За змістом статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 134 Земельного кодексу України, не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Відповідно до частин другої, третьої статті 123 Земельного кодексу України, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Отже, статтею 123 Земельного кодексу України врегульовано загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування у тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначено вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; заборонено компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлені загальні підстави для відмови у наданні такого дозволу.

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції, яка була чинною станом на 26.09.2014 р.), фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

У статті 2 цього Закону закріплено, що відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

Закон України «Про фермерське господарство» є спеціальним нормативно-правовим актом у таких правовідносинах (пункт 5.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.01.2020 у справі № 922/1974/19).

За змістом частини 1 статті 5, частини 1 статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» , право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про фермерське господарство» , після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Тобто можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства (пункти 5.15, 5.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.01.2020 у справі № 922/1974/19).

У пунктах 5.17, 5.18 цієї постанови Великої Палати Верховного Суду зазначено, що зі змісту положень статті 12 Закону України «Про фермерське господарство» вбачається, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства. З комплексного аналізу норм статей 1, 5, 7, 8, 12 цього Закону можна зробити висновок, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство мало бути зареєстроване в установленому законом порядку і з дати реєстрації набути статусу юридичної особи. З цього часу землекористувачем земельної ділянки є фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі № 272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі № 704/29/17-ц, 16.01.2019 у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі № 628/776/18, від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).

При цьому, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 03.04.2019 у справі № 621/2501/18 зазначено, що після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, а не як громадянин з метою створення фермерського господарства в порядку, визначеному законом, на конкурентних основах.

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.02.2020 р. у справі № 626/1055/17, фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа-підприємець (частина четверта статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» ).

Державна реєстрація підприємцем фізичної особи без з`ясування змісту її підприємницької діяльності (встановлення ведення цією особою фермерського господарства) не може підтверджувати перехід прав та обов`язків орендаря земельної ділянки, наданої із земель державної або комунальної власності саме для ведення фермерського господарства, до останнього як до фізичної особи-підприємця.

Матеріали справи свідчать про те, що після фактичного отримання спірної земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства - 09.05.2015 (згідно з актом приймання-передачі до договору оренди землі від 21.11.2014), ОСОБА_1 09.09.2016 зареєстроване ФГ «Приоскільне» .

За даними ЄДРПОУ, основним видом діяльності ФГ «Приоскільне« є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.

Оскільки відповідачами:

- до матеріалів справи не надано доказів використання ФГ Приоскільне спірної земельної ділянки з метою функціонування фермерського господарства;

- не спростовано доводів прокурора про отримання у користування інших земельних ділянок с/г призначення державної форми власності за спрощеною процедурою;

- не доведено того, що саме спірна земельна ділянка отримана ОСОБА_1 у спрощеному порядку першою, тому враховуючи положення чинного законодавства та правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду, слід дійти висновку, що спірна земельна ділянка включена до складу земель іншого суб`єкта господарювання - ФГ Ранг та надана згідно з оспорюваним наказом гр. ОСОБА_1 поза процедурою земельних торгів, отже з порушенням норм чинного законодавства.

За таких обставин, дослідження питань щодо наявності відповідної освіти відповідача-2, матеріально-технічних ресурсів для ведення фермерського господарства в даному випадку не мають вирішального значення для розгляду спору по суті.

Отже, вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагентства у Харківській області № 2304-СГ від 26.09.2014р., про визнання недійсними договорів оренди від 21.11.2014р. та суборенди від 06.01.2017 р. та про повернення земельної ділянки відповідачу-1 є обґрунтованими, а мотиви місцевого господарського суду про те, що оскаржуваний наказ прийнятий у відповідності до вимог діючого на той час земельного законодавства є помилковими та не відповідають обставинам справи.

Щодо позовних вимог про скасування державної реєстрації прав оренди та суборенди земельної ділянки судова колегія зазначає наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 26 ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Тобто, господарський суд наділений правом скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, проте не може виконувати функції відповідної посадової особи органу виконавчої влади шляхом безпосереднього скасування державної реєстрації права (в даному випадку оренди за ОСОБА_1 та суборенди за ФГ Ранг ), тому беручи до уваги відсутність зміни чи уточнень позовних вимог про скасування держреєстрації за згаданими договорами оренди та суборенди, ці позовні вимоги не можуть бути задоволені.

В обґрунтування поважності причин пропуску позовної давності прокурор посилається на те, що про порушення вимог земельного законодавства під час відведення спірної земельної ділянки ОСОБА_1 органи прокуратури дізналися лише після опрацювання листа ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 11.10.2017 р. № 10-20-14-14673/0/19-17, які Ізюмська місцева прокуратура отримала 26.10.2017.

Крім того, прокурор наголошує, що в даному випадку він самостійно подав позов та захищає інтереси держави, а не в особі органу державної влади, так як орган, уповноважений здійснювати контроль за дотриманням земельного законодавства, сам допускає та не реагує на наведені в позові порушення.

У відзиві на позов відповідач-1 та відповідач-3 стверджують, що в органів прокуратури, починаючи з вересня 2014 року (з моменту прийняття ГУ Держземагентством наказу № 2304-СГ від 26.09.2014) були усі правові підстави та можливості звернутися з відповідним позовом в порядку господарського судочинства в межах позовної давності, чого зроблено не було.

При цьому, відповідач-2 про застосування наслідків спливу позовної давності до прийняття оскаржуваного рішення місцевим господарським судом не заявив.

За змістом статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо (пункти 7.9-7.11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16).

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (пункт 7.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16).

У застосуванні зазначених положень слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №362/44/17.

Слід також зазначити, що оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за діяльність її органів, прийняття нормативно-правових актів не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу позовної давності на оскарження нею незаконних дій державних органів, зокрема шляхом укладання правочинів з порушенням вимог законодавства.

Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11.05.2016 у справі №910/3723/14 та Верховний Суд у постанові від 10.05.2018 у справі №914/1708/17, від 22.05.2018 у справі № 922/1084/17 та від 19.11.2019 у справі №910/16827/17.

При цьому, прокурор приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин.

За змістом частин 3-5 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

При цьому, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

У постанові від 27.08.2020 р. у справі № 922/1948/19 Верховний Суд погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що держава в особі відповідного органу дізналася про наявні обставини саме з моменту прийняття оскаржуваного наказу, відхиливши доводи прокурора щодо його обізнаності про спірні обставини лише з моменту отримання інформації від ГУ Держгеокадастру у Харківській області.

Згідно з постановою Верховного Суду від 15.09.2020 р. у справі № 922/597/19, прокурором не доведено наявності поважних причин пропуску строку звернення з позовом з огляду на дату проведення державної реєстрації права оренди.

Як зазначено вище, оскаржуваний наказ ГУ Держземагентства у Харківській області прийнятий 26.09.2014 р., а державну реєстрацію права оренди спірної земельної ділянки ОСОБА_1 здійснено 06.05.2015р.

За таких обставин, посилання прокурора на те, що він довідався про наявність порушень земельного законодавства при передачі відповідачем-1 земельної ділянки в оренду відповідачу-2 лише після отримання листа ГУ Держгеокадастру у Харківській області № 10-20-14-14673/0/19-17 від 11.10.2017 р. не визнаються судовою колегією як поважна причина пропуску ним позовної давності.

Разом з цим, судовою колегією встановлено, що прокурор в межах позовної давності (приймаючи до уваги висновок ВС щодо відліку початку перебігу позовної давності з моменту державної реєстрації права оренди, викладений у постанові від 15.09.2020 р. у справі № 922/597/19) звертався до Куп`янського міськрайонного суду Харківської області з позовом з подібних підстав та з того ж предмету спору, проте, ухвалою суду апеляційної інстанції від 21.11.2018 р. закрито провадження у справі №628/776/18, оскільки остання не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Статтею 264 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Пред`явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі.

Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше, як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом.

Виходячи з аналізу наведених норм права, перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.

Отже, подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності (навіть у разі наступного закриття провадження у справі, а не відмови в позові або повернення позовної заяви), не перериває перебігу позовної давності.

За змістом статті 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності, відтак дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.

До висновку про поважність причин пропуску позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

При цьому, очевидно, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій на думку добросовісного розсудливого спостерігача виключає необхідність вчинення процесуальних дій спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі позовів в порядку іншого судочинства тощо. За таких обставин є неправильним та несправедливим покладення виключно на позивача відповідальності за помилку у визначенні підвідомчості відповідної справи і позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення, яке повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16.12.1992).

Частиною п`ятою статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності не перериває перебігу позовної давності, але, разом з тим, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути поважною причиною для поновлення позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №902/326/16, від 24.09.2019 у справі №922/1151/18 та у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №922/1467/19.

Таким чином, у випадку, якщо прокурором пред`явлено позов в інтересах держави у зв`язку із вчиненням порушення тим органом, на який покладено владні повноваження в цій сфері, момент початку перебігу позовної давності повинен відліковуватися з моменту коли про порушення прав або про особу, яка їх порушила дізнався або мав можливість дізнатися відповідний орган державної влади.

Разом з тим, прокурор має право, враховуючи конкретні обставини справи, у тому числі вчинення порушення тим органом, на який покладено владні повноваження в цій сфері, просити суд визнати причини пропуску позовної давності поважними.

Ані у позовній заяві, ані у відповіді на відзив відповідача-3, ані в апеляційній скарзі прокурор не посилається на своє звернення з позовом до Куп`янського міськрайонного суду Харківської області як на поважну причину пропуску позовної давності у даній справі, а відповідного клопотання ним окремо не заявлено, у зв`язку з чим у суду апеляційної інстанції відсутні обґрунтовані підстави визнати цю обставину поважною причиною пропуску позовної давності.

Отже, у задоволенні позову прокурора слід відмовити з наступних підстав:

- позовні вимоги про визнання незаконним й скасування наказу ГУ Держземагентства у Харківській області Про передачу в оренду земельної ділянки № 2304-СГ від 26.09.2014; про визнання недійсним договору оренди землі від 21.11.2014; про визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки від 06.01.2017; про зобов`язання ОСОБА_1 повернути державі в особі відповідача-1 спірну земельну ділянку - не підлягають задоволенню у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем-1 та відповідачем-3. При цьому, судова колегія звертає увагу, що хоча по відношенню до позовної вимоги про визнання недійсним договору суборенди від 06.01.2017 позовна давність у 3 роки ще не спливла (позов поданий у липні 2019 року), проте ця вимога не є самостійною, тому у її задоволенні відмовляється у зв`язку зі спливом позовної давності щодо основної позовної вимоги - про визнання незаконним наказу № 2304-СГ від 26.09.2014. За таких обставин, в межах даної справи відсутня необхідність дослідження доводів прокурора про порушення ОСОБА_1 вимог ст. 14 ЗУ Про фермерське господарство при передачі спірної земельної ділянки в суборенду відповідачу-3 як фізичною особою, а не ФГ Приоскільне , яке вже було на той час зареєстровано. Проте, прокурор не позбавлений можливості звернутися до суду з іншою позовною заявою з цього приводу, визначивши основною, а не похідною вимогу про визнання цього договору суборенди недійсним;

- позовні вимоги про скасування державної реєстрації права оренди та суборенди не підлягають задоволенню у зв`язку з відсутністю у господарського суду таких повноважень у розумінні ст. 26 ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

З огляду на наведене, оскаржуване рішення суду підлягає залишенню без змін за мотивами, викладеними в даній постанові суду апеляційної інстанції, тому апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційною скаргою покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Харківської області від 22.12.2020 р. у справі № 922/2243/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, віднести на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено 28.04.2021

Головуючий суддя В.І. Пушай

Суддя Д.О. Попков

Суддя О.В. Стойка